Ведення господарської діяльності та її ліцензування

Філії, представництва та інші структурні підрозділи юридичних осіб за своєю правовою природою не є суб'єктами господарської діяльності. З визначень підприємництва (ст. 42) та некомерційного господарювання (ст. 52), що їх містить ГК України, випливає, що жодна з ознак цих правових категорій не може бути застосована до структурного підрозділу юридичної особи. Діяльність структурного підрозділу не є самостійною та ініціативною, оскільки здійснюється від імені юридичної особи та на визначених нею напрямах; ознака діяльності на власний ризик, що характерна для підприємництва, також не застосовується до відокремлених підрозділів, оскільки усі ризики як майнового, так і немайнового характеру покладаються на юридичну особу, що "наділяє" підрозділ майном.

Те ж саме можна зазначити і щодо ознак "мети досягнення економічних і соціальних результатів" та "одержання прибутку", оскільки це все є притаманним не відокремленому підрозділу, а юридичній особі. Тому діяльність філії, представництва та інших підрозділів в юридичному значенні нагадує діяльність найманого працівника, який виконує доручену йому роботу, проте не є самостійним суб'єктом господарювання. З огляду на це структурний підрозділ юридичних осіб не можна розглядати як суб'єкт господарювання (підприємництва).

2.3 Фізичні особи господарської діяльності

Фізичні особи - суб'єкти господарювання

Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом (ч.2 ст.50 Цивільного кодексу України від 16.01.2003). Державна реєстрація проводиться у виконкомі міської, районної в місті ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації за місцем проживання особи (ч.2 ст.58 Господарського кодексу України від 16.01.2003 (далі - ГК). Якщо місце реєстрації (прописки) особи не збігається з місцем фактичного проживання, така особа може підтвердити фактичне місце проживання іншим, ніж паспорт зі штампом про реєстрацію, документом, наприклад, договором оренди квартири (Лист Держпідприємництва „Щодо державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи за фактичним місцем проживання” від 12.04.2002).

Для реєстрації подаються такі документи:

а)реєстраційна карта встановленого зразка, яка є водночас заявою про державну реєстрацію;

б копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номера фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів;

в)документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію;

г)дві фотокартки;

д)при собі необхідно мати документ, що посвідчує особу.

Органам державної реєстрації забороняється вимагати від суб'єктів підприємницької діяльності додаткові документи.

За наявності всіх документів орган державної реєстрації зобов'язаний протягом не більше п'яти робочих днів з дня їх надходження видати свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка з проставленим ідентифікаційним номером фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів.

Після одержання свідоцтва про державну реєстрацію фізична особа повиннав 5-денний термін звернутися до органу державної податкової служби за своїм місцем проживання для взяття на податковий облік. Після взяття платника податків на облік органи державної податкової служби видають йому довідку про взяття на облік.

Фізична особа - суб'єкт господарювання, що підпадає під визначення платників податку на додану вартість згідно зі статтею 2 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997, зобов'язана зареєструватися як платник такого податку в органі державної податкової служби за її місцем проживання у строк, встановлений п.13 Положення про Реєстр платників податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПАУ від 01.03.2000.

Також фізична особа-підприємець зобов'язана у десятиденний термін з дня отримання свідоцтва про державну реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності зареєструватися у територіальному органі Пенсійного фонду.

Фізична особа - суб'єкт господарювання має право відкрити рахунок (рахунки) у банку в порядку, передбаченому Інструкцією про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті, затвердженою Постановою Національного банку від 18.12.1998. Після відкриття банківського рахунку суб'єкт господарювання зобов'язаний протягом 3-х робочих днів з дня відкриття рахунку направити державному податковому органу, в якому він обліковується як платник податків і зборів, встановленої форми повідомлення про це.

У випадку використання найманої праці фізична особа - суб'єкт господарювання зобов'язана зареєструватись в територіальних органах Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

Фізична особа - суб'єкт господарювання має право отримати дозвіл МВС на виготовлення печаток і штампів у порядку, передбаченому Інструкцією, затвердженої Наказом МВС №17 від 11.01.1999.

