Договір купівлі-продажу

Згідно діючого законодавства, права та обов”язки сторін за зовнішньоекономічним договором (контрактом) визначаються правом країни, обраної сторонами під час укладення договору (контракту) або внаслідок подальшого погодження. За відсутності такого погодження застосовується право країни, де заснована, має своє місце проживання або основне місце діяльності сторона, яка є продавцем у договорі купівлі - продажу.

Умови, які повинні та можуть бути передбачені зовнішньоекономічним договором (контрактом), установлює, зокрема, “Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів) ”, затверджене Наказом Міністерства зовнішньоекономічних зв”язків і торгівлі України від 05. 10. 1995 року за номером 75. До обов'язкових умов договору (контракту) належать: назва, номер договору (контракту), дата й місце його укладення; преамбула із зазначенням повного та скороченого найменування сторін та найменування документів, якими керуються контрагенти під час укладення договору (контракту) ; предмет договору (контракту; його опис та встановлюється точне найменування, характеристика, модель, сорт і таке інше) ; кількість та якість товару (обсяги виконання робіт, надання послуг; встановлюється одиниця виміру кількості, порядок визначення кількості, система вимірів та ваги; визначити якість товарів в контракті купівлі - продажу - значить встановити якісну характеристику товару, тобто сукупність властивостей, що визначають придатність товару для використання його за призначенням у відповідності із потребами покупця, а вибір саме способу визначення якості (по стандарту, по технічним умовам, по специфікації, по опису, по первинному огляду, по змісту окремих речовин в товарі, по виходу готового продукту, за натуральною вагою, спосіб тель - кель) залежить від характеру товару, від практики, яка склалася в міжнародній торгівлі цим товаром, а також інших умов) ; базисні умови поставки товарів (приймання/ здачі виконаних робіт або послуг), у тому числі з використанням Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів у редакції 1990 року (Указ Президента України від 4 жовтня 1994 року “Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів”) ; ціна та загальна вартість договору (контракту; Указ Президента України “Про заходи щодо вдосконалення кон”юктурно - цінової політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності” від 10 лютого 1996 року, “Положення про індикативні ціни у сфері зовнішньоекономічної діяльності” затверджене Указом Президента України від 10 лютого 1996 року № 124/96) ; умови платежів (включають в себе спосіб платежу, засоби платежу, форму платежу) ; упаковка та маркування (основне завдання - запобігання пошкодженню товарів та запобігання загибелі і пошкоджень при їх транспортуванні від продавця до покупця) ; гарантії та технічне обслуговування; порядок сдачі і приймання товару; форс - мажорні обставини; санкції та рекламації; арбітраж; юридичні адреси, поштові та платіжні реквізити сторін.

За домовленістю сторін у договорі (контракті) можуть передбачатися додаткові умови: страхування; гарантії якості; залучення субвиконавців до договору (контракту), агентів, перевізників; норми завантаження (розвантаження) ; передача технічної документації на товар; збереження торгових марок; порядок сплати податків, мит, зборів; захисні застереження; момент початку дії договору (контракту) ; кількість підписаних примірників договору (контракту) ; можливість і порядок внесення доповнень та змін до договору (контракту) і так далі.

Зазначеним Положенням та іншими нормативними актами встановлено спеціальний порядок підписання зовнішньоекономічного договору (контракту). У разі його укладення фізичною особою договір підписується тільки нею. Від імені інших суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності контракт підписують дві особи: така, що має право підпису контракту згідно з посадою (передбачається в установчих документах), та особа яку уповноважено довіреністю, виданою за підписом керівника суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності одноособово, якщо установчі документи не передбачають інше.

Окремі види зовнішньоекономічних договорів (контрактів) з 22 листопада 1994 року підлягають обліку (реєстрації) в Міністерстві зовнішньоекономічних зв”язків і торгівлі України та уповноважених ним органах відповідно до Указу Президента України “Про облік окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів) ” від 7 листопада 1994 року (в редакції від 17 листопада 1994 року). Встановлений порядок обліку (реєстрації) контрактів виконує декілька функцій, зокрема сприяє контролю за надходженням валютної виручки в Україну. Основними засадами запровадженого порядку реєстрації договорів є наступні:

для реєстрації контракту не обов'язкова наявність товару;

контракт реєструється після його укладення;

не встановлено обмежень щодо обсягу угод;

передбачено порядок реєстрації бартерних операцій;

контракт має обмежувальний характер, якщо Україна відповідає за контрактом як держава.

Реєстрація зовнішньоекономічних договорів здійснюється

у відповідності з “Порядком здійснення реєстрації зовнішньоекономічних договорів (контрактів) Міністерством зовнішніх економічних зв»язків України» встановленим Міністерством зовнішньоекономічних зв”язків і торгівлі України 18. 01. 1994 року за № 210 (п. 1 цього Порядку говорить, що “облік контрактів, їх реєстрація, оформлення та видача реєстраційних карток здійснюється управлінням нетарифного регулювання за участю юридичного управління, Головного управління з питань зовнішньої торгівлі, управління експортно - імпортного контролю, управління кон”юктури та цінової інформації, та валютно - кредитним управлінням, а при необхідності - інших управлінь).

Реєстрації підлягають зовнішньоекономічні договори (контракти), укладені суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України всіх форм власності, предметом яких є товари, зазначені в переліках, що затверджуються в установленому порядку Міністерством зовнішньоекономічних зв”язків і торгівлі України. До них належать:

товари, відносини з реекспорту яких регулюються чинним законодавством України та міжнародними договорами України;

товари походженням з України, щодо яких міжнародними договорами України передбачені добровільні обмеження експорту з метою запобігання демпінгу;

товари походженням з України, щодо яких здійснюються антидемпінгові процедури;

товари походженням з України, імпорт яких до інших держав квотується, контингентується, ліцензується відповідно до законодавства цих держав або нормативних актів економічних угрупувань, митних союзів;

та інше.

