Держава і право західноукраїнських земель у складі Австро-Угорської імперії (1772-1918 рр.)

Право власності. Власність особи - усе, що їй належить, усі її тілесні і безтілесні речі. Право власності - це влада розпоряджати природою і вигодами якоїсь речі на власний розсуд і усувати від цього будь-кого іншого. Предмет права власності становлять усі речі. Власність може бути набута на правовій підставі і законним способом. Способом набуття власності є привласнення безгосподарних речей, шляхом якого особа оволодіває безгосподарною річчю з наміром чинити з нею як зі своєю власною, притому правовою підставою такого привласнення є свобода оволодівати безгосподарними речима. Особа, яка врятувала чужу рухому річ від неминучої втрати чи загублення, вправі вимагати від власника, вимагаючого повернення речі, відшкодування понесених витрат і відповідної винагороди не більше 10%. Способом набуття власності є також приріст - тобто, усе, що походить від речі чи знову до неї приєднується, якщо воно не передане власнику іншою особою; приріст здійснюється природно, штучно чи спільно природою і штучно. Також власність набувається шляхом передачі речі законним способом одним власником іншому. Також власність набувалась шляхом набувної давності.

Позовна і набувна давність

Позовна давність - це втрата певного права, яке упродовж передбаченого законом строку не було здійснене. Набуте за давністю право - те, яке, будучи погашене давністю, водночас на підставі законного володіння переходить до іншої особи; спосіб набуття такого права - це набувна давність.

Позовна і набувна давність стосуються всіх приватних осіб, які здатні самостійно здійснювати свої права; щодо осіб, перебуваючих під опікою чи піклуванням, щодо церков, общин та інших юридичних осіб, щодо управителів громадським майном та безвісти відсутніх давність застосовується з певними обмеженнями. Речі, які можуть набуватися будь-яким способом, можуть набуватись і внаслідок набувної давності; це не стосується речей, якими неможливо володіти за їх властивостями чи в силу закону, а також речей, які не відчужуються. Відповідно, права, що належать лише главі держави (право встановлювати мита, чеканити монету, накладати податки тощо), не можуть набуватися і погашатися давністю; інші права, що належать не виключно лише главі держави (право на ліси, полювання, рибальство тощо), можуть набуватися й іншими громадянами за давністю. Взаємні права подружжя, батьків і дітей не є предметом набувної давності. Право людини на власні дії і на свою власність (право купівлі товару в одному й тому ж місці, користування своїми луками і водами тощо) не підлягає давності, крім випадків, коли за законом нездійснення цих прав упродовж певного часу призводить до їх втрати; якщо ж особа забороняла чи перешкоджала іншій у користуванні цими правами, то вона отримує право на таку заборону чи обмеження з часу, коли інша особа підкорилась їй, і за наявності законних підстав особа отримує позовну і набувну давність на ці права.

Набувна давність передбачає дієздатність особи чи предмета, а також реальне, законне, добросовісне, правильне (тобто не внаслідок примусового, оманливого чи таємного заволодіння) і тривале володіння річчю чи правом, яке набувається за давністю. Набувною давністю вважається володіння на підставі права власності (дарування, купівля, міна, позика тощо). Закладені, віддані у ссуду, на зберігання чи володіння з правом користування речі не вважаються набутими за давністю їх утримання.

Право власності на рухому річ набувається за давністю 3-річного законного володіння; право власності на нерухому річ, володіння якою підтверджують документи та реєстраційні записи, набувається за давністю 3-річного законного володіння, а володіння якою підтверджують судові акти - за 30-річною набувною давністю. Сервітути та інші особливі права, здійснювані на чужій землі, набуваються за давністю, як і право давності: за реєстраційними записами - через 3 роки, а за відсутності письмового підтвердження - через 30 років. Набувна давність щодо державного майна за підтверджуючими документами становить 6 років, а за відсутності письмових документів - 40 років. В разі перебування власника за межами провінції, в якій знаходиться річ, час його відсутності обчислюється для отримання права набувної і позовної давності удвічі скорочено, тобто один рік відсутності володільця вважається 6 місяцями давності володіння річчю; але тимчасова відсутність володільця не більше як 1 рік не скорочує строку давності володіння; притому сукупний строк відсутності володільця не повинен перевищувати 30 років. Особа, яка набула рухому річ від неправильного чи недобросовісного володільця або з невідомого джерела, набуває право власності на неї після спливу подвійного строку давності.

Оскільки набувна давність містить у собі й позовну, відповідно вони тривають одночасно, але для позовної давності досить лише некористування певним правом іншою особою упродовж 30 років, незалежно від наявності підтверджуючих документів у реального володільця. Зобов'язання, що випливають з сімейного права та особистих майнових прав, а також з права вільно розпоряджати своєю власністю, не підлягають позовній давності. Володіння ввірителем закладом, а також право боржника викупити свій заклад не підлягають давності. Позовна давність щодо заповідального розпорядження, дарування, оплатного договору, розподілу спільного майна, а також щодо договорів, укладених під страхом чи внаслідок помилки, становить 3 роки. Позовна давність за правом сервітута - 3 роки. Позовна давність за зобов'язанням відшкодування шкоди - 3 роки з часу, коли потерпілому стало відомо про заподіяну шкоду, та 30 років, якщо потерпілому не було відомо про шкоду або вона була заподіяна внаслідок злочину. Позовна давність щодо особистої образи словом, листом чи жестами - 1 рік, а дією - 3 роки.

Між подружжям на час шлюбу та між неповнолітніми дітьми і їх батьками чи опікунами набувна і позовна давність не обчислюється. На час перебування особи на державній чи військовій службі, а також в час повного зупинення здійснення правосуддя (наприклад, в час чуми чи війни) набувна і позовна давність не починається, а раніше розпочата - зупиняється. Набувна і позовна давність переривається, якщо володілець речі чи права визнав власником речі чи права іншу особу, а також якщо до володільця пред'явлено позов і триває судовий процес; якщо ж такий позов за судовим рішенням не підлягає задоволенню, то давність вважається неперерваною.

