РОЗДІЛ ІІ. ПОНЯТТЯ І КЛАСИФІКАЦІЯ ОСНОВНИХ ПРИНЦИПІВ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

2.1 Поняття принципів права

У радянські часи вчені залежно від типу формації класифікували принципи права на властиві рабовласницькому, феодальному, капіталістичному та соціалістичному праву. Крім того, вони виділяли принципи, які були властиві праву у перехідний період від одної формації до іншої, від одного типу права до іншого [1, с.34; 2, с.56; 52, с.49; 53, с.52].

Зараз залежно від свого характеру принципи права підрозділяються на соціально-економічні, політичні, ідеологічні, етичні, релігійні і спеціально-юридичні.

Спеціально-юридичні принципи права - це соціальні принципи, але перекладені мовою права, юридичних конструкцій, правових засобів і способів їх забезпечення. До спеціально-юридичних принципів права зазвичай відносять: 1) принцип загальнообов'язковості норм права для всього населення країни і пріоритету цих норм перед всіма іншими соціальними нормами; 2) принцип несуперечності норм, складових права, що діють та пріоритет закону перед іншими нормативно-правовими актами; 3) принцип розділу права на публічне і приватне та на відносно самостійні галузі і інститути; 4) принцип відповідності між об'єктивним і суб'єктивним правом, між нормами права і правовими відносинами, між правом і його здійсненням; 5) принцип соціальної свободи, рівність перед законом і судом, рівноправ'я; 6) принцип законності і юридичної гарантії права і свобод особи, зафіксованих в законі, зв'язаність нормами закону діяльності всіх посадових осіб і державних органів; 7) принцип справедливості, виражений в рівному юридичному масштабі поведінки та в строгій відповідності юридичної відповідальності допущеному правопорушенню; 8) принцип юридичної відповідальності тільки за винну протиправну поведінку і визнання кожного невинним до тих пір, поки провина не буде встановлена в судовому порядку; принцип презумпції невинності; 9) принцип неприпустимості зворотної сили законів, що встановлюють нову або важчу юридичну відповідальність, гуманності покарання, сприяючого виправленню засудженого [49, с.221; 52, с.223].

Крім того, принципи права підрозділяються на групи залежно від того, чи розповсюджуються вони на всю систему права, на декілька галузей або ж на одну галузь права. Відповідно до цього критерію принципи права, що розповсюджуються на всю систему права і що визначають її характер, зміст, найбільш важливі її особливості і риси, називаються загальними принципами. Серед них виділяють принципи соціальної справедливості, гуманізму, рівноправ'я, законності в процесі створення і реалізації норм права, єдності юридичних прав і обов'язків, демократизму.

Для демократичних країн вельми важливими загальними принципами права є принцип закріплення свободи підприємництва і принцип встановлення і охорони приватної власності. Останньому надається особливе значення, бо з власністю зв'язується фактичне положення особи в суспільстві, її соціальний статус і все її приватне і цивільне життя. Відомий французький соціолог і юрист М. Оріу зазначав, що ”цивільне життя полягає у використанні власності”. Завдяки своїй забезпеченості і перевагам, які дає власність, підкреслював автор, людина „може подумати і про щось інше”, окрім буденних потреб. Він може вдаватися до розумових занять, вільних професій, може роздумувати про загальні інтереси, присвятити себе справам громади, стати громадянином.

В той же час, М. Оріу застережував, що цивільне життя, хоч воно формально допустиме всім і „в деяких відносинах дійсно загальне для всіх”, є все ж таки „по своєму основному елементу нажитого багатства і по своєму капіталістичному характеру монополією імущого класу”. Навіть всередині цього імущого класу, писав автор, „воно стосується окремих осіб украй нерівно” і залежить від розмірів придбаного кожним з них багатств [49, с.225].

Разом із загальними принципами в юридичній літературі виділяються міжгалузеві і галузеві принципи права. Міжгалузеві правові принципи охоплюють собою дві або більш за галузі права, переважно суміжні, вельми близько дотичних між собою галузей (конституційне і адміністративне, карно-процесуальне і цивільний-процесуальне і ін.). На міжгалузеві принципи повністю накладаються і загальні правові принципи. У кожній окремій галузі права або ж в групі галузей вони набувають своєї специфіки. Галузеві принципи права розповсюджуються лише на конкретні галузі права - конституційне, цивільне, кримінальне, земляне, трудове, міжнародне і ін. Відповідно на їх основі створюються і реалізуються норми, які складають тільки дану галузь права. Від принципів права слід відрізняти принципи правосвідомості - суб'єктивні представлення людей, суспільних рухів, політичних партій і т.п. про те, як повинні регулюватися ті або інші суспільні відносини.

Принципи права - це нормативне віддзеркалення об'єктивного порядку речей, суспільної практики, суспільного розвитку, а не суб'єктивне уявлення про ці процеси.

2.2 Поняття принципів міжнародного права

Принципи міжнародного права - це керівні правила поведінки суб'єктів, що виникають як результат суспільної практики, юридично закріплені початки міжнародного права. Вони є собою найбільш загальні вирази сталої практики міжнародних відносин. Принципи міжнародного права - це норма міжнародного права, що має обов'язковий характер для всіх суб'єктів.

Основні принципи сучасного міжнародного права можна визначити як його загальновизнані норми, що мають найбільш важливе значення для забезпечення нормального функціонування міждержавної системи і, отже, для вирішення міжнародних проблем. Таке визначення знайшло підтвердження в рішенні Міжнародного Суду 1974 року по суперечці між США і Канадою про межу в затоці Мен, в якому указується, що слова принципи і норми виражають одну і ту ж ідею, а саме, що термін "принципи" означає правові принципи, тобто "він включає норми міжнародного права", і що "використання терміну "принципи" виправдано, оскільки мова йде про більш загальні і фундаментальні норми" [29, с.92].

Дотримання міжнародного права є обов'язковим. Відзначити принципи міжнародного права можна, тільки відзначивши суспільну практику, що не під силу окремим державам або групам держав. Тому будь-яка держава зобов'язана реагувати на спроби в односторонньому порядку «поправити» суспільну практику за допомогою порушення принципів.