Для реєстрації зовнішньоекономічного договору (контракту) суб'єкт господарювання, який є стороною контракту, подає до компетентних органів такі документи:

інформаційну карту зовнішньоекономічного договору (контракту) за формою та порядком заповнення, що встановлюється Міністерством зовнішньоекономічних зв”язків і торгівлі України;

оригінал зовнішньоекономічного договору (контракту) та його копію, завірену в установленому порядку керівником суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності. У разі, якщо зовнішньоекономічний договір (контракт) підписаний фізичною особою, його копія засвідчується в установленому порядку;

документ про оплату послуг за реєстрацію цього договору.

Якщо суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності України, який звернувся за реєстрацією, доручає виконання зовнішньоекономічного договору (контракту) іншому суб'єктові зовнішньоекономічної діяльності України, подаються також оригінал договору доручення та його копія, завірена в установленому порядку керівником суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності. У разі потреби органи реєстрації можуть вимагати інші необхідні документи.

За підсумками розгляду орган реєстрації ухвалює рішення про реєстрацію зовнішньоекономічного договору (контракту) або про відмову в такій реєстрації з підстав, передбачених Положенням про порядок реєстрації окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів). Документом, що підтверджує реєстрацію договору, є картка реєстрації - обліку зовнішньоекономічного договору (контракту). Вона видається суб'єктові господарювання України у двох примірниках, один із яких залишається у суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності України. Другий примірник суб'єкт господарювання подає до митних органів, де він і залишається після митного оформлення відповідних товарів. Картка дійсна для митного оформлення товарів, що є предметом відповідного договору (контракту), до кінця поточного календарного року і втрачає чинність після здійснення митного оформлення товарів, що експортуються, в повному обсязі, передбаченому договором (контрактом).

У процесі здійсненні експортно - імпортних операцій Україна самостійно та в особі її державних органів у випадках, передбачених ст. 16 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність”, може запроваджувати режим ліцензування. Так, розрізняють декілька видів ліцензій: генеральна - відкритий дозвіл на операції з певного товару (товарів) та/ або з певною країною (групою країн) протягом періоду дії режиму ліцензування з цього товару (товарів) ; разова (індивідуальна) - разовиї дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності на період, не менший ніж той, що є необхідним для здійснення операції; відкрита (індивідуальна) - дозвіл на експорт чи імпорт товару протягом певного часу (але не менше одного місяця) з визначенням його загального обсягу. Запровадження режиму ліцензування встановлюється Верховною Радою України. Ліцензії видаються Міністерством зовнішньоекономічних зв”язків і торгівлі України на підставі заявок суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України. Ліцензійна палата при цьому міністерстві, створена відповідно до Указу Президента України “Про ліцензійну палату при Міністерстві економіки України” від 28 березня 1995 року, повинна вести єдиний ліцензійний реєстр; координувати роботу органів, що видають відповідні ліцензії; здійснювати контроль за додержанням порядку видачі ліцензій органами державної виконавчої влади; контролювати діяльність суб'єктів господарювання відповідно до їхніх ліцензій. Щороку Кабінет Міністрів України встановлює перелік товарів, імпорт чи експорт яких підлягає ліцензуванню.

З метою захисту інтересів споживачів, національних товаровиробників та запобігання реалізації продукції, небезпечної для життя й здоров'я громадян, Декретом Кабінету Міністрів України “Про стандартизацію і сертифікацію” від 10 травня 1993 року було встановлено сертифікацію товару (продукції) у процесі здійснення експортно - імпортно операцій. Сертифікація означає, що продукція (товар) пройшли необхідний контроль і відповідають вимогам державних та міжнародних стандартів.

Важливе значення при укладенні міжнародних договорів купівлі - продажу має Віденська конвенція про міжнародний договір купівлі - продажу 1980 року, учасницею якої є Україна з 1 лютого 1991 року. Ця конвенція не впливає на дію інших міжнародних договорів, які регулюють зовнішньоторговельні відносини. Цією конвенцією регулюються договори купівлі - продажу, укладені через обмін офертою (пропозиція про укладення договору, адресована одній або декільком конкретним особам) та акцептом (заява або інша поведінка адресата оферти, які виражають згоду з офертою).

Купівля - продаж на біржах, аукціонах

Під біржовою операцією розуміють угоду, що відповідає сукупності таких умов:

якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі;

якщо її учасниками є члени біржі;

якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного дня за здійсненням угоди дня.

Біржовими угодами є дії громадян і організацій щодовстановлення, зміни чи припинення цивільних прав або обов”язків, які вчинені на біржі в результаті біржових торгів. Угоди, що реєструються на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню (це положення в сучасних умовах є спірним). Зміст біржової угоди (виключення становить найменування товару, кількості, ціни місця і строку виконання) не підлягає розголошенню. Таку інформацію можуть отримати тільки суди, органи прокуратури, служби безпеки, внутрішніх справ, арбітражному суду та аудиторським організаціям у випадках, передбачених законодавством України. Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі. Біржові операції дозволяється здійснювати тільки членам біржі, брокерам (фізичні особи, зареєстровані на біржі відповідно до її статуту), брокерським конторам - тобто вони є суб'єктами біржових угод. В разі порушення правил біржової торгівлі до порушників можуть застосовуються санкції (позбавлення права брати участь у торгах, штраф). Про застосування певної санкції до порушника виноситься рішення у формі розпорядження.

Законодавець розрізняє біржові та позабіржові угоди. На біржові та позабіржові угоди поширюються ті самі правові норми про угоди які стосуються звичайних угод, а на біржові - також положення Закону України “Про товарну біржу” від 10 грудня 1991 року за № 1956 - XII. Діяльність по укладенню біржових угод називається біржовою діяльністю. Предметом біржової угоди є біржовий товар. Вимоги до цього товару регулюються Правилами біржової торгівлі окремих бірж. Товар, який підлягає продажу на біржі, повинен відповідати встановленим стандартам.

