Реалізація принципу поділу функцій влади в сучасній Україні: політико-правовий аналіз

ВИСНОВКИ

1. Принцип поділу функцій влади, що пройшов тривалий шлях розвитку в теорії і практиці демократій Нового й Новітнього часів, значно збагатив свій первісний зміст і в сучасній інтерпретації передбачає структурно-функціональну ізольованість законодавчої, виконавчої й судової гілок влади (у перспективі можлива трансформація класичної тріади влад і становлення самостійної контрольно-наглядової гілки влади, чільне місце в якій посідатимуть органи конституційної юрисдикції).

2. Недопустимість втручання окремої гілки влади в компетенцію інших гілок влади; система стримувань і противаг ґрунтується на принципі балансу влад, що усуває можливість домінування окремої владної структури над іншими. Порушення балансу влад унеможливлює здійснення самого принципу поділу функцій влади.

3. Структурно-функціональна ізольованість законодавчої, виконавчої й судової гілок влади не може доводитись до абсолюту й суперечити принципові єдності державної влади. Принцип єдності державної влади, як один із головних принципів політичного ладу України, ґрунтується на визнанні народу єдиним джерелом державної влади, окремі структурні елементи якої не можуть мати відмінних цілей у своїй діяльності. Дотримання принципу єдності державної влади зобов'язує владні структури діяти в узгодженому консенсусному режимі, співпрацювати в досягненні єдиної державної політики.

4. Зміст принципу поділу функцій влади в Україні має полягати у структурно-функціональній визначеності кожного з державних органів, наявності у них власної компетенції, встановленої у спосіб, який не допускає домінування одного органу державної влади над іншим і довільне втручання їх у діяльність один одного, а також наявність системи відносин взаємоконтролю і противаг, що урівноважують один одного.

5. Запроваджений Основним Законом України в редакції від 28 червня 1996 р. механізм поділу функцій влади є незбалансованим і внутрішньо неузгодженим: у системі стримувань і противаг на фоні порівняно сильних позицій Парламенту України, а особливо Президента України, слабкими є позиції Кабінету Міністрів України. Внутрішня суперечливість форми правління та невизначеність статусу Президента України в державному механізмі вкрай негативно впливають на функціонування всієї системи державної влади України.

6. Чинна модель організації державної влади України в рамках поділу функцій влади потребує суттєвої корекції, насамперед перегляду статусів Глави держави та Уряду України в посиленні функціональної самостійності Кабінету Міністрів України. Перехід до режиму парламентаризму логічно передбачає розширення обсягів установчих функцій представницького органу. Водночас іншим принципово важливим завданням реформи державної влади має бути створення механізму взаємодії усіх гілок державної влади, щоб забезпечити ефективність діяльності державної влади загалом.

7. Модель президентсько-парламентарної форми правління, чинна сьогодні в Україні, засвідчила свою недосконалість та неефективність, її зміна - одне з найактуальніших і невідкладних завдань в подальшому утвердженні демократії в Україні. Найефективнішою на цьому етапі розвитку України формою правління є змішана парламентарно-президентська республіка. Однак утвердження парламентарно-президентської республіки в Україні ускладнюватиметься низкою об'єктивних чинників, насамперед неусталеним характером партійної системи України та відповідно, незавершеним розвитком інституту парламентаризму в Україні. За цієї ситуації перехід до режиму парламентаризму спричинить відчутне посилення функціональних вад Парламенту України.

8. Утвердження парламентарно-президентської форми правління потребує розширення обсягів не лише установчих і кадрових, але й контрольних функцій представницького органу. Головне завдання полягає в переході до парламентського способу формування Кабінету Міністрів України та запровадженні інституту парламентської відповідальності Уряду за результатами виконання програми його діяльності.

9. Внесені у грудні 2004 р. поправки до Конституції України в найближчій перспективі забезпечать перехід до парламентського способу формування Уряду з його інвеститурою у представницькому органі. Запровадження парламентського способу формування Уряду відповідатиме переходу до парламентарно-президентської форми правління. Однак перед національною державотворчою практикою постає потреба розв'язати важливу проблему: неусталений характер партійної системи і, відповідно, відсутність потужних центристських партій у представницькому органі робить формування Уряду на коаліційній партійній основі вкрай проблематичним. У цій ситуації оптимальним є запровадження парламентського способу формування уряду, за яким участь представницького органу у формуванні Кабінету Міністрів України має обмежуватись призначенням Прем'єра, а не, як у більшості парламентських систем, всього Уряду. Формування кадрового складу Уряду Прем'єром самостійно, виходячи насамперед із фахових критеріїв, забезпечить стабільність виконавчої влади і внутрішню узгодженість її дій. Такий підхід до визначення ролі й положення в системі поділу функцій влади Прем'єр-міністра має перетворити Главу Уряду на політичний центр усієї політичної системи України. Описана модель організації виконавчої влади відповідає завданню утвердження парламентарно-президентської форми правління в умовах незавершеного характеру розвитку парламентаризму в Україні.

