Охорона прав суб'єктів інтелектуальної власності у цивільному праві України

У науку вводиться поняття фантомної правоздатності - права неіснуючого суб'єкта на певні права за передбачених законом умов - та встановлено її ознаки: виникає лише на підставі вказівки закону; реалізується в рамках закону і за наявності передбачених законом юридичних фактів; не пов'язується із наявним суб'єктом права; забезпечена юридичними можливостями її реалізації та охорони.

До юридичних обов'язків віднесено такі: дотримуватися у творчості моралі і гуманності; не розпалювати національну чи расову ворожнечу; не порушувати законні права та інтереси інших осіб, у тому числі суб'єктів творчої діяльності; не завдавати шкоди довкіллю; не проводити експерименти у тих напрямках, які заборонено чи обмежено законом; попереджати суспільство про можливі шкідливі наслідки проведення творчого пошуку в небезпечному напрямку; дотримуватися основних відмінних рис виду та жанру творчості; використовувати досягнення попередників у визначених обсягах та вказувати джерела запозичення; розголошувати дані, що мають важливе значення для виживання людства; тримати в секреті результати, що мають велике стратегічне значення для держави та суспільства; дотримуватися встановленого законом порядку кваліфікації результатів творчої діяльності.

У підрозділі 2.5 “Проблеми охорони прав на творчу діяльність” піддано аналізові механізм такої охорони в позитивному праві. Автор виходить з того, що публічне право охороняє права і законні інтереси за ініціативою влади та забезпечує кримінальним та адміністративним захистом, а приватне -- ініціативою приватної особи і в порядку звернення до суду. Виділено охорону суб'єктивних прав у статиці -наявність законодавства та встановлення об'єктів охорони, та в динаміці -- створення спеціальних державних інституцій, які виявляють правопорушення, здійснюють їх профілактику, та вживання дієвих заходів впливу на порушників. Виділяються напрямки охорони: охорона права на творчість та забезпечення її свободи; встановлення режиму результатів творчої діяльності; охорона майнових та особистих немайнових прав авторів, інших володільців, держави; забезпечення прав членів суспільства на ознайомлення з результатами творчості та встановлення умов їх використання; охорона суспільства від можливих негативних неконтрольованих результатів творчості.

Розділ 3 “Поняття права інтелектуальної власності” є корпусним для другої частини дослідження і присвячено аналізові та розробці нової теорії права інтелектуальної власності, моделюванню авторського підходу до механізму охорони права інтелектуальної власності.

У підрозділі 3.1 “Офіційні підходи до визначення поняття інтелектуальної власності” аналізуються легальні конструкції права інтелектуальної власності, визначаються їх переваги та недоліки і правові наслідки у міжнародному і національному праві. Звернуто увагу на принципову різницю між цим правом за радянських часів, коли винагороду виплачували загалом у централізованому порядку, і в умовах ринкової економіки, що базується на індивідуальному використанні. Вихідним є те, що інтелектуальна власність є приналежністю майнових прав на використання новинки певним особам і відчуженість їх від інших осіб.

Визначені історичні, соціальні, правові і доктринальні корені становлення права інтелектуальної власності. Зроблено висновок, що це право формувалося у міру того, як результати творчої діяльності ставали виробничою силою і товаром. Підкреслюються суб'єктивні чинники оцінки інтелектуальної власності та введення її як об'єкта цивільного права в оборот.

У підрозділі 3.2 “Основні теоретичні конструкції права інтелектуальної власності” досліджено гносеологію основних теоретичних конструкцій права інтелектуальної власності. Визнається, що вони відображали способи введення у цивільний оборот прав на результати творчості і намагання використати переваги без компенсації витрат на створення новинок. Вони віддзеркалювали загальний стан розвитку науки і розуміння сутності прав на результати творчої діяльності. Класифікації цих теорій проводяться на підставі ознаки публічно правового або приватноправового підходу до прав на результати творчості. До публічно правових віднесено теорії: виключних прав, головним положенням якої є можливість законодавчо надшити автора чи його правонаступника виключними правами як певним привілеєм за створення результату творчої діяльності; праці чи творчості як особливого внеску в суспільне надбання і гідної винагороди; виявлення або збагачення. Приватноправовими теоріями вважаються: концепція інтелектуальної власності (пропрієтарний підхід), яка виходить з визнання прав на витвори мистецтва, літератури і технічні новинки різновидом прав речової власності (права власності на нематеріальні об'єкти); концепція особистості, що виходить із визнання права на результати творчості невід'ємною частиною особистості її автора; концепція привілею, що виходить із надання такого права на певний термін за виявлене старання при створенні результату творчої діяльності. Вказується, що теорія привілеїв (особових, основних чи факультативних) стала відправною для самостійного чи рецептованого формування національних систем права інтелектуальної власності у більшості народів. Пропрієтарна теорія, побудована на засадах права власності, є домінуючою, але не відповідає потребам практики і є шкідливою. Гносеологічно ця теорія вважається першою і домінуючою, хоча будувалась на доволі знайомих з римського права і відпрацьованих постулатах права власності. Вона виходить із природного розуміння права власності, а її представники ототожнюють права авторів та інших осіб на продукти творчої діяльності із правом власності на матеріальні об'єкти.

Приділено увагу аналізові інших теорій: аналогістичної, договірної, промислової власності, особового права, деліктної, рентної, персональної та теорії права нематеріальних благ. Визначено підґрунтя теорій особистого права, деліктної, рентної, вічної промислової власності.

Зроблено висновок, що в сучасних умовах жодна з цих теорій не задовольняє потребу охорони прав, що зумовлено новими комунікаціями, швидкісними технологіями їх трансформації і тиражування носіїв, моральним старінням, наявністю конкуруючих з цим правом інших інститутів: недобросовісної конкуренції, інформаційного права.

