Установа виконання покарань як суб’єкт запобігання злочинам

Дисертант, крім цього, виділив та обґрунтував: зміст криміногенних ситуацій (конфлікти засуджених поміж собою чи з персоналом УВП); об'єкти криміногенних ситуацій (права і свободи засуджених і персоналу УВП); методи розв'язання криміногенних ситуацій (активно-негативні - вербальна або фізична агресія; активно-пасивні - необхідна оборона; пасивні - утримання та нейтральна позиція засудженого щодо розвитку цих ситуацій); стадії криміногенних ситуацій (переростання їх у криміногенні внаслідок постійного загострення конфлікту між суб'єктами; вирішення конфлікту шляхом вчинення злочину).

Для зменшення віктимологічної залежності засуджених від криміногенних ситуацій та підвищення рівня профілактики злочинів в УВП дисертант пропонує: ст. 97 КВК України доповнити частиною сьомою такого змісту: “До прийняття рішення адміністрацією колонії по суті та для забезпечення особистої безпеки окремо від інших осіб можуть триматися й інші категорії злочинів засуджених”. Крім цього, слід ввести ст. 121 КВК України “Класифікація злочинів, вчинених з необережності” (злочини невеликої тяжкості - до трьох років позбавлення волі; середньої тяжкості - до восьми років позбавлення волі; тяжкі - до п'ятнадцяти років позбавлення волі), яка дозволить певною мірою якісно змінити середовище засуджених в УВП та підвищити рівень індивідуалізації покарання.

Розділ четвертий “Правові засади запобігання злочинам в установах виконання покарань” складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 4.1. “Нормативно-правове забезпечення запобігання злочинам в установах виконання покарань” автор роботи, відповідно до змісту діяльності персоналу УВП, спрямованої на запобігання злочинам, обґрунтував необхідність удосконалення правового механізму реалізації цієї функції в умовах місць позбавлення волі. Проведений аналіз нормативної бази з питань профілактики злочинів в УВП показав, що достатніх засобів для досягнення мети цієї діяльності не створено: відсутній спеціальний закон з означеної проблематики, немає окремих норм (глав, розділів) і в КВК України.

Водночас дисертант переконаний, що подальше регулювання суспільних відносин у галузі профілактики злочинів підзаконними нормативними актами не тільки не матиме бажаних результатів (нейтралізації детермінант злочинності в УВП, зниження її рівня та динаміки тощо), а й, навпаки, ускладнить криміногенну обстановку.

До прийняття Закону України “Про профілактику злочинів” і внесення відповідних змін до КВК України автор пропонує створити міжвідомчу Інструкцію з цих питань (МВС, ДКВС, Генеральної прокуратури), яка б включала такі елементи: об'єкти профілактичного впливу та їх правовий статус; інформаційне забезпечення профілактичної діяльності за схемою: “підозрюваний - обвинувачений - підсудний - засуджений - підозрюваний”, яке складається з процесу отримання, аналізу та використання відомостей про особу профілактичного впливу аж до зняття або погашення судимості; правовий статус суб'єктів профілактики злочинів (правоохоронних органів), межі їх повноважень і впливу на об'єкти; допустимі форми, методи і засоби впливу на об'єкти профілактики; наслідки визнання особи об'єктом профілактичного впливу. У межах конкретної УВП дисертант пропонує створити профілактичну службу, у складі якої ключовими фігурами мають стати оперативні працівники колоній.

У підрозділі 4.2. “Правові засади застосування заходів віктимологічної профілактики злочинів в установах виконання покарань” автор обґрунтовує висновок про те, що зміст віктимологічного запобігання злочинності тісно пов'язаний із системою заходів загальної та індивідуальної профілактики в УВП. У цьому контексті дисертант виділив низку віктимологічно значимих груп засуджених, які стають об'єктами злочинних посягань: злісні порушники режиму тримання; гомосексуалісти; особи, які стали на шлях виправлення; психопати та інші подібні категорії засуджених; особи, схильні до втеч, нападу на адміністрацію колонії; засуджені за бандитизм, вбивство на замовлення, злочини у сфері обігу наркотичних, психотропних і сильнодіючих речовин.

Для забезпечення особистої безпеки зазначених категорій засуджених автор пропонує внести зміни до ст. 92 КВК України, а саме: дозволити адміністрації УВП тримати ізольовано від інших осіб вищезазначені категорії засуджених з підвищеною “віктимологічною небезпекою”, а ч. 4 ст. 94 КВК України доповнити реченням такого змісту: “У дільниці посиленого контролю можуть перебувати й інші категорії засуджених, статус та вчинки яких свідчать про підвищену віктимологічну поведінку і які можуть стати об'єктами злочинних посягань”. У такому ж контексті необхідно змінити ч. 2 ст. 97 КВК України, виклавши її в новій редакції, а саме: “У дільниці посиленого контролю виправних колоній усіх рівнів безпеки засуджені тримаються у приміщеннях камерного типу, з урахуванням вимог ізоляції, передбачених ст. 92 та 94 цього Кодексу”.