Біржові угоди поділяються на:

такі, що підлягають негайному виконанню (оптові угоди тощо) ;

термінові угоди (форвардний контракт - документ, в якому зазначається зобов'язання особи придбати або продати цінні папери, кошти або товари у визначений час, на певних умовах у майбутньому з фіксацією цін такого продажу під час укладення такого контракту) ;

угоди із заставою (із заставою на купівлю; із заставою на продаж) ;

ф”ючерсні угоди (їх предмет - стандартний біржовий контракт на стандартизований товар з наперед визначеним строком виконання і за ціною, яка встановлюється на день укладення контракту) ;

опціон (документ на право придбання (продажу) цінних паперів (товарів, коштів) на визначених умовах у майбутньому з фіксацією ціни на час укладення такого опціону або на час такого придбання за рішенням сторін контракту) - простий, подвійний, кратний.

Угоди купівлі - продажу цінних паперів укладаються на фондових біржах. Під цінними паперами розуміють акції, облігації, облігації підприємств, казначейські зобов'язання республіки, ощадні сертифікати, векселі, приватизаційні папери, похідні цінні папери (опціони, ф”ючерси, форварди, варанти та інші).

Суб'єктами ринку цінних паперів є емітенти (суб'єкти, які здійснюють випуск цінних паперів), інвестори (суб'єкти, які здійснюють вкладення коштів або іншого майна в цінні папери, стосовно акцій - це акціонери), професійні учасники ринку цінних паперів (суб'єкти, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів на підставі спеціальних дозволів (ліцензій)). Важливу роль у здійсненні повноважень держави на ринку цінних паперів відіграє Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Свою діяльність вона здійснює керуючись Законом України “Про державне регулювання ринку цінних паперів”, Положенням про Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку (затверджене Указом Президента України від 14 лютого 1997 року № 142/97) та іншими нормативними актами.

Як зазначає Н. С. Глусь[2], обіг акцій передбачає укладення цивільно - правових угод. Такі угоди він поділяє на:

угоди, що укладають з приводу первинного розміщення цінних паперів, та угоди, які укладаються на вторинному ринку;

біржові та позабіржові угоди;

угоди про надання послуг з приводу випуску та обігу акцій.

Угоди, які стосуються первинного розміщення акцій можуть укладатися у процесі приватизації, де продавцем виступає Фонд Державного Майна України (його регіональне відділення), а також безпосередньо емітентом - недержавною юридичною особою.

У відповідності зі ст. 15 Закону України “Про приватизацію майна державних підприємств” від 4 березня 1992 року продаж акцій підприємств відбувається на аукціоні, за конкурсом, на фондовій біржі та іншими способами, що передбачають конкуренцію покупців. У тому випадку, якщо договір купівлі - продажу акцій укладається за результатами конкурсу - то сторони при його укладенні повинні керуватися Положенням про порядок проведення конкурсів з продажу пакетів акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації (затверджений Наказом Фонду Державного Майна України, антимонопольного комітету і Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку від 4 серпня 1997 року). Сторонами такого договору є Фонд Державного Майна України (продавець) і переможець конкурсу (покупець). Даний договір повинен бути підписаний сторонами протягом 10 робочих днів після того, як орган приватизації отримає протокол про визначення остаточного переможця і затвердження ним підсумків конкурсу. Переможець конкурсу повинен отримати згоду Антимонопольного комітету на момент підписання договору купівлі - продажу. Якщо такої згоди він не отримує - договір підписується з відкладальною умовою. Текст договору повинен складатися на основі Типового договору купівлі - продажу (затверджується Фондом державного майна України). Обов'язковою частиною договору купівлі - продажу повного пакету акцій є бізнес - план (або зобов'язання щодо виконання зафіксованих умов договору). Такий договір підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню (витрати з цього приводу несе покупець). Після того, як покупець сплатить вартість повного пакету акцій і договір буде нотаріально посвідченим - у нього виникає право власності.

Як було вже зазначено вище, одним із способів приватизації є продаж акцій, що належать державі, відкритих акціонерних товариств на фондовій біржі. Звичайно, переможцем при проведенні торгів на фондовій біржі по продажу пакетів акцій визнається учасник торгів, який назвав вищу ціну. Біржові контракти укладаються відповідно до типового біржового контракту в трьох примірниках, а у тому випадку коли торги проводяться у філії біржі - у чотирьох примірниках, які після підписання їх продавцем, покупцем та реєстрації реєстраційною палатою біржі передаються Представництву Фонду державного майна України, покупцеві та біржі.

На фондовому ринку України виділяють первинний (ринок перших і повторних емісій цінних паперів, на якому відбувається їх первинне розміщення) та вторинний (на ньому вільно обертаються цінні папери, які вже пройшли вільне розміщення), біржовий (операції проводяться професійними учасниками) та позабіржовий ринки цінних паперів (операції здійснюються поза фондовою біржею). При первинному розміщенні акції закритого акціонерного товариства підлягають розподілу між його засновниками і не потребують додаткового укладення договорів (тобто обігу на біржі вони не підлягають), а акції відкритих акціонерних товариств розповсюджуються шляхом передплати. Якщо загальні збори своїм рішенням та акціонери закритого акціонерного товариства відмовились від купівлі акцій то акціонер має право відчуження їх третім особам. При укладенні договорів купівлі - продажу акцій акціонерних товариств сторони мають керуватися загальними положеннями цивільного законодавства, що встановлені для договорів купівлі - продажу. За бажанням акціонерного товариства, при первинному розміщенні акцій, воно може користуватися послугами посередників, які здійснюють торгівлю цінними паперами. Для зменшення ризику можливих втрат та вигідного здійснення інвестицій у процесі придбання чи реалізації акцій власник може скористатися послугами торговців цінними паперами, які проводять комерційну та комісійну діяльність по цінних паперах. Біржова угода купівлі - продажу акцій підлягає обов'язковій реєстрації. Після вищевказаної процедури такий договір вступає в законну силу.

Обігу на біржі підлягають акції, які перебувають у лістингу (внесення певних цінних паперів до біржового реєстру, якщо вони відповідають вимогам, встановленим біржею) і такі, що в ньому не перебувають. До прийняття рішення біржею про допуск (лістинг) цінних паперів до офіційного котирування біржа повинна укласти з емітентом двосторонній договір про підтримання лістингу згідно з положенням про допуск.

