Договір про створення за замовленням і використанням об’єкта права інтелектуальної власності
Поняття і види договорів про створення за замовленням і використанням об’єкта права інтелектуальної власності. Договори на створення за замовленням і використанням творів науки, літератури і мистецтва. Порядок укладання та правова відповідальність.
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Оригінальну позицію займає Закон України "Про охорону прав на сорти рослин". У ст. 17 він містить припис, за яким право на одержання патенту має роботодавець, якщо сорт створено працівником - автором при виконанні ним трудового договору, конкретного завдання, одержаного працівником від роботодавця. Між зазначеним працівником та роботодавцем має бути укладений письмовий договір, що передбачає передачу прав роботодавцю на одержання патенту. У цьому випадку автор сорту має право на винагороду, яка визначається умовами договору.
Якщо між автором сорту і роботодавцем не укладено письмового договору про передачу права на одержання патенту або роботодавець порушив суттєві умови договору, то право на одержання патенту залишається за автором Право інтелектуальної власності. Академічний курс / За ред. О.А. Підопригори, О.Д. Святоцького. - ІнЮре., 2004. - С. 425..
Оскільки йдеться про передачу працівником права на одержання патенту на сорт рослини за певну винагороду, то його можна розглядати як цивільно-правовий договір - договір купівлі-продажу. Але його не можна розглядати як договір на створення сорту рослини, оскільки у ньому йдеться про передачу права на сорт уже вирощеної рослини.
Закон України "Про охорону прав на сорти рослин" на відміну від інших законів України про інтелектуальну власність визнає право автора на сорт незалежно від умов його виведення - в порядку виконання трудового договору чи за власною ініціативою. Автор сорту передає (продає) роботодавцеві право на одержання патенту за певну винагороду. У разі відсутності такого письмового договору право на одержання патенту належить авторові сорту. Отже, якщо авторові сорту належить право на одержання патенту, то йому належить право на сорт, хоча й він вирощений у порядку виконання трудового договору. Це принципово нова позиція цього Закону, яка істотно відрізняється від позиції інших законів України про інтелектуальну власність щодо правового статусу роботодавця. Закон України "Про охорону прав на сорти рослин" чітко підкреслює: якщо не будуть дотримані ті умови, за яких роботодавець має право на одержання патенту, то право на одержання патенту залишається за автором. Отже, Закон із самого початку наділяє автора правом на сорт рослини незалежно від умов його виведення.
Варто зазначити, що договори на створення об'єктів промислової власності існують на практиці. Доцільно приділити увагу сторонам і предмету цього договору та правам і обов'язкам сторін.
Сторонами у договорі на створення того чи іншого об'єкта промислової власності можуть бути як фізичні, так і юридичні особи незалежно форм власності. Як замовником, так і виконавцем може бути будь-яка особа, яка має бажання на одержання такого об'єкта чи має змогу такий об'єкт створити. Індивідуальний підприємець для належного здійснення своєї підприємницької діяльності може потребувати того чи іншого технічного засобу, пристрою тощо. Отже, він може виступати замовником зі створення такого об'єкта на рівні винаходу чи корисної моделі. Замовник може також просити виконавця розробити форму промислового виробу чи торговельну марку.
Виконавцем договору на створення об'єкта промислової власності також може виступати будь-яка фізична чи юридична особа. Як правило, виконавцями таких договорів виступають спеціалізовані організації будь-якої форми власності, але виконавцями об'єкта можуть виступати окремі фізичні особи чи групи фізичних осіб. Безперечно, вони можуть виконувати договори на створення або окремих елементів, вузлів, складових тощо до більш масштабних об'єктів, або на створення маломасштабних об'єктів. До цього слід додати, що невеликі за своїм розміром групи конструкторів, технологів більш оперативні, мобільні, за рахунок чого виконання обходиться значно дешевше, що важливо в умовах ринкової економіки.
Предметом договору можуть бути ті ж самі результати, які одержують в процесі виконання науково-технічних робіт. Але результати, одержані у процесі виконання договору на створення об'єктів промислової власності, можуть істотно відрізнятися від результатів, одержаних у процесі виконання науково-технічних робіт. Результати, одержані у процесі виконання договору на створення об'єктів промислової власності, мають бути саме такими результатами, тобто бути об'єктами промислової власності. Якщо такого результату не буде одержано, договір слід вважати невиконаним. За ризик випадкової неможливості виконання договору на створення об'єкта промислової власності повинен відповідати замовник, який має оплатити виконану роботу, якщо не одержано очікуваного результату з причин, що не залежали від виконавця. Тобто відповідальність виконавця за невиконання або неналежне виконання договору настає тільки за наявності вини виконавця.
