Ефективність політики соціального захисту

Не зважаючи на те, що Загальна декларація була (і залишається) декларацією і не накладала будь яких зобов'язань на держави, її значення у справі визнання прав людини у кожній конкретній державі важко переоцінити. Вона вперше сформулювала певні соціальні еталони -- соціальні стандарти у сфері прав людини, стала своєрідним взірцем поняття такого соціального явища, як "права людини", "навчальним посібником" у цій справі для країн світу. Генеральна Асамблея ООН ухвалила цей документ як завдання, до якого повинні прагнути всі народи. Відтоді день 10 грудня в усьому світі відзначається як День прав людини. У грудні 1998 р. весь світ відзначав 50-ту річницю прийняття Загальної декларації прав людини як всесвітнє свято. Цей документ заклав основи подальших міжнародних угод на світовому і регіональному рівнях - у галузі прав людини, зокрема у сфері соціального забезпечення.

Міжнародні пакти - це багатосторонні міжнародні договори, в яких сформульовані норми - соціальні стандарти щодо забезпечення і захисту прав людини та основних свобод, що ґрунтуються на положеннях Загальної декларації прав людини, та закріплені конкретні зобов'язання держав-учасниць щодо додержання і втілення в життя таких норм. Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права був прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН на XXI сесії у 1966 р., ратифікований УРСР 19 жовтня 1973 р., таким чином, цей документ є частиною національного законодавства. Пакт містить зобов'язання держав, які беруть участь у цьому Пакті, визнавати право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування. Сім'я як природний і основний осередок суспільства підлягає соціальному захисту, їй мають надаватися якнайширша охорона і допомога, особливо при її утворенні й поки вона відповідає за турботу про несамостійних дітей та їх виховання. Особлива охорона повинна надаватися матерям протягом розумного періоду до і після пологів. Протягом цього періоду працюючим матерям повинна надаватись оплачувана відпустка або відпустка з достатньою допомогою по соціальному забезпеченню.

Особливі заходи охорони і допомоги мають вживатися щодо всіх дітей і підлітків без будь-якої дискримінації за ознакою сімейного походження чи за іншою ознакою. Дітей має бути захищено від економічної і соціальної експлуатації. Держави, що беруть участь у цьому Пакті, зобов'язалися визнавати право кожного на достатній життєвий рівень для нього і його сім'ї. Зауважимо, що поняття "прожитковий рівень" за Пактом включає не лише достатнє харчування, одяг і житло, а й неухильне поліпшення умов життя. Крім того, Пакт передбачає право кожної людини на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного здоров'я. Для забезпечення повного здійснення цього права держави зобов'язуються вжити необхідних заходів забезпечення скорочення мертвонароджуваності та дитячої смертності й здорового розвитку дитини; поліпшення усіх аспектів гігієни зовнішнього середовища і гігієни праці в промисловості; запобігання і лікування епідемічних, ендемічних, професійних та інших хвороб і боротьби з ними; створення умов, які б забезпечували всім медичну допомогу і медичний догляд у разі хвороби.

Незважаючи на те, що цей Пакт з огляду на його ратифікацію є частиною національного законодавства України, проте його вимоги ще остаточно не упроваджені в юридичну практику. Поняття прожиткового мінімуму не включає такого стандарту, як "неухильне поліпшення умов життя", а стандарти щодо забезпечення усіх громадян медичною допомогою не тільки не поліпшилися з радянських часів, а навпаки, погіршилися. Таким чином, Пакт встановлює обов'язок держави щодо соціального захисту як кожної людини, так і окремих уразливих категорій дітей, підлітків, жінок-матерів, працівників із сімейними обов'язками тощо. Пактом встановлено контрольні заходи, зокрема передбачено обов'язок держав, котрі ратифікували цей документ, подання доповіді про вживані ними заходи і про прогрес на шляху до додержання прав, визнаних у цьому Пакті. Україна виконує це зобов'язання, регулярно надсилаючи доповіді Генеральному секретареві ООН, який надсилає їх на розгляд до Економічної і Соціальної Ради (ЕКОСОР).

У 1966 р. ООН прийняла Пакт про громадянські та політичні права, також ратифікований Україною. Серед цих прав передбачено такі соціальні права, як заборона примусової праці й вільне здійснення права на асоціацію, включаючи право на створення профспілок. Факультативним протоколом до цього Пакту (набрав чинності 23 березня 1976 р.) встановлено процедуру розгляду скарг на порушення державами цього Пакту. Такі скарги, у тому числі індивідуальні, розглядає Комітет у правах людини (Женева). Україна ратифікувала Факультативний протокол, і він набрав для неї чинності 25 жовтня 1991 р. У Декларації тисячоліття Організації Об'єднаних Націй, ухваленій 8 вересня 2000 р. Генеральною Асамблеєю ООН, серед принципів, котрих мають дотримуватись члени ООН, закріплено такі принципи, як солідарність і спільний обов'язок щодо управління глобальним економічним і соціальним розвитком, викорінення злиденності, захист вразливих верств. Отже, стандарти ООН передбачають загальну програму стандартизації побудови системи соціального захисту і забезпечення повного здійснення права держави, а також створення належних умов існування.