Взаєморозрахунки за угодами щодо цінних паперів здійснюються на підставі розрахункових документів, наданих сторонами відповідно до договорів, якими передбачено перехід права власності на цінні папери, а так само інформації, яка надається фондовими біржами та організаційно оформленим позабіржовим ринком. Угоди по цінних паперах не підлягають нотаріальному посвідченню, якщо інше не передбачено законодавством або договором.

Згідно Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15 - 93 торгівля іноземною валютою на території України резидентами і нерезидентами - юридичними особами здійснюється через уповноважені банки та інші кредитно - фінансові установи, що одержали ліцензію на торгівлю іноземною валютою Національного банку України, виключно на міжбанківському валютному ринку України.

Уповноважені банки та інші кредитно - фінансові установи, що одержали ліцензію Національного банку України:

від свого імені купують і продають іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів і нерезидентів;

мають право від свого імені і за свій рахунок купувати іноземну валюту готівкою у фізичних осіб - резидентів і нерезидентів, а також продавати її фізичним особам - резидентам.

Фізичні особи (резиденти і нерезиденти) мають право

продавати (купувати) іноземну валюту (в) уповноважени (х) м банка (х) м та іншим кредитно - фінансовим установа (х) м, які одержали ліцензію Національного банку України, або за їх посередництвом - іншим фізичним особам - резидентам.

Тобто безпосереднє здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України дозволяється лише суб'єктам цього ринку, до яких належать:

Національний банк України;

уповноважені банки та інші кредитно - фінансові установи - резиденти, які одержали ліцензію Національного банку України на право здійснення валютних операцій;

юридичні особи, які уклали з уповноваженими банками агентські угоди на відкриття пунктів обміну іноземних валют;

кредитно - фінансово установи - нерезиденти (а так само іноземні банки), які отримали індивідуальний дозвіл Національного банку України на право здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України;

валютні біржі та валютні підрозділи товарних і фондових бірж, які одержали ліцензію Національного банку України на право торгівлі іноземною валютою.

Куплена і зарахована на спеціальний рахунок клієнта іноземна валюта має бути використана згідно з контрактом або відповідним документом протягом п'яти банківських днів.

У сучасних умовах діяльність фондового ринку України пов'язана з багатьма прогалинами в сучасному законодавстві. Тому договори, які укладаються на фондовому ринку мають дуже важливе значення.

Постановою Кабінету Міністрів № 218 від 27 березня 1995 року було затверджене “Положення про порядок проведення сертифікатних аукціонів”. Це Положення визначає порядок продажу акцій відкритих акціонерних товариств на сертифікатних аукціонах, а також загальні принципи та порядок взаємодії державних органів приватизації і центрів сертифікатних аукціонів, умови участі в них покупців, принципи визначення покупців - переможців, підсумків аукціонів та розрахунку аукціонної вартості акцій, порядок оформлення документів, що засвідчують право власності покупців на придбані акції. Під сертфікатним аукціоном розуміється спосіб продажу акцій відкритих акціонерних товариств за приватизаційні майнові сертфікати, компенсаційні сертифікати, житлові чеки через центри сертифікатних аукціонів.

Третього березня 1994 року Національний банк України затвердив Тимчасові Правила проведення валютних аукціонів Національного банку України № 7 - 94. Згідно з цими правилами купівля - продаж валютних коштів на Аукціоні здійснюється через банки - члени Української Міжбанківської Валютної біржі. Право на купівлю іноземної валюти на Аукціоні мають резиденти України (клієнти). Нерезиденти України можуть придбати валюту на Аукціоні з метою репатріації прибутку від іноземних інвестицій згідно з діючим законодавством. Для купівлі іноземної валюти на Аукціоні клієнт надає банку - учаснику аукціону заяву та доручає йому перерахувати визначену заявою суму гривневих коштів, необхідну для купівлі валюти на аукціоні, на кореспондентські рахунки банки - членів Української Міжбанківської Валютної біржі в Українській Міжбанківській Валютній біржі. Дані заяви розглядаються Аукціонним Комітетом. В ході аукціону банки - учасники через своїх брокерів можуть подавати заявки на зміни обсягів купівлі. Всі ці заявки направляються брокерами курсовому маклеру в письмовій формі. Всі заявки, що були подані банками - учасниками, зараховуються в операційному листку.

На початку аукціону курсовий маклер оголошує суми заявок на купівлю та продаж іноземної валюти, що відповідають курсу (за початковий курс іноземної валюти до грошової одиниці, що діє в Україні, приймається курс, зафіксований на попередньому аукціоні). В залежності від розмірів пропозиції курсовий маклер може знижувати або підвищувати курс іноземної валюти до грошової одиниці, що діє в Україні. Після завершення аукціону укладені на ньому угоди оформляються операційними листами та аукціонними свідоцтвами у 2 примірниках і підписуються Головою Аукціонного Комітету та брокером. Розрахунки учасників аукціону за укладеними угодами здійснюються на підставі аукціонних свідоцтв.

Банкам дозволяється стягати комісійну винагороду у розмірі не більше 1% від суми операції купівлі - продажу валюти з продавця та 1% з покупця.

Вся інформація про валютні операції учасників аукціону є банківською таємницею.

Законом України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) ” № 2171 - XII від 6 березня 1992 року передбачається можливість продажу об'єктів малої приватизації на аукціоні. Він, тобто продаж, полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував у ході торгів найвищу ціну.

Продаж об'єктів приватизації на аукціоні здійснюється за наявності не менш як двох покупців. Фонд державного майна України, Верховна рада Автономної Республіки Крим та місцеві Ради мають право встановлювати додаткові умови участі покупців в аукціоні, що не суперечать цілям і змісту вищевказаного Закону. Покупці, для того щоб зареєструватися як учасники аукціону, повинні сплатити встановлений органом приватизації реєстраційний внесок, розмір якого не може перевищувати розміру одного неоподаткованого мінімуму доходів громадян. Також покупці повинні внести грошові кошти в розмірі 10% початкової ціни продажу об'єкта (безготівкою).

