Теоретична модель правової держави і проблеми її реалізації в сучасних умовах

Щодо питання про співвідношення права і закону, то в роботах Б.А. Кістяківського, М.І.Палієнка, С.С. Дністрянського було фактично зроблено крок у напрямі розширення формального тлумачення правової держави. Адже говорячи про такі формальні ознаки правової держави, як правова активність громадян, вимога дотримання законності та забезпечення невідворотності покарання за порушення закону, згадані науковці вводили до теоретичної конструкції правової держави такі матеріальні ознаки, як повнота та гарантованість прав громадян, забезпечення не лише формальної, але й фактичної рівності всіх перед законом, верховенство права, відповідність закону праву, забезпечення правової основи для розвитку відносин взаємної довіри та взаємної відповідальності між державою та громадянами. Вважаємо за потрібне особливо наголосити на цьому, оскільки, як засвідчує досвід ХХ століття, саме у вказаному напрямі відбувався розвиток теорії правової держави.

Узагальнюючи результати аналізу проблеми співвідношення держави і права та держави і суспільства в концепції правової держави Б.А. Кістяківського, констатуємо, що останній відтворюючи класичну тезу про верховенство права у процесі діяльності органів державної влади за умов правової держави, разом з тим, доповнює її цілим рядом змістовних міркувань щодо безпосередніх механізмів взаємовпливу держави і права, а також тих чинників, які покликані не припустити відхід від принципу верховенства права і його підпорядкування державі чи її окремих органів. При цьому, висвітлюючи взаємозв'язок між державою і правом, Б.А. Кістяківський пропонує вводити в згадану систему ще й такий обов'язковий елемент, як суспільство. Це пояснюється тим, що баланс між державою і правом у правовій державі досягається завдяки активному ставленню громадян до правового порядку та інтересів держави.

Розглядаючи питання співвідношення природного і позитивного права, П.Д. Юркевич пропонує власну модель їхньої взаємодії, яка характеризує формування правової держави. У такій державі позитивне право засновується на приписах природного права і узгоджується з ним. Але у певних випадках вони можуть входити в суперечність, причиною якої є не “зла воля” держави, а недостатній рівень розвитку суспільства, суспільних відносин, правосвідомості окремих громадян, що не дозволяє відмовитись від окремих законів, які з позиції правової теорії суперечать природному праву. Описана П.Д. Юркевичем взаємодія та взаємозв'язок природного і позитивного права надають правовій державі значно більшої стабільності порівняно з усіма іншими типами держави, оскільки в ній закон спирається на “подвійну” силу: силу природного права та на авторитет державної влади.

Ставлячи у центр свого розуміння правової держави проблему взаємовідносин права, держави, суспільства і громадянина М.І. Палієнко стверджує про неможливість виділення в окресленій структурі певного домінуючого елементу, оскільки всі вони є взаємопов'язаними і такими, існування яких унеможливлюється за умови зникнення інших елементів. На перший погляд наведене положення може видатись таким, що суперечить визначенню правової держави як такої, в якій інтереси та права громадянина стоять вище за все інше, а держава покликана гарантувати лише захист непорушних прав громадян. Однак насправді у моделі правової держави М.І. Палієнка ми стикаємося з чітким усвідомленням усіх тих проблем, які пов'язані з індивідуалістично-формальним трактуванням правової держави. У цьому плані особливого значення набуває специфіка розуміння дослідником принципу “зв'язаності” держави правом та відповідності норм державних законів принципам права. На думку М.І. Палієнка, “зв'язуючи” державу, встановлюючи межу державній діяльності, право одночасно завдає і певну структуру відносин між окремими громадянами, з одного боку, та громадянами і державою, з іншого. Тобто, правова держава являє собою не таку конструкцію, в якій домінує держава або суспільство, а найбільш гармонійний спосіб поєднання інтересів громадян і держави на основі безумовного визнання цінності права.