Висновки

Потреба в соціальному забезпеченні з'явилася одночасно з виникненням людського суспільства. У будь-якому суспільстві незалежно від його економічного і політичного устрою завжди є люди, які в силу природних, незалежних від них причин, не можуть власними зусиллями здобувати джерело засобів свого існування. До числа таких людей відносяться перш за все діти і люди похилого віку. Перші «ще», а другі «вже» непрацездатні. Крім того, ряди непрацездатних може поповнити кожна людина, що втратив здатність працювати тимчасово або постійно у зв'язку з розладом здоров'я. У міру розвитку суспільства і ускладнення соціальних зв'язків до причин потреби людини у соціальній допомозі додаються й ті, які обумовлені характером пануючих у суспільстві економічних відносин, що породжують безробіття, інфляцію, бідність.

Соціальний захист, як певна форма життєзабезпечення людей має конкретні історичні типи, оскільки воно здійснюється в рамках тієї чи іншої суспільно-економічної формації. Соціальний захист, як реально існуюче суспільне явище потребує науково обгрунтованої дефініції, цінність якої визначається тим, наскільки повно і точно в ній відображено його сутнісні ознаки. Іноді визначення того чи іншого поняття дає сам законодавець і воно сприймається наукою і практикою як легальне поняття. У науковій і навчальній літературі поняття соціального захисту авторами формулюється по-різному, в залежності від того, які ознаки приймаються за базові, основні для даного явища.

До числа сутнісних ознак соціального захисту на сучасному етапі можна віднести: по-перше, державний характер - встановлення в суспільстві організаційно-правових способів розподілу сукупного суспільного продукту через систему соціального забезпечення, по-друге, законодавче закріплення переліку соціальних ризиків, визнаних державою в якості підстав для надання тих чи інших видів соціального забезпечення, по-третє, закріплення в нормах права або в договорах, санкціонованих державою, кола осіб, які підлягають забезпеченню, по-четверте, нормування державою соціального стандарту забезпечення, нижче якого воно не може бути, шляхом законодавчого закріплення видів забезпечення, його рівня і умов надання.

Соціальний захист - це розгалужена мережа визнаних і гарантованих державою заходів щодо матеріального забезпечення громадян у разі втрати годувальника, працездатності, хвороби, безробіття, старості та в інших випадках. Соціальне забезпечення є і правовою категорією, оскільки держава реалізує політику перерозподілу доходів за допомогою правового механізму, закріплюючи нормативним шляхом організаційно - правові способи здійснення соціального забезпечення, порядок утворення відповідних фінансових систем та їх правовий статус, системи управління соціальним забезпеченням; коло осіб, підлягають соціальному забезпеченню; види забезпечення та умови їх надання; механізм захисту порушених прав.

Отже, соціальний захист - це один із способів розподілу частини валового внутрішнього продукту шляхом надання громадянам матеріальних благ з метою вирівнювання їх особистих доходів у випадках настання соціальних ризиків за рахунок коштів цільових фінансових джерел в обсязі і на умовах, суворо нормованих суспільством, державою, для підтримки їх повноцінного соціального статусу. На мою думку, істинно наукова концепція сучасної системи соціального захисту повинна позбутися прагматичного, політизованого погляду. Сьогодні вона будує фундамент на послідовному науковому підході до проблеми, використовуючи сучасну юридичну науку, базуючись на об'єктивній оцінці теоретичних позицій і далеко неоднозначних, суперечливих фактів реальної правової практики з врахуванням всіх проблем її розвитку.

З погляду цієї концепції соціального захисту - це одночасно і проголошена, і гарантована можливість забезпечити необхідні умови для повноцінного розвитку людини: в сім'ї, праці, відпочинку, управлінні тощо. Це система соціальних та юридичних гарантій, які захищають людину від свавілля інших, забезпечують впевненість у завтрашньому дні. Ця система дозволяє гармонійно співставити інтереси особи та всього суспільства, не приносячи при цьому в жертву особу, але й не знімаючи з кожної особи покладену на неї відповідальність. Це - свобода реалізувати себе. У ситуації, що склалася сьогодні в Україні, існує єдиний конструктивний вихід - коректне обговорення будь - якої важливої проблеми зі сфери соціальної політики, та й це тільки в умовах, коли кожна сторона керується своїм внутрішнім переконанням, а також вимогами українського законодавства та існуючими міжнародно-правовими документами, і прагне вдосконалити соціальне забезпечення, забезпечити кожній людині гідні умови життя.

Міжнародні стандарти система соціального захисту повиннні об'єднувати, з одного боку, відповідальність особи за формування умов свого життя, а з другого - солідарне соціальне страхування. В цьому разі буде переважувати принцип особової відповідальності, бо особа безпосередньо прийматиме участь у формуванні та фінансуванні свого соціального забезпечення. Як бачимо, цей принцип найкраще проявляється в роботі і буде забезпечуватись ефективна реалізація мети і досягнуто значний результат.

