Держава заінтересована не в тому, щоб усунути ці відмінності між людьми (що зовсім неможливо), а щоб забезпечити носіям цих відмінностей повноту буття та життєве співіснування. Згадане завдання і формальне зрівняння завжди будуть протиприродними, та й сама сутність держави виключає їх у розумінні політичної прийнятності. Шелешученко Ю. Конституція і Конституційні акти України. Історія і сучасність. // К. 2008 р.c.88

Сутність конституційно-правового інституту державної влади в Україні полягає в її легітимності, яка знаходить своє законодавче закріплення у Конституції завдяки волі народу, як єдиного джерела влади, і здійснюється згідно з основоположними принципами суверенітету, розподілу влади та верховенства права законодавчим, виконавчими і судовими органами на основі загальнодержавних програм, спрямованих на забезпечення прав і свобод людини як найвищої соціальної цінності, з метою досягнення гідних умов її життя.

2.3 Інститут громадянства України

Із ст.1 Закону України "Про громадянство України" від 18 січня 2001, громадянство України - це правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках;

Інститут громадянства почав формуватися наприкінці XVIII - на початку XIX ст.

Першими кроками на шляху становлення інституту громадянства України після проголошення незалежності нашої держави був Закон "Про правонаступництво України" від 12 вересня 1991 р., у ст.9 якого закріплено, що "всі громадяни Союзу РСР, які на момент проголошення незалежності України проживали на території України, є громадянами України", а також Закон України "Про громадянство України" від 8 жовтня 1991 р. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. - Харків: Консум, 2007. - с.77

Указом Президента України від 31 березня 1992 р. було затверджене "Положення про порядок розгляду питань, пов'язаних з громадянством України". Цими нормативними актами вперше було визначено поняття громадянства України, коло осіб, які стали громадянами незалежної Української держави, порядок набуття та припинення громадянства України.

У зв'язку з прийняттям Конституції України 28 червня 1996 р. виникла необхідність приведення всіх нормативних актів у відповідність до Конституції. Верховна Рада України ухвалила нову редакцію Закону про громадянство України 16 квітня 1997 р. Цей Закон набув чинності 20 травня 1997 р. Відповідно до Закону "Про громадянство України" і в його розвиток 6 листопада 1997 р. був виданий указ Президента України "Про заходи щодо поліпшення організації розгляду питань громадянства".

Вдосконалюючи інститут громадянства 18 січня 2001 ВР прийнятий новий закон України "Про громадянство України ". На виконання вимог цього закону Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 14 червня 2002 р. за N 844 якою затвердив положення про державний департамент у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб.

Громадянство є однією з істотних ознак державного суверенітету, а в суверенітеті Української держави, у свою чергу, міститься джерело існування й розвитку громадянства України.

Інститут громадянства пов'язаний не тільки з реалізацією державного суверенітету, а й з обов'язком держави забезпечувати права людини в Україні.

Залежно від форми волевиявлення народу розрізняють інститути представницької і безпосередньої демократії.

Проголошуючи народ носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні (ст.5 Конституції), Конституція України надала безпосередньому волевиявленню пріоритетного значення, що стало об'єктивним відображенням суспільно-політичної практики незалежної України. Кушніренко О.Г., Слінько Т.М., Веніславський В.Ф. Конституційне право України в схемах і дефініціях. - Х., 2008.c.44

Виборність на території сучасної України існувала ще до виникнення держави. Елементи виборності спостерігаються, зокрема, у слов'янських племен. Провід у цих племенах належав кращим людям, які обиралися. Це були переважно представники визнаних родів, що здобули пошану своєю діяльністю. Вони збиралися на "віче" - ради, де вирішували важливі питання життя племені, війни та миру.

З утворенням і зміцненням Київської держави принципи виборності набули загального характеру, хоча публічна влада в Київській Русі ще не мала парламентських форм.

