Адаптація господарського законодавства до вимог сталого розвитку

У загальній проблемі гармонізації виділяються ключові питання досягнення балансу засобів правового простору і заходів регулятивного середовища, та ставиться комплекс завдань для визначення сутності генезису економіко-правових проблем гармонізації господарського, карного, екологічного і цивільного законодавства, виходячи з економічного призначення природних ресурсів та обумовленої цим правової регламентації діяльності з їх використання у сфері господарювання. Уточнені поняття внутрішньої- та міжгалузевої гармонізації законодавства про використання природних ресурсів на основі наукових підходів представників господарсько-правової галузі знань (В.К. Мамутова, Г.Л. Знаменського, А.Г. Бобкової, О.А. Беляневич), а також розгляду суміжних питань у дослідженнях В.Л. Мунтяна, Н.Р. Малишевої, В.В. Костицького.

У підрозділі 3.3. “Екологізація правових засад господарювання” обґрунтовується, що стан екологізації господарського законодавства визначається створенням в його системі цільового комплексу норм про господарське використання природних ресурсів на підставі офіційної концепції сталого розвитку для України. Стверджується, що закони України про державне прогнозування і розробку програм економічного і соціального розвитку України і про ліцензування окремих видів господарської діяльності є першими провісниками втілення в господарське законодавство окремих концептуальних положень сталого розвитку. Згодом відповідні положення ГК України засвідчили прагнення законодавця до створення умов для більш широкомасштабного протистояння організаційно-майновому хаосу в питаннях використання природних ресурсів. Встановлюється причина такого стану: розосередженість у різних галузях законодавства взаємозалежних цілей екологізації економічного росту. Така розосередженість є не тільки причиною невиконання суб'єктами обов'язків з ефективного, ощадливого, раціонального використання природних ресурсів із застосуванням сучасних технологій. Вказане явище стає також наслідком неузгодженості позитивних дозволів, заборон та обов'язків у правових режимах використання стратегічних природних ресурсів.

Досліджуючи заходи державної ресурсної політики у співставленні з політикою раціонального використання природних ресурсів та екологічною політикою, доводиться закономірність вибірковості дій з гармонізації законодавства про господарське використання природних ресурсів та переведення правових основ прийняття рішень організаційно-майнового характеру в перманентно діючу мережу регулювання господарських відносин. Правове регулювання господарських відносин схиляється до взаємоузгодження і гармонії, які мають першочергову роль у координації позадоговірних економіко-правових зв'язків суб'єктів. Вимоги забезпечення стратегії сталого економічного розвитку розглядаються як своєрідний приклад економічного та правового паритету у прагненні до екологізації національних господарських комплексів, яка забезпечується у країнах з розвинутою економікою на високому системному рівні.

З аналізу запровадження вимог нормативно-правових актів та документів Генеральної асамблеї ООН із сприяння сталому розвитку в систему законодавства України встановлено, що найбільш повно це відбулося в екологічному законодавстві. Так, в його нормах закріплено вимоги дотримання екологічної безпеки на таких стадіях, як планування, проектування, розміщення об'єктів у регіоні, будівництво, розміщення відходів виробництва та ін. (в обсязі предмета галузі). У Цивільному кодексі України закладено основи договірних відносин ренти. Але внаслідок проведеного аналізу практики реалізації даних вимог встановлено, що гарантії їх виконання суб'єктами господарювання не знаходять належного відображення у правовому регулюванні поточної виробничої й іншої діяльності. Для реалізації еколого-економічного системного підходу до формування правових вимог, що адресуються суб'єктам підприємництва, конкретизовано засоби персоніфікованого супроводу їх діяльності. Приводяться аргументи щодо обумовленості правової організації процесу обороту природних ресурсів (а) статусом суб'єктів їх використання та (б) правовим положенням учасників господарських відносин, які їх надають для використання.

У підрозділі 3.4. “Рівні гармонізації законодавства про використання природних ресурсів ” подано аргументи щодо доцільності розмежування в змістовному блоці господарсько-правових заходів не трьох (як пропонувалося науковцями), а чотирьох рівнів гармонізації. Нижчим, з відомих раніше, вважається рівень узгодження стандартів (правил) здійснення окремих етапів господарського використання природних ресурсів, уніфікація параметрів їх використання в програмах економічного розвитку областей України, бізнес-планах, паспортах суб'єктів господарювання й інших спеціальних документах допоміжного характеру. Наступним є рівень узгодження елементів норми в межах: а) самої правової норми; б) одного акта за низкою ознак на основі вимог юридичної техніки; в) блоку (пакету) нормативних актів, пов'язаних одним предметом регулювання. Цей рівень іменується внутрішньогалузевим, наступний - рівнем міжгалузевої гармонізації.

Авторкою обґрунтовуються аналітико-господарські рекомендації, згідно яких пропонується вважати найвищим рівнем той, на якому створюється загальний „код” гармонізації системи законодавства. Відповідно до нього досягається мета екологізації господарського й інших галузей законодавства (цивільного, аграрного, лісового, карного). Наводяться докази необхідності оновлення господарського законодавства. Обґрунтовуються пропозиції щодо змісту спеціального закону про концесії природокористування.

Розділ 4. “Концесія як підстава господарського використання природних ресурсів” складається з 3-х підрозділів в яких обґрунтовується послідовність модернізації тієї частини господарського законодавства, яку запропоновано оновлювати за авторським баченням господарсько-правової конструкції природоресурсної концесії, та таких засобів, як превентивні заходи, стимули, договори, зобов'язання, правова робота.