Фізична або юридична особа, яка має бажання бути зареєстрованою як учасник аукціону повинна мати при собі:

квитанцію про сплату реєстраційного внеску;

документ, що посвідчує фізичну особу або представника юридичної особи, їх повноваження;

документ про внесення грошових коштів у розмірі 10% початкової ціни продажу об'єкта;

декларацію про доходи, у разі придбання об'єкта приватизації за рахунок грошових коштів - для покупців - фізичних осіб;

нотаріально посвідчені копії установчих документів - для покупців - юридичних осіб.

Відомості про учасників аукціону заносяться до книги реєстрації окремо щодо кожного об'єкта реєстрації, який підлягає приватизації. Відомості про учасників аукціону не підлягають розголошенню до визначення остаточного переможця.

Кінцевий термін прийняття заяв на участь в аукціоні - три дні до початку аукціону. Інформація про остаточну ціну та переможця аукціону публікується у інформаційних бюлетенях органів приватизації, місцевій пресі та інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації, протягом 15 календарних днів після укладення договору купівлі - продажу.

Аукціон проводиться відповідним органом приватизації або уповноваженою ним особою (діє на підставі угоди з органом приватизації). Угода повинна передбачати:

строки проведення аукціону;

початкову ціну продажу об'єкта приватизації і порядок її зниження;

розмір і порядок виплати винагороди;

взаємні зобов'язання, умови розірвання угоди та майнову відповідальність сторін;

інші умови на розсуд сторін.

Для участі в аукціоні покупці мають одержати квитки

учасників аукціону. Аукціон проводиться безпосередньо ведучим (ліцитатором). Під час аукціону ведеться протокол, до якого заноситься початкова ціна продажу об'єкта, пропозиції учасників аукціону, відомості про учасників аукціону, результат торгів (ціна продажу, відомості про фізичну або юридичну особу, яка одержала право на придбання об'єкта). Цей протокол підписується ліцитатором та покупцем (його представником), який одержав право на придбання об'єкту і у триденний термін надсилається відповідному органу приватизації та затверджується ним.

Продаж на аукціоні із застосуванням приватизаційних паперів здійснюється у порядку, передбаченому вищезгаданим Законом, з урахуванням таких особливостей:

право участі мають тільки громадяни України, створені ними господарські товариства у порядку, передбаченому Фондом державного майна України, а так само фінансові посередники, що одержали відповідну ліцензію згідно з чинним законодавством;

платіжними засобами є приватизаційні папери та грошові кошти;

продажу підлягають тільки об'єкти, включені до відповідного переліку (ст. 7 Закону).

На вимогу будь - кого з учасників аукціону або органу приватизації аукціон може бути припинено і об'єкт знімається з торгів, конкурсного відбору якщо у наявності є порушення чинного законодавства про приватизацію. Угоди, що укладені внаслідок проведення аукціону, можуть бути визнані судом недійсними якщо порушені приписи ст. 20 Закону.

Законодавством України передбачена можливість проведення ще багатьох видів аукціонів. Це можуть бути аукціони по продажу кредитів (Постанова Національного банку України № 97 від 20. 05. 94 року “Про проведення закритих кредитних аукціонів з продажу кредитів Національним банком України”), по продажу квот на товари, експорт яких підлягає режиму квотування та ліцензування, аукціони по продажу заставленого майна тощо.

Купівля - продаж мисливської і газової зброї

Порядок купівлі - продажу мисливської та газової зброї визначений у постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1993 р. N 706 “Про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку і застосування, спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії”.

Виготовлення та реалізація (продаж) спеціальних засобів самооборони здійснюються суб'єктами підприємницької діяльності -юридичними особами і громадянами, які мають на це спеціальний дозвіл (ліцензію), виданий в установленому порядку, за наявності сертифіката встановленого зразка на кожний вид спеціального засобу самооборони.

Спеціальні засоби самооборони підлягають сертифікації, яка здійснюється в державній системі сертифікації УкрСЕПРО відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 10 травня 1993 р. N 46-93 «Про стандартизацію і сертифікацію».

До кожного спеціального засобу самооборони, що реалізується (продається), повинні додаватися правила користування цим засобом та порядок його застосування.

Ввіз і вивіз з країни спеціальних засобів самооборони здійснюється у порядку, встановленому МВС та Держмиткомом.

Контроль за дотриманням суб'єктами підприємницької діяльності, установами, організаціями та громадянами вимог цього Положення здійснюють МВС та його органи на місцях.

У разі порушення суб'єктами підприємницької діяльності, установами, організаціями та громадянами вимог цього Положення МВС та його органи на місцях анулюють видані ними дозволи на виготовлення, реалізацію (продаж), придбання та використання спеціальних засобів самооборони.

Порядок реалізації (продажу) і придбання упаковок з аерозолями сльозоточивої та дратівної дії

1. Упаковки з аерозолями сльозоточивої та дратівної дії (газові балончики) реалізуються (продаються) громадянам, які досягли 18-річного віку, суб'єктами підприємницької діяльності, установам і організаціям без дозволу органів внутрішніх справ у спеціалізованих магазинах, окремих секціях магазинів.

2. Відкриття та функціонування спеціалізованих магазинів і окремих секцій магазинів для продажу упаковок з аерозолями сльозоточивої та дратівної дії (газових балончиків) здійснюються у порядку, встановленому МВС.

III. Порядок реалізації (продажу), придбання, реєстрації, обліку і зберігання (носіння) газових пістолетів і револьверів та патронів до них, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії

1. Дозволи на придбання і зберігання (носіння) газових пістолетів і револьверів та патронів до них видаються органами внутрішніх справ громадянам, які досягли 18-річного віку (за винятком осіб, зазначених у пункті 19 цього Положення), за умови наявності висновку (довідки) медичного закладу (лікувально-кваліфікаційної комісії) встановленої форми про те, що за станом здоров'я вони можуть володіти (користуватися) спеціальними засобами самооборони та ознайомлені з порядком їх зберігання (носіння) і застосування.