Подальший розвиток інституту виборності в Україні пов'язується з існуванням Гетьманської держави, Запорізької Січі і Слобідської України, їм притаманна одна й та сама форма державного управління - демократична республіка. Носієм суверенної влади в цих республіках виступає весь народ. Спільною для названих державних утворень була тенденція поєднання функцій суспільно-політичних, державних з військовими. Всі державні інституції без винятків формувались тільки шляхом виборів. Акт, що має назву "Правовий Уклад та Конституції відносно прав і вольностей війська Запорізького", названий Конституцією України 1710 р. гетьмана Пилипа Орлика, можна вважати першим нормативним актом писаного виборчого права України, оскільки він вперше фіксував принципи діяльності органів державної влади, порядок, терміни й періодичність скликання вищого представницького органу тих часів - Генеральної Ради.

Особливе місце в історії становлення інституту виборності за умов відновлення української державності посідають вибори до Установчих зборів Української Народної Республіки.

Норми Конституції Української Народної Республіки, що формували засади виборчого права України на той час, разом із Законом про вибори до Українських Установчих Зборів становлять значну віху в історії відродження демократичних основ виборів до вищих представницьких органів.

3. Засади конституційного ладу як загальний конституціно-правовий інститут

Розділ І Конституції України має назву "Загальні засади". Тільки конституції України та Казахстану застосовують цей термін. Інші держави колишнього СРСР назву згаданого розділу визначають відповідно до його змісту.

Основи конституційного ладу України - це основоположні принципи організації та діяльності держави, які визначають форму і засоби організації Української держави, забезпечують людині та громадянину права і свободи та характеризують її як конституційну державу

Виходячи з цього, визначальним критерієм з'ясування змісту поняття "конституційний лад" є людина з її невід'ємними правами і свободами.

Загальні засади закріплюють окремі права громадянського суспільства у статтях 13, 15 та 19 розділу І Конституції, а також у розділі II "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина", на підставі яких і визначаються основні принципи конституційного ладу України.

Зокрема, такими принципами є: право визначати і змінювати конституційний лад в Україні виключно народом, яке не може бути узурповане державою чи її органами або посадовими особами (ч. 3 ст. 5), принцип розподілу державної влади (ст. 6), принцип верховенства права (ст. 8) та ін.

У свою чергу на основі цих принципів конституційного ладу України з'ясовується сутність державного ладу (устрою) України.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Конституції України "права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави".

Крім того, державний лад включає також певну систему соціальних, економічних і політико-правових відносин, яка встановлюється і закріплюється нормами конституційного права. Зокрема, до них відносять норми, які характеризують Українську державу в цілому (ст. 1), форму держави (форми територіального устрою України (ст. 2); правління (ст. 5), державний режим (ст. 1) тощо.

Проте, державний лад може відрізнятися від конституційного ладу, якщо вплив держави на суспільство виявляється у неправовій формі, в обхід Конституції та інших легітимних джерел права, з порушенням обов'язків держави щодо людини і громадянина. Саме тому Конституція України є засобом обмеження державної влади.

Обмеження державної влади має на меті створення певних умов для створення і функціонування громадянського суспільства, яке є необхідним атрибутом конституційної держави. Коментар до Конституції України: Підруч. Вид. ІІ, доповнене / За ред. В.В. Копєйчикова. - К., 2008.c.67

Громадянське суспільство являє собою систему самостійних і незалежних від держави суспільних відносин, які забезпечують умови для реалізації приватних інтересів людини і колективів у духовній, соціальній і культурній сферах.

Зокрема, воно охоплює сукупність моральних, правових, економічних, політичних відносин, включаючи власність, працю, підприємництво, організацію і діяльність громадських об'єднань, сферу виховання, освіти, науки і культури, сім'ю, систему засобів масової інформації, норми етики поведінки людини тощо.