Право застави - це надаване ввірителю речове право отримати з якоїсь речі вигоди, якщо зобов`язання не буде виконане у певний строк. Річ, на яку ввірителю належить це право, - застава. Заставою може бути будь-яка річ, що перебуває в обігу, притому рухома річ - це ручний заклад, а нерухома - іпотека чи поземельна застава.

Право сервітута - коли власник зобов`язаний на користь іншої особи щось терпіти (зазнавати певних незручностей) чи чогось не робити (зазнавати певних обмежень) щодо своєї речі. Право сервітуту щодо володіння нерухомим маєтком - поземельний сервітут, усі решта - особисті сервітути. Поземельні сервітути передбачають 2 володільців землі, з яких одному як зобов`язаному належить зобов`язаний маєток, а іншому, який має право, - панівний маєток. Залежно від сільськогосподарського чи іншого використання панівного маєтку розрізняють сільські і будинкові сервітути. До будинкових сервітутів належать: 1. право користуватись чужою будівлею як опорою для своїх забудов; 2. укріплювати у чужій стіні балки чи канати; 3. зробити у чужій стіні вікно - незалежно чи для освітлення, чи для краєвиду; 4. будувати дах чи балкон над повітряним простором сусіда; 5. проводити дим через трубу сусіда; 6. спускати воду з даху на чужу землю; 7. видивати чи відводити рідини на землю сусіда. Внаслідок цих та подібних будинкових сервітутів володілець будинку отримує право робити що-небудь на землі свого сусіда, а той зобов`язаний терпіти це. Внаслідок інших будинкових сервітутів володілець зобов`язаний не робити чогось такого, що він зазвичай вправі робити: 8. не збільшувати висоти свого будинку; 9. не зменшувати висоти свого будинку; 10. не позбавляти панівного будинку світла і повітря; 11. не позбавляти панівного будинку краєвиду; 12. не відводити стік води з даху свого будинку від землі сусіда, якому стік може бути корисним для зрошення його саду чи для наповнення його водосховища тощо. До сільських сервітутів належать: 1. право переходу, перегону худобу чи проїзду чужою землею; 2. право черпати воду, напоювати худобу, відводити і підводити воду; 3. право сторожувати і випасати худобу; 4. право рубати ліс, збирати обсохлі гілки і хмиз, збирати жолуді, згрібати листя; 5. право полювати, рибалити, ловити птицю; 6. право дробити каміння, копати пісок, гасити вапно. Особисті сервітути: необхідне особисте користування річчю, володіння з правом використання, проживання.

Право спадкування. Спадкове майно (спадок) - сукупність прав і зобов`язань померлого, які не мають суто особистого характеру. Право спадкування - виключне право вступити у володіння усім спадковим майном чи його певною частиною. Право спадкування настає лише по смерті спадкодавця; якщо майбутній спадкоємець помре раніше спадкодавця, то він не може передати своїм спадоємцям право спадкування, ще не набуте ним. Спадкування за законом повністю чи частково відбувається, якщо померлий не залишив дійсного заповідального розпорядження чи розпорядився не щодо усього свого майна, або якщо наділив не у належному розмірі тих осіб, яким за законом був зобов`язаний залишити спадкову частку, або ж якщо призначені спадкоємці не можуть чи не бажають прийняти спадок. Спадкоємцями за законом є ті, хто перебуває зі спадкодавцем у найближчій ліній спорідненості за законним походженням.

Б) Особисто-майнові права

Особисто-майнові права - права на якусь річ, які виникають лише стосовно певних осіб на підставі закону чи з прийнятих ними на себе зобов`язань. Особисто-майнові права, за якими одна особа зобов`язана щось вчинити на користь іншої, грунтуються або безпосередньо на законі, або на договорі, або на заподіяній шкоді.

Договори.

Божевільні і діти віком до 7 р. не можуть вступати у зобов`язальні відносини, а неповнолітні та повнолітні, які не можуть самостійно вступати у зобов`язання (обмежені у дієздатності), можуть укладати договори зі згоди батька або представника (опікуна чи піклувальника) та суду. Підстави недійсності договору - укладення його внаслідок помилки, під страхом, оманою, а також якщо предмет договору буде вилучений з обігу до його передачі стороні договору. Договір укладається усно чи письмово, судовим чи позасудовим порядком, при свідках чи без. Договори виконуються у час, місці і способом, визначеними сторонами.

Види договорів. Договір дарування - за яким особі надається річ безоплатно; притому договір вважається укладеним з моменту передачі речі (при усному укладенні договору) або з моменту укладення письмового договору про передачу речі.

Договір поклажі - за яким особа приймає на зберігання чужу річ; причому договір вважається укладеним з моменту передачі речі (а не з моменту усної домовленості). Поклажоутримувач не набуває ні права власності, ні володіння, ні користування, а лише утримує (держить) річ із зобов`язанням оберігати її від шкоди та повернути по спливу домовленого строку у тому стані, в якому прийняв її, причому з усіма приростами. Поклажодатель зобов`язаний відшкодувати поклажоутримувачу заподіяну з його (поклажодателя) вини шкоду і витрати, здійснені для збереження речі чи для збільшення постійних доходів від неї. Взаємні вимоги сторін договору щодо рухомої речі можуть бути заявлені шляхом позову лише упродовж 30 днів з моменту її повернення.

Договір ссуди - за яким особі передається неспоживна річ лише для безоплатного використання на певний строк; притому договір вважається укладеним з моменту передачі речі. Без згоди ссудоутримувача ссудодатель не вправі витребувати передчасного повернення йому речі, аналогічно ссудоутримувач без згоди ссудодателя не вправі передчасно повертати йому річ.

