Державне регулювання розвитку рекреаційної сфери Карпатського регіону України

Власний практичний досвід роботи та результати наукового пошуку переконують у тому, що в рекреаційній діяльності, у процесі якої надаються такі соціально значимі послуги населенню, як медичні, сьогодні існує низка важливих проблем, що вимагають прийняття принципових рішень з боку держави. Передусім це зумовлюється, на думку автора, гострою потребою в розробці нормативно-правових актів, які б стали основою розширення мережі санаторно-курортних закладів для літніх людей. Адже інвестиції в людину, розширення її потенціалу набувають стратегічного значення, а соціальний капітал, як відомо, є фундаментом економічного й політичного розвитку держави.

У Карпатському регіоні України активно розвиваються нові форми власності в рекреаційній діяльності: приватні оздоровчі заклади, акціонерні, спільні та малі підприємства, сільський туризм. Посилення конкуренції між рекреаційними підприємствами різних форм власності активізує їх діяльність, стимулює підвищення якості рекреаційних послуг і, як результат, сприяє покращенню здоров'я відпочиваючих.

Виходячи із т. зв. людиноцентристської ідеї побудови моделі суспільства, в якій людина є частиною природи, та аналізу реальних тенденцій кількісно-якісного зростання потреб населення в інтенсифікації соціальних процесів, можна зробити висновок про об'єктивно зумовлену зміну пріоритетів суспільного розвитку. Саме тому основою відтворювальних процесів, їхньою рушійною силою, а головне - кінцевою метою повинне стати розширене відтворення фізично здорової, творчо активної, вільної й політично рівноправної особистості.

Ґрунтуючись на викладеному, державна політика України щодо розвитку регіонального комплексу, забезпечення соціальної ефективності його функціонування та раціонального природокористування повинна формуватися з урахуванням передусім задоволення потреб людини, тобто орієнтуватися на практичну реалізацію пріоритетів особистісного начала як основи добробуту суспільства; на екологізацію господарювання, у тому числі на розумну політику ресурсоспоживання; у сфері матеріального виробництва й соціальної сфери - на примат випуску товарів народного споживання й послуг, що сприяють комфортності життєдіяльності й інтелектуалізації праці всіх верств населення, на практичний розвиток напрямів, які допомагають інформованості й творчій активності особистості, підвищенню її соціального статусу.

Проведені автором дослідження показали, що при формуванні ефективних управлінських рішень з боку держави в системі управління закладами санаторно-курортного забезпечення мають застосовуватися наступні принципи: реальності (при формуванні рішення потрібно виходити з цілей, які можуть бути досягнуті, реальних ресурсів у сфері санаторно-курортного обслуговування і часу, який існує для вироблення і прийняття цього рішення); збереження свободи вибору рішення або принцип неостаточних дій (свобода вибору рішення забезпечується тим, що в кожний наступний момент вироблення і прийняття рішення кількість доступних рішень з-поміж кращих, прийнятих у попередній період і близькі до оптимального, повинно бути більшою ніж одне. Це дозволяє запобігти т. зв. аварійних рішеннях при виникненні ситуації, яку неможливо передбачити заздалегідь, коли обиралося тільки одне оптимальне (квазіоптимальне) рішення; стійкості за ефективністю до можливих помилок у визначенні вихідних даних. Необхідність урахування цього принципу обумовлена тим, що використання недостовірних або неточних даних може призвести до прийняття помилкового рішення і негативних наслідків після його реалізації. Це має особливе значення для сфери санаторно-курортного забезпечення в умовах обмеженого фінансування і формування стратегії існування та розвитку структурних складових досліджуваної сфери в умовах ринкових відносин; своєчасності рішення, доцільність якого для сфери санаторно-курортного забезпечення обумовлена переважно рішеннями законодавчого характеру. Несвоєчасно прийняте рішення може призвести до втрат як фінансових, так і рекреаційних ресурсів; реалізованості, тобто рішення не повинне містити положень, які можуть призвести до зриву його виконання в результаті конфліктів, спричинених цими ж положеннями; системності: якщо за часів СРСР існувала тільки державна форма власності в усіх структурних складових сфери санаторно-курортного забезпечення, то в умовах ринкових відносин налічується кілька форм власності в досліджуваних структурних складових. Виходячи з такої ситуації, що спостерігається при формуванні управлінського рішення з боку держави, необхідно обов'язково враховувати інтереси різних власників з метою подальшого розвитку сфери санаторно-курортного забезпечення в Україні; регуляризації рішень, важливість якої обумовлена тим, що цей принцип вимагає наявності норми, відповідно до якої визначається необхідний ступінь досягнення мети завдяки прийнятому рішенню.

Управлінська технологія проблемного аналізу передбачає аналітичну роботу в наступних напрямах: формулювання проблеми як такої, що незадоволена; визначення просторових і часових меж проблеми; з'ясування типу, характеру проблеми, її основних системних характеристик (структури, функцій тощо); виявлення закономірностей розвитку проблеми, її наслідків; діагностика її принципової вирішуваності; визначення ресурсів, які необхідні для розв'язання проблеми; розроблення управлінських технологій її вирішення і власне розв'язання проблеми.

Окремим аспектом управління санаторно-курортними закладами є застосування інформаційних технологій у системі охорони здоров'я. Адже поява доступної інформації дасть змогу вирішувати питання координації політики різних відомств у галузі охорони здоров'я, суттєво підвищувати інформованість лікарів щодо новітніх ефективних медичних технологій, радикально впливати на швидкість отримання та якість інформації про стан здоров'я пацієнта, методи лікування, забезпечувати медичні заходи профілактичного і просвітницького характеру. Саме таке інформаційне середовище створить необхідні передумови для подальшого реформування системи охорони здоров'я України, покращення стану здоров'я населення, підвищення ефективності лікувально-діагностичного процесу і профілактичних заходів.