Конституція повинна визначати такі межі державної влади, які б виключали взагалі її втручання у сферу громадянського суспільства. Проте, в сучасний період без такого втручання у межах, суворо визначених у Конституції, неможливе нормальне функціонування громадянського суспільства. Зокрема, таке втручання виявляється в неприпустимості задоволення прав громадян на шкоду політичній, економічній та духовній свободі; державного регулювання економіки на шкоду ринковій економіці; підміни судової процедури арбітражною, яка спрощує розгляд справи, тощо.

Таким чином, у конституційній державі громадянське суспільство функціонує як самостійно, так і завдяки управлінню з боку держави. У свою чергу конституційна держава залежить від громадянського суспільства та його потреб.

Отже, загальні засади, як форма вираження конституційного ладу України, визнають як першооснову людину і громадянина, їх права і свободи, що є базою закріплення основних принципів конституційного ладу, на підставі яких будується державний лад (устрій) та основи громадянського суспільства в Україні.

У свою чергу норми цього розділу регулюють сукупність основоположних політико-правових відносин у вищезгаданих сферах. Така конструкція відповідає сучасним реаліям.

У конституційних розпорядженнях закладена принципово нова модель суспільних відносин, за якою ми жили тривалий час. Не людина для держави, а держава для людини - ось квінтесенція цієї формули. І вона має постійно й цілеспрямовано впроваджуватися в життя.

Висновки

Отже, з вищесказаного можна зробити наступні узагальнення:

Конституційне право України, як і будь-яка інша галузь національного права є сукупністю конституційно-правових норм, у яких встановлюються формально-визначені обов'язкові правила поведінки учасників (сторін) конституційно-правових відносин.

Як і іншим нормам національного права, їм притаманні загальні риси, що характерні для правової норми: всі вони встановлюються і санкціонуються державою, забезпечуються нею і охороняються за допомогою відповідних засобів; у деяких випадках вони захищаються примусом держави; в них сформульовано офіційні, формально визначені приписи, що є обов'язковими для виконання.

Конституційно-правові норми відрізняються від норм інших галузей права своїм змістом, тобто специфічною сферою суспільних відносин, на регулювання яких вони спрямовані; джерелами, в яких вони відображені (перш за все Конституцією України), і суб'єктами, на регулювання поведінки яких вони спрямовані.

До специфічних особливостей норм конституційного права належать особливості їхньої структури.

Як відомо, правова норма складається з трьох частин: гіпотези, за допомогою якої визначаються умови і дії таких норм; диспозиції в якій сформульовано саме правило поведінки, тобто права і обов'язки суб'єктів правовідносин; санкції, в якій вказуються наслідки, які настають у разі недодержання приписів правової норми.

Більшість конституційно-правових норм та їх основа - конституційні норми не мають тричленної структури. У багатьох з них відсутня санкція, деякі складаються лише з диспозиції.

Враховуючи специфіку цих підстав, критеріями видової диференціації конституційно-правових норм можуть слугувати такі:

Залежно від правового регулювання норм конституційного права визначається коло політико-правових суспільних відносин, які випливають з предмета і методу правового регулювання конституційного права.

Залежно від змісту в нормах конституційного права приписів загально регулятивного характеру виділяються: норми-визначення, норми-принципи, норми-декларації, норми-цілі, норми-програми.

Підгалузі конституційного права у свою чергу поділяються на конституційно-правові інститути, які являють собою певну групу конституційно-правових норм, що регулюють відповідний вид родинних політико-правових суспільних відносин, які пройняті певною єдністю і виділені в особливий комплекс. Ядром цих інститутів є конституційні інститути, які являють собою органічно цілісний підрозділ нормативно-правового змісту не всіх норм конституційного права, а лише Конституції. У ці інститути включаються групи конституційних норм, які мають єдиний предмет правового регулювання.

Виділяють три різновиди конституційних інститутів. Перш за все це загальні конституційні інститути, які відповідають системі Конституції України (основні засади конституційного ладу, основні права і свободи людини і громадянина, державний і територіальний устрій України тощо). У них концентруються всі інші інститути.