У підрозділі 3.3 “Теорія виключних майнових прав” репрезентовано авторську теорію виключних майнових прав і зроблено спробу аргументувати ідеальний підхід до розуміння права інтелектуальної власності. В її основі -- природне право автора на винагороду за його творчу працю. Немайнові права не можуть бути віднесені до інтелектуальної власності через їхню характеристику. Передача виключного майнового права відповідно повинна бути платною. Теорія виключних майнових прав є більш плідною у теоретичному і практичному аспектах. Пропонується під інтелектуальною власністю вважати лише майнові права, які полягають у виключному монопольному праві автора використовувати переваги новинки (комерційно експлуатувати ідею) самому, на певний час заборонити це робити іншим особам чи надати їм це право за винагороду.

У підрозділі 3.4 “Авторські підходи до розуміння поняття права інтелектуальної власності” представлені авторські підходи до розуміння поняття права інтелектуальної власності та проводиться компромісна ідея необхідності на перехідному етапі розвитку права інтелектуальної власності надавати правову охорону об'єктам права інтелектуальної власності і правам його суб'єктів. Вказується загроза невідповідності національного законодавства загальноприйнятим підходам до регулювання цих правовідносин, що вкрай важливо на тлі концепції адаптації законодавства України до законодавства країн ЄС.

Звертається увага на те, що право інтелектуальної власності, в тому числі й авторське право, оперують такими категоріями, як “результати творчої діяльності”, “результати інтелектуальної діяльності”, “об'єкти інтелектуальної власності”, “об'єкти авторського права”, “ідеї”, “носії ідей”, “зовнішнє вираження ідеї”, “права”. Виникла плутанина як у самих категоріях, так і в їх застосуванні у законодавстві, науці, повсякденні, що призводить до їх суперечливості і складнощів у правозастосуванні. Визначається право інтелектуальної власності як основане на факті створення результатів творчої та іншої діяльності та на приватних засадах виключне майнове право авторів або інших осіб - на підставі волевиявлення автора чи вказівки закону.

Компромісна теорія заснована на поєднанні пропрієтарного підходу до права інтелектуальної власності з новими тенденціями щодо акцентування центру правового регулювання на людині та її правах. Звертається увага на те, що особистість автора може впливати на економічну оцінку його майнових прав: чим більше популярний автор (“розкручений виконавець”), тим більшою є ціна передачі майнових прав.

Намічені просвітительські, наукові та інші шляхи для впливу на формування законодавства у сфері інтелектуальної власності на основі теорії виключних прав.

У підрозділі 3.5 “Етапи і напрямки становлення законодавства України про інтелектуальну власність” піддано аналізові напрямки становлення законодавства України про інтелектуальну власність. Відправним є те, що попри становлення цивільного права на основі концепції природного права у сфері інтелектуальної власності основне регулятивне навантаження з охорони інтелектуальної власності припадає на позитивне законодавство. З переходом до ринкових відносин радянська конструкція авторського права і винахідницького права стала гальмом для розвитку конкуренції та прогресу, що вимагало нових підходів і нового законодавства. В його основі - імплементація в національне законодавство випробуваних часом і практикою правових конструкцій. Правове регулювання інтелектуальної власності за роки незалежності України започатковано на нових засадах самостійності, в тому числі й регулювання правовідносин у сфері науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації. Розвиток законодавства пішов найбільш легким шляхом -- шляхом запозичень.

Напрямками консолідації законодавства у цій сфері обрано: ЦК та спеціальне законодавство України. На його розвиток впливають об'єктивні та суб'єктивні причини. Об'єктивні -- децентралізація міжнародних угод з авторського та патентного права і орієнтація ВОІВ на регулювання інтелектуальної власності окремими нормативними актами. Суб'єктивні - застосовувані механізми перетворення суспільного життя в Україні та рівень його розуміння законодавцями. Невизначеність спричиняє потребу уточнювати положення більшості нормативних актів та осилювати правову охорону інтелектуальної власності. Вказується, що розробка та прийняття нормативних актів у сфері інтелектуальної власності не враховує правосвідомість населення України. Протистояння інтеграційного і дезінтеграційного напрямків розвитку законодавства про інтелектуальну власність потребує остаточного вирішення шляхом: проведення моніторингу законодавства про інтелектуальну власність; розробки допоміжного регуляторного кодексу про інтелектуальну власність; внесення змін до поточного законодавства з метою приведення правового регулювання відносин у цій сфері до міжнародних стандартів.

Відхід від принципу домінанти права над законом у сфері приватних відносин, по суті, призвів до безкінечності прийняття нормативних актів про посилення регулюючої, а ще більше -- охоронної функцій чинних нормативних актів або їх зміни та доповнення. Виділяються рівні правового регулювання відносин у зазначеній сфері: міжнародно-правовий, що здійснюється на основі міжнародних конвенцій з авторського права, суміжних прав і права промислової власності, та національний, який у свою чергу, має декілька груп нормативних актів: конституційні, кодифікаційні нормативні акти, поточне законодавство, підзаконні акти, локальні нормативні акти, цивільно-правові договори.

У підрозділі 3.6 “Проблема визначення змісту права інтелектуальної власності” вирішується проблема визначення його змісту як суб'єктивних прав та юридичних обов'язків володільців. Виділено економічний та юридичний аспекти цієї проблеми та піддано критиці пропрієтарний напрям її вирішення. Підкреслюється, що зміст права інтелектуальної власності складають майнові права. Вони є не такими вже і простими, як це здається на перший погляд. Виключні права - це абсолютні, нічим і ніким не обмежені права. У сфері авторського права і суміжних прав обмеження прав автора є мінімальними.

Немайнові права - невідривні від автора. Автор доходить висновку, що майнові права і складають зміст права інтелектуальної власності. Вони полягають у праві правомірно використовувати цей об'єкт права інтелектуальної власності на свій розсуд у будь-якій формі та у будь-який час автором чи наданні (забороні) такого права для інших осіб. Немайнові права лише в авторському та виконавському правах впливають на майнові права і визначають ціну інтелектуального товару.

