Грошові зобов'язання учасників господарських відносин

Пропонується вдосконалити легальне визначення безготівкових розрахунків у ч. 4 ст. 341 ГК задля врахування можливості платежів з каси банків, закріпити ч. 1 ст. 198 ГК переважне застосування безготівкових платежів у господарських відносинах та обмежити у законі використання готівки в цих відносинах, зокрема, встановити в ГК граничні суми готівкового розрахунку. Задля цього пропонується доповнити ГК України статтею 342-1 “Каса суб'єкта господарювання” та статтею 342-2 “Обмеження щодо використання готівки в господарському обігу”.

У роботі досліджено проблеми закріплення грошових коштів за господарськими організаціями на праві господарського відання, оперативного управління та довірчого управління як складових їх господарської компетенції, що впливає на зміст зобов'язальних відносин. Зроблено висновок, що хоча юридичні властивості грошей вимагають правового режиму власності, проте запровадження дуалізму речових прав відносно унітарних господарських організацій, яким майно належить на праві оперативного управління чи господарського відання, призвело б до невиправданого ускладнення порядку обліку майна та послабило б контрольно-наглядові функції держави та інших засновників стосовно цих організацій. Обґрунтовано, що грошові кошти можуть передаватися в довірче управління лише в порядку інституту фінансового трасту як різновиду професійних фінансових послуг та не можуть опосередковувати відносини між засновником і підприємством.

У підрозділі 3.2 „Правовий вимір ціни та валютних застережень у грошових зобов'язаннях господарського характеру” досліджується особливість ціноутворення та використання валютних застережень у господарських зобов'язальних відносинах.

На підставі визначення комерційних, інформаційно-психологічних, податково-облікових, планово-прогнозних та інших професійно-орієнтованих чинників господарської діяльності доводиться об'єктивність приписів ст. 189 ГК України про ціну як істотну умову господарського договору. Ціна не набуває вирішального значення в споживчих договорах, де споживач прагне отримати майно (послуги, роботи) на умовах ціноутворення, не гірших від звичайних. Натомість, для підприємця факт погодження товарної складової договору, зазвичай нічого не вартий без встановлення конкретної ціни товару (послуги, роботи), тому що товар оцінюється суб'єктом господарювання з позиції виробничо-комерційних можливостей, які у цього суб'єкта виникають з його отриманням, у тому числі: обсягів закупівлі, строків отримання товару, транспорту доставки, місця розвантаження, систематичності поставок, пристосованості до власного обладнання, наявності обслуговуючого персоналу, можливості перепродажу товару, нарешті, податкового режиму обігу товару.

Визначаються несприятливі наслідки застосування “звичайних”, або тих, що визначаються експертним шляхом, цін при опосередкуванні господарських договірних зв'язків, у тому числі похибки у ціноутворенні, що унеможливлюють нормальну комерційну діяльність. Цінова визначеність договорів стримує девальвацію національної валюти (через фіксацію номінальних боргів), сприяє контрольно-наглядовим функціям держави та запобігає тіньовим операціям. Ціна є тією ж складовою в предметі двостороннього господарського зобов'язання, якою є власне характеристика товару (послуги, роботи).

Лише в окремих випадках, зокрема, при відступленні права негрошової вимоги чи переведенні негрошового боргу, коли метою договору є організаційно-технічні вигоди сторін, може йти мова про об'єктивну відсутність цінової визначеності господарського договору. Суб'єкт некомерційного господарювання не лише може, але й вимушений проводити вартісну оцінку здійснюваних ним неоплатних операцій - саме тому в господарському договорі за його участю умова про ціну відповідає характеру відносин сторін.

За відсутності цінової визначеності господарські правочини мають форму угоди про наміри. Дії, спрямовані на виконання такої угоди, можуть служити підставою для визнання договору укладеним лише в тому разі, коли виходячи з таких дій може бути з'ясована ціна продажу товару. Укладеним, натомість, є господарський договір, який передбачає порядок визначення ціни у майбутньому на підставі критеріїв, що знаходяться поза волевиявленням сторін.

Критикується принцип оплатності як вихідне положення ЦК України (ст.ст. 536, 1002, 1048 ЦК тощо), що опосередковано негативно впливає також на господарські правовідносини, обмежуючи договірні зв'язки між некомерційними суб'єктами господарювання, ускладнюючи надання засновником поворотної фінансової допомоги заснованому ним підприємству тощо.

Пояснюється економіко-правове значення обмеження свободи сторін господарського договору у визначенні валюти боргу та валюти платежу (ст.ст. 189, 198 ГК). За умови вираження боргу в іноземній валюті платежі незмінно тяжіють до використання іноземної валюти, провокуючи тіньові платежі. Крім того, цим погіршується податковий і бухгалтерський облік. Валютні застереження провокують девальвацію національної валюти, але не здатні в умовах девальвації вирішити проблему збереження капіталів навіть для окремого кредитора у зв'язку з: а) знеціненням його тимчасово вільних коштів; б) прямими втратами у результаті банкрутства тих контрагентів, які не змогли убезпечити власні операції; в) зниженням ділової активності на ринку, викликаним необхідністю підбору динамічно платоспроможних контрагентів, тобто таких, які мають можливість примножувати власні активи відповідно до динаміки девальваційних процесів. Отже, заборона використання “валютних застережень” у господарських договорах є виправданою не лише з погляду публічного, але й приватного інтересу.

У підрозділі 3.3 „Загальний порядок виконання грошових зобов'язань суб'єктів господарювання” розглядаються вихідні особливості порядку виконання грошових зобов'язань суб'єктів господарювання.

