Теоретичні основи та практика пізнавальної діяльності слідчого

Підрозділ 3.4 "Аналіз практики пізнавальної діяльності слідчого під час розслідування злочинів" дозволив дати характеристику джерел доказів як носіїв інформації та їх оцінку, виявити певні недоліки та позитивні моменти кримінально-процесуального пізнання, на основі чого розроблено організаційно-тактичні основи проведення розслідування. Автор доводить, що змінюються форми злочинності, їх способи, трансформується злочинна поведінка, ускладнюються форми протидії розслідуванню. Про масштаби протидії свідчать такі результати: у своїй діяльності з активною протидією розслідуванню зустрічалися 81 % начальників (заступників) МВ-РВВС, 63,5 % слідчих, 64 % оперативних працівників, опитаних у 2008 р. Кожен шостий, допитаний в суді, змінював свої показання. Автор встановив такі види протидії розслідуванню з боку підозрюваних (обвинувачених), як інсценування злочину (симуляція обставин злочину), підміна предмета посягання, створення підроблених слідів і речових доказів тощо. Усі вони значно ускладнюють розслідування кримінальної справи, дезорієнтують його. Але такі види протидії не згадуються в законодавстві, за винятком п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України. Вдаючись до таких видів протидії, злочинці мають змогу відвернути від себе увагу правоохоронних органів й надалі продовжувати свою злочинну діяльність, і, навіть у разі доведення їх вини, зазначені форми протидії не впливають на їхню відповідальність. Тому потрібно на законодавчому рівні закріпити необхідність документування в обвинувальному висновку всіх спроб протидії розслідуванню, незалежно від того, від кого вона походить, але обов'язково - із зазначенням її ініціатора (ініціаторів), з наступним приєднанням документів, що мають доказове значення, до матеріалів розслідуваної кримінальної справи. Ще одним із чинників, які обумовлюють проблеми пізнавальної діяльності слідчого, є виникнення на стадії досудового розслідування кримінально-процесуальних конфліктів. Залежно від причин, обставин їх виникнення ці конфлікти відображаються як на строках, так і на якості досудового розслідування. У зв'язку з цим автор пропонує з'ясовувати природу виникнення кримінально-процесуальних конфліктів, визначає шляхи їх розв'язання, що має важливе значення для вдосконалення діяльності органів розслідування. Ця проблематика потребує подальшого наукового дослідження.

Основні проблемні питання в слідчого виникають на початковому етапі розкриття та розслідування злочинів. Причиною цього є недостатність теоретичної підготовки слідчих, відсутність практичного досвіду, зокрема відсутність інституту наставництва, поверхове використання методичних розробок, підготовлених науковцями та практиками, зниження рівня методичної роботи в слідчих підрозділах. Недоліки є і в організації проведення розслідування, формах і методах взаємодії слідчих з іншими підрозділами ОВС. Автор доводить, що основні проблеми практики пов'язані з необхідністю переосмислення та вдосконалення відповідних криміналістичних рекомендацій, змін у кримінально-процесуальному законі.

Розділ 4 "Проблеми правового забезпечення пізнавальної діяльності слідчого" складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 4.1 "Етапи становлення та формування кримінально-процесуального законодавства України як форми регулювання пізнавальної діяльності слідчого" проведено історичний аналіз етапів та формування основ кримінально-процесуального законодавства, які впливали на процесуальну форму пізнавальної діяльності органів розслідування. Автором здійснено періодизацію формування кримінально-процесуального закону що обумовлено взаємозв'язками з соціально-економічним укладом суспільства і його державно-правовими формами, фактами і явищами. Такий підхід здатний забезпечити історичне наступництво, зберегти позитивний досвід правового регулювання, передусім феномен писаного права. Потреба розширення саме процесуальної форми пізнавальної діяльності вимагала час від часу вносити до кримінально-процесуального законодавства зміни та доповнення, в результаті чого збільшилась кількість слідчих та інших процесуальних дій, які мали позитиви та недоліки.

Загальним висновком є те, що іноді зміни і доповнення до складної системи законодавства призводили до внутрішніх суперечностей. Одні недоліки усувались, з'являлися інші. Сьогодні в законодавстві багато неузгодженостей, а тому є необхідність підготовки та прийняття нового кримінально-процесуального закону, в якому було б ураховано позитивний досвід правотворчості розвинених західних держав, досягнення суміжних галузей права.

У підрозділі 4.2 "Сучасні проблеми правового забезпечення пізнавальної діяльності слідчого" розглянуто проблеми, що стосуються розслідування злочинів на досудовому слідстві. Автор аналізує кримінально-процесуальне законодавство та зміни і доповнення, внесені до КПК України у 2001 р. На думку дисертанта, не вироблено загального підходу до визначення пізнавальних можливостей деяких слідчих дій. Через це виникають проблеми щодо оцінювання отриманих результатів та їх ролі в процесі пізнавальної діяльності та доказування.