Отже, системний аналіз літературних джерел українських авторів дає підстави стверджувати, що ключовим чинником оптимізації механізмів управління галуззю охорони здоров'я взагалі та державного регулювання санаторно-курортного потенціалу України є впровадження в діяльність закладів охорони здоров'я інформаційних технологій. Одним з перспективних інструментів проведення медико-соціальних і медико-екологічних досліджень є інформаційні географічні системи.

Завдання, що стоять перед системою охорони здоров'я у зв'язку з курсом України на європейську інтеграцію, обумовили збільшення попиту на медичну інформацію та необхідність реформування медичної статистики. Саме реформування має забезпечити надійність і достовірність статистичних даних для управління галуззю, задоволення інформаційних потреб щодо стану здоров'я населення та ресурсів охорони здоров'я, враховуючи необхідність вимог ВООЗ та приєднання до країн з розвиненими медичними інформаційними технологіями.

Основними напрямами реформування є: удосконалення системи статистичних показників, яка адекватно відображатиме результати діяльності закладів охорони здоров'я та економічну характеристику; створення на цій основі медико-статистичної інформаційної бази адміністративних територій (райони, міста обласного підпорядкування); удосконалення існуючих технологій формування державних і галузевих медичних інформаційних ресурсів; зміцнення матеріально-технічної бази структурних підрозділів медичної статистики; поліпшення системи підготовки і перепідготовки кадрів для служби медичної статистики; розвиток міжнародного співробітництва в галузі методології та практики медичної статистики, включаючи обмін досвідом; перехід до загальноприйнятих у міжнародній практиці методів збору, опрацювання, аналізу та розповсюдження медико-статистичної інформації; створення медико-статистичної системи, адаптованої до особливостей ринкових відносин в охороні здоров'я, до гнучкого сприйняття змін міжнародних методологій і стандартів.

Реформування системи медико-статистичних показників передбачає створення трьох блоків, які дадуть змогу характеризувати: реформування галузі; процеси економіки в охороні здоров'я, їі розвиток та ефективність; стан охорони здоров'я та її розвиток. На основі системи показників у рамках першого блоку можливо проаналізувати і відстежити наслідки реформування в охороні здоров'я, ефективність функціонування ії економіки під впливом управлінських рішень. Другий блок включає заходи щодо вдосконалення показників, які характеризують процеси функціонування галузі охорони здоров'я, передусім її ефективність. Третій блок включає статистичні показники-індикатори стану охорони здоров'я та їі розвитку.

Реформування стосується всіх аспектів медико-статистичних і соціальних показників (демографія, очікувана тривалість життя, ресурси, діяльність, стан здоров'я населення і т. ін.). Реформування системи статистичних показників передбачає реалізацію сучасних підходів до організації статистичного обліку (нові форми статистичного спостереження, звітності, відмова від показників, що втратили актуальність тощо). За таким же принципом можна підійти і до реформування інших напрямів роботи як усієї медичної галузі, так і її працівників.

У четвертому розділі “Система державного регулювання надання медичних послуг у рекреаційній сфері” визначено, що найголовнішою метою процесу управління формуванням нової генерації керівників системи охорони здоров'я України є використання їх особистісного професійного потенціалу - комплексної характеристики стосовно придатності для ролі активного суб'єкта управлінської діяльності. Діяльність сучасного керівника поліфункціональна. Це зумовлено тим, що в управлінській діяльності він постійно вирішує питання як загального, так і вузькоспецифічного характеру. У зв'язку з цим, ми повністю погоджуємося з тими авторами, які вважають, що підготовка нової генерації державних службовців має бути багатодисциплінарною і забезпечувати набуття знань з широкого спектру складних управлінських проблем. Саме такий підхід, на переконання Я.Ф. Радиша, думку якого ми поділяємо, забезпечить прихід до керівництва системою охорони здоров'я України адміністративно-політичної еліти - прошарку, що як носій найхарактерніших політико-управлінських якостей та функцій спроможний результативно вирішувати складні питання виведення галузі з глибокої системної кризи. У зв'язку з цим, важливою складовою державного впливу на формування політичної та адміністративної еліти для охорони здоров'я України є організація навчальної підготовки представників державних та адміністративних лідерів галузі.

На думку автора, управління з орієнтацією на співробітника означає: по-перше, використання управлінського стилю, який дозволяє працівникам висловлювати свою думку та брати участь у прийнятті рішень; по-друге, організацію управління, що дає можливість співробітникам брати участь в організації своєї праці (проектні групи), делегування компетенції та відповідальності; по-третє, застосування допоміжних засобів управління, таких як управління за цілями та оцінювання персоналу; по-четверте, збереження здатності організації до постійної професійної освіти та інновацій шляхом розвитку наявного персоналу та залученням нового і, по-п'яте, надання допомоги співробітникам в усвідомленні професійного змісту праці та життєвого досвіду завдяки праці, що може з успіхом використовуватись для підвищення управлінської культури керівників лікувально-профілактичних закладів України.

Отже, вітчизняна система охорони здоров'я характеризується все ширшим запровадженням ринкових механізмів, що, в свою чергу, потребує нового спеціаліста в управлінні системою - менеджера охорони здоров'я. До останніх слід віднести перш за все керівників середньої ланки, тобто начальників лікувально-профілактичних закладів та їх заступників, а також клінік і відділень та керівників структурних підрозділів. У силу своїх службових обов'язків вони здійснюють загальне керівництво організацією (системою), координують дії окремих її ланок і об'єднують зусилля підлеглих для досягнення мети й отримання високого результату.

Аналіз чинних урядових програм реформування системи охорони здоров'я, зокрема, Указу Президента України „Про концепцію розвитку охорони здоров'я населення України” та Міжгалузевої комплексної програми „Здоров'я нації” на 2002 - 2011 рр., переконливо свідчать, що оцінка якості цієї системи є однією з актуальних проблем подальшого вдосконалення санаторно-курортного забезпечення населення України.

Ґрунтуючись на актуальності питань якості та ефективності медичної допомоги, ми поділяємо думку тих авторів, які вважають, що порівняльна оцінка медичної допомоги визначає не її якість, а ефективність. Тобто медична допомога не може бути більш чи менш якісною, а лише якісною або неякісною.