Для забезпечення реальним змістом принципів справедливості та законності, підвищення рівня захисту віктимно уразливих об'єктів діяльності УВП дисертант пропонує нову редакцію ст. 391 КК України “Злісна непокора адміністрації виправної установи”: Злісна непокора законним вимогам адміністрації виправної установи або інша протидія адміністрації у законному здійсненні її функцій засудженим, тобто умисна відкрита умова засудженого від виконання конкретних вимог представника адміністрації, який мав право висунути таку вимогу, якщо така відмова була неодноразовою або була виражена в демонстративній чи зухвалій формі, вчинена з метою посягання на правосуддя, - карається позбавленням волі на строк до трьох років”.

У підрозділі 4.3. “Правові засади та особливості застосування оперативно-розшукових заходів запобігання злочинам в установах виконання покарань” розглянуто проблемні питання реалізації персоналом УВП завдань ОРД. Зокрема, одним із них є відсутність обов'язку для оперативних служб колоній виявляти детермінанти тих злочинів, за які відбувають покарання засуджені. У зв'язку з цим, автор пропонує доповнити ст. 104 КВК України відповідною нормою, яка б давала можливість перевести реалізацію заходів загальної профілактики злочинів у реальну площину - блокувати, нейтралізувати, усувати тощо детермінанти попередньої злочинної діяльності засуджених. У цьому ж контексті варто упорядкувати вимоги ч. 8, 9 ст. 9 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність” та ст. 155 КВК України, згідно з якими не підлягають у даний час передачі й розголошенню результати ОРД, які містять відомості, що стосуються особистого життя засудженого.

Водночас цілком очевидно, що засуджені до зняття та погашення судимості мають бути об'єктами профілактичного впливу. Свої особливості реалізації ОРД в УВП має п. 9 ч. 1 ст. 8 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність” щодо права оперативних апаратів УВП знімати інформацію з каналів зв'язку та застосовувати інші технічні засоби: якщо відносно підозрюваних, обвинувачених і підсудних ці питання регулюються КПК України (ст.187), то щодо засуджених та інших осіб, які прибувають в УВП, - нормами КВК України (ст. 103).

Дисертант обґрунтовує висновок про те, що ОРД відносно осіб, які не є суб'єктами кримінально-виконавчих відносин, слід регулювати не КВК України, а КПК, оскільки це обумовлюється предметом і методом регулювання таких відносин. Такі ж проблеми виникають при реалізації положень КВК України щодо: проведення огляду громадян, які входять або виходять з території УВП, їх речей, забезпечення безпеки інших осіб; реалізації функцій загальної профілактики злочинів. Усі ці особливості автор роботи пропонує реалізовувати у площині чітко визначеної законодавчої бази, яка обґрунтовує введення обмежень прав і свобод людини і громадянина тільки на основі закону і рішення суду.

У підрозділі 4.4. “Взаємодія установ виконання покарань з іншими суб'єктами запобігання злочинам в установах виконання покарань” автор проаналізував різноманітні теоретичні підходи щодо визначення понять “взаємодія”, “координація”, “організація”, “управління” тощо, їх співвідношення та роль в управлінні процесами, що пов'язані із запобіганням злочинам в УВП. Дисертант дійшов висновку, що найбільш ґрунтовним і змістовним є термін “координація”, під яким варто розуміти заснований на нормативно-правовій базі управлінський вплив вищого рівня (ДКВС України) відносно її нижчого рівня (УВП), що здійснюється з метою спрямування діяльності взаємодіючих підсистем (органів і УВП) на виконання загальних завдань, при самостійному (автономному) їх вирішенні. При цьому координація виступає і як спеціальна функція, і як особлива інтегруюча форма організації управління в окремо взятій УВП та загалом у системі ДКВС. Тобто координація забезпечує організацію взаємодії. У свою чергу, взаємодія - це узгоджена діяльність органів і УВП та інших правоохоронних органів, насамперед ОВС, а також державних і громадських організацій щодо спільного вирішення їх статутних завдань.

Для налагодження ефективної взаємодії з питань профілактики злочинів, у тому числі в УВП, дисертант пропонує створити єдиний координуючий орган. Оскільки профілактика правопорушень і злочинів є головною функцією ОВС, то такою об'єднуючою для всіх правоохоронних органів має стати профілактична служба МВС України. Аналогічні підрозділи слід створити і в системі ДКВС. При цьому автор обґрунтовує необхідність внесення змін до нормативно-правових актів, що визначають правовий статус суб'єктів профілактики злочинів, принципи взаємодії, її форми і напрями.

Розділ п'ятий “Організаційно-тактичні засади запобігання злочинам в установах виконання покарань та шляхи їх удосконалення” складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 5.1. “Характеристика організаційної системи служб та підрозділів установ виконання покарань як суб'єктів профілактики злочинів” висвітлено проблеми, що пов'язані з діяльністю окремо взятої колонії у галузі запобігання злочинам. Відповідно до структури управління в УВП та зважаючи на те, що цей процес об'єктивно потребує своєчасної, повної і достовірної інформації, автор роботи пропонує створити в кожній колонії та обласних апаратах ДКВС штаби (за аналогією ОВС). На ці підрозділи слід покласти функції щодо узагальнення відомостей, які надходять від інших служб колонії, та координації їх діяльності у сфері профілактики злочинів і реалізації інших завдань, які забезпечують процес виконання покарання у виді позбавлення волі.