Водночас надзвичайно цікавою ідеєю М.І. Палієнка є його спроба відмовитись не лише від чистого позитивного тлумачення права (адже для нього поняття права та закону жодним чином не є тотожними), але й поставити під сумнів розуміння держави виключно як апарату влади, який здійснює легітимний (легітимований) примус. На думку М.І. Палієнка, таке традиційне розуміння держави має своїм джерелом класичне уявлення про неї як про спосіб закріплення домінування волі одних над волею інших. Однак, внаслідок розвитку держава, як зазначає згаданий дослідник, перетворюється не на спосіб забезпечення інтересів панівної верстви (стану, класу, групи тощо), а на механізм реалізації та захисту інтересів суспільства в цілому. Таким чином, між правом та державою знімаються відносини протистояння або обмеження, оскільки і право, і держава мають єдине джерело - суспільство. Однак, виступаючи визначальним елементом стосовно права і держави, суспільство не може обійтись без них. Тому правова держава органічно поєднує в собі як “державний”, так і “правовий” елементи.

Висвітлюючи зміст і сутність поняття правової держави, С.С. Дністрянський вводить його в контекст принаймні трьох важливих загальнотеоретичних проблем. По-перше, це проблема співвідношення права і держави, по-друге, - проблема визначення джерел права, і, по-третє - проблема визначення характеру державної влади. Першій із зазначених проблем С.С. Дністрянський надає власного розв'язання, запобігаючи при цьому відтворення як теорії державної, так і теорії правової першості. При цьому його аналіз взаємного розвитку і взаємовпливу права і держави дозволяє твердити про те, що цей процес має логічно призвести до появи саме такого типу держави, який ми можемо окреслити поняттям правової. Щодо другої проблеми, то вона вирішується С.С. Дністрянським у наступний спосіб. Джерелом права повинен виступати сам народ. Лише тоді, коли норми, які санкціонуються державою на законодавчому рівні, сформувалися у спільноті і відображають її реальні прагнення, потреби й інтереси, вони є насправді правовими нормами, а право стає справедливим. І, зрештою, третя проблема, яка стосується характеру державної влади, полягає у розв'язанні суперечності між державою та народом. Фактично, основу цієї суперечності становить можливий розрив між державою (і безпосередньо - державним апаратом) і народними масами (суспільством). У правовій державі, на думку С.С. Дністрянського, означена суперечність усувається завдяки тому, що в ній державна влада не є способом панування над народом, а уособленням правління самого народу. Разом з тим, дослідження С.С. Дністрянського носить не лише суто теоретичний характер, оскільки своїм науковим ідеям в галузі правознавства, політичної і юридичної науки він прагнув надати й практичного втілення. У зв'язку з цим не можна не згадати його проект конституційної грамоти для Західної України. Тому звернення до спадщини згаданого відомого вітчизняного науковця має для нас подвійне значення. З одного боку, ми отримуємо змістовний матеріал щодо теоретичної розробки проблематики правової держави, а, з іншого, - конкретну модель того, яким чином ця теоретична концепція може бути реалізована у практиці державотворення.

Отже, звернення до вітчизняної та російської традиції правової думки ХІХ - початку ХХ століття дозволяє твердити, що поняття правової держави ставало предметом уваги багатьох науковців. При цьому характер їхніх досліджень мав на меті не просто донести до наукової чи більш широкої спільноти основні положення, що були розроблені в дослідженнях західних авторів, але й вирішував значно складніші завдання. Їх суть полягала у намаганні власного осмислення базових принципів правової держави, того, яким чином вироблені на Заході ідеали правової державності могли бути адаптовані до умов Російської імперії кінця ХІХ - початку ХХ століття. Водночас, у їхніх роботах ми знаходимо серйозний концептуальний аналіз багатьох проблем, які намагались розв'язати західні правознавці. У цьому сенсі внесок розглянутих у дисертації дослідників, а також наукових досліджень тих, чиї імена лише побічно згадувались у цьому розділі, є неоціненним за своєю значущістю в двох аспектах. З одного боку, - це їх загальний внесок у теоретичне осмислення основ правової державності, того, що являє собою цей тип організації державної влади і на яких засадах він може стати моделлю для практичної реалізації. З іншого боку, - це досвід їхніх власних спроб запропонувати такий спосіб розуміння правової держави, який би відповідав духу українського та російського народу, тим реаліям, в яких ці народи розвивались, тим цінностям, які домінують у політико-правовій свідомості обох народів.