У підрозділі 4.1. “Передумови концесійного використання природних ресурсів” виявляється вибіркова придатність модифікацій правового режиму концесії, який є поширеним у природокористуванні країн з розвинутою економікою. Крізь призму правових умов господарювання в Україні, судової практики та доказової бази правоохоронних органів доводиться неефективність для економіки регіонів країни численних інвестиційно-договірних відносин видобутку газу, нафти та вугілля. Наводиться досвід проведення перевірок КРУ з метою попередження протиріч в інвестиційних зобов'язаннях. На цій підставі розкриваються недоліки норм чинного господарського законодавства: неадекватність заходів контролю за формуванням інвестиційних зобов'язань проявляється в тому, що залишається нерозвиненим і недостатньо погодженим правовий простір і регулятивне середовище для господарського використання природних ресурсів на засадах концесії; не узгоджуються положення гірничого і господарського законодавства про використання надр інвесторами; не долаються прогалини українського права з питань інвестування надровидобутку; не попереджаються протиріччя в правах та обов'язках суб'єктів інвестиційних зобов'язань.

Виходячи з відповідних завдань подолання вказаних недоліків, визначено новий науковий напрямок структурування концесійних зв'язків в галузі використання надр за критерієм типу зобов'язання розвитку економіки приймаючої сторони в концесіях природокористування. Юридичною передумовою стабілізації ефекту від інвестування в проекти надрокористування є попередження протиріч у досягненні прибутковості державного підприємства при об'єднанні майна (нафто- і газоносних надр) з майном інвестора. З цією метою класифікуються превентивні заходи - активізація моніторингу наслідків господарювання в системі відтворення національного господарства (турбота на етапі проведення конкурсу про економічну доцільність та правову захищеність умов об'єднання майна (свердловин) з інвестиційними коштами, інвентаризація забруднень - наслідків господарювання, тощо); раціоналізація договірних конструкцій (укладання угод про стратегії природокористування з елементами публічно-приватної програми економічного розвитку галузей надрокористування); економіко-правова органічність умов договірних конструкцій (їх суть полягає в розосередженні в угодах умов критеріального характеру та встановленні господарсько-правової відповідальності за прорахунки економічного аналізу в умовах окремих договорів).

Правова робота розглядається як засіб застереження від неправомірних вчинків суб'єктів зобов'язань. Обґрунтовується необхідність галузевої координації правової роботи на підприємствах сфери надророзробки. Стверджується, що її відсутність негативно впливає на комплекс вимог до відносин, які виникають у зв'язку з оновленням економіко-правових принципів, норм і правил у системі розробки нових елементів структурної адаптації наявного інституціонально-правового середовища до цінностей, що змінилися, а також концепцій та пріоритетів у господарській діяльності. Обґрунтовується необхідність координації правової роботи (підпорядкування регіональним підрозділам ФДМ України правової роботи підприємств з іноземними інвестиціями сфери надровидобутку) і пропонується новий підхід до централізованої формалізації контролю за виконанням умов договорів зі створенням інформаційно-пошукової системи „ЕТАП-КОНЦЕСІЯ”.

Для переведення теоретичних розробок у площину законодавства пропонується відповідний текст норм проекту Закону “Про концесії природокористування”.

У підрозділі 4.2. “Становлення концесійної політики (теорія правового впливу )” встановлюється причина зволікань зі становленням природоресурсної концесії в Україні. На підставі узагальнення досвіду інших країн пропонується активізувати сучасні юридичні інструменти господарського законодавства та інші господарсько-правові засоби (стимули, гарантії, спеціальний правовий режим) для заохочення концесійної політики. Обґрунтовується необхідність законодавчого встановлення переліку суб'єктів ініціювання концесійної політики. Наводяться докази для наступного визначення концесійної політики держави, серед яких - застосування уповноваженими органами заходів щодо еволюційної якісної зміни організації експлуатації й обороту майна і природних ресурсів на основі поступки права використання на користь недержавних суб'єктів господарювання за умов розвитку ними економіки приймаючої сторони.

Основними функціями суб'єктів створення концесійної політики визначаються: інвентаризація потенційних об'єктів концесії (ведення державного реєстру, реєстру комунальних об'єктів і т.п.); лобіювання концесійних форм господарювання в частині розподілу витрат на поліпшення стану економіки природокористування між недержавним суб'єктом господарювання і його партнером; забезпечення тотожності заходів державного регулювання господарських відносин договірному залученню в господарський оборот природних ресурсів. Обґрунтовується перелік суб'єктів формування концесійної політики, зокрема, пропонуються зміни в законодавство, згідно яких, крім держави, сприяти проведенню концесійної політики мають ТПП, Союз промисловців і підприємців.

У підрозділі 4.3. “Договірні умови концесії природокористування” аналізуються доктринальні положення про легалізацію залучення концесіонерів у процес забезпечення росту економіки приймаючої сторони. Під забезпеченням пропонується розуміти виконання вимог про: створення адекватних умов стабілізації порядку прибуткового ведення економіки, впровадження стимулів прозорого одержання ліцензій і дозволів суб'єктами інвестування, їх видачі на конкурсних засадах. Подаються результати порівняльно-правового аналізу стосовно досвіду країн з різним рівнем економічного розвитку в частині співставлення з правовими гарантіями інвестиційної підтримки власника надр в нашій країні.

Обгрунтовується неадекватність законодавчої бази України завданням зміни існуючого стану господарського обороту природних ресурсів у порівнянні із стандартами, які застосовуються в інших країнах. Стверджується, що виключення становлять енергогосподарські законоположення нашої країни при співставленні їх з нормами енергетичного права ЄС. Обґрунтовується критерій залежності стану гнучкості господарсько-правового механізму природоресурсної концесії від умов правової охорони і захисту порядку використання природних ресурсів.

Відкриваються закономірності розміщення пріоритетів у механізмі природоресурсної концесії, що визначають правові заходи впливу з таким прогнозом зміни їх характеру, щоб превалювали то публічно-, то приватноправові стимули. Узагальнюються представлені аргументи на користь стимулювання в Україні сировинних некласичних концесій, які зможуть поліпшити діловий клімат у країні, а реалізація умов про сприяння розвитку економіки приймаючої сторони - істотно збільшити доходи держави й пожвавити оборот майнових, трудових та інших ресурсів. У ході дослідження встановлюється невиправданість зволікання з науковою розробкою господарсько-правової конструкції механізму сировинної (різновид природоресурсної) концесії.