Фізичні осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. грн., мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку. Особа, яка сплачує єдиний податок, не є платником цілого ряду податків і зборів, вказаних в п.6 Указу “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” від 03.07.98 (далі - Указ № 727/98).

Ставка єдиного податку встановлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше 20 гривень та більше 200 гривень на місяць. Якщо особа здійснює кілька видів підприємницької діяльності, для яких установлено різні ставки єдиного податку, нею придбавається одне свідоцтво і сплачується єдиний податок.



РОЗДІЛ ІІІ. ЛІЦЕНЗУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

3.1 Ліцензування окремих видів господарської діяльності як умова здійснення господарської діяльності суб'єктами господарювання

У деяких випадках, передбачених Законом, сам по собі факт державної реєстрації недостатній для заняття окремими видами діяльності, потрібне також отримання ліцензії.

За декілька років, що пройшли з того моменту, коли вперше був визначений перелік ліцензованих видів діяльності, що включав спочатку лише 11 видів діяльності, він був збільшений у багато разів (до 112). Останнім часом цей перелік скорочений приблизно до 60, проте все ж таки більш ніж в 5 разів перевищує первинний перелік та постійно змінюється.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює ліцензування, є Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 01.06.2000 р.

Дія Закону "Про ліцензування... " розповсюджується на всіх суб'єктів господарювання. Ліцензування банківської діяльності, зовнішньоекономічній діяльності, ліцензування каналів мовлення, ліцензування у сфері електроенергетики і використання ядерної енергії, ліцензування у сфері інтелектуальної власності здійснюється згідно із законами, які регулюють відносини в цих сферах.

Ліцензія - документ державного зразка, який засвідчує право лі-цензіата на проведення вказаного в ньому виду господарської діяльності протягом певного терміну за умови виконання ліцензійних умов.

Ліцензування - видача, переоформлення і анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ і ліцензійних реєстрів, контроль за дотриманням ліцензіатами ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про ліквідацію порушень законодавства у сфері ліцензування.

Суб'єктами відносин, що виникають у зв'язку з ліцензуванням, є, з одного боку, суб'єкт господарювання, а з іншого - орган ліцензування.

Орган ліцензування - орган виконавчої влади, визначений Кабінетом Міністрів України, або спеціально уповноважений виконавчий орган місцевих рад щодо ліцензування певних видів господарської діяльності.

Основними принципами державної політики у сфері ліцензування є:

-забезпечення рівності має рацію, законних інтересів всіх суб'єктів господарювання;

-захист має рацію, законних інтересів, життя і здоров'я громадян

-захист навколишнього природного середовища і забезпечення безпеки держави;

-встановлення єдиного порядку ліцензування видів господарської діяльності на території України;

-встановлення єдиного переліку видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню.

Ліцензійні умови визначені в Законі двояким чином. Так, у ст. 1 ЗУ ліцензійні умови визначені як встановлений з урахуванням вимог законів вичерпний перелік організаційних, кваліфікаційних та інших спеціальних вимог, обов'язкових для виконання при проведенні видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню.

3.2. Порядок отримання ліцензії, переоформлення та отримання дублікату ліцензії

Суб'єкт господарювання, який має намір проводити певний вид ліцензійної господарської діяльності, звертається у відповідний орган ліцензування із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії.

До заяви про видачу ліцензії додається копія свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності або копія довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України, завірена нотаріально або органом, який видав оригінал документа.

Органу ліцензування забороняється вимагати від суб'єктів господарювання інші документи, не вказані в Законі.

Заява про видачу ліцензії залишається без розгляду, якщо:

-заява подана (підписана) особою, яка не має на це повноважень;

-документи оформлені з порушенням вимог Закону.

Про залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду заявник повідомляється у письмовій формі з вказівкою підстав залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду в 10-денний термін.