Права і обов'язки сторін за договором на створення об'єкта промислової власності визначаються таким самим чином, як і в договорі на виконання науково-технічних робіт. Виконавець зобов'язаний виконати встановлену договором роботу в установлений строк і передати її замовникові. Безперечно, створений об'єкт промислової власності має відповідати визначеним у договорі параметрам, які у свою чергу мають бути чітко визначені в техніко-економічному завданні. Робота має бути виконана своєчасно і до неї має бути додана вся необхідна документація. Якщо договором передбачено виготовлення зразків об'єкта промислової власності, то вони також мають бути передані замовнику. При цьому в договорі слід визначити правовий режим зазначеного об'єкта - хто буде власником - виконавець чи замовник. Обидві сторони мають права на створений об'єкт - один створив, інший фінансував.
Відповідно до вимог договору виконавець має право вимагати від замовника оплати виконаної роботи, прийняття об'єкта промислової власності, отстрочка прийняття замовником об'єкта промислової власності може мати негативні для замовника наслідки - ризик випадкової загибелі об'єкта, витрати на утримання і зберігання тощо.
Розмір винагороди, порядок її обчислення, строки та порядок виплати також мають бути чітко визначені у договорі. Визначення розміру нагороди може супроводжуватися умовою про його збільшення чи зменшення за наявності певних чинників.
Слід зазначити, що у ч.2 ст. 1112 ЦК України визначається сиперативний характер щодо визначення способів та умов використання об'єкта договору про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності. Тобто, способи та умови використання свореного об'єкта замовником є істотними умовами цього договору.
Таким чином, майнові права інтелектуальної власності начебто належать творцю, якщо інше не встановлено у договорі, а замовник має право використовувати створений об'єкт за умов, передбачених в договорі Цивільне право України: Підручник: У 3-х кн. Кн. 3 / За ред. Харитонова Є.О. - Одеса, "Юрид. література".- 2006. - С. 658..
3.3 Договори на використання об'єктів промислової власності
Перед тим як перейти до розгляду договорів на використання об'єктів промислової власності варто зазначити, що принциповим положенням чинного законодавства України про інтелектуальну власність є припис, за яким використання об'єкта інтелектуальної власності можливе лише на підставі договору користувача з власником зазначеного об'єкта. Будь-яке позадоговірне використання об'єкта інтелектуальної власності чинним законодавством оцінюється як порушення прав на цей об'єкт. Звичайно, наділенням прав інтелектуальної власності не визнається використання без дозволу власника (володільця) цього права, що дозволене законом як виняток.
Договори на використання об'єктів інтелектуальної власності мають чинність лише у межах, визначених законом або договором. Так, наприклад, договір на використання зазначеного об'єкта може бути укладений на строк, що не перевищує строків правової охорони даного об'єкта. Обмеження користування тим чи іншим об'єктом може стосуватися території, часу, кількості тощо Право інтелектуальної власності. Академічний курс. / За ред. О.А. Підопригори, О.Д. Святоцького.- 2004. - С. 429.. Сторони у договорі можуть дійти згоди і щодо інших обмежень користування, але всі вони мають бути чітко обумовлені договором.
Договори про використання об'єктів інтелектуальної власності мають бути укладені в письмовій формі, підписані сторонами. Підписи мають бути засвідчені відповідними печатками. У договорі має бути обов'язково зазначена дата його укладення.
Особливістю договорів на використання об'єктів інтелектуальної власності безперечно є результати інтелектуальної діяльності. Як уже зазначалося, предметом таких договорів мають бути лише ті результати, що є об'єктами правової охорони. У договорі мають бути чітко визначені численні умови його використання, масштаби використання, підстави припинення та умови відповідальності.
Найбільш поширеними договорами на використання об'єктів інтелектуальної власності є ліцензійні договори. Світова практика при застосуванні достатньо їх удосконалила, накопичений великий досвід їх використання. Назва цих договорів походить (від латинського licentia - дозвіл) - спеціальний дозвіл, який видається компетентним державним органом або уповноваженою ним особою на здійснення певних дій чи діяльності у визначених сферах або на використання певних прав, що належать іншій особі. В Україні видача і отримання ліцензій (ліцензування) застосовується державою як метод регулювання господарської діяльності, цивільно-правових відносин щодо об'єктів інтелектуальної власності, а також як форма і засіб здійснення контролю держави за дотриманням суб'єктами господарювання вимог законодавства, що пред'являються до зовнішньоекономічної діяльності, валютних операцій, окремих видів підприємництва Підопригора О. О., Сидоров Я.О. Ліцензійний договір та франчайзинг: порівняльний аналіз суттєвих вимог / О.О. Підопригора, Я.О. Сидоров // Вісник Запорізького державного університету. Збірник наукових статей. Юридичні науки / Головний редактор Толок В.О. - Запоріжжя: Запорізький державний університет, 2003. - № 1. - С. 72..