Втім, як наголошує дисертант, історико-правовий аналіз поняття правової держави за своїм змістом розглядає його в суто процесуальному аспекті. Тобто, предметом аналізу стають погляди тих чи інших мислителів (зарубіжних або вітчизняних) на проблему правової держави та її суть, або ґенеза тих комплексів ідей, положень, конструкцій, принципів, які на сьогоднішній день тлумачаться нами як невід'ємні складові елементи загальної теорії правової держави. При цьому, незалежно від того, який зі способів історико-правового аналізу обирається, як у першому, так і в другому випадку, поняття “правова держава” постає як своєрідний результат (результат досліджень того чи іншого мислителя, правознавця, юриста, політичного діяча тощо, або результат ґенези окремих ідей, концептуальних положень і т.д.). Однак з методологічного погляду, такий спосіб дослідження є лише одним з можливих підходів до аналізу праводержавності. Поряд з ним існує ще декілька способів дослідження, які дозволяють скласти цілісне уявлення про правову державу і те, як вона може бути досліджена.

Іншим типом вивчення поняття правової держави є теоретико-правовий аналіз. Його специфіка полягає в тому, що для нього поняття “правова держава” береться не як результат, а як вихідний термін, з якого шляхом ретельного аналітичного дослідження виводяться, по-перше, зміст цього поняття, по-друге, - її принципи, і, по-третє, - основні ознаки та інститути, які характеризують державу, до якої застосовується таке визначення, як “правова держава”. Висвітлення названого способу аналізу поняття правової держави є предметом дослідження у четвертому розділі дисертаційної роботи.

Розділ 4 “Розвиток концептуальної моделі правової держави в сучасній правовій теорії” складається з трьох підрозділів та висновків. Структурна побудова розділу становить собою послідовний розгляд питань визначення співвідношення та взаємодії у теорії правової держави елементів формального та матеріального аспектів змісту поняття “правова держава”, теоретичного обґрунтування базових принципів і ознак правової держави та аналізу теоретико-правових аспектів співвідношення правової держави і демократії.

Приступаючи до аналізу змісту поняття правової держави та її основних принципів, автор звертає увагу на одну важливу обставину. Йдеться про те, що останнім часом загальні теоретичні дослідження проблем, пов'язаних із становленням України як правової держави, дещо відступилися на задній план порівняно із аналізом спеціальних питань практичного змісту, які випливають із необхідності вирішення низки тактичних завдань, що постають перед нашою державою в контексті процесів державно-правового реформування. Не заперечуючи безперечну актуальність розробки означеного кола проблем, тим не менше, не можна забувати про, так звані, “стратегічні” завдання державотворення, які тісно пов'язані з теоретико-науковими розробками таких понять, як: “правова держава”, “верховенство права”, “верховенство закону”, “законність” і т.д. У цьому плані можна тільки сподіватися, що стимульований вітчизняними фахівцями (серед них слід назвати насамперед імена П.М. Рабіновича, М.І. Козюбри, В.В. Копєйчикова, Ю.С. Шемшученка, В.Ф. Погорілка, В.Я. Тація, М.В. Цвіка, О.В. Скрипнюка, А.П. Зайця, Ю.М. Тодики) на початку - в середині 90-х років ХХ століття інтерес до теоретико-правових проблем формування правової держави та забезпечення її принципів буде підтримано й у подальших дослідженнях вітчизняних правознавців.