Зміст права інтелектуальної власності також може бути розглянутий у двох аспектах: статиці і динаміці. Якщо в статиці він абсолютний і формується лише законом, то в динаміці (відносний) -- встановлюється на основі диспозитивних норм цивільного законодавства самими суб'єктами через договірне право. Абсолютне право кореспондоване обов'язком інших осіб утримуватися від порушення цього права. Уточнено, що право на винагороду є похідним і виникає в результаті: укладення договору на передачу майнового права; позадоговірного вільного використання з виплатою винагороди, стягнення завданих контрафактом збитків.

Зважаючи на формальне закріплення позитивним правом двох груп прав (майнових та особистих немайнових), автором запропоновано компромісну теорію права інтелектуальної власності.

Розділ 4 “Теоретичні засади визначення суб'єктів права інтелектуальної власності” присвячено визначенню правового становища суб'єктів права інтелектуальної власності на загальному та інституційному рівнях.

У підрозділі 4.1 “Методологічні підходи до моделювання поняття суб'єкта права інтелектуальної власності” вихідним є те, що суб'єктом права визнається, перш за все, людина, що закріплено у ст. З Конституції України. Охорона права інтелектуальної власності повинна проводитися саме в інтересах людини та похідних від неї суб'єктів. При цьому слід виходити з принципу верховенства права. Правовий режим пов'язується із законом, а правове становище суб'єкта - з його власними діями

Автор відзначає, що в умовах ринкової економіки охорона, а особливо захист права - справа потерпілих від його порушень. Виняток становлять публічні делікти. Пропонується відмовитися від моделі адміністрування у сфері охорони прав. Фетишизація можливостей держави щодо охорони буквально всіх прав є проявом застарілих підходів.

Пропонується механізм охорони прав конструювати з урахуванням індивідуального правового становища суб'єкта права, особливостей виникнення прав інтелектуальної власності. У зв'язку з цим наводиться авторська класифікація суб'єктів права інтелектуальної власності.

У підрозділі 4.2 “Суб'єкти права інтелектуальної власності” досліджено правове становище суб'єктів цього права і особливо його першосуб'єкта - автора. Відзначається, що для наявності права не потрібна обов'язкова присутність обох елементів правосуб'єктності, особливо дієздатності. Звертається увага на необхідність відрізняти теоретичну модель правосуб'єктності, яка пов'язується лише з правоздатністю і полягає в абстрактній можливості мати права, та практичну конкретну ситуацію, коли суб'єкт права через юридичні факти набуває суб'єктивних прав та юридичних обов'язків.

Найбільш охоронюваним у міжнародному праві є правове становище авторів. На основі цього сформовано презумпцію прав автора над іншими суб'єктами. Запропоновано збільшити строк правової охорони в авторському праві до 75 років та відмовитися у приватному праві від терміна “громадянин”. Запропоновано розрізняти фігуру змішаного суб'єкта права інтелектуальної власності - особу, яка має права, що відносяться до різних інститутів права інтелектуальної власності. Пропонується відмовитися від розуміння права на винагороду лише у зв'язку зі створенням об'єкта права інтелектуальної власності. Фізична особа у відносинах інтелектуальної власності виступає в різних правових статусах, що призводить до змін у правовому становищі.

Визначається правове становище держави як суб'єкта цих відносин та юридичних осіб. Вказується, що рівень забезпеченості їх прав та законних інтересів зумовлено рівнем регулювання відносин у законодавстві. Відстоюється позиція, що в правовій державі окупація права можлива за рішенням суду, в тому числі і для держави.

У підрозділі 4.3 “Специфіка немайнових прав автора” встановлено специфіку немайнових прав автора - первинність цих прав, їх абсолютний характер. Вказано, що обидві групи прав авторів тісно пов'язані. Особисті немайнові права сприяють комерційному успіхові майнових прав. Проте урівнювати їх не тільки недоцільно, але й хибно з погляду на сучасні уявлення про право інтелектуальної власності та його природу. Автору належать немайнові права, які за своїм змістом мають ніби два рівні: загальний та спеціальний, що зумовлений об'єктом авторського права. Відстоюється доцільність до загальних особистих немайнових прав автора віднести право назвати свій твір. Спеціальний рівень прав авторів може бути визначений загальним чи локальним законодавством із присвоєнням спеціальних звань: заслужений артист, заслужений художник, почесний професор та ін. Особисті немайнові права позначаються на індивідуальному правовому статусі автора. Пропонується авторство розглядати в декількох аспектах: як юридичний стан; підставу виникнення цивільних прав та обов'язків; елемент правової характеристики фізичної особи; суб'єктивне цивільне право; передумову визнання за фізичною особою інших правових можливостей: участі в конкурсах, заняття певних посад, що пов'язані з творчою діяльністю, висунення на здобуття премій, лауреатства, почесних звань та нагород тощо; соціальну цінність. Обгрунтовано фантомність деяких немайнових прав авторів.

У підрозділі 4.4 “Майнові права авторів та інших осіб в авторському праві” проведено теоретико-фукціональний аналіз цих прав авторів в авторському праві. Підкреслено двоаспектність цих прав: перечисления їх на загальному рівні та розкриття змісту використання майнового права. Крім цього, відзначаються субінституційні рівні моделювання деяких правомочностей стосовно окремих об'єктів авторського права.

Звернуто увагу на текстуальне розходження змісту майнових прав у різних нормативних актах, що є недопустимим. За змістом норма повинна бути одна, навіть при тому, що вона може паралельно існувати у декількох нормативних актах. Піддано критиці позитивне регулювання права слідування і обґрунтовується необхідність внесення уточнень до чинного законодавства. Запропоновано переставити акценти і покласти обов'язок щодо реалізації права слідування на продавців витворів образотворчого мистецтва. Визначена природа права на участь авторів у реалізації своїх витворів - брати участь у: постановці п'єси, створенні сценарію і постановці за ним кінофільму, спорудженні пам'ятника, інших творів архітектури, містобудуванні, садово-паркового мистецтва. Це право, з одного боку, є особистим, бо надає авторові можливість продовжити творчий процес над доведенням отриманого результату до практичного втілення й отримати від цього задоволення, а з іншого -майновим.