Дисертант обґрунтовує таку необхідність розбалансованістю у сучасних умовах дій структурних підрозділів колоній та різновекторністю їх функцій, що закладені у природі виконання покарання в УВП (забезпечення режиму, соціально-виховної роботи, працевлаштування засуджених тощо). Для створення належних умов функціонування системи профілактики в місцях позбавлення волі у такому виді варто не лише здійснити організаційні заходи за запропонованою схемою, а й змінити критерії оцінки ефективності діяльності УВП, а саме: головним показником роботи окремо взятої колонії має стати правовий, а не економічний підхід до виконання покарання. При цьому єдиним джерелом фінансування витрат щодо утримання УВП має стати державний бюджет, а кошти від виробничої та іншої діяльності повинні спрямовуватись на усунення, блокування, нейтралізацію тощо детермінант злочинності в колоніях та для забезпечення належної індивідуальної профілактики злочинів, у тому числі шляхом покращення соціально-побутових умов перебування особи в місцях позбавлення волі, підвищення її загальноосвітнього рівня і професійної готовності, тобто для забезпечення системного впливу на засудженого передбаченими законом засобами виправлення і ресоціалізації.

У підрозділі 5.2. “Поняття та складові елементи тактики запобігання злочинам в установах виконання покарань” розглядаються питання, що становлять зміст безпосередньої діяльності персоналу УВП щодо профілактики злочинів. Дисертант запропонував таке визначення тактики запобігання злочинам в УВП: “... це сукупність передбачених у законі прийомів, методів, шляхів, засобів і форм впливу на особу засудженого та детермінанти злочинності в місцях позбавлення волі, що цілеспрямовано застосовуються персоналом колонії з метою недопущення вчинення нових злочинів засудженими”. Тактичними елементами цієї діяльності, на думку автора, є такі: системність профілактичного впливу на особу, тобто це не проста сукупність індивідуальних засобів соціального контролю, а взаємопов'язана, взаємообумовлена і взаємодіюча система впливів на засудженого; безперервність цього процесу, що виражається в постійному контролі за поведінкою засудженого на всіх об'єктах колонії аж до звільнення його від відбування покарання, а у стратегічному аспекті - до зняття чи погашення судимості; скоординованість дій усіх служб УВП та організація їх взаємодії з питань, спрямованих для досягнення мети профілактики злочинів; використання інформаційних систем і можливостей інших підрозділів ДКВС та правоохоронних органів. Досягти збалансованості усіх зазначених елементів тактики запобігання злочинам можна шляхом удосконалення відомчої (на рівні ДКВС) та міжвідомчої (на рівні горизонтальних зв'язків і координуючих служб правоохоронних органів) нормативно-правової бази (затвердження інструкцій, положень та інших документів з цих питань).

У підрозділі 5.3. “Аналіз і прогнозування стану кримінологічної ситуації в установах виконання покарань” дисертант акцентує увагу на тому, що відсутність у сьогоденній діяльності УВП та системи ДКВС загалом короткострокових, середньострокових і довгострокових прогнозів стану й тенденцій розвитку оперативної обстановки в місцях позбавлення волі є одним з дестабілізуючих чинників. Водночас цілком очевидним є висновок про те, що без передбачення перспектив розвитку будь-яких явищ і процесів украй важко досягти мети профілактики злочинів і загалом цілей кримінального покарання.

Автор доводить, що при подальшому щорічному недофінансуванні державою виправно-ресоціалізаційних програм, модернізації існуючих і будівництва нових УВП, кадрових проблемах, а головне, теперішній інертності суспільства до вирішення існуючих проблем ДКВС України, змінити якісно та кількісно показники злочинності як в окремо взятій колонії, так і загалом в Україні найближчими (три-п'ять) роками неможливо. Не менш важливим є й інший висновок: зміст прогнозування кримінологічних елементів, форм і напрямів діяльності різноманітних служб колонії повинен враховувати обстановку, що склалася поза межами УВП (у населеному пункті та регіоні, в якому знаходиться установа), політичну ситуацію та можливості громадянського суспільства щодо контролю за діяльністю державних органів. У зв'язку з цим, пропонується змінити правовий статус ДКВС України, підпорядкувавши її Міністерству юстиції України, яке універсально за своєю правовою природою балансує між державними і суспільними інтересами та є найбільш наближеним до громадських інститутів й окремо взятих фізичних і юридичних осіб.

У підрозділі 5.4. “Комплексне та індивідуальне планування заходів запобігання злочинам в установах виконання покарань та організація виконання запланованих заходів” проаналізовано головні недоліки, що існують у діяльності адміністрації УВП при плануванні заходів щодо протидії злочинності та які виступають детермінантами вчинення нових злочинів засудженими. Дисертант дійшов висновку, що при існуючих підходах, коли плани УВП не є складовими комплексних цільових програм профілактики злочинів як в окремо взятому населеному пункті (регіоні), так і в Україні загалом, створити ефективно протидіючу злочинній системі форму запобігання злочинам в УВП неможливо. Лише при такій системно-структурній організації профілактики злочинів в окремо взятій колонії держава зможе управляти процесами протидії іншій інтегральній системі, якою є злочинність.

Для цього у комплексних цільових програмах профілактики, що затверджуються в нашій країні у виді середньострокових планів-прогнозів (до п'яти років), необхідно закріпити спеціальний розділ “Зв'язок планів запобігання злочинам в ДКВС України з іншими державними програмами”, у якому передбачити та зобов'язати органи місцевої державної влади та місцевого самоврядування при складанні регіональних програм враховувати ті проблеми, що існують у діяльності окремо взятої колонії, яка дислокується на певній адміністративно-територіальній одиниці. Зокрема, у теперішній повсякденній спільній діяльності УВП, місцевих держадміністрацій і органів місцевого самоврядування досить позитивно як антикриміногенний чинник зарекомендували себе регіональні програми працезабезпечення засуджених у місцях позбавлення волі, які можуть стати основою для складання комплексних програм профілактики злочинів.