Кількість газових пістолетів (револьверів), які можуть бути у власності громадян, не обмежується.

2. Суб'єкти підприємницької діяльності, установи і організації з метою захисту життя, здоров'я, честі та гідності своїх працівників мають право на придбання газових пістолетів і револьверів та патронів до них з оформленням дозволу органами внутрішніх справ на їх зберігання (носіння) конкретним працівникам, які досягли 18-річного віку (за винятком осіб, зазначених у пункті 19 цього Положення), за умови наявності висновку (довідки) медичного закладу (лікувально-кваліфікаційної комісії) встановленої форми щодо цих працівників та ознайомлення з порядком їх- зберігання (носіння) і застосування.

3. Дозволи на придбання і зберігання (носіння) газових пістолетів (револьверів) підписується начальником органу внутрішніх справ або особою, яка виконує його обов'язки:

громадянам - за місцем проживання;

суб'єктам підприємницької діяльності, установам і організаціям (на придбання) та їхнім працівникам (на зберігання) (носіння) - за місцем реєстрації (юридичною адресою) установи, організації або суб'єкта підприємницької діяльності. При цьому в дозволі робиться відмітка - відомче (службове).

4. Дозволи на придбання газових пістолетів (револьверів) видаються органами внутрішніх справ терміном на три місяці. Не використаний у цей термін дозвіл повертається до органу внутрішніх

справ, який його видав.

5. Для отримання дозволу на придбання газових пістолетів (револьверів) громадяни подають до органу внутрішніх справ:

(Абзац перший пункту 11 змінено згідно з Постановою КМ N 127 (127-94-п) від 02. 03. 94)

заповнену картку-заяву;

дві фотокартки розміром 3 х 4 сантиметри;

висновок (довідку) медичного закладу лікувально-кваліфікаційної комісії) встановленої форми (крім осіб, які мають дозвіл органу внутрішніх справ на зберігання і носіння мисливської та відомчої вогнепальної зброї) ; (Абзац четвертий пункту 11 доповнено згідно з Постановою КМ N 127 (127-94-п) від 02. 03. 94)

квитанцію про оплату послуг, пов'язаних з оформленням документів для видачі дозволу на придбання газових пістолетів (револьверів) (за кожну одиницю).

6. Для отримання дозволу на придбання газових пістолетів (револьверів) суб'єкти підприємницької діяльності, установи і організації подають до органу внутрішніх справ:

лист з обгрунтуванням необхідності придбання газових пістолетів (револьверів) і зазначенням їх типу та кількості;

список працівників, які користуватимуться зазначеними засобами самооборони;

по 2 фотокартки розміром 3 х 4 сантиметри (на кожного з працівників, що використовуватимуть газові пістолети (револьвери) ;

копію платіжного доручення про оплату послуг, пов'язаних з оформленням документів для видачі дозволів на придбання зазначених засобів самооборони (за кожну одиницю) ;

висновок (довідку) медичного закладу (лікувально-кваліфікаційної комісії) встановленої форми.

7. Орган внутрішніх справ не більш яку місячний термін розглядає документи, зазначені у пунктах 11 і 12 цього Положення, і видає дозвіл на придбання газових пістолетів (револьверів) або мотивовано відмовляє у ньому.

Відмову у видачі дозволу може бути оскаржено відповідно до чинного законодавства у судовому порядку.

8. Придбані газові пістолети (револьвери) протягом десяти днів з дня придбання подаються до органу внутрішніх справ для реєстрації та оформлення дозволу на їх зберігання (носіння) :

громадянами - за місцем проживання;

суб'єктами підприємницької діяльності, установами і організаціями - за місцем їх реєстрації (юридичною адресою).

При цьому для отримання дозволу на зберігання (носіння) газових пістолетів (револьверів) їх власники (користувачі) подають до органу внутрішніх справ також корінець дозволу на придбання з відміткою спеціалізованого магазину про продаж газового пістолету (револьверу) та квитанцію (платіжне доручення) про оплату послуг, пов'язаних з оформленням документів для видачі дозволу на зберігання (носіння) газових пістолетів (револьверів).

Дозвіл на зберігання і носіння газових пістолетів (револьверів) видається органом внутрішніх справ терміном на три роки.

Дозвіл на зберігання (носіння) газових пістолетів (револьверів) може бути виданий кожному членові сім'ї власника газового пістолету (револьверу), який має на це право.

Дозвіл на зберігання (носіння) газового пістолету (револьверу) може бути виданий не більш як трьом працівникам суб'єкта підприємницької діяльності, установи і організації на кожний газовий пістолет (револьвер).

Дозвіл на зберігання і носіння безномерних або саморобних газових пістолетів (револьверів) органами внутрішніх справ не видається.

9. Патрони до газових пістолетів (револьверів), заряджені речовинами сльозоточивої та дратівної дії, продаються громадянам (користувачам) у спеціалізованих магазина і окремих секціях у разі пред'явлення дозволу органу внутрішніх справ на зберігання (носіння) відповідного газового пістолету (револьверу).

10. Для продовження терміну дозволу на зберігання (носіння) газових пістолетів і револьверів (перереєстрації) власник зобов'язаний за один місяць до закінчення терміну дії дозволу подати до органу внутрішніх справ за місцем проживання (юридичною адресою), наявні газові пістолети (револьвери) і такі документи:

заяву (лист юридичної особи) на ім'я начальника органу

внутрішніх справ з проханням провести перереєстрацію газових

пістолетів (револьверів), що є у нього:

квитанцію (платіжне доручення) про оплату послуг, пов'язаних з перереєстрацією газових пістолетів (револьверів) ; висновок (довідку) медичного закладу (лікувально-кваліфікаційної комісії) встановленої форми.