На стадії порушення кримінальної справи закон обмежує слідчого в процесуальних правах. Це значно звужує можливості доказування і, звичайно, пізнання, адже слідча дія є засобом та методом пізнання.

У діючому кримінально-процесуальному законодавстві приділяється неналежна увага процесуальному оформленню документів кримінального судочинства (ст. 195 КПК України об'єднує протоколи різних за своєю суттю та пізнавальними можливостями слідчих дій), що призводить до неправильного розуміння інформаційно-пізнавальних можливостей та мети зазначених слідчих дій.

Спостерігається неоднозначне визначення процесуального становища учасників слідчих дій, оцінки та використання отриманих результатів. Наприклад у ст. 174 КПК України мова йде про осіб, серед яких проводиться впізнання, але залишається незрозумілим, чи серед трьох осіб разом з особою, яку впізнають, чи все-таки серед трьох інших, а загалом серед чотирьох осіб. Ліквідовано інститут громадських захисників та громадських обвинувачів, проте в ряді статей (63, 287, 289, 300 КПК) ці суб'єкти не виключені. Пропонується розмежувати повноваження органів слідства й оперативних підрозділів. Для цього слід внести зміни до ст. 104 КПК України, де передбачити перелік слідчих дій, які повинні провадити органи дізнання до передачі справ слідчим. При цьому не обмежувати орган дізнання лише слідчими оглядами, як це було раніше. Повернутися до найбільш раціональної форми закінчення дізнання в справах, де провадження досудового слідства не обов'язкове (виключеної статті 105 КПК України). При цьому збільшити термін проведення дізнання з десяти днів до одного місяця, що дозволить виключити поверховість розслідування.

Велике значення для тлумачення норм та їх пізнавальних можливостей має визначення юридичних термінів і понять, які містяться в КПК України. Неточність цих визначень залишає можливість для неправильного тлумачення закону, що впливає як на доказування, так і на пізнання загалом. Прикладом є термін "близькі родичі" (ст. 32 КПК), де зазначено, що дружина є близьким родичем, а чоловік не є таким. Також спостерігається порушення вимог юридичної техніки в п. 6 ч. 1 ст. 6 КПК України, де робиться посилання на виключену ч. 5 ст. 27 КПК України, а також ст. 216 КПК України, яка містить неправильне посилання на ч. 3 ст. 2366 КПК України. Автор звертає увагу на захаращеність закону декларативними положеннями, закликами, побажаннями тощо, які девальвують юридичні засоби впливу. Прикладом такого перевантаження, окрім вищенаведеного, може бути ч. 2 ст. 191 КПК України, де зазначається, що спеціаліст, запрошений для участі в огляді, має бути не заінтересованим у результатах справи, хоча така вимога стосується всіх спеціалістів, які беруть участь в кримінальному судочинстві, про що зазначається в ч. 1 ст. 1281 КПК України. Крім того, в законі зустрічаються ненормативні словосполучення та неюридична термінологія, що знижує його юридичну досконалість, наприклад: розшукні дії (ч. 3 ст. 114 КПК України), нові особи (ч. 2 ст. 275 КПК України), попередня стаття (ст. 287, ч. 1 ст. 299 КПК України), допитані свідки не зносилися з недопитаними (ст. 293 КПК України), судова справа (ч. 3 ст. 407 КПК України) тощо. Автором доведено доцільність введення до кримінально-процесуального закону ряду змін, що дає змогу усунути білінгвізм, калькування, семантичне нагромадження, розпливчате розуміння норм права. Це дозволить розширити розуміння закону, та загалом - пізнавальні можливості кримінального судочинства. Дисертантом підготовлено пропозиції, що включені в коло матеріалів законопроектної розробки (акт впровадження Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності від 2 жовтня 2008 р. №04-19/14-2328 та акт впровадження Комітету Верховної Ради України з питань правосуддя від 23 червня 2009 р. №04-30/19-3726 (136935)), а також у діяльність апарату РНБО України (акт впровадження від 19 лютого 2010 р. №2/9-419-2-5).

У підрозділі 4.3 "Вплив євроінтеграційних процесів на реформування кримінально-процесуального законодавства України" зазначено, що приведення кримінально-процесуального законодавства до аналогічних законів як Європи, так і держав пострадянського простору, дозволить ефективніше здійснювати реформування законодавства України.

Дослідником порівнюється кримінально-процесуальне законодавство України з аналогічними законами Європи, держав пострадянського простору з метою виявлення позитивних та негативних тенденцій їх розвитку.

На основі аналізу проектів кримінально-процесуального закону України, виявлених проблем чинного кримінально-процесуального закону, узагальнених матеріалів із дослідження аналогічних законів Європи, США, країн СНГ автор обґрунтовано доводить необхідність внесення ряду змін до КПК України. Зміни стосуються безпосередньо процесуальних засобів пізнавальної діяльності органів розслідування. Пропонується розділити відтворення обстановки й обставин події на дві самостійні слідчі дії - перевірку показань і слідчий експеримент, редакції яких не дублюють одна одну і мають визначений зміст і пізнавальний характер. Уважається за необхідне проводити експертизи до порушення кримінальної справи.

