Механізми колізійного регулювання в сучасному міжнародному приватному праві

Наведений у дисертації аналіз положення ст. 1557 проекту ЦК України, яка стосується наслідків обходу закону, засвідчив, що ця стаття, в цілому, сформульована невдало і, скоріш за все, не працюватиме на практиці в умовах, коли колізійне законодавство дозволяє широку автономію волі. Законодавче положення про обхід закону має робити акцент на наявності факту зловживання правом та свідомого, недобросовісного вилучення правовідношення зі сфери дії правопорядку, з яким воно найтісніше пов'язано. В роботі робиться висновок про те, що функції положення про недопущення обходу закону можуть бути реалізовані за рахунок приписів щодо тісного зв'язку та обов'язкового застосування імперативних норм, отже на сучасному етапі навряд чи є сенс у включенні до українського колізійного законодавства окремої норми про наслідки обходу закону.

У підрозділі щодо питань встановлення змісту іноземного права та взаємності в МПрП окреслено загальні тенденції кодифікації у цих сферах. Україна, в цілому, наслідує в цьому відношенні практику країн континентальної Європи.

У окремому підрозділі досліджуються питання колізійного регулювання у сфері право- та дієздатності фізичних та юридичних осіб - учасників приватно-правових відносин, ускладнених іноземним елементом, на прикладі проекту Цивільного кодексу України, а також законодавчої практики інших держав.

Як відомо, до питань особистого статусу доктрина міжнародного приватного права відносить, у першу чергу, питання початку і закінчення правоздатності особи; питання дієздатності; питання особистих прав (право на ім'я, честь, фірму та ін.); деякі аспекти сімейних правовідносин (зокрема щодо умов для укладення шлюбу та розлучення) тощо.

Основним колізійним принципом, на якому грунтуються колізійні норми у сфері статусу фізичних осіб є принцип lex personalis, визнаний у законодавстві та правозастосовчій практиці переважної більшості держав. Стосовно юридичних осіб доктрина МПрП формулює принцип lex societatis (закон національності юридичної особи). Щоправда, ця формула не була сприйнята у проекті ЦК України, який оперує категорією “особистий закон юридичної особи”, встановлюючи, таким чином, для фізичних та юридичних осіб єдину термінологію (хоча “особистий закон” у кожній з цих категорій грунтується на відмінних критеріях і має різний зміст).

Аналіз основних критеріїв застосування колізійного принципу lex personalis (lex patriae та lex domicilii) засвідчив, що останнім часом у законодавстві багатьох країн, в т.ч. європейських, спостерігається тенденція до визначення особистого закону фізичної особи як закону її місця проживання (звичайного перебування). Віддання переваги принципу domicilii перед законом громадянства свідчить про лібералізацію колізійного регулювання та поширенню сфери дії колізійних прив'язок, що грунтуються на гнучких критеріях.

В дисертації звертається увага на сучасні тенденції колізійного регулювання у сфері основних інститутів приватного права: а)права власності; б)договірних зобов'язань; в) сімейно-шлюбних відносин; г)спадкування.

Формулюючи колізійні приписи у галузі права власності, абсолютна більшість законодавчих актів та проектів законів про міжнародне приватне право, прийнятих або розроблених у другій половині ХХ ст., встановлюють генеральний колізійний принцип lex rei sitae. Виключення з цього принципу залежать а)від статусу майна в тій чи іншій справі; та б)від характеру правовідносин щодо майна.

Принцип місцезнаходження речі на сьогоднішній день можна розглядати як загальне відправне колізійне начало при визначенні прав, як на нерухомі, так і на рухомі речі. Дослідження сучасних тенденцій законодавчого регулювання колізійних питань речового права показало, що цей принцип знайшов втілення у законодавстві про МПрП більшості держав, які кодифікували норми міжнародного приватного права. При цьому, стосовно рухомого майна в багатьох випадках колізійні норми, що відсилають до lex rei sitae, доповнено цікавим елементом: права на рухоме майно приписується визначати за законом країни, де майно знаходилось у момент виникнення таких прав.

Деякі, як правило, найбільш ранні, акти про МПрП не проводять різниці між рухомим та нерухомим майном в питаннях права власності. Такий підхід виключає у багатьох випадках необхідність запровадження правил про колізійні питання класифікації речей. У більш пізніх законах колізійні питання права власності на нерухомість відокремлюються від прав на рухоме майно. Стосовно останнього зазвичай встановлюється прив`язка до права країни, де майно перебувало в момент виникнення права власності. По-перше, така постановка питання сприяє захисту набутих прав на рухоме майно. По-друге, за такої ситуації виникає потреба у встановленні положень щодо вибору права, застосовуваного до класифікації речей. Слід зазначити, що подібні правила не завжди узгоджуються з загальними приписами про кваліфікацію, оскільки останні зазвичай виходять з концепції кваліфікації за законом суду, а кваліфікація майна, як правило, відбувається за законом його місцезнаходження.

В багатьох зазначених нормативних актах розрізняються такі категорії речових прав, як а)зміст та здійснення речових прав та б)набуття та втрата права власності (особливо на рухоме майно). Останні, на відміну від попередніх, зазвичай прив`язуються до певного моменту в часі, коли мала місце обставина, внаслідок якої право виникло або було втрачене.

Переважна більшість законодавчих актів у сфері МПрП містить спеціальні норми для регулювання колізійних питань права власності на особливі категорії майна: майно у транзиті (пріоритетним принципом у найбільш сучасних актах з питань МПрП є принцип країни призначення); транспортні засоби; цінні папери тощо.