Проаналізовано різноманітні вимоги стосовно реального та належного виконання грошових зобов'язань суб'єктів господарювання. Зокрема показується, що порушення способу, форми або підстав платежу порушує принцип належного виконання та вимагає стягнення збитків з винної особи.

Виводяться дві особливості форс-мажорних обставин, що можуть звільнити суб'єкта господарювання від відповідальності за неналежне виконання грошового зобов'язання. По-перше, ці обставини припускаються лише у випадках, зазначених у законі, договорі або формалізованому звичаї. По-друге, ці обставини у сфері господарських грошових зобов'язань викликають лише тимчасову неможливість виконання, тобто зупиняють його, а не припиняють.

Проаналізовано черговість виконання грошових зобов'язань у сфері господарювання. Положення ст. 534 ЦК, які застосовують поняття процентів та неустойки у другій черзі задоволення вимог ущемляють право кредитора одержати повну неустойку на проценти. При вдосконаленні ЦК України необхідно або виключити поняття неустойки зі ст. 534, що призведе до необхідності розглядати неустойку поза сукупною проблемою черговості й, таким чином, нараховувати її на кожну одиницю простроченого боргу (така модель діє в Російській Федерації), або віднести її до першої черги задоволення грошового боргу, збільшивши кількість черг до чотирьох. Крім того, ЦК України не здійснює розмежування понять основного та простроченого боргу (останній, зазвичай, більш обтяжений штрафними санкціями). Це може призводити до зловживань кредиторів, а тому необхідно в ст. 534 ЦК закріпити погашення простроченої заборгованості перед непростроченою. Заперечується можливість визначення призначення платежу в платіжному дорученні як підстави для зміни зазначеної в законі черговості погашення грошових вимог.

Для грошових зобов'язань обґрунтоване виключення з загального правила про неприпустимість часткового виконання (ст. 193 ГК, ст. 529 ЦК). Адже сплата боргу частинами не тягне збитки кредитора, не зменшує господарську корисність всієї суми боргу, а тому відповідає суті грошового зобов'язання.

Досліджено особливість способів виконання грошового зобов'язання суб'єктів господарювання: готівкового та безготівкового розрахунку, а також внесення грошей у депозит нотаріальної контори. Аналізуються господарські особливості виключення з принципу номіналізму виконання грошового зобов'язання. Зроблено висновок, що доктрина clausula rebus sic standibus (впливу змінених обставин на силу договору) може застосовуватися лише до грошових зобов'язань, виконання яких повністю або частково сторонами не здійснено. Зобов'язання, які вже почали виконуватися або виконані однією із сторін не можуть буті змінені, виходячи з принципу номіналізму.

У підрозділі 3.4 „Місце та строк виконання грошових зобов'язань суб'єктів господарювання” досліджуються проблеми визначення місця та строку виконання грошових зобов'язань суб'єктів господарювання.

Господарське законодавство висуває додаткові критерії щодо можливості визначення місцезнаходження боржника як місця виконання грошового зобов'язання. Так, платежі із застосуванням видаткового касового ордера дозволяють визнавати місцезнаходження підприємства-боржника місцем платежу в тих випадках, коли платіж провадиться відповідно до Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг” з каси підприємства.

Обгрунтовується, що категорії місця платежу та моменту, з якого грошове зобов'язання вважається виконаним, мають похідні критерії. Зокрема, у випадку, коли місцем виконання є банк кредитора, момент виконання співпадає з моментом отримання цим банком коштів від платника для клієнта.

Автор дійшов висновку, що обслуговуючий бенефіціара банк виступає третьою особою, стосовно якої має бути виконане зобов'язання платника відповідно до договору (ст. 195 ГК, ст.ст. 511, 636 ЦК), але цей банк не може вимагати виконання на свою користь відповідно до суті договору. У свою чергу, бенефіціар зобов'язаний прийняти платіж, здійснений за платника на його користь обслуговуючим платника банком, адже останнього слід визнавати третьою особою, повноважною виконати зобов'язання відповідно до ст. 194 ГК (ст. 528 ЦК) та суті грошового зобов'язання.

У разі податкових платежів момент виконання визначається моментом отримання банком платіжного доручення клієнта - платника податків за наявності залишку на рахунку. Це є справедливим, адже завдяки принципу соціальної орієнтованості економіки на суб'єкта господарювання не може бути покладено ризик неспроможності банку, наділеного державою функцією здійснювати публічні платежі. Це правило, закріплено в Законі України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, має бути перенесено на будь-які інші публічно-господарські платежі. З метою запобігання ухиленню від сплати податків за допомогою використання платежів через “проблемні банки” пропонується доповнити ст. 88 Закону України “Про банки та банківську діяльність” положенням про те, що в період розгляду справи про банкрутство банку йому забороняється відкривати нові рахунки клієнтам, а платежі з рахунків такого банку можуть відбуватися лише за рішенням суду після відповідного інформування комітету кредиторів.

Обґрунтовано, що дострокове виконання боржником грошового господарського зобов'язання, на відміну від більшості інших (“товарних”) зобов'язань, а також окремих цивільно-правових грошових зобов'язань, допускається, виходячи із суті цього зобов'язання, якщо інше не встановлено в законі або договорі. Але це не виключає компенсацію боржником кредиторові повної суми процентів за користування коштами, які він сплатив би, якщо б зобов'язання було виконано в строк. Якщо сторони обумовили готівковий платіж як спосіб виконання зобов'язання, а платіж проведено у безготівковий спосіб, то у цьому разі на боржника мають покладатися додаткові витрати, викликані зміною способу виконання зобов'язання, зокрема, щодо оплати кредитором касових послуг банку.