У контексті підвищення рівня індивідуальної профілактики злочинів слід внести зміни до ст. 95, 97 КВК України, а саме: передбачити складання спеціальних індивідуальних програм на всіх без винятку засуджених, які перебувають у різних структурних дільницях УВП. Водночас до цього процесу варто залучити можливості всіх служб колоній, інших державних, насамперед правоохоронних органів і громадських інституцій, які володіють інформацією про особу засудженого (загальноосвітні школи, професійно-технічні училища, служби у справах неповнолітніх, кримінально-виконавчі інспекції та ін.).

Висновки

Результати проведеного дослідження дали можливість дійти таких висновків:

1. Існуючими правовими, організаційними, матеріально-технічними та іншими ресурсами у сучасних умовах здійснювати ефективну протидію злочинності в УВП є досить складним завданням. Для вирішення проблем профілактики злочинів у місцях позбавлення волі слід затвердити Національну доктрину (концепцію, програму тощо) виконання цього покарання, проект якої розроблений дисертантом спільно з робочою групою ДКВС, та Стандарти відбування даного кримінального покарання засудженими УВП.

2. Проблеми функціонування окремо взятої УВП, у тому числі з питань боротьби зі злочинністю, - це не тільки наслідок незадовільної внутрівідомчої діяльності (усередині ДКВС), а й більш вищого рівня - держави і суспільства загалом. У зв'язку з цим та відповідно до міжнародної практики, дисертант обґрунтовує висновок про те, що позбавлення волі має застосовуватись в Україні як винятковий, а не головний вид покарання. Для цього необхідно ст. 63 КК України доповнити частиною третьою аналогічного змісту.

3. Індивідуальне запобігання злочинам в УВП повинно розглядатись не тільки як окремий вид соціального контролю за поведінкою засуджених у формі нагляду та охорони, а і як один з елементів системи заходів виправлення та ресоціалізації цих осіб. Такий підхід буде можливим лише при створенні профілактичної служби ДКВС (від центрального органу до конкретно взятої УВП) та аналогічних структур у системі інших правоохоронних органів, насамперед ОВС.

4. В Україні має бути створений Єдиний реєстр усіх засуджених, які звільняються з УВП і щодо яких до зняття чи погашення судимості слід здійснювати заходи індивідуальної профілактики злочинів. Такий вид контролю необхідно покласти на кримінально-виконавчі інспекції та ОВС, а в подальшому - на спеціально створені в державі служби пробації.

5. Профілактика злочинів в УВП об'єктивно потребує певної комплексної програми дій, яка має створювати необхідні умови для об'єднання і координації зусиль суб'єктів запобігання злочинам. Водночас відповідно до вимог ст. 104 КВК України, такі координуючі функції в УВП мають здійснювати оперативні апарати, а загалом у державі - ОВС, зважаючи на те, що, відповідно до ст. 112 КПК України, понад 90 % кримінальних справ, які порушуються в Україні, розслідують ці правоохоронні органи.

6. Розглядаючи покарання як кару, тобто відплату за вчинений злочин, законодавець має вирішувати й інше завдання - щодо відновлення соціальної справедливості, яка є основою для організації запобігання злочинам в УВП. У зв'язку з цим, дисертант пропонує ст. 50 КК України доповнити частиною четвертою такого змісту: “Покарання застосовується з метою відновлення соціальної справедливості, що була порушена суспільно небезпечним діянням (дією чи бездіяльністю) винної особи”. При цьому під соціальною справедливістю автор роботи розуміє таку діяльність держави та засудженого (ст. 5 КВК України), що забезпечує в повному обсязі відновлення порушених законних прав та інтересів потерпілих від злочину осіб або створює реальні умови для досягнення вказаної мети.

7. У кримінальному праві слід розрізняти зрівняльний та розподільний аспекти справедливості, де перший має бути виражений у рівності громадян перед законом, єдиних підставах і межах відповідальності, а розподільний - в індивідуалізації покарання. У зв'язку з цим, дисертант доповнив пропозиції тих вчених, які обґрунтовують створення при органах досудового слідства спеціальних служб вивчення особи злочинця та середовища, в якому він перебував, яка б давала рекомендації суду про найефективніше його покарання (В.Т. Маляренко, В.І. Шакун, О.Ф. Штанько та ін.), а в подальшому - адміністрації УВП - для вироблення найбільш оптимальних засобів запобігання злочинам.

8. Ураховуючи положення Конституції України про те, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, і те, що засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду, необхідно змінити зміст деяких існуючих кримінально-виконавчих правових джерел, а саме: слід Правила внутрішнього розпорядку УВП та інші нормативно-правові акти, що є об'єктом цих правовідносин, затвердити на рівні постанови Кабінету Міністрів України. Лише при такому підході суб'єкти правовідносин (персонал УВП та засуджені) зможуть бути рівноцінними носіями прав і суб'єктів, коли права однієї сторони виступають як обов'язок для іншої і навпаки. Водночас зменшиться кількість конфліктів засуджених і представників адміністрації УВП, а отже, стане нижчим рівень злочинності у місцях позбавлення волі.