Проводиться порівняльний аналіз наукових досягнень у галузі господарського права і суміжних галузей, внаслідок якого доводиться наступне: у той час, як дослідники інших країн розробляють систему категорій та понять, похідних від суб'єктного складу та змісту публічно-приватних угод, в Україні лише одиничні дослідження (В.Ю.Полатая, О.А.Медведєвої тощо) дозволили одержати перші результати щодо доведення гіпотези про наявність ознак господарсько-правової природи в концесійному договорі та угодах про розподіл продукції. Пропонується внести корективи у відповідні типові договори, що потребує відображення в нормах спеціального закону про концесії природокористування.

У розділі 5.“Функціонально-цільова підсистема сприяння сталому розвитку в структурі господарського законодавства” (3 підрозділи) подано аргументацію теоретичного та практичного характеру щодо сукупності узгоджених норм, необхідну та достатню для забезпечення сприяння сталому розвитку шляхом узгодженої регламентації поведінки суб'єктів господарських зобов'язань у всьому ланцюгу відносин, пов'язаних з використанням природних ресурсів, та запропоновано нову підсистему для поєднання вимог до господарського договору, здійснення права володіння державним майном, проведення державного контролю в сфері господарювання.

У підрозділі 5.1. “Концепція розбудови нового структурного елементу” обґрунтовано виправданість обраних вихідних методологічних позицій уточнення структури господарського законодавства. Приводяться аргументи щодо методологічної доцільності побудови зазначеної підсистеми як бази для інвестиційних договорів про надро- і шельфокористування. Внаслідок логічної завершеності цільового комплексу норм підсистеми уточнюються завдання та функції забезпечення екологічного супроводу підприємництва. Разом з тим встановлюється, що наука зволікає з пропозиціями принципово модифікованої і більш детальної інтерпретації функціонально-цільової підсистеми.

Виявлено “генетичну” первинність відносно зазначеної підсистеми сприяння сталому розвитку положень Конституції України, ЦК України і ГК України: про правовий господарський порядок обороту природних ресурсів та договірні форми зобов'язань щодо їх використання у сфері господарювання. Це вимагає конкретизації засобів господарсько-правової підсистеми. Обґрунтовано, що законодавчі вимоги до концесійної діяльності з господарського використання природних ресурсів у сукупності з юридичними комбінаціями елементів, характерних для регламентації поведінки учасників сфери господарювання та їх відносин, безпосередньо збігаються тільки у запропонованій підсистемі. Встановлено недоліки нормативної конструкції ст.148 ГК України, що складає ядро інституту господарського використання природних ресурсів. Запропоновано, як шлях їх усунення, доповнення складу інституту нормами, які забезпечують прозорість процесу використання природних ресурсів у господарському обороті на підставі концесії.

Визначено та систематизовано джерела господарсько-правової підсистеми сприяння сталому розвитку: основні (Конституція України, ЦК України і ГК України); базові (концесійне законодавство, законодавство про порядок надання спеціальних дозволів, про ліцензування, про стандартизацію, про нафту і газ, про трубопровідний транспорт, про видобуток бурштину, про угоди про розподіл продукції тощо). Обґрунтовується, що предмету цієї підсистеми властиві всі ознаки предмета господарського законодавства, і крім того, додаткові ознаки специфіки попередження втрати вигоди. Встановлено економічні першопричини необхідності виділення в підсистемі правил правової організації господарського обороту природних ресурсів. Визначається основним результатом дослідження авторська концепція оновлення господарського законодавства внаслідок розробки функціонально-цільової підсистеми сприяння сталому розвитку в системі господарсько-правових засобів.

У підрозділі 5.2. “Зміст і структура підсистеми” встановлено органічний зв'язок засобів сприяння сталому розвитку на основі нормативного комплексу, який відображає функціональне призначення правових засад обороту природних ресурсів у сфері господарювання. Стверджується, що не завжди органи державної влади й органи місцевого самоврядування під час організації обороту природних ресурсів у сфері господарювання поводяться відповідно до правил господарського правопорядку та забезпечують ефективність оренди, розподілу продукції, продажу з аукціону безхазяйних природних ресурсів (включаючи техногенні корисні копалини). Не достатньо прозорою є процедура видачі суб'єктам підприємництва дозволів на використання природних умов лікувальних і рекреаційних зон для комерційних цілей. Тому аргументується практична доцільність виокремлення в складі першоджерел утворення підсистеми комплексу норм про: територіально-господарські угоди; заставу прав на природні ресурси; внесення прав на них у статутний фонд; обмін на інші блага.

На підставі статистичних даних та існуючих розробок обґрунтовується парадоксальність ситуації, коли концесія значно поступається за популярністю договору про об'єднання майна, а непрозорі схеми та угоди (подібні до концесійних) вже зустрічаються в Україні. Викладеними обставинами обумовлюється необхідність виділення у складі господарсько-правового забезпечення матеріальних норм про договори й угоди як основи обороту товарних природних ресурсів. Крім них, пропонується відокремити таку формальну сукупність, як норми, що відображають детальні процедури стимулювання державної економічної політики, із залученням до її провадження суб'єктів господарювання сфери надророзробки, програм кооперації підприємств з вирощування й переробки рапсу, перетворення біосировини (за досвідом Данії) для виготовлення альтернативного пального. Стверджується, що запропонована підсистема має містити також норми про екологізацію господарювання.

Структуру підсистеми складають, в основному, процедурно-процесуальні норми про правові режими стимулювання прозорих відносин з використання природних ресурсів та обмеження спокуси укладання “тіньових” угод про форми господарювання, подібні до концесійних. Також вона об'єднала відправні (установчі) норми про оцінку майна, яке передається в концесію, про відповідальність суб'єктів концесійної політики, дефінітивні норми про поняття і види концесій природокористування. Обґрунтовується їх класифікація на - сировинну (класичну і некласичну), у т.ч. паливно-збагачувальне виробництво, включаючи видобуток шахтного метану і виготовлення альтернативного палива, та рекреаційно-територіальну.