Як доводить дисертант, принципи правової держави утворюють складну систему взаємопов'язаних елементів, кожен з яких корелює з іншими і може бути реалізований лише за умови паралельного забезпечення інших принципів. На думку автора, серед основоположних принципів правової держави необхідно виділити такі: принцип верховенства права, принцип законності, принцип поділу влади та принцип реальності прав і свобод людини і громадянина. Всі вони є однопорядковими та їх відношення слід представляти не завдяки ієрархічній схемі, а як мережеву структуру. На основі цих принципів розбудовується система ознак, інститутів та вимог до правової держави. На відміну від принципів правової держави, - які взяті разом складають універсальний теоретичний зміст поняття правової держави, - вони можуть до певної міри варіюватись. Разом з тим, подібна варіативність також має свої чіткі межі. Вона передбачає певні мінімальні вимоги стосовно рівня розвитку громадянського суспільства та правової культури, панування у суспільстві базових правових цінностей, авторитету судової влади тощо.

У ході дослідження автор доводить, що абсолютизація формального моменту у визначенні правової держави створює небезпеку її зведення до специфічної структури, покликаної за допомогою нормативно-правових інститутів врегульовувати процес взаємодії держави та індивіда. У цьому випадку основним критерієм для аналізу держави стає юридична техніка правотворчості та правозастосування, тоді як такі ознаки як цілі держави, зміст діяльності органів державної влади та характер реалізації державної влади по суті, взагалі не беруться до уваги. Більш того, формалізація у тлумаченні правової держави може спричинити її перетворення на механізм реалізації антиправової та антидемократичної ідеології, коли завдяки прийнятим уповноваженими органами та у встановленому конституцією порядку закони заперечують права і свободи громадян, ставлять під сумнів або взагалі знищують базові принципи конституційно-правового статусу особи.

У зв'язку з цим, домінування формального підходу у розумінні правової держави є особливо небезпечним в умовах реформування політико-правових систем, оскільки в таких ситуаціях під загальними гаслами розбудови правової держави часто робиться спроба встановлення авторитарних за своєю суттю політичних режимів, які, використовуючи легальні процедури, заперечують основні цінності як демократії, так і правової державності.

Водночас формальне та матеріальне розуміння функціонування і розвитку правової держави не слід уявляти як дві антагоністичні або протилежні позиції. Дійсно, наявність формальних ознак, на яких наголошують прибічники першого підходу, є необхідною умовою будь-якої моделі правової держави. З іншого боку, відсутність матеріального виміру у тлумаченні правової держави може призвести до вихолощення змісту цього поняття і перетворення його на порожню абстрактну конструкцію, яка не має відношення ні до прав і потреб людини, ні до фундаментальних правових цінностей, набутих у ході тривалого суспільно-історичного процесу. Тому, кажучи про різні підходи в розумінні правової держави, варто застосовувати поняття її “аспектів”. Тобто, йдеться не про різні правові держави (формальну та матеріальну), одна з яких є кращою за іншу, або більш “правильною,” ніж інша, а про єдиний науково-теоретичний концепт правової держави, в якому можуть бути виділені формальний та матеріальний аспекти.

У процесі теоретико-правового аналізу поняття та сутності правової держави можна виділити два найбільш загальні підходи. Один з них робить наголос на першому терміні, який утворює поняття “правова держава”. Його умовно можна окреслити як “правовий”. Для представників цього методологічного способу тлумачення правової держави вона постає як правова форма організації та реалізації політичної влади (в основі якої повинен лежати принцип народного суверенітету), що забезпечує захист прав і свобод людини і громадянина, верховенство права, взаємну відповідальність держави і громадянина. Втім, подібна дефініція правової держави як “форми організації” політичної влади змушує порушувати питання щодо змісту цієї влади. Тому, з огляду на критику цього своєрідного “гіпертрофування” правового начала цілим рядом дослідників, було обґрунтовано інший методологічний підхід до визначення сутності правової держави. Такий підхід може бути визначеним як “державницький” і у ньому робиться наголос на другому терміні, що входить у поняття “правова держава”. Крізь призму пропонованого підходу правова держава постає як суверенна політична організація, що об'єднує суспільство та здійснює управління на основі принципу верховенства права, забезпечує правопорядок, права і свободи громадян. Однак, попри існування двох згаданих методологічних підходів, на думку автора, було б неправильно протиставляти їх один одному. Адже “правовий” підхід жодною мірою не заперечує необхідності існування держави, у той час, як “державницький” підхід, по суті, відтворює всі принципи правової держави, які називаються у межах правового підходу. З огляду на сказане, більш продуктивним видається синтез двох названих позицій, в основі якого може лежати система принципів та ознак правової держави, які визнаються прихильниками обох окреслених підходів.