Пропонується розширити права захисника, які дозволять йому стати активним учасником розслідування. Унесення таких змін та їх урахування в ході розроблення проекту КПК України розширить пізнавальні можливості всіх сторін кримінального процесу та стане запорукою вдосконалення досудового слідства.

Розділ 5 "Напрямки організаційно-тактичного забезпечення пізнавальної діяльності слідчого" складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 5.1 "Пізнавальна діяльність слідчого на початковому етапі розслідування" розглянуто перспективні напрямки удосконалення пізнавальних можливостей слідчого на початковому етапі розслідування. Автор характеризує злочин як ретроспективну подію, де інформація про нього об'єктивно відображається в слідах. З'ясовано, що слідчому необхідно обрати технічні засоби, визначити технічні й тактичні прийоми їх використання залежно від виду інформаційного сигналу, його структури та фізичної природи в слідах злочину, для досягнення чого запропоновано використовувати окремі методи та прийоми, а саме моделювання, реконструкцію, інформаційні моделі як ефективні пізнавальні методи. Це дозволяє будувати "вірогіднішу" модель механізму злочину. При цьому пропонується доповнювати її новими обставинами, доказами, а також новими версіями, що підлягають перевірці. Така перевірка можлива лише завдяки інформації. Тому дослідником характеризуються три стани такої інформації, а саме: статичний, прагматичний та семантичний. Статичний та семантичний стани інформації становлять основу пізнавальної діяльності слідчого. Прагматичний стан інформації передбачає реалізацію семантичного стану інформації, оскільки семантика інформації повинна бути "розшифрована" та "зрозуміла" для отримувача. При цьому більш високий ступінь інформації базується, з одного боку, на виробленні лінії поведінки, а з іншого - на вмінні поводися в передбачуваній формі.

Автор концентрує увагу на тому, що в таких взаємовідносинах слідчому необхідно контролювати канал зворотного зв'язку. Таким чином, здійснювати пізнавальну діяльність на початковому етапі слідчому допомагають як сама інформація (матеріально зафіксована та ідеально відображена) про злочин, так і інформаційні процеси, які надають змогу її виявляти, фіксувати, зберігати і використовувати, та методи і засоби пізнавальної діяльності.

Підрозділ 5.2 "Прийняття кримінально-процесуальних рішень слідчим на досудовому слідстві" характеризує слідчу діяльність як складну, динамічну та насичену впливом факторів ризику. За результатами опитування слідчих названо основні проблеми, які виникають під час їхньої професійній діяльності. Зокрема це дефіцит часу, вирішення великого кола питань у відносно короткі строки (66% опитаних), необхідність отримання погодження та санкцій (43% опитаних). При цьому у 51,4% опитаних слідчих постійно виникають проблеми пошуку раціональних рішень процесуального та тактичного характеру в слідчій ситуації, яка склалася на момент розслідування. У 45% опитаних складності з прийняттям рішень виникають епізодично. Автор на основі вивчення практики доходить висновку, що прийняття рішень кримінально-процесуального і тактичного характеру здійснюється на підставі особистого досвіду та врахування аналогічних ситуацій. Тому цей напрям визначено як перспективний для подальшого наукового дослідження. Ураховуючи існуючі проблеми, з метою забезпечення прав і інтересів учасників кримінального процесу, мінімізації тактичного ризику при прийнятті рішень слідчим дослідник розкриває сутність процесуальних та тактичних рішень, наводить їх класифікацію, в якій пропонує використання інформаційних технологій з елементами штучного інтелекту, зокрема експертних систем, які дозволяють слідчому вести плідний діалог із комп'ютером, "консультуватись" з ним, шукати, розглядати різноманітні варіанти і на основі відомих фактичних даних кримінальної справи, правил логічного висновку та бази знань будувати нові рішення в проблемній слідчій ситуації, пояснюючи хід їх прийняття.

Автор стверджує, що при прийнятті процесуального рішення вихідним моментом є психологія слідчого, його вольові та інтелектуальні якості, які полягають в умінні пізнати об'єктивні обставини, здатності переносити психічні навантаження, тому характеризує роль внутрішнього переконання (ст. 67 КПК), яке тісно пов'язане з вибором рішення відповідно до конкретних обставин. Однією з умов зовнішнього вияву внутрішнього переконання є емоційне забарвлення. Без людських емоцій неможливий пошук істини. Через переконання здійснюється "вихід знань на практику, зворотний вихід мислення на буття". Проте автор акцентує увагу на тому, що не можна підміняти фактичні дані емоціями, почуттями, бажаннями, тому що допускаються помилки, порушення законності.