Пропонується структура Закону України “Про концесії природокористування” та його склад (матеріальні і процедурно-процесуальні елементи, які у сукупності уособлюють прояв попереджувальної і стимулюючої функцій господарського законодавства). Зазначену підсистему утворено за традиційною класифікацією, в основному, нормами загального змісту і незначним числом спеціальних (сингулярних норм). Вона є матеріальним, галузевим, складним регулятивно-стимулюючим комплексом організаційно-майнових передумов сприяння сталому розвитку.

У підрозділі 5.3. “Функціональні зв'язки підсистеми” подано концептуальний задум стосовно її взаємозв'язків із суміжними підсистемами, інститутами та їх елементами. Функціональні зв'язки вибудовано на базі критерію спрямованості засобів підсистеми на попередження неправомірного обороту природних ресурсів у сфері господарювання. Пошук оптимального протистояння максимальному рівню їх споживання гарантується правовою організацією залучення природних ресурсів у господарський оборот і розробкою стратегії стабілізації природоресурсного обороту. Це - головна правова цінність підсистеми в системі її взаємозв'язків з організацією управління, раціоналізацією використання природних ресурсів.

Проводиться узгодження умов функціонування запропонованої підсистеми з вимогами реалізації компетенції місцевими та центральними органами державної виконавчої влади в галузі забезпечення режиму їх використання. Розкривається зміст управлінських послуг щодо сприяння використанню природних ресурсів у господарській діяльності внаслідок обґрунтування економічних можливостей усунення їх низької оборотоздатності і високої екологічної шкодомісткості продукції, послуг і т.п.

Встановлюються недоліки теоретичних положень господарсько-процесуального і адміністративно-процесуального права, які обумовлено обставинами кризи економіки раціонального природокористування в Україні. У ракурсі функціонального зв'язку запропонованої підсистеми обґрунтовується критерій розмежування господарсько-правової підсистеми сприяння сталому розвитку з підсистемою економіко-правового механізму охорони природи, а також із суміжними нормами гірничого, водного законодавства й інших галузей. Стверджується, що розмежування виявляється в наявності прив'язки правового регулювання обороту природних ресурсів до статусу суб'єкта господарювання, без чого зазначений механізм являє собою удаваний, а не справжній шлях забезпечення сталого розвитку.

В юриспруденції знаходяться супротивники систематизації і структурування галузі господарського права, які вважають, що даний підхід нічим не може допомогти практиці обороту природних ресурсів, нібито вона сама народжує проблеми в залежності від конкретних обставин, які не піддаються стандартизації. У роботі подано аргументи органічної сполученості теоретичних та практичних методів запобігання безсистемному (як до вимог сталого розвитку) використанню природних ресурсів. Наведені в роботі докази дозволяють деталізувати поняття господарської діяльності і конкретизувати предмет ГК України відповідно до правил господарського обороту.

ВИСНОВКИ

На основі проведеного дослідження розв'язано галузеву господарсько-правову проблему розбудови методології адаптації господарського законодавства до вимог сталого розвитку внаслідок обґрунтування концепції функціонально-цільової підсистеми засобів спеціалізації правомочностей суб'єктів господарських прав, яку запропоновано до впровадження в систему господарського законодавства, а також висновків теоретичного і практичного характеру, основні з яких зводяться до наступного.

1. Сучасний стан суперництва в державно-приватному партнерстві все ще не зводить підприємницькі та державні ініціативи стосовно інвестицій у систему організаційно-майнових зобов'язань, збудованих на розвинутих товарно-грошових відносинах. Запропоновано, у межах вирішення аналітико-прикладної проблеми адаптації господарського законодавства до вимог сталого розвитку, змінити правові засоби поліпшення підприємницького клімату та методологічні підходи підвищення рівня правової культури.

З позиції господарсько-правових знань вперше надано вимогам сталого розвитку інструментально-операційне значення. Опосередкування їх сутності господарсько-правовим виміром створює можливість інтеграції обов'язків держави з відродження вугільної, розвитку нафтової і газової галузей промисловості, раціоналізації транзитного потенціалу країни, реанімації старих свердловин видобутку корисних копалин, зокрема, шляхом об'єктування (переводу) правових цінностей сталого розвитку у розряд вимог для практичного застосування при розробці порядку і правил передачі об'єктів у концесію, укладанні договорів і угод з недержавними суб'єктами господарювання, паспортизації цільових програм розвитку населених пунктів. Враховуючи, що частіше досліджуються й удосконалюються не функції господарського законодавства стратегічного характеру (наскрізні і службові), а поточні функції оперативного характеру, обґрунтовується взаємообумовленість поведінки суб'єктів господарських прав трансформацією правових засобів.

2. Модернізація господарського законодавства шляхом адаптації до вимог сталого розвитку долає розрізнену дію норм про форми реалізації інвестиційних проектів та встановлює юридичні вимоги, адекватні правовим цінностям більш високого порядку, ніж комерційні інтереси сьогодення. Новела базового акту - ГК України - в частині закріплення норм про господарський правопорядок стала передумовою подолання колишньої “пасивності” законодавства до вимог сталого розвитку і початком внутрішньо узгодженої орієнтованості його засобів на три складові Концепції сталого розвитку. Зазначену тенденцію підсилює авторська концепція функціонально-цільової підсистеми сприяння сталому розвитку в системі господарського законодавства, принциповий підхід якої у зведенні в єдиний структурний елемент: засобів забезпечення соціальної спрямованості економіки природокористування; інструментів раціоналізації договірних конструкцій, на засадах яких використовуються природні ресурси у сфері господарювання; способів екологізації господарювання та його правових засад. Запропонований підхід деталізує предмет господарського законодавства вказівкою на цільову орієнтацію реалізації права на розвиток та екологізацію господарських рішень. Це дозволить відстежувати природоємність господарювання за технологією паспортизації програм розвитку відповідних галузей природокористування.