Договір позики. Предметом грошової позики можуть бути монети, паперові гроші, публічні відсоткові папери. У разі зміни вартості позичених грошей боржник повинен повернути позику рівноцінно тій вартості, яку він позичав. При позиці інших споживних речей (крім грошей) позикодавець може обумовити повернення їх у тій же кількості, того ж роду і якості, на що не вплине підвищення чи зниження цін у час дії договору. Дозволено нараховувати 6% річних на позику без застави і 5% річних на позику із заставою. Відсотки стягуються при поверненні позики, а якщо договір укладено на кілька років, то щорічно, причому не більш як за півроку наперед. Заборонено нараховувати відсотки на відсотки, однак відсотки, що наросли за 2 і більше років, можуть за домовленістю сторін бути виокремлені у новий борг. Відсотки з грошових позик сплачуються тим же родом грошей, що й сам капітал.

Договір купівлі - за яким річ надається іншій особі за певну суму грошей; притому право власності на річ набувається лише з моменту її передачі. Купівельна ціна сплачується готівковими грішми. Якщо річ відчужується частково за гроші, а частково за іншу річ, то договір вважається купівлею чи міною залежно від того, більше чи менше сплачено грошей порівняно з ціною відданої речі (при сумі грошей рівній ціні речі договір вважається купівлею). Для визначення ціни відчужуваної речі може слугувати ціна, визначена при попередньому її відчуженні, або середня ринкова ціна; якщо ж на товари існує такса, то продавець не вправі завищувати ціну речі. Продавець зобов`язаний зберігати річ до моменту її передачі покупцю, а покупець зобов`язаний прийняти річ негайно чи у домовленй час, сплативши купівельну ціну готівковими грішми. Якщо продавець передає річ покупцю без сплати ним купівельної ціни, річ вважається проданою у кредит, притому право власності на неї негайно переходить до покупця.

Особливі умови договору купівлі: збереження за продавцем права викупу проданої речі, право зворотнього продажу речі покупцем продавцю, право переважної купівлі продавцем проданої речі, продаж речі під умовою випробування, право продавця вибору кращого покупця, право продавця доручення продажу.

Викуп продавцем проданої речі - взаємоповернення купленої речі у тому ж стані та сплаченої суми; притому взаємовигоди від грошей і речі взаємопокриваються, а втрати і збитки відшкодовуються. Право викупу стосується лише нерухомих речей і належить продавцю пожиттєво. Аналогічні вимоги стосуються права покупця зворотнього продажу речі продавцю.

Право переважної купівлі проданої речі - належить продавцю щодо рухомих речей упродовж 24 годин, а нерухомих - 30 днів з моменту висловлення такої пропозиції покупцем, а при продажу судом з публічних торгів - попередній продавець запрошується до участі, але з правом викупу речі за суму, пропоновану на торгах. Право переважної купівлі не поширюється на інші види відчуження, тобто без попередньої домовленості між продавцем і покупцем. Третя особа, яка придбала річ, на яку належало право переважної купівлі, вважається добросовісним або недобросовісним володільцем.

Купівля речі з правом випробування - річ не переходить у власність до покупця до сплати її ціни, притому упродовж строку випробування покупець вважається ссудоприймачем, а якщо строк випробування у договорі купівлі не вказано, то для рухомих речей він становить 3 дні, а для нерухомих - 1 рік.

Право вибору кращого покупця - належить продавцю, якщо річ ще не передана, а лише домовлено з одним покупцем про її продаж; якщо річ вже передана, то договір купівлі припиняється при появі кращого покупця у вказані у договорі строки, а якщо строк не вказано, то у строк, встановлений для купівлі з випробуванням (для рухомих речей 3 дні, для нерухомих - 1 рік). При припининенні договору купівлі в разі появи кращого покупця вигоди від речі і грошей взаємопокриваються, притому щодо покращення чи погіршення стану речі перший покупець вважається добросовісним володільцем.

Право доручення продавцем здійснення продажу речі третьою особою - у вказані строки третя особа зобов'язана надати продавцю купівельну ціну або повернути річ; притому у цей строк продавець є власником речі, і уповноважена особа відшкодовує йому збитки або навпаки отримує від нього відшкодування витрат. Якщо річ нерухома чи не визначена її ціна або строк сплати, то уповноважена особа вважається повіреним.

Оплатний договір особистих послуг (найм послуг) - коли наймач зобов'язується надати послуги чи здійснити роботи (зокрема, виготовити якийсь твір) за певну винагороду. Якщо винагорода не передбачена ні договором, ні законом, то встановлюється судом. Наймодавець може відмовитись від договору при суттєвих недоліках твору, які роблять його непридатним до використання чи прямо суперечать домовленому; якщо ж прийме цей твір, то може вимагати виправлення чи відшкодування шкоди, зокрема не сплатити певну частину винагороди. Наймодавець може не прийняти не виконаний у строк твір або вимагати відшкодування. Наймач отримує відшкодування в разі прострочення наймодавцем надання йому можливостей для виконання замовленого. Винагорода сплачується після виконання робіт, якщо ж робота здійснюється почастинно чи построково або протребує додаткових затрат, то наймач може вимагати сплати частини винагороди попередньо та відшкодування затрат. Якщо наданий для проведення робіт матеріал чи вже готовий твір випадково загине (повністю або частково), то відповідальність несе власник матеріалу чи твору; якщо ж наймодавець надав непридатний матеріал, а наймач не застеріг його і твір вийшов невдалий, то відповідальність несе наймач. Якщо матеріал надає наймач, то вважається, що це договір купівлі. Наймач не може бути достроково звільнений чи сам відмовитись від виконання. У виняткових випадках наймач може передоручити виконання, але особисто відповідає за третю особу. Умови договору особистих послуг поширюються також на найм адвокатів, лікарів, управителів, провізорів, художників, постачальників та інших осіб, що надають послуги за винагороду. До цього типу договорів належить також договір про видання твору, за яким автор надає іншій особі право відтворення твору через друк і право його збуту; притому видавець сплачує винагороду відразу по наданні твору. Якщо кількість екземплярів твору обумовлена, то на нові видання необхідна згода автора. Автор, що бажає здійснити перевидання зі змінами, вправі вимагати від видавця вилучення з продажу попереднього видання за умови відшкодування йому всіх непроданих екземплярів. Права автора на перевидання не переходять до його спадкоємців. Якщо замовник твору видавець, то йому належить повне право видання, а автор має право лище на обумовлену винагороду. Умови цього договору стосуються і музичних творів, географічних карт і топографічних креслень. Цей договір може передбачати і надання не винагороди, а певних речей чи виконання певних дій. Річ надана для вчинення неможливого чи недозволеного не підлягає поверненню.

