Функції держави

Як я вже зазначав, коли державні функції треба реалізовувати, то їх втілюють через державні органи. Також слід наголосити, що державні органи часто сприяють втіленню і втілюють функції держави, але мають і свої конкретні функції.

Отже, реалізація функцій держави здійснюється різними державними організаціями. Їх кількість, завдання, компетенція, взаємовідносини та зв'язки між ними визначаються функціями держави. Функція завжди первинна по відношенню до виконуючої її державної організації. Функція - це ідея, необхідність діяльності, її напрямок, а державна організація - це та матеріальна сила, яка втілює цю ідею, матеріалізує її. Функція держави - це дуже широкий напрямок діяльності і вона не може бути реалізована якою-небудь однією державною організацією. Кожна з державних організацій має свої особливі функції, які відрізняються по масштабу від державних функцій. Функції держави, власно кажучи, виконуються сукупністю державних організацій. [30]

Існує два види державних організацій. До першого відносяться державні організації, які здійснюють владну, організаційно-регулятивну діяльність.

Другий вид представляють державні організації, головним призначенням яких є безпосередня практична діяльність щодо виконання функцій держави. Вони створюються органами держави та керуються ними. В залежності від того, в якій сфері державної діяльності (охоронній, екологічній, культурно-виховній тощо) діють державні організації, вони поділяються на види.

В економічній сфері діють державні організації - підприємства та установи, основним призначенням яких є виробнича або забезпечуюча виробництво діяльність, а також надання побутових, кредитно-розрахункових та комунальних послуг населенню. До них відносяться, наприклад, державні заводи й фабрики, сільськогосподарські підприємства, підприємства транспорту та зв'язку (залізні дороги, пошта тощо), торгівельні та побутові підприємства, кредитно-розрахункові установи тощо.

Культурно-виховні завдання виконуються широкою низкою державних організацій, таких як учбові заклади, бібліотеки, музеї, театри тощо.

В охоронній сфері практичне виконання функцій покладено на особливі збройні державні організації. Вони безпосередньо охороняють громадян та країну від внутрішніх та зовнішніх посягань. До них відносяться частини та підрозділи збройних сил, служби безпеки, міліція (поліція), розвідка та деякі інші збройні державні організації.

На реалізації функцій у цій сфері я хочу трохи зупинитися для того, щоб більш конкретизувати роль органів внутрішніх справ в процесі виконання охоронної функції, а також у забезпеченні дотримання законності та правопорядку, внутрішньої безпеки держави.

В умовах катастрофічного росту злочинності, у тому числі організованої і корумпованої, а також погіршення криміногенної ситуації в цілому, зростає роль органів внутрішніх справ, а саме органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю, проводять оперативно-розшукову, наукову діяльність, здійснюють заходи по роботі з населенням щодо правового виховання.

В Україні здійснюються великомасштабні перетворення, спрямовані на зміцнення демократії й створення правової держави. Проходить переоцінка цінностей в економічній, соціальній, управлінській, духовній та іншій сферах життя суспільства. Однією з головних проблем громадського розвитку є зміцнення законності та правопорядку.

Це висуває на перший план завдання забезпечення законності, захисту прав і законних інтересів громадян, верховенство закону. Криміногенна ситуація в державі набирає загрозливого характеру і все далі погіршується. Зростає протидія силам правопорядку.

Майже повсюдно, особливо у великих промислових центрах, збільшується кількість небезпечних злочинів, поєднаних з насильством, жорстокістю й цинізмом. Злочинність стає більш організованою. Вона є одним з головних факторів, які призвели до зневаги законів та їх ігнорування.

Кримінальні структури проникли у сферу економіки, зовнішньоекономічну діяльність, кредитно-банківську систему.

За такої ситуації правоохоронні органи в окремих випадках проявляють терпимість до грубих порушень громадського порядку та інших факторів беззаконня. Все це загострює соціальну напругу, наносить моральну й матеріальну шкоду суспільству, спричиняє недовіру значної частини населення чинності закону.

На стан законності та правопорядку негативно впливає також відсутність чіткого механізму виконання законів, що поряд з халатністю, безвідповідальністю та низькою дисципліною створює сприятливе середовище для пограбування держави, для корупції, хабарництва, інших службових злочинів, формує негативну думку в суспільстві.

“З проголошенням України суверенною державою об'єктивно виникла необхідність у реформуванні державного апарату, зокрема органів внутрішніх справ” [31]. Цей процес прискорився і набрав більш конкретних форм у зв'язку з вступом України до Ради Європи і прийняттям Конституції України.

Треба зауважити, що охоронні, економічні, культурно-виховні та інші завдання виконуються не тільки державними організаціями. В усіх цих сферах поряд з державними організаціями діють приватні та громадські організації й об'єднання. В різних сучасних державах ступінь розвитку приватної підприємницької діяльності неоднакова й залежить від суспільного ладу, політичних, економічних та історичних традицій, визначається національною психологією й особливостями побуту та багатьма іншими факторами. Приватні та громадські організації й підприємства найбільш широко представлені в екологічній, духовній та соціальній сферах. Однак, і в охоронній сфері діють недержавні організації, такі як, наприклад, приватна поліція й охорона, приватні детективні бюро, об'єднання й організації по охороні громадського порядку та самозахисту тощо.

Отже ми бачимо, що на сучасному етапі Україна має ряд проблем з втіленням деяких державних функцій в життя.