Принципи міжнародного права формуються звичайним і договірним шляхом. Вони виконують одночасно дві функції: сприяють стабілізації міжнародних відносин, обмежуючи їх певними нормативними рамками, і закріплюють все нове, що з'являється в практиці міжнародних відносин, обмежуючи їх певними нормативними рамками, і закріплюють все нове, що з'являється в практиці міжнародних відносин, і таким чином сприяють їх розвитку.

Ставлення до основних - принципів міжнародного права в науці неоднозначне. Західні вчені, за невеликим винятком, не виділяють основних принципів міжнародного права. На крайній випадок, вони (Дж. Старк, Е. Сой, Дж. Штуцкі, Дж. Фіцморіс, X. Уолдок, Р. Аго, Г. Даам та ін.) ведуть мову про «імперативні принципи», «норми jus cogens», «принципи публічної політики», «норми загального міжнародного права», «імперативні норми загального міжнародного права», «фундаментальні норми міжнародного права» тощо. Як правило, крім констатації, «о такі норми важко піддаються ідентифікації, сутність в не досліджувалась. Окремі західні автори роблять cпроби перелічити такі норми. І знову ж таки -- хто і як їх розуміє, стільки в нього цих норм. Часто до них зараховують цілі інститути міжнародного права. Е. Сой відносить до таких принципів тільки норми jus cogens: принцип заборони застосування сили, повага суверенітету і незалежності держав, невтручання.

А. Фердросс налічує трохи більше принципів: принцип заборони порушення прав третіх держав, принцип гуманності, заборона застосування сили не інакше як з метою самооборони, обов'язок вирішувати спори мирними засобами, обов'язок сприяти будь-яким діям ООН, здійснюваним відповідно до Статуту, обов'язок утримуватися від будь-якої допомоги державі, до якої ООН застосовує запобіжні (превентивні) або примусові заходи [19, с.87].

Інші принципи вирізняє в сучасному міжнародному праві Я. Броунлі. Це, так би мовити, принципи «гуманної спеціалізації»: заборона агресивної війни, заборона геноциду, заборона работоргівлі, заборона піратства, принцип самовизначення та принцип постійного суверенітету над природними ресурсами.

Вітчизняні вчені дотримуються іншого бачення принципів сучасного міжнародного права, хоч серед них також чимало своєрідного, суб'єктивного тлумачення. І хоча за кількістю наукових досліджень, присвячених цій проблемі (а це десятки монографій і сотні наукових статей), вітчизняні вчені тримали першість у науці міжнародного права, слід визнати, що при з'ясуванні сутності основних принципів міжнародного права ми просунулися недалеко. У період між двома світовими війнами радянські науковці в основному перелічували принципи (суб'єктивно визначаючи їх у системі міжнародного права). Прийняття Статуту ООН пожвавило інтерес до цього питання, але тільки наприкінці 60-х - у 70-ті роки з'являються спеціальні дослідження. За наступні три десятиліття здобуто не дуже багато: трохи зменшилося ідеологічне обгрунтування таких норм, але схоластичні пояснення, еклектичний набір аргументів залишилися майже без змін. На сьогодні навіть не вироблено сталого поняття основних принципів міжнародного права [44, с.71].

Майже кожне дослідження основних принципів міжнародного права переповнене епітетами у визначенні цих понять. Це -- «основоположні», «загальноприйняті», «імперативні», «правові і неправові », «високого і найвищого порядку», «керівні начала», «основні», «найбільш узагальнені», «в концентрованій формі», «універсальні», «загальнообов'язкові», «вищої політичної, моральної та юридичної сили», «стабільні», «програмні», «авангардного регулювання», «найважливіші», «головні ідеї», «головні цілі», «корінні», «комплексні», «взаємообумовлені», «особливої юридичної сили» та інші норми міжнародного права.

Насправді ж вітчизняна наука міжнародного права перебуває тільки на підході до вироблення робочого варіанта. По-перше, склалася така ситуація, що скільки авторів пише про принципи міжнародного права, стільки (за кількістю) маємо принципів. Очевидно, в багатьох дослідженнях ідеться, власне, не про принципи міжнародного права. По-друге, десятиліттями вітчизняна наука твердила про принципи міжнародного права, проголошені Жовтневою революцією. Зокрема, виокремлювалися соціалістичні міжнародно-правові принципи як більш «передові» у системі міжнародного права і такі, яким належить майбутнє: принцип соціалістичного інтернаціоналізму, принцип братерської дружби й тісного співробітництва, принцип товариської взаємодопомоги (вже в самій назві розкривається ідеологічний задум принципів).

І річ не в тому, що «об'єктивна закономірність» цих «принципів» не витримала випробування часом, що вони зникли з наукових публікацій одночасно із самою соціалістичною системою. Проблема в тому, що, як заявили нові керівники колишніх соціалістичних держав, їх поневолювали саме завдяки цим ідеологічним (а не правовим) постулатам. Тобто те, що видавалося за вищий критерій права, у дійсності було протиправним. Підтвердженням тому є спроба радянських науковців видати явно брутальне порушення норм міжнародного права за застосування «передових» принципів міжнародного права. Наприклад, радянська держава завжди свято виконувала свої зобов'язання, що випливали з принципів соціалістичного інтернаціоналізму, братерської дружби й тісного співробітництва, товариської взаємодопомоги. Яскравим проявом дії на підставі цих принципів була «допомога» Радянського Союзу угорському народові в 1956 р., «допомога» разом з іншими соціалістичними країнами народові Чехословаччини в 1968 р. (додамо ще війну в Афганістані та інших країнах, віддалених від Радянського Союзу), охорона соціалістичних завоювань і захист їх суверенітету та незалежності від імперіалізму, а також допомога в'єтнамському народові в його боротьбі проти агресії Сполучених Штатів.

Така ж доля спіткала й принцип мирного співіснування держав з різним соціальним ладом, який виводився з ленінських цитат про «мирне співжиття» соціалістичних і капіталістичних держав. Вбачати заслугу цього принципу в тому, що він перевів «класову боротьбу» з боротьби безпосередньо між класами в площину відносин між державами, зокрема в боротьбу соціалістичних і капіталістичних держав, у боротьбу двох систем, є підміною, власне, правового призначення права певними ідеологічними нашаруваннями.