Розроблено нову формулу розрахунку дострокового повернення коштів з перерахунком процентних платежів відповідно до невикористаного періоду, що підлягає застосуванню в умовах кредиту з “процентами на проценти” (рекамбії):

А

Х = --------------------------

(1 + Pr/100)^N

де: X - сума дострокового платежу; А - сума боргу, що підлягає сплаті в строк, з урахуванням процентів; Pr - розмір процентів, що нараховують за один період, N - кількість періодів, що залишилися до настання строку виконання.

У підрозділі 3.5 „Правова природа відповідальності за прострочення виконання господарського грошового зобов'язання” досліджуються проблеми застосування санкцій за прострочення платежів у господарських зобов'язаннях.

Проценти за цими зобов'язаннями можуть бути позитивними (плата за користування позиковим капіталом) і негативними (плата за користування чужими коштами в умовах прострочення платежу чи безпідставне збагачення).

Зроблено висновок про те, що позиція російських дослідників (В.А. Бєлова, О.М. Садікова, Д.Г. Лаврова, Л.О. Новосьолової), які розглядають проценти за користування чужими коштами в умовах прострочення як особливий рід збитків, є такою, що повністю відповідає приписам ч. 2 ст. 625 ЦК України. Категорія відсотків, що називається в гл. 26 ГК України, є тотожна поняттю процентів. Але зазначення цієї категорії при характеристиці штрафних санкцій не означає її ототожнення з штрафними санкціями (неустойка, пеня, штраф), а лише служить підставою для їх розмежування, зокрема, щодо періоду нарахування (порівняти ч. 4 ст. 232 та ч. 6 ст. 232 ГК).

Співвідношення збитків (ст. 229 ГК) і негативних процентів є заліковим у тому розумінні, що компенсація негативних процентів де-факто завжди зменшує збитки кредитора, а тому збитки мають стягуватися в частині, не покритій “негативними” процентами, визначеними на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.

З метою усунення суперечностей у тлумаченні положень про негативні проценти пропонуються уточнення до ст.ст. 229, 231, 232 ГК України.

Зроблено висновок, що для випадків несвоєчасного повернення коштів за судовим рішенням про стягнення грошового боргу не підлягають застосуванню положення ЦК України про збереження майна без достатньої правової підстави, адже цим рішенням встановлюється правова підстава платежу. У цьому разі застосуванню підлягають положення ст. 229 ГК та ст. 625 ЦК України про сплату збитків, негативних процентів та штрафних санкцій за прострочення платежу.

Не є правомірним нарахування процентів за користування чужими коштами за оспорюваним недійсним договором з моменту отримання цих коштів бенефіціаром до рішення суду про недійсність договору, адже сам факт “оспорюваності” таких договорів унеможливлює абсолютну впевненість бенефіціара в безпідставності володіння коштами. З моменту ухвалення такого рішення суду можуть нараховуватися й відповідно стягуватися з бенефіціара доходи, які він міг отримати в результаті володіння коштами, отриманими від первісного володільця. Для визначення розміру цих доходів за аналогією можуть застосуватися проценти, встановлені законом для позики (ст. 1048 ЦК України) - у розмірі облікової ставки НБУ. Оскільки з моменту рішення суду про примусове стягнення коштів за недійсним договором починається прострочення виконання грошового зобов'язання, встановленого рішенням суду, то з цього моменту і до моменту фактичного повернення коштів первісному володільцеві до боржника мають застосовуватися положення ст. 229 ГК та ст. 625 ЦК України про сплату збитків та негативних процентів. Відповідно за нікчемним договором бенефіціаром мають відшкодовуватися доходи з моменту отримання грошей, адже він не може не знати про недійсність правочину, а з моменту прийняття рішення суду про застосування наслідків недійсності правочину - компенсуватися збитки.

У підрозділі 3.6 „Особливість примусового стягнення грошового боргу у сфері господарювання” досліджуються проблеми виконавчого провадження щодо стягнення грошових боргів у сфері господарювання.

Обґрунтовано, що вимоги ст. 1071 ЦК України про судове рішення як підставу примусового стягнення коштів з банківських рахунків боржників не відповідають, по-перше, публічно-правовим процедурам виконавчого провадження, а, по-друге, потребам ефективного та оперативного стягнення безспірних боргів у сфері господарювання. Норми ЦК України можуть обмежувати права приватних кредиторів на стягнення коштів за їх самостійними (непримусовими) вимогами до боржника, проте не покликані обмежувати права державної виконавчої служби, яка діє на підставі й у спосіб, передбачений у публічно-правовому Законі “Про виконавче провадження”. Додаткові формальні процедури судового підтвердження дій державного виконавця використовуються недобросовісними боржниками для уникнення від сплати боргів. Обґрунтовано напрями законодавчого забезпечення розширення прав державних виконавців, зокрема, шляхом заміни в ст. 1071 ЦК України слів “встановлених договором” на слова “встановлених Законом України “Про виконавче провадження” або договором”.

На прикладі законодавства Німеччини та Англії доводиться необхідність віднесення спорів про стягнення грошових боргів у проекті ГПК до особливого (спрощеного) провадження, що виключає участь свідків, перенесення розгляду справи у зв'язку з неявкою сторін тощо. Обґрунтована необхідність віднесення до наказового провадження вимог щодо накладання арешту на кошти боржника в банківських установах, щодо примусового стягнення коштів, щодо підтвердження визнаної претензії, рішень третейських судів та інших безспірних вимог.

Вирішено проблему черговості виконання банками платіжних документів, поданих одночасно в банк самим платником або органами, повноважними законом здійснювати примусове стягнення коштів, за умови недостатності коштів платника на банківському рахунку. Положення ст. 1072 ЦК України неприродно вимагають від банку контролювати зміст судових рішень, вести облік заборгованості та здійснювати інші функції, що покладені на державну виконавчу службу. Це є неприпустимим. Виходячи з реальних відносин, мають бути встановлені лише три ступені стягнення: а) примусові платежі, які реалізуються державними виконавцями; б) примусові платежі, які реалізуються безпосередньо стягувачами на підставі рішення суду; в) платіжні документи клієнта у порядку, встановленому у договорі між ним та банком.