У даному випадку - це дозвіл на використання літературного твору, що оформляється договором. ЦК України передбачає надання ліцензії на використання об'єкта права інтелектуальної власності окремо або в ліцензійному договорі.
Треба зазначити, що у законодавстві створена певна колізія, яка стосується сутності договорів і їх співвідношення з ліцензією, як дозволом. Так ст. 626 ЦК України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони. Ст. 1107 ЦК України визначає види договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності, зокрема "ліцензію на використання об'єкта інтелектуальної власності" відповідно відносячи ліцензію до договорів.
Тобто, згідно зазначених норм ліцензія визначена та має усі ознаки одностороннього договору (який, часто, укладається у формі приєднання), за яким одна сторона (ліцензіат) бере на себе обов'язки вчинити певні дії (використовувати об'єкт, сплатити винагороду та т.п.), не вчинювати інших дій (не порушувати прав володільця об'єкта шляхом використання об'єкту в межах, не встановлених договором), а інша сторона (ліцензіар) має право вимагати від ліцензіата виконання умов цього договору.
Натомість, ст. 1108 ЦК України зазначає: "Особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, що надає їй право на використання цього об'єкта в певній обмеженій сфері (ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності). Вона може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору. Тобто саме "повноваження", під яким розуміють права, але не обов'язки, спотворює саму природу одностороннього договору.
Ліцензійний договір є одним з варіантів оформлення ліцензії на використання об'єктів права інтелектуальної власності (ч.2 ст. 1108 ЦК України). Отже, положення ст. 1108 ЦК України про ліцензії на використання об'єктів права інтелектуальної власності повинні застосовуватися і до ліцензійних договорів Коссак В.М. Право інтелектуальної власності : Підручник / В.М. Косак, І. Є. Якубівський. - К. : Істина, 2007. - C. 158-159..
В юридичній літературі вироблено широкий та вузький підхід до розуміння сутності ліцензії у сфері інтелектуальної власності.
У широкому розумінні цього питання ліцензія - це надання права на використання об'єкту права інтелектуальної власності незалежно від виду договору, за яким таке право передається. Відповідно ліцензію необхідно розглядати як надання певних зобов'язальних прав для однієї сторони (ліцензіата) і певних зобов'язальних обмежень абсолютних прав для іншої сторони (ліцензіара) Дозорцев В.А. О мерах по развитию рынка интеллектуальных продуктов / В.А. Дозорцев // Интеллектуальные права: Понятие. Система. Задачи кодификации. / Сборник статей / Исслед. центр частного права. - М. : Статут, 2005. - С. 58.. Так, наприклад, В.Д. Базилевич зазначає, що найпоширенішим способом ліцензування товарних знаків за сучасних умов є франчайзинг Базилевич В.Д. Інтелектуальна власність: підруч. / В.Д. Базилевич - К. : Знання, 2008. - C. 228..
Обсяг прав, що передаються за ліцензійним договором, зумовлюється вибором сторонами виду ліцензії.
У ЦК України передбачені такі види ліцензій: виключна, одинична, невиключна, а також інші види, що не суперечать закону.
Виключна ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері. Виключні ліцензії надають монопольне право на здійснення певного виду діяльності. Вони використовуються вкрай рідко та пов'язані в основному з ліцензією на використання об'єкта права інтелектуальної власності.
Одинична ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об'єкта у зазначеній сфері Методологія приватного права: зб. наук. праць за матеріалами наук. теорет. конф., м. Київ, 30 травня 2003р. / Ред кол. : О.Д. Крупчан (голова) та ін. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - С.407..
Невиключна ліцензія не виключає можливості використання об'єкта інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.
Необхідно відрізняти виключну ліцензію від продажу прав на об'єкт права інтелектуальної власності, в результаті якої суб'єкт права інтелектуальної власності втрачає майнові права. Ліцензійний договір, на відміну від договору купівлі - продажу не є обмінним договором, яки здійснюється зазвичай шляхом зустрічного виконання вимог, а являє узгоджені на певний строк дії права інтелектуальної власності, розтягнуті в часі (тривалі) зобов'язальні правовідносини. При ліцензійному договорі, в основі якого лежить виключне право дозволяти використання об'єкт права інтелектуальної власності, виникає питання, чи стосується така виключна ліцензія лише сторін договору чи вона діє також і по відношенню до третіх осіб. Це питання має практичне значення, наприклад, при вирішенні питання правонаступництва, видачі наступних ліцензій та захисту прав.