11. Громадяни зобов'язані забезпечити умови зберігання, що виключають втрату та можливість крадіння спеціальних засобів самооборони. Ці засоби повинні зберігатися у дерев'яних або металевих ящиках за місцем роботи або проживання власника (користувача), до них не повинні мати доступ сторонні особи. (Пункт 17 із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ N 365 (365-95-п) від 29. 05. 95, N 587 (587-2000-п) від 29. 03. 2000)

12. У всіх випадках носіння газових пістолетів (револьверів) власник (користувач) зобов'язаний мати при собі дозвіл органу внутрішніх справ на право їх зберігання (носіння). У разі відсутності у особи такого дозволу пістолет (револьвер) до розгляду справи вилучається працівниками органів внутрішніх справ у встановленому порядку.

13. Органи внутрішніх справ дозволи на придбання, зберігання (носіння) газових пістолетів (револьверів) не видають, а видані дозволи анулюються за наявності:

висновку (довідки) медичного закладу (лікувально-кваліфікаційної комісії) встановленої форми, який свідчить про те, що така особа за станом здоров'я не може володіти спеціальними засобами самооборони; відомостей про систематичне порушення особою громадськогопорядку, зловживання спиртними напоями, вживання наркотичних речовин без призначення лікаря; пред 'явлення такій особі обвинувачення у вчиненні злочину, а також засудження до позбавлення волі; непогашеної або незнятої у встановленому порядку з особи судимості за тяжкий злочин або злочин, скоєний із застосуванням вогнепальної зброї, вибухових матеріалів або спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії; умовного засудження особи з іспитовим терміном або засудження до виправних робіт; вироку народного суду щодо такої особи, виконання якого відстрочено.

14. Після анулювання органом внутрішніх справ дозволу на зберігання (носіння) газового пістолету (револьверу) цей засіб і патрони до нього разом з дозволом вилучаються. Вилучиний газовий пістолет (револьвер) і патрони до нього здаються на комісійний продаж у спеціалізований магазин. Отримані від їх продажу кошти (з відрахуванням витрат, пов'заних з реалізацією) повертаються власнику такого засобу або його представнику.

У випадках, що не терплять зволікань, газові пістолети (револьвери) та патрони до них можуть бути вилучені органами внутрішніх справ у осіб за обставин, передбачених у пункті 19 цього Положення, негайно.

15. Про анулювання дозволу на зберігання (носіння) газового пістолету (револьверу) на підставах, указаних у пункті 19 цього Положення, органом внутрішніх справ виноситься мотивована ухвала, яка затверджується начальником органу внутрішніх справ або особою, що виконує його обов'язки.

16. У разі смерті власника газовий пістолет (револьвер) і патрони до нього зберігаються його родичами до вирішення питання про спадкоємця майна. Якщо хто-небудь із спадкоємців має право на отримання дозволу на зберігання (носіння) газового пістолету (револьверу), то йому в установленому порядку органами внутрішніх справ може бути виданий такий дозвіл. Якщо серед спадкоємців немає осіб, які мають право на його зберігання, він у місячний термін передається родичами померлого власника до органу внутрішніх справ для реалізації. Отримані від продажу коштів з відрахуванням витрат, пов'язаних з реалізацією (повертаються спадкоємцю такого майна.

Якщо спадкоємець протягом місяця з дня набуття права власності не подав документи до органу внутрішніх справ на отримання дозволу на зберігання (носіння) газового пістолета (револьвера), то він вилучається органом внутрішніх справ у порядку, передбаченому пунктом 20 цього Положення.

17. Забороняється передавати газові пістолети (револьвери) та патрони до них іншим особам без дозволу органу внутрішніх справ.

Органи внутрішніх справ мають право оформляти документи для передачі газових пістолетів (револьверів) одним власником іншому. Порядок передачі визначається МВС.

18. У разі зміни місця проживання власник газового пістолету (револьверу) зобов'язаний звернутися до органу внутрішніх справ з проханням про зняття його з обліку і вказати нове місце проживання. Після прибуття до нового місця проживання власник ткого засобу зобов'язаний у 10-денний термін подати документи до органу внутрішніх справ для взяття його на облік.

За взяття на облік газового пістолету (револьверу) в органах внутрішніх справ за новим місцем проживання плата з його власника не справляється, якщо термін виданого дозволу на його зберігання (носіння) не закінчився.

19. Газовий пістолет (револьвер), що став непридатний для подальшого використання (не підлягає ремонту), не реєструється (не перереєстровується) і у місячний термін здається власником до органу внутрішніх справ) без відшкодування його вартості) для зняття з обліку.

Непридатність газового пістолету (револьверу) до подальшого використання визначається органом внутрішніх справ на підставі відповідності вимогам технічних умов його виготовлення та сертифіката встановленого зразка.

Використані та непридатні для подальшого користування спеціальні засоби самооборони підлягають утилізації у встановленому порядку.

20. У разі втрати або крадіжки газового пістолету (револьверу) власник зобов'язаний негайно повідомити про це в орган внутрішніх справ.

21. Спеціалізовані магазини для продажу газових пістолетів (револьверів) і патронів до них відкриваються і функціонують в порядку, встановленому МВС.

22. Зразки карток-заяв, дозвіл на придбання, зберігання (носіння) газового пістолету (револьверу), книг їх обліку та інших документів установлюються МВС.

23. Форма висновку (довідки) медичного закладу (лікувально-кваліфікаційної комісії) визначається МОЗ.

IV. Порядок застосування спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії

1. Спеціальні засоби самооборони, заряджені речовинами сльозоточивої та дратівної дії, застосовуються громадянами:

для захисту від злочинних посягань на своє життя і здоров'я, житло та майно чи життя і здоров'я, житло та майно інших громадян;

для захисту від нападу на приміщення організації, установи та суб'єкта підприємницької діяльності, де вони працюють:

для затримання особи, яка скоїла злочин і намагається втекти або вчинити опір, з наступною передачею її працівникам органів внутрішніх справ.

Перед застосуванням спеціальних засобів самооборони громадянин якщо є можливість, зобов'язаний попередити нападника про свій намір їх застосувати.

Якщо внаслідок застосування спеціальних засобів самооборони нападникові заподіяно тілісне ушкодження або він помер, громадянин, що застосував такі засоби, зобов'язаний негайно викликати карету швидкої медичної допомоги, вжити заходів до забезпечення охорони місця події та сповістити про це органи внутрішніх справ і прокуратури.