Договір про спільність майна (тобто договір товаристськості, договір співтовариства, договір про спільну сумісну діяльність) - це співтовариство з метою спільного набуття, коли двоє чи більше осіб об'єднують свою працю чи також свої речі (майно) для досягнення спільної вигоди. Види товариства залежать від передачі у спільність лише окремої речі чи суми або цілого роду речей (всіх товарів, плодів, земель чи навіть всього майна учасників товариства). Якщо договір передбачає передачу всього майна, то мається на увазі дійсне (наявне на час укладення договору) майно, якщо ж договір передбачає передачу і майбутнього майна, то це стосується лише набутого, а не успадкованого майна, крім випадків, прямо передбачених у договорі. Майно повинно бути визначено і описано у договорі, інакше договір щодо передачі у спільність майна вважається недійсним. Спільність всього дійсного і майбутнього майна встановлюється здебільшого у договорах між подружжям. Все, що призначене для ведення спільних справ, становить майно чи капітал товариства, решта, що перебуває у володінні кожного члена товариства, вважається їх окремим майном. Якщо частки учасників товариства внесені грішми, споживними речима чи неспоживними, але оцінними, то не лише отриманий від них прибуток, а й сам капітал вважаються спільною власністю. Учасники товариства, які вносять у спільну справу не грошовий чи речовий внесок, а власну працю, мають право лише на прибуток, але не на капітал товариства. За загальним правилом частки учасників повинні бути рівними, але незалежно від розміру їх внесків, вони зобов'язані однаково сприяти спільній вигоді. Учасники не вправі передоручати сприяння спільній вигоді товариства третій особі чи самостійно приймати когось у товариство або вести сторонню справу, невигідну для товариства. Якщо внаслідок зміни обставин досягнення спільної мети товариства стало неможливим без збільшення розмірів внесків учасників товариства, то незгідний з тим учасник вправі або зобов'язаний вийти з товариства. Якщо ведення справ доручено одному чи кільком учасникам, то вони вважаються повіреними, представництво товариства перед третіми особами теж може бути надане одному чи кільком учасникам. Кожен учасник відповідає за шкоду, заподіяну ним товариству. Прибуток товариства становить майно, що залишається після вирахування усіх витрат і збитків, а капітал товариства залишається власністю окремих учасників товариства, крім випадків, коли вартість робіт була приєднана до капіталу і все вважалося спільним майном. Прибуток розподіляється пропорційно до внесків капіталу чи цінності проведених учасниками робіт. Незаконними вважаються домовленості між учасниками про увільнення когось з учасників від відповідальності за збитки, заподіяні товариству або, навпаки, надання йому більших відсотків з прибутку. До завершення справи учасники не вправі вимагати остаточного розрахунку і розподілу прибутків чи збитків. Якщо ж спільна справа триває кілька років, то учасники вправі щорічно вимагати (якщо це не шкодить спільній справі) звіту і розподілу прибутків. Товариство припиняється, коли спільна справа завершена чи не може бути продовжена, коли увесь спільний капітал втрачено, коли завершився строк співпраці товариства, якщо помер один із двох учасників товариства або якщо вийшов головний учасник товариства, а також якщо хтось з учасників запропонував припинити безстроковий договір товариства. Учасник може бути виключений з товариства достроково, якщо не виконує істотних умов договору, якщо він визнаний недієздатним, якщо оголошений судом марнотратним, якщо став фінансово неспроможним або якщо вчинив злочин, внаслідок чого втратив довіру партнерів. Спадкоємці учасників товариства не успадковують їх зобов'язання за договором співтовариства, крім випадків прямо передбачених у самому договорі товаристськості.

Ризикові договори - за якими обіцяється і приймається якась очікувана, але невідома вигода; це оплатні або безоплатні договори, залежно від обіцянки відшкодування. До них належать: парі, гра, лотерея; всі договори купівлі та інші договори, предметом яких є очікувані права чи майбутні, ще невідомі речі; пожиттєва рента; громадські пенсійні установи; договори страхування і бодмерейні договори. За цими договорами не допускається спір щодо збитків більше, як на половину ціни.

Парі - якщо щодо невідомої ще обом сторонам події між ними домовлена певна ціна на користь тої сторони, чиє твердження виявиться правильним. Парі визнається недійсним, якщо сторона, що виграла, була впевнена у результаті і приховала це від другої сторони. Сторона, що програла, якій попередньо був відомий результат, вважається дарувальником. Будь-яка гра - це вид парі, до ігор застосовуються ті ж правила, що й до парі. Лотерея між приватними особами, що передбачає парі або гру відбувається за правилами парі чи гри; якщо ж лотерея відбувається для здійснення розподілу чи вибору або для вирішення спору, то застосовуються правила, встановлені для інших договорів.

Звичайним договором купівлі вважається обіцяння за певну кількість майбутніх речей відповідної ціни. Ризиковим договором є купівля за певну ціну майбутніх вигод речі гуртом або очікуваної речі.