Є думка, що виключна ліцензія являє собою абсолютну правомочність хоча, на думку інших авторів, ця позиція не змінює суті справи, так як речове право є складовою частиною абсолютних прав. Виключна ліцензія надає ліцензіату в межах договірних умов діюче проти будь-якої особи право виключення, яке складається з монопольного права використання права інтелектуальної власності, а також негативного права заборони, яке діє по відношенню до третіх осіб. Вірніше, право заборони ліцензіат має реалізовувати фактично через ліцензіара, якщо ліцензійним договором разом із передачею прав на використання не передбачено передачу прав перешкоджати неправомірному використанню права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання. Проте, у всякому випадку, при наданні виключної ліцензії апріорі таке право забороняти виникає у ліцензіата по відношенню до ліцензіара у сфері застосування ліцензії. Якщо ліцензіар має намір, незважаючи на існування виключної ліцензії сам використовувати об'єкт, він повинен залишити за собою таке право та обумовити його в ліцензійному договорі, тоді, фактично, це вже буде не виключна, а одинична ліцензія. В іншому випадку, при використанні ліцензіаром твору, на який він надав виключну ліцензію, ліцензіат може подавати позов щодо припинення таких дій та відшкодування збитків.
Виключна ліцензія може бути надана як на усю територію дії права інтелектуальної власності, так і на її певну частину. Тобто виключна ліцензія, може бути не єдиною, вона може бути обмежена за територією, часом чи змістом. Характерним є лише те, що чи то на територію, чи на час, чи за обсягом прав ліцензіат має монопольне право. В деяких випадках може виникнути необхідність визначити, чи є ліцензія виключною чи вона вже невиключна. Критерієм при вирішенні цього питання завжди слугує відповідь на питання, чи отримав ліцензіат по відношенню хоча б до якоїсь з умов використання виключне право чи ні Перетятко М. Перехід держави на ліцензійний софт: тактика і стратегія / М. Перетятко // Інтелектуальна власність. - 2005. - № 6 - С. 78..
В силу невиключної (простої) ліцензії ліцензіату надається лише право користування, що не виключає прав третіх осіб. Сторони договору мають взаємні права і обов'язки в договірних зобов'язальних відносинах, таким чином проста ліцензія є зобов'язальним правовідношенням, яке діє по відношенню до його учасників.
Особиста ліцензія надається персонально ліцензіату та неподільно зв'язана з його особою. Така ліцензія не підлягає правонаступництву та є в принципі невідчужуваною. Не зовсім вірним буде казати про наявність особистої ліцензії лише у випадку, коли ліцензійний договір укладено з певною особою - зі змісту самого договору повинно випливати, що ліцензія надана саме тій особі, якій вона має бути надана.
На відміну від власника виключної ліцензії, особа якій надана невиключна ліцензія не може з власної ініціативи здійснювати заходи проти порушника прав інтелектуальної власності. Ліцензіар має надати йому довіреність на ведення судового процесу. Таку довіреність немає необхідності надавати у кожному окремому випадку звернення з позовом до суду - вона може бути загальною і видаватись до того, як порушення мало місце. Таким чином вона має мати генеральний характер, хоча доцільність її надання залежить від обставин кожного конкретного випадку. Незважаючи на загальність, якщо довіреність надається на ведення судового процесу, ліцензіару доцільно в довіреності чітко визначити межі прав і обов'язків ліцензіата.
Наведена класифікація ліцензій має велике практичне значення, оскільки дозволяє визначити місце, напрями та спосіб здійснення певного виду господарської діяльності.
Друга класифікація ліцензійних договорів заснована на волі правовласника за поданням виключного права на використання результату інтелектуальної діяльності або засобу індивідуалізації.
По-перше, це "добровільна ліцензія", за якою володілець виключного права - ліцензіар надає або зобов'язується надати іншій стороні - ліцензіату право використовування результату інтелектуальної діяльності або засобу індивідуалізації. Це добровільне надання правоволодільцем права використання об'єкту, що охороняється, на основі договірних відносин, тобто ліцензійного договору.
По-друге, це примусова ліцензія, по якій суд на вимогу зацікавленої особи може ухвалити рішення про надання цій особі на вказаних в рішенні суду умовах права використання результату інтелектуальної діяльності, виключне право на який належить іншій особі. Іншими словами, це надання права використання об'єкту, що охороняється, що здійснюється проти волі правовласника за рішенням суду. Примусова ліцензія може відноситися тільки до результатів інтелектуальної діяльності Наумова Е. Договорное регулирование оборота прав на интеллектуальную собственность / Е. Наумова // ИС. Авторское право и смежные права. - 2008. - № 6. - С. 70..
Ліцензійні договори, засновані на патентах набули найбільшого поширення в міжнародній торгівлі. Вони складають велику частину всіх ліцензійних договорів.