Автор доводить, що пізнавальна діяльність слідчого, пов'язана з прийняттям рішень, має певні стадії: загальної підготовки (формування мети, плану); реалізації запланованих дій; психологічної підготовки для прийняття рішення; закріплення його письмово у вигляді процесуального акта (документа). Такий алгоритм прийнятний як для кримінально-процесуального, так і тактичного рішення в процесі пізнавальної діяльності слідчого. слідчий злочин криміналістичний

Підрозділ 5.3 "Взаємодія слідчого з іншими учасниками кримінального процесу" розкриває зміст взаємодії суб'єктів за психологічним співробітництвом постійного або тимчасового чи конфліктного характеру. Автор доводить, що взаємодія починається з усвідомлення потреби, заінтересованості в спільній взаємодії. Отже, дійсною "формулою" взаємодії є не об'єкт-суб'єктне відношення, а суб'єкт-об'єкт-суб'єктна взаємодія. Взаємодія в структурі спілкування під час пізнавальної діяльності виконує функцію системної організації зв'язків, відносин суб'єктів у певну цілісність, забезпечує тотожність сукупного суб'єкта самому собі, збереження його суттєвих властивостей за умов різних зовнішніх і внутрішніх змін, і насамперед за умов ефективного обміну інформацією між партнерами із взаємодії. Автором розкрито тактичні та пізнавальні особливості взаємодії слідчого з оперативними працівниками, експертами, спеціалістами, перекладачами та іншими учасниками кримінального процесу. Визначено принципи, форми та зміст сумісної пізнавальної діяльності суб'єктів та учасників кримінального процесу. Вказано на шляхи вдосконалення такої діяльності, яка має як законодавче закріплення, так і соціальні, психологічні та інші напрями такої взаємодії в процесі розкриття та розслідування злочинів.

У підрозділі 5.4 "Організація та тактика провадження окремих слідчих дій" надано рекомендації слідчому щодо проведення слідчих дій з метою розширення їх пізнавальних можливостей.

Враховуючи те, що тактика проведення кожної слідчої дії може стати предметом окремого наукового дослідження, автор, посилаючись на вже розроблені організаційні, тактичні, кримінально-процесуальні рекомендації, з урахуванням напрацювань в окремих криміналістичних теоріях, вносить узагальнені пропозиції, які підтверджуються практичними прикладами. Дисертант рекомендує слідчі дії розглядати, в першу чергу, як інформаційно-пізнавальні моделі. Автором доведено, що на початку проведення слідчої дії слідчому необхідно побудувати орієнтовну інтегровану модель, яка буде в подальшому і використана як інструмент пошуку орієнтовної інформації та детального аналізу досліджуваної події. Для здійснення пізнавальної діяльності під час підготовки до будь-якої слідчої дії пропонується включення стадії тактичного забезпечення, де, проаналізувавши слідчу ситуацію, слідчому необхідно підготуватись організаційно та передбачити тактичне забезпечення проведення слідчої (процесуальної) дії, що надасть можливість більш ефективно здійснювати пізнавальну діяльність.

Загальна модель будь-якої слідчої дії, на думку автора, будується на основі вихідної інформації, методом уявного моделювання, проектується на оточуючу обстановку, відтворюється механізм подій на місці. Дана модель повинна мати характер програми, яка може видозмінюватись, доповнюватись тощо.

Автор відповідно до зазначеної моделі надає організаційно-тактичні рекомендації щодо проведення слідчих оглядів, допитів, очних ставок, обшуків, виїмок, пред'явлення для впізнання (в тому числі і позавізуальним спостереженням), відтворення обстановки та обставин події. Дисертант доводить, що, перебуваючи в безпосередньому предметно-чуттєвому контакті з джерелом інформації, отриманої після проведеної слідчої дії, слідчий повинен оцінювати її з позицій абстрактного та матеріального процесуального закону.

Висновки

У дисертації наведене теоретичне узагальнення й нове вирішення наукової проблеми, що виявляється в обґрунтуванні методологічно-практичних засад пізнавальної діяльності слідчих. Так, на підставі вивчення й узагальнення практики надана характеристика джерел доказів як носіїв інформації та їх оцінка, розроблено організаційно-тактичні основи проведення розслідування. Одним з основних завдань дослідження було розроблення в межах кримінально-процесуального пізнання єдиної комплексної концепції - окремої криміналістичної теорії, яка сприятиме за сучасних умов кардинального реформування вітчизняного судівництва та потреб правоохоронної практики більш ефективному розкриттю й розслідуванню злочинів. Відтак автором було отримано низку висновків теоретичного й практичного змісту, вироблено відповідні пропозиції, які забезпечують досягнення поставленої мети й виконання окреслених завдань.

Кримінально-процесуальна пізнавальна діяльність проходить різні історичні етапи й розвивається за законами, які відповідають певній історичній формації. При цьому на зміст і методи розслідування впливає не лише суспільно-політична система, але й розвиток права, науки і техніки, можливість держави забезпечити впровадження наукових розробок у слідчу практику.