Досліджено проблему задоволення вимог клієнтів при недостатності коштів на кореспондентських рахунках банківських установ. Доречно встановити першочерговість задоволення вимог клієнтів за розрахунково-касовим обслуговуванням перед вимогами інших кредиторів банків при недостатності майна останніх для задоволення всіх вимог кредиторів.

Заборону на видаткові операції як форму арешту банківських рахунків має бути закріплено в Законі України “Про виконавче провадження” для випадків, коли боржник добровільно не сплачує грошовий борг.

Розділ 4 “Грошові зобов'язання між центрами господарських систем та суб'єктами господарювання, які входять до складу цих систем”, складається з двох підрозділів.

У підрозділі 4.1 „Поняття грошового зобов'язання між центром господарської системи та суб'єктом господарювання її низової ланки” розглядається поняття та види грошових зобов'язань за участю центру господарської системи та суб'єктів господарювання, що входять до її складу.

Виділяються дві групи цих відносин: а) між структурними підрозділами, між структурними підрозділами та головним органом юридичної особи (внутрішньогосподарські відносини); б) між дочірніми підприємствами, а також між дочірніми підприємствами та центрами господарських систем, як-то: материнська компанія, холдинг, господарське об'єднання, транснаціональна корпорація, промислово-фінансова група (внутрішньосистемні господарські відносини).

Особливістю цих зобов'язань називається їх планово-господарський характер, що виходить на рівень примату групового (колективного) інтересу господарської системи над приватними фінансово-господарськими інтересами суб'єктів, які входять до їх складу. Розгляд цих зобов'язань інструментами приватного права не можливий, адже форма їх виникнення, зміни та припинення тут залежить від локального адміністрування з боку центру господарської системи та її сукупних планово-програмних цілей.

З'ясовуючи зміст заперечень окремих науковців із приводу правового характеру відносин у середині господарських систем обґрунтовано, що насправді ці заперечення торкаються не принципової неможливості такого регулювання, а лише обсягу такого регулювання. Крім того, держава, встановлюючи внутрішньогосподарські правила обігу грошей та реалізації грошових зобов'язань у рамках господарських об'єднань та підприємств державної та комунальної форм власності, здійснює не локальне, а повноцінне правове регулювання, яке має досліджуватися в рамках господарсько-правової науки.

Цілком виправданими в сфері грошових зобов'язань господарських систем, у тому числі транснаціональних корпорацій, залишаються пропозиції науковців, вироблені ще за часів СРСР щодо застосування грошових санкцій у відносинах між господарським об'єднанням та підприємствами, що входять до його складу, централізованого фінансування капітальних вкладень через єдиний рахунок об'єднання, про впорядкування непланового перерозподілу всередині господарського об'єднання вільних коштів та про врахування характеру дій кожного суб'єкта системи при перерозподілі майнової шкоди, завданої порушенням зобов'язання, в тому числі використання зобов'язально-договірних форм для розвитку бригадних форм організації та стимулювання праці.

Необхідність комплексних фінансово-правових та господарсько-правових рішень у цій сфері виникає у зв'язку з тим, що без врахування загальних правил (потреб) господарської діяльності, які виходять за рамки монетаристики та прив'язують фінансову діяльність господарського комплексу до його сукупної виробничо-комерційної діяльності, неможливо забезпечити належну правову організацію фінансів підприємств та їх об'єднань.

У підрозділі 4.2 „Правова робота з оперування грошовими зобов'язаннями як складова управління грошовими потоками господарської організації” розглядаються проблеми та основні складові правової роботи з оперування грошовими зобов'язаннями у внутрішньогосподарських відносинах.

Ця правова роботи потребує: а) аналізу ризиків, оперативних та перспективних переваг і недоліків виникнення, зміни та припинення тих чи інших грошових зобов'язань; б) налагодження оперативного обліку дебіторської та кредиторської заборгованості господарської організації; в) використання адекватних способів забезпечення грошових зобов'язань, які дозволяють запобігти порушенню виконання зобов'язань контрагентами, але не заважають динаміці господарських відносин; г) обрання способів стягнення боргів за безспірними грошовими зобов'язаннями шляхом звичайних виконавчих процедур відповідно до Закону України “Про виконавче провадження” або процедур банкрутства відповідно до Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”; ґ) використання диференційованих правових інструментів оформлення угод задля оптимізації податкових зобов'язань; д) прискорення або уповільнення обігу грошових коштів шляхом маневрування грошовими зобов'язаннями; і) залучення банківських установ, гарантів та інших суб'єктів, які здатні сприяти виконанню грошових зобов'язань; ї) ефективного використання оперативно-господарських санкцій та інших мір самозахисту суб'єктів господарювання, а також заходів відповідальності за порушення іншими особами грошових зобов'язань тощо.

Особливу увагу приділено проблемам мінімізації податків за допомогою оперування грошовими зобов'язаннями суб'єкта господарювання. Процес оптимізації податкового режиму є об'єктивним, а тому має отримати суспільне визнання та чіткі господарсько-правові критерії, а не заперечення.

Досліджуються такі правомірні способи зменшення податкового навантаження, які виходять на рівень оперування грошовими зобов'язаннями, як метод поділу зобов'язань; метод перерозподілу зобов'язань у рамках корпоративних відносин; метод диверсифікації діяльності; метод зменшення обсягу публічних послуг; метод контролю за строками виконання зобов'язань; метод використання іноземної преференції та інші способи. Але зміна договірних форм опосередкування грошових зобов'язань не може відбуватися поза зміною змісту відносин, адже інакше це означатиме фіктивність відносин, яка тягне визнання господарських правочинів недійсними.