Виходячи з цього, розроблені основні напрями перспективного розвитку системи забезпечення населення України санаторно-курортним лікуванням та оздоровленням. Серед найважливіших її складових передусім слід виокремити необхідність удосконалення маркетингових досліджень, інвестиційної та фінансової діяльності, організаційної роботи, а також науково-обґрунтованої кадрової політики та підвищення корпоративної культури працівників.

Для подальшого розвитку державної політики щодо забезпечення населення України ефективним санаторно-курортним лікуванням як однієї з пріоритетних форм лікувально-профілактичного забезпечення необхідно: досягти високого рівня інформованості населення України про можливість отримання на базі оздоровчих закладів ефективного санаторно-курортного лікування; гарантувати повну прозорість здійснення всіх заходів щодо діяльності та розвитку санаторно-курортної системи; створювати можливості для отримання медичним персоналом лікувально-оздоровчих закладів спеціалізації та подальшого підвищення кваліфікації з питань медичної реабілітації й фізичних методів лікування на відповідних кафедрах вищих медичних навчальних закладів України.

Найважливішими принципами організації внутрішньоаптечного технологічного процесу є: комплексний підхід до визначення раціональної схеми цього процесу; відповідність технології роботи аптеки сучасному науково-технічному рівню розвитку аптечної діяльності, досягненням вітчизняного і закордонного досвіду; економічна ефективність прийнятої технологічної схеми роботи аптеки, що забезпечує раціональне використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів; створення умов для повного збереження ліків і їх споживчої вартості; скорочення застосування ручної праці і підвищення ефективності використання технологічного устаткування.

Системний аналіз опрацьованих літературних джерел дає підстави стверджувати, що в сучасній економіці охорони здоров'я існує два основні підходи до ціноутворення: по-перше, охорона здоров'я певною мірою є регульованим середовищем, де держава повинна контролювати доступність послуг лікарів та здійснювати заходи щодо ефективності профілактики захворювань, гарантувати всім громадянам визначений обсяг медичної допомоги; по-друге, охорона здоров'я регулюється ринковими механізмами.

Управління ціноутворенням є складним процесом, який потребує врахування багатьох факторів, причому окремі з них мають вірогіднісний характер. Ступінь невизначеності при вирішенні багатьох завдань у лікувально-профілактичних закладах України забезпечується наявністю інформаційної підтримки прийняття управлінських рішень та чітко сформульованими цілями, завданнями і ринковою стратегією певного лікувально-профілактичного закладу.

В Україні найпопулярнішим у більшості організацій, що надають медичні послуги, до цього часу вважається затратний метод, на який орієнтоване і вітчизняне законодавство.

Політика ціноутворення на платні медичні послуги в санаторно-курортних закладах України, як і раніше, базується на врахуванні як короткотермінової, так і довготривалої рентабельності цього лікувально-профілактичного закладу. При ціноутворенні на платні медичні послуги у собівартість медичної послуги потрібно закладати той розмір заробітної плати, який би влаштовував медичного працівника.

Ще однією проблемою, яку необхідно вирішити на шляху оптимізації медикаментозного забезпечення, повинно стати проведення раціонального призначення та розподілу медикаментів для конкретних хворих з максимально можливим використанням препаратів-гендериків. Це дасть змогу знизити витрати на придбання медикаментів і певною мірою знизить ціни на медичні послуги.

Виходячи із викладеного та ґрунтуючись на тому, що одним з основних аспектів управління ціноутворенням лікувально-профілактичного закладу є раціональний розподіл ресурсів, модель визначення першочергових завдань при цьому доцільно розглядати саме як оптимальний розподіл ресурсів, беручи за основу при цьому економічну ефективність замовлень і проблем, що вирішують лікувальні заклади.

Будемо вважати, що конкретний лікувально-профілактичний заклад має перелік з п (і=1, ….., п ) замовлень, які він може виконати за конкретний період часу. Очікуваний прибуток при виконанні і-го замовлення дорівнює Сі. При вирішенні j-ї проблеми можна отримати додатковий прибуток Dj (якщо додаткового прибутку при вирішенні цієї проблеми немає, то Dj =0). Якщо ж зазначена проблема не вирішена, лікувально-профілактичний заклад понесе втрати - Zj. Позначимо Xj змінну, що відповідає замовленню з номером і може набути значення від Xi min до Xi max від мінімально можливого рівня забезпечення і-го замовлення ресурсами до максимально можливого. Сумарний ресурс k-го виду позначимо Rk; кількість ресурсу k-го виду, що необхідний для вирішення j-ї проблеми, - Rik.

Тоді завдання ціноутворення та оптимального розподілу ресурсів санаторно-курортних закладів МОЗ України формулюється наступним чином:

N m m

? Сі Xi + ? +? Zj (Yj- I) max (1)

j=1 j=1 j=1

при обмеженнях

R k > ? Rik Xi + ? Rjk Y (2)

Xi max >Xi> Xi min (3)

Отже, можна безпосередньо переконатися в тому, що сформульована нами економіко-математична модель містить завдання визначення першочергових питань, які стоять перед лікувально-профілактичним закладом у зв'язку із вирішенням проблеми управління ціноутворення.

У п'ятому розділі “Засади створення ефективної системи державного регулювання розвитку туризму Карпатського регіону” йдеться про те, що туризм як соціально-економічне явище все більше набуває всіх ознак самостійної галузі національної економіки. По-перше, його суб'єктами є досить однорідні за призначенням і технологією виробництва товарів і послуг підприємства (туристичні бази, готелі, фірми, транспорт, зв'язок тощо). По-друге, поступово вдосконалюється система управління туризмом. І, по-третє, незважаючи на значну диверсифікацію, у туристичній індустрії створюється однорідна за цільовим призначенням продукція. Сфера туристичних послуг в Україні останнім часом розвивається досить високими темпами. Так, за офіційною інформацією Державної служби туризму і курортів України, обсяг наданих туристичних послуг суб'єктами туристичної діяльності збільшується щорічно в середньому на 37 %.