Кримінально-процесуальне пізнання має свою специфіку, відрізняється від інших видів людської діяльності. Цей вид діяльності постійно досліджується з урахуванням наукових розробок і змін, які відбуваються як у науці, так і в законодавчій практиці, тому потребує постійного оновлення.

Оскільки розслідування злочинів є різновидом предметної діяльності, що за формою і змістом являє собою складну динамічну систему, основна функція якої полягає в ефективному протистоянні злочинній діяльності, то його необхідно розглядати як специфічну пізнавальну діяльність, що спрямована на встановлення об'єктивної істини стосовно конкретного акту соціальної поведінки окремих осіб. З урахуванням сучасних досягнень епістемології, синергетики, онтології з використанням загальнонаукових теорій, які стосуються збору інформації, її оцінювання та використання, спілкування, засобів криміналістичної тактики та техніки, психологічних аспектів пізнавальної діяльності розроблена нова концепція пізнавальної кримінально-процесуальної діяльності в межах окремої криміналістичної теорії, впровадження якої дозволить вдосконалити форми і методи використання криміналістичних знань під час розслідування злочинів.

Зважаючи на те, що криміналістична теорія пізнавальної діяльності слугує кримінальному процесу, а саме процесу доказування, але розробляється в межах криміналістики, до даної теорії включено структурні елементи як криміналістики, так і кримінального процесу, теорії доказування.

Об'єктом криміналістичної теорії пізнавальної діяльності є кримінально-процесуальні відносини, які виникають у процесі розкриття та розслідування злочинів, а предметом - подія злочину з похідними наслідками (відповідними слідами) та діяльність органу розслідування зі встановлення об'єктивної істини в процесі розкриття і розслідування злочинів і обставин, які сприяли його вчиненню. Предмет окремої криміналістичної теорії пізнавальної діяльності значно ширший від доказування, залежить від виду злочину, наявної слідчої ситуації та перебуває в прямій залежності від знання закону особою, яка проводить розслідування, та її інтелектуального розвитку.

Розвиток окремої криміналістичної теорії пов'язаний із механізмом правового забезпечення і організаційно-тактичного регулювання та комплексом методичного забезпечення пізнавальної діяльності слідчого і його професійної підготовки, а також узагальненням досягнень окремих криміналістичних теорій та практики їх використання на стадії досудового розслідування.

Злочин містить велику кількість процесів, що пов'язані як із живою, так і неживою природою, він не є простою сукупністю даних процесів, а має якісно нові ознаки (суспільні), пов'язані з принципово новою формою руху матерії. Тому всі науки, в межах яких вивчаються дані питання, і становитимуть наукові основи кримінально-процесуальної пізнавальної діяльності.

Кримінально-процесуальна пізнавальна діяльність, ґрунтуючись на досягненнях сучасних наук, повинна здійснюватись відповідно до власних принципів, які забезпечуватимуть ефективність розслідування, де принципи аналізуються як положення, що визначають основний соціальний зміст відповідних конкретних правових норм і діяльності, яка здійснюється на їх основі. Відповідно сформульована їх класифікація.

Автором запропоновано під методом кримінально-процесуального пізнання в процесі розслідування злочинів розуміти спеціальні прийоми та засоби виявлення, дослідження та оцінювання доказів з метою досягнення істини в кримінальній справі. Наведено їх класифікацію.

Місце та роль пізнання в процесі розслідування злочинів визначаються теоретичними знаннями, практичним досвідом та інтелектуальними здібностями слідчого, а межі криміналістичної пізнавальної діяльності - об'єктом пізнання та його предметом.

Завдання кримінально-процесуального пізнання обумовлені всебічністю, повнотою та належністю фактичних даних до скоєного злочину. При цьому досить важливим фактором, який впливає на повноту дослідження, є засоби, методи та прийоми, якими володіє слідчий у процесі розслідування злочинів.

Форми та види пізнавальної діяльності пов'язані з безпосереднім та опосередкованим отриманням інформації. Завдяки виділенню двох органічно пов'язаних рівнів пізнання - опосередкованого та безпосереднього - упорядковуються дослідження методів пізнавальної діяльності слідчого під час розслідування злочинів.

Досліджуючи чуттєві та раціонально-логічні форми пізнання, автор вводить синтезовану форму пізнання, де розумові висновки, поняття та концепції абстрактного мислення втілюються в реальність слідчим через досвід, експеримент та практику. Характеризуючи наукові види пізнавальної діяльності, автор звертає увагу на те, що в сучасній теоретико-методологічній літературі виділено багато видів ненаукового пізнання, наводить приклади скоєння злочинів з використанням так званого "циганського гіпнозу". Тому запропоновано продовжувати дослідження щодо вивчення можливостей гіпнозу, ясновидіння та інших нетрадиційних знань.