Після усунення причин, що є підставою для винесення ухвали про залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду, заявник може повторно подати заяву про видачу ліцензії, яка розглядається в порядку, встановленому Законом.

Орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову в її видачі в строк не пізніше 10 робочих днів з дати надходження вищезгаданих документів, якщо інше не встановлене спеціальним законом. Повідомлення про ухвалення рішення про видачу ліцензії або про відмову у видачі ліцензії прямує заявникові у письмовій формі протягом 3 робочих днів з дати ухвалення відповідного рішення.

Підставами для ухвалення рішення про відмову у видачі ліцензії є:

1)невірогідність даних в документах, представлених заявником, для отримання ліцензії;

2)невідповідність заявника згідно з поданими документами ліцензійним умовам, встановленим для виду господарської діяльності, вказаного в заяві.

У разі відмови у видачі ліцензії на підставі виявлення недостовірних даних в документах, представлених заявником, про видачу ліцензії, суб'єкт господарювання може подати в орган ліцензування нову заяву про видачу ліцензії не раніше ніж через 3 місяці з дати ухвалення рішення про відмову у видачі ліцензії.

У разі відмови у видачі ліцензії на підставі невідповідності заявника ліцензійним умовам, встановленим для виду господарської діяльності, вказаного в заяві про видачу ліцензії, суб'єкт господарювання може подати в орган ліцензування нову заяву про видачу ліцензії після усунення причин, що стали підставою для відмови у видачі ліцензії.

Рішення про відмову у видачі ліцензії може бути оскаржене в судовому порядку.

Термін дії ліцензії на проведення певного виду господарської діяльності встановлюється КМУ за поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування, але не може бути менше 3 років. В ухвалі КМУ "Про термін дії ліцензії на ведення певних видів господарської діяльності, розміри і порядок зарахування плати за її видачу" від 29.11.2000 р. № 1755 встановлено, що термін дії ліцензії на ведення діяльності за поданням послуг радіозв'язку (з використанням радіочастот) складає 10 років, за поданням послуг телефонного зв'язку (окрім відомчих об'єктів) - 15 років, з технічного обслуговування мереж телерадіомовлення - 5 років. Таким чином, у вказаній ухвалі КМУ вказані як загальний термін дії ліцензій (3 роки), так і спеціальні терміни, встановлені для деяких вищеназваних видів підприємницької діяльності.

Видача ліцензії на термін менший 3 років або відмову в продовженні терміну ліцензії дають суб'єктові підприємництва право звернутися до суду або господарського суду за захистом своїх інтересів

Господарська діяльність на підставі ліцензії, виданої органом ліцензування, яким є центральний орган виконавчої влади, здійснюється на всій території України. Господарська діяльність на підставі ліцензії, виданої органом ліцензування, яким є місцевий орган виконавчої влади або спеціально уповноважений виконавчий орган рад, здійснюється на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Для кожної філії, кожного відособленого підрозділу ліцензіата, які проводитимуть господарську діяльність на підставі отриманої ним ліцензії, орган ліцензування видає ліцензіату завірені ним копії ліцензії, які підтверджують право філії або іншого структурного підрозділу ліцензіата на проведення певного виду господарської діяльності.

За видачу копії ліцензії стягується плата у розмірі 1 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Плата за видачу копії ліцензії зараховується до Державного бюджету України.

У випадку якщо ліцензіат має намір проводити вказаний в ліцензії вид господарської діяльності після закінчення терміну її дії, він повинен отримати нову ліцензію в порядку, встановленому справжнім Законом. Нова ліцензія видається органом ліцензування не раніше останнього робочого дня дії раніше виданої ліцензії.

Ліцензіат не може передавати ліцензію або її копію іншій юридичній або фізичній особі для проведення господарської діяльності.

Плата за ліцензію - це разовий платіж, що вноситься суб'єктом господарювання за отримання ліцензії. Плата за видачу ліцензій вноситься після ухвалення рішення про видачу ліцензії.

