Еволюція інтелектуальної власності

Такої ж позиції дотримується і Закон України «Про авторське право і суміжні права». Ст. 14 п. 1 цього Закону проголошує: «Автору або іншій особі, яка має авторське право, належать виключні права на використання твору в будь якій формі і будь яким способом». Дещо своєрідну позицію посідає Закон України «Про охорону прав на сорти рослин» від 21 квітня 1993 р, в ст. 4 якого записано: «Патент на сорт засвідчує авторство на сорт і виключне право на його використання» (підкреслено автором О. П.). В той же час ст. 8 цього Закону проголошує, що патент належить заявникові на праві власності, Отже, право власності на сорт належить невідомо кому, бо патентовласникові належить лише виключне право на використання сорту. Право власності на патент належить особі, що його одержала.

В усьому світі результати інтелектуальної власності визначаються товаром з усіма наслідками, що з цього випливають. Товар виробляють для того, щоб його запустити в оборот і в такій спосіб одержати прибуток. Тому законодавство про інтелектуальну власність всіх країн світу передбачає можливість вчиняти будь які цивільні правові угоди з приводу передусім об'єктів промислової власності.

Цей короткий аналіз повноваження розпорядження суб'єкта права звичайної власності і суб'єкта права інтелектуальної власності свідчить, що в змісті цього повноваження, як між іншим і в повноваженнях володіння і користування, принципової різниці немає. Але не тільки в наведеному співвідношенні різниці не помітно. Суб'єкти як права інтелектуальної власності, так і виключного права на використання об'єкту інтелектуальної діяльності володіють одними і тими ж правами. Між правами зазначених суб'єктів не помітно істотної відмінності.

Саме цим пояснюється та обставина, що в різних правових системах світу права на об'єкти інтелектуальної діяльності визначаються по різному. В Великобританії, Іспанії, Португалії, Франції, ФРН, Японії США та деяких інших результати Інтелектуальної діяльності визнаються об'єктами права власності. В Австрії, Бельгії, Греції, Італії, Нідерландах, Скандинавських країнах, Швейцарії, Єгипту та в деяких інших ці ж результати визнаються об'єктами виключного права на використання.

Проте, аналіз, передусім, патентного законодавства зазначених країн як однієї, так і другої групи свідчить, що суб'єкти і права власності, і виключного права на використання мають такі ж самі права. Отже, в правовому режимі цих узагальнених понять відмінностей також Немає. Різні визначення зазначених понять зумовлюються скоріше певними традиціями, менталітетом тощо.

Що стосується законодавства України про інтелектуальну власність, то воно містить певну розбіжність у визначенні цих понять. Як уже відзначалось вище, одні закони визнають право власності на об'єкти технічної творчості, інші тільки виключне право на використання. Безумовно, така розбіжність в одній і тій же правовій системі неприпустима. Вона має бути усунена шляхом визнання права інтелектуальної власності на всі результати інтелектуальної діяльності без винятку. Цей висновок можна обґрунтувати такими міркуваннями.

По-перше, для творчого загалу не зовсім зрозуміла позиція законодавця, яка не визнає права власності на те, що створено тим чи іншим автором. Не зрозуміло, чому чоботар, що пошив чоботи собі, є їх власником, столяр, що зробив стола, є його власником. Чому ж письменник, що написав твір, поет - вірші, художник - картину, не визнаються власниками свого творіння. Це не вкладається у свідомості творців. Тим більше, що законодавець України вже став на шлях визнання результатів інтелектуальної діяльності об'єктами права власності .

По-друге, кожний громадянин, не вдаючись в юридичні тонкощі, все ж досить чітко уявляє, що таке право власності на річ чи майно, що належить йому. Будь який автор також глибоко переконаний в тому, що його твір належить йому і нікому більше.. Він досить добре знає, що те, що він створив,це його. Він може ним розпоряджатися на свій розсуд. Проте, він не уявляє, що таке виключне право на використання і чим воно відрізняється від права власності. Усвідомлення будь яким автором результату творчої діяльності, що цей результат його власність, настільки усталена реальність, з якою не рахуватися не можна. Ця правова дійсність в значній мірі знайшла адекватне відображення в чинному законодавстві, але ще не повністю.

По-третє, визнання на результати творчої діяльності права власності буде стимулювати подальшу активізацію літераторів та інших митців на створення нових творів науки, літератури і мистецтва. Автори старшого покоління ще в якійсь мірі рахувалися з тим, що створене ними не є їх власністю, але ж той же твір ніби то не належав і нікому іншому. Твір був нібито нічий. Але ж така невизначеність не може продовжуватися без кінця. Сучасний автор буде почувати себе більш впевнено перед видавцем, якщо він буде усвідомлений того, що створений ним твір це його власність і він має право поступати з ним так, як і будь який інший власник майна.

На нашу думку, усвідомлення свого права власності на результат технічної творчості також буде сприяти розвитку винахідництва та інших видів технічної творчої діяльності.