Розкрито можливості слідчих експериментів, які є специфічним методом пізнання, зокрема їх видові ряди - технічний експеримент, модельний експеримент і реконструкцію. Запропоновано процесуальну форму використання даних методів і введення окремих слідчих дій. Пропонуються редакції даних норм.

З урахуванням такого сучасного методу пізнання, як моделювання, де розглядається використання специфічних прийомів аналізу, пропонується використання в процесі розслідування автоматизованого методу моделювання, який може застосовуватись при зборі, накопиченні та оцінюванні інформації про злочин, що розслідується. Завдяки моделюванню (інформаційно-науковим (гібридним) моделям) слідчий пізнаватиме окремі властивості предметів, явищ, з'ясовуватиме їхні ймовірні функції, тенденції розвитку, прогнозуватиме можливі характеристики тощо. Водночас необхідно використовувати методи теоретичного рівня пізнання - абстрагування, класифікацію та систематизування фактів, формалізацію, математичний аналіз (при спеціальних дослідженнях).

Обґрунтовано розглядання планування розслідування як комплексного криміналістичного методу, який передбачатиме створення оптимальної моделі майбутньої діяльності слідчого, що забезпечуватиме ефективне, перспективне та контрольоване розслідування. Запропоновано узагальнену модель такого плану.

Пропонується включити до криміналістичної теорії пізнавальної діяльності методи емпіричного рівня пізнання відповідно до завдань розслідування.

Вивчення, аналіз та узагальнення проблем пізнавальної діяльності слідчого під час розслідування злочинів дозволило дати характеристику джерел доказів як носіїв інформації та їх оцінку, виявити певні недоліки та позитивні моменти кримінально-процесуального пізнання, на основі чого розроблено організаційно-тактичні основи проведення розслідування, обґрунтовано використання слідчих дій як засобів та методів розслідування. Надається розгорнута характеристика та пізнавально-пошукові можливості слідчих дій. Пропонується тактика їх проведення.

Аналіз практики довів, що кримінально-процесуальні рішення слідчого перебувають у прямій залежності від інформації, яка отримується в процесі криміналістичної пізнавальної діяльності. Слідчому необхідно контролювати канал зворотного зв'язку, для того щоб не втратити контроль над процесом розслідування та не піти шляхом хибного уявлення про розслідувану подію і її учасників. Автор розкриває сутність процесуальних та тактичних рішень, наводить їх класифікацію, в якій пропонує використання інформаційних технологій з елементами штучного інтелекту.

Прийняття рішень має багатосторонній взаємопов'язаний характер і ґрунтується як на об'єктивних, так і на суб'єктивних принципах, які містять соціальні, правові, гносеологічні, інформаційні, логічні, психологічні та інші чинники. Важливим вихідним моментом у прийнятті слідчим кримінально-процесуальних рішень є також внутрішнє переконання (впевненість), яке повинне ґрунтуватися на всебічному повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності відповідно до закону (ст. 67 КПК). Автор рекомендує внести зміни до ст. 67 КПК, зокрема ч. 1 викласти в такій редакції: "Суд, прокурор, слідчий або особа, що проводить дізнання, оцінюють наявні в справі докази в їх сукупності, які на підставі закону всебічно, повно та об'єктивно досліджені".

При дослідженні етапів становлення та формування вітчизняного кримінально-процесуального законодавства автор дійшов висновку, що потреба розширення саме процесуальної форми пізнавальної діяльності вимагала час від часу вносити до кримінально-процесуального законодавства зміни та доповнення, в результаті чого збільшилась кількість слідчих та інших процесуальних дій, які мали позитиви та недоліки.

Кримінальне судочинство є специфічною формою пізнавальної діяльності, де суб'єкти наділені певними правами та обов'язками, в межах яких здійснюється їх діяльність. Автором детально охарактеризовано суб'єктів пізнавальної діяльності. Вказано, зокрема, на їх невикористані пізнавальні можливості, особливо захисника, який повинен стати не простим статистом, а активним учасником кримінального процесу і не лише на стадії судового розгляду, але і на досудовому слідстві, визначено роль оперативного працівника в пізнавальній діяльності. Надано класифікацію суб'єктів.

З урахуванням напрацювань автором обґрунтовано внесення ряду змін до КПК України стосовно суб'єктів кримінального судочинства, яке повинно здійснюватись на засадах забезпечення процесуальної рівноправності сторін обвинувачення та захисту, до того ж запропоновано внести зміни до ст. 102 КПК України, а саме: виключити слідчих прокуратури, як орган досудового слідства, оскільки за Конституцією України прокуратура не наділена повноваженнями провадження розслідування. Розподілити підслідні їм злочини між іншими органами досудового слідства, у зв'язку з чим внести зміни до ст. 112 КПК України.

