Англосаксонська система права

Президент виступає главою держави, прем'єр-міністром і головнокомандуючим в одній особі. Його вік повинен бути не нижче 35 років і термін проживання в США не менше 14 років. Кількість президентських виборщиків у штаті дорівнює загальному числу представників цього штату в обох палатах конгресу. Виборщиків обирає населення в перший вівторок після першого понеділка листопада високосного року. Президент вступає на посаду лише після того, як принесе присягу, і приступає до обов'язків на початку березня такого року. У день інавгурації він дає клятву шанувати і дотримуватися Конституції, виголошує промову програмного характеру. Президент - глава держави і федеральної адміністрації. але він може бути усунутий від посади резолюцією недовіри, прийнятої конгресом. (8, с.212)

Повноваження президента широкі, але не безмежні. як головна особа, яка формулює національну політику, президент пропонує законодавчі акти конгресу. Президент може накладати вето на будь-який білль, прийнятий Конгресом. Президент є головнокомандуючим збройних сил. Президент має повноваження призначати федеральних суддів у разі виникнення вакансії, включаючи суддів Верховного Суду. Як голова своєї політичної партії та особа, що має відкритий доступ до засобів масової інформації, президент може легко впливати на громадську думку.

У межах виконавчої влади президент має широкі повноваження на випуск положень та директив, що регулюють роботу федеральних державних департаментів та агенцій. Президент призначає голів та вищих посадових осіб таких департаментів та агенцій. Голови великих департаментів, так звані "секретарі", є частиною президентського кабінету. Копейчиков В.В. Загальна теорія держави ы права - К., 2000.с.36

Питання про імпічмент (піднімалося двічі за усю історію США, кожного разу безуспішно) вирішується в Сенаті кваліфікованою більшістю у 2/3 голосів Суд ы и судебный процессВеликобритании: Англия, Уэльс, Шотландия: Учебник / Т.В. Апарова. - М.: Норма,2006. - С. 35

У зв'язку з розвитком двопартійної системи влада президента характеризується певною специфікою. Через слабку партійну дисципліну президент, з одного боку, не завжди міг сподіватися на підтримку своєї партії в палаті представників або в сенаті. З іншого боку, оскільки обирається фактично всім населенням у ході спеціальних виборів він завжди був більш незалежним у своїх діях стосовно конгресу.

Відтоді як США являли собою купку малознатних колоній, розсіяних уздовж Атлантичного узбережжя, країна зазнала неабияких змін, перетворившись, за висловом політолога Бена Воттерберга, на " першу в світі універсальну націю" із 250 млн. населенням, де представлені практично всі національності та етнічні групи земної кулі. Це також країна, де теми і масштаб змін - економічних, культурних, демографічних і соціальних - не зменшуються з плином часу. Сполучені штати часто перебувають на авангарді модернізації та перетворень, які згодом відбуваються в інших країнах світу. До того ж США і надалі продовжують плекати ключові цінності, що своїм корінням сягають витоків нації. Йдеться передусім про несхитну віру у свободу особистості та демократію, відданість принципам економічного достатку і процвітання громадян країни. Неодмінною умовою існування сполучених штатів Америки залишається збереження та захист свободи, демократії і рівних можливостей для подальшого розквіту нації Лисенков С.Л. Основи держави і права. - К., 2007.с.178

Американці регулярно використовують свої демократичні права шляхом голосування на виборах та участі у політичних партіях та виборних кампаніях. Сьогодні у сполучених штатах існують дві великі політичні партії: Демократична та республіканська. Демократична партія, яка вийшла з партії Томаса Джефферсона, була сформована до 1800 року. Республіканська партія була створена у 1850-х роках Лінкольном та іншими діячами, які були противниками розширення рабства у нових штатах, які на той момент увійшли до Союзу.

Демократична партія вважається більш ліберальною партією, а Республіканська - більш консервативною. взагалі, демократи вважають, що уряд зобов'язаний забезпечувати соціальні та економічні програми для тих, кому вони потрібні.

Республіканці не обов'язково заперечують ці програми, але вважають їх занадто дорогими для платників податків. Республіканці більше зосереджені на заохоченні приватних підприємств, вважаючи, що міцний приватний сектор робить громадян менш залежними від уряду.

Обидві великі партії мають групи підтримки серед широких прошарків американців та охоплюють широкий спектр політичної думки. Члени і навіть обрані посадовці однієї партії не обов'язково погоджуються один з одним у кожному питанні. Американці не повинні бути членами політичної партії для того, щоб брати участь у голосуванні або щоб бути кандидатом на державну посаду без наданих партією грошей або учасників кампанії.