Характеризуючи специфіку розвитку інститутів правової держави у контексті становлення сучасних демократій, автор наголошує, що зниження ролі судової влади та її фактичне підпорядкування інтересам окремих посадових осіб, не лише відкидає ту чи іншу державу до країн з “паперовою демократією”, але й руйнує будь-які підвалини для її майбутнього розвитку як правової держави. Отже, у загальному руслі реформування політичної системи України, питання реформування судової влади є найбільш тісно пов'язаними з процесом становлення в Україні правової держави. Водночас, як доводить дисертант, незалежно від безпосередньої форми державного правління, яка реалізується у кожній конкретній країні, її проголошення правовою державою завжди має супроводжуватись удосконаленням інституту парламентаризму. Дійсно, якщо в правовій державі єдиним носієм суверенітету і джерелом державної влади виступає народ, то орган, який формується за результатами загальнонародних вільних та рівних виборів, автоматично отримує специфічну роль та виняткове значення серед інших органів державної влади. І хоча це “виняткове значення парламенту” не повинно інтерпретуватися у термінах “верховенства законодавчої влади стосовно інших гілок державної влади”, тим не менше, інститут парламентаризму слід відносити до системи основних інститутів, що утворюють структуру сучасної правової держави.

Здійснений у розділі структурний аналіз поняття правової культури дозволяє констатувати наявність чіткої кореляції між її елементами (рівнем їх розвитку) та правовою державою. Більше того, зазначена кореляція має яскраво виражений двосторонній зв'язок, оскільки наближення до ідеалу правової держави означає одночасний розвиток перелічених елементів (суспільна правосвідомість, законність, законодавство, практична робота в галузі права), і вплив кожного з них на формування інститутів правової держави, і планомірну практичну реалізацію її основних принципів. При цьому важливим чинником, який встановлює необхідний зв'язок між правовою культурою та правовою державою, є спільність тих цінностей, які визначають їх існування. У цьому сенсі, стосовно як правової держави, так і правової культури, можна вводити в науковий обіг поняття “дійсного загального мінімуму правових цінностей”. Тобто, відсутність згаданих цінностей в правовій культурі та державі, взагалі не дозволяє нам вести мову, ні про будь-яку правову культуру (її високий чи низький рівень), ні про правову державу.

Доповнення історико-правового аналізу поняття правової держави висвітленням специфіки теоретико-правової характеристики сутності цього явища, ще не вичерпує собою все поле досліджень моделі правової держави та проблем її практичної реалізації. Тому автор зазначає: якщо історико-правовий аналіз надає нам можливість побачити насамперед ґенезу теорії правової держави, а теоретико-правовий аналіз репрезентує зміст та структуру принципів і ознак правової держави як специфічної теоретичної моделі, то обом представленим вище способам дослідження явно бракує того, щоб можна було описати термінами безпосереднього зв'язку з державотворчою практикою. Тобто, обидва досліджені дисертантом типи аналізу здебільшого реалізуються через звернення до теоретичних або ідеалізованих моделей правової держави. Однак цілком очевидно, що правова держава - не тільки певний теоретичний конструкт, але й та правова реальність, з якою ми маємо справу у тій чи іншій державі, у тому чи іншому суспільстві. Тому, досліджуючи теорію правової держави, автор робить крок у напрямі практичної реалізації ідеалів правової держави. При цьому маються на увазі не стільки конкретні дії, які б сприяли становленню правової держави в Україні, скільки ті нормативно-правові основи, які дозволяють перевести теоретичну модель правової державності у практику державного та суспільного життя.

Тому, логічним продовженням дисертації стало звернення в останньому - п'ятому розділі до нормативно-правового дослідження сучасних проблем розвитку правової держави в контексті становлення конституціоналізму, а також тих проблем, які пов'язані з конституційним забезпеченням реалізації принципів правової держави.