Виняток із правила lex rei sitae робиться також для майнових питань особливих видів правовідносин, в першу чергу сімейно-шлюбних та спадкових.

В цілому ж, для більшості колізійних прив'язок у сфері речових прав відправним принципом є закон місцезнаходження речі, який останнім часом набув поширення не тільки в континентальному праві, але й у країнах common law.

У контексті загальних тенденцій розвитку законодавства у галузі колізійного регулювання питань договірних зобов`язань, відзначаються такі основні риси, як дедалі активніше поширення начал автономії волі та найбільш тісного зв`язку. Надання їм пріоритетної ролі у вирішенні колізій у сфері зобов'язань має багато переваг. По-перше, таким чином досягається мета лібералізації колізійних прив'язок, встановлення гнучких колізійних правил. По-друге, слід вказати на те, що законодавство і доктрина багатьох країн виходять з того, що при автономному виборі права країни сторони можуть посилатися лише на матеріальні, але не колізійні норми цього права, отже чим ширше сфера дії принципу lex voluntatis, тим меншою є вірогідність зворотного відсилання. По-третє, такий підхід, в цілому, узгоджується з концепцією “тісного зв`язку”. При цьому, однак, з метою запобігання наміру сторін відійти від правопорядку, найтісніше пов`язаного з правовідношенням, та вибору найбільш “вигідного” права в багатьох законах про МПрП передбачено правило про недійсність вибору права, спрямованого на обхід закону.

Прикметною тенденцією є також поширення дії принципів автономії волі та найбільш тісного зв'язку на сферу недоговірних зобов'язань та відповідно - зменшення ролі колізійного принципу lex loci delicti commissi.

В ході аналізу загальних тенденцій розвитку законодавства про МПрП в частині колізійного регулювання питань сімейного права виявлено наступне:

По-перше, у процесі реформування національних систем міжнародного приватного права, що відбулося у багатьох державах у другій половині ХХ ст., значно розширилася сфера дії двосторонніх колізійних норм, що сприяє справедливому вирішенню колізій у питаннях сімейно-шлюбних відносин з іноземним елементом та усуненню проблеми “шкутильгаючих правовідносин”.

По-друге, позитивним моментом є поширення на сферу колізійного сімейного права принципу автономії волі, причому не тільки в галузі майнових прав та обов`язків подружжя, але й щодо загальних наслідків шлюбу та деяких інших питань.

По-третє, більшість прийнятих законів пропонують гнучку систему прив'язок, яка дозволяє ефективно вирішувати колізійні проблеми, що виникають у сфері сімейного права. Значне поширення отримала практика запозичення “шкали Кегеля” (яка втілена у ст. 14 Вступного закону до Німецького цивільного уложення) у питаннях визначення права, застосовуваного до загальних наслідків шлюбу, майнових відносин подружжя, припинення шлюбу тощо.

Нарешті, важливе значення має той факт, що жоден з розглянутих законів не встановлює вимог взаємності щодо визнання шлюбів, укладених між іноземцями на підставі іноземного права.

Як свідчить дослідження тенденцій законодавчого регулювання у сфері колізійних питань спадкового права, основний масив проблемних ситуацій, що виникають в цій царині, пов'язаний з особистим статутом спадкодавця. Вирішуються такі колізії здебільшого шляхом застосування закону громадянства або доміцилію спадкодавця. Не слід, однак, забувати, що спадкові відносини в більшості випадків виникають з приводу майна, фактично, у цій категорії правовідносин майно виступає основним “іноземним елементом” отже, в цілому, припустимим є застосування у спадкових відносинах тих саме колізійних критеріїв, що використовуються для вирішення колізійних питань права власності. Це чітко простежується у законодавчих актах з МПрП, які проводять різницю між рухомим та нерухомим майном.

У дисертації виявлено та досліджено низку загальних тенденцій розвитку механізмів колізійного регулювання у МПрП на сучасному етапі.

Необхідність оновлення правового матеріалу, що складає національне законодавство у сфері МПрП, вимагає передусім усунення прогалин, пов'язаних із появою у сфері міжнародного цивільного та комерційного обігу нових приватно-правових інститутів, включаючи нові види договорів та надання більшої “гнучкості” окремим колізійним формулам, “пом'якшення” класичних “жорстких” прив'язок. До цього слід також додати таке завдання, як розширення обсягу колізійного регулювання і відповідно сфери застосування іноземного права. Поширення практики застосування іноземних законів, особливо у країнах, де суди мають правотворчу функцію, сприяє кращій обізнаності з іноземними правовими системами, запозиченню правових норм та інститутів, вдосконаленню власної правової системи і взагалі - уніфікації права.

Визначальною тенденцією законодавчого регулювання у МПрП у другій половині ХХ ст. є посилення уваги до кодифікації загальних положень цієї галузі права. Раніше ці питання або взагалі не отримували нормативного закріплення, залишаючись на розгляд та вирішення науковців та суддів, або були хаотично розкидані по текстах відповідних законодавчих актів (частіше - цивільних кодексів), без будь-якої систематизації. У більш пізніх кодифікаціях ці норми висунуто на передній план, вони, як правило, викладаються в окремих розділах законів про МПрП або цивільних кодексів.

Під час дослідження нормативної природи МПрП неодмінно постає відоме питання про співвідношення колізійного та матеріально-правового методів регулювання правовідносин з іноземним елементом. Останній застосовується у внутрішньому законодавстві, як правило, для регулювання найбільш значущих у загальнодержавному плані відносин, де застосування іноземного права не відповідає національним інтересам, у зв'язку з чим такі, наприклад, питання, як правовий статус іноземців, режим іноземного інвестування тощо регулюються безпосередньо або опосередковано (за наявності односторонньої колізійної норми) матеріальними приписами національного законодавства.

