Філософсько-правові проблеми професійної культури юриста

Усвідомлення юристом своїх службових обов'язків є необхідним елементом його деонтологічної правосвідомості і професійної культури взагалі. У зв'язку з цим автор з'ясовує поняття службового обов'язку, окреслює обсяг знань, необхідність яких зумовлена його службовим становищем. Службовий обов'язок юриста визначається як передбачена нормативно-правовими актами необхідність виконувати певні дії, зумовлені його службовим становищем у державних, громадських або приватних організаціях. Хоча службовий обов'язок і є визначальним, але його не слід ототожнювати з іншими обов'язками юриста.

Обов'язки юриста дисертант групує умовно, за їх практичною значимістю, таким чином: соціально-державні (національний, суспільний, державний, громадський), професійно-юридичні (професійний, юридичний, службовий, функціональний), духовно-моральні (духовний, моральний, особистий). Під час служби у юриста з'являється насамперед службовий юридичний обов'язок. Різновидом службового є функціональний обов'язок. Останній виникає у процесі виконання конкретних завдань та функцій, яких у юридичній діяльності досить багато. Переважно функціональні обов'язки визначаються для кожного юриста зокрема. Як правило, юрист не повинен виконувати невластиві йому функції. В іншому випадку можливе притягнення його до юридичної відповідальності.

Знання про службові обов'язки є необхідним елементом професійної культури правників. У дисертації розглядається питання про обсяг знань щодо службових обов'язків судді, адвоката, прокурора, працівника міліції.

Значне місце відведене з'ясуванню значення інформаційної культури у структурі професійної культури. Якщо виходити із закону України “Про інформацію”, то можна виділити такі її види: статистична, масова, правова, інформація про особу. Правова інформація поділяється на офіційну й неофіційну, відкриту та з обмеженим доступом (конфіденційну і таємну).

Процес одержання, використання, поширення та зберігання інформації регулюється певними вимогами, які забезпечують її функціонування й інформаційну культуру.

На думку дисертанта, інформаційна культура юриста - це вміння оволодіти обсягом інформації, необхідним для належного виконання службового обов'язку, а також вміння одержувати її й ефективно реалізовувати у юридичній діяльності.

Функціонування інформаційної культури юриста розглядається за основними видами інформаційної діяльності: одержання, використання, поширення та зберігання інформації. Відповідно до цього функціонування інформаційної культури юриста визначають принципи одержання інформації: достовірність, точність, повнота, необхідність, корисність. Функції інформаційної культури: гуманістична, управлінська, комунікативна, орієнтаційна, режимна.

Дисертант підкреслює також важливість володіння психологічною культурою, у змісті якої виділяються такі психологічні категорії як мотивація, бажання, спонукання, захоплення, натхнення, нахили та ін.

На думку дисертанта, психологічна культура юриста - це органічна єдність психологічної освіченості (знань, навичок, прийомів аутотренінгу, саморегуляції тощо), волі, відповідних професійно-психологічних якостей, які можуть позитивно впливати на розв'язання правових ситуацій.

Важливим компонентом психологічної культури юриста виступають емоції та правові почуття як результат емоційного сприйняття права, закону та практики його застосування і реалізації, що включає в себе почуття права й обов'язку, почуття законності, моральної та юридичної відповідальності тощо. Психологічна культура юриста, яка знаходить вияв у юридичній практиці, ґрунтується на відповідних принципах та виконує певні функції. Основними принципами є родова комплексність і професійна необхідність, а провідними функціями - своєчасне вироблення психічної адаптації, формування професійно-правового мислення юриста. Метою психологічної культури юриста, насамперед, є встановлення психологічного контакту з громадянами. Професіоналізм юриста, як і інших фахівців, котрий так чи інакше здійснює вплив на людей, об'єктивно передбачає й таке вміння, як мистецтво спілкування, тобто володіння своєрідною акторською культурою.

З'ясувавши в рамках правової діяльності мету, завдання, особливості риси акторської майстерності, дисертант пропонує таку дефініцію: акторська культура юриста - це уміння в процесі розв'язання юридичної справи так зіграти роль, щоб це дало змогу залучити до співпраці осіб, причетних до неї, з метою встановлення фактичних обставин справи та прийняття справедливого юридичного рішення.

Основними принципами акторської культури юриста є вміння використати творчу свободу, застосувати правову імпровізацію, спираючись на життєву правду та ін. Усе це об'єктивно може спричинитися до нових професійних дій, які потребуватимуть значної витривалості, гнучкості, запасу правових знань тощо.