Розділ 5 “Нормативно-правові проблеми забезпечення розвитку правової держави в Україні” складається з двох підрозділів та висновків до нього. У ньому автор розглядає проблеми формування правової держави у сучасній Україні в контексті становлення і розвитку вітчизняного конституціоналізму і досліджує такий фактор становлення сучасної правової держави, як ефективна законотворчість.

На початку розділу автор аргументує, що у класичній системі функцій, які визнаються теорією держави і права та наукою конституційного права за основним законом у демократичній державі, доцільно виділити ряд специфічних функцій, що виконує конституція з метою реалізації моделі правової держави. З цього погляду значно підвищується обмежувальна роль конституції, зміст якої полягає у тому, що на рівні основного закону країни встановлюється, по-перше, сукупність принципів, які забезпечують існування поряд з державою недержавної сфери вільної громадянської активності та самоорганізації (громадянського суспільства), а, по-друге, закріплюється ряд інститутів, покликаних протидіяти можливій експансії державної влади або її намаганням підпорядкувати собі право і самій виступати “мірилом належного та справедливого”. При цьому основоположний для розвитку правової держави принцип верховенства права не дозволяє застосовувати модель зверхності держави над правом у визначенні їх взаємовідносин. Так, саме небезпечною виступає спроба ототожнити право з законом і намагатись інтерпретувати як правові всі санкціоновані державною владою юридичні норми. У цьому плані конституція у правовій державі постає не тільки як “основний закон” , але й як джерело права, специфічний акт, в якому знайшли своє відображення та захист ідеали свободи, гуманності та справедливості.

Втім, реалізація конституцією обмежувальної функції щодо державної влади в процесі становлення правової держави може бути витлумачена як негативно, так і позитивно. У першому випадку основним призначенням конституції виступає формальна фіксація ряду запобіжних заходів, покликаних протидіяти абсолютистським тенденціям у розвиткові державної влади, і нагляд за дотриманням державною владою цих норм. У другому випадку на державу накладається така специфічна форма обмеження, як обов'язок гарантувати та забезпечувати встановлені нею позитивні права громадян і їх об'єднань. На основі характеру реалізації та специфіки тлумачення обмежувальної функції конституції автор пропонує виділити три моделі правової держави: ліберальну правову державу, демократичну правову державу, соціальну правову державу.

Проте, сучасна теорія правової держави розглядає її не лише як суто правовий феномен, але й у її зв'язку з формами узаконення державної влади, тими чи іншими політичними режимами. З цих позицій автор фіксує існування чіткого корелятивного зв'язку між правовою державою та демократією. Більше того, цей зв'язок має подвійну форму. З одного боку, для функціонування демократії необхідна фіксація її базових інститутів і принципів на конституційному рівні та використання державно-владних повноважень і ресурсів задля забезпечення зазначених демократичних принципів. З іншого боку, сама правова держава стає можливою лише у демократичному суспільстві, оскільки тільки визнання фундаментальних ознак демократії здатне створити умови для реалізації принципів верховенства права, обмеженості державної влади, державної політики в інтересах людини і суспільства.

Правовий спосіб, принципи та форми узаконення державної влади, які встановлено у тій або іншій державі, дозволяють описувати її як демократичну чи недемократичну. Внаслідок цього, питання про форми і принципи узаконення державної влади у правовій державі, по суті, ставлять нас перед проблемою взаємодії між правовою державою та демократією. Втім, кажучи про взаємодію правової держави та демократії, інколи вказують, що владні повноваження держави, які вона концентрує у своїх руках задля забезпечення та гарантування прав і свобод громадян у контексті загального розширення “номенклатури прав людини” та вимог щодо стабільності політичного, економічного і соціального розвитку, можуть мати своїм наслідком обмеження демократії, звуження ряду політичних прав, обмеження політичних свобод. На думку автора, подібне твердження можна визнати справедливим лише частково, оскільки незалежно від того, як саме діятиме держава (чи в ній реалізується модель держави загального добробуту, або соціальної держави, чи держави благоденства, чи патерналістської держави, або ліберальної мінімалістської держави) і яку саме внутрішню та зовнішню політику вона реалізовуватиме, для того, щоб бути демократичною, вона мусить забезпечувати наявність ряду форм, механізмів та способів узаконення державної влади, які є універсальними для будь-якої демократії.