Невеликі політичні партії, вони іменуються "третіми партіями", - другорядні для Сполучених штатів, і їхні кандидати рідко вибираються на посади. Невеликі партії, однак, часто служать для привернення уваги до питань, які турбують виборців, але були проігноровані у політичному діалозі. коли це трапляється, одна або обидві великі партії можуть звернутися до цього питання, і тоді треті зникають.

На загальнонаціональному рівні вибори проводяться кожних два роки. Американці вільні щодо міри своєї участі в політичному процесі. Багато громадян активно беруть участь у ньому через волонтерську роботу на кандидатів, популяризацію певного питання або висування самих себе на посаду. Інші обмежують свою участь голосуванням у день виборів, дозволяючи своїй демократичній системі спокійно працювати та будучи впевненими у захисті своїх свобод.

На рубежі 2002-2003 рр. США приступили до реалізації на Ширшому Близькому Сході широкомасштабної стратегії "просування демократії". Центральне місце у її здійсненні відводилось Іраку. Суть політики США в Іраку полягає у тому, що арабську країну обрано як показовий полігон у реалізації зазначеної стратегії на Близькому і Середньому Сході. Трансформація Іраку за планами Вашингтона - це реалізація своєрідного пілотного проекту будівництва демократії й ринкової економіки в арабській країні для наступного поширення цієї моделі на весь Близький і Середній Схід.

Обрання Іраку ключовою країною у розгортанні трансформаційних процесів на Близькому і Середньому Сході зумовлюється комплексом чинників. Американськими стратегами та аналітиками враховувалося винятково важливе стратегічне розташування Іраку в центрі Арабського світу, наявність колосальних запасів енергоресурсів, особлива роль цієї країни у політичній історії арабського народу та всього Близькосхідного регіону.

Однак протягом кількох років після скинення режиму С. Хусейна американці припустилися в Іраку численних серйозних промахів й помилок. Все це призвело у 2006 р. до різкого загострення ситуації в Іраку, коли країна, фактично, опинилась у стані громадянської війни, ситуація в країні почала виходити з під контролю. Як наслідок, Республіканська партія США зазнала нищівної поразки на проміжних виборах до Конгресу у листопаді 2006 р. На своїй першій прес-конференції за результатами виборів Дж. Буш був змушений визнати, що Ірак став головною причиною програшу республіканців на проміжних виборах і американська стратегія в Іраку потребує переосмислення.

10 січня 2007 р. американський президент виступив зі Зверненням до нації, в якому виклав основні положення нової стратегії США в Іраку, яка згодом отримала назву "Новий шлях вперед" (New Way Forward). Головна ідея цієї нової стратегії полягає у тому, що Сполучені Штати тимчасово йдуть на доволі значне збільшення своїх військ в Іраку, в першу чергу, у Багдаді (так званий "ривок" до Іраку), з тим, щоб надати можливість іракському уряду "отримати простір" для просування вперед у вирішенні назрілих питань національного примирення та стабілізації ситуації в країні.

Проведення наприкінці листопада 2007 р. на території Сполучених Штатів міжнародної конференції в Аннаполісі, яка відкрила шлях до прямих переговорів між Ізраїлем та Палестиною у напряму укладання всеохоплюючого мирного договору, стало помітним успіхом американської дипломатії, яка дозволила американській адміністрації зміцнити свої позиції в Іраку.

Слід розуміти, що США увійшли до Іраку надовго і у стратегічній перспективі робитимуть все, або закріпитися у цій країні. В Іраку США опрацьовуватимуть нову версію "південнокорейської моделі" співробітництва та впливу з урахуванням особливостей та реалій як самого Іраку так й усього Близькосхідного регіону. Зайчук О.В. Правовая система США. - К.,2002.

Вибори президента США 2008 року - 56-ті вибори президента та віце-президента Сполучених Штатів Америки, відбулися 4 листопада 2008 р. У ході передвиборної боротьби на виборах 2008 р. з'явилося декілька основних кандидатів. Від Демократичної партії США за посаду президента країни боролися сенатор конгресу США від штату Іллінойс Барак Обама. Його суперником від Республіканської партії США виступав сенатор конгресу США від штату Арізона Джон Маккейн. У виборах також брали участь кандидати від Лібертаріанської партії Боб Барр, від Конституційної партії Чак Болдвін та від Партії зелених Сінтія Маккіней. Одним з претендентів на посаду був також незалежний кандидат Ральф Нейдер.

Вибори Президента США співпали з виборами у Сенат США у 38 штатах та в Палату представників у всіх штатах країни. Списки виборців складалися частково на основі перепису населення США 2000 року.