Розділ 5 “Грошові зобов'язання господарського характеру за участю держави та територіальних громад” складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 5.1 ”Система грошових зобов'язань господарського характеру за участю держави та територіальних громад” розглядається система грошових зобов'язань господарського характеру за участю публічних органів.

У цій сфері варто виділити групи відносин залежно від того, мають вони паритетний чи субординаційний характер. Перші виникають у спосіб, рівнозначний з виникненням горизонтальних господарських зобов'язань. Другі - під час перерозподілу централізованих коштів державного бюджету, виконання його видаткової та дохідної частини, а тому мають публічно-фінансовий характер.

Господарсько-правові грошові зобов'язання виникають переважно з правовідносин першої групи, в тому числі з угод, що укладаються для забезпечення державної грошово-кредитної політики, з неподаткових доходів бюджетів, зокрема, з надання послуг публічними організаціями суб'єктам господарювання, отримання прибутку від діяльності підприємств державної та комунальної форм власності, державного кредиту, міжнародного економічного співробітництва держав тощо. До майново-господарських зобов'язань необхідно віднести такі “нетипові” грошові зобов'язання, які пов'язані з оподаткуванням, але не підпадають під поняття податкового зобов'язання, яке застосоване в Законі України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”: зобов'язання з видачі банківського авалю за податковими векселями, розстрочення податкового боргу, податкового компромісу, протоколів про перерозподіл бюджетної заборгованості, повернення надмірно сплачених податків тощо.

Стосовно другої групи відносин господарсько-правові заходи мають обмежену дію, тут перевагу мають фінансово-правові норми. Натомість, зміст грошових зобов'язань публічно-фінансового характеру вимагає господарсько-правових досліджень з точки зору їх відповідності господарським потребам, зокрема, з питань державної підтримки суб'єктів господарювання (ст. 19 ГК України).

Грошові зобов'язання господарського характеру за участю держави та органів місцевого самоврядування потребують, передусім, уведення в загальні механізми здійснення господарської діяльності. Наприклад, пропозиції, що висловлюються в літературі, стосовно внесення змін до статей 104, 105, 106 та 107 БК України з метою встановлення істотних умов договорів, на підставі яких суб'єкти міжбюджетних відносин здійснюють фінансування видатків, не можуть відбутися без пристосування їх до майново-господарських зобов'язань.

Аналізуючи проблеми правового регулювання запозичень, що здійснюють територіальні громади, пропонується доповнити ст. 346 ГК України частиною четвертою наступного змісту: “Зобов'язання комунальних організацій, що фінансуються з місцевого бюджету, та комунальних некомерційних підприємств перед суб'єктами господарювання за кредитними договорами та позиками, в тому числі з боргових цінних паперів, можуть виникати лише після отримання позитивного висновку Міністерства фінансів України щодо спроможності територіальної громади гарантувати виплати за цими зобов'язаннями”.

У підрозділі 5.2 „Господарські грошові зобов'язання в системі державної кредитно-грошової політики” досліджуються грошові зобов'язання господарського характеру, що виникають при здійсненні державної кредитно-грошової політики.

Визначаються господарсько-правові проблеми операцій за резервними вимогами, операцій на відкритому ринку, рефінансування та політики валютних інтервенцій, тобто операцій, які не можуть відбутися без укладання відповідних господарських правочинів за участю державних фінансових установ.

Констатується, що система банківського регулювання на сьогодні занадто відокремлена від багатьох загальногосподарських механізмів, про що свідчить окремий порядок реєстрації банків, видачі ліцензій, банкрутства, застосування санкцій тощо. Зокрема, критикується Положення НБУ про порядок визначення та формування обов'язкових резервів для банків України, що передбачає штрафні санкції, які по суті є адміністративно-господарськими, а тому потребують законодавчого врегулювання. Обґрунтовується, що резервування коштів банківських установ та інших кредиторів має бути переведено на договірну основу між НБУ та відповідним суб'єктом, не може бути безоплатним в умовах перехідної економіки, адже означає конфіскацію прибутків кредиторів від користування коштами та провокує тінізацію господарських операцій. У будь-якому разі відповідні нормативи мають визначатися законом, потребують вичерпних характеристик. Критикується обмеження строку мінімального періоду резервування, що може викликати збитки суб'єкта господарювання та не відповідає смислу частин 3, 4 ст. 47 ГК України.

У підрозділі 5.3 „Грошові зобов'язання в механізмі державної підтримки інвестицій у новації” з'ясовуються особливості грошових зобов'язань, що забезпечують державну підтримку інновацій.

По-перше, банківське кредитування в силу своєї дорожнечі, заснованої на комерційному характері діяльності банків, поза безпосередньою участю держави у здешевленні процентних ставок, не здатне наповнювати венчурний капітал. По-друге, інноваційний розвиток у силу своєї ризикованості за природою не відповідає бажанням підприємців входити у запозичення. Отже, першочерговою стає розроблення та втілення у ГК України, Законах “Про інноваційну діяльність”, “Про страхування” механізму державних гарантій банківських кредитів, що надаються на виконання інноваційних проектів, та страхування ризиків, які виникають під час інноваційного фінансування.