Договір пожиттєвої ренти - коли особі за гроші або за річ, оцінену у грошовій формі, обіцяно певну щорічну виплату упродовж життя певної особи (однієї чи другої сторони договору або третьої особи). Рента виплачується наперед за чверть року.

До ризикових договорів належить також договір, за яким шляхом внесків створюється спільний пенсійний капітал вкладників, їх дружин або сиріт.

Договір страхування - коли особа приймає на власний ризик шкоду, якої може зазнати інша особа не з власної вини, і обіцяє за певну ціну надати їй обумовлену винагороду. За цим договором страхувальник відповідає за випадкову шкоду, а застрахований за обіцяну ціну. Предметом договору є товари та інші речі, зокрема будинки і маєтки. Договір визнається недійсним, якщо при його укладенні застрахований вже знав про втрату речі або страхувальник знав про її безпечне становище. Бодмерейний договір - стосується морського страхування.

Шлюбні договори - укладаються у шлюбному союзі щодо майна, а саме: приданого, зустрічного приданого, ранкового дарунку, спільності майна, управління і користування власним майном, порядку спадкування, а також пожиттєвого користування майном померлого подружжя та вдовиного утримання.

Право на відшкодування шкоди

Шкода - це будь-які збитки, заподіяні майну, правам чи самій особі. Від шкоди відрізняється неотримання очікуваного прибутку. Шкода спричинюється внаслідок протизаконної дії чи недбалості іншої особи або випадку. Протизаконне пошкодження заподіюється умисно або з необережності. Доведення відсутності вини у заподіянні шкоди покладається на зобов'язану до відшкодування за договором чи законом особу. За протизаконно заподіяну шкоду відповідають усі, хто будь-яким чином сприяв цьому (пособництвом, приховуванням, наказами, погрозами тощо). Притому, якщо шкода заподіяна з необережності і якщо можливо визначити розмір співучасті у ній кожного, то кожен відповідає лише в межах своєї участі; якщо ж шкода заподіяна умисно або якщо неможливо окремо визначити участь кожного у ній, то співучасники відповідають солідарно (всі за одного і один за всіх), а той, хто відшкодує шкоду за всіх, отримує право зворотньої вимоги до решти співучасників; інші умови співвідповідальності за невиконання зобов'язання визначаються договором між сторонами. Якщо у заподіянні шкоди винний і потерпілий, то він відповідає спільно з винним у відповідних частках, а якщо їх неможливо визначити - у рівних частках.

Якщо хтось прийме слугу без рекомендації або тримає як прислугу завідомо небезпечну за своїми душевними чи тілесними якостями особу, або надає притулок злочинцю, відповідатиме перед домовласником і домашніми, а в разі доручення такій небезпечній чи недієздатній особі певної справи - перед третіми особами за заподіяну такою особою шкоду. Якщо шкода заподіяна твариною, відповідає особа, яка нацькувала чи дрочила тварину або неналежно наглядала за нею.

Відшкодування заподіяної шкоди полягає у відновленні попереднього стану, а якщо це неможливо - у сплаті вартості; притому пряме відшкодування шкоди - це відшкодування безпосередньо заподіяної шкоди, а повне відшкодування - це відшкодування також неотриманого прибутку і заподіяної образи. При умисному чи недбалому (необережному) заподіянні шкоди потерпілий вправі вимагати повного відшкодування, а в решті випадків - лише прямого відшкодування. Особа, яка заподіяла тілесні ушкодження, відшкодовує витрати на лікування, втрачений, у т.ч. майбутній (в разі подальшої непрацездатності потерпілого), заробіток потерпілого та сплачує на його вимогу грошову компенсацію за фізичні і моральні страждання. Особливе відшкодування належить потерпілому при знівеченні його обличчя. Якщо тілесне ушкодження спричинило смерть потерпілого, винний відшкодовує вдові і дітям все, що вони втратили внаслідок смерті глави сім'ї.

Чоловік, що звабив жінку, внаслідок чого народилася дитина, несе усі витрати на пологи та у подальшому зобов'язаний утримувати жінку і дитину. Особа, що позбавила волі іншу внаслідок викрадення, самовільного ув'язнення чи протизаконного арешту, відшкодовує заподіяну шкоду. Якщо внаслідок образи честі особі заподіяно пряму шкоду чи нею втрачені прибутки, потерпілий вправі вимагати відшкодування шкоди (прямого чи повного).

Шкода, заподіяна боржником внаслідок прострочення оплати за договором, відшкодовується шляхом сплати відсотків. Сторони договору вправі передбачити в разі невиконання чи неналежного виконання умов договору сплату не відшкодування за заподіяну шкоду, а певної грошової суми або виконання іншого зобов'язання. Обов'язок відшкодування шкоди і неотриманого прибутку, а також сплати домовленої неустойки переходить на спадкоємців зобов'язаного.

Способи забезпечення зобов'язання: зобов'язання третьої особи замість боржника і застава.

Припинення прав і зобов'язань

Зобов'язання припиняється внаслідок належного виконання у відповідний час, місці та способом. Якщо строк, місце і спосіб виконання зобов'язання не домовлені сторонами, вони виконуються відповідно до пред'явленої вимоги, а виконання не за договором боржник здійснює лише в місці свого проживання. Третя особа вправі виконати зобов'язання замість боржника лише з його дозволу. Боржник вправі вимагати від другої сторони розписки про прийняте виконання зобов'язання та, відповідно, повернення його боргової розписки. Зобов'язання припиняється також внаслідок випадкової втрати зобов'язаної речі чи настання непередбачених обставин, які унеможливлюють виконання зобов'язання, а також зі спливом строку, передбаченого заповідальним розпорядженням, договором, судовим рішенням чи законом. В разі смерті однієї із сторін припиняються лише особисті зобов'язання.