Однак внутрішній туризм страждає через надмірну конкуренцію. Вона загострюється за рахунок присутності на ринку турфірм з інших країн, у тому числі Росії, Білорусі, Туреччини, Єгипту, Чехії. Фірми з іноземним капіталом підтримуються урядами своїх держав, а окремі одержують пряму підтримку з бюджету. В Україні ж такої практики немає. Наступною проблемою являється інфраструктура. У нашій країні майже не зводиться нових готелів, темпи їхнього будівництва досить незначні через низьку інвестиційну привабливість багатьох потенційних і реальних туристичних проектів. У той же час на закордонних ринках вкладення коштів у туріндустрію вигідне й має довгострокову перспективу. Не просунулася Україна й у вирішенні ще однієї вічної проблеми - відсутність сервісу. Готелів, що мають достатню кількість “зірочок”, як і раніше, небагато, а деякі регіони таких об'єктів не мають взагалі.

До речі, сьогодні за формальними ознаками до курортів можна віднести лише 27 вітчизняних територій, однак всі вони не відповідають вимогам Закону України “Про курорти” повною мірою. І далі зменшується кількість оздоровчих і санаторно-курортних закладів. Зокрема, нині в Україні працює 520 санаторіїв і пансіонатів з лікуванням (2005 р. їх було 524, а 2001 р. - 555), лише 277 санаторіїв-профілакторіїв (а рік тому майже 300). Аналогічна ситуація склалася і з будинками відпочинку, турбазами, дитячими оздоровчими установами.

Останнім часом влада України стала більше приділяти увагу туризму й курортам. Відбулося це з кількох причин. По-перше, 2012 р., якщо УЄФА не змінить свого рішення, Україна буде приймати фінальну частину чемпіонату Європи з футболу. По-друге, Президентом України підписано указ, що оголосив 2008 рік роком туризму й курортів; розроблено фундаментальний документ - проект Стратегії стійкого розвитку туризму й курортів в Україні.

Проте вітчизняна туристична сфера практично позбавлена діючої управлінської вертикалі. Якщо на національному рівні функціонує профільне Міністерство культури й туризму, а в його складі - спеціалізований орган (Державна служба туризму й курортів), то на рівні багатьох регіонів робота з розвитку індустрії подорожей і супутніх послуг (екскурсії, готелі, захист прав туристів і організація їхньої безпеки) практично не здійснюється.

У багатьох обласних адміністраціях створені управління культури й туризму. Але реальність така, що вони виникли на базі управлінь культури, тому основний акцент робиться на відстеженні й фінансуванні роботи бібліотек, музеїв і театрів. А туризмом, як правило, реально займається лише один або два фахівці. Причому в більшості випадків йдеться про фахівців не у сфері державного управління, а знавців місцевих екскурсій, які добре знають маршрути й визначні пам'ятки, але не більше.

В окремих областях управління туризму фактично розкидане по різних підрозділах. За стратегію розвитку туризму відповідає одне управління, за готелі - друге, за якість послуг і безпеку туристів - третє. Це стосується Вінницької, Кіровоградської, Львівської і Харківської областях. Тобто немає узгодженості й мобільності в роботі.

Регулювання розвитку туристичної індустрії на державному рівні необхідне з метою: збільшення валового національного доходу від рекреаційно-туристичної діяльності; захисту споживача туристичних послуг; організації рекреаційно-туристичної діяльності в цивілізованих рамках; збереження й охорони рекреаційно-туристичних ресурсів.

До основних напрямів туристичної політики України належать: захист прав подорожуючих та інтересів виробників вітчизняного туристичного продукту; всіляка підтримка внутрішнього та в'їзного туризму, що може проявлятися у формі прямих інвестицій у формування туристичної інфраструктури, наукового та рекламно-інформаційного забезпечення просування національного туристичного продукту на світовому ринку, податкових та митних пільг, стимулюючих надходження інвестицій.

Карпатський регіон є перспективним з погляду туристичної індустрії. Однак рівень розвитку туристичної галузі в регіоні недостатній. Більшість туристів організовували подорожі самостійно, а не використовували послуги турфірм. Потребує розширення перелік видів туризму, які розвиваються в регіоні, оскільки основними видами залишаються традиційні ще з періоду СРСР відпочинок, краєзнавча подорож та лікування. Недостатнім є рівень реклами туристичного регіону, оскільки основним джерелом інформації про нього залишаються розповіді родичів, знайомих та попередній досвід перебування.

З метою прискореного розвитку ринкових відносин у сфері туристичного обслуговування доцільне створення зон вільного підприємництва. Процес державного регулювання сфери туризму потребує здійснення комплексу організаційних, економічних, фінансових, управлінських та інших заходів як складових ефективної реалізації державної політики. Враховуючи зазначене, державне регулювання сфери туризму можна розглядати через дію основних механізмів регулювання на всіх рівнях управління, до переліку яких нами віднесено регламентуючий, організаційний, контролюючий, коригуючий, соціальний і стимулюючий.

Пропозиції з удосконалення механізмів державного регулювання сфери туризму на загальнодержавному рівні стосуються наступного: впровадження механізму пільгового кредитування заходів, пов'язаних із розвитком сфери туризму; розробка нових форм співробітництва між органами місцевого самоврядування та суб'єктами підприємництва; створення туристичних інформаційних центрів у формі комунальних підприємств; розробка шляхів взаємодії органів місцевого самоврядування із суб'єктами господарювання, які здійснюють діяльність з надання туристичних послуг, шляхом проведення конкурсного відбору переможців; розробка державних і відповідних місцевих програм розвитку туризму; створення місцевих фондів розвитку туризму за допомогою договірних угод на передачу суб'єктами підприємництва, які здійснюють діяльність у сфері туризму, частини прибутку від їх діяльності; впровадження акціонування, господарювання на умовах оренди, сприяння створенню підприємств малого та середнього бізнесу; розробка пропозицій щодо формування координаційних рад з питань розвитку туризму на обласному рівні, концептуальних підходів організації підвищення кваліфікації державних службовців та посадових осіб органів місцевого самоврядування, на яких покладено обов'язки державного регулювання у сфері туризму.