У підрозділі 4.5 “Спрямування охорони прав суб'єктів інтелектуальної власності” автор виходить з того, що стратегічно вона повинна бути спрямована на охорону суб'єктивних майнових та немайнових прав і правомірних інтересів його суб'єктів. При такій прагматичній орієнтації механізму правової охорони можливо поєднати мету охорони з інтересами суб'єктів права інтелектуальної власності, віднайти компроміс (право вільного використання) між інтересами суб'єктів.

Охорону прав прийнято розрізняти у широкому і вузькому розумінні. Під охороною прав інтелектуальної власності слід розуміти широкий комплекс засобів правового, організаційного та іншого характеру, що встановлюють правовий режим об'єктів права інтелектуальної власності, визначають правове становище суб'єктів, порядок набуття, реалізації і припинення суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, способи і порядок захисту прав суб'єктів у разі їх порушення, перешкоджають технічними (програмними) засобами порушенню цих прав. Охороною повинні охоплюватися найбільш типові етапи виникнення, трансформації, використання та припинення права. Слід детально регламентувати порядок, способи захисту порушених прав.

Захист прав і свобод людини від порушень в останні роки здійснюється на декількох рівнях: особистому, якщо можливо здійснити самозахист; претензійному - шляхом заявления вимоги до порушника про усунення порушень і відшкодування заподіяної ним шкоди; національному (судовому) -- шляхом звернення до уповноважених державних органів, перш за все, до суду; міжнародному - шляхом звернення до міжнародних судових інстанцій. Проблема охорони права інтелектуальної власності ускладнюється тим, що в мистецтві кінцевий результат залежить не тільки від ідеї, хай навіть відчайдушної і геніальної, а від здатності і можливості адекватними художніми образами довести її до споживача та репрезентувати найкращим чином через виконавську майстерність. Охорона прав суб'єкта інтелектуальної власності залежить від низки факторів: особливостей створення результату творчої діяльності та правового становища творця, наявних договорів на створення і використання результатів творчої діяльності, підстав і рівня взаємодії з іншими учасниками спільного творчого проекту, рішень судових та інших компетентних державних органів, положень чинного законодавства щодо особливостей інститутів права інтелектуальної власності тощо.

Квінтесенція охорони права може бути відображена таким чином: охорона авторського права має сенс лише тоді, коли автор отримує прибуток від своєї творчої діяльності. Без цього говорити про ефективну охорону, а тим більше про її стимулюючу роль не доводиться. Охорона здебільшого спрямована на попередження чи унеможливлення порушень прав авторів. У той час захист має на меті мінімізувати наслідки допущеного порушення прав авторів і засобами цивільного права відшкодувати заподіяні збитки, а при неможливості їх виявити чи доказати - компенсувати моральну шкоду.

У розділі 5 “Механізм охорони права інтелектуальної власності” - встановлюються та аналізуються його елементи, визначаються їхнє співвідношення та особливості прояву.

У підрозділі 5.1 “Проблема вирішення змісту охорони інтелектуальної власності” визначено чинники її вирішення: зовнішні та внутрішні. Серед них вказуються: реальна потреба, ступінь впливу на економіку країни і майновий стан окремих суб'єктів підприємницької та іншої діяльності, стан законодавства і готовність державних органів приймати ефективні рішення, а підприємців - їх виконувати та здійснювати свою діяльність на правовій основі, можливість попереджати порушення, виявляти їх і усувати негативні наслідки, надавати ефективну і своєчасну допомогу володільцям прав у їх захисті, не допускати тяганини в судових органах у вирішенні таких справ по суті. Не менш значимі зацікавленість самих володільців майнових прав, наявність відповідних фахівців, правова свідомість населення.

Визначено два напрямки охорони цих прав: міжнародний та внутрішній. Встановлено домінант зовнішнього фактора. Прогалини законодавства пояснюються тим, що не була чітко визначена стратегія охорони, а відтак її тактика та засоби. Основний напрям охорони права інтелектуальної власності - створення належного правового механізму і забезпечення реалізації законних прав та інтересів володільців прав. Цей напрям повинен доповнюватися подальшим уточненням правового режиму об'єктів права інтелектуальної власності, особливо нових. Відповідно цього можливо досягти засобами цивільного права, яке регулює приватні відносини на користь окремих осіб. Сформовано концептуальний підхід до охорони і захисту прав інтелектуальної власності, що полягає: в уніфікації законодавства про інтелектуальну власність країн-учасниць міжнародних конвенцій з охорони права інтелектуальної власності; уніфікації видів порушень прав інтелектуальної власності за принципом їх дублювання (превентивна роль) та повторюваності на перших порах, а в подальшому із чітким їх розмежуванням за інституційною приналежністю; можливості диференціації санкцій на національних рівнях відповідно до гостроти цих порушень у даній країні: суспільної небезпеки та наслідків їх учинення. Це може проявлятись у санкціях: їх видах, розмірі і, зокрема, розмірі штрафів.

У підрозділі 5.2 “Напрямки охорони права інтелектуальної власності” звернуто увагу на їх міжнародно-правовий, регіональний, національний аспекти; встановлені їх підсистеми: загальнонаціональна і локальна або відповідні підрівні. Поділ права на приватне та публічне дає підставу для виділення таких напрямків охорони прав інтелектуальної власності: цивільно-правовий, адміністративно-правовий та кримінально-правовий.

Пропонується при моделюванні механізму охорони виходити із комплексності правовідносин, наявності індивідуального інтересу щодо монопольного використання переваг новинок, необхідності системного підходу регулювання відносин у цій сфері при дезінтеграційному підході, встановлення слабких місць правозастосовчої практики.