Вибори Президента США 2008 р. мали багато в чому історичне значення: вперше на найвищу посаду в країні балотується чорношкірий кандидат Барак Обама. Його суперником у Демократичній партії була також перша жінка-претендент на посаду президента Гілларі Клінтон, однак у результаті внутрішньопартійної боротьби вона поступилася номінацією Бараку Обамі. Кандидат на посаду віце-президента США від Республіканської партії Сара Пейлін також перша жінка-кандидат на цю посаду. Її соратник по партії та кандидат на посаду президента Джон Маккейн є найстарішим претендентом в історії країни у віці 72 років.

За результатами голосування 4 листопада 2008 р. у виборах переміг кандидат від Демократичної партії Барак Обама, отримавши 349 голосів колегії виборців та 52% голосів виборців країни. Таким чином, Барак Обама був обраний 44-им президентом США. Інавгурація новообраного президента країни відбулася 20 січня 2009 року. М.В. Цвік, В.Д. Гончаренко, Л.Л. Рогачова та ін. - Харків: Право, 2002.

2.3 Основні риси правової системи Австралії

Правова система Австралії зазнала сильного впливу загального права з моменту створення тут англійських колоній (1788 p.). Офіційний акт британської влади про поширення на Австралію загального права і парламентських актів був прийнятий у 1828 р. Основними джерелами австралійського права дотепер є судовий прецедент загального права і закон. Тоді ж була затверджена превалювання постанов Палати лордів і англійських апеляційних інстанцій над рішеннями австралійських судів. Вона діяла навіть в умовах, коли Австралія одержала можливість самостійно формувати свою правову і судову системи (за Конституцією 1900 p.). Лише з 1960-х років австралійське загальне право почало позбавлятися розгляду його як частини англійського права і, врешті-решт, рішенням Судового комітету Таємної ради в Лондоні було закріплено як самостійна система права. Проте авторитет англійських суддів настільки укоренився у свідомості австралійських судців, що вони традиційно посилаються у своїх рішеннях на заморських колег.

Загальне право і законодавство Австралії відрізняються від англійського і північноамериканського. Позаяк в США кожний штат має власне загальне право, в Австралії загальне право є єдиним для всіх штатів (їх шість) і територій (Північна та Австралійська столична). Єдність загального права забезпечується Верховним судом Австралії. Його рішення у скаргах на постанови суду будь-якого штату є обов'язковими для всіх судів. Рішення Верховного суду Австралії і верховних судів штатів і територій мають силу прецеденту. Нижчі суди такої прерогативи не мають. Проте верховні суди не вважають себе пов'язаними своїми рішеннями, тоді як для нижчих судів вони є обов'язковими.

На відміну від загального права, єдиного для всіх суб'єктів Австралійського Союзу, законодавство становить систему законів, прийнятих як загально федеральним парламентом, так і окремими штатами. Законодавчі повноваження суб'єктів федерації доволі широкі. Більшість суспільних відносин (відносини земельної власності і деяких інших видів відносин власності, договірні відносини, відповідальність за заподіяння шкоди тощо) регулюється законодавством штатів. Регулювання певної частини суспільних відносин знаходиться у спільній компетенції Союзу і штатів. До виключної компетенції Союзу належить регулювання важливої і значної частини суспільних відносин (визначення юрисдикції судів і деякі інші питання правосудця, питання наймання і звільнення, пенсійне забезпечення, шлюб і розлучення /крім приватних питань/, банківське і авторське право та ін.). У разі колізій між законами Союзу і штатів пріоритет мають загальносоюзні закони.

Кодифікація нормативних актів відбувається на рівні штатів. Наприклад, кримінальне право кодифіковане в штатах Квінсленд, Західна Австралія і Тасманія. Громадяни Квінсленда пишаються своїм Кримінальним кодексом 1899 p., розробленим для Англії юристом Дж. Стифеном у 1877 р. Не прийнятий в Англії, він став чинним у їх штаті. В інших штатах і територіях проведено консолідації актів за окремими видами злочинів (убивство, крадіжка та ін.).

На загальносоюзному рівні прийняті закони, що регулюють діяльність компаній (Закон про корпорації 1989 p.), захист від різних видів забруднення навколишнього середовища (такі акти приймаються й у штатах, наприклад, у Південної Австралії в 1987 p.). Видано закони про скарги на дії посадових осіб, про страхування, про боротьбу з поширенням наркотиків та ін. Особливу увагу приділено регулюванню правового становища корінних жителів Австралії - аборигенів.

Сучасне реформування законодавства провадиться з метою встановлення однаковості законів Союзу і штатів.

Висновки

Англосаксонська правова система представлена наступними країнами: Англія, США, Нова Зеландія,Канада, Австралія, Індія, що були колоніями Британської імперії.