9. Для реалізації закріплених у ст. 5 КВК принципів виконання та відбування покарання дисертант пропонує затвердити Стандартні умови обладнання УВП та привести режим тримання засуджених в колоніях одного й того ж рівня безпеки до вимог Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань. Таке рішення створить реальні механізми подолання, блокування тощо тих детермінант злочинності в УВП, що обумовлені соціальною несправедливістю.

10. Головним принципом правосуддя має стати відновлення взаєморозуміння між жертвою, злочинцем і суспільством, а також створення умов для здійснення профілактики злочинів в УВП. Дисертант пропонує п. 2 ч. 1 ст. 66 КК України “Обставини, які пом'якшують покарання деяких підрозділів ДКВС України” викласти в новій редакції, а саме: “Добровільне відшкодування завданих збитків потерпілій від злочину особі або усунення заподіяної шкоди в повному обсязі”, що логічно випливає зі змісту ст. 22 Цивільного кодексу України.

11. Закріпивши у ст. 6 КВК України громадський вплив як один з головних засобів виправлення і ресоціалізації засуджених, законодавець дещо розмито встановив форми і напрями такої діяльності. Очевидно, що логічним кроком у вирішенні цієї проблеми було б зосередження в окремій главі КВК України норм, що регулювали б участь громадськості у виконанні покарань та профілактиці злочинів в УВП, тобто створити відповідний інститут кримінально-виконавчого права за аналогією інших засобів виправлення та ресоціалізації (глава 16 “Режим у колоніях та засоби його забезпечення”, глава 18 “Праця засуджених до позбавлення волі” та ін.)

12. Дотепер ні в науці, ні на практиці не вироблено чітких критеріїв оцінювання діяльності УВП: усе ще домінуючими є показники рецидиву з боку осіб, звільнених з місць позбавлення волі; рівень злочинності в колоніях; фінансово-економічне благополуччя тощо. Автор роботи, відповідно до змісту об'єкта, предмета, мети і завдань дослідження, пропонує головними критеріями оцінки роботи УВП уважати: забезпечення умов безпеки та захист засуджених від злочинних посягань; відновлення соціальної справедливості, тобто забезпечення охоронюваних прав та інтересів потерпілих; створення умов для виправлення засудженого; запобігання злочинам в УВП, гуманне та справедливе ставлення до засудженого, повага його загальнолюдських і громадянських прав, свобод і законних інтересів.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

Монографії:

1. Колб О.Г. Установа виконання покарань як суб'єкт профілактики злочинів: Монографія. - Луцьк: РВВ “Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2006. - 464 с.

2. Колб О.Г. Організація індивідуального запобігання злочинам у кримінально-виконавчій установі: Монографія. - Луцьк: РВВ “Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2007. - 513 с.

Статті у фахових виданнях ВАК України:

1. Колб О.Г. Проблеми реформування пенітенціарної системи в Україні // Вісн. Луган. ін-ту внутр. справ. - Луганськ: Ред.-вид. відділ ЛІВС МВС України, 1998. - Вип. 2. - С. 57-61.

2. Колб О.Г., Прорєшина Н.І. Деякі міжнародно-правові аспекти реформування кримінально-виконавчої системи України // Вісн. Львів. ун-ту. Серія міжнародні відносини. - Л.: Львів. нац. ун-т імені Івана Франка, 2000. - Вип. 2. - С. 395-400.

3. Колб О.Г. Про деякі правові та соціальні аспекти ресоціалізації осіб, звільнених з місць позбавлення волі // Право України. - 2001. - № 8. - С. 90-92.

4. Колб О.Г. Кримінально-виконавчі установи і громадські організації: партнери чи опоненти // Вісн. Львів. ун-ту. Серія юридична. - Л.: Львів. нац. ун-т імені Івана Франка. - 2002. - Вип. 37. - С. 484-490.

5. Колб О.Г. Застосування міжнародного досвіду в реформуванні кримінально-виконавчого законодавства та практики // Вісн. Львів. ін-ту внутр. справ: Збірник / Гол. ред. В.Л. Ортинський. - Л.: Львів. ін-т внутр. справ при НАВС України. - 2002. - Вип. 3. - С. 75-81.

6. Колб О.Г. Проблеми застосування міжнародно-правового досвіду в профілактиці злочинності та забезпеченні прав засуджених в Україні // Вісн. Львів. ін-т внутр. справ: Збірник / Гол. ред. В.Л. Ортинський. - Л.: Львів. ін-ту внутр. справ при НАВС України. - 2003. - Вип. 2. - С. 25-30.

7. Колб О.Г. Високий рівень професійної культури - запорука ефективної соціальної профілактики злочинності // Вісн. Львів. ін-ту внутр. справ: Збірник / Гол. ред. В.Л. Ортинський. - Л.: Львів. ін-т внутр. справ при НАВС України. - 2003. - Вип. 3. - С. 25-32.

8. Колб О.Г. Шляхи реформування органів і установ виконання покарань крізь призму проекту Кримінально-виконавчого кодексу України // Юридична Україна. - 2003. - № 2. - С. 33-36.

9. Колб О.Г. Підвищення рівня юридичної освіти як один із заходів загального попередження злочинності в Україні // Юридична Україна. - 2003. - № 4. - С. 26-28.