Сказане не свідчить про відсутність основних принципів міжнародного права взагалі. Помилки окремих науковців і навіть наукових шкіл щодо певних правових реалій не є свідченням того, що останніх не існує. На сьогодні завдання науки міжнародного права полягає в тому, щоб очистити свою сферу від надмірних ідеологічних нашарувань, псевдоправових конструкцій і об'єктивно вивчити природу, утворення та функціонування основних принципів міжнародного права. Для цього насамперед необхідно визначитися в понятті основних принципів міжнародного права. В радянський період ближче від усіх до визначення сутності, поняття основних принципів підійшли професори Е. А. Пушмін та М. О. Ушаков.

Е.А. Пушмін запропонував таке поняття принципів міжнародного права: «Основні принципи можна визначити як об'єктивно зумовлені закономірності розвитку міжнародних відносин, найважливіші властивості міжнародного права, що відбивають його сутність і визначають зміст міжнародно-правових норм та інститутів, закріплені в системі міжнародного права, яка історично склалася, як норми найзагальнішого, універсального характеру, що мають основоположне значення, норми імперативні, які в силу цього є найважливішим критерієм міжнародної законності» [13, с.69].

Проаналізувавши зазначене поняття, М.О. Ушаков сформулював своє: «...Основні принципи сучасного міжнародного права -- це система най загальніших вихідних і взаємопов'язаних норм загального міжнародного права, які регулюють в узагальненому вигляді поведінку держав та інших суб'єктів міжнародного права в усіх сферах міжнародних відносин і мають імперативний характер (і відповідно є критерієм дійсності інших міжнародно-правових норм) і визначають у концентрованому вигляді основний зміст та цілеспрямованість міжнародного права» [68, с.79].

Обидва визначення містять багато зайвого, не суттєвого для поняття або такого, що є характерним не тільки для основних принципів міжнародного права. Скажімо, не тільки принципи є об'єктивно зумовленими закономірностями міжнародних відносин. Коли сказано, що принципи визначають зміст міжнародне-правових норм, то зрозуміло, що вони визначають і зміст інститутів (адже ці ж таки норми компонують інститути), і сутність міжнародного права. Термін «система міжнародного права, що історично склалася» більшою мірою характеризує систему, аніж принципи.

Зайві також наголошення, що принципи є нормами «найзагальнішого, універсального, імперативного характеру». Наприклад, існує мало таких конкретних норм міжнародного права, як принцип мирного врегулювання спорів, особливо у редакції Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин та співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН 1970 р.

Не всі принципи міжнародного права є універсальними нормами. Практика засвідчує також наявність регіональних принципів (наприклад, принцип непорушності державних кордонів); Окремі вчені висловлюють думку про існування партикулярних (локальних) принципів міжнародного права. Звісно, що вони не є основними, але тоді з метою розуміння поняття «принципи міжнародного права» доцільно було б дати кілька визначень: «основні принципи», «принципи», «загальні принципи» тощо. Зрозуміло, що такий підхід суперечить логіці вироблення понятійного апарату. Щодо імперативності як невід'ємної властивості міжнародно-правових принципів нижче буде показано, що не всі з них або принаймні деякі з них у повному обсязі є імперативними нормами. Гадаємо, зайвим є залучення критерію міжнародної законності до визначення поняття принципу міжнародного права. Вона, як наприклад «міжнародний правопорядок», є дещо іншою сферою прояву принципів. І не в цих сферах знаходяться їхні основні властивості.

Враховуючи сказане, можна сформулювати таке визначення поняття основних принципів міжнародного права (робочий варіант): це система основоположних норм міжнародного права, які регулюють відносини між його суб'єктами і є критерієм правомірності міжнародних правотворчого та правозастосовчого процесів, дійсності інших міжнародне-правових норм.

2.2.1 Ознаки основних принципів міжнародного права

Основним принципам міжнародного права властиві певні ознаки, завдяки яким їх можна вирізнити серед інших норм міжнародного права. Як зазначалося вище, багато зарубіжних науковців не поділяють цієї думки. І все ж їхнє негативне ставлення є, мабуть, результатом відсутності спеціальних досліджень цього аспекту проблеми основних принципів.

Скажімо, коли до ознак тільки основних принципів міжнародного права відносять (Е. А. Пушмін, М. О. Ушаков та ін.) найважливіші властивості міжнародного права, які відображають його сутність і визначають зміст міжнародне-правових інститутів, або те, що вони є нормативними за своїм характером і закріплюються, головним чином, у міжнародних звичаях та інших джерелах міжнародного права, то хіба цього не можна сказати і про звичайні норми?

Не можна вважати загальною ознакою основних принципів міжнародного права імперативність (Г. В. Ігнатенко, О. І. Тіунов, В. Я. Суворова та ін.), бо, як зазначалося вище, остання є характерною в повному обсязі не для всіх основних принципів. Отже, наполягання на цій ознаці може призвести до суб'єктивного зменшення кількості основних принципів міжнародного права.

Мабуть, такий самий висновок можна зробити й щодо визначення «універсальності» як ознаки основних принципів. В іншому випадку ми знехтували б регіональними : галузевими принципами міжнародного права, яким «універсальність» в усталеному розумінні цього терміна не властива.

Не можна погодитися з твердженням, що основним принципам міжнародного права властива ознака «зворотної дії» (М. Ф. Філімонова, К. А. Бекяшев та ін.). Прихильники цієї точки зору вважають, що така «властивість» основних принципів «дозволяє їм виливати на будь-яку норму, що виникала раніше, від самого принципу аж до її скасування і невизнання пов'язаних із нею наслідків». Але тут ідеться не про основний принцип міжнародного права, а про загальний принцип права lex posterior derogate priori. Така плутанина була характерною для тих радянських науковців, хто ототожнював основні принципи міжнародного права із загальними принципами права. Вона трапляється й сьогодні в деяких дослідженнях. «Міжнародний Суд ООН, - зазначає І. І. Лукашук, - жодного разу не обґрунтовував своїх рішень загальними принципами міжнародного права. У ряді випадків ці принципи застосовувалися без згадки їх як загальних принципів права. Це стосувалося таких принципів, як добросовісність, не зловживання правом, відповідальність за правопорушення. Частіше використовувалися процесуальні принципи (наприклад, ніхто не може бути суддею у своїй справі, рівність сторін у спорі, пріоритет спеціального закону тощо)” [32, с.46].