Підставами для переоформлення ліцензії є:

1)зміна найменування юридичної особи (якщо зміна найменування не пов'язана з реорганізацією юридичної особи) або прізвища, ім'я та по-батькові фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності;

2)зміна місцезнаходження юридичної особи або місця проживання фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності;

3)зміни, пов'язані з проведенням ліцензіатом певного виду господарської діяльності.

У разі виникнення підстав для переоформлення ліцензії ліцензіат зобов'язаний протягом 10 робочих днів подати органу ліцензування заява про переоформлення ліцензії разом з ліцензією, що підлягає переоформленню, і відповідними документами або їх нотаріально завіреними копіями, які підтверджують вказані зміни.

Орган ліцензування протягом 3 робочих днів з дати надходження заяви про переоформлення ліцензії і документів, що додаються до нього, зобов'язаний видати переоформлену на новому бланку ліцензію з урахуванням змін, вказаних в заяві про переоформлення ліцензії. Термін дії переоформленої ліцензії не може перевищувати терміну дії, вказаного в ліцензії, яка переоформлялася.

За переоформлення ліцензії стягується плата у розмірі 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Плата за переоформлення ліцензії зараховується до Державного бюджету України.

Ліцензіат, який подав заяву і відповідні документи про переоформлення ліцензії, може проводити свою діяльність на підставі довідки про прийом заяви про переоформлення ліцензії на проведення певного виду господарської діяльності, яка видається органом ліцензування при подачі заяви про переоформлення ліцензії.

Підставами для видачі дубліката ліцензії є:

-втрата ліцензії;

-пошкодження ліцензії.

У разі втрати ліцензії ліцензіат зобов'язаний звернутися в орган ліцензування із заявою про видачу дубліката ліцензії, до якого додається документ, що засвідчує внесення плати за видачу дубліката ліцензії. Якщо бланк ліцензії не придатний для користування унаслідок його пошкодження, ліцензіат подає також відповідному органу ліцензування непридатну для користування ліцензію.

Термін дії дубліката ліцензії не може перевищувати терміну дії, який указувався у втраченій або пошкодженій ліцензії.

Ліцензіат, який подав заяву і відповідні документи для видачі дубліката ліцензії замість втраченої або пошкодженої, може проводити свою діяльність на підставі довідки про подачу заяви про видачу дубліката ліцензії на проведення певного виду господарської діяльності, яка видається органом ліцензування при подачі заяви про видачу дубліката ліцензії.

Орган ліцензування зобов'язаний протягом 3 робочих днів з дати отримання заяви про видачу дубліката ліцензії видати заявникові дублікат ліцензії замість втраченої або пошкодженої.

За видачу дубліката ліцензії замість втраченої або пошкодженої ліцензії стягується плата у розмірі 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Плата за видачу дубліката ліцензії зараховується до Державного бюджету України.

3.3 Відповідальність за правопорушення у сфері ліцензування господарської діяльності

Анулювання ліцензії є однією з поширених санкцій, вживаних Ліцензійною палатою України.

Анулювання ліцензії - позбавлення ліцензіата органом ліцензування права на проведення певного виду господарської діяльності. Ст. 21 ЗУ "Про ліцензування..." називає підстави її анулювання. Це:

1)заява ліцензіата про анулювання ліцензії;

2)акт про повторне порушення ліцензіатом ліцензійних умов (повторне порушення - здійснення ліцензіатом протягом терміну дії ліцензії повторного порушення певних ліцензійних умов після застосування санкцій за аналогічне порушення);

3)рішення про відміну державної реєстрації суб'єкта господарювання;

4)нотаріально завірена копія свідоцтва про смерть фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності;

5)акт про виявлення недостовірних відомостей в документах, наданих суб'єктом господарювання для отримання ліцензії;

6)акт про встановлення факту передачі ліцензії або її копії іншій юридичній або фізичній особі для проведення господарської діяльності;

7)акт про встановлення факту ненадання у встановлений термін повідомлення про зміну даних, вказаних в документах, що додаються до заяви про видачу ліцензії;

8)акт про невиконання розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов;

9)неможливість ліцензіата забезпечити виконання ліцензійних умов, встановлених для певного виду господарської діяльності.