Висновок

Наука, література і мистецтво як результат духовної творчості людини формують світогляд народу, збагачують його культуру, визнаючи моральні, естетичні позиції суспільства, відображаючи рівень його соціального економічного розвитку. Система привілеїв, що складалася і розвивалася в усьому світі, закладала основи патентної охорони результатів творчої діяльності. При цьому слід мати на увазі, що системи привілеїв у різних країнах розвивалися по-різному залежно від їх економічного розвитку. В практичній частині необхідно було розрахувати числове значення максимальних, середніх і мінімальних ставок роялті для ліцензійних угод з надання права на використання виробничих технологій.

Інтелектуальна власність сприяє розвитку особистості, дозволяє усвідомити можливості власного розуму і реалізуватися в творчості, пробуджує гідність і громадянську свідомість. Будучи за своєю природою не політизованою сферою, в сучасних умовах інтелектуальна власність помітно впливає на міжнародні відносини загалом, а також на відносини окремих країн і регіональних угруповань. Доречно зазначити, що інтеграційні процеси в Європі розпочались саме у патентній сфері ще наприкінці 40-х років ХХ ст.

Початком встановлення законодавства України про інтелектуальну власність вважається день прийняття Закон України «Про власність». Цим Законом результати інтелектуальної власності вперше були визнані об'єктами права власності.

Таким чином, в Україні вже створена законодавча база, що регулює правовідносини у сфері інтелектуальної власності. Але попереду чекає велика робота щодо її вдосконалення та гармонізації з міжнародним законодавством.

Уже на початку XVII століття були закладені основи патентного права. Патенти, як вид інтелектуальної (промислової) власності використовуються дотепер як інструмент, що регулює створення і передачу нових технологій. У 30-40-х роках XX століття було в основному завершено розвиток законодавства про торговельні марки (Німеччина, 1936 рік; Британія, 1938 рік; США, 1946 рік). Ці закони в основних рисах не втрат чинності і на сьогодні.

Основними об'єктами промислової власності є результати винахідництва та промислові зразки. Винахідництво -- один із найбільш поширених і масових видів творчості, який практично доступний кожному. Чинне законодавство встановило вимоги, яким мають відповідати винахід, корисна модель і промисловий зразок. Отже, поняття «винахід» є об'єктом цивільного права, права інтелектуальної власності, результатом інтелектуальної діяльності. В свою чергу винахід, як результат технічної творчості, може стосуватися різних сфер діяльності людини. Але всі вони згруповані в дві групи: в продукти або способи. В даному разі результатом винахідницької діяльності є об'єкт у вигляді продукту або способу. Третій об'єкт винаходу, власне кажучи, не є новим об'єктом, а використанням уже відомого об'єкта за новим призначенням.

До найважливіших міжнародно-правових документів у сфері охорони прав промислової власності належить Лісабонська угода про захист зазначень місця походження виробів та їх міжнародної реєстрації 1958 p., Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків 1925 р., Локарнська угода про заснування Міжнародної класифікації промислових зразків 1968 pоку, Страсбурзька угода про міжнародну патентну класифікацію 1971 pоку.

Для розвитку зазначеного законодавства про промислову власність Державним патентним відомством України було розроблено і прийнято понад 70 підзаконних актів, що регулюють відносини у сфері набуття прав на об'єкти промислової власності. Принциповим моментом у розбудові законодавства про інтелектуальну власність стало прийняття у 1996 році Конституції України, яка проголосила: "Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами інтелектуальної, творчої діяльності",

Завершальним акордом у розбудові законодавства України у сфері інтелектуальної власності стало прийняття у 2003 році Верховною Радою України Цивільного кодексу України, Книга IV якого має назву "Право інтелектуальної власності".

Список використаної літератури

1. Дахно І.І. Право інтелектуальної власності. Навч. посіб. - К.: Центр навчальної літератури, 2006

2. Ієвіня І.О. Основи інтелектуальної власності. Навч. посіб. - К.:

3. КНТ, 2007

4. Мікульонок І.О. Основи інтелектуальної власності. Навч. посіб. - К.:

5. ІВУ «Видавництво «Політехніка»» Ліра, 2008

6. Основы интеллектуальной собственности - К.: Издательский дом «Ин

7. Юра», 1999

8. Право Інтелектуальної власності. За редакцією Підопригори О.А. - К.:

9. 2004

10. Правова охорона інтелектуальної власності. Навчальоно - методичний

11. посібник освітньо кваліфікаційного рівня «Бакалавр» - К.: 2004

12. Роїна О.М. Інтелектуальна власність та її захист. Нормативно правове

13. регулювання - К.: КНТ, 2006

14. Черево Г.В. Інтелектуальна власність. Навч. посіб. - К.: Знання,

15. 2008

16. Право інтелектуальної власності: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ За ред. О.А.Підопригори, О.Д.Святоцького. - К.: Видав. дім «Ін Юре», 2002. - с.624

17. Коссак В.М., Якубівський І.Є. Право інтелектуальної власності: Підручник. - К.: Істина, 2007.- 208с.

18. Ієвіня О.В., Мироненко В.П., Павловська Н.В., Пилипенко С.А. Право інтелектуальної власності: схеми та роз'яснення: Навч. посібник. - К.: КНТ, 2007. - 264с

19. Державний департамент інтелектуальної власності. Річний звіт. 2000 рік. - К., 2001. - 64 с.

Размещено на Allbest.ru