Очевидно, що тут ідеться про загальні принципи права, а не про основні принципи міжнародного права. Вирішальним у визначенні особливостей цих правових норм має бути не доктринальний погляд на рішення Суду, а саме рішення. У справі «Лотос» Постійна Палата міжнародного правосуддя вирішила так: «Вислів "принципи міжнародного права", як він звичайно вживається, може означати лише міжнародне право, як воно застосовується між державами» [36, с.122].

Отже, ознаками основних принципів міжнародного права можна вважати такі: по-перше, вони є загальновизнаними як основні принципи сучасного міжнародного права. Ця загальна визнаність випливає з того, що світова співдружність держав закріпила їх у Статуті ООН; у Декларації про принципи міжнародного права, які стосуються дружніх відносин та співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН 1970 р., у Заключному акті Наради з питань безпеки та співробітництва у Європі 1975 р. і в ряді інших міжнародних документів. Якщо навіть іти від зворотного, то слід зазначити, що від часу закріплення основних принципів міжнародного права у вказаних документах жоден суб'єкт міжнародного права не заявив, що він їх не визнає.

По-друге, основні принципи міжнародного права формулюють права, обов'язки й законні інтереси безвідносно до суб'єктів міжнародного права. Часто висловлюється думка про їхню обов'язковість тільки для держав, що вони е критерієм правомірності поведінки держав. Це не так. Точніше, це правомірно лише щодо окремих принципів міжнародного права. Вони є обов'язковими для всіх суб'єктів міжнародного права, якщо останні правомочні здійснювати відповідну правоздатність, дієздатність або деліктоздатність, що випливає з певного принципу.

Отже, неправомірно стверджувати, що, скажімо, принцип невтручання зобов'язує тільки держави. Він є обов'язковим і для міждержавних організацій (наприклад, НАТО) та інших суб'єктів міжнародного права, які здатні здійснювати за ним права і виконувати обов'язки. Щодо ООН Генеральний секретар ООН зазначив у своїй доповіді: «Сталася відчутна зміна, корені якої -- у визнанні того факту, що для забезпечення довготривалих рішень міжнародних проблем необхідно будувати ці рішення на загальноприйнятих принципах, закладених у Статуті» [13, с.223]. На підставі такого формулювання прав та обов'язків суб'єктів міжнародного права основні принципи, як правило, конкретизуються (щодо суб'єктів, прав, обов'язків, юридичних фактів тощо) в інших міжнародно-правових актах.

По-третє, основні принципи міжнародного права мають перевагу над іншими нормами цієї системи права. Таку перевагу закріплено у ст. 103 Статуту ООН, ст. 53 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р., у Віденській конвенції про право міжнародних договорів між державами та міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 р. За цими міжнародно-правовими актами норми міжнародного права не можуть суперечити основним принципам міжнародного права. Якщо таке трапляється, то норми вважаються недійсними, такими, що не можуть мати правових наслідків. Вони не підпадуть під захист міжнародного права. Основний принцип міжнародного права може бути змінено або скасовано тільки новим принципом.

По- четверте, формально основні принципи не підпорядковані один одному. Але фактично в процесі застосування їм надається різне значення. Як уже зазначалося, одні принципи вміщують абсолютно імперативні правила безвідносно до суб'єктів, сфери та періоду застосування. Інші -- допускають можливість відступу від правила за взаємною згодою, оформленою згідно з чинними принципами і нормами міжнародного права.

Вважається, що принцип незастосування сили є головним, першочерговим для забезпечення миру та безпеки. Принцип мирного вирішення міжнародних спорів доповнює його, як і, до речі, деякі інші основні принципи. Але така функціональна особливість реалізації принципу мирного вирішення міжнародних спорів не впливає на його імперативність.

Очевидно, що різницю доцільно вбачати між основними принципами міжнародного права, яким властива Імперативність прав та обов'язків не в повному обсязі, і такими, що характеризуються абсолютною імперативністю.

По - п'яте, важливою ознакою основних принципів міжнародного права є те, що порушення їх виходить за межі звичайного недотримання норм міжнародного права. Порушення будь-якого основного принципу міжнародного права кваліфікується більш серйозно, аніж порушення звичайної норми. Щоправда, і це правило не слід абсолютизувати щодо всіх основних принципів міжнародного права.

Деякі автори стверджують, що тільки дії, які порушують принципи міжнародного права, розглядаються як міжнародні злочини. Це далеко не так. Нюрнберзький трибунал кваліфікував як міжнародні злочини дії, що порушували не тільки основні принципи, а й інші норми міжнародного права. Водночас порушення принципу добросовісного виконання міжнародних зобов'язань досить часто розглядається як ординарне міжнародне правопорушення.

В шостих, характерною ознакою основних принципів міжнародного права є те, що вони досить часто застосовуються за наявності прогалин у міжнародному праві. Це нерідко практикується в нових сферах міждержавного співробітництва, де ще не вироблено відповідного міжнародно-правового масиву норм.

В сьомих, особливістю основних принципів міжнародного права є програмування розвитку системи міжнародних відносин та системи міжнародного права (Е.А. Пушмін, М.О. Ушаков та ін.). Принципи не тільки констатують явний стан міжнародних відносин, а й визначають головні напрями їх розвитку, тобто формулюють програму розвитку на перспективу.

В восьмих, загальноприйнятою є думка, що основні принципи міжнародного права функціонують тільки у взаємодії. Вони мають комплексний характер, взаємозумовлюють один одного. Зміст одного принципу можна цілком з'ясувати лише в контексті інших принципів. Саме тому в Декларації про принципи міжнародного права, які стосуються дружніх відносин та співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН 1970 р., зроблено такий наголос: «При тлумаченні і застосуванні викладені вище принципи є взаємопов'язаними, і кожний принцип повинен розглядатися в контексті всіх інших принципів» [20].

