4. Під час здійснення адміністративної реформи спостерігається поступове зниження її позитивного потенціалу та розходження між очікуваннями від її проведення та реальним її станом і результатами. Цьому сприяє комплекс різних причин, зокрема:

- недоліки науково-теоретичного та організаційно-юридичного супроводу самої реформи;

- мінливість обставин політичного характеру, що змушують відмовлятися від єдиного стратегічного задуму даної реформи і демонструють безуспішність тактичних, короткострокових дій з її втілення;

- частий перегляд самого формату реформи та її залежність від конституційної реформи, яка також не супроводжується послідовністю та системністю дій суб'єктів її організації та реалізації;

- відсутність критичної маси зацікавлених у проведенні адміністративної реформи політичних сил, гранична вузькість соціальної бази її проведення, відсутність відповідної політичної волі у вищих органах державної влади та їхня схильність до ревізії навіть базових положень цієї реформи, недостатність суспільної підтримки.

5. Концептуальною основою адміністративної реформи повинна стати нова доктрина адміністративного права, сформульована з урахуванням потреб демократизації системи права України та оновлення його структурних і функціональних елементів.

6. Адміністративна реформа покликана не лише модифікувати структуру і функції органів виконавчої влади в Україні, але і якісно змінити систему всього державного управління, визначити й актуалізувати чинники та тенденції її постійного вдосконалення й самовдосконалення.

7. Сутність адміністративної реформи втілюється в системі заходів, які повинні бути чітко узгоджені з проведенням судово-правової, парламентської та муніципальної реформ, оскільки сфера державного управління стосується і судової, і законодавчої влади, а також системи місцевого самоврядування. Водночас наявні або необхідні взаємозв'язки між ними часто декларуються, а на практиці залишаються нереалізованими. Це характеризує неадекватність механізму організаційно-правового забезпечення адміністративної реформи.

8. Непослідовність у реалізації конституційної реформи та складнощі з її впровадженням у політичному аспекті зумовлюють периферійність уваги суб'єктів здійснення реформи до адміністративної її складової. Водночас перипетії здійснення конституційної реформи не призвели до посилення єдності в системі органів виконавчої влади, обумовили порушення балансу владних повноважень у державі та обмеження впливу Президента України у системі влади, який організаційно юридично відокремлений від системи органів виконавчої влади.

9. Законодавче забезпечення виступає досить слабкою ланкою реформи, що обумовлює роз'єднаність, розірваність між процесами нормативно-правового регулювання перебігу адміністративної реформи, з одного боку, та процесами втілення організаційними заходами задекларованих на правовому рівні цілей. Тому в дослідженні внесено ряд пропозицій щодо формування і вдосконалення організаційно-правового забезпечення адміністративної реформи як синтезу нормативно-правових і суто організаційних елементів (заходів, засобів, методів) щодо створення умов для досягнення поставлених цілей реформи. Механізм такого організаційно-правового забезпечення є ширшим від системи правового регулювання взаємодії органів державної влади у сфері проведення адміністративної реформи та інституційних змін системи державного управління. Він містить як інституційні та нормативні компоненти, так і певні науково-практичні та інформаційно-комунікативні елементи.

10. Новий етап адміністративної реформи започатковано у зв'язку з прийняттям Закону України "Про Кабінет Міністрів України", що сприяло розвитку правової інституціоналізації системи органів виконавчої влади як суб'єкта адміністративної реформи. Водночас недоліки законодавчої моделі Уряду необхідно усувати у найбільш стислі строки. У дослідженні запропоновано конкретні підходи та шляхи усунення таких недоліків, вад і прогалин у правовому регулюванні статусу та діяльності Кабінету Міністрів України. Органічним продовженням даного процесу повинно стати ухвалення закону про центральні органи виконавчої влади країни, адміністративно-процедурного кодексу, інших законодавчих і нормативно-правових актів, які можуть надалі стати базою для відповідних структурних підрозділів нового Адміністративного кодексу України.

11. Першочерговими ресурсами підвищення рівня ефективності адміністративної реформи нині має бути системне поєднання принципів ефективності, оптимальності, демократизму, законності, підконтрольності, відповідальності, науковості, соціальної справедливості, верховенства права, а також поступова зміна співвідношення між законами та підзаконними актами в регулюванні організації та проведення реформи на користь перших.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Ониськів М.М. Глобалізація і правотворення / М.М. Ониськів. - Право України. - 2002. - № 9. - С.10-14.

2. Ониськів М.М. За яких умов юридичні закони будуть виконуватися / М.М. Ониськів. - Вісник Запорізького юридичного інституту. - 2002. - № 2. - С. 322-328.

3. Ониськів М.М. Ідея справедливості та модель "добре організованої держави" / М.М. Ониськів. - Вісник Прокуратури. - 2002. - № 5(17). - С. 31-36.

4. Ониськів М.М. Проблеми правового регулювання організації та здійснення виконавчої влади в Україні / М.М. Ониськів. - Малий і середній бізнес. - 2007. - № 1. - С. 72-87.

5. Ониськів М.М. Концептуальні основи реформування органів виконавчої влади / М.М. Ониськів. - Малий і середній бізнес. - 2007. - № 3/4. - С. 86-102.

6. Ониськів М.М. Науково-теоретична обґрунтованість і сутність адміністративної реформи в сучасній Україні / М.М. Ониськів. - Малий і середній бізнес. - 2007. - №2. - С. 75-82.

7. Ониськів М.М. Теоретико-правові та організаційні проблеми державного управління / М.М. Ониськів. К.: - Інститут законодавчих передбачень і правової експертизи. - 2007. - 170 с.

Размещено на Allbest.ru