10. Посилення позицій Уряду в системі поділу функцій влади збігатиметься із процесами партійної структуризації представницького органу та становленням в Україні реального парламентаризму. Проте незавершений характер розвитку парламентаризму в Україні, відсутність політичних партій, здатних на основі парламентської більшості сформувати Кабінет Міністрів та взяти на себе відповідальність за його діяльність, робить такий шлях посилення виконавчої влади досить складним. Однак, хоча формування дієздатних структур виконавчої влади на партійній основі в Україні стане ефективним лише в подальшій перспективі, воно безальтернативне.

11. Зміна прийнятої в Україні форми правління в переході від президентсько-парламентарної до парламентарно-президентської має передбачати посилення позицій законодавчої й виконавчої гілок влади в системі стримувань і противаг, забезпечення узгодженої, продуктивної й відповідальної діяльності Парламенту й Уряду. Посилення політичної ваги Кабінету Міністрів у системі поділу функцій влади має зумовити перетворення Уряду на реально керівний орган у системі органів виконавчої влади, звільнення виконавчої влади від надмірної „опіки” з боку Глави держави.

12. Логіка переходу до режиму парламентаризму зумовлює потребу обмежити прерогативи Глави держави в такий спосіб, щоб у новій системі стримувань і противаг Президент виконував насамперед такі функції, які зумовлені його статусом глави держави: арбітражну і представницьку.

13. Ключовим моментом у реформуванні чинної системи поділу функцій влади є кардинальне розширення повноважень Парламенту України. У новій системі поділу функцій влади на Парламент України водночас з виконанням законодавчої функції мають покладатися завдання безпосереднього формування Уряду та контролю за його діяльністю.

14. Виконання Парламентом України нової ролі в системі поділу функцій влади в умовах парламентарно-президентської форми правління вимагає переходу до бікамеральної (двопалатної) структури представницького органу. Запровадження верхньої палати Парламенту стане одним із найважчих завдань, і його реалізація може відбутись не в найближчій перспективі.

Однак об'єктивні потреби оптимальної організації механізму влади в Україні в умовах його реформи на основі переходу до парламентарно-президентської форми правління зумовлюють потребу практичного розв'язання цієї проблеми.

ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Мартинюк Р. Пережитки радянської державно-правової теорії і практики як негативний чинник у реалізації Конституції Україні // Національний університет „Києво-Могилянська академія”: Наукові записки. (Серія „Політологія, соціологія”). - 2003. - Т. 21. - С. 36-41.

2. Мартинюк Р. Питання політики і права в діяльності Конституційного Суду України (в контексті принципу поділу влади) // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні й політичні науки. - К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. - 2004. - Вип. 24. - С. 604-609.

3. Мартинюк Р. Форма правління в сучасній Україні (в контексті принципу поділу влади): політико-правовий аналіз // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових статей. Історія. Політичні науки. Міжнародні відносини. - Чернівці: Рута. - 2004. - Вип. 229-230. - С. 137-139.

4. Мартинюк Р. Виконавча влада в системі поділу влади в Україні // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні й політичні науки. - К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. - 2005. - Вип. 28. - С. 662-668.

5. Мартинюк Р. Практика реалізації принципу поділу влади в сучасній Україні (в контексті взаємодії Президента України й Верховної Ради України) // Національний університет „Острозька академія”. Наукові записки. (Серія „Право”). - 2002. - Вип. 3. - С. 62-70.

6. Мартинюк Р. Поділ влади за проектом закону “Про внесення змін до Конституції України”, запропонованим Президентом України // Національний університет „Острозька академія”. Наукові записки. (Серія „Право”). - 2003. - Вип. 4. - С. 34-52.

7. Мартинюк Р. Конституційний процес та поділ влади в Україні в період з 16 липня 1990 р. по 28 червня 1996 р. // Національний університет „Острозька академія”. Наукові записки. (Серія „Історичні науки”). - 2004. - Вип. 4. - С. 347-362.

8. Мартинюк Р. Форма правління в сучасній Україні: проблеми та перспективи розвитку // Національний університет „Острозька академія”. Наукові записки. (Серія „Право”). - 2004. - Вип. 5. - С. 100-114.

9. Мартинюк Р. Трансформація системи стримувань і противаг у сучасній Україні: проблеми та перспективи // Національний університет „Острозька академія”. Наукові записки. (Серія „Право”). - 2005. - Вип. 6. - С. 115-129.

Размещено на Allbest.ru