Норми ЦК України, зокрема, статті 560-569 § 4 гл. 49, не пристосовані до регулювання правовідносин у сфері державних гарантій, адже розраховані виключно на гарантії банківських та фінансових установ, ґрунтуються на принципі негайного виконання вимог до гаранта, оплати його послуг, що не враховує соціально-економічний зиск держави від надання відповідних послуг, не пристосовані до бюджетного процесу та реальної господарської практики. Положення ст. 17 БК України теж потребують доопрацювання у цьому сенсі, адже принципи відплатності та наявності зустрічних гарантій інших суб'єктів господарювання не завжди можуть бути відтворені в інноваційному процесі.

Обґрунтовується необхідність спрощення порядку отримання державної фінансової підтримки інноваційних проектів, переорієнтації джерел державного та комунального фінансування інноваційної діяльності з фінансування готових інвестиційних проектів на фінансування наукових розробок з їх наступною репрезентацією інвесторам у супроводі з повним комплектом дозвільної документації та страхуванням ризиків для наступного впровадження і приватного фінансування. Розроблено рекомендації стосовно усунення законодавчих прогалин у застосуванні понять субсидій та дотацій у БК України.

У підрозділі 5.4 „Примусове стягнення коштів з учасників господарських відносин державної та комунальної форм власності” визначені особливості та проблеми примусового стягнення грошових боргів з учасників господарських відносин публічних форм власності.

Проблеми виконання грошових зобов'язань публічними підприємствами, установами та організаціями мають два аспекти. Інструментальний - вимагає ревізії низки казначейських прийомів обліку та перерозподілу витрат розпорядників бюджетних коштів. Інституційний - ґрунтується на аналізі можливості реалізації відповідальності юридичних осіб публічного права, виникаючої перед кредиторами, у разі недостатності грошових коштів.

Зроблено висновок, що пропозиції розмежувати майно бюджетної установи, виходячи з джерел походження коштів, з метою наступного стягнення кредиторів є неприйнятними як з теоретичної, так і з практичної точки зору. Вони необґрунтовано ускладнюють господарські процеси, не враховують знеособлений характер грошей та не вирішують проблем захисту прав кредиторів.

Визначаються напрями пристосування правовідносин за участю юридичних осіб публічного права до загальногосподарських механізмів примусового виконання грошових зобов'язань, при одночасному збереженні цілісності державного та комунального майна. Необхідно впровадити механізм трансформації виконавчого провадження стосовно державних підприємств та організацій у механізм державного субсидування заходів щодо їх санації. Пропонується доповнити ст. 137 ГК України положеннями про субсидіарну відповідальність власника за боргами утворених ним юридичних осіб, за якими майно закріплено на праві оперативного управління, а також тих, які не підлягають банкрутству.

Потребує уточнення фінансово-господарський механізм реалізації субсидіарної відповідальності держави чи територіальної громади за боргами публічних організацій. Нагальним, відтак, є визнання цих субсидіарних боргів, а також інших стягнень за судовими рішеннями державним чи комунальним боргом, а також встановити положення про обов'язкове включення в бюджети витрат на виконання відповідних судових рішень. Пропонується внести відповідні зміни до 51, 52, 77, 78 та інших статей БК України, ст.ст. 2, 3 Закону України “Про державний внутрішній борг України” тощо.

Висновки

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і запропоновано розв'язання важливої наукової проблеми вироблення системних заходів щодо утвердження за допомогою зобов'язальних інститутів суспільного господарського порядку в грошово-кредитній сфері. Для розв'язання наукової проблеми дисертантом виокремлено грошові зобов'язання учасників господарських відносин у субінститут господарського зобов'язального права, запропоновано концепцію їх системної побудови на основі гармонічного задоволення публічних та приватних інтересів, а також сформульовані наступні основні теоретичні та практичні висновки з метою підвищення ефективності господарювання.

1. Поняття господарського грошового зобов'язання є похідним від загальноправового поняття грошового зобов'язання, під яким варто розуміти відносне правовідношення, у межах якого учасники наділені взаємними правами і обов'язками активного характеру з приймання - передачі визначеної, або такої, що може бути визначена, суми грошей - легального засобу платежу. Господарські грошові зобов'язання - це грошові зобов'язання виробничо-комерційного або організаційно-технічного характеру, що опосередковують рух грошової форми вартості у сфері суспільного виробництва, спрямовані на максимальне задоволення господарських потреб учасників господарських відносин та існують у рамках, визначених нормами господарського права.

2. Виділення господарських грошових зобов'язань в окремий субінститут господарського зобов'язального права забезпечує єдиний господарський механізм їх реалізації незалежно від того, мають вони приватноправовий чи публічно-правовий характер, пояснює специфіку цих зобов'язань стосовно грошових зобов'язань цивільно-споживчого та податково-фінансового характеру, а також комплексно вирішує проблеми їх законодавчого впорядкування.

3. Поза грошовими зобов'язаннями рух коштів є лише технічною стороною економічних процесів, позбавленою суб'єктно-вольового елементу, а отже не здатною бути об'єктом економічного регулювання. Лише в тому випадку, коли грошові відносини мають системні принципи існування, єдиний порядок приймання-передачі предмету грошових зобов'язань, здатність до юридичного опосередкування кредитних, страхових, фондових, облікових та валютно-конвертаційних операцій, форму відображення вартості товарів (робіт і послуг) та інші правові інститути взаємодії учасників господарських відносин, тобто забезпечена динамічна рівновага у сфері функціонування грошових зобов'язань, лише тоді можна розраховувати на прогнозування певних наслідків впливу, а значить і здійснювати заходи грошово-кредитної політики.

4. Організаційно-господарські зобов'язання грошового характеру виникають на підставі адміністративного договору чи іншого управлінського рішення в межах державних, корпоративних та інших господарсько-управлінських відносин, спрямованих на утворення умов для функціонування у сфері господарювання легального засобу платежу та управління грошовими активами господарської організації.