Права та обов'язки, що випливають з основних принципів міжнародного права, сформульовані таким чином, що як мінімум у двох принципах ми знаходимо формулювання одного спільного правила поведінці. Отже, принципи є органічно пов'язаними в одне ціле, з систему. І тому практично не можна порушити тільки один окремо взятий принцип міжнародного права бо, як правило, порушується вся система основних принципів. А порушення конкретного принципу є тільки «вхідним каналом» неправомірної поведінки в систему основних принципів. Зрештою, шкода завдається всім принципам.

2.2.2 Природа основних принципів міжнародного права

Якщо не брати до уваги заперечення щодо існування основних принципів міжнародного права, то можна вказати на три доктринальні пояснення їх природи. Одні автори (І. І. Лукашук, Г. К. Дмитрієва та ін.) виводять юридичну природу основних принципів за власне правові межі. На їхню думку, такі принципи є водночас і правовими, і моральними, і елементами інших систем управління міжнародними відносинами. Будучи не тільки правовими, як вважав І. І. Лукашук, а й політичними і моральними принципами міжнародних відносин, основні принципи служать основою та системоутворюючим фактором усієї міжнародної нормативної системи, що, крім правових, містить також політичні та моральні норми, звички, ввічливість та ін. Власне, тут розмиваються межі правового змісту принципів, що не тільки неадекватно відображає їхню юридичну природу, а й неточно розкриває вплив принципів на становлення і розвиток міжнародної нормативної системи. Справді, основні принципи міжнародного права перебувають у тісних зв'язках і взаємодії з принципами та нормами інших нормативних систем (політики, релігії, моралі тощо). В кінцевому підсумку вони є для них визначальними і саме тому виступають основою, головним системоутворюючим фактором міжнародної нормативної системи. Але в такій взаємодії вони не підмінюють принципів та норм інших міжнародних систем управління і не трансформують їхніх особливостей за рахунок втрати основного правового призначення.

Радянські науковці майже одностайні у визнанні за основними принципами міжнародного права юридична обов'язковості на рівні jus cogens. Різниця між ними полягає лише в тому, що одні визначають норми jus cogens тільки в принципах міжнародного права (Р. Л. Бобров, Д. Б. Левін, М. М. Мінасян, А. П. Мовчан, Є. Т. Усенко та ін.), інші (В. М. Шуршалов, Є. О. Коровій, Ф. І. Кожевніков, В. М. Дурденевський, І.І. Лукашук, А. М. Талалаєв та ін.) визнають властивості jus cogens як за принципами, так і за деякими іншими нормами міжнародного права.

Аргументація когентності основних принципів міжнародного права приблизно така: не може бути як того, щоб основний принцип міжнародного права не був нормою jus cogens, так і того, щоб одні принципи були більш когентні, аніж інші. Усі вони однаковою мірою імперативні, і може йтися про те, що одні з них більше порушуються, ніж інші, але не про когентність принципу, а про правомірність дій суб'єкта міжнародного права [13].

Сказане засвідчує те, що прихильники концепції «всі принципи є нормами jus cogens змішують юридичну силу принципу (а вона, безумовно, є вищою за юридичну силу звичайної норми) і ступінь обов'язковості сили цих принципів у процесі нормотворення (Л.А. Алексідзе). Згідно з їхнім баченням природи основних принципів, неможливе створення нового правила поведінки, неможливим є навіть правомірний відступ від положень основного принципу.

Для більшості основних принципів це справді так, і тому є всі підстави ототожнювати їх із нормами jus cogens. Але є й такі принципи міжнародного права, від яких держави відступали у своїх міжнародних договорах, не порушуючи міжнародного права. Так, принцип добросовісного виконання міжнародних зобов'язань є принциповою вимогою сучасного міжнародного права. Нехтувати ним означає поставити під загрозу ефективне функціонування всієї системи міжнародного права. Водночас виводити його на ступінь норми jus cogens означає зробити механізм міжнародно-правового регулювання менш гнучким і ефективним. Адже нині суб'єкти міжнародного права можуть відступити від узятих міжнародних зобов'язань шляхом укладення нового міжнародного договору в разі докорінної зміни обставин (геbus sic standibus) або утворення імперативної норми, якій суперечить відповідне міжнародне зобов'язання.

Як свідчить практика застосування загальних принципів міжнародного права, до держави, яка порушила принцип незастосування сили, може бути призупинена дія принципу добросовісного виконання міжнародних зобов'язань ( п. 3 резолюції Ради Безпеки ООН 670 від 25 вересня 1990 р, щодо агресії Іраку проти Кувейту).

Отже, обов'язковість принципу добросовісного виконання міжнародного зобов'язання не означає, що він є нормою jus cogens. А стверджувати, що в одних випадках він є імперативною нормою, а в інших -- ні, означає хибно тлумачити саму імперативність як властивість деяких норм (принципів) міжнародного права.

Важко вважати імперативним принцип непорушності державних кордонів, коли в тій самій Декларації принципів Заключного акта Наради з питань безпеки та співробітництва в Європі (1975), у якій міститься його формулювання, сказано: „Кордони можуть змінюватися відповідно до міжнародного права, мирним шляхом і за домовленістю” [20, с.322]. Або чи можна вважати принцип самовизначення народів імперативним, коли юридичне не встановлено суб'єкта його застосування (нині в міжнародному праві немає визначення поняття „народ”). І тому одні теоретики і практики поширюють цей принцип тільки на колоніальне залежні народи, інші -- навіть на корінні народи. Стверджувати, що цей принцип є імперативним, означає звести jus cogens до абсурду.

Водночас такі основні принципи міжнародного права, як невтручання у внутрішні справи, незастосування сили або загрози силою, принципи мирного вирішення міжнародних спорів, поваги прав людини та основних свобод тощо, є імперативними нормами. Вони не допускають взаємної домовленості щодо відступу від зобов'язань за ними.

Отже, всі основні принципи сучасного міжнародного права є юридичне обов'язковими і підлягають безумовному виконанню. В ієрархії норм міжнародного права вони розташовані на «верхніх щаблях». У системі самих принципів можна виділити принципи jus cogens, тобто такі норми, які не допускають взаємної відмови від виконання обов'язків, і такі, що допускають за домовленістю заміну одних зобов'язань іншими, як і зміни у відповідних правах.