Відповідно до найбільш поширеного у доктрині МПрП підходу, зміст міжнародного приватного права не зводиться виключно до колізійних норм. Однак згадані вище матеріальні норми щодо статусу іноземців тощо зазвичай не отримують закріплення в законодавчих актах про МПрП. Кодифікація МПрП - це в першу чергу кодифікація механізмів колізійного права, а основним методом регулювання в МПрП виступає колізійний метод, оскільки він забезпечує реалізацію головних функцій цієї галузі. Матеріальні норми знаходять відображення в законах про МПрП лише тією мірою, якою вони регламентують цивільну правоздатність іноземців (колізійних проблем тут майже не виникає), а також питання дії колізійних норм та сфери застосування іноземного права (відсилання, кваліфікація, публічний порядок, встановлення змісту іноземного права та ін.).

Крім цього, в дисертації вказано на те, що матеріальний метод в МПрП не завжди є прямим. Застосування до правовідносин з іноземним елементом матеріального права даної держави опосередковується дією односторонніх колізійних норм цієї держави (як, наприклад, у питаннях форми і порядку укладення шлюбу, де у багатьох країнах застосуванню підлягають лише місцеві закони).

Останнім часом у літературі з МПрП істотний інтерес викликають теоретичні та практичні питання структури колізійної норми. Як відомо, згідно з традиційним поглядом на цю проблему, структура колізійної норми, в силу її специфічної, відсильної функції, відрізняється від структури класичної норми права (гіпотеза-диспозиція-санкція) і включає два елементи: обсяг, що вказує на сферу застосування даної норми, та прив'язку, що вказує на застосовуване у даному конкретному випадку право.

Втім, новітні дослідження показують, що у структурі колізійної норми можна виокремити також гіпотезу (яка вказує на умови застосування колізійної норми) та санкцію (яка регламентує наслідки неправильного застосування колізійної норми та/або незастосування (неправильного застосування) іноземного права. На сучасному етапі, щоправда, ці ідеї залишаються у площині теорії та не відображаються текстуально в законодавчих приписах. Однак цілком ймовірно, що в майбутньому колізійні норми еволюціонуватимуть у цьому напрямку, що, очевидно, сприятиме удосконаленню механізмів колізійного регулювання. Зокрема у дослідженні обгрунтовано думку про доцільність втілення у законодавстві про МПрП положень про наслідки неправильного застосування колізійної норми або іноземного права.

Звертається увага на появу в законодавстві про МПрП значної кількості новел, особливо в частині колізійного права. В законах про МПрП різних держав помітні норми, що регулюють колізійні питання в таких сферах, як захист недієздатних, давність набуття (usucapio), довічне утримання, засоби кредитування, правовий статус ТНК, деякі питання колізії юрисдикцій тощо. Очевидно, що багато специфічних питань приватно-правових відносин з іноземним елементом не можуть бути адекватно вирішені за допомогою класичних колізійних норм і потребують спеціального регулювання.

Водночас збільшилася кількість двосторонніх колізійних норм у тих сферах, де вони раніше формулювалися переважно як односторонні. З'явилася значна кількість субсидіарних та альтернативних колізійних прив'язок. Взагалі, роль односторонніх колізійних норм, які відсилають виключно до закону країни суду, значно зменшилася. З'явилося й дедалі поширюється у законодавчих актах правило про обов'язкове застосування імперативних норм країни, які мають тісний зв'язок із правовідношенням або імперативних норм країни суду, отже поступово зникає потреба у односторонньому колізійному регулюванні.

Окрему увагу приділено інституту автономії волі (lex voluntatis) та принципу найбільш тісного зв'язку (proper law). Зміст цих категорій не може бути зведений до рівня звичайних колізійних прив'язок, але саме на цих принципах грунтується переважна більшість норм МПрП сучасного зразку, в яких реалізуються дві основні риси сучасного колізійного регулювання: диспозитивність та гнучкість.

Під час аналізу законодавчого регулювання у сфері автономії волі вивчено основні теоретичні підходи до сутності та змісту цього явища, обгрунтовано висновок про те, що роль автономії волі не може бути зведена до звичайного прив'язного критерію. Це інститут МПрП, який складається як з норм колізійного характеру (власне, на началі автономії волі грунтуються диспозитивні колізійні норми), так і з матеріально-правових приписів, які регламентують питання дії окремих колізійних норм.

Принцип тісного зв'язку займає дедалі більш вагоме місце у сучасних кодифікаціях МПрП. Особливості законодавчого закріплення цього принципу зумовлені його подвійною функцією. З одного боку, він є основою для формування гнучких колізійних норм, метою яких є пошук закону, найбільш властивого даним правовідносинам, замість визначення компетентного правопорядку на підставі жорстких, заздалегідь встановлених критеріїв. В такій якості принцип тісного зв'язку включається у розділи законів про МПрП, що стосуються безпосередньо колізійного права. З іншого боку, сам по собі “тісний зв'язок” не є чітким прив'язним критерієм і може бути характеризований як колізійна норма, що знаходиться у стадії становлення, або, скоріш, як матеріально-правова норма відсильного характеру, яка передбачає пошук оптимальних формул прикріплення. Специфіка такого пошуку полягає в тому, що здійснюється він, як правило, не серед встановлених законом норм, а у фактичних обставинах справи, а це не в останню чергу сприяє розвитку якісно нових підходів до вирішення колізійних проблем.