На регіональному рівні практичні рекомендації зводяться до наступних напрямів: інституційний (формування структур на зразок туристичної ради, асоціацій, робочих груп, котрі мали взяти на себе впровадження ідей, що передбачає надання підтримки недержавним організаціям з метою посилення їх впливу на регіональні та загальнодержавні законодавчі й виконавчі органи влади, надання консультацій тощо); маркетинговий (створення позитивного іміджу регіону і просування його на ринок); підготовка кадрів для туризму; підтримка малого бізнесу шляхом пільгового кредитування по мікрокредитних лініях.

У шостому розділі “Удосконалення механізмів державного регулювання прискореного розвитку рекреаційної сфери Карпатського регіону України” виявлено, що останнім часом у сфері господарської діяльності почали використовуватися нові методи і технології, які базуються на концепції логістики. Адже правильно побудована логістична система підприємств рекреаційної сфери Карпатського регіону дає їм значні конкурентні переваги, що, в свою чергу, підвищує рентабельність бізнесу за рахунок скорочення товарних запасів, прискорення обігу оборотних коштів, зниження собівартості продукції і загальних логістичних витрат, оптимального використання складських і транспортних потужностей, забезпечення найбільш повного задоволення споживачів якістю логістичного сервісу.

Упровадження принципів логістики у процес регулювання рекреаційного потенціалу Карпатського регіону обумовлюється передусім тим, що рекреаційні ресурси цього краю мають обмежені запаси. Можна говорити про їх вичерпність, що теоретично визначається рівнем такого порогового навантаження на них, вище якого ресурси або істотно змінюються в напрямі меншої привабливості, або деградують природні багатства. В основі рекреаційної політики повинні лежати науково обґрунтовані норми рекреаційного навантаження на природне середовище, в межах яких воно зберігає здатність до самовідновлення. У практичному аспекті рекреаційне навантаження виражається максимально можливою кількістю осіб, які можуть одночасно перебувати на певній території, не спричиняючи деградації природних екосистем.

Проблема державного контролю за дотриманням вимог щодо збереження рекреаційної унікальності Карпатського регіону значною мірою зумовлена ще й тим, що територія Івано-Франкіської, Закарпатської та Львівської областей входять до складу Карпатського єврорегіону - одного із семи єврорегіонів, створених за участю України. Його характерними особливостями є низький рівень ВВП на душу населення порівняно з іншими регіонами ЄС, значне безробіття, гострота екологічних проблем. У зв'язку з цим слід створювати господарчі структури, які б здійснювати координацію та організацію логістичних процесів на конкретній території, виходячи з особливостей формування регіональних рекреаційних продуктів. Логістичні центри можуть виконувати різні функції та завдання. Це залежить від того, де саме їх планується розмістити: на території туристично привабливих міст, які сприяють формуванню єдиного рекреаційного простору в регіоні (Івано-Франківськ, Львів, Тернопіль, Чернівці), або на території конкретного регіону (Карпатський регіон володіє природним, виробничим, туристичним, курортно-рекреаційним та іншим потенціалом).

Пропонуємо організаційну структуру логістичної системи в рекреаційній сфері Карпатського регіону, яка підтримує основні управлінські функції та охоплює наступні підсистеми.

Підсистема управління процедурами замовлень включає раціоналізацію процесів розміщення, харчування, перевезення: аналіз споживчого попиту та потреб регіону; укладання договорів на матеріально-технічне забезпечення об'єктів розміщення та харчування, транспортне обслуговування; розміщення туристів на основі оптимізації навантаження об'єктів розміщення; організація перевезення туристів; розробка пропозицій щодо оптимізації транспортних потоків; удосконалення транспортної інфраструктури (створення парків транспортних засобів та автостоянок) тощо.

Підсистема зв'язків відображає вплив зовнішнього та внутрішнього навколишнього середовища на процес логістичного менеджменту.

Підсистема генерування інформації передбачає інформаційне забезпечення організації процесу надання логістичних послуг: формування бази даних про об'єкти розміщення туристів (готелі, табори, гуртожитки, приватні будинки); об'єкти харчування (ресторани, їдальні, кафе, буфети); парки транспортних засобів; автостоянки; об'єкти розваг, культури та рекреаційної діяльності; надання необхідної інформації про об'єкти інфраструктури тощо.

Підсистема підтримки логістичних рішень є інтерактивною комп'ютерною інформаційною системою, що включає бази даних й аналітичні моделі, які реалізують оптимізаційні та інші завдання, що виникають у процесі логістичного менеджменту: аналіз функціонування існуючих рекреаційних об'єктів у регіоні; формування баз даних щодо стану виробничої, спеціальної, інституціональної інфраструктури регіону; збір інформації про потенційних інвесторів та можливі інвестиційні проекти. Завершальним етапом цієї підсистеми є розробка пропозицій з обґрунтування необхідності створення нових об'єктів рекреаційної інфраструктури (будівництво доріг, готелів, ресторанів, складів з продуктами харчування, тематичних парків, об'єктів розваг, автостоянок, аквапарків, сміттєпереробних заводів); підвищення якості логістичних послуг та приведення у відповідність до міжнародних стандартів рівня обслуговування туристів у готелях, ресторанах, мотелях, кемпінгах, на транспорті та інших підприємствах.

У процесі дослідження виявлено, що зміцнення рекреаційного потенціалу Карпатського регіону України дає змогу виділити як домінуючий шлях інноваційного розвитку, що ґрунтується на використанні стратегії нарощування інноваційного потенціалу на заздалегідь визначених пріоритетних напрямах технічного, технологічного та соціально-економічного розвитку. На перспективу такий шлях забезпечує реалізацію стратегії випереджаючого розвитку, яка спроможна забезпечити щорічні темпи прискорення інноваційного оновлення економіки регіону.