2.2.3 Функції основних принципів міжнародного права

Сучасний доктринальний підхід до визначення функцій основних принципів міжнародного права зводиться до трьох основних поглядів на цю проблему: а) зведення функцій основних принципів міжнародного права до функцій міжнародного права у цілому (їх ототожнення); б) виокремлення функцій основних принципів міжнародного права із загальних функцій міжнародного права; в) деталізація функцій міжнародного права до їх елементарних проявів і визначення таких як функцій основних принципів міжнародного права. Кожен з таких підходів має свої як позитивні, так і негативні наслідки.

Такі функції міжнародного права, як зміцнення наявної системи міжнародних відносин, їх правове регулювання, є очевидними і зрозумілими й щодо основних принципів міжнародного права. Та коли йдеться про функцію інтернаціоналізації міжнародного життя, інформаційно-виховну функцію міжнародного права, як пропонують окремі вчені (І. І. Лукашук), то перенесення всіх функцій на основні принципи міжнародного права викликає сумнів. За всієї важливості таких принципів здійснення цих глобальних завдань для них непосильне.

Невиправданою є спроба деяких науковців (Ю. М. Колосов, В. І. Кузнецов та ін.) звести «функції принципів міжнародного права до двох: сприяння стабілізації міжнародних відносин шляхом обмеження їх певними нормативними рамками і закріплення всього нового, що з'являється у практиці міжнародних відносин, і, таким чином, сприяння їх розвитку» [41, с. 103]. Скоріше, тут може йтися про засоби здійснення функцій основних принципів міжнародного права, а не про самі функції.

Поширеною є спроба виокремлення компонентів та елементів функції міжнародного права в окрему функцію основних принципів міжнародного права. У такому разі функція принципів перестає бути основним чинником їх впливу на міжнародні відносини, суб'єкти міжнародного права та міжнародне право у цілому.

Невиправдане подрібнення функцій основних принципів міжнародного права очевидне й тоді, коли самі функції міжнародного права поділяються залежно від регіону його дії або від проблеми, яку воно покликане вирішити. В такому разі взагалі проблематично говорити про реальні функції основних принципів міжнародного права. Вітчизняній науці міжнародного права властивий такий поділ функцій для загального міжнародного права: а) підтримка та зміцнення мирного співіснування держав двох систем, вживання колективних заходів щодо запобігання і припинення актів агресії (та інших форм протиправного застосування сили) і щодо роззброєння; б) здійснення міждержавної співпраці в економічній галузі (з урахуванням всесвітнього поділу праці), а також у соціальній, науковій і культурній сферах в інтересах всебічного поліпшення умов життя людей, сприяння добробуту народів; в) проведення міжнародних заходів з метою ліквідації колоніалізму в усіх його формах та проявах, ліквідації расизму та інших злочинних зазіхань на права народів і людини.

Мало підстав для визнання і тих функцій, які привносяться в міжнародне право з інших нормативних систем або підмінюють функції, власне, засобами здійснення функцій. Так, у праці «Курс международного права» (М., 1989), одним із співавторів якої є І. І. Лукашук, вказується більш як десять функцій основних принципів міжнародного права. Крім того, що «вони впливають на міжнародні відносини за допомогою не тільки правового, а й політичного і морального механізмів нормативного регулювання», на думку авторів видання, основним принципам міжнародного права властиві ще й такі функції; закріплення та охорона підвалин системи міжнародних відносин; сприяння нормальному функціонуванню цієї системи; забезпечення пріоритету загальнолюдських цінностей та інтересів; виконання функції основного системоутворюючого фактора всієї міжнародної нормативної системи; виконання ролі головного системоутворюючого фактора системи міжнародного права; виконання функції нормативної основи правотворчого і правозастосовчого процесу, а також прогресивного розвитку міжнародного права; функціонування як вищий критерій законності; закріплення основних прав та обов'язків держав; виконання ролі фундаменту міжнародного правопорядку; ідеологічна функція -- втілення головного ідейного змісту міжнародного права, ідейної основи міжнародно-правової системи; здійснення авангардного регулювання загального характеру в процесі виникнення нових суб'єктів або нових сфер взаємодії держав [31, с.119].

Пізніше І.І. Лукашук наполовину скоротив кількість функцій основних принципів міжнародного права, довівши їх до майже реальної кількості. Якщо виходити з усвідомлення того, що функція є основним чинником впливу на зовнішнє середовище, то можна вказати на такі функції основних принципів міжнародного права: 1) функція зміцнення наявної системи міжнародних відносин та сприяння її передбачуваному розвиткові; 2) функція сприяння становленню і розвитку системи міжнародного права як безпосередньо, так і шляхом об'єднання норм, інститутів та галузей навколо власних загальнообов'язкових правил; 3) функція закріплення основних прав, обов'язків і законних інтересів суб'єктів міжнародного права, визначення основ їхньої взаємодії шляхом установлення правових статусів; 4) функція забезпечення основних засад правотворчого і правозастосовчого процесів; 5) функція зміцнення міжнародної законності, визначення її сутності; 6) Функція укріплення системи міжнародного правопорядку та визначення напрямів його розвитку; 7) функція заповнення прогалин у міжнародному праві; 8) функція формування і розвитку міжнародної правосвідомості [32, с.26].

Через те, що основним масивом норм сучасного міжнародного права є диспозитивні норми, які у своїй переважній більшості залишаються маловідомими суб'єктам міжнародного права , основні принципи міжнародного права й сьогодні несуть на собі основний тягар формування та розвитку міжнародної правосвідомості. Держави, політичні діячі та більшою мірою широкі кола народних мас часто оцінюють поведінку суб'єктів міжнародного права насамперед за тим, наскільки вони дотримувалися основних принципів цього права.

2.2.4 Класифікація основних принципів міжнародного права

Класифікація основних принципів міжнародного права -- явище виключно доктринального характеру. Сьогодні не існує жодного міжнародно-правового документа, який класифікував би основні принципи чи хоча б указував на можливі критерії такого поділу принципів.