З урахуванням європейського кримінально-процесуального законодавства та країн пострадянського простору пропонується провести оптимізацію кримінально-процесуального законодавства України, позбавивши його надмірного дублювання, білінгвізму, семантичного нагромадження, а в цілому приведення його до загальних вимог юридичної техніки. Але доки триватиме процес прийняття нового законодавства необхідно:

- впорядкувати використання технічних засобів як у процесі досудового розслідування, так і в процесі судового розгляду, а тому замість трьох норм (статті 851; 852; 871 КПК України) внести одну нову редакцію: "Під час проведення досудового розслідування можуть застосовуватися технічні засоби, про що з метою повного фіксування до протоколу повинні вноситися їх повні характеристики. Про застосування технічних засобів попереджаються всі учасники слідчої дії до її початку. Перед закінченням слідчої дії результати, зафіксовані технічними засобами, відтворюються всім учасникам слідчої дії, які можуть висловити з приводу даної фіксації зауваження та доповнення, що додатково фіксуються. У разі застосування технічних засобів про це зазначається в протоколі проведеної слідчої дії з обов'язковим роз'ясненням положень, передбачених у ч. 2 даної статті".

- вдосконалюючи форми взаємодії в процесі розслідування злочинів, до розділу 11 глави 9 КПК України "Органи дізнання і досудового слідства" включити норму, яка врегульовуватиме взаємодію працівників слідства та органів кримінального розшуку, і викласти її в такій редакції: "Органи досудового розслідування в тісній співпраці з оперативними підрозділами органу дізнання взаємодіють між собою, керуючись узгоджено-організованим відповідно до діючих законів та підзаконних нормативних актів психологічно обумовленим процесом офіційних та неофіційних відносин співробітництва шляхом доцільного поєднання методів, форм і засобів, притаманних цим службам, на основі взаємодопомоги і взаєморозуміння з метою ефективного вирішення завдань кримінального судочинства та забезпечення безпеки учасників кримінального процесу".

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

Монографії, навчальні посібники

1. Стратонов В.М. Криміналістична теорія пізнавальної діяльності: моногр. / В.М. Стратонов. - Херсон.: Вид-во Херсон. держ. ун-ту, 2009. - 440с.

2. Стратонов В.М. Правові та психологічні основи взаємодії слідчих з оперативними працівниками при розкритті та розслідуванні злочинів: навч. посіб. / В.М. Стратонов, А.С. Морозов, В. . Барковський та ін. - Херсон: ХЮІ НУВС, 2002. - 60 с.

Рецензії

1. Пєтков С.В. Рецензія на монографію Стратонова В.М. "Криміналістична теорія пізнавальної діяльності" / С.В. Пєтков, В.Й. Бочелюк, М.І. Леоненко // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. - 2009. - Т. 22(61) №2. - С. 440-442.

2. Таран В.О. Рецензія на монографію Стратонова В.М. "Криміналістична теорія пізнавальної діяльності" / В.О. Таран // Вісник Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. - 2009. - №3. - С. 237-238.

Наукові статті та тези доповідей і наукових повідомлень

3. Стратонов В.М. Психологічні особливості роботи слідчого на досудовому слідстві / В.М. Стратонов // Вісник Національної академії внутрішніх справ України. - 2001. - №5. - С. 189-197.

4. Стратонов В.М. Психологічний контакт як засіб спілкування / В.М. Стратонов // Вісник Національного університету внутрішніх справ. - 2002. - №19. - С. 290-295.

5. Стратонов В.М. Інформаційно-пізнавальні можливості криміналістичної техніки / В.М. Стратонов // Вісник Національного університету внутрішніх справ. - 2002. - №20. - С. 56-58.

6. Стратонов В.М. Концептуальні проблеми реформування кримінально-процесуального законодавства / В.М. Стратонов // Науковий вісник юридичної академії Міністерства внутрішніх справ. - 2003. - №3 (12). - С. 141-146.

7. Стратонов В.М. Проект Кримінально-процесуального законодавства: проблемні питання для обговорення / В.М. Стратонов // Право і Безпека. - 2003/2 (4). - С. 182-184.

8. Стратонов В.М. Криміналістична класифікація слідчих дій / В.М. Стратонов, В.Г. Лукашевич // Право і Безпека. - 2005/4 (4). - С. 114-118.

9. Стратонов В.М. Внесення змін до кримінально-процесуального кодексу України як необхідна умова удосконалення досудового слідства / В.М. Стратонов // Вісник Запорізького юридичного інституту. - 2005. - №3 (32). - С. 132-140.

10. Стратонов В.М. Слідча дія як криміналістичний метод отримання інформації / В.М. Стратонов // Прокуратура. Людина. Держава. - 2005. -№12 (54). - С. 98-108.

11. Стратонов В.М. Наукові засади пізнавальної діяльності слідчого під час розслідування злочинів / В.М. Стратонов // Науковий вісник Національної академії державної податкової служби України (економіка, право). - 2006. - №4-5 (35). - С. 265-271.

12. Стратонов В.М. Етапи і напрями становлення та реформування кримінального судочинства / В.М. Стратонов Вісник Прокуратури. - 2007. - №9 (75). - С. 115-121.