На основі системного аналізу літературних джерел за темою дослідження можна стверджувати, що головними механізмами регулювання інноваційних процесів розвитку рекреаційного потенціалу Карпатського регіону є організаційно-правові - наявність ефективного законодавства, що являється запорукою формування державної політики України, вдосконалення державного управління та забезпечення успіху реформування системи охорони здоров'я в галузі, а також фінансово-економічні - залучення коштів, необхідних для фінансування рекреаційної сфери. Важливу роль у державному регулюванні економічних відносин рекреаційної сфери відіграє лізинг.

Формування механізму прискореного розвитку рекреаційного потенціалу Карпатського регіону на інноваційних засадах вимагає суттєвих змін у здійсненні трансформаційних процесів, їх системному оновленні, переходу до такої моделі перетворень, де ринкові відносини поєднуються з ефективним державним регулюванням.

Важливою складовою механізму прискореного розвитку рекреаційного потенціалу регіону є формування рекреаційного кластера, що дає змогу ефективно використовувати природні та антропогенні рекреаційні ресурси, історичну й культурну спадщину, значно посилити вплив сфери рекреації та туризму на економічний розвиток регіону.

Організація і діяльність кластера у сфері рекреації є надзвичайно актуальною, адже це може бути одним з основних елементів організаційно-економічного механізму регулювання діяльності та мати великий вплив на підвищення ефективності управління. Саме кластер може найкращим чином сприяти об'єднанню однорідних туристичних підприємств, супутніх фірм і організацій, що виробляють і реалізовують рекреаційно-туристичні послуги та, створити гідну конкуренцію подібним туристичним продуктам на міжнародному ринку.

Організаційно-економічні засади створення і функціонування рекреаційного кластера передбачають у першу чергу вибір організаційної форми. Найбільш зручною в управлінні та правовому забезпеченні є географічно-адміністративна форма кластера в поєднанні з фокусною формою, які передбачають формування просторового кластера на основі територіально-адміністративних одиниць (Івано-Франківськ, Львів, Тернопіль, Чернівці, Ужгород) і територіально-рекреаційної системи.

Організаційні основи створення і функціонування рекреаційного кластера передбачають об'єднання фірм і організацій не тільки тих сфер господарського комплексу регіону, що виробляють і надають рекреаційні й туристичні послуги (готельне, ресторанне господарство, транспорт, тощо), а й супутніх галузей (харчова та легка промисловість, сільське господарство, виробництва сувенірної продукції, комунальне господарство та ін.). Ці галузі тісно пов'язані між собою та сприяють зростанню конкурентоспроможності одна одній.

У всій економіці Карпатського регіону рекреаційний кластер відіграватиме роль локальних точок зростання внутрішнього ринку, що може привести до створення нових кластерів, а це значно посилить міжнародну конкурентоспроможність регіону та країни в цілому.

Надзвичайно важливим є економічне обґрунтування розміщення рекреаційного кластера Карпатського регіону, яке включає наступні етапи: аналіз функціонування територіально-рекреаційної системи та сучасного розвитку рекреації і туризму та можливості формування кластера; визначення умов і факторів розвитку сфери рекреації й туризму, окремих підприємств; вибір альтернативних варіантів, пошук оптимального варіанту.

Окрім того, проблему зміцнення рекреаційного потенціалу Карпатського регіону слід розглядати в контексті євроінтеграційного курсу України. Інтегрування нашої держави в європейські структури вимагає вироблення й реалізації такої моделі взаємовідносин з Карпатським регіоном й управління ним, яка б відповідала принципам регіональної рекреаційної політики Європейського Союзу. Значна увага, яка приділяється проблемам регіонального розвитку, зменшення регіональних і соціальних диспропорцій у країнах Європейського Союзу є підтвердженням того, що державна регіональна політика взагалі та регіональна рекреаційна політика зокрема повинна розглядатися як один з найважливіших механізмів забезпечення сталого економічного зростання та суспільної злагоди в Україні.

Одним з дієвих інструментів щодо стимулювання регіонального розвитку є угоди (контракти) регіонального розвитку. Регіональний контракт значною мірою сприяє подоланню бюджетних обмежень за рахунок поєднання ресурсів регіону - інтелектуальних, фінансових, організаційних - з державними ресурсами. Контракт гарантує, що в межах регіону держава буде діяти з урахуванням пріоритетів діяльності регіональної влади і навпаки.

Основна мета запровадження контрактних відносин між державою та регіоном полягає в необхідності чіткого формулювання та юридичного закріплення пріоритетів, у реалізації яких зацікавлені держава та регіон, а також визначити ресурси, які сторони зобов'язуються направити на реалізацію програм та проектів згідно з виділеними в контракті пріоритетами.

Центральною ланкою є питання забезпечення і підтримки екологічної збалансованості Карпатського регіону. Реалізація концепції екологічно збалансованого розвитку курортно-рекреаційної території (туристичного центру) відбувається за умов використання певних організаційних форм. У цьому випадку найбільш доцільною формою реалізації концепції є розробка цільових комплексних програм відповідних рівнів: державної, регіональної (обласної), локальної (конкретної курортно-рекреаційної території чи туристичного центру).

рекреаційний медичний державний регулювання

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нові шляхи вирішення наукової проблеми вдосконалення державного регулювання рекреаційної сфери Карпатського регіону України шляхом розроблення теоретичних підходів, визначення механізмів, удосконалення інструментів її управління. Отримані в процесі дослідження результати підтвердили покладену в його основу гіпотезу, а їх узагальнення дає змогу сформулювати наступні висновки і внести пропозиції, що мають теоретичне й практичне значення.

1. На основі теоретичних досліджень визначено пріоритетність розвитку рекреації й туризму для Карпатського регіону, де територіальне поєднання рекреаційно-курортних і туристичних ресурсів мають чітко виражений характер. Це обумовлює необхідність оптимізації системи державного управління рекреаційною сферою, що ставить перед органами державної влади завдання, вирішення яких значною мірою залежить від теоретичного обґрунтування підходів до формування дієвих механізмів. При цьому вони повинні враховувати специфіку Карпатського регіону України, у тому числі етнонаціональні особливості краю.