Зазначається, що зближення правової бази для всіх інститутів права інтелектуальної власності в межах нового ЦК України дає підставу для виділення загальних і спеціальних способів охорони права. Спеціальні можуть виділятися на рівні підгалузі права інтелектуальної власності та її окремих інститутів. Запропоновано прийняти програму, яка б включала: створення єдиної інфраструктури системи правової охорони інтелектуальної власності, гармонізацію національного законодавства у цій сфері відповідно до міжнародно-визнаних принципів і норм; забезпечення умов для розвитку підприємницьких відносин щодо створення об'єктів інтелектуальної власності та використання результатів інтелектуальної власності; розширення міжнародного співробітництва та визнання України як повноправного члена світового співтовариства; розвиток інформаційного забезпечення діяльності у сфері інтелектуальної власності, формування національної системи інформації як складової глобальної інформаційної мережі Всесвітньої організації інтелектуальної власності WIPOnet; створення єдиної системи навчання і поширення знань з питань інтелектуальної власності, підготовки і перепідготовки спеціалістів у цій сфері відповідно до суспільних потреб; запровадження державної підтримки та сприяння підвищенню інтелектуального потенціалу нації.

У підрозділі 5.3 “Співвідношення охорони і захисту прав інтелектуальної власності” на основі загальнонаукового співвідношення загального та спеціального встановлено навантаження термінів “охорона” та “захист”. Вони -- відображення обов'язку держави охороняти права і свободи людини, а також права індивіда звертатися за захистом своїх прав до суду. Охорона прав повинна сприяти їх комерціалізації, забезпечувати захист інтелектуальної діяльності від недобросовісної конкуренції, незаконного відчуження, підробок та обмеження інших прав у виробничій, науковій, літературній та художній сферах. Зазначається, що завдання права - містити таку його модель, яка унеможливлювала б порушення законних прав та інтересів. Охорона правового режиму об'єктів права інтелектуальної власності та охорона прав її суб'єктів взаємодоповнюють одна одну і повинні б у комплексі стати надійною перепоною для контрафактів. Така охорона повинна здійснюватися всіма нормами права: матеріальним і процесуальним, публічним і приватним. У взаємодії вони доповнюють одне одного і за умови зацікавленості державних органів та суспільства можуть виконати свою охоронну функцію.

У підрозділі 5.4 “Засоби здійснення охорони права інтелектуальної власності” автор виходить з того, що засоби і механізм здійснення такої охорони повинні бути доступні. Потреба створення єдиного правового простору у сфері охорони права інтелектуальної власності зумовлює єдність засобів і форм їхньої охорони. Звідси -охорона, в принципі, повинна бути однаковою у стратегічному забезпеченні і відрізнятися в тактиці у залежності від гостроти цієї проблеми у тій чи іншій країні.

Відзначається тенденція спекуляції на проблемі охорони, що слугує приводом для дискримінації недостатньо розвинутих країн. Наголошується, що, виходячи з засад приватного права, володілець суб'єктивного права повинен сам вирішувати, яким чином це право слід охороняти і захищати. При розробці механізму охорони прав інтелектуальної власності на приватноправовій основі, на думку автора, слід виходити з концепції активності самих володільців прав і забезпечення їх матеріальними та процесуальними нормами такої можливості. Субсидіарно для охорони цих прав повинен використовуватися загальний публічний порядок держави.

У підрозділі 5.5 “Національні засоби охорони прав інтелектуальної власності” виявляються їх особливості на основі ідеї гармонізації приватного законодавства та законодавства у сфері інтелектуальної власності. Наявність ідеальної моделі охорони прав і правомірних інтересів фізичних та юридичних осіб зовсім не є гарантією того, що таких порушень не буде. Національні системи охорони цього права зумовлені зобов'язаннями країн, що випливають із міжнародних конвенцій, відображають традиції, менталітет, структуру суспільства, матеріальну основу. Визначено недоліки національної системи охорони прав: надані охоронними документами права на об'єкти інтелектуальної власності не забезпечені належними засобами організаційного, адміністративного та кримінально-правового характеру, відсутня системність у виявленні контрафактів, невиправдано затримано прийняття кодифікаційних актів; відсутній ефективний адміністративний та судовий захист наданих прав; відсутня достатня практика застосування законодавства, не визначена відповідальність за порушення цих прав; бездіяльність громадських організацій з охорони інтелектуальної власності; відсутність фахівців з права інтелектуальної власності.

Основне концептуальне начало охорони права інтелектуальної власності, як і інших суб'єктивних цивільних прав, повинно здійснюватися в інтересах їх носія і від його імені. Механізм охорони прав інтелектуальної власності включає в себе: розробку теоретичних засад його побудови; розробку та відстоювання цілісності проектів нормативних актів; гармонізацію законодавства про інтелектуальну власність із законодавством про зовнішньоекономічну діяльність; своєчасне внесення змін та доповнень до чинного законодавства відповідно до прийнятих на себе зобов'язань; створення відповідної інфраструктури забезпечення дієвості законодавства про інтелектуальну власність; виховну роботу з пропаганди положень законодавства і необхідності його дотримання; профілактичну роботу з попередження порушень чинного законодавства, законних прав та інтересів суб'єктів інтелектуальної власності; своєчасний розгляд справ про порушення їхніх прав, винесення рішень та їх виконання.

Запропоновано ввести платне використання об'єктів, які стали суспільним надбанням.

У підрозділі 5.6 “Охорона права інтелектуальної власності в умовах інформатизації” зазначається, що проблема охорони авторських прав у сучасних умовах зумовлена інформаційним аспектом та програмним забезпеченням. Неліцензійне його використання порушує права розробників. Вирішення проблеми, на думку дослідника, полягає в наступних заходах: застосуванні програмного забезпечення для фіксації контрафактного використання інформації; уточненні об'єкта правової охорони та її меж; розробці аналітичних засад виявлення дублюван “електронізованого” товару; розробці спеціального правового забезпечення електронного бізнесу; забезпеченні доказів контрафакту; розробці методики оцінки розміру завданої контрафактом збитків; встановленні теоретичних засад компенсації моральної шкоди при контрафактах; формуванні державних інституцій попередження, виявлення, фіксації контрафактів та провадження за ними; роз'яснювальній та профілактичній діяльності.