Залежно від способу охорони предмету ліцензійні договори поділяються на: патентні; безпатентні; комплексні.
Патентні ліцензійні договори - це договори на використання об'єктів інтелектуальної власності, що охороняються відповідними охоронними документами: патентами або свідоцтвами.
До безпатентних належать ліцензійні договори, за якими надається право на використання науково-технічних досягнень, що не мають правової охорони, виробничого досвіду, конфіденційної інформації управлінського, комерційного, організаційного характеру, тобто секретів виробництва ("ноу-хау") та рішень, на які подано заявки на одержання правової охорони. Оскільки процедура одержання патенту на винахід досить тривалий період (в Україні прийнято перевірочну систему, тобто проводиться кваліфікаційна експертиза, за якою встановлюється відповідність винаходу умовам патентоздатності: новизні, винахідницькому рівню, промисловій придатності), зацікавлені особи укладають ліцензійний договір, не чекаючи видачі патенту Добриніна Г. Ліцензійна діяльність щодо об'єктів права інтелектуальної власності / Г. Добриніна // Справочник экономиста. - 2007. - № 3. - С. 5..
До особливого різновиду патентних і безпатентних ліцензій потрібно відносити договори про обмін ліцензіями. Цей вид "перехресної ліцензії" ("крос-ліцензії") широко розповсюджений в практиці, що обумовлено низкою причин. З одного боку нерідко більш пізні патенти залежать від раніше виданих і не можуть бути використані без придбання ліцензії-прототипу, що охороняється патентом. У свою чергу власник цього прототипу зацікавлений в придбанні більш вдосконалених технічних рішень. В результаті між власниками пов'язаних патентів відбувається обмін ліцензіями. З іншого боку, фірми-конкуренти, зацікавлені в підвищенні технічного і економічного рівня своєї продукції, охочіше застосовують обмін ліцензіями, ніж їх продаж без здобуття в обмін яких-небудь секретів Левченко Д. Аспекты лицензионных договоров. Относительно лицензионных договоров о передаче прав на объекты интеллектуальной собственности [Електронний ресурс] / Д. Левченко // Юридическая практика. - 2006. - № 11. - Режим доступу до журн. : http: //www.yurpractika.com/article.php?id = 10005791..
За комплексним ліцензійним договором ліцензіат одержує право на використання кількох об'єктів інтелектуальної власності, одні з яких мають правову охорону, а інші - ні. За іншою точкою зору, предметом змішаної ліцензії є сукупність прав, які підтверджуються патентом з ноу-хау Мазуренко С. Міжнародна торгівля правами на результати інтелектуальної діяльності: проблеми правового регулювання / С. Мазуренко // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - 2006. - Випуск 43. - С. 206..
У науковій літературі також залежно від об'єкту розрізняють наступні ліцензійні договори: авторський; про надання суміжних прав; про надання прав на винахід, корисну модель або промисловий зразок; про надання прав на торгівельну марку; про надання прав на топологію інтегральних мікросхем; про надання прав на селекційне досягнення Рузакова О., Клочун К. Часть четвёртая Гражданского кодекса РФ: отдельные проблемы правового регулирования / О. Рузакова, К. Клочун // Интеллектуальная собственность. Авторское право и смежные права. - 2006. - № 11. - С. 4-15..
Як різновид ліцензійних договорів можна розглядати субліцензійний договір, положення про який містяться у частині 2 ст. 1109 ЦК України. За цим договором ліцензіат надає дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності іншій особі (субліцензіату). Укладення субліцензійного договору можливе тільки у випадках, прямо передбачених у ліцензійному договорі між ліцензіаром і ліцензіатом. При цьому, оскільки субліцензіат не перебуває у безпосередніх договірних відносинах з ліцензіаром, відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.
Як і будь-який цивільно-правовий договір, ліцензійний договір має відповідати положенням чинного законодавства і містити всі необхідні умови та реквізити, без яких договір недійсний. Ліцензійний договір має бути укладений у письмовій формі з обов'язковою державною реєстрацією його в Державній службі інтелектуальної власності. Письмова форма не є обов'язковою для авторських ліцензійних договорів про опублікування твору в періодичних виданнях та енциклопедичних словниках (відповідно до змісту п. 1 ст. 33 Закону України "Про авторське право і суміжні права").
Чинне законодавство України з інтелектуальної власності передбачає, що внутрішні ліцензійні договори на використання літературних творів, винаходів, корисних моделей, промислових зразків, топографії інтегральних мікросхем і товарних знаків на території України не підлягають реєстрації (ст. 1114 ЦК України).