Міжнародне право досить жорстко підходить до формулювання основних принципів. Зазвичай беруться до уваги три джерела, в яких держави прямо ставили за мету сформулювати основні принципи міжнародного права: Статут ООН, Декларація про принципи міжнародного права і Заключний акт Гельсінкі 1975 р. Статут і Декларація називають тільки сім принципів: 1) незастосування сили або загрози силою; 2) мирного вирішення міжнародних спорів; 3) невтручання; 4) співробітництва; 5) рівноправ'я і самовизначення народів; 6) суверенної рівності держав; 7) добросовісного виконання зобов'язань за міжнародним правом [20].

Гельсінський акт 1975 р. додатково назвав ще три принципи: територіальної цілісності; поваги прав людини; непорушності кордонів. Останній принцип визнано лише щодо європейського регіону, а значить, не може вважатися універсальним. Отже, основні міжнародно-правові акти принципово зупиняються лише на дев'яти універсальних принципах міжнародного права. Ситуація змінюється, якщо брати до уваги інші декларації Генеральної Асамблеї ООН, а саме Декларацію про надання незалежності колоніальним країнам і народам 1960 р., Декларацію про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав 1982 р. та ін.

Численні резолюції ООН називали такі принципи: справедливості, добросовісності, незловживання правом, добросусідства, спільної спадкоємності людства, охорони навколишнього середовища тощо. Окремі автори відразу ж запровадили зазначені принципи до своїх класифікацій основних принципів міжнародного права, не звернувши уваги на досить слушне застереження Інституту міжнародного права про те, що резолюції Генеральної Асамблеї ООН уживають поняття «принцип» частіше в неправовому значенні.

Як зауважує І.І. Лукашук, це поняття використовується в таких значеннях: 1) як правове і як неправове; 2) як норма вищого чи найвищого порядку; 3) як норма, що породжує конкретні правила; 4) як норма, важлива для цілей резолюції; 5) як ціль, якої необхідно досягнути як вимоги до правової чи іншої політики; 6) як керівна засада для тлумачення [32, с.39]. Якщо взяти до уваги окремі дослідження вчених або рішення наукових асоціацій, то кількість «основних» принципів міжнародного права сягне нескінченності. Досить часто до принципів, визначених в основних документах ООН, науковці додають свої, збільшуючи їхню кількість, таким чином, у декілька разів. Лише в Декларації про прогресивний розвиток міжнародного публічного права, які стосуються нового економічного порядку, ухваленій на конференції Асоціації міжнародного права 1986 р., було названо такі принципи: 1) панування міжнародного публічного права у міжнародних економічних відносинах; 2) добросовісне виконання зобов'язань; 3) принцип справедливості і солідарності; 4) право на допомогу та сприяння в розвитку; 5) обов'язок співробітничати в глобальному розвитку; 6) невід'ємний суверенітет над природними ресурсами, економічною діяльністю і багатствами; 7) право на розвиток; 8) принцип спільної спадкоємності людства; 9) принципи рівності і недискримінації; 10) принцип рівноправної участі країн, що розвиваються, в міжнародних відносинах; 11) принцип матеріальної рівності; 12) права кожної держави на блага науки і технології; 13) принцип мирного вирішення спорів [20].

Кількість класифікацій на сьогодні не менша за кількість основних принципів міжнародного права. Не применшуючи значення решти класифікацій, розглянемо деякі з них (окремі автори пропонують кілька класифікацій). Так, В. П. Панов, М. Ф. Філімонова, С. В. Шульга пропонують таку класифікацію: 1) принципи забезпечення і захисту глобальних цінностей (а) поваги прав та основних свобод людини; б) захисту навколишнього середовища; в) рівності і самовизначення народів і націй); 2) принципи мирного співробітництва (а) співробітництва держав; б) суверенної рівності держав; в) добросовісного виконання міжнародних зобов'язань; г) невтручання у внутрішні справи держав; д) поваги державного суверенітету); 3) принципи забезпечення миру та безпеки людства (а) заборона застосування сили і загрози силою; б) мирного розв'язання спорів; в) непорушності кордонів; г) загального і повного роззброєння; д) територіальної цілісності); 4) спеціальні принципи (практично всі з перерахованих вище, крім: поваги прав та основних свобод людини, співробітництва держав, суверенної рівності держав і добросовісного виконання міжнародних зобов'язань); 5) функціональні принципи (а) співробітництва держав; б) суверенної рівності держав; в) добросовісного виконання міжнародних зобов'язань; г) мирного розв'язання міжнародних спорів); 6) нові статутні принципи -- йдеться про принципи Статуту ООН (а) поваги прав та основних свобод людини; б) рівності й самовизначення народів і націй; в) заборони застосування сили або загрози силою; г) мирного вирішення спорів); 7) нові (післястатутні) принципи ( а) захисту навколишнього середовища; б) загального і повного роззброєння) [13, с.69]. Така класифікація не задовольнила М. Ф. Філімонову, і вона ззапропонувала нову: 1) за формою закріплення (а) писані принципи - принципи територіальної цілісності, непорушності кордонів; б) звичаєві принципи - принцип співробітництва держав з охорони довкілля); 2) за історичною ознакою - принципи, що виникли в період: а) рабовласництва; б) феодалізму; в) становлення капіталістичною способу виробництва; г) достатутні; д) статутні; е) післястатутні. Автор не зазначає, які принципи належать до певної епохи. Починає хронологічний ряд принцип добросовісного дотримання міжнародних зобов'язань, а завершує - принцип, який зобов'язує суб'єктів міжнародного права співпрацювати в захисті навколишнього середовища. Очевидно, що така «класифікація» мало допомагає при з'ясуванні сутності основних принципів; 3) за ступенем важливості відносин, що захищаються принципами (а) такі, що забезпечують загальнолюдські цінності, знищення яких призведе до знищення самої цивілізації: поваги прав та основних свобод людини, співробітництва держав у сфері охорони довкілля; б) пов'язані з інтересами держав -- невтручання у внутрішні справи, незастосування сили або загрози силою, загальне і повне роззброєння тощо); 4) спеціальні та функціональні принципи. Висловлювалися й інші пропозиції щодо класифікації основних принципів, а саме: а) принципи, б) принципи-ідеї, в) принципи-цілі тощо [13, с.70].