2. Визначено, що на основі єдиного функціонально-цільового критерію санаторно-курортна мережа, туризм і сфера відпочинку можуть інтегруватися в єдину рекреаційну сферу. Необхідність інтегрування окремих видів рекреаційної діяльності в сучасних умовах обумовлена також набуттям основних ознак підприємництва таких видів діяльності, як санаторно-курортна, лікувально-оздоровча, туристична, спортивно-фізкультурна, культурно-дозвільна. В цілому рекреаційна сфера визначена як комплекс взаємодіючих підприємств і організацій, що займаються експлуатацією територіально-ресурсного потенціалу для задоволення рекреаційно-туристичних потреб населення з метою одержання доходів, що забезпечують функціонування й розвиток цього господарства.

3. Рекреаційна сфера досліджена як складний об'єкт правового регулювання. Це підтверджено аналізом чинних нормативно-правових актів. Визначено, що вертикальна підпорядкованість установ різним міністерствам, відомствам, підприємствам, організаціям при відсутності горизонтальної підпорядкованості й слабкого впливу територіального фактору спричинили управлінську й фінансову негнучкість рекреаційної сфери, що стало основною перешкодою ефективного її функціонування. В Україні сформована загальна проблема взаємозв'язків держави і регіонів. Тому наукова концепція державного впливу на розвиток рекреаційної сфери регіонів має базуватися на перенесенні центру ваги в управлінні безпосередньо на місця і залученні всіх учасників господарської діяльності.

4. Методологічні підходи до державного регулювання рекреаційної сфери Карпатського регіону визначено через формулювання його мети, вдосконалення механізмів, визначення об'єктів і суб'єктів, стратегії державної політики, уточнення принципів, методик та відповідного термінологічного апарату. Як основу державного регулювання рекреаційної сфери в Карпатському регіоні прийнято створення ефективного механізму, спрямованого на розвиток конкурентоспроможних на світовому ринку рекреаційних послуг, що забезпечують максимальне задоволення духовних та фізичних потреб населення України, і на базі цього - комплексний розвиток території та її соціально-економічних інтересів при збереженні екологічної рівноваги.

5. Наголошується на відсутності у Карпатському регіоні широкого асортименту продуктів харчування, початковому стані інформаційного забезпечення турбізнесу, не кажучи вже про “класичну” проблему поганих доріг, невідповідність нормам 90% матеріальної бази туристичної сфери і напружену екологічну ситуацію.

Незважаючи на це, існують певні позитивні тенденції в розвитку рекреаційної сфери регіону: ефективна діяльність ради з туризму Карпатського регіону, підготовка кадрів, сертифікація туристичних послуг, реалізація програм розвитку туризму в областях, створення спеціальних (вільних) економічних зон туристсько-рекреаційного типу, державна підтримка окремих центрів рекреації, прийняття спеціальних екологічних програм, позитивний вплив розширення Європейського співтовариства.

6. Виходячи з аналізу існуючих природних ресурсів, матеріально-технічної бази та рекреаційної інфраструктури, зроблено висновок про очевидну наявність факторів для перспективності та економічної доцільності розвитку рекреаційної сфери, перетворення регіону в туристично-оздоровчу зону загальноєвропейського значення.

Однак, попри позитивні зрушення в розвитку рекреаційної сфери регіону, сучасний стан його матеріально-технічної бази залишається на рівні, далекому від світових стандартів. Тому ключовим питанням органів державного управління та місцевого самоврядування сьогодення та найближчої перспективи можна вважати поряд із збільшенням кількості об'єктів і їх потужностей налагодження конкурентоспроможного ринку рекреаційних послуг шляхом модернізації існуючої матеріально-технічної бази та інфраструктури рекреації.

7. Використано системний підхід до аналізу медико-біологічних та економічних функцій рекреаційної діяльності, згідно з яким рекреаційна сфера Карпатського регіону розглядається як система, до складу якої входять соціальні, біологічні, технічні та інші компоненти. Між ними існують різні види взаємодії - медичні, інформаційні, матеріально-технічні тощо. Виходячи з цього, напрямами використання системного аналізу державного регулювання рекреаційної сфери регіону є наступні: розробка та реалізація цільових програм, довгострокових прогнозів та планів розвитку установ, служб і рекреаційної сфери загалом; реорганізація рекреаційної сфери; розробка автоматизованих систем управління нею; розподіл ресурсів рекреаційної сфери; оцінка діяльності рекреаційних закладів і служб; розробка комплексної оцінки здоров'я населення; удосконалення системи правового регулювання рекреаційної сфери; гармонізація законодавства України у галузі охорони здоров'я з правовими стандартами Європейського Союзу; розробка механізмів взаємодії органів управління та закладів рекреаційної сфери; удосконалення механізмів підтримки її інвестиційної привабливості.

8. Рекреаційна діяльність - це комплексна система, що включає організацію та безпосереднє надання громадянам рекреаційних послуг, найважливішими ознаками яких є такі: невідчутність, невіддільність послуги від джерела її утворення; мінливість; незбереженість; відсутність права власності; складність нормування.

Визначено, що основою відтворювальних процесів, їхньою рушійною силою, а головне - кінцевою метою повинне стати розширене відтворення фізично здорової, творчо активної, вільної й політично рівноправної особистості. Тому державна політика України щодо розвитку регіонального комплексу, забезпечення соціальної ефективності його функціонування та раціонального природокористування повинна формуватися з урахуванням передусім задоволення потреб людини, тобто орієнтуватися на практичну реалізацію пріоритетів особистісного начала як основи добробуту суспільства та екологізацію господарювання

9. Визначено, що прийняття управлінських рішень та їх реалізація є основним змістом управлінської діяльності. При формуванні ефективних управлінських рішень в системі управління санаторно-курортного забезпечення мають застосовуватися наступні принципи: реальності, збереження свободи вибору рішення або принцип неостаточних дій, стійкості за ефективністю до можливих помилок у визначенні вихідних даних, своєчасності рішення, реалізованості, системності та регуляризації рішень.