Орган ліцензування приймає рішення про анулювання ліцензії протягом І0 робочих днів з дати встановлення підстав для анулювання ліцензії, яке вручається ліцензіату з вказівкою підстав анулювання не пізніше 3 робочих днів з дати його ухвалення.

Рішення про анулювання ліцензії вступає в силу через 10 днів з дня його ухвалення.

Якщо ліцензіат протягом цього часу подає скаргу в експортно-апеляційну раду, дія цього рішення органу ліцензування припиняється до ухвалення відповідного рішення спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування.

Суб'єкт господарювання може отримати нову ліцензію на право проведення господарської діяльності не раніше ніж через 1 рік з дати ухвалення рішення органу ліцензування про анулювання попередньої ліцензії у випадку, якщо вона була анульована на підставах вказаних в пп. 2, 5, 6, 7, 8.

У практиці можливі випадки неправомірного застосування органами ліцензування такої санкції, як анулювання ліцензії. Для захисту прав підприємців, які ущемляються в таких випадках, необхідна можливість судового оскарження таких дій компетентних органів. У ст. 4 Закону "Про ліцензування... " вказано, що рішення про анулювання ліцензії може бути оскаржене в судовому порядку.



ВИСНОВОК

Господарське право, як і будь-яку іншу юридичну дисципліну, можна визначити насамперед за предметною ознакою, тобто за сукупністю суспільних відносин, що регулюються нормами господарського права. З цієї точки зору господарське право - система норм, які регулюють господарські відносини, тобто відносини, в які вступають організації, підприємці у процесі своєї господарської діяльності. Господарські відносини у сфері економіки України становлять предмет господарського права.

Зміст предмета господарського права визначається двома основними поняттями: "народне господарство" і "господарська діяльність".

Зазначені поняття визначаються у чинному законодавстві України. Так, згідно із Законом "Про економічну самостійність України" від 3 серпня 1990 р. до народного господарства України належать усі розташовані на її території підприємства, установи, організації. В сукупності вони утворюють народногосподарський комплекс України (ст. 1). Це основне коло суб'єктів, які здійснюють господарську діяльність. Історично склалося так, що абсолютна більшість цих суб'єктів є державними організаціями. У зв'язку з цим держава як власник цих підприємств, установ та організацій здійснює в широких межах державне регулювання економіки. Відносини, що виникають при цьому, регулюються різними галузями права: господарським, адміністративним, фінансовим та ін.

Поняття "господарська діяльність" слід визначати також виходячи з позиції законодавця, тобто на підставі ст. 1 Закону України "Про підприємництво" та статей 1, 20-22 Закону України "Про підприємства в Україні". Господарська діяльність як предмет господарського права - це виготовлення та реалізація продукції, виконання робіт, надання послуг для одержання прибутку. Здійснюють її господарюючі суб'єкти - власники або володільці основних фондів і оборотних коштів. Підприємства - суб'єкти господарського права можуть здійснювати всі види господарської діяльності, які не заборонені законодавством України і не суперечать їхнім статутам (ст. 1 Закону України "Про підприємства в Україні").

Господарську діяльність розглядають як суспільне корисну діяльність членів суспільства, їхніх спілок (об'єднань) щодо виготовлення продукції, надання послуг, виконання робіт. Суспільно корисна господарська діяльність:

по-перше, полягає у виробництві продукції, виконанні робіт наданні послуг не для власних потреб виробника, а для задоволення потреб інших осіб;

по-друге, виконується на професійних засадах;

по-третє, результати такої діяльності мають реалізовуватися за плату, тобто функціонувати як товар;

по-четверте, поєднує як приватні інтереси виробника, так і публічні інтереси (держави, суспільства, значних верств населення тощо).