Але в будь-якому випадку, пріоритети існують і на даний час-це такі внутрішні функції:економічна і природоохоронна, а також такі зовнішні функції, як :

а) боротьба з міжнародною злочинністю;

б) підтримання міжнародних політичних відносин, економічних та культурних зв'язків .

Для України зовнішні функції і їх характеристика не є виключенням з загального трактування. Сучасна Українська держава має досить багато функцій, котрі виконує як у самій державі, так і за її кордонами. Внутрішні - це напрямки і сторони діяльності держави, в яких конкретизується її внутрішня політика щодо економічних, ідеологічних, екологічних, культурних та інших сторін життя громадянського суспільства.

Розрізняють наступні види внутрішніх функцій Української держави залежно від сфери суспільного життя:

У гуманітарній сфері:

1) гуманітарна (забезпечення, охорона і захист основних прав людини);

2) екологічна (забезпечення екологічної безпеки особи, захист навколишнього природного середовища);

3) соціальна (соціальний захист особи, охорона і відновлення здоров'я, соціальне забезпечення);

4) культурно-виховна (організація освіти, виховання, підтримка і розвиток науки, культури);

В економічній сфері:

1) господарсько-стимулююча (створення умов для розвитку виробництва, захист різних форм власності);

2) господарсько-організаційна (програмування і організація виробництва на державних підприємствах, розпорядження об'єктами державної власності, забезпечення права громадян на підприємницьку діяльність);

3) науково-організаторська (організація та стимулювання наукових досліджень);

У політичній сфері:

1) демократизаторська функція (створення демократичних умов, інститутів для вільного виявлення і врахування інтересів різних соціальних груп суспільства, зокрема для діяльності різноманітних політичних партій та інших громадських об'єднань, також створення умов для існування легальної опозиції);

2) національно-забезпечувальна функція (забезпечення умов для збереження і розвитку національної самобутності корінної та всіх інших націй);

3) охоронна функція (охорона і захист державно-конституційного ладу, громадського миру, законності та правопорядку, прав і свобод громадян).

Зовнішні функції -- це основні напрями діяльності Української держави за її межами у відносинах з іншими державами, світовими громадськими організаціями і світовим суспільством у цілому.

Зовнішні функції Української держави такі:

а) організація співробітництва з іншими державами, окремими органами, світовими громадськими організаціями і світовим суспільством у цілому;

б) захист від нападу ззовні, охорона державних кордонів;

в) підтримування миру і мирного співіснування всього світового суспільства, запобігання війнам, ліквідація зброї масового знищення;

г) правоохоронна;

д) екологічна;

е) участь у вирішенні інших світових глобальних проблем сучасності.

Внутрішні і зовнішні функції кожної держави тісно пов'язані, оскільки зовнішня політика держави значною мірою залежить від внутрішніх умов існування цієї країни.

Основні методи здійснення функцій держави:

а) переконання -- метод, суть якого зводиться до правового виховання населення;

б) заохочення -- метод, суть якого зводиться до пропаганди позитивного досвіду здійснення функцій держави та надання певних переваг колективам і особам, які не допускають правопорушень;

в) примус -- метод, що полягає у можливості застосування або у реальному застосуванні до правопорушників заходів щодо притягнення їх до відповідальності.

Отже, закономірним є розглянути зовнішні відносини Української держави, а саме втілення в життя програм зі співробітництва України з міжнародними організаціями. Важливим моментом є також зосередження уваги на основних напрямках зовнішньої політики України.

Україна займає певне місце у системі сучасних міжнародних відносин. Основні цілі, геополітичні акценти, пріоритети та напрямки зовнішньої політики сучасної України сформульовані у Акті незалежності України, у Декларації про державний суверенітет, виступах Президента та інших документах.

Головною метою зовнішньої політики України є забезпечення її національних інтересів, захист прав та інтересів її громадян за кордоном, створення благоприємних умов для соціально-економічного розвитку нашої держави.

Україна проводить відкриту, чесну та принципову зовнішню політику, засновану на принципах та нормах міжнародного права.

У декларації про державний суверенітет України записано, що:

Україна як суб'єкт міжнародного права здійснює безпосередні відносини з іншими державами, укладає з ними договори, приймає участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, який є необхідним для ефективного забезпечення національних інтересів Республіки у політичній, економічній, інформаційній та інших сферах;

Україна виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, активно сприяє укріпленню загального миру та міжнародної безпеки, безпосередньо приймає участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах;

Україна визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами державного права;

Україна урочисто проголошує про свій намір “ стати у майбутньому постійно нейтральною державою, яка не приймає участі у військових блоках та дотримується трьох без ' ядерних принципів: не використовувати, не виробляти та не купувати ядерної зброї. ” [32]

Основні напрямки зовнішньої політики України були доповнені у Зверненні ВРУ "До парламентів та народів світу". У ньому говориться : "Україна будує демократичну правову державу, першочерговою метою якої є забезпечення прав та свобод людини. З цією метою Україна буде не уклінно дотримуватись норм міжнародного права, керуючись Загальною Декларацією прав людини, Міжнародними пактами про права людини, які Україна ратифікувала, та іншими міжнародними документами" [33]

Таким чином ми можемо сформулювати заключне положення: функції держави є досить розгалуженими, охоплюють усі сфери суспільного життя, через це й набувають реалізації в усіх його сферах. [34]

ВИСНОВКИ