Загальні інститути можуть об'єднувати менш складні інститути (наприклад, інститут єдиного законодавчого органу України включає в себе інститут законодавчого процесу). Складні інститути, як правило, охоплюють і невеличкі групи норм, що характеризують, наприклад, певні види прав і обов'язків громадян (особисті, соціальні, політичні тощо).

Виділяють і одноелементні інститути, які включають конституційні норми, що відзначаються стійкістю і взаємозв'язком і не мають інших підрозділів. Такі інститути досить індивідуальні, найбільш рухомі, частіше змінюються (наприклад, інститут громадянства).

Конституційні інститути можуть різнитися також за змістом, структурою, методами та завданнями правового регулювання. Вони у своїй сукупності утворюють систему, закладену в Конституції України. До цієї системи входять інститути: загальних засад, прав і свобод людини і громадянина, народного волевиявлення; інститути органів державної влади, територіального устрою, місцевого самоврядування; інститут, що визначає порядок змін і доповнень до Конституції України. Порушення конституційно-правових норм тягне за собою конституційно-правову відповідальність.

Список використаної літератури

1. Конституція України: Прийнята на 5-тій сесії ВРУ 28 червня 1996 року. - К.: Юрінком, 1996.

2. Коментар до Конституції України: Підруч. Вид. ІІ, доповнене / За ред. В.В. Копєйчикова. - К., 2008.

3. Конституційне право України /за ред. док. юр. наук проф. В.Ф. Погорілка. - К., 2009.

4. Кравченко В.В. Конституційне право України. Навч. посібник. Ч.1. - К., 2007.

5. Кушніренко О.Г., Слінько Т.М., Веніславський В.Ф. Конституційне право України в схемах і дефініціях. - Х., 2008.

6. Основи конституційного права України. Підруч. Вид. ІІ, доповнене / За ред. В.В. Копєйчикова. - К., 2009.

7. Основи правознавства / За ред. І.Б.Усенка. - К.; Ірпінь: ВТФ "Перун",

8. 2009. - 416 с.

9. Опришко В. Конституція України - основа розвитку законодавства //

10. Право України. - 2008. - № 8. - С.14-17.

11. Охримович Ю. Теорія права. - К., 2008.

12. Правознавство: Підручник / За ред. В.В. Копєйчиков. - К., 2007.

13. Проблеми теорії держава і права. - К., 2009.

14. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. - Харків: Консум, 2007. - 656 с.

15. Теория государства и права / Под ред. В.М. Корельского и В.Д. Перевалова. - М., 2007.

16. Тодика Ю.М. Конституція України: проблеми теорії і практики: Монографія. - Х., 2006.

17. Костюченко О. Основи конституційного права України // Курс лекцій. К. 2009.

18. Погорілко В. Конституційне право України // Наукова думка., 2007.

19. Констиуція України офіційний текст. Посібник. // Парламентське видавництво. 2009 р.

20. Годованець В. Конституційне право // Конспект лекцій. 2008 р.

21. Шелешученко Ю. Конституція і Конституційні акти України. Історія і сучасність. // К. 2008 р.

22. Основи конституційного права України. Підруч. Вид. ІІ, доповнене / За ред. В.В. Копєйчикова. - К., 2008.

23. Основи правознавства / За ред. І.Б.Усенка. - К.; Ірпінь: ВТФ "Перун", 2008. - 416 с.

24. Опришко В. Конституція України - основа розвитку законодавства // Право України. - 2007. - № 8. - С.14-17.

25. Охримович Ю. Теорія права. - К., 2008.

26. Правознавство: Підручник / За ред. В.В. Копєйчиков. - К., 2007.

27. Проблеми теорії держава і права. - К., 2009.

28. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. - Харків: Консум, 2008. - 656 с.

29. Теория государства и права / Под ред. В.М. Корельского и В.Д. Перевалова. - М., 2007.

30. Тодика Ю.М. Конституція України: проблеми теорії і практики: Монографія. - Х., 2009.

Размещено на Allbest.ru