3. Функціонально-цільова підсистема сприяння сталому розвитку - це формалізована частина норм господарського права, що опосередковує цільовий комплекс засобів, здатних забезпечити функціонування ланцюга типізованих правил поведінки у відносинах, пов'язаних з господарським використанням природних ресурсів відповідно до об'єктивних потреб економіки природокористування і закономірностей суспільного розвитку. Методологічне значення сутності функціонально-цільової підсистеми в утворенні запропонованої комбінації норм: інституту господарського використання природних ресурсів, субінституту концесій природокористування та цільового комплексу інших господарських норм, якими, у сукупності, досягається переведення термінологічної цінності інструментів переваг, стримувань та обмежень суб'єктів господарських прав на відносини з формування майнової основи господарювання з використанням природних ресурсів.

Для подолання індиферентності правової регламентації господарювання (ознака невисокого рівня розвитку економічних відносин та правової культури) пропонується: впорядкування засобів стимулювання (преференцій, дотацій, компенсацій тощо); втілення у юридичну форму способів попередження господарських правопорушень при реалізації інвестицій у галузь природокористування; систематизація первинних засобів (дозволів, заборон, вимог) за критерієм їх сприяння сталому розвитку.

4. Економічний розвиток забезпечується ефективним використанням у майновій основі господарювання природних ресурсів. Довершеність дефініції господарської діяльності та уточнення предмету ГК України доповненням стосовно організації реалізації інвестиційних проектів у господарській діяльності на засадах угод про розподіл продукції підсилює стабілізуючу функцію Кодексу та опосередковує зв'язок реалізації інвестицій з іншими джерелами економічного росту у всіх сферах національного (народного) господарства, включаючи інновації. Водночас прийняття Економічного кодексу України призведе до розпорошеності вимог до суб'єктів забезпечення соціальної орієнтованості економіки. Більш доцільною є рекодифікація господарського законодавства на базі ГК України, який не має системних вад і дозволяє доповнювати зміст функціонально-цільової підсистеми сприяння сталому розвитку, не навантажуючи правовий простір новими актами.

5. Вибудова таких пріоритетних напрямів адаптації, як цільові орієнтири на конкретизацію вимог забезпечення соціальної спрямованості економіки внаслідок упорядкування прав на залучення до господарського обороту природних ресурсів, зумовлює необхідність створення умов господарсько-правової реалізації інноваційних проектів в економіці природокористування. Досягнення адекватності господарського законодавства вимогам забезпечення сталого розвитку - вихідний пункт і консолідуючий початок упорядкування правових основ організаційно-договірних зобов'язань в його загальній, особливій і спеціальній частинах. У ході адаптації досягається єдність економічних і правових цілей, встановлених у першій кодифікаційній формі - ГК України, що забезпечує корекцію правового режиму господарського використання природних ресурсів та якісно поліпшує такий набір господарсько-правових засобів, як договори та позадоговірні зобов'язання стосовно сприяння сталому розвитку. Адекватність стрижневих положень ГК України оновленому економіко-правовому середовищу визнається стимулом залучення стратегічних інвестицій, тому що забезпечує закономірність, спрямованість і незворотність процесу створення умов для правотворчості, правореалізації і правозастосування.

6. Господарська компетенція при організації спільних програм розвитку державних підприємств та потенційних інвесторів звичайно презюмується як явище об'єктивного порядку, що призводить до перекрученого уявлення про систему юридичних фактів господарського права та уникнення адекватної відповідальності за обмеження прав державних підприємств (з інвестиціями) на користь інвестора за договірними умовами. Внесено корективи у відомий механізм інвестиційно-договірних відносин з об'єднання майна державного підприємства і інвестора внаслідок доповнення його господарсько-правовими засобами попередження протиріч в інвестиційних зв'язках, а саме: обов'язковість державної реєстрації інвестицій у надрокористування; укладання угод інвестора з НАК “Нафтогаз України” про умови підтримки стратегії розвитку галузей надрокористування; типізація договірних умов; паспортизації цільових програм; вдосконалення правової роботи.

7. Нові підстави вважати господарське законодавство передумовою реалізації довгострокових проектів росту економіки ґрунтуються на динамічності зміни системи підприємницьких прав. Також його засоби здатні не припускати консервації старого порядку надро- і шельфокористування; усувати гальма оновленню правового регулювання відносин, пов'язаних із господарським використанням природних ресурсів, зміцнювати на ринковій основі економічне положення територіально-господарських систем. Обгрунтовано, що виконання ними вказаних функцій затримується внаслідок панування короткострокової ліцензійно-дозвільної системи господарського користування природними ресурсами та внутрішньої суперечливості офіційної доктрини предмета угод про розподіл продукції. Виявлений дисбаланс розмежування предметів господарського відання і повноважень у сфері природокористування долається зміною визначення предмету Закону “Про угоди про розподіл продукції” (ч.3 ст.2). Конкретизація галузевої належності вимог до сторін угод надасть територіально-господарським системам України інструменти розв'язання соціально-економічних проблем власними силами (без субвенцій) і відкриє нові можливості поповнення бюджету податковими відрахуваннями з підприємств, залучених для реалізації вказаних угод та договорів, включаючи суміжні виробництва.