Звертається увага на питання впливу міжнародних договорів на процес розвитку законодавства про міжнародне приватне право. В багатьох країнах, і особливо це стосується континентальної Європи, законодавство в галузі МПрП перебуває під істотним впливом міжнародних зобов'язань цих держав, зокрема в рамках регіональних економічних об'єднань. Далеко не завжди такий вплив отримує позитивну оцінку. Проте сама його наявність не викликає сумніву. Поряд з тенденцією текстуального відтворення в національних законодавчих актах з питань МПрП положень міжнародних договорів, має місце техніка, коли статті законів про МПрП не містять прямих приписів, а просто відсилають до відповідних положень міжнародних договорів.

У контексті розгляду впливу міжнародних договорів на розвиток національного законодавства з МПрП цікавою є проблема уніфікації законів у цій сфері. Це питання дедалі ширше обговорюється у пострадянській доктрині у зв'язку, зокрема, з розробкою моделі цивільного кодексу для держав СНД. Тут слід, однак, зазначити, що спроби регіональної уніфікації колізійного права далеко не завжди бувають вдалими. Більш доцільним уявляється варіант органічного зближення національних правових систем у частині колізійного регулювання шляхом узвичаєння загальноприйнятих підходів до правозастосування в цій галузі. Таке зближення залежить передусім від фактичних обставин співіснування держав і визначається такими чинниками, як а)спорідненість правових систем; б)економічні зв'язки; в)міграція населення тощо. Це об'єктивний процес, в якому не останню роль відіграють правова наука (яка узагальнює і систематизує доктринальні механізми вирішення колізій) та судова практика (яка реалізує ці підходи при вирішенні конкретних справ, що виникають з правовідносин, ускладнених іноземним елементом).

Окрему увагу приділено спеціальним колізійним нормам, які містяться не в загальних законодавчих актах з МПрП, а у спеціальних законах (про торговельне мореплавство, інвестиції тощо). Підкреслено, що сьогодні основними завданнями удосконалення законодавчого регулювання специфічних колізій мають стати: а)систематизація спеціальних колізійних норм, б)узгодження цих норм із загальними положеннями міжнародного приватного права.

В цілому, аналіз загальних напрямів розвитку законодавства з міжнародного приватного права у другій половині ХХ ст. засвідчив таку основну тенденцію, як поширення гнучкого правового регулювання в цій сфері шляхом розширення сфери дії принципів автономії волі та найбільш тісного зв'язку, запровадження субсидіарних та альтернативних колізійних прив'язок, спеціальних колізійних норм, що сприяє більш широкому застосуванню на території тієї чи іншої держави іноземних законів та відповідно - підвищенню авторитету держави та довіри до неї на міжнародній арені.

Проведене узагальнення напрямів кодифікації МПрП у різних регіонах засвідчує масштабну рецепцію підходів до законодавчого регулювання тих чи інших питань МПрП. Відзначається зближення позицій країн континентальної та англо-американської сімей права щодо законодавчого регулювання у сфері МПрП. Перші активно впроваджують у законодавство принцип найбільш тісного зв'язку, запозичений в англо-американській доктрині міжнародного приватного права. В останніх переглядається традиційно негативне ставлення до кодифікації права, в т.ч. МПрП, визнається необхідність систематизації законодавства у цій галузі.

У чотирьох підрозділах п'ятого розділу дисертації - “Засоби вирішення специфічних колізій в міжнародному приватному праві” - висвітлено основні тенденції законотворчості та правозастосування у сфері специфічних колізій, які виникають у галузі МПрП: ієрархічних, інтертемпоральних, інтерлокальних та інтерперсональних.

Відомо, що для МПрП, як і для будь-якої іншої галузі права, дуже актуальними є питання ієрархії джерел права. Тут конфлікт правових приписів може виникати як на рівні національного законодавства, особливо у федеративних державах, так і між положеннями національного закону й міжнародних договорів. Стосовно першої з цих категорій висловлено думку щодо доцільності встановлення єдиного колізійного регулювання в рамках однієї держави, причому цього найлегше досягти шляхом прийняття спеціального закону про МПрП (наприклад, у Австрії та Швейцарії питання МПрП врегульовано на рівні федеральних законів). Щодо колізій між приписами національного законодавства та міжнародних договорів, проблеми, яка має коріння у відомій концепції “подвійності” джерел МПрП, доцільним уявляється стати на бік вчених, які вважають, що такі колізії мають не вертикальну, а горизонтальну структуру, а пріоритет положень міжнародного договору грунтується на їх спеціальному характері.

Під час проведення кодифікації норм міжнародного приватного права слід брати до уваги можливість виникнення у майбутньому колізій ієрархічного характеру між колізійними нормами, що містяться у генеральному законодавчому акті (самостійний закон з МПрП чи розділ цивільного кодексу) та приписами щодо вирішення колізій, викладеними у спеціальних законах (про торгівельне мореплавство, повітряні перевезення тощо). Така колізія повинна вирішуватися на користь спеціальних норм, але її можна було б взагалі уникнути, якби врегулювання всіх можливих специфічних колізійних ситуацій було б передбачено в загальному законі про МПрП. В такому разі колізійні норми спеціальних галузевих законів втрачали б свій ефект як такі, що були прийняті раніше.