Автор може за договором взяти на себе зобов'язання створити в майбутньому літературний твір, винахід або інший результат інтелектуальної діяльності та передати замовникові, що не є його роботодавцем, виключні права на використання цього результату Афанасьєва К.О. Авторське право: практ. посіб. / К.О. Афанасьєва - К. : Атіка, 2006. - С. 198.. Такий договір повинен визначати характер, призначення та інші вимоги до результату інтелектуальної діяльності, що має бути створений на замовлення, а також цілі або способи його використання.
Ліцензійний договір передбачає передачу права користування об'єктом права інтелектуальної власності, тобто лише одного елемента права власності.
У ліцензійному договорі зазначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір. Якщо в ліцензійному договорі не зазначено виду ліцензії, то вважається, що надається невиключна ліцензія Дахно І. І. Право інтелектуальної власності: навч.посіб. / І. І. Дахно - [2-ге вид., перероб. і доп.] - К. : Центр навч. літ., 2006. - 234 с..
ЦК України допускає вироблення і прийняття в установленому порядку типових ліцензійних договорів. Так, за ст. 1111 ЦК України уповноважені відомства або творчі спілки можуть затверджувати типові ліцензійні договори. ЦК України встановив певні вимоги до таких типових договорів.
Умови передання виключних прав інтелектуальної власності, що погіршують становище творця об'єкта інтелектуальної власності або його спадкоємців порівняно зі становищем, передбаченим положеннями ЦК України та іншими законами, а також обмежують право творця є нікчемними (п. 9 ст. 1109 ЦК України).
Крім цього, відповідно до ч. 2 ст. 1107 ЦК України у разі недотримання письмової форми правочину, ліцензійний договір також є нікчемним.
Предметом ліцензійного договору не можуть бути права на використання об'єкта права інтелектуальної власності, які на момент укладення договору не були чинними. Права на використання об'єкта права інтелектуальної власності та способи його використання, які не визначені у ліцензійному договорі, вважаються такими, що не надані ліцензіату. Якщо у ліцензійному договорі не визначена територія, на яку поширюється його чинність, то дія ліцензійного договору поширюється на всю територію України.
Метою ліцензійного договору є не просто одержати право на використання об'єкта інтелектуальної власності, а одержати цей дозвіл з найбільшою вигодою для ліцензіата. Але, деталізуючи мету ліцензійних відносин, можна зазначити, що вона складається, з одного боку, з можливості використання об'єкта інтелектуальної власності у творчих відносинах і як результат - отримання прибутку, з іншого - з отримання винагороди за надане право користуватися об'єктом інтелектуальної власності.
Тому в ліцензійному договорі мають бути визначені його істотні та інші умови з великою обережністю.
Передусім контрагенти ліцензійного договору мають чітко визначити, хто є хто. Ліцензіар має впевнитися, що ліцензіат - це та особа, з якою можна мати справу, вона дійсно є тією особою, за яку себе видає. Адже може виявитися, що за спиною ліцензіата стоїть цілий гурт інших юридичних осіб, які будуть використовувати предмет ліцензії, а ліцензіар гадав, що користуватися об'єктом буде тільки він один. У свою чергу ліцензіат також повинен переконатися, що ліцензіар має право укладати ліцензійний договір, що він уповноважений виступати як такий від імені групи юридичних осіб, які мають право інтелектуальної власності на предмет ліцензійного договору. Важливо точно визначити предмет договору: що то є літературний твір, винахід, корисна модель, промисловий зразок, компонування інтегральної мікросхеми, що мають інтелектуальний характер і за своєю природою належать до безтілесних речей. При визначенні цієї умови має бути чітко сформульовано, який корисний ефект очікується від використання даного об'єкта, які витрати зумовлює його використання У договорі мають бути застережені масштаби і обсяг використання об'єкта - територія, строки, кількість, зміст використання, цілі, призначення. Зазначені параметри мають бути чітко визначені у договорі.
Ліцензійний договір укладається на строк, встановлений договором, який повинен спливати не пізніше спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об'єкт права інтелектуальної власності (ст. 1110 ЦК України). Ліцензіар може відмовитися від ліцензійного договору у разі порушення ліцензіатом встановленого договором строку початку використання об'єкта права інтелектуальної власності. Ліцензіар або ліцензіат можуть відмовитися від ліцензійного договору у разі порушення другою стороною інших умов договору. Може статися так, що в ліцензійному договорі строк його чинності не визначений. У такому разі вважається, що договір укладено на строк, що залишився до спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об'єкт права інтелектуальної власності, але не більше ніж на п'ять років. Кожна зі сторін при бажанні припинити договірні відносини має за шість місяців до спливу строку договору повідомити про це іншу сторону. Якщо такого повідомлення не надійде, ліцензійний договір вважається продовженим на невизначений час. Але за всіх умов кожна зі сторін ліцензійного договору при бажанні припинити договірні відносини має повідомити про це іншу сторону за шість місяців до його спливу. У міжнародно-правовій практиці ліцензійні договори укладаються на строк 5 - 10 років. Тенденція у визначенні строків ліцензійних договорів розвивається у бік їх скорочення Право інтелектуальної власності: Академ. курс: Підручник для студентів вищіх навч. закладів / за ред. О.А. Підопригори, О.Д. Святоцького. - [2-е вид., переробл. та допов.] - К. : Концерн Видавничий Дім "Ін Юре", 2002. - C. 635/.