В Англії періоду нормандського завоювання існувала розрізнена, не зв'язана між собою локальна нормо творчість, заснована здебільшого на місцевих звичаях. Починаючи з X століття, королівські судді починають формування єдиного для всієї країни прецедентного права. Вироблювані рішення приймаються за основу всіма іншими суддями. Під час відсутності прецеденту суддя самостійно формулює рішення в справі. Таким чином, суддя здійснює нормотворчі функції. Поступово складається єдина система судових прецедентів - так зване загальне право. Загальне право - це судове право, вироблюване суддями в процесі розгляду конкретних правових суперечок - казусів.

Одночасно існує й статутне право - система нормативно-правових актів, і прецедент не. Але головне джерело англосаксонського права - судовий прецедент. Суддя тут - суб'єкт правотворчості. Відомі аксіоми англосаксонського права: "право тільки там, де є судовий захист", "закон - це те, що про нього говорять судді", "якщо немає прецеденту - право мовчить". Сила прецеденту визначається місцем суду в ієрархії судової влади. Нижчі суди прецедентів не створюють. При цьому кожний суддя формально зв'язаний рішеннями вищестоящих і аналогічних судів.

Для англосаксонської системи права характерний не нормативний, а казуальний тип юридичної свідомості: факт тут рівняється не з нормативною моделлю, а з іншим аналогічним казусом, судовою й правозастосовною практикою. Тому такий тип права часто називають казуальним. Норми права в англосаксонських правових системах носять досить детальний, казуїстичний характер, оскільки формулюються у вигляді прецедентів при рішенні конкретних казусів - справ. Величезне значення надається формалізованим процедурам, процесуальним нормам, засобам юридичного захисту.

Відсутній розподіл права на приватне й публічне. Як правило, немає й галузевого розподілу норм. В англосаксонській моделі формальний пріоритет належить законодавству, але фактично все залежить від розсуду судді, від того, як він витлумачить і застосує норму закону. Саме на судове рішення, а не на первісну норму закону орієнтуються учасники правовідносин.

Тому судове рішення має фактичний пріоритет перед законодавством. У США суди здійснюють конституційний контроль за відповідністю законодавчих актів Конституції країни, установлюючи прецедент ні норми й виробляючи загально правові принципи.

До достоїнств англосаксонської правової родини відноситься гнучкість, оперативність, зв'язок з повсякденним життям, швидке пристосування права до обстановки, що змінюється. До недоліків - не систематизованість системи права, його казуїстичність, недостатня визначеність.

Список літератури

1. Алексеев С.С. Теория права. - М., 2005.

2. Английская судебная система: Учебник / Перевод с английского И.И. Иванова. - М.: Юристь, 2004. - С. 94.

3. Бандурка О., Пушкін О., Зайцев П. Право і держава - теоретичний аспект// Право України. - 2005. - №1

4. Безродний, Г.К. Ковальчук, О.С. Масний. - К.: Юрінком Інтер, 2009

5. Буржуазная юстиция. Состояние и перспективы развития: Учебное пособие / С.В. Боботов. - М.: Инфра, 1997. - С. 10.

6. Зайчук О.В. Правовая система США. - К.,2002.

7. Колодій А. М., Копейчиков В.В. Загальна теорія держави ы права. -К.; Юрінком, 1997.

8. Копейчиков В.В. Загальна теорія держави ы права - К., 2000.

9. Костецький М.В. Проблеми державотворення в Україні// Вісник Львівського ун-ту, сер. Юридична, 2004.;

10. Котюк О.В. Основи держави і права. - К., 2008.

11. Луць Л.А. Сучасні правові системи світу. Навчальний посібник - Львів: юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2003. - 255 с.

12. Лисенков С.Л. Основи держави і права. - К., 1997.

13. Основные правовые системы современности: Учебное пособие / Перевод с французского В.А. Туманова. - М.:Юристь, 2002. - С. 84.

14. Петрова Л. Думки щодо підручника проф.. С.С. Алексеева // Право України. - 2005. - №5.

15. Рабинович П.М. Основи загальної теорії права та держави. - К.,2004.

16. Рене Давид. Основные правовые системы современности. - М., 2008.

17. Романов, А.К. Правова система Англії: навчальний посібник / А.К. Романов. - М.: Справа, 2005. - 344 с.

18. Світова класична думка про державу і право: Навч. посібник/ Скакун О.Ф. Теорія держави та права. - Харків, 2000.

19. Суд ы и судебный процесс Великобритании: Англия, Уэльс, Шотландия: Учебник / Т.В. Апарова. - М.: Норма,2006. - С. 13.

20. М.В. Цвік, В.Д. Гончаренко, Л.Л. Рогачова та ін. - Харків: Право, 2002.

21. Шульженко Ф.П., Андрусяк Т.Г. Історія вчень про державу і право. - К.: Юрінком Інтер, 2008.

Размещено на Allbest.ru