5. Одним з провідних напрямів погодження приватних та публічних інтересів у сфері функціонування грошових зобов'язань учасників господарських відносин має виступити системне державне санкціонування тих актів локальної нормотворчості та ділових звичаїв, які вироблені в фінансово-господарській системі. Зокрема, в умовах глобальних фінансів потребують уведення у правове поле транскордонні приватні (недержавні) комп'ютерні платіжні системи та електронні гроші, для чого необхідно використати досвід ЄС.

6. Техніко-процедурні питання господарсько-фінансових відносин не мають виноситися на розгляд законодавця. Натомість, матеріально-правові засади відповідних відносин, досі врегульовані в підзаконних актах (окремі адміністративно-господарські санкції, граничні суми відповідних касових та готівкових операцій, норми резервування кредитних коштів), потребують закріплення в законах, передусім в ГК України.

7. Господарський кодекс як акт кодифікації господарського законодавства є оптимальним інструментом законодавчого відображення специфіки господарських грошових зобов'язань відносно грошових зобов'язань загальноцивільного та податково-фінансового характеру, що дозволяє системно вирішувати проблеми правового регулювання у сфері грошового обігу та функціонування грошових зобов'язань господарського характеру, сприяє налагодженню правопорядку у сфері кредитно-грошових відносин та гармонізації специфічних українських законодавчих правил щодо професійної фінансової діяльності із законодавством ЄС.

8. Неузгодженість положень ГК України з положеннями ЦК України стосовно регулювання грошових зобов'язань може тлумачитися лише як виняткове явище, що основане на регулюванні нормами ГК України окремих приватномайнових відносин. Не можуть вважатися дефектними положення ГК України про особливість визначення у сфері господарювання валюти боргу, строк нарахування штрафних санкцій та склад збитків, презумпцію залікового характеру неустойки, грошову форму неустойки, про стягнення за порушення грошових зобов'язань господарського характеру збитків у повному розмірі.

9. Стиль господарсько-правової спеціалізації у регулюванні грошових зобов'язань - сукупність господарсько-правових прийомів у визначенні їх особливостей, які ґрунтуються на чіткій уяві про межі застосування загальних та спеціальних норм, наявності професійно-орієнтованих елементів, спрямованості на утвердження суспільного господарського порядку, відображенні важелів перехідної моделі економічного розвитку (наприклад, принципу “прямого платежу”), внутрішній логіці та традиції господарського регулювання.

10. Комерційні, інформаційно-психологічні, податково-облікові, планово-прогнозні та інші професійно-орієнтовані чинники господарської діяльності доводять об'єктивність приписів ст. 189 ГК України про ціну як істотну умову господарського договору. Застосування “звичайних”, або тих, що визначаються експертним шляхом, цін при опосередкуванні господарських договірних зв'язків, унеможливлює нормальну комерційну діяльність у зв'язку з похибками у ціноутворенні. Цінова визначеність договорів стримує девальвацію національної валюти (через фіксацію номінальних боргів), сприяє контрольно-наглядовим функціям держави та запобігає тіньовим операціям.

11. Проблеми руху грошей у системі господарських зв'язків, зокрема, в середині великих господарських систем, потребують вирішення за допомогою наукового та законодавчого інструментарію не лише фінансового права, але й господарського права, інакше виникає неприродне відділення товарних елементів від грошових у системі єдиних за економічною сутністю відносин.

12. Правова робота з оперування грошовими зобов'язаннями - складова управління грошовими потоками господарської організації, що має на меті обрання творчого способу формалізації її грошових зобов'язань задля оптимізації руху грошових коштів та товарів, податкових зобов'язань, пристосування до поточних і перспективних господарських планів організації.

13. Потреби детінізації відносин у сфері функціонування грошових зобов'язань господарського характеру вимагають пристосування податкової системи до реальної господарської практики, в тому числі оподаткування, перш за все, прибуткової діяльності підприємців, уніфікації податкового та бухгалтерського обліку, стягнення податків з дохідної частини бізнесу, а не з витратної, скасування ПДВ, який сьогодні призводить до обов'язку сплачувати податок при неодержанні оплати за продукцію та стимулює корупцію, зміщення акцентів від оподаткування господарсько-виробничих на оподаткування споживчих грошових операцій.

14. Теорія сумісних стимулів, що фактично реалізована сьогодні у законодавстві про державне фінансування інноваційної діяльності, однобічно розрахована на її неризиковий характер та неодмінну прибутковість отриманих результатів інноваційної діяльності, а отже, потребує усунення задля державних капіталовкладень у сфері інновацій.

15. Повноцінна участь суб'єктів державної та комунальної форм власності у господарських відносинах неможлива без забезпечення механізмів реалізації відносно них заходів майнової відповідальності, зокрема, щодо примусового стягнення грошових боргів. Для цього необхідно усунути інструментальні та інституційні проблеми в цій сфері, в тому числі пристосувати процедури примусового стягнення до бюджетного процесу, визнати субсидіарні публічні борги державним та комунальним боргом, встановити заборону на утворення суб'єктів господарювання публічними установами, крім уповноважених законом органів, встановити заборону на поруку суб'єктів господарювання державної та комунальної форми власності за боргами юридичних осіб інших форм власності, розробити механізм трансформації виконавчого провадження і банкрутства державних підприємств та організацій у механізм державного субсидіювання заходів щодо їх санації.

За результатами дослідження розроблені пропозиції щодо внесення змін і доповнень до ГК України, ЦК України, БК України, законів України “Про виконавче провадження”, “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, “Про банки та банківську діяльність”, “Про внутрішній борг” та деяких підзаконних актів.

Список праць, опублікованих за темою дисертації

Монографії

1. Подцерковный О.П. Денежные обязательства и расчетные правоотношения в Украине: Монография. Одесса: Студия “Негоциант”, 2005. 308 с.