Список використаних джерел та літератури

1. Конституція України - Закон України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 1996. -- № 30. - С. 141.

2. Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003р. № 1058-IV / ст.ст. 2, 3, 7-12, 18.

3. Закон України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні", від 17 квітня 1991 року // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. - № 22. - Ст. 262.

4. Закон України "Про жертви нацистських переслідувань", від 23 березня 2000 року // Офіційний вісник України. - 2000. - N 16. - Ст. 652.

5. Положення про Міністерство праці та соціальної політики, затв. Указом Президента України від 30 серпня 2000 року № 1035/2000 // Офіційний вісник України. - 2000. - N 35. - Ст. 1482.

6. Закон України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 року// Відомості Верховної Ради № 48 ст. 409.

7. Закон України від 18 березня 2004 p. № 1629-IV затверджено Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу.

8. Закон України "Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні" від 05.02.1993 року // Відомості Верховної Ради № 16.- с. 167.

9. Закон України "Про концепцію загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" від 21.11.2002 р. № 228-ІV // Відомості Верховної Ради України. 2003.- № 3.- ст. 12.

10. Закон України "Про міжнародні договори України" від 29.06.2004 року// Відомості Верховної Ради України № 1906-ІV, - ст. 540.

11. Указ Президента України від 11.06.1998 р. № 615 "Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу"// ОВУ. - 1998.- № 24.- ст. 3.

12. Наказ Міністерства праці та соціальної політики України // Відомості Верховної Ради України.- 17.06. 2002 р. - № 293.

13. Конвенція МОП № 102 «Про мінімальні норми соціального забезпечення 1952 г. / / Міжнародне законодавство про охорону праці: Конвенції та рекомендації / Упоряд. Е.М. Теличко.- К., 1997. - Т. 3. - С. 249-256.

14. Положення Конституції України, що стосуються соціального захисту населення, // Соціальний захист. - 1996. - № 4. - С. 39.

15. Концепція соціального забезпечення населення України від 21 грудня 1993 р.// Голос України. -19 січня 1994 р.-№ 10.

16. Загальна декларація прав людини (ООН, 1948) // Права людини. Міжнародні договори України. Декларації, документи. - К., 1992.

17. Скуратівський В.А., Палій О.М. Основи соціальної політики: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2002.

18. Баймуратов М.О. Міжнародно - правові зобов'язання держав у сфері становлення альтернативних форм соціального страхування- Одеса: Фенікс, 2009 - 280 с.

19. Бойко М.Д. Право соціального забезпечення України: Навчальний посібник. Вид. 3-тє, доп. та переробл. - К.: Атіка, 2006.- 380 с.

20. Болотіна Н.Б. Недержавне пенсійне забезпечення в Україні окремі правові питання запровадження / / Актуальні проблеми держави та права: Зб. наук. праць. -- О., 2000. -- Вип. 7. -- С. 100.

21. Болотіна Н.Б. До питання про модель соціального забезпечення в Україні II Державність. - 1993. -№ 2.

22. Борецька Н.П. Соціальний захист населення на сучасному етапі: стан і проблеми. Монографія. - Донецьк: Янтар, 2001.

23. Вегера С. Європейські соціальні стратегії і Україна // Україна: аспекти праці. -- 2001. --№ 6.

24. Кульчицький Б.В. Сучасні економічні системи. Навчальний посібник. - Львів: Афіша, 2004. - 279.

25. Ліанова Е., Івашкевич В., Бевз В. досвід соціальної політики в країнах розвиненої ринкової та перехідної економіки і можливості його використання в Україні. // Україна: аспекти праці. - 1997. - № 1.

26. Лобода К.С. Міжнародно-правове регулювання соціальних відносин в Європі: автореф. дис. на здобуття наук. ступення канд. юрид. наук: спец. 12.01.11."Міжнародне право"// К.С.Лобода - К., 2008. - 20 с.

27. Мачульская Е.Е. Право социального обеспечения. - М.: МЦФР, 1999, - С. 1-75.

28. Мачульская Е.Е. Право социального обеспечения: Учеб. пособие. - М.: Книжный мир, 1999. - С. 204.

29. О.С. Савич. Актуальні проблеми держави і права. - 2004. - Вип. 22. - С. 467-476.

30. Плиса В.Й. Страхування: Навч. посіб. -- К.: Каравела, 2006. -- 392 с.

31. Право людини на професійне навчання за Європейською соціальною хартією і законодавство України // Актуальні проблеми держави та права: Зб. наук. пр. - Вип. 11. - 0.: Юрид. літ., 2001. - С. 317-319.

32. Приходько С. Держава і соціальний захист громадян // Право України, - 1999. -№ 9. - С. 22-26.

33. Стаховська Н.М. Соціальне забезпечення чи захист // Предпринимательство, хозяйство и право. - 2000. - № 8. - С. 54-57.

34. Сташків Б.І. Поняття права соціального забезпечення // Право України. - 2000. -№ 5. - С. 24-26.

35. Стичинський В.С., І.В. Зуб. Право соціального забезпечення України. Київ. 2003.- С. 436.

Размещено на Allbest.ru