10. Колб О.Г., Батюк О.В. Роль і місце альтернативних до позбавлення волі покарань у системі загальної профілактики злочинності в Україні // Юридична Україна. - 2003. - № 12. - С. 60-64.

11. Колб О.Г. Засуджений як суб'єкт реформування кримінально-виконавчої системи // Вісн. прокуратури. - 2003. - № 4 (22). - С. 77-80.

12. Колб О.Г. Реформування кримінально-виконавчої системи // Вісн. прокуратури. - 2003. - № 9. - С.65-70.

13. Колб О.Г. Індивідуальна профілактика злочинів у місцях позбавлення волі як мета покарання // Вісн. Запоріз. юридичного ін-ту. - 2004. - № 3. - С. 195-202.

14. Колб О.Г. Проблеми реалізації міжнародних правових норм у кримінально-виконавчому законодавстві України // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України: Зб. наук. ст. - Івано-Франківськ: Прикарпатський ун-т імені Василя Стефаника. - 2004. - Вип. 12. - С. 147-152.

15. Колб О.Г. Релігійні організації як суб'єкти загальної профілактики злочинності в місцях позбавлення волі // Юридична Україна. - 2004. - № 2. - С. 70-72.

16. Колб О.Г., Батюк О.В. Соціальна реабілітація засуджених в Україні - основа загальної профілактики злочинів // Юридична Україна. - 2004. - № 5. - С.69-71.

17. Колб О.Г. Злочинність - один із чинників дестабілізації обстановки в місцях позбавлення волі // Юридична Україна. - 2004. - № 10. - С. 64-68.

18. Колб О.Г., Батюк О.В. Гуманізація призначення та виконання покарань - один із заходів загального попередження злочинності в Україні // Вісн. Львів. ін-ту внутр. справ: Збірник / Гол. ред. В.Л. Ортинський. - Л.: Львів. ін-т внутр. справ при НАВС України, 2004. - Вип. 1. - С. 41-51.

19. Колб О.Г. Шляхи підвищення рівня індивідуальної профілактики злочинів у місцях позбавлення волі // Наук. вісн. Львів. юридичного ін-ту МВС України: Збірник / Гол. ред. В.Л. Ортинський. - Л.: Львів. юридичний ін-т МВС України, 2004. - Вип. 3. - С. 14-21.

20. Колб О.Г. Вплив оперативно-розшукової діяльності на детермінанти вчинення злочинів засудженими до позбавлення волі // Наук. вісн. Нац. акад. внутр. справ України. - 2004. - № 3. - С. 127-133.

21. Колб О.Г. Проблеми визначення поняття “Співучасть у злочині” // Наук. вісн. Нац. акад. внутр. справ України. - 2004. - № 6. - С. 333-338.

22. Колб О.Г. Щодо деяких питань підвищення рівня спеціальної профілактики в місцях позбавлення волі // Вісн. Львів. нац. ун-ту. Серія юридична. - Л.: Львів. нац. ун-т імені Івана Франка, 2004. - Вип. 39. - С. 432-438.

23. Колб О.Г. Неналежне вивчення особи злочинця - одна з детермінант вчинення злочинів у місцях позбавлення волі // Юридична Україна. - 2005. - № 3. - С. 69-72.

24. Колб О.Г. Роль та місце установ виконання покарань у системі правоохоронних органів України // Юридична Україна. - 2005. - № 7. - С. 78-82.

25. Колб О., Ткачук В. Соціально-біологічний аспект вивчення засуджених до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі // Право України. - 2006. - № 6. - С. 94-97.

26. Колб О.Г., Журавська З.В. Управлінський аспект профілактики злочинів // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України: Зб. наук. ст. - Івано-Франківськ: Прикарпатський нац. ун-т імені Василя Стефаника, 2006. - Вип. 16. - С. 168-173.

Навчальні посібники:

1. Кримінально-виконавче право України: Навч. посіб. / Колб О.Г., Хлистік А.М., Барчук А.І. та ін.; За заг. ред. О.Г. Колба. - Луцьк: Вид-во Волинська обласна друкарня, 2000. - 165 с.

2. Колб О.Г. Запобігання злочинності у місцях позбавлення волі: Навч. посіб. - Луцьк: РВВ “Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2005. - 494 с.

4. Загальні засади призначення кримінальних покарань в Україні: Навч. посіб. / Горбач Л.С., Колб О.Г.; За заг. ред. О.Г. Колба. - Луцьк, РВВ “Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2006. - 241 с.

5. Кримінологія: словник термінів, визначень і понять: Навч. посіб. / Колб О.Г., Яцишин М.М., Крикунов В.В.; За заг. ред. О.Г. Колба. - Луцьк: РВВ “Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2007. - 466 с.

Статті у матеріалах науково-практичних конференцій:

1. Колб О.Г. Про проблеми класифікації та розміщення засуджених і шляхи їх вирішення у проектах кримінально-виконавчих законів України // Проблеми вдосконалення законодавства та практики його застосування з урахуванням прогнозу злочинності: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (м. Луганськ, 20-21 травня 1999 р.). - Луганськ, 1999. - Ч. 3. - С. 146-150.

2. Колб О.Г., Прорєшина Н.І. Застосування Конституції України у захисті прав людини // Актуальні проблеми захисту прав і свобод людини в Україні: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (м. Київ, 19-21 травня 2000 року). - К.: Інститут адвокатури при Київ. ун-ті імені Тараса Шевченка, 2000. - С. 104-111.