Акторській культурі юриста притаманні такі функції як створення необхідних емоційно-юридичних ситуацій, формування навичок адекватної поведінки у правових ситуаціях, запобігання одноманітності, забезпечення динамічності службових відносин з громадянами та ін.

ВИСНОВКИ

У Висновках викладені загальні підсумки дослідження, сформульовані основні наукові положення, що становлять зміст дисертації. Зокрема, відзначається:

1. Методологічні основи формування професійної культури юриста (ними є філософія права, культурологія права, правнича деонтологія і правнича етика) дають змогу визначити загальні і спеціальні її принципи та функції (детальна характеристика їх міститься у дисертації). Професійна культура юриста, правнича етика, правнича деонтологія розглядаються під кутом зору філософських категорій як поєднання особливого, загального й одиничного;

2. Професійну культуру юриста як новий різновид субкультури, що складається з різних культур, можна розглядати, з одного боку, як комплексну практико-прикладну юридичну науку (що включає систему знань про різні види культур, а також наукові здобутки правничої деонтології та правничої етики), а з іншого - як професійну властивість правника, що характеризується широким спектром норм, принципів, правил тощо;

3. Компонентами правничої деонтології, правничої етики та професійної культури юриста є множина одних і тих же видів культур. Однак для правничої деонтології це будуть внутрішні аспекти (почуття) видів культур, для правничої етики - зовнішні аспекти (дія) цих видів культур, а для професійної культури юриста - внутрішні і зовнішні аспекти (почуття і дія) аналогічних видів культур;

4. Види культур як компоненти, є виявом засвоєння норм природного права та духовних надбань людства в усіх галузях. Вони ґрунтуються на вищих нормах моралі, законах краси, психології, знаннях культурно-правової спадщини та усвідомленні політико-правової мети української нації, включають “діалог мистецтв”, пов'язані з правовим вихованням громадян та ін. У дисертації визначені і детально проаналізовані функції культури;

5. Свобідна воля необхідна юристові не тільки як інструмент активного вияву сили волі у розв'язанні правових завдань, а й як спосіб вияву свободи вибору форм та методів виконання службових завдань. Це основний показник професіоналізму, який забезпечує герменевтичний підхід до аналізу правового явища і філософського аналізу юридичного рішення;

6. Правові почуття ґрунтуються на феноменах права. Високий рівень професійної культури юриста диктує призначення;

7. Професійна культура юриста формується з онтологічних принципів права, спрямованих на торжество істини, добра і справедливості в суспільстві. В юридичній діяльності переважає професійно-творчий підхід у розв'язанні проблемних завдань, що часто стверджує ґрунт для “модифікування” онтологічних принципів. Для цього існує вища етика (етика розуму), яка запобігає непрофесійним діям. Вища етика відображає внутрішні цінності юриста, оскільки добро існує в природі, його потрібно пізнати і обов'язково розвивати, втілюючи на практиці через принципи професійної діяльності; юрист право деонтологія

8. Поряд із висвітленням філософсько-правових проблем професійної культури юриста чільне місце у дисертації відведене пропозиціям щодо шляхів поглиблення й удосконалення професійної культури правників, необхідності усвідомлення ними свого високого призначення.

На думку дисертанта, є потреба у розробці національного кодексу українського державного службовця, зокрема юриста. Варто також державним органам більше уваги приділяти не букві закону, а духові права.

У дисертації містяться також інші пропозиції спрямовані на утвердження правової, незалежної, демократичної України.

ПУБЛІКАЦІЇ, В ЯКИХ ВИСВІТЛЕНІ ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Сливка С.С. Інформаційна культура юриста. - Івано-Франківськ, 1996. - 155 с.

2. Сливка С.С. Професійна етика працівника міліції. - Львів, 1995. - 127 с.

3. Сливка С.С. Професійна культура працівника міліції. - Львів, 1995. - 95 с.

4. Сливка С.С. Професійна культура юриста (теоретико-методологічний аспект). - Львів, 2000. - 336 с.

5. Сливка С.С. Самозахист населення: моральний аспект. - Львів, 1996. - 44 с.

6. Несімко О.Д., Сливка С.С., Штангрет М.Й. Сучасна особа юриста. - Львів, 1997. - 116 с.

7. Сливка С.С. Українська національна філософія права: антологічний ракурс. - Львів, 2001. - 168 с.

8. Сливка С.С., Рудницький М.І., Підгурський М.Т., Штангрет М.Й., Єсип І.О. Формування правосвідомості юриста. - Львів, 1997. - 96 с.

9. Сливка С.С. Аксіологія вищої етики у юридичній діяльності // Вісник Львівського інституту внутрішніх.

Размещено на Allbest.ru