Вказано на технічні аспекти засобів охорони прав інтелектуальної власності та недоліки її процесуального аспекту: більшість судів не готові до розгляду справ про захист інтелектуальної власності. Проблема охорони права інтелектуальної власності є багатоплановою, має свої механізми, свої засоби і напрямки.

Розділ 6 “Теорія охорони суб'єктивного права інтелектуальної власності” є верифікаційним для розроблених підходів до охорони через практику захисту права інтелектуальної власності та виявлення її складових.

У підрозділі 6.1 “Суб'єктивне право: концептуальний підхід” через аналіз суб'єктивного права автор дійшов висновку, що у межах загального положення про суб'єктивне цивільне право можна виділити спеціальне суб'єктивне цивільне право та окреме. Загальним володіють (можуть володіти) всі особи, спеціальним - лише певна частина, окремим -- одиниці. Встановлено елементи змісту суб'єктивного цивільного права: можливість моделювати свою поведінку в межах диспозиції норми права та поза нею, самостійно формувати волю, визначати вид і міру можливої поведінки, діяти самостійно для задоволення свого правомірного інтересу, визначати засоби забезпечення свого суб'єктивного права відповідними діями інших осіб, державою в особі її компетентних органів, кореспондувати свої права зобов'язаннями інших осіб, ініціювати застосування державного примусу в разі відмови зобов'язаних осіб від виконання юридичного обов'язку, самостійно визначати доцільність звернення за захистом до суду чи застосовувати інший порядок захисту своїх суб'єктивних прав.

Не слід суб'єктивне право виводити тільки з юридичної норми, бо в багатьох випадках право суб'єкта є первинним щодо закону як свого формального джерела. Під суб'єктивним правом розуміється міра можливої поведінки особи, що гарантована правом для задоволення її правомірного інтересу, забезпечена засобами охорони і підлягає захисту в разі порушення, а при зверненні за допомогою до держави -відповідними державними органами. Складовими елементами змісту категорії “правова охорона” є: упевненість суб'єкта у наявності механізму правової охорони і зацікавленості суспільства в її здійсненні; можливість реального забезпечення здійснення суб'єктивного цивільного права (матеріальний аспект); можливість реалізації права на захист суб'єктивного цивільного права (процесуальний аспект).

У підрозділі 6.2 “Захист права інтелектуальної власності в ринкових умовах” визначаються особливості захисту порушеного права в ринкових умовах та його фактори: приватний характер відносин, необхідність прояву ініціативи та винахідливості у конкуренції, належність майнових прав автору, кардинальна зміна законодавства та завдань державних органів, необхідність пошуку, впровадження і відпрацювання нових підходів до управління соціальними процесами. Вони доповнені неготовністю здійснювати діяльність в нових умовах, слабкою обізнаністю із змінами законодавства, інерційністю старих підходів тощо. Основне при здійсненні захисту порушених суб'єктивних прав - реалізація компенсаторної функції цивільного права. Визнано охорону більш широким поняттям порівняно з правовим захистом. Захист суб'єктивного цивільного права визначено як діяльність володільця прав чи уповноважених органів із застосування правоохоронних заходів державно-примусового характеру (заходів відповідальності або заходів захисту), спрямованих на визнання або відновлення порушеного суб'єктивного права, що реалізується в межах тільки охоронюваних правовідносин.

У підрозділі 6.3 “Реалізація права на захист інтелектуальної власності” аналізується специфіка реалізації такого права. Звертається увага на претензійний порядок захисту порушеного права та його можливості. Запропоновано розробити напрям саморегуляційного примирного порядку захисту прав.

Зазначається, що проблема ефективності засобів захисту прав інтелектуальної власності зростає пропорційно розвиткові технічних засобів тиражування та поширення їх носіїв, появі нових об'єктів права інтелектуальної власності, їх носіїв та можливих способів контрафактного використання. Застосовувані до порушників способи захисту поділяються на такі: фактичні, що застосовуються уповноваженою особою при самозахисті прав (необхідна оборона, крайня необхідність); оперативні, що застосовуються самими уповноваженими особами і є засобами юридичного впливу; правоохоронні засоби державно-примусового характеру, що застосовуються державними органами управління самостійно, правоохоронні засоби державно-примусового характеру, що застосовуються за зверненнями потерпілих осіб при розгляді спору.

У підрозділі 6.4 “Практика захисту порушених прав у цивільному праві” аналізується чинна практика та запропоновано багатоступеневий механізм основних засобів захисту прав і свобод людини: самі володільці прав, органи держави й органи місцевого самоврядування та їх посадові особи; підприємства, установи та організації незалежно від форм власності відповідно до їх прав та обов'язків; громадські організації та їх органи. Визначено значення нормативно-правових актів матеріального і процесуального характеру при визначенні належних прав, порядку їх використання, видів контрафактів, засобів та форм захисту, видів юридичної відповідальності. Вказано правові акти (документи), які підтверджують наявність, межі і характер тих чи інших прав.

Проблема захисту інтелектуальної власності має декілька аспектів: економічний, юридичний, політичний, соціальний, мотиваційний, процесуальний, організаційний, фаховий - відсутність фахівців із проблем захисту прав інтелектуальної власності. Внесено пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства.

У підрозділі 6.5 “Способи захисту права інтелектуальної власності” запропоновано такі способи їх поділу на групи: загальноцивілістичні, підгалузеві, інституційні і спеціальні та усунути пересікання окремих з них. Рекомендується з метою забезпечення доказів при розгляді цивільних справ у судах використовувати преюдиціальний захист.