В ході дослідження світової практики вирішення питань щодо дії колізійних норм в часі помічено, що ретроактивність колізійних норм у певних випадках припускається. В цілому, питання зворотної дії колізійних норм доцільно врегульовувати на рівні загального законодавства про МПрП, наприклад, у перехідних положеннях до відповідних законодавчих актів.

Відомо, що в Україні, відповідно до ст. 58 Конституції, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Однак проведене дослідження законодавчого досвіду іноземних країн (зокрема Великобританії) у сфері формулювання перехідних положень показує, що зворотна сила може надаватися не лише у сфері юридичної відповідальності за правопорушення, яка може бути реалізована у формі примусу з боку держави. Надання нормам, в т.ч. колізійним ретроактивного ефекту може відігравати важливу роль для збереження чинності заповітів, договорів тощо. Однак встановлення подібних правил у законодавстві України, очевидно, вимагатиме внесення відповідних змін до ч.1 ст. 58 Конситтуції.

Існування різних за змістом нормативних актів, що регулюють ті саме відносини у територіальних одиницях однієї суверенної держави є передумовою виникнення колізій особливого типу, які отримали назву інтерлокальних або міжобласних. Питання про те, який з місцевих законів підлягає застосуванню, повинно вирішуватися за допомогою норм так званого інтерлокального приватного права, які мають багато спільного, а нерідко й взагалі ототожнюються з колізійними нормами МПрП.

Аналіз доктрини і практики регулювання інтерлокальних колізій свідчить про відсутність єдності між доктринальними та законодавчими підходами до вирішення цих специфічних питань. Так, правова наука, в цілому, схиляється до того, що міжобласні колізії потребують окремого регулювання. На практиці ж для їх вирішення зазвичай застосовуються норми, аналогічні класичним колізійним нормам (це добре видно з наведених у роботі прикладів США та КНР). Специфіка вирішення інтерлокальних колізій проявляється, скоріш, на рівні не законодавства, а правозастосування (тут майже не застосовується застереження про публічний порядок, відсилання, кваліфікація тощо, тобто мова йде не про відмінність власне колізійних норм, а про відмінність умов їх застосування).

Відзначається, що найкращим з цих підходів до регулювання інтерлокальних колізій є прийняття одноманітних правил на національному рівні, оскільки такий шлях дозволить уникнути проблем, що виникають в сфері вибору юрисдикції (“forum shopping”), а також зворотного відсилання. Таким чином, доктрина, в цілому, виходить з необхідності проведення автономної кодифікації у сфері інтерлокальних колізій.

В дисертації звертається увага ще на один аспект інтерлокальних колізій, який отримав закріплення у багатьох сучасних законодавчих актах про МПрП, в т.ч. в новому Цивільному кодексі України. Мова йде про випадки, коли колізійна норма відсилає до країни з множинністю правових систем. Доктрина, законодавство і практика виходять з того принципу, що належна правова система повинна визначатись відповідно до правових норм цієї країни, а за відсутності таких норм - шляхом застосування критерію тісного зв'язку. Таким чином, питання регулювання інтерлокальних колізій отримує закріплення у кодифікаціях МПрП, але вказане положення стосується не тих колізій, які можуть виникнути в рамках даної правової системи, а тих, що виникають у праві іншої держави, до якого відсилає колізійна норма.

Особливу зацікавленість викликають дуалістичні правові системи, оскільки в цих країнах виникають нетипові інтерперсональні колізії. Ця категорія відрізняється від решти специфічних колізій МПрП тим, що, на відміну від колізій ієрархічних, інтертемпоральних та міжобласних, інтерперсональні колізії виникають не між приписами офіційних законодавчих актів, а між нормами релігійного чи звичаєвого племінного права. Втім, спостерігається тенденція до законодавчого вирішення таких колізій. Таке вирішення полягатиме, насамперед, не у встановленні спеціальних колізійних норм (хоча емпіричні колізійні критерії в цій сфері також існують), а в кодифікації матеріального персонального права, яка має сприяти уніфікації правозастосування в царині інтерперсональних колізій, а також у вирішенні питань підсудності відповідних спорів. Регулювання у сфері інтерперсональних колізій здійснюється, головним чином, за допомогою матеріально-правових та процесуальних, а не колізійних засобів регулювання.

У висновках викладено загальні підсумки дослідження, в якому наводиться нове вирішення наукової задачі, що виявляється в узагальненні тенденцій розв'язання класичних та специфічних колізійних питань міжнародного приватного права у законодавстві низки держав світу; виявлення чинників розвитку і застосування законодавчих засобів вирішення колізій в історичному плані та на сучасному етапі; подання пропозицій та рекомендацій щодо удосконалення механізмів колізійного регулювання в законодавстві України.

Основні наукові положення, що становлять зміст дисертації, сформульовано наступним чином:

1. В історії розвитку законодавства у сфері вирішення колізій доцільно виділяти наступні етапи : 1)XIV-XVIII ст. - спроби компіляції звичаєвого права, включаючи окремі положення щодо вирішення колізій законів різних місцевостей; 2)кінець XVIII - початок ХІХ ст. - перші спроби законодавчого закріплення норм МПрП, теоретично обгрунтованих італійськими статутаріями та їх послідовниками, у контексті кодифікації цивільного права; 3)друга половина ХІХ - початок ХХ ст. - тенденція кодифікації норм МПрП у вигляді вступних розділів до цивільних кодексів; якісно нове обгрунтування колізійних формул прикріплення; 4)друга половина ХХ ст. - тенденція відокремлення кодифікацій МПрП від кодифікацій в інших галузях приватного права як наслідок теоретичного обгрунтування самостійного характеру цієї галузі.