При цьому напрямами аналітичної роботи управлінської технології проблемного аналізу є: формулювання проблеми; виявлення її просторових і часових меж, характеру, закономірностей розвитку, наслідків; визначення ресурсів, які необхідні для вирішення проблеми; розроблення відповідних управлінських технологій; розв'язання проблеми.

10. Окремим аспектом управління санаторно-курортними закладами є застосування інформаційних технологій у системі охорони здоров'я. Реформування системи медико-статистичних показників передбачає створення трьох блоків, які дадуть змогу характеризувати: реформування галузі; процеси економіки в охороні здоров'я, її розвиток та ефективність; стан охорони здоров'я та її розвиток.

Складна й багатогранна проблема запровадження інформаційних технологій у практичну діяльність системи охорони здоров'я України не вичерпується цими аспектами. Перспективними є такі розробки: виявлення особливостей при формуванні програм розвитку медичної діяльності на регіональному рівні та шляхи гармонізації вітчизняних розробок у сфері інформатизації охорони здоров'я з відповідними розробками країн Європейського Союзу.

11. Визначено, що важливою складовою державного впливу на формування політичної та адміністративної еліти для охорони здоров'я України є організація навчальної підготовки представників державних та адміністративних лідерів галузі. Окремою складовою необхідно вважати систему управління з орієнтацією на співробітника, що означає: використання управлінського стилю, який дозволяє працівникам висловлювати свою думку та брати участь у прийнятті рішень; організацію управління; застосування допоміжних засобів, таких як управління за цілями, та оцінювання персоналу; збереження здатності організації до постійної професійної освіти та інновацій; надання допомоги співробітникам в усвідомленні професійного змісту праці та життєвого досвіду завдяки праці. В системі охорони здоров'я України все ширше запроваджуються ринкові механізми, що, в свою чергу, потребує наявності нового спеціаліста управління системою - менеджера охорони здоров'я.

12. Визначено, що оцінка якості медичної допомоги є однією з найактуальніших проблем подальшого вдосконалення системи санаторно-курортного забезпечення населення України. Виходячи з цього, розроблені основні напрями перспективного розвитку системи забезпечення населення санаторно-курортним лікуванням та оздоровленням. Серед найважливіших її складових передусім слід виокремити необхідність удосконалення маркетингових досліджень, інвестиційної та фінансової діяльності, організаційної роботи, а також здійснення науково обґрунтованої кадрової політики, підвищення корпоративної культури працівників та організації внутрішньоаптечного технологічного процесу.

У сучасній системі охорони здоров'я, яка є регульованим середовищем, держава повинна контролювати доступність послуг лікарів та здійснювати заходи щодо ефективності профілактики захворювань, гарантувати всім громадянам визначений обсяг медичної допомоги. В Україні найпопулярнішим у більшості організацій, які надають медичні послуги, до цього часу вважається затратний метод, на який орієнтоване чинне законодавство. На відміну від цього методу, політика ціноутворення повинна базуватись на раціональному розподілі ресурсів. Це дасть змогу визначити модель першочергових завдань на основі економічної ефективності замовлень і проблем, що вирішуються лікувальним закладом.

13. Встановлено, що в Україні та Карпатському регіоні, зокрема, туризм має потужний потенціал. Але його економічна віддача поки що незначна. Розвиток сфери туризму стримується недосконалістю нормативно-правової бази, а також методичної, організаційної, юридичної та інформаційної підтримки суб'єктів підприємництва в сфері туризму й курортів; недостатньою ефективністю механізмів державного регулювання та управління підприємствами сфери; незначними обсягами інвестицій у розвиток матеріально-технічної бази туристичної інфраструктури; неефективністю використання рекреаційних ресурсів.

Пропозиції з удосконалення механізмів державного регулювання сфери туризму на стосуються загальнодержавного рівня та передбачають упровадження механізму пільгового кредитування заходів, пов'язаних із розвитком сфери туризму, розробку нових форм співробітництва між органами місцевого самоврядування та суб'єктами підприємництва, організації підвищення кваліфікації державних службовців та посадових осіб органів місцевого самоврядування, на яких покладено обов'язки державного регулювання у цій сфері. На регіональному рівні практичні рекомендації зводяться до таких напрямів: інституційного (формування різних структур), маркетингового (створення позитивного іміджу регіону), підготовки кадрів для туризму, підтримки малого бізнесу.

14. Проблема державного контролю за дотриманням вимог щодо збереження рекреаційної унікальності Карпатського регіону України, вичерпності рекреаційних ресурсів потребує впровадження принципів логістики у процес регулювання рекреаційного потенціалу цієї території. Організаційна структура логістичної системи в рекреаційній сфері регіону, яка підтримує основні управлінські функції, включає такі підсистеми: управління процедурами замовлень (раціоналізація процесів, аналіз споживчого попиту та потреб регіону, обслуговування, оптимізація потоків ресурсів і їх споживачів тощо); зв'язків (відображає вплив зовнішнього та внутрішнього навколишнього середовища на процес логістичного менеджменту); генерування інформації (передбачає інформаційне забезпечення організації процесу надання логістичних послуг); підтримки логістичних рішень (є інтерактивною комп'ютерною інформаційною системою).

15. Перспективні стратегії нарощування інноваційного потенціалу регіону розробляються на заздалегідь визначених пріоритетних напрямах технічного, технологічного, соціально-економічного розвитку, відповідності принципам регіональної рекреаційної політики Європейського Союзу, угодах (контрактах) регіонального розвитку, екологічно збалансованому розвитку курортно-рекреаційної території. Виходячи з цього, зміцнення рекреаційного потенціалу Карпатського регіону України дає змогу виділити як домінуючий інноваційний розвиток, що ґрунтується на використанні лізингу у фінансово-економічних відносинах, переходу до такої моделі перетворень, де ринкові відносини поєднуються з ефективним державним регулюванням, формування рекреаційного кластера, що сприяє ефективному використанню природних та антропогенних рекреаційних ресурсів, історичної та культурної спадщини і значному посиленню впливу сфери рекреації і туризму на економічний розвиток регіону.