ВИСНОВКИ

Вказано, що творчість є основою прогресу суспільства та підвищення добробуту його членів, проявом природного права людини і предметом правового регулювання. Глобальне спрямування механізму охорони права свободи творчості виявляється у тому, що норми права повинні регулювати відносини на користь фізичної особи-творця і надавати можливість реалізовувати належні права та правомірні інтереси, забезпечувати належний рівень охорони та захисту прав приватними і публічними засобами. Це зумовлює рівень і систему національного законодавства. Міжнародне гуманітарне та спеціальне законодавство при цьому є орієнтиром для національних систем права і служить засобом гармонізації національних законодавств.

Право на свободу творчої діяльності має подвійну правову природу: природне суб'єктивне право, що виникає внаслідок народження людини, та елемент змісту загальної цивільної правоздатності. З розширенням сфери правового регулювання відносин цивільним правом виникла необхідність розширення предмета правового регулювання. До предмета цивільного права необхідно включити відносини, що виникають при реалізації природних немайнових прав.

Цивільне право повинно бути орієнтоване не на встановлення правового режиму його об'єктів і охорону відносин, а на охорону прав та правомірних інтересів суб'єктів. Охорона права на творчість в цивільному законодавстві України, по суті, здійснюється у двох глобальних напрямках: самого права на творчість та права на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості. Механізм охорони права на свободу творчості є поліаспектним правовим явищем.

Право інтелектуальної власності розвивалось у міру становлення його об'єктів виробничою силою, набуття товарності і формувалося з урахуванням існуючої форми держави та організації виробництва.

Теорія виключних прав створена на противагу пропрієтарній теорії і заснована на заборонній функції, що третіх осіб із майнових прав. Проблема охорони прав інтелектуальної власності в Україні загострилась із проявом інтеграційних процесів. У законодавстві України можна виділити декілька рівнів правового регулювання інтелектуальної власності: міжнародно-правовий і національний. Основний його недолік полягає в тому, що воно здебільшого встановлює режим її об'єктів, а менше -- правове становище суб'єктів.

Україні нав'язується модель адміністрування у сфері охорони прав інтелектуальної власності, що потребує додаткових коштів і затрат, суперечить концепції адміністративної реформи.

Концептуальною спрямованістю чинного законодавства України у сфері інтелектуальної власності та цивільного права є охорона та захист прав авторів. Основною ланкою у системі охорони прав інтелектуальної власності повинні бути саме її володільці. Якщо власність зобов'язує, то це рівною мірою поширюється і на інтелектуальну власність. Звідси її володільці мають брати активну участь в охороні своїх прав на основі і з використанням можливостей чинного законодавства, державних і громадських інститутів, в тому числі спеціально створених з цією метою. Концептуальними підходами до охорони права інтелектуальної власності повинні бути: усвідомлення того, що інтелектуальна власність і право інтелектуальної власності - різні речі; право інтелектуальної власності є виключним майновим правом авторів та володільців; самі володільці повинні бути максимально зацікавлені в охороні своїх прав і вживати для цього усіх можливих заходів, у тому числі щодо їх захисту в судовому порядку; держава повинна розробити і прийняти зовнішньо та внутрішньо узгоджені норми.

Сутність права на захист може бути визначена лише через його зміст, який, у свою чергу, визначається комплексом норм цивільного матеріального і процесуального права, що встановлюють види правоохоронних заходів, підставу їх застосування, коло управоможених іх застосовувати суб'єктів, процесуальний і не процесуальний порядки їх застосування, права суб'єктів, по відношенню до яких застосовуються заходи захисту. Повний перелік можливих способів захисту порушених цивільних прав і охоронюваних інтересів у новому ЦК України лише сприятиме підвищенню регулятивної та охоронної функцій права.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ АВТОРА ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії і брошури:

1. Шишка Р.Б. Охорона права інтелектуальної власності у цивільному праві України: Монографія. - X.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2002. - 424 с.

2. Шишка Р.Б. Инвестиционное право Украины: Учеб. пособ. - X.: Эспада, 2000. - 176 с.

3. Практикум права інтелектуальної власності /За заг. ред. Р.Б. Шишки. - X.: Еспада, 2002. - 192 с

4. Шишка Р.Б. Инвестиционное право Украины: Учеб. пособ. - Изд. 2-е доп. и испр. -X.: Эспада, 2003. - 160 с.

5. Цивільне право України: Курс лекцій: У 6 т. -- Т.1. -- Кн.1 /Р.Б. Шишка, В.А. Кройтор, Я.О. Чапічадзе, М.О. Самойлов /За ред. Р.Б. Шишки та В.А. Кройтора. - X.: Еспада, 2004. - 176 с.

Статті у фахових виданнях України та інших країн:

1. Шишка Р.Б. Предмет цивільного права //Вісник Університету внутрішніх справ. - 1999. - № 6. - С 22-27.

2. Шишка Р.Б. Право інтелектуальної власності: погляд на проблему. //Право України. - 1999. -№ 1. - С 57-59.

3.Шишка Р.Б. Концептуальні положення авторського права //Вісник Університету внутрішніх справ. -- 1999. -- № 9. - С. 338--342.

4. Шишка Р.Б. Договори на використання права інтелектуальної власності //Вісник Запорізького інституту внутрішніх справ. - 2000. - №2.- С 33-36.

5. Шишка Р.Б. Суб'єкти права інтелектуальної власності //Вісник Університету внутрішніх справ. - 2000. - № 11. - С 249-253.

6. Шишка Р.Б. Предмет гражданского права в современном обществе // Право и образование. - 2000. - № 6. - С. 50-55.

7. Шишка Р.Б. Генеза змісту права інтелектуальної власності //Актуальні проблеми держави та права: 36. наук, праць. -- Одеса, 2000. -- Вип. 7.- С 108-114.

8. Шишка Р.Б. Суб'єкти права на творчість //Вісник Національного університету внутрішніх справ. - 2001.- №14.- С 222-226.