8. Співставлення положень українського господарського законодавства з міжнародними вимогами до стандартів та регламентів природокористування дозволяє стверджувати, що термінологічний вираз двутипності механізму концесії природокористування (сировинної і рекреаційно-територіальної) має бути легалізовано в самостійному законі, який зміцнив би елементи господарського правового порядку. Для цього в проекті Закону про концесії природокористування передбачено правовий зміст оперативного господарського використання природних ресурсів, окреслено конструкцію господарського відання об'єктом концесії, розмежовано комбінації правового режиму стосовно розподілу продукції на основі угоди, визначено вимоги до локальних актів. Програмно-прогностичні функції та завдання запропонованого проекту сприятимуть впорядкуванню відносин у сфері господарювання і відповідатимуть пануючим в українському суспільстві цінностям, закріпленим у ГК України. З метою повного, комплексного, погодженого і системного правового забезпечення гірничих, лісових, водних і інших концесій природокористування структура спеціального закону має бути підпорядкована рамковому Закону „Про концесії”.

9. Принципово новаторським курсом зміни самої методології розв'язання проблем стабілізації правового регулювання господарських відносин, пов'язаних із використанням природних ресурсів, має бути взаємозалежність елементів функціонально-цільової підсистеми сприяння сталому розвитку від адекватного набору правових засобів задоволення комерційних інтересів суб'єктів господарювання при досягненні соціально корисних цілей.

10. Континуальний метод правового регулювання відносин, пов'язаних з господарським використанням природних ресурсів, дозволяє встановлювати нові системні ознаки та зв'язки запропонованої функціонально-цільової підсистеми, враховуючи практику правозастосування, традиції, правову культуру народу. Утворенням нової спільності норм забезпечується реалізація прав суб'єктів господарювання в основних і супровідних відносинах. Оскільки розбудову Гірничого закону здійснено безвідносно до континуального методу правотворчості з дублюванням основних положень в інших Законах, Гірничий закон доцільно скасувати. Прогалини правового регулювання реорганізації вугільної галузі здатні заповнити положення, передбачені законопроектом „Про ліквідацію вугільних підприємств та раціоналізацію вуглевидобутку”, у разі його прийняття.

11. Як спосіб одержання знання про екологізацію господарського законодавства умовно „розпредмечено” гірниче, водне, лісове, цивільне, господарське законодавство і приведено кожну із галузей до загального знаменника юридичних вимог забезпечення розвитку з позитивним екологічним результатом. Внаслідок цього досягнуто „опредмечування” екологізації господарської діяльності та отримано докази, що адаптація до правових стандартів ЄС доцільна в частині екологізації господарської діяльності. У правовому регулюванні господарського використання природних ресурсів превалює національний режим кожної з держав - членів ЄС. Але країни-лідери досягли стану гармонічності правових режимів господарського природокористування завдяки запровадженню вимог сталого розвитку. В роботі аргументовано, що їх запровадженню здатні сприяти господарсько-правові засоби.

12. Порівняльний аналіз законодавства Німеччини, Нідерландів (лідерів ЄС) та України про господарське використання природних ресурсів свідчить, що правопорядок вказаних країн в аспекті забезпечення вимог економічного росту базується на досягненнях юриспруденції кожної з них. Авторське бачення правового регулювання зобов'язальних відносин (1) суб'єктів, що проводять економічну політику стимулювання росту, та (2) суб'єктів, які здійснюють професійне господарське природокористування, містить сукупність засобів адаптації господарського законодавства до українських реалій забезпечення сталого розвитку.

13. Встановлено, що господарський правопорядок нашої країни недостатньо орієнтований на довгострокові програми розвитку за наявності в його складі такого мобільного елементу для цього, як господарське законодавство. Для усунення недоліків законодавства України про державне прогнозування та програми економічного і соціального розвитку внесено пропозиції щодо вдосконалення типових договорів про концесії природокористування; розроблено форму територіально-господарської угоди; конкретизовано прийоми паспортизації цільових програм.

14. Перші роки дії ГК України свідчать про наявність передумов для наповнення його змісту положеннями, спрямованими на стимулювання та контроль за системою інвестицій під проекти розвитку економіки природокористування. Тому для активного залучення інноваційних джерел економічного росту й інвестиційних коштів необхідно уточнювати, деталізувати та підсилювати норми господарського законодавства, зокрема, стосовно зобов'язань концесіонера з розвитку економіки приймаючої сторони; екологічних обов'язків суб'єктів господарювання; вимог із забезпечення соціальної спрямованості економіки природокористування, які в межах, визнаних паспортами програм сталого розвитку населених пунктів, існують як вимоги до належного здійснення господарської компетенції з наслідками господарсько-правової відповідальності.

опубліковані ПРАЦІ за темою дисертації:

Наукові праці, в яких відображено основні наукові результати дисертації:

1. Шаповалова О.В. Правове забезпечення підтримки і розвитку господарювання: Монографія. - Луганськ: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2004. - 280 с.

2. Шаповалова О.В. Оновлення господарського законодавства у світлі вимог сталого розвитку: Монографія. - Луганськ: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2007. - 240 с.

3. Шаповалова О.В. Гносеологический аспект проблемы определения экологического риска в хозяйственной деятельности // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України. - 2000. - Спец. вип. - С. 199-203.

4. Шаповалова О.В. Правовые аспекты проблемы воспроизводства национального хозяйства Украины (направления исследования) // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України. - 2001. - Вип. 1. - С. 213-221.

5. Шаповалова О. Інвентаризація забруднень - наслідків господарської діяльності: міждержавний пієтет // Підприємництво, господарство і право. - 2001. - №2. - С. 46-49.

6. Шаповалова О. Витоки екологічно обумовлених тенденцій розвитку господарського законодавства України // Право України. - 2001. - № 11. - С. 39-43.

7. Шаповалова О. "Сталий розвиток": потреба вдосконалення правореалізаційної діяльності у сфері господарювання // Право України. - 2002. - № 7. - С.31-35.

8. Шаповалова О.В. Задачи хозяйственного законодательства в преодолении неустойчивости экономического развития // Экономика и право. - 2002.- № 3 (4). - С. 84-91.

9. Шаповалова О.В. Влияние законодательства на сочетание разноплановых интересов в хозяйственных отношениях // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України. - 2002. - Вип. 4. - С. 58-64.