2. Забороняється застосовувати спеціальні засоби самооборони у разі значного скупчення людей, якщо від цього можуть постраждати сторонні особи.

Категорично забороняється застосовувати спеціальні засоби самооборони до працівників правоохоронних та природоохоронних органів під час виконання ними своїх службових обов'язків.

V. Відповідальність за порушення встановленого порядку виготовлення, реалізації (продажу), реєстрації, обліку і застосування спеціальних засобів самооборони

Посадові особи та громадяни, що порушили встановлений порядок виготовлення, реалізації, обліку та застосування спеціальних засобів самооборони, притягуються до відповідальностіу порядку, встановленому чинним законодавством України.

Ці вимоги ставляться також до купивлі - продажу мисливської вогнепальної зброї.

Гарантії прав покупців в роздрібній торгівлі

Важливо відзначити, що особливістю договору роздрібної купівлі - продажу є його суб'єктний склад. Продавцем за цим договором виступають підприємства, організації і установи, незалежно від форми власності чи господарювання, на яких вони засновані, і основною метою діяльності яких є діяльність по реалізації товарів споживачам. Крім того, продавцем може бути і громадянин, що здійснює підприємницьку діяльність без утворення юридичної особи. Покупцем по договору роздрібної купівлі - продажу є громадянин - споживач (Закон України “Про захист прав споживачів” від 12 травня 1991 року №1023 - XII дає таке визначення поняття “споживач”: “споживач - громадянин, який придбає, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб”).

Діяльність перших, певною мірою регулюється Постановою Кабінету Міністрів від 8 лютого 1995 року № 108 “Про Порядок заняття торговельною діяльністю і правила торговельного обслуговування населення” (затверджений і додається; в подальшому - Порядок). П. 3 цього Порядку говорить, що торговельна діяльність може здійснюватися громадянами України, громадянами інших держав, які не обмежені в правоздатності або дієздатності в законодавчому порядку, а так само юридичними особами всіх форм власності. Відносно сфер, в яких може здійснюватися торговельна діяльність, то п. 5 вказує, що торговельна діяльність може здійснюватися у сферах роздрібної та оптової торгівлі, а також у торговельно - виробничій сфері. Під роздрібною торгівлею треба розуміти торгівлю товарами та виконання при цьому супутніх робіт або послуг за готівку, а також за інші готівкові платіжні засоби, включаючи кредитні картки, а здійснюють її торгівельні підприємства (громадяни-підприємці) через спеціально створені пункти продажу (п. 7 Порядку-це можуть бути магазини, палатки, кіоски, будинки торгівлі, універсальні магазини, кафе, торговельні центри тощо).

В роздрібній торгівлі укладення договорів купівлі-продажу, звичайно, має свої певні особливості. При укладенні договору купівлі-продажу сторони керуються Цивільним кодексом України, а також спеціальними нормами споживчого законодавства.

Відповідно до Закону України “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності” від 23. 03. 1996 року (із змінами і доповненнями) для здійснення окремих видів торгівлі необхідно одержати торговий патент. Торговий патент представляє собою державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності чи його структурного (відокремленого) підрозділу займатися зазначеними в цьому законі певними видами підприємницької діяльності (діяльність, пов'язана з роздрібною торгівлею, діяльність з обміну валюти, а так само діяльність, яка пов”зана з наданням послуг у сфері грального бізнесу (тільки тоді ця діяльність підлягає патентуванню, коли вона здійснюється в пунктах роздрібного продажу товарів). Для продавців, які здійснюють свою діяльність у сфері роздрібної торгівлі законодавство багатьма своїми актами встановлює цілу низку додаткових вимог та обов”язків (щодо організації продажу товарів, ціноутворення, санітарних вимог і таке інше). У цьому відношенні становище покупця має свої особливості. Покупець до укладення договору купівлі - продажу володіє переважно правами і тільки після його укладення у нього можуть виникнути обовязки. Для вступу у договірні відносини з торговельними підприємствами громадянин - споживач повинен обладати необхідною дієздатністю, яка встановлюється чинним цивільним законодавством. П. 41 ч. 3, 4 Правил зазначає, що у разі запровадження обмежень продаж товарів окремим категоріям громадян здійснюється в установленому порядку, а продаж товарів повсякденного попиту дітям проводиться лише у разі, якщо вони можуть самостійно зробити покупку та розрахуватися за придбаний товар (обов'язково повинен враховуватися зміст ст. ст. 13, 14 Цивільного кодексу України про обсяг дієздатності неповнолітніх). Обслуговування окремих категорій громадян, яким згідно з чинним законодавством надаються відповідні пільги, здійснюється в спеціально відведених торговельних приміщеннях (відділах, секціях). Не допускається продаж господарюючими суб'єктами товарів, вільну реалізацію яких заборонено згідно з чинним законодавством.

При здійсненні покупки, касир або інший працівник, який одержує гроші за товар, під час розрахунку з покупцем повинен чітко назвати суму, одержану від покупця, і покласти одержані від нього гроші окремо на видному місці, віддрукувати чек на касовому апараті, назвати покупцеві належну йому суму здачі і видати її разом із чеком. Правильність розрахунку покупець зобов'язаний перевірити на місці, не відходячи від каси, тобто договір купівлі -продажу в роздрібній торговельній мережі виконується, як правило під час укладення (як вбачається з вищезазначеного, обов'язкового письмового оформлення цього договору не вимагається, це підтверджується також і змістом ст. 43 Цивільного кодексу України-громадянину - споживачу, який придбав у торговельного підприємства (громадянина - підприємця) за усною угодою товар, видається документ, що підтверджує одержання грошей, а також підставу їх одержання). Але в певних випадках покупцю може видаватися квитанція, товарний чи касовий чек або інший письмовий документ, а щодо товарів, на які встановлено гарантійні терміни, - технічний паспорт чи інший документ, що його замінює (ст. 14 п. 9 Закону України “Про захист прав споживачів” від 12 травня 1991 року).