2. Подцерковний О.П. Грошові зобов'язання господарського характеру: проблеми теорії і практики: Монографія. К.: Юстініан, 2006. 424 с.

Статті у наукових фахових виданнях, в яких відображені основні наукові результати дисертації

1. Подцерковный О. Об увязывании интересов кредиторов и должников в перспективном законодательстве // Предпринимательство, хозяйство и право. 2000. № 9. С. 10-15.

2. Подцерковний О. Правомірність задоволення банківських зобов'язань за рахунок коштів клієнтів // Право України. 2001. № 3. С. 97-100.

3. Подцерковный О., Черновол А. Законодательные пробелы, способствующие умышленному неисполнению хозяйственных обязательств // Підприємництво, господарство і право. 2001. № 7. С. 10-13. (Особистий внесок - обґрунтування заходів стосовно запобігання зловмисному невиконанню господарських зобов'язань).

4. Подцерковный О. Проблемы примирения сторон в арбитражном процессе // Підприємництво, господарство і право. 2001. №. 4. С. 10-14.

5. Подцерковный О.П. О научно-правовом анализе предпосылок, производных и сопутствующих отношений // Правова держава. 2002. № 4. С. 185-188.

6. Подцерковний О., Ломакіна О. Проблеми визначення методів і форм державного регулювання господарських відносин // Підприємництво, господарство і право. 2002 - № 8. С. 3-6. (Особистий внесок - обґрунтування адекватності інструментів економічного регулювання формам його правового відображення).

7. Подцерковний О. Недоліки норм про свободу договору в новому Цивільному кодексі України // Вісник Академії правових наук України. 2004. № 3(38). С. 77-90.

8. Подцерковний О. Щодо питання про майнову відповідальність установ // Право України. 2005. № 9. С. 43-46.

9. Подцерковный О. Проблемы очередности платежей при исполнении денежных обязательств // Підприємництво, господарство і право. 2005. № 8. С. 16-19.

10. Подцерковний О.П. Щодо співвідношення готівкових і безготівкових грошей: понятійно-правовий аспект // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. 2005. № 3. С. 150-154.

11. Подцерковный О.П. Проблема досрочного исполнения денежных обязательств // Економіка та право. 2005. № 2 (12). С. 83-86.

12. Подцерковний О.П. Правова природа мір відповідальності за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання // Вісник господарського судочинства. 2005. № 4. С. 164-170.

13. Подцерковный О. Место исполнения денежного обязательства // Підприємництво, господарство і право. 2005. № 9. С. 55-57.

14. Подцерковный О.П., Загнитко О.П. Согласование Гражданского и Хозяйственного кодексов требует взвешенного подхода // Ринкова економіка: сучасна теорія і практика управління. Одеса: Одеський нац. ун-т ім. І.І.Мечникова МОН України, 2005. Т. 8. Вип. 9. С. 313-326. (Особистий внесок - тлумачення колізійних положень ГК та ЦК України).

15. Подцерковний О.П. До питання про визначення моменту, з якого грошове зобов'язання вважається виконаним // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. 2005. № 4. Ч. 1. С. 160-164.

16. Подцерковний О.П. Ціна як умова господарського договору // Вісник господарського судочинства. 2005. № 6. С. 144-151.

17. Подцерковний О.П., Савук І.П. Правові принципи планування господарської діяльності в Україні // Правова держава. 2005. № 8. С. 72-77. (Особистий внесок - пояснення фінансової обґрунтованості планів, питання узгодження під час їх формування приватних і публічних інтересів).

18. Подцерковний О.П. До питання про співвідношення положень Цивільного та Господарського кодексів (на прикладі регулювання грошових зобов'язань) // Економіка та право. 2005. № 3(13). С. 65-68.

19. Подцерковний О. Правові проблеми фінансування інноваційних проектів // Підприємництво, господарство і право. 2006. № 4 (124). С. 63-65.

20. Подцерковний О. Проблеми неспівпадіння економічних та юридичних відносин у сфері грошових зобов'язань суб'єктів господарювання // Підприємництво, господарство і право. 2006. № 6 (126). С. 44-46.

21. Подцерковний О.П. Щодо підвищення ефективності примусового стягнення грошових коштів у сфері господарювання // Підприємництво, господарство і право. 2006. № 7 (127). С. 68-70.

22. Подцерковний О.П. Оперування грошовими зобов'язаннями господарської організації з позиції податкової оптимізації // Економіка та право. 2006. № 3 (16). С. 99-104.

23. Подцерковний О.П. Грошові зобов'язання господарського характеру за участю держави та територіальних громад // Ринкова економіка: сучасна теорія і практика управління. Одеса: Одеський нац. ун-т ім. І.І. Мечникова МОН України, 2006. Т. 9. Вип. 10. С. 133-143.

24. Подцерковний О.П. Грошові зобов'язання учасників господарських відносин як інститут господарського права // Підприємництво, господарство і право. 2007. № 2 (134). С. 7-12.

Інші видання, матеріали наукових конференцій та круглих столів

1. Хозяйственное право: Учебник / В.К. Мамутов, Г.Л. Знаменский, К.С. Хахулин и др.; Под ред. Мамутова В.К. К.: Юринком Интер, 2002. 912 с. (Особистий внесок - розробка питань впорядкування платіжних операцій).

2. Хозяйственное право Украины: Учебник / Под ред. А.С. Васильева и О.П. Подцерковного. 2-е изд., перераб и доп. Харьков: Одиссей, 2006. 496 с. (Особистий внесок - обґрунтування галузевих рис господарського права, господарського зобов'язального права, господарської відповідальності).