2. Найбільш ефективне регулювання приватно-правових відносин з іноземним елементом можна забезпечити лише шляхом прийняття окремих комплексних нормативних актів у сфері вирішення колізійних проблем (автономна кодифікація). Така форма кодифікації є кінцевим етапом законодавчої систематизації механізмів колізійного регулювання.

3. Форма і характер кодифікації засобів колізійного регулювання значною мірою залежать від особливостей тієї чи іншої правової системи. Подальший розвиток законодавчого процесу в галузі МПрП у пострадянських країнах визначатиметься врахуванням відповідного досвіду інших країн, а також від практикою застосування власних законодавчих надбань у сфері міжнародного приватного права.

3. Cтруктура найбільш характерних законодавчих актів з питань МПрП має віддзеркалювати зв'язок між колізійними нормами, загальними положеннями МПрП та нормами міжнародного цивільного процесу.

4. Загальні поняття міжнародного приватного права займають окреме місце у структурі законодавчих актів з МПрП. Однією з основних цілей, яку мають поставити перед собою законодавці у сфері МПрП, є забезпечення умов, за яких загальні правила дії колізійних норм поширювалися б також на спеціальні колізійні норми, що містяться в інших законодавчих актах. Питання співвідношення вказаних категорій норм мають бути чітко обумовлені в законодавстві.

5. Підхід більшості розглянутих у дисертації законодавчих актів до формулювання застереження про публічний порядок був сприйнятий розробниками проекту ЦК України. Однак багато питань застосування цього застереження залишилися неврегульованими і, очевидно, мають знайти втілення у судових роз'ясненнях.

Разом з використанням категорії публічного порядку для обмеження можливості застосування іноземного закону, простежується позитивна тенденція, відповідно до якої суд повинен поважати іноземний публічний порядок та враховувати імперативні норми іноземного права, якщо цього вимагають інтереси сторони, і сутність справи перебуває у тісному взаємозв'язку з таким правом.

6. Вирішуючи питання зворотного відсилання та відсилання до права третьої держави, законодавці більшості проаналізованих правових систем виходили з того, що колізійна норма відсилає до іноземного закону в цілому, включаючи його колізійні норми. Майже всі вивчені закони стоять на позиції прийняття зворотного відсилання, особливо у питаннях особистого та сімейного характеру. Взагалі, доцільно передбачати застереження, відповідно до яких зворотне відсилання повинно прийматися у випадках, прямо вказаних у законодавстві.

Текст статті 1556 проекту ЦК України про зворотне відсилання є не дуже вдало сформульованим. Бракує механізмів узгодження загального правила про відсилання із спеціальними колізійними нормами, що містяться в інших законодавчих актах України. Було б доцільно передбачити припис про універсальне застосування загальних інститутів МПрП і, зокрема, правила про відсилання щодо всіх колізійних норм національного законодавства.

7. Здійснення правової кваліфікації з метою відшукання належної колізійної норми має відбуватися за законом суду. Метод кваліфікації lege causae не знайшов значної підтримки у законодавстві країн світу, хоча деякі з розглянутих законів приписують брати до уваги тлумачення понять та інститутів, невідомих даній правовій системі, відповідно до їх оригінальної правової системи.

Стаття 1554 проекту ЦК (правова кваліфікація) є, в цілому, вдало сформульованою. Однак було б доцільно доповнити її положенням про кваліфікацію речей відповідно до lex rei sitae.

8. Формулювання статті 1557 проекту ЦК України (наслідки обходу закону) має суперечливий характер, не узгоджується із широко проведеним у проекті принципом автономії волі. Навряд чи є сенс у закріпленні цієї статті в майбутньому ЦК з огляду на те, що її дуже важко буде застосувати на практиці.

9. На сучасному етапі існує значна кількість загальних тенденцій розвитку законодавства у галузі МПрП, які є спільними для більшості країн світу.

а) кодифікація колізійного регулювання стає зараз провідною тенденцією розвитку системи джерел міжнародного приватного права;

б) формулювання додаткових (спеціальних) прив`язок, які застосовуються для вирішення окремих колізійних питань, що можуть виникнути в рамках того чи іншого інституту приватного права;

в) ослаблення позицій принципу громадянства, особливо в питаннях особистого статусу, сімейних відносин, спадкування тощо. Зменшення ваги критерію lex patriae притаманно не тільки країнам англо-американської сім'ї права, а й континентальним правовим системам. Критерій доміцилію робить колізійне регулювання більш гнучким, що відповідає загальним напрямам розвитку законодавства з питань МПрП на сучасному етапі;

г) розширення сфери застосування інституту автономії волі. Якщо раніше вибір права сторонами розглядався переважно як засіб, застосовуваний у галузі зобов'язальних відносин, то у законодавчих актах кінця ХХ ст., які обгрунтовуються доктринальними висновками, цей принцип наполегливо поширюється на такі сфери, як сімейно-шлюбні відносини, спадкування, вибір юрисдикції;

д) збільшення кількості гнучких (“каучукових”) колізійних норм, які грунтуються на принципі відшукання найбільш тісного зв'язку правовідношення.

В сучасних умовах розвитку науки МПрП та законодавства у цій галузі принцип найбільш тісного зв'язку не слід розглядати як традиційну, класичну колізійну формулу прикріплення. Тут, скоріше, йдеться про матеріальну норму відсильного характеру, яка передбачає відшукання інших колізійних прив'язок і є, фактично, інструментом судової правотворчості у сфері вирішення колізійних питань;

е) зростання ваги норм міжнародного цивільного процесу. Дедалі частіше спостерігається практика викладення міжнародних процесуальних норм у окремих законах з міжнародного приватного права;

є) багато питань розвитку механізмів колізійного регулювання у МПрП сьогодні залишаються дискусійними. Особливо це стосується питань форми кодифікації та доцільності уніфікації норм цієї галузі на регіональному рівні.