9. Шишка Р.Б. Охорона права на творчу діяльність //Вісник Запорізького юридичного інституту. - 2001. - № 4 - С 101-107.

10. Шишка Р.Б. Привілеї як відправна позиція формування права інтелектуальної власності // Вісник Національного університету внутрішніх справ. -2001. -№ 15. - С. 195-200.

11. Шишка Р.Б. Пропрієтарна теорія інтелектуальної власності //Вісник Національного університету внутрішніх справ. -- 2002. -- № 16 -- С 331-315.

12. Шишка Р.Б. Охорона прав авторів // Правова держава. -2002- № 4 - С 26-29.

13. Шишка Р.Б. Національні засоби охорони прав інтелектуальної власності // Правова держава. - 2002 - № 5- С.198-201.

14. Шишка Р.Б. Охорона авторських прав в умовах інформатизації //Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: 36. наук, статей. - 2002.-№ 1-С. 223-227.

15. Шишка Р.Б. Немайнові права автора // Вісник Академії правових наук. - 2002. - № 3(30). - С 110-122.

16. Шишка Р.Б. Природа і зміст права свободи творчості //Вісник Національного університету внутрішніх справ. -2002. - № 19 - С 206-210.

17. Шишка Р.Б. Автори авторам про авторство //Вісник Національного університету внутрішніх справ. -2002. - № 19 - С 368-373.

18. Шишка Р.Б. Правовий режим інтелектуальної власності за Сімейним кодексом України //Проблеми законності. - 2003. - № 63. - С 75-83.

19. Шишка Р.Б. Забезпечення захисту інтелектуальної власності: процесуальні аспекти //Державне будівництво та місцеве самоврядування: 36. наук, праць. - Вип. 5. - Харків: Право, - 2003. - С 100-110.

20. Шишка Р.Б. Теоретичні засади участі МВС у цивільних правовідносинах //Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. -2003. -№ 2-С. 43-50.

21. Шишка Р.Б. Концепція позитивного забезпечення механізму охорони права інтелектуальної власності //Право і безпека. - 2004. - Т. 3. -№2.-С. 182-187.

Тези наукових доповідей та інші видання:

1. Шишка Р.Б. Предпосылки сближения законодательства о предпринимательской деятельности //Тенденции развития правовых систем стран СНГ. Ч. 2. - Ростов-на Д., 1999. - С. 16-19.

2. Шишка Р.Б. Обеспечение реализации свободы научно-технического творчества //Актуальные проблемы формирования правового государства: Краткие тезисы докладов и научных сообщений респуб. науч. конф. 24-26 октября 1990 г. - X., 1990. - С. 123-124.

3. Шишка Р. Объекты авторских прав и пределы их осуществления //Бизнес-Информ. -1994. - № 15. -№ 16. - С. 11-12.

4. Шишка Р. Правовые формы реализации авторских прав //Бизнес-Информ. -1994. - № 18. - С. 8-9.

5. Шишка Р. Субъекты патентно-правовых отношений //Бизнес- Информ.-1994.-№ 37.-С. 18-20.

6. Пушкин А., Шишка Р. Патентное право Украины //Бизнес-

Информ. -1994. - № 20. - С. 8-9.

7. Шишка Р. Квалификация объектов промышленной собственности в Украине //Бизнес-Информ. -1995. -№ 8-12. - С. 26-29.

8. Шишка Р. Правовая охрана новых объектов права интеллектуальной собственности //Бизнес-Информ. --1995. -- № 47-48. - С. 32-36.

9. Шишка Р.Б. Інтелектуальна власність: суть і особливості відносин в юридичній практиці України // Методологічні проблеми приватного права. 36. наук, праць. К., “Манускрипт”, 1996.-С. 111-118.

10. Шишка Р.Б. Інтелектуальна власність та підприємництво. //Мененджемент в Україні: Публічно- і приватно-правові засади: 36. наук, праць. -К., 1997. С. 39-41.

11. Шишка Р. Договорные отношения между соавторами //Бизнес- Информ. -1996. -№8.-С.19-21.

12. Шишка Р. Договор франчайзинга //Бизнес-Информ. - 1996. - №16.-С. 8-12.

13. Шишка Р. Правоотношения в сфере шоу-бизнеса //Бизнес- Информ. -1998. -№ 19. -С. 9-10.

14. Шишка Р. Реализация права на свободу научного творчества //Бизнес-Информ. -1999. - № 5-6. - С. 38-44.

15. Шишка Р.Б. Право на свободу творчої діяльності //Державна служба і громадянин: реалізація конституційних прав, свобод та обов'язків: Наук. зб. - X., 2000. - С.78-83.

16. Шишка Р.Б. Захист права промислової власності у цивільному праві //Сучасні проблеми гуманізації та гармонізації управління: Матеріали Міжнародн. наук.-практ. конф. - X., Харк. нац. ун-т ім. В.Н.Каразіна та Укр. інженерно-педагог. академія, 2000. - С.326.

17. Шишка Р.Б. Теоретичні засади визначення суб'єктів права інтелектуальної власності //Сб. науч. трудов ХИСП. -X.: ХИСП, 2001. - Вып. 6.-С.101-104.

18. Шишка Р.Б. Механізм захисту авторського права та прав авторів //Сб. науч. трудов ХИСП. -X.: ХИСП, 2001.-Вып. 6. -С.105--108.

19. Шишка Р.Б. Регуляторна політика у сфері інтелектуальної власності на рівні місцевого самоврядування //Проблеми правового регулювання місцевого самоврядування: Матеріали наук.-практ. конф., X., 4-5 грудня 2001р., Нац. юрид. акад України. X., 2002. - С 256-258.

20. Шишка Р.Б. Виховання культури права інтелектуальної власності випускника ВЗО - потреба часу //Проблеми цивільного права: Тези наук, доповідей і повідомлень до конф., присвячена світлій пам'яті проф. О.А. Пушкіна (21 травня 2001 p.). -X., 2001. - С. 7-9.

Размещено на Allbest.ru