10. Шаповалова О.В. Экономико-правовые аспекты развития законодательства об организации государственных программ // Актуальні проблеми права: теорія і практика: Зб. наук. праць. - Луганськ: СНУ ім. В.Даля, 2002. - № 4. - С. 36-43.

11. Шаповалова О.В. Про законодавче забезпечення вимог сталого розвитку // Вісник Запорізького юридичного інституту: Зб. наук. праць. - Запоріжжя: ЗЮІ МВС України, 2002. - № 3 (20). - С. 77-84.

12. Шаповалова О.В. Теоретичні питання загальнодержавної проблеми екологізації господарських процесів // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. праць. - Одеса: Одеська нац. юр. акад., 2002. - Вип. 13-14. - С. 745-750.

13. Шаповалова О.В. Забезпечення розвитку територіальних господарських систем (організаційно-правові питання) // Право України. - 2003. - № 1. - С. 38-41.

14. Шаповалова О.В. Формирование правовой основы для сбалансированного экономического развития регионов Украины // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України. - 2003. - Вип. 2. - С. 5-12.

15. Шаповалова О.В. Хозяйственно-правовые средства в обеспечении динамики социально-экономического развития // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України. - 2003. - Вип. 1 - С. 38-49.

16. Шаповалова О. Сквозные функции хозяйственного законодательства в обеспечении трансформации экономики // Підприємництво, господарство і право. - 2003. - № 9. - С. 54-58.

17. Шаповалова О. Господарсько-правові основи безпеки економічних трансформацій // Право України. - 2003. - № 9. - С. 53-57.

18. Шаповалова О.В. Организационно-правовое воздействие на хозяйственную самоорганизацию (аспект экологического сопровождения) // Вісник Луганської акад. внутр. справ МВС України. - 2003. - Вип. 4. - С. 20-29.

19. Шаповалова О. Шляхи подолання неузгодженостей у цивільному та господарському законодавстві України // Підприємництво, господарство і право. - 2003.- № 3. - С. 25-26.

20. Шаповалова О.В. Господарсько-правові способи організації деяких програм сприяння економічному росту // Вісник національного університету внутрішніх справ МВС України: Зб. наук. праць. - Харків: Нац. ун-т внутр. справ МВС України, 2003. - Вип. 22. - С. 325-329.

21. Шаповалова О.В. Гармонізовані правові форми забезпечення використання природних ресурсів у сфері господарювання // Актуальні проблеми права: теорія і практика: Зб. наук. праць. - Луганськ: СНУ ім. В.Даля, 2003. - № 5. - С. 208-222.

22. Шаповалова О. Цільова функція правового режиму господарського використання природних ресурсів // Право України. - 2005. - № 10. - С. 46-51.

23. Шаповалова О. Хозяйственно-правовая локализация требований обеспечения устойчивого развития // Підприємництво, господарство і право. - 2005. - № 11. - С. 41-46.

24. Шаповалова О. Публічно-приватні угоди партнерства про стратегію господарського природокористування // Підприємництво, господарство і право. - 2005. - № 12. - С. 79-83.

25. Шаповалова О.В. Рівні гармонізації законодавства про господарське використання природних ресурсів // Хозяйственное законодательство Украины: практика применения и перспективы развития в контексте европейского выбора: Сб.науч.трудов. - Донецк: ИЭПИ НАН Украины, ООО”Юго-Восток, Лтд”, 2005. - С.326-332.

26. Шаповалова О.В. Локалізація цілі використання державного і комунального майна на підставі господарських партнерських угод // Актуальні проблеми права: теорія і практика: Зб. наук. праць. - Луганськ: СНУ ім. В.Даля, 2005. - № 6. - С. 106-116.

27. Шаповалова О.В. Передумови і проблеми виокремлення інституту господарського використання природних ресурсів // Актуальні проблеми права: теорія і практика: Зб. наук. праць. - Луганськ: СНУ ім. В.Даля, 2005. - № 7. - С.178-185.

28. Шаповалова О.В. Правовий інструмент концесії в відносинах господарського обороту природних ресурсів // Актуальні проблеми права: теорія і практика: Зб. наук. праць. - Луганськ: СНУ ім. В.Даля, 2006. - № 8. - С. 104-118.

29. Шаповалова О.В. Інститут господарського використання природних ресурсів (у системі правових цінностей господарського законодавства) // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ МВС України. - 2006. - Вип. 1. - С. 66-73.

30. Шаповалова О.В. Офіційна доктрина угод про розподіл продукції (у ракурсі критичного аналізу предмета Закону) // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ України. - 2006. - Вип. 4. - С. 158-167.

31. Шаповалова О.В. Змістовно-понятійний аспект адаптації господарського законодавства до вимог сталого розвитку // Право України. - 2007. - № 5. - С. 100-104.

Праці, що додатково відбивають отримані наукові результати:

32. Шаповалова О.В. Право доступа к природным ресурсам в хозяйственных целях: конфликт интересов // Вісник Східноукраїнського державного університету. - 1998. - № 5 (15). - Ч. 2. - С. 122-125.

33. Шаповалова О.В. Правовое обеспечение хозяйственной деятельности и экологической безопасности // Зб. наук. праць Східноукраїнського державного університету. - Луганськ: Вид-во СУДУ, 1998. - Ч. 2. - С. 98-101.

34. Шаповалова О.В. Хозяйственное освоение природных ресурсов: конфликт интересов // Актуальні проблеми права: теорія і практика: Зб. наук. праць. - Луганськ: Вид-во СУДУ, 1999. - № 1. - С. 30-36.

35. Шаповалова О.В. Екологічна адекватність господарської діяльності як напрямок систематизації господарського законодавства // Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії і практики: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (жовтень 1999 р.). - К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1999. - С. 390-391.