Сьогодні у доктрині МПрП переважають аргументи на користь автономної кодифікації МПрП, які обгрунтовують доцільність розвитку законодавства у цій галузі саме за такою схемою.

Говорячи про перспективи формулювання та систематизації інститутів колізійного регулювання в Україні, можна прогнозувати, що прийняття нового ЦК України не буде останньою стадією у процесі розвитку українського законодавства з питань міжнародного приватного права. Доцільність розробки та прийняття окремого закону з питань МПрП є очевидною;

и) спроби запровадження універсальних єдиних актів про МПрП на регіональному рівні, в сучасних умовах не мають успіху;

і) відбувається поступове зближення позицій континентальної та англо-американської систем у відношенні формулювання і кодифікації механізмів колізійного регулювання.

10. Під час законодавчого втілення положень МПрП треба приділяти особливу увагу нормам перехідного права, які зокрема регламентують питання можливості та меж ретроактивної дії колізійних приписів, а також їх співвідношення з аналогічними нормами міжнародних договорів. В ході загальної кодифікації класичних положень МПрП принаймні дві групи специфічних колізій - інтертемпоральні та ієрархічні - мають бути врегульовані.

11. Вирішення інтерлокальних колізій шляхом застосування загальних колізійних норм за аналогією є можливим. Хоча регулювання таких колізій потребує запровадження законодавчих правил, які б відбивали специфіку застосування колізійних норм в інтерлокальному праві. Це стосується насамперед нерозповсюдження на сферу інтерлокальних колізій положень щодо публічного порядку, кваліфікації, відсилання.

12. Вирішення інтерперсональних колізій досягається, головним чином, завдяки законодавчому закріпленню матеріальних норм персонального права (що сприяє уніфікації практики правозастосування) та вирішенню питань підсудності справ з “інтерперсональним елементом”. Тобто у цій сфері матеріальні та процесуальні норми мають більше значення, ніж колізійні.

13. Даючи загальну характеристику механізмів колізійного регулювання у міжнародному приватному праві на сучасному етапі, слід виокремити наступні властивості цього правового явища:

а) нормативний характер. Колізійне регулювання забезпечується, у першу чергу, нормами національного законодавства.

б) відсильний характер. Весь механізм колізійного регулювання збудовано на відсильній функції. Реалізуючи її, норми та інститути МПрП прямо чи опосередковано передбачають наявність або необхідність колізійного відсилання до національного або іноземного закону;

в) гнучкість, динамічність. Сучасним засобам колізійного регулювання притаманний відхід від жорстких, усталених колізійних формул прикріплення;

г) керівна роль щодо інститутів “гнучкого колізійного регулювання”. Вирішення питання про вибір застосовуваного права на підставі вибору сторін або визначення судом правопорядку, що є більш тісно пов'язаним з даною справою, обов'язково регламентується законодавством. Саме законодавець вирішує, в якій мірі слід дозволити автономію волі чи судовий розсуд у тому чи іншому колізійному питанні;

д) дія засобів колізійного регулювання забезпечується державним суверенітетом. Специфіка колізійного регулювання полягає у вирішенні питання про принципову можливість застосування на території даної держави іноземного закону або сприяння реалізації прав, заснованих на іноземному законі. Будучи призначеним для регулювання приватних правовідносин з іноземним елементом, воно, фактично, більше ніж будь-яка інша галузь права повинно дбати про публічні інтереси та запобігати виникненню ситуацій, які могли б зашкодити засадам національного правопорядку;

е) універсальний характер. Механізми колізійного регулювання регламентують питання дії норм як приватного, так і публічного матеріального права. При цьому вони займають у системі права окреме становище;

є) в сучасному МПрП очевидним є зменшення ролі одностороннього колізійного регулювання. Відбувається це завдяки запровадженню в законодавчі акти з питань МПрП правила про обов'язкове застосування імперативних норм закону суду.

14. Належне застосування засобів колізійного регулювання та справедливе вирішення колізійних питань має забезпечуватися механізмами державного примусу. Перше, що треба зробити в цьому відношенні - мають бути запроваджені санкції за неналежне застосування колізійних норм та/або іноземного права. Відповідні норми доцільно втілити у законодавстві з питань МПрП в частині загальних положень цієї галузі. Очевидно, неправильне вирішення судом питання про вибір компетентного правопорядку має тягнути скасування прийнятого рішення.

15. Уніфікація міжнародного приватного права на регіональному, а в далекому майбутньому - і на глобальному рівні є можливою, але: 1)лише в частині колізійного права і загальних положень МПрП, а не норм міжнародного цивільного процесу; та б)скоріш за все, уніфікація МПрП здійснюватиметься не шляхом укладення фрагментарних міжнародних договорів, а шляхом узвичаєння загальноприйнятих доктрин МПрП та підходів до практики правозастосування у колізійній сфері.