В ліцензійному договорі сторони, як правило, мають різні інтереси - ліцензіар отримує винагороду, ліцензіат використовує об'єкт ліцензії Цивільне право України: підручник: у 2 кн. / О.В. Дзера (кер. авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; за ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. - [2-е вид., допов. і перероб.] - К. : Юрінком Інтер, 2004. - Кн.2. - C. 232. .
За загальним правилом у ліцензійному договорі може бути передбачена можливість ліцензіата змінити об'єкт інтелектуальної власності. У разі такого передбачення у договорі має бути визначена доля цих змін, хто має стати його власником. У договорі обов'язково має бути умова про дотримання конфіденційності предмета ліцензійного договору, його удосконалень, обсягу використання та інших умов ліцензії. Щодо яких елементів має бути визначена конфіденційність, сторони вирішують самі. Безперечно, ліцензійний договір може включати й інші умови, які сторони вважатимуть за необхідне включити. Це право сторін. Але перед їх включенням кожна зі сторін має ретельно зважити доцільність такого включення. Проте чи не найбільш важливою умовою ліцензійного договору є його ціна, винагорода за використання об'єкта промислової власності. При визначенні ціни договору має бути враховано багато чинників.
Ліцензійний договір може містити умови, за якими предмет договору має бути забезпечений необхідною документацією, консультаціями ліцензіара, наданням технічної допомоги при використанні об'єкта тощо. Наведені та інші чинники мають бути враховані при визначенні ціни договору. Визначення ціни ліцензійного договору - досить складний процес. Без досвідчених фахівців тут, мабуть, не обійтися. Частіше винагорода визначається у вигляді фіксованої грошової суми.
Сторони ліцензійного договору можуть встановлювати й інші форми виплати винагороди за використання об'єктів інтелектуальної власності.
Обов'язковою умовою ліцензійного договору має бути визначення місця і порядку розгляду спору, що може виникнути у процесі виконання договору. У разі порушення умов ліцензійного договору однією зі сторін вона може запропонувати прийнятні способи розв'язання спору. Коли такої згоди між сторонами досягти не вдалося, вона має право звернутися до суду. Сторони і самі можуть розробити механізм розв'язання такого спору ще до звернення до суду. Так, позов може бути переданий для розв'язання спору незалежним експертам або для розгляду групі фахівців, що складається із представників кожної сторони, або для проведення процедур примирення чи арбітражу. У ліцензійному договорі зазначені питання мають бути чітко визначені.
Виглядає доцільним прямо передбачити в ліцензійному договорі на яких умовах можуть надаватись субліцензії. На практиці, в основному, це виглядає, як обов'язок ліцензіата покладати на субліцензіата ті ж обов'язки, які він несе перед ліцензіаром, або зовсім не відображається в тексті договору. Проте, укладаючи ліцензійний договір, необхідно, як мінімум, проаналізувати та перевірити, які з зобов'язань ліцензіата можна покладати на субліцензіата. Зобов'язання, для яких це неможливо, повинні бути виключені та можливо замінені іншими, які стосуються специфіки субліценійних відносин.
Щоб уникнути можливих спорів, необхідно безпосередньо та чітко зафіксувати в тій частині ліцензійного договору, якою надається право на видання субліцензій чи в письмовому дозволі на субліцензування положення про відповідальність ліцензіата за забезпечення надходження ліцензійнх платежів від субліцензіата або іншим чином відрегулювати це питання. Так, на практиці зустрічаються випадки, коли договором основний ліцензіат зобов'язується в повному обсязі або частково переказувати ліцензіару відрахування, які він отримує від субліцензіата, або положення, за яких основний ліцензіат субліцензійним договором зобов'язує субліцензіата переказувати ліцензійні платежі безпосередньо ліцензіару. Іноді закріплюються положення, згідно яких сума відрахувань субліцензіата, яка перевищує суму ліцензійних платежів ліцензіата, підлягає розділу між ліцензіатом та ліцензіаром. Деколи надання субліцензії обумовлюється додатковими паушальними платежами.