36. Шаповалова О.В. Правореализация экологических норм руководителем предприятия: проблемы правового статуса // Вісник Східноукраїнського державного університету. - 2000. - №4 (26). - Ч. 1. - С. 236-243.

37. Шаповалова О.В. Экологические интересы” хозяйствующих субъектов: проблемы правомерности // Проблемы становления рыночной экономики: информационное и финансовое обеспечение деятельности предпринимательских структур: Тезисы второй междунар. науч.-практ. конф. (4-6 мая 2000 г.). - Севастополь: Севастопольський гос. техн. ун-т, Севастопольская гос.администрация, 2000. - Ч. 2. - С. 86-88.

38. Шаповалова О.В. Економіко-адміністративні чинники екологічної мотивації у господарській діяльності // Українське адміністративне право: актуальні проблеми реформування: Зб. наук. праць за матеріалами другої національної наук.-теорет. конф. (25-27 травня 2000 р.). - Суми: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Українська акад-я банк. справи, Мінюст України, 2000. - С.263-264.

39. Шаповалова О.В. Правовые проблемы интеграции национальной хозяйственной системы в международную // Зб. наук. праць Східноукраїнського національного університету за матеріалами VI міжнар. наук.-практ. конф. “Університет і регіон” (28-30 листоп. 2000 р.). - Луганськ: Вид-во СНУ, 2000. - С. 178.

40. Шаповалова О.В. Міжгалузева правова інтеграція у вирішенні проблем функціонування підприємництва // Зб. наук. праць Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля за матеріалами VII міжнар. наук.-практ. конф. “Університет і регіон” (5-6 грудн. 2001 р.). - Луганськ: Вид-во СНУ, 2001. - С. 199.

41. Шаповалова О.В. Отраслевая принадлежность правоотношений по обеспечению экологичности хозяйственной деятельности // Вісник Східноукраїнського національного університету. - 2001. - № 1 (35). - С. 259-264.

42. Шаповалова О.В. Новые тенденции в методологии хозяйственного законодательства // Зб. наук. праць Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля за матеріалами VIII наук.-практ. конф. "Університет і регіон" (25-26 грудн. 2002 р.) - Луганськ: Вид-во СНУ, 2002. - Ч. 2. - С. 283-284.

43. Шаповалова О.В. Новые тенденции в методологии хозяйственного законодательства // Зб. наук. праць Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля за матеріалами VIII наук.-практ. конф. "Університет і регіон" (25-26 грудн. 2002 р.). - Луганськ: Вид-во СНУ, 2002. - Ч. 2. - С. 283-284.

44. Шаповалова О.В. К проблеме социально-экономического эффекта от практики реализации хозяйственного законодательства // Теоретичні і прикладні проблеми психології та педагогіки: Зб. наук. праць. - Луганськ: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2002. - № 3 (3). - С.249-253.

45. Шаповалова О.В. К вопросу унификации отдельных правовых принципов осуществления бизнеса // Актуальные проблемы реформирования правовой системы Российской Федерации: Сб. материалов междунар. науч.-практ. конф., посвящённой 125-летию Белгородского гос. ун-та (25-26 апр. 2002 г.). - Белгород: Белгородский гос. ун-т, 2002. - Ч. II. - С. 115 -117.

46. Шаповалова О.В. Організаційно-господарські засади правового порядку користування природними ресурсами // Сучасні проблеми науки та освіти: Матеріали 3-ої міжнар. міждисцип. наук.-практ. конф. (1-9 травн. 2002 р.). - Ужгород, Харків: Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна, Ужгородський національний університет, 2002. - С.78.

47. Шаповалова О.В. Правовой режим вовлечения в хозяйственный оборот природных ресурсов // Рекомендации по внесению изменений в законодательство в связи с принятием Хозяйственного и Гражданского кодексов Украины: Материалы круглого стола (1 июля 2003 г.). - Донецк: ДонНУ, ИЭПИ НАН Украины, Кординационное бюро по хоз. и коммерч. праву АпрН України, 2003. - С. 23-24.

48. Шаповалова О.В. Правовое воздействие на хозяйственную организацию региона как условие сбалансированного развития // Город, регион, государство: проблемы распределения полномочий: Материалы III междунар. науч.-практ. конф. (24-26 апр. 2003 г.). - Донецк: ИЭПИ НАН Украины, ООО “Юго-Восток, Лтд”, 2003. - С. 193-198.

49. Шаповалова О.В. Проблеми гармонізації законодавства про господарське використання природних ресурсів (положення програми спецкурсу) // Теоретичні і прикладні проблеми психології: Зб. наук. праць. - Луганськ: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2004. - № 3 (8). - С. 112-115.

50. Мартынов А.В., Шаповалова О.В. Положения “устойчивого развития” и хозяйственное законодательство // Сотрудничество без границ: Сб. науч. трудов. - Ростов-на-Дону, Донецк: Донецкий филиал Института управления, бизнеса и права, 2004. - С. 238-240. (Особистий внесок - порівняльний аналіз положень законопроектів про Концепцію сталого розвитку України; визначення шляху опосередкування в господарському законодавстві положень “сталого розвитку”).

51. Шаповалова О.В. Проблеми господарського законодавства (правові норми, принципи та аксіоми) // Зб. наук. праць Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. - Луганськ: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2004. - Ч.1. - С. 179-181.

52. Шаповалова О.В. Содержание правового режима хозяйственного использования природных ресурсов // Зб. наук. праць Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля.- Луганськ: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2004. - С. 157-158.

53. Шаповалова О.В. Стаття 11. Прогнозування та планування економічного і соціального розвитку // Науково-практичний коментар Господарського кодексу України / За заг. ред. В.К. Мамутова. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - С. 28-30.

54. Шаповалова О.В. Від концепції “гібрид”- угоди до господарсько-правової конструкції концесії // Національний дух українського права: Матеріали міжрегіон. наук.-практ. конф. (10 листоп. 2004 р.). - Краснодон: Краснодонська філія МАУП, 2005. - С. 85-90.