В) Шлюбне право

Сімейні відносини встановлюються договором про шлюб, в якому 2 особи різної статі виявляють свою волю проживати у нерозривному спілкуванні, народжувати і виховувати дітей та взаємно допомагати один одному. Для дійсності шлюбу необхідне оголошення і урочисте виявлення згоди наречених. Не можуть укладати шлюбний договір навіжені, божевільні, слабоумні і малолітні. Неповнолітні, а також повнолітні, які не можуть самостійно вступати у зобов`язання (обмежені у дієздатності), можуть укладати шлюб лише зі згоди батька, а в разі його смерті чи недієздатності - зі згоди відповідного представника та суду. Перешкодою для укладення шлюбу є постійна статева неспроможність, якщо вона існувала на момент укладення шлюбу, однак тимчасова чи настала вже у шлюбі, навіть невиліковна, неспроможність не тягне розірвання шлюбу. Злочинець, засуджений до ув`язнення у виправному домі, не може вступати у шлюб з дня оголошення йому вироку і на увесь час відбуття покарання. Не може укладатись шлюб між християнами і нехристиянами, між родичами по висхідній і нисхідній лініях, між повнорідними і неповнорідними братами і сестрами, а також з братами і сестрами батьків, причому незалежно від спорідненості за законним чи позашлюбним народженням.

Чоловік є главою сім`ї, йому належить право вести господарство, поза тим він зобов`язаний надавати дружині відповідно до свого майнового становища належне утримання і захищати її. Дружина отримує прізвище чоловіка і користується правами його стану; вона зобов`язана слідувати за чоловіком на місце його проживання, допомагати йому за змогою у веденні господарства і у набутті майнових засобів, а також, наскільки це необхідно для домашнього порядку, виконувати розпорядження чоловіка і наглядати за виконанням їх іншими. Подружжю заборонене самовільне припинення шлюбу, навіть за обставин, що свідчать про його недійсність.

Презюмується законність народження дітей дружиною на 7 місяці вагітності після укладення шлюбу та на 10 місяці по смерті чоловіка чи після розірвання шлюбу. Батьки зобов`язані спільно виховувати своїх законних дітей, тобто піклуватись про їхнє життя і здоров`я (це основний обов`язок матері), надавати їм належне утримання, поки вони не зможуть самостійно утримувати себе (це основний обов`язок батька), розвивати їхні фізичні і духовні сили, шляхом навчання релігії і корисним знанням закласти основу їхнього майбутнього добробуту. Діти отримують прізвище батька, його герб та інші права його роду і стану. Позашлюбні діти, хоч би й народжені заміжньою жінкою, але поза законними строками (вказаними вище), не користуються рівними правами із законнонародженими. Неповнолітнім, позбавленим батьківської опіки, призначається опікун чи піклувальник.

Наречені могли укладати шлюбні договори щодо майна, а саме: приданого, зустрічного приданого, ранкового дарунку, спільності майна, управління і користування власним майном, порядку спадкування, а також пожиттєвого користування майном померлого подружжя та вдовиного утримання. Придане - це майно, яке передається або обіцяється чоловіку дружиною або третіми особами; притому приданим може бути усе, що є відчужуваним і підлягає використанню. В разі неповноліття нареченої шлюбний договір укладає її батько або опікун з дозволу опікунського суду. Якщо наречена не має власного майна, то батьки зобов'язані забезпечити їй придане (позашлюбній дочці забезпечує придане її матір). Якщо ж батьки відмовляються надати дочці належне придане, то за зверненням нареченого чи нареченої суд зобов'язує батьків надати відповідне придане або звільняє батьків в разі їх матеріальної неспроможності від цього обов'язку, але якщо дочка вступила у шлюб без відома чи супроти волі батьків і суд визнає вагомою причину незгоди батьків зі шлюбом, то вони вправі не давати дочці приданого (навіть якщо згодом погодяться на цей шлюб). Якщо дочка втратить придане (хоч і не з власної вини), то не вправі вимагати від батьків нового приданого, навіть при вступі у другий шлюб. Якщо чоловік не обумовив отримання приданого при укладенні шлюбу, то не вправі вимагати його згодом. Упродовж шлюбу право користування і приросту приданого належить чоловікові. Якщо придане становлять гроші чи споживні речі, чи уступлені боргові вимоги, то чоловіку належить повне право власності. Якщо ж придане становлять нерухомі маєтки або права чи рухомість, якими можна користуватися зі збереженням їх сутності, то дружина вважається власницею, а чоловік володільцем з правом користування. За законом по смерті чоловіка придане переходить до дружини, а якщо вона померла раніше, то її спадкоємцям; якщо придане нареченій надали треті особи (у т.ч. батьки), вони вправі обумовити його повернення їм по смерті чоловіка. Особа, яка надала придане, вправі вимагати від обдарованого надання відповідного забезпечення (утримання) в разі такої потреби.

Зустрічне придане - те, що надає наречений чи третя особа нареченій для примноження її приданого. Упродовж шлюбу ним користується чоловік, а по його смерті власником стає дружина. Ні наречений, ні його батьки не зобов'язані надати зустрічне придане, але батьки повинні дати нареченому засоби до прожиття відповідно до їх матеріального стану.

Ранковий дарунок - дарунок, який чоловік обіцяє дати своїй дружині у перший шлюбний ранок, і зобов'язаний надати упродовж перших трьох років співжиття.