Одним з поширених випадків є відступлення ліцензіаром на користь ліцензіата своїх прав не тільки на представлення інтересів ліцензіара та подання позову про притягнення винної особи до відповідальності і припинення порушення прав, а й про стягнення збитків безпосередньо на користь ліцензіата. Це виправдано з тої точки зору (особливо при виключній ліцензії), що саме ліцензіат, а не ліцензіар несе матеріальні збитки від порушення авторських прав, і відповідно, саме йому такі збитки мають бути компенсовані. Проте, як уже зазначалось, значення положення повинне бути прямо обумовлене ліцензійним договором.
Нормативна база правового регулювання у сфері права інтелектуальної власності, а саме що стосується ліцензійного договору на використання об'єктів інтелектуальної власності, потребує значного розвитку і вдосконалення, бо містить прогалини з питань визначення правового статусу авторів, використання об'єктів інтелектуальної власності. Правові рішення у вказаній сфері регулювання часто характеризуються застосуванням неопробованих правових моделей. У той же час має місце недостатнє сприймання досвіду інших країн: юридичні конструкції і методи правового регулювання, ефективність застосування яких доказано практикою, часто не знаходять відбиття в українському законодавстві. На відміну від України іншим країнам ринкової економіки не довелося зазнати тих експериментів з об'єктами інтелектуальної власності, які мали місце в нашій державі. Вони ніколи не відмовлялися від охорони та чіткого регулювання авторських прав.
Викладене також обумовлює вирішення проблеми здійснення гармонізації національного законодавства у сфері інтелектуальної власності в контексті приведення законодавства України відповідно до вимог Директив Європейського Союзу та з міжнародно-правовими актами в сфері інтелектуальної власності у співвідношенні з правовими нормами права Європейського Союзу Мазуренко С.В. Проблемы гармонизации права интеллектуальной собственности к стандартам Европейского Союза / С.В. Мазуренко, Р.Є Еннан // Сучасний правопорядок: національний, інтегративний та міжнародний виміри. - 2008. - С. 136..
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Договір про створення та використання об'єкта права інтелектуальної власності. Обов'язки автора твору. Договір про використання в промисловості неопублікованого твору декоративно-прикладного мистецтва. Використання об'єкта права інтелектуальної власності.
контрольная работа [41,2 K], добавлен 03.12.2013
Поняття інтелектуальної власності. Загальні відомості про патентну інформацію та документацію. Відповідальність за порушення прав на об'єкти права інтелектуальної власності. Міжнародні договори, конвенції та угоди у сфері інтелектуальної власності.
учебное пособие [1,2 M], добавлен 12.12.2011
Право інтелектуальної власності в об'єктивному розумінні, його основні джерела та види. Ключові об'єкти та інститути права інтелектуальної власності. Суб’єктивні права інтелектуальної власності. Поняття і форми захисту права інтелектуальної власності.
презентация [304,2 K], добавлен 12.04.2014
Договори про захист інтелектуальної власності. Глобальні договори системи охорони та міжнародні організації: всесвітня організація інтелектуальної власності, Європейська патентна організація. Визнання ролі України в розвитку міжнародної співпраці.
реферат [30,6 K], добавлен 23.12.2015
Аналіз правового регулювання договорів на розпорядження майновими правами інтелектуальної власності. Елементи ліцензійного договору, порядок його укладення і припинення. Види відповідальності за порушення майнових прав інтелектуальної власності в Україні.
дипломная работа [142,5 K], добавлен 11.01.2011
Стадія ґенези права інтелектуальної власності. Розгалуження авторського права і промислової власності. Основні властивості інтелектуальної власності та її пріоритетне значення. Удосконалення системи патентного права. Поняття терміну "товарний знак".
реферат [23,2 K], добавлен 15.07.2009
Історичні умови виникнення авторського права в країні. Перспективи розвитку інтелектуальної власності в Україні. Правова охорона творів у галузі літератури. Запровадження кримінальної, адміністративної відповідальності за порушення норм авторського права.
курсовая работа [48,6 K], добавлен 06.05.2015
Цивільно-правовий, кримінально-правовий і адміністративно-правовий спосіб захисту права інтелектуальної власності. Судовий порядок юрисдикційного захисту права інтелектуальної власності. Застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права.
презентация [47,3 K], добавлен 10.05.2019
Розподіл прав на об'єкт права інтелектуальної власності. Правовідносини між замовником і виконавцем, виконавцем і користувачем. Особливості розподілу прав між творцями-співавторами. Види договорів, на підставі яких здійснюється розпорядження правами.
реферат [67,1 K], добавлен 03.08.2009
Поняття права творчої діяльності. Особливості охорони об’єкта та суб’єкта права інтелектуальної власності, їх класифікація. Патентна система, охорона товарних знаків, фірмових найменувань, знаків обслуговування, комерційних позначень та авторського права.
курсовая работа [53,9 K], добавлен 06.12.2014