13. Стратонов В.М. Використання тактичних прийомів в пізнавальній діяльності слідчого / В.М. Стратонов // Вісник Прокуратури. - 2008. - №12 (90). - С. 76-78.

14. Стратонов В.М. Принципи пізнавальної діяльності слідчого під час розслідування злочинів / В.М. Стратонов // Вісник Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. - 2008. - №3. - С. 185-191.

15. Стратонов В.М. Поняття та зміст пізнавальної діяльності слідчого під час розслідування злочинів в контексті епістимологічних знань / В.М. Стратонов // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. - 2008. - Т. 21 (60). - №2. - С. 235-240.

16. Стратонов В.М. Актуальні питання захисту свідків і потерпілих у контексті пізнавальної діяльності слідчого / В.М. Стратонов // Держава та регіони. - 2008. - №3. - С. 123-125.

17. Стратонов В.М. Онтологічні та гносеологічні витоки формування пізнавальної діяльності слідчого / В. М. Стратонов // Науковий вісник Національного університету державної податкової служби України (економіка, право). - 2008. - №4 (43). - С. 230-237.

18. Стратонов В.М. Інформаційні основи пізнавальної діяльності слідчого/ В.М. Стратонов // Вісник Прокуратури. - 2009. - №8 (98.) - С. 79-84.

19. Стратонов В.М. Розшукова робота слідчого, як окрема форма пізнавальної діяльності слідчого / В.М. Стратонов // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: зб. наук. пр. Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е.О. Дідоренка. - 2009. - №1. - С. 207-215.

20. Стратонов В.М. Кримінально-процесуальні рішення в системі пізнавальної діяльностi / В.М. Стратонов // Вісник Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. - 2009. - №4. - С. 174-180.

21. Стратонов В.М. Місце, роль та межі кримінально-процесуальної пізнавальної діяльності / В.М. Cтратонов // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. - 2009. - Т. 22 (61). - №2. - С. 314-321.

22. Стратонов В.М. Пізнавальна діяльність слідчого на початковому етапі розслідування / В.М. Стратонов // Держава та регіони. - 2009. - №4. - С. 121-125.

23. Стратонов В.М. Структура окремої криміналістичної теорії пізнавальної діяльності / В.М. Стратонов // Вiсник Луганського державного унiверситету внутрiшнiх справ iм. Е.О. Дідоренка: спец. вип. - 2010. - №1. - С. 53-58.

24. Стратонов В.М. Співвідношення пізнання та доказування в кримінальному судочинстві / В.М. Стратонов // Вісник Прокуратури. - 2010. - №1(103). - С. 81-83.

25. Стратонов В.М. Розвиток окремої криміналістичної теорії пізнавальної діяльності / В.М. Стратонов // Актуальні проблеми політики. - 2010. - Вип. 39. - С. 335-340.

26. Стратонов В.М. Деякі проблеми інформаційно-пізнавальної діяльності органу дізнання / В.М. Стратонов // Печатне слово. - 2006. - №4 (21). - С. 81-83.

27. Стратонов В.Н. Следственные действия как отдельные методы познания в процессе расследования преступлений: науч. тр. по материалам междунар. науч.-практ. конф., 30-31 октября 2007 г. (Поморский государственный университ им. М.В. Ломоносова) / В.Н. Стратонов. - Архангельск: Изд-во Поморский ун-т, 2008. - С. 437-444.

28. Стратонов В.М. Правові проблеми та юридична техніка в теорії і практиці пізнавальної діяльності слідчих: зб. наук.-метод. пр. за матеріалами наук.-практ. конф. "Економіка, право і влада в сучасних умовах розвитку України" (Херсон, 20-21 листопада 2008 р.) / В.М. Стратонов. - Херсон : Вид-во Херсон. держ. ун-ту, 2008. - С. 109-120.

29. Стратонов В.М. До проблем суб'єктів кримінально-процесуального пізнання: матеріали наук.-практ. конф. "Принципи кримінального судочинства та їх реалізація в законодавчій та правозастосовній діяльності" (Київ, 3 квітня 2009 р.) / В.М. Стратонов. - К.: Атіка, 2009. - С. 411-416.

30. Стратонов В.М. Мовні проблеми в системі кримінально-процесуального пізнання: матеріали міжвуз. наук.-практ. конф. "Українська мова в юриспруденції: стан, проблеми, проблеми, перспективи" (Київ, 6 листопада 2009 р.) / В.М. Стратонов. - К.: Вид-во Київ. Нац. ун-т внутр. справ, 2009. - С. 10-11.

31. Стратонов В.М. Проект кримінально-процесуального кодексу України: проблемні питання пізнавальної діяльності: матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. "Держава, регіон, підприємство: теорія та практика економіко-правового регулювання" (Херсон, 26-27 листопада 2009 р.) / В.М. Стратонов. - Херсон: Вид-во ХДУ, 2009. - С.16-20.

Размещено на Allbest.ru