В ході проведеного дослідження висвітлено основні теоретичні та практичні проблеми МПрП у контексті становлення і розвитку засобів колізійного регулювання у національному законодавстві найхарактерніших правових систем світу в цій галузі. Отримані наукові результати можуть бути використані під час проведення законопроектних робіт з удосконалення законодавства України про міжнародне приватне право, а також при викладанні у вищій школі курсу міжнародного приватного права та пов'язаних з ним дисциплін.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ, ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У МОНОГРАФІЇ ТА НАСТУПНИХ СТАТТЯХ, ЗБІРНИКАХ НАУКОВИХ ПРАЦЬ ТА НАВЧАЛЬНИХ ПОСІБНИКАХ

Монографія:

1. Кисіль В.І. Міжнародне приватне право: питання кодифікації. - К.: Україна, 2000. - 430 с.

Брошури, статті у наукових фахових виданнях, збірники наукових праць:

2. Кисиль В.И., Кривобок В.Я. Иностранцы и советский закон. - К., 1982. - 97 с.

3. Кисиль В.И. Расторжение брака в международном частном праве // Международное частное право / Под общей редакцией проф. Г.К. Матвеева. - К.: Вища школа, 1985. - С. 115-135.

4. Кисиль В.И., Пастухов В.П. Правовой статус иностранцев в СССР. - К.: Вища школа, 1987. - 263 с.

5. Кисиль В.И., Шевченко А.Н. Договорный процесс во внешнеторговой деятельности Украины // Реализация международно-правовых норм во внутреннем праве. - К.: Наукова думка, 1992. - С. 180-204.

6. Кисіль В.І. Особливості кодифікації міжнародного приватного права в країнах германської правової сім'ї // Міжнародне приватне право. Актуальні проблеми - К., 2001.

7. Кисіль В.І., Лехтінен Л. Правове регулювання зовнішньоторговельної діяльності в українському та фінському законодавстві (фінською мовою). - Тампере, 1991. - 38 с.

8. Кисиль В.И., Шретер И. К тенденции об унификации коллизионных норм в законах социалистических государств о международном частном праве // Вестник Киевского университета. - 1983. - №16. - С. 97-102.

9. Кисиль В.И., Калакура В.Я. Некоторые аспекты кодификации международного частного права в зарубежных социалистических государствах // Вестник Киевского университета. - 1986. - №23. - С. 44-48.

10. Кисиль В.И. Унификация коллизионных норм о расторжении брака в договорах оп правовой помощи между СССР и другими социалистическими государствами // Вестник Киевского университета. - 1987. - №24. - С. 78-84.

11. Кисиль В.И. Перспективы кодификации международного частного права в СССР // Вестник Киевского университета. - 1989. - №28. - С. 83-89.

12. Кисіль В.І. Зворотне відсилання в міжнародному приватному праві // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - 1999. - Вип. 13. - Частина І. - С. 91-99.

13. Кисіль В.І. Проблеми конфлікту кваліфікацій в міжнародному приватному праві // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - 1999. - Вип. 14. - Частина І. - С. 51-64.

14. Кисіль В.І. Деякі питання кодифікації та правозастосування у сфері інтерперсональних колізій в міжнародному приватному праві // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - 2000. - Вип. 17. - Частина ІІ. - С. 61-79.

15. Кисіль В.І. Перші кодифікації міжнародного приватного права // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - 2000. - Вип. 18. - Частина І. - С. 73-89.

16. Кисіль В.І. Загальні тенденції кодифікації міжнародного приватного права // Вісник КУ. Міжнародні відносини. - 2000. - Вип. 16. - С. 5-11.

17. Кисіль В.І. Становлення та розвиток колізійного принципу lex personalis в міжнародному приватному праві // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - 2000. - Вип. 22. - Частина ІІ. - С. 102-114.

18. Кисіль В.І. Колізійне регулювання в сучасному міжнародному приватному праві // Науковий вісник Дипломатичної академії України. - 2000. - Вип. 4. - С. 225-244.

19. Кисіль В.І. Принцип найбільш тісного зв'язку та законодавче регулювання в міжнародному приватному праві // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - 2000. - № 24. - Частина ІІ. - С. 84-98.

20. Кисіль В.І. Законодавче регулювання вирішення колізійних питань шлюбно-сімейних правовідносин // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - 2001. - № 27. - Частина І. - С. 105-115.

21. Кисіль В.І. Форми кодифікації міжнародного приватного права: історія, сучасність, перспективи // Держава і право. - 2001. - Вип. 9. - С. 412-421.

22. Кисіль В.І. Новітні тенденції кодифікації міжнародного приватного права у Великобританії // Право України. - 2001. - № 6.

23. Кисіль В.І. Категорія публічного порядку в міжнародному приватному праві // Держава і право. - 2001. - Вип. 10. - С. 437-445.

24. Кисіль В.І. Колізійне регулювання у сфері зобов'язальних відносин // Українське право. - 2001. - № 1.

25. Кисіль В.І. Судова практика як чинник розвитку норм та інститутів міжнародного приватного права // Вісник Верховного суду України. - 2001. - № 3.

26. Кисиль В.И. Права и обязанности иностранных граждан в СССР // Радянське право. - 1982. - №2.

27. Кисиль В.И. Сближение и унификация коллизионных норм стран - членов СЭВ: проблемы, методы и перспективы // Советский ежегодник международного права. - 1984. - М., 1986. - С. 273-278.

28. Кисиль В.И. Правовая реформа в СССР и некоторые аспекты международного частного права. // Советское государство и право. - 1990. - №1. - С. 83-89.

29. Кисиль В.И., Татищева Н.И. Международное гуманитарное сотрудничество и актуальные проблемы развития советского коллизионного семейного права // Торгово-экономические связи и вопросы международного частного права. - М., 1990. - С. 74-190.

Размещено на Allbest.ru