Нині, коли ще не вироблені взаємовизнані критерії формулювання основних принципів, доцільніше керуватися в їхній класифікації міжнародне-правовими актами. А вони дають підстави поділяти всі основні принципи на: 1) універсальні; 2) регіональні (наприклад, непорушності державних кордонів); 3) локальні чи партикулярні.

РОЗДІЛ ІІІ. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

3.1 Зміст основних принципів міжнародного права

У процесі досить активного суб'єктивного формулювання основних принципів сучасного міжнародного права нагальною стала проблема вироблення критеріїв встановлення принципу міжнародного права або відсутності таких. Саме відсутність цих критеріїв призводить до того, що різні автори пропонують різну кількість основних принципів міжнародного права -- від десятка до кількох десятків.

Відомо, що основні принципи міжнародного права за своїм походженням є звичаєвими нормами. Міжнародно-правові звичаї на сьогодні не кодифіковані. Це дає можливість деяким авторам формулювати власні доктринальні принципи. При цьому нехтувалась елементарна вимога -- визнання такого звичаю-принципу іншою стороною, яку, як стверджувалося, він зв'язує.

Для того щоб принципи міжнародного права не конструювалися довільно, вони повинні відповідати трьом основним критеріям: а) юридичний зміст принципу; б) сфера застосування; в) механізм застосування. Відсутність показників хоча б за одним із критеріїв є свідченням того, що принципу не існує або він має доктринальне походження [13, с.87].

Розглянемо поняття юридичного змісту. Для кожного принципу важливо встановити джерела, в яких він закріплений. Якщо принцип випливає тільки з міжнародне-правових звичаїв і не був кодифікований, необхідно підтвердити його наявність відповідною згодою держав. Згода має бути очевидною, а не такою, що «малася на увазі». Принцип повинен містити конкретні права та обов'язки суб'єктів міжнародного права, а не формулювати політичне гасло чи завдання.

Достатнім підтвердженням наявності основного принципу міжнародного права є застосування його як такого в міжнародній судовій практиці.

Якщо основний принцип міжнародного права закріплено в міжнародному договорі, необхідний його додатковий аналіз на міжнародно-звичаєве підтвердження. Ця вимога є результатом Консультативного висновку Міжнародного Суду ООН: «Основоположні норми повинні дот-римуватися всіма державами незалежно від того, чи ратифікували вони Конвенції, які їх вміщують, бо це незаперечні принципи міжнародного звичаєвого права». Це положення Міжнародний Суд ООН раз підкреслив, коли встановив, що «принципи міжнародного права залишаються обов'язковими як звичаєві, незважаючи на те що вони були також включені в договірно-правові постанови» [20].

Стосовно сфера застосування, то кожна норма міжнародного права (а принцип тут не є винятком) має свою конкретну сферу застосування, свій конкретний об'єкт правового регулювання - конкретні міжнародні, точніше, між державні відносини. Принцип не може регулювати відносини або систему відносин. Для врегулювання системи народних відносин замало можливостей системи принципів міжнародного права. У свій час, стверджувалося, що „принцип мирного співіснування настільки широкий, що він наближається до загальної характеристики відносин між державами двох соціальних систем”. Таким чином, опосередковано визнавалося, що він не має об'єкта конкретного правового регулювання і „завис, як парасолька”, над відносинами, а отже, не виконує функції принципу міжнародного права, не є ним [62, с.209].

Не можна вважати конкретним об'єктом правового регулювання принципу роззброєння зобов'язання виро-практичні заходи в галузі роззброєння і зобов'язання програмного характеру - досягнути кінцевої мети розброєння шляхом повної ліквідації зброї та збройних сил. справді програма, а не реальні відносини. А програми щипами міжнародного права не регулюються. Основному принципу міжнародного права властива сфера функціонування, свої відносини. Будучи тісно пов'язаним з іншими принципами міжнародного права, однак, не «паразитує» на чужому полі діяльності, не піднімає іншого принципу. Одні й ті самі відносини не регулюються двома принципами.

Механізм застосування принципу означає що, коли на етапі встановлення юридичного змісту принципу міжнародного права виведені властиві йому права та обов'язки суб'єктів, для з'ясування механізму застосування необхідно встановити, яка поведінка за ними є обов'язковою, яка можливою, а яка недопустимою. Важливо виявити юридичні факти, за яких настає відповідна реакція принципу, тобто коли права та обов'язки переходять у стан динаміки.

Міжнародне-правові відносини -- важливий компонент механізму застосування принципу. Вони є свідченням ефективності регулятивної дії принципу на міжнародні відносини. Кожний основний принцип міжнародного права має власні правовідносини. Суб'єкти цих правовідносин не збігаються із суб'єктами міжнародного права. Деякі принципи міжнародного права мають лише один (розрахований на одного суб'єкта, наприклад державу) суб'єкт. Вони формують його суб'єктивне право і суб'єктивні обов'язки.

Значну роль у застосуванні принципів міжнародного права відіграє правосвідомість. Практика свідчить, що принципи глибше і всебічніше впливають на правосвідомість, аніж просто норми. А тому потрібно бути дуже обережним щодо конструювання нових принципів міжнародного права. Проголошення неіснуючого принципу шкідливе вже тим, що породжує хибну правосвідомість.

3.2 Основоположні принципи міжнародного співіснування

3.2.1 Принцип суверенної рівності держав

Суверенітет як історична категорія виник на певному етапі розвитку людства як юридична якість держави. При зміні історичних умов зміст категорії «суверенітет» змінюється. Сучасний міжнародно-правовий сенс суверенітету відображає існування на міжнародній арені незалежних і юридично рівних первинних суб'єктів міжнародного права. Суверенна рівність держав, закріплена в міжнародному праві, означає саме юридичну рівність держав, що забезпечує однаковий об'єм має рацію, можливостей і обов'язків для всіх незалежних суб'єктів міжнародного права. У цьому контексті суверенітет представляється не тільки як імперативний принцип міжнародного права, але також як характерна межа сучасного міжнародного співтовариства, пріоритетною умовою існування міжнародного права в його нинішньому вигляді.