Шлюбний союз не встановлює між подружжям спільності майна, про це укладається окремий договір (умови якого розглянуті вище). Спільність майна надає одному з подружжя право на половину майна другого померлого подружжя. Спільність всього майна передбачає вирахування усіх боргів до розподілу майна між подружжям; спільність дійсного чи майбутнього майна передбачає вирахування лише тих боргів, які виникли внаслідок забезпечення вигоди спільного майна. Якщо один з подружжя володіє нерухомим маєтком, то при спільності майна він не вправі розпоряджати половиною цього маєтку, але другий з подружжя не отримує права на вигоди від цього маєтку упродовж шлюбу. Якщо між подружжям не було домовленості щодо використання їх майна, то кожен з них зберігає своє попереднє право власності і не має прав на майно, набуте другим з подружжя упродовж шлюбу. Притому вважається, що дружина доручила чоловіку як її законному представнику (як повіреному) управління її майном, поки вона не опротестовуватиме це. Як повірений щодо цього майна чоловік не зобов'язаний звітувати дружині про доходи від управління її майном, якщо це спеціально не обумовлювалось подружжям. Дружина, яка надала своє майно у володіння з правом користування чоловікові, але упродовж шлюбу сама користувалась усіма доходами від майна, теж не зобов'язана звітувати про це, допоки подружжя не домовиться про інше. У виняткових випадках чи в разі загрози заподіяння шкоди у чоловіка може бути відібране управління майном, але він також вправі зупинити невпорядковане ведення господарства дружиною і навіть клопотати про оголошення її марнотратною.

Вдовине утримання - те, що призначається дружині в разі вдівства та належить їй відразу по смерті чоловіка і видається на 3 місяці вперед. Крім того, дружині належить упродовж 6 тижнів зі смерті чоловіка, а якщо вона вагітна, то до спливу 6 тижнів після пологів звичайне утримання зі спадкового майна, але в час користування цим утриманням вона не отримує вдовиного утримання. Внаслідок повторного заміжжя вдова втрачає право на вдовине утримання.

Прикраси, дорогоцінне каміння та інші коштовності, надані чоловіком дружині, вважаються дарунком, а не ссудою.

Подружжя вправі скласти спільний заповіт про взаємоспадкування, а також призначити інших спадкоємців. Право спадкування виникає по смерті спадкодавця. Четверта частина усього майна спадкодавця, не обтяжена зобов'язаннями та боргами, за законом є предметом вільного заповідального розпорядження; але якщо спадкодавець не зробив розпорядження щодо цієї частки, то її отримує не спадкоємець за заповітом (навіть якщо йому заповідано усе майно), а спадкоємці за законом. Один з подружжя вправі надати другому подружжю по своїй смерті володіння майном з правом користування; але якщо овдовіле подружжя укладе повторний шлюб або відступить володіння майном з правом користування третім особам, то діти померлого вправі вимагати надання їм того майна у володіння з правом користування за відповідну щорічну оплату овдовілому подружжю. Договір, що зрівнює дітей від різних шлюбів у порядку спадкування, вважається недійсним.

В разі оголошення чоловіка банкрутом дружина вправі вимагати надання їй права на користування вдовиним утриманням або приданим. Якщо подружжя уклало договір про спільність майна, то в разі оголошення банкрутом когось з них, спільність припиняється і їх майно розділяється, як і в разі розлучення чи смерті. При розлученні з вини обох сторін подружжя чи без вини обидвох кожен з них вправі вимагати, щоб їх шлюбні договори були оголошені припиненими; а невинна сторона вправі вимагати продовження або відміни шлюбних договорів, або ж відповідного утримання. Невинна сторона після розлучення зберігає право на спадкування за заповітом, але не за законом. Якщо шлюб оголошено недійсним, то і шлюбні договори визнаються недійсними, але винна сторона зобов'язана відшкодувати невинній заподіяну шкоду.

Кримінальне право (Угорське кримінальне уложення про злочини і проступки 1879 р.)

Злочин чи проступок - лише діяння, оголошене як таке законом. Кримінальний закон не має зворотної сили, крім в разі пом'якшення відповідальності і міри покарання. Дія кримінального закону поширюється на вчинені на території Угорської монархії підданими та іноземцями злочини, а також на угорських підданих та іноземців, що вчинили за кордоном державні злочини (супроти Угорської держави) чи підробку грошових знаків (що перебувають в обігу в Угорській монархії), навіть якщо вони за ці злочини відбули покарання (чи були помилувані) за кордоном (щоправда, відбуте покарання може бути зараховане при призначенні покарання за угорським законом, а помилування може бути визнане угорським міністром). Угорський підданий не підлягає видачі іноземній державі, а іноземець може бути виданий лише в його рідну державу. Іноземні кримінальні вироки не підлягають виконанню в Угорській монархії.

Види злочинів: верховна зрада (вбивство короля, заподіяння йому тілесних ушкоджень чи розладу здоров'я, позбавлення короля особистої свободи чи передача його ворогу та замах на ці дії; спроба насильницької зміни порядку престолоспадкування, державного ладу, державної єдності, насильницького приєднання до іншої держави тощо), державна зрада, образа короля та насильницькі дії проти членів королівського дому, бунти та опори супроти конституції, законів та урядових установ і органів; посягання чиновників на особисту свободу, недоторканість житла, таємницю поштових відправлень; злочини і проступки проти моральності, проти життя, проти здоров'я, проти власності; проти збройних сил; проти громадського порядку; службові злочини і проступки та інші.

Замах на злочин чи проступок - це дія, якою розпочато, але не завершено вчинення замисленого злочину чи проступку. За замах призначається м'якша міра покарання в межах санкції статті, що передбачає даний злочин чи проступок, або й нижча і легша міра покарання, ніж передбачена тією санкцією; притому якщо стаття передбачає смертну кару, то за замах призначається цухтгауз строком не менше 5 років, а якщо стаття передбачає пожиттєвий цухтгауз, то - цухтгауз не менше 3 років. Замах не карається, якщо особа добровільно відмовилась від вчинення злочину або якщо добровільно до виявлення злочину відвернула настання небезпечних наслідків.

Співучасники злочину чи проступку: виконавці, підмовники і пособники. Виконавці і підмовники відповідають нарівні за санкцією статті, що передбачає даний злочин чи проступок, а пособники - як за замах.

Злочином вважається лише умисне діяння, а проступком - умисне і необережне.