Наведені ознаки дають змогу визначити господарську діяльність як таку суспільне корисну діяльність членів суспільства та їх об'єднань щодо виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг для їх реалізації за плату (як товару), що ґрунтується на поєднанні приватних і публічних інтересів і здійснюється професійно.

Залежно від мети, способу організації та здійснення господарської діяльності виділяють два її види - підприємницьку (комерційну) і непідприємницьку (некомерційну).

Господарське право України розвивається як система норм, які регулюють три сектори економіки. Домінуючим є державний сектор, до якого належать різні господарюючі суб'єкти, засновані на державній власності (близький до нього сектор, заснований на комунальній власності). Другий сектор становлять підприємства, засновані на колективній власності (західні економічні теорії вважають його приватним, але він у нашій країні настільки одер-жавлений, що вважати його приватним немає достатніх підстав). Це - колективні підприємства, виробничі кооперативи, господарські товариства. Третім, найбільш цікавим сектором, що швидко розвивається, є приватний сектор. З розвитком процесу приватизації майна державних підприємств питома вага цього сектора зростатиме.

Слід враховувати також і те, що господарське право регулює відносини щодо державного регулювання економіки, яке здійснюється у певних правових формах і за допомогою певних методів. Об'єктивними чинниками, що зумовлюють необхідність державного регулювання господарського життя, є:

виконання державою соціальних функцій - забезпечення умов для нормальної життєдіяльності суспільства, в тому числі у сфері економіки. Таким чином держава виконує функцію організації господарського життя суспільства;

наявність у держави на праві власності ще досить значного масиву майна (передусім засобів виробництва), що зумовлює управління державним сектором економіки з боку держави-власника.

самоврядування, спрямованих на ефективне розв'язання проблем економічного і соціального розвитку, а також характеризуються очікувані зміни у стані економіки та соціальної сфери.

Система прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку складається з:

прогнозів економічного і соціального розвитку України на середньо- та короткостроковий періоди;

Державної програми економічного і соціального розвитку України на короткостроковий період;

прогнозів економічного і соціального розвитку Автономної Республіки Крим, областей, районів та міст на середньостроковий період;

програм економічного і соціального розвитку Автономної Республіки Крим, областей, районів та міст на короткостроковий період;

прогнозів розвитку окремих галузей економіки на середньо-строковий період;

програм розвитку окремих галузей економіки (ст. 5 Закону України "Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України");

управління як правова фбрма державного регулювання економіки означає прийняття компетентним органом юридичне значущих рішень для суб'єктів.



Список використаної літератури

1.Господарське законодавство: Практикум. - К.: Юрінком Інтер, 2001.

2.Господарський кодекс України від 16.01.2003 №436-IV// http:// zakon.rada.gov.ua

3.Жук Л.А., Жук І.Л., Неживець О.М., Господарське право: Навчальний посібник Київ, 2003

1.Закон України "Про Національну депозитарну систему України та особливості електронного обігу цінних паперів" від 10 грудня 1997р. №710/94-ВР //Галицькі контракти. - 1998. - №8. -С.129-136.

2.Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг // Голос України. - 2001. - №150. -Сб. - 11-12.

3.Закон України про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні (за станом на 20 жовтня 2002 р.): Офіційне видання: Наукове видання.- К.: Парламентське вид - во, 2002.- 19 c.

4.Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23 лютого 2006 року N 3480-IV// http://zakon.rada.gov.ua

4.Конституція України від 28 червня 1996 р.// ВВР України.-1996.-№30.

5.Хозяйственное право: Учебник / под ред. Мамутова В.К. - К.: Юринком Интер, 2002.

6.Щербіна В.С. Господарське право України: Навч. посібник. - 3-є вид., перероб. і доп. - К.: Юрінком Інтер, 2002.- 392с.

7.//http://zakon.rada.gov.ua

8.http://pravo.biz.ua.

9. http://www.pravoznavec.com.ua

Размещено на Allbest.ru