3. Колб А.Г. О механизме защиты прав, свобод и гарантий персонала учреждений исполнений наказаний Украины // Актуальные проблемы реформирования правовой системы Российской Федерации: Сб. материалов междунар. науч.-практ. конф. (Белгород, 25-26 апреля 2002 г.). - Белгород: Изд-во Белгородского гос. ун-та, 2002. - С. 36-41.

4. Колб О.Г. Юридична освіта та реформування кримінально-виконавчої системи України // Проблеми вищої юридичної освіти: Тези доп. та наук. повідом. наук.-метод. конф. (м. Харків, 18-19 грудня 2001 р.) / За ред. В.В. Комарова. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2002. - С. 52-54.

5. Колб О.Г. Кримінально-виконавча установа як суб'єкт спеціальної профілактики // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали IX регіональної наук.-практ. конф. (13-14 лютого 2003 р.). - Л.: Юридичний ф-т Львів. нац. ун-ту імені Івана Франка, 2003. - С 409-412.

6. Колб О.Г. Проблеми співвідношення норм кримінально-виконавчого, кримінального та кримінально-процесуального права України з питань виконання покарань // Кримінальний кодекс України 2001 р. (проблеми, перспективи та шляхи вдосконалення кримінального законодавства): Матеріали наук.-практ. конф. (4-5 квітня 2003 р.). - Л.: Львів. ін-т внутр. справ при НАВС України, 2003. - С. 50-53.

7. Колб О.Г. Роль держави та суспільства в профілактиці злочинів з боку засуджених// Проблеми вдосконалення практики застосування кримінально-правових засобів протидії злочинності органами внутрішніх справ: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (30 вересня 2004 р.) - Л.: Львів. юридичний ін-т МВС України, 2005. - С. 26-30.

8. Колб О.Г., Батюк О.В. Актуальні питання правової природи і підстав застосування попереднього ув'язнення // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали XI наук.-практ. конф. (3-4 лютого 2005 р.). - Л.: Юридичний ф-т Львів. нац. ун-ту імені Івана Франка, 2005. - С 409-411.

9. Колб О.Г. Про механізм реалізації превентивної функції кримінально-виконавчого права // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали XII регіональної наук.-практ. конф. (9-10 лютого 2006 р.) - Л.: Юридичний ф-т Львів. нац. ун-ту імені Івана Франка, 2006. - С 350-352.

10. Колб О.Г. Кримінально-виконавча політика: поняття та витоки // Кримінально-правова політика держави: теоретичні та практичні аспекти проблеми: Матеріали міжнар. наук. конф. (17-18 листопада 2006 р.). - Донецьк: Донец. юридичний ін-т ЛДУВС, 2006. - С. 41-46.

11. Колб О.Г. Комплексне та індивідуальне планування заходів запобігання злочинам в УВП та організація виконання запланованих заходів // Актуальні проблеми реформування приватного права України: Матеріали Всеукраїнської наук.-практ. конф. (8 грудня 2006 р.). У 2 ч. - Запоріжжя: Юридичний ін-т ДДУВС, 2006. - Ч. 2. - С. 65-68.

12. Колб О.Г. Про зміст мети покарання згідно чинного кримінального законодавства України // Кримінальний кодекс України 2001 p.: Проблеми застосування і перспективи удосконалення: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (м. Львів, 13-15 квітня 2007 р.) - Л.: Львів. держ. ун-т внутр. справ, 2007. - Ч. 1. - С. 186-189 (у співавтор.).

АНОТАЦІЯ

злочин засуджений запобігання

Колб О.Г. Установа виконання покарань як суб'єкт запобігання злочинам. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. - Київський національний університет внутрішніх справ. -Київ, 2007.

Дисертація присвячена проблемам реалізації УВП такого завдання кримінально-виконавчого законодавства України, як запобігання вчиненню злочинів засудженими. Автором досліджено поняття, види та детермінанти злочинності в місцях позбавлення волі та встановлено їх діалектичний зв'язок з явищами загальної злочинності в Україні. У зв'язку з цим, зроблено висновок про те, що питання боротьби з цим суспільно небезпечним явищем в УВП мають вирішувати не тільки підрозділи ДКВС України, а й інші правоохоронні структури, насамперед ОВС. Водночас, зважаючи на великий об'єктивний потенціал сил і засобів впливу на засуджених з участю перших, автор пропонує змінити роль і місце УВП у системі суб'єктів профілактики злочинів, для яких у сучасних умовах відводяться другорядні функції у протидії злочинності (вирішення питань працевлаштування колишніх засуджених, поміщення їх до будинків-інтернатів та інших патронажних установ, у тому числі медичних, їх ресоціалізація тощо).

Головний висновок, якого дійшов автор: правообмеження щодо засуджених у галузі запобігання вчиненню ними злочинів повинні здійснюватися лише на основі закону. Регулювання цих питань на рівні підзаконних нормативних актів не відповідає в сучасних умовах вимогам Конституції України, в якій визначено правовий статус засуджених (ст. 63).

Ключові слова: установа виконання покарань, засуджений, місця позбавлення волі, запобігання вчиненню злочинів, віктимологічна профілактика, засоби виправлення і ресоціалізації засуджених, позбавлення волі на певний строк, злісний порушник встановленого порядку відбування покарання.