Не притягаються до відповідальності і не несуть покарання особи, що вчинили діяння у несвідомому стані чи при душевному розладі (тобто душевнохворі), глухонімі; внаслідок непереборної сили чи загрози невідворотної небезпеки для життя і здоров'я самої особи чи близьких їй осіб, внаслідок необхідної оборони (захист з метою відвернення безпосереднього протизаконного посягання на дану особу чи її майно, або на інших осіб і їх майно); притому діяння, вчинене у стані крайньої необхідності (для порятунку від безпосередньої невідворотної небезпеки для життя винного чи близьких йому осіб) - каране. Неосудними вважаються також діти віком до 12 років, а діти віком 12-16 років - якщо вони не усвідомлювали злочинності вчинюваного ними діяння (притому вони поміщуються у виправний притулок). Осудні особи віком 12-16 років не підлягають смертній карі, пожиттєвому цухтгаузу, а також позбавленню службових і політичних прав, а віком 16-20 років - смертній карі і пожиттєвому цухтгаузу.

Види покарань: смертна кара, цухтгауз, державна в'язниця, виправний дім, в'язниця, грошовий штраф (перелік подано за ступенем тяжкості покарань). Смертна кара, цухтгауз і виправний дім призначаються лише за злочини, в'язниця - лише за проступки, а державна в'язниця - за проступки, якщо на строк менше 5 років, і за злочини, якщо на строк 5 і більше років; грошовий штраф як самостійне покарання призначається лише за проступки, а як додаткове покарання - і за злочини, і за проступки.

Страта здійснюється через повішання у закритому приміщенні. Поміщення у цухтгауз - це пожиттєве чи строкове (2-15 рр.) ув'язнення. Ув'язнення в державній в'язниці триває 1день-15 рр. Ув'язнення у виправному домі триває 6 місяців - 10 рр. Грошовий штраф становить 1 гульден-4 тисячі гульденів. Цухтгауз - це одиночне (для ув'язнених на строк до 3 рр. - упродовж третини строку покарання, для ув'язнених на строк 3 і більше рр. - упродовж 1 р., а для довічно ув'язнених - перші 10 рр.) ув'язнення у центральній каральній установі.

Особи, ув'язнені більш як на 3 роки у цухтгаузі чи у виправному домі, що відбули дві третини строку, а також довічно ув'язнені у цухтгаузі, що відбули 10 років, при належній поведінці переводяться для відбування решти строку у перехідну в'язницю.

Умовному достроковому звільненню під поліційним наглядом підлягають при належній поведінці особи, ув'язнені у цухтгаузі менше як на 3 роки чи у виправному домі або іншому місці позбавлення волі більше як на 1 рік, а також утримувані у перехідній в'язниці - по відбутті ними трьох четвертей строку, а пожиттєво ув'язнені у цухтгаузі - по відбутті 15 років. Умовно достроковому звільненню не підлягають усі іноземці та рецидивісти, що вчинили тяжкі злочини.

Штраф при неможливості його сплати може бути замінений ув'язненням з розрахунку, що 1дню позбавлення волі рівноцінні 1-10 гульденів; притому строк ув'язнення не повинен тривати понад 6 місяців, якщо штраф накладався як основне покарання, чи 3 місяці, якщо накладався як додаткове покарання (але якщо основне покарання - пожиттєвий цухтгауз чи 15-річне ув'язнення у цухтгаузі або державній в'язниці, то додатковий штраф не підлягає заміні позбавленням волі).

При позбавленні волі на строк понад 6 місяців можуть призначатись додаткові покарання - позбавлення службових прав і тимчасове позбавлення політичних прав. До позбавлення службових прав належить: позбавлення посад, місць і звань; права займатися адвокатською, нотаріальною і викладацькою діяльністю; права опіки і піклування; неуспадковуваних титулів, орденів, відзнак. До тимчасового позбавлення політичних прав належить: позбавлення права бути членом рейхстагу або муніципального чи общинного управління, присяжним засідателем, брати участь у виборах у рейхстаг та муніципальні чи общинні органи. Ці додаткові покарання тривають (крім часу ув'язнення) при засудженні за проступок 1-3 роки, а за злочин - 3-10 років з часу відбуття покарання.

Іноземцям крім передбачених покарань додатково може бути призначене вислання з держави, причому із постійною чи тимчасовою забороною повернення в Угорську монархію.

Знаряддя і засоби вчинення злочину чи проступку, якщо вони належали злочинцю, вилучаються.

За наявності обтяжуючих обставин призначається вища і тяжча міра покарання, передбаченого санкцією конкретної статті, а за наявності пом'якшуючих обставин призначається нижча і легша міра покарання в межах санкції статті чи в межах даного виду покарання, або навіть м'якше покарання, але притому смертна кара не може замінюватись покаранням легшим, ніж 15-річний цухтгауз, а пожиттєвий цухтгауз - покаранням легшим, ніж 10-річний цухтгауз.

Якщо особа попередньо була заарештована, то строк арешту зараховується у строк позбавлення волі (максимально - день арешту за день ув'язнення), а також при сплаті штрафу.

Сукупність злочинних діянь. Якщо одне й те ж злочинне діяння водночас порушує кілька норм кримінального закону, то застосовується стаття, що передбачає більш тяжке покарання чи більш тяжкий вид покарання. Якщо особа вчинила кілька злочинних діянь або одне й те ж діяння кілька разів, то їй призначається покарання за сукупністю, тобто найтяжче за видом з усіх покарань, передбачених за вчинені нею діяння; притому може бути призначене позбавлення волі строком понад найвищу міру, передбачену кримінальним кодексом (15 років), але не більше як ще на 15 років.

Кримінальне переслідування та виконання вироку про покарання припиняється в разі смерті обвинуваченого (чи засудженого), помилування, давності вчинення злочину чи винесення вироку.

Размещено на Allbest.ru