АННОТАЦИЯ

Колб О.Г. Учреждение исполнения наказаний как субъект профилактики преступлений. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора юридических наук по специальности 12.00.08 - уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. - Киевский национальный университет внутренних дел. - Киев, 2007.

Диссертация посвящена проблемам реализации учреждениями исполнения наказаний такого задания уголовно-исполнительного законодательства Украины, как профилактика совершения преступлений осужденными. Автором исследованы понятие, виды и детерминанты преступности в местах лишения свободы и установлена их диалектическая связь с явлениями общей преступности в Украине. В связи с этим, сделан вывод о том, что вопросами борьбы с данным общественно опасным явлением в учреждениях исполнения наказаний должны заниматься не только подразделения Государственной уголовно-исполнительной службы Украины, но и другие правоохранительные структуры, в первую очередь, органы внутренних дел. Учитывая огромный объективный потенциал сил и средств влияния на осуждённых с участием первых, автор предлагает изменить роль и место учреждения исполнения наказаний в системе субъектов профилактики преступлений, для которых в современных условиях отводятся второстепенные функции в борьбе с преступностью (решение вопросов трудоустройства бывших осужденных, помещение их в дома-интернаты и другие патронажные учреждения, включая медицинские, их ресоциализация и т. п.). Тем более, что после освобождения из мест лишения свободы бывшие осуждённые фактически выбывают из правового поля деятельности учреждений исполнения наказаний.

Для решения отмеченных и других проблем автор предлагает создать профилактические службы органов внутренних дел, которые должны стать координаторами в борьбе с преступностью в целом на территории нашего государства. Такая роль последних обусловлена положением этих правоохранительных органов в системе государственных структур, которые специально созданы для осуществления данного вида общественной деятельности, особым их процессуальным положением (они расследуют более 90 % уголовных дел, которые возбуждаются ежегодно в Украине), а также их мощными потенциальными возможностями (имеют специально подготовленных специалистов в области борьбы с преступностью, огнестрельное оружие и другие специальные средства принуждения). При этом немаловажная роль в системе сил и средств, направленных на профилактику совершения преступлений, отводится оперативно-разыскной деятельности, в том числе на уровне учреждений исполнения наказаний.

Автором предложены конкретные правовые (изменения и дополнения к действующему уголовному и уголовно-исполнительному законодательству Украины), организационные (создание управленческих структур профилактических служб), технические (укрепление материально-технической базы учреждений исполнения наказаний) и воспитательно-педагогические (подготовка специалистов для осуществления деятельности в области профилактики преступлений) мероприятия по достижению указанной цели наказания. Особенностью данной научной работы является то, что в контексте предлагаемых изменений и реформ в Государственной уголовно-исполнительной службе Украины приоритетной должна быть роль государства, исходя из того, что уголовное наказание является одним из видов государственного принуждения, которое применяется к лицу, признанному судом виновным в совершении преступления. Привлечение к этой деятельности разнообразных общественных институтов должно осуществляться только на добровольной основе, договорных основаниях и при взаимной ответственности государства и общества за состояние и эффективность исполнения уголовных наказаний. При этом и наказание, и исправление осуждённых, и профилактику преступлений следует рассматривать как единственный диалектический процесс, что направлен на достижение цели наказания.

Главный вывод, который сделал автор: правоограничения относительно осуждённых в области профилактики совершения ими преступлений должны осуществляться лишь на основании закона. Регулирование указанных вопросов на уровне подзаконных нормативных актов не отвечает в современных условиях требованиям Конституции Украины, в которой определен правовой статус осуждённых (ст. 63).

Ключевые слова: учреждение исполнения наказаний, осуждённый, места лишения свободы, профилактика совершения преступлений, виктимологическая профилактика, средства исправления и ресоциализации осуждённых, лишение свободы на определённый срок, злостный нарушитель установленного порядка отбывания наказания.

Summary

Kolb O.G. Establishment of implementation of punishments as a subject of prevention of crimes. - Manuscript.

Thesis for doctor's degree in law sciences, speciality 12.00.08 - criminal law and criminology; criminal-executive law. - the Kiev National University of Internal Affairs, Kiev, 2007.

The thesis is devoted to the problem of realization by establishments of implementation of punishments such as criminal-executive legislation of Ukraine and prevention to the commitment crimes by accused and other persons. The conceptions, kinds and determinants of criminality in the places of imprisonment are developed.

The author suggests to create prophylactic services of organs of internal affairs which are to become coordinators in the straggle with criminality on territory of our state.

Cоncrete legal (changes in the active criminal and criminal-executive law of Ukraine), organizational(creation of administrative structures of prophylactic services), technical (strengthening of material and technical base of establishments of implementation of punishments) and educational pedagogical (preparation of specialists for оссuраtion by activity in industry of preventive measures of crimes) measures of achievement of purpose of punishment are presented.

The subject and object, forms and task of prevention of crime are researched.

Peculiarity of this scientific work is that in context of proposed changes and reforms in the State criminal-executive system of Ukraine.

Key words: establishment of implementation of punishments, organ of internal affairs, accused, places of imprisonment, criminality, determinants of criminality, criminal personality, prevention to the commitment crimes, operative searching activity, victimology prevention, victim of crime, facilities of correction and resocialisation of accused, imprisonment on a certain term.

Размещено на Allbest.ru