Значення чіткого закріплення і забезпечення конституційно-правового статусу особи у правовій державі випливає з того, що саме через нього держава юридично окреслює простір невідчужуваної свободи людини і громадянина, ставлячи тим самим два типи заборони: а) заборона державі обмежувати або спотворювати основні права і свободи людини і громадянина, які утворюють базис конституційно-правового статусу особи у правовій державі; б) заборони зловживання свободою окремими індивідами, яке може зашкодити інтересам спільноти або порушити права інших осіб. Більше того, завдяки інституту конституційно-правового статусу особи, формується і набуває свого юридичного наповнення властивий правовій державі зв'язок між державою та особою, який ґрунтується на принципах пріоритету прав людини, їх дотримання та реального забезпечення державною владою.

У якості універсальних положень, які характеризують інститут конституційно-правового статусу особи у правовій державі, на думку автора, слід віднести наступні: а) закріплення визначальної ролі прав і свобод людини і громадянина та їх гарантій стосовно формування і змістовного наповнення діяльності держави; б) юридична фіксація в якості суб'єкта-носія правового статусу особи, якій належать невідчужувані права, що набуваються нею завдяки її причетності до людського роду та встановленню специфічного зв'язку з державою (цей зв'язок окреслюється поняттям громадянства); в) індивідуалізація суб'єкта правового статусу, яка передбачає відхід від ідеї домінування колективного суб'єкта над особою, колективного над індивідуальним (тобто, колективні інтереси є позитивним фактором прогресивного розвитку у правовій держави лише за тієї умови, якщо вони не ігнорують індивідуальні права і свободи громадян); г) відмова від принципу пріоритету держави над особою, а також обов'язкове визнання взаємної відповідальності у відносинах між особою і державою; д) конституційне закріплення принципу невідчужуваності прав людини та визнання примату загальнолюдських цінностей, їх провідної ролі в процесі формування національних правових систем.

Як доводить дисертант, важливим чинником, що завдає внутрішню динаміку змін у правовій державі, є постійний та активний правотворчий процес, в якому беруть участь не лише органи державної влади, але й все суспільство. Необхідність подібної “широко” витлумаченої правотворчості для сучасної правової держави зумовлюється двома основними причинами. З одного боку, необхідністю постійного корегування тих чи інших санкціонованих державою норм і положень у відповідності до об'єктивних змін у суспільних відносинах. З цієї позиції, автор відмічає, що правова держава жодним чином не повинна сприйматись як певна застигла форма, що дозволяє “законсервувати” той чи інший тип суспільних відносин і силоміць відтворювати його у державній практиці, оскільки правова держава розвивається разом із органічним процесом розвитку самого права. З іншого боку, забезпечення широкої правотворчості виступає гарантом підтримання безпосереднього зв'язку між державою і громадянським суспільством, у той час, як суспільство, так і держава виступають спільними творцями права, а, отже, і спільними творцями правової держави та правового суспільства.

Процес розвитку нормативно-правової бази формування України як правової держави є безпосередньо пов'язаним з декларованим на найвищому державному рівні прагненням інтеграції України як до Європейського Союзу, так і до широкого світового співтовариства розвинених демократичних держав. З цього погляду, наближення нашої країни до міжнародних правових стандартів (насамперед у галузі захисту прав і свобод людини і громадянина, забезпечення конституційних прав особи, гарантій розвитку громадянського суспільства та його активної участі у політичному та економічному житті країни, гарантування законності та підтримання правопорядку) має своїм наслідком трансформацію тієї нормативно-правової основи, яка уможливлює якнайповнішу реалізацію в Україні принципів правової держави.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано нове вирішення наукової проблеми, яка полягає в обґрунтуванні теоретичної моделі правової держави з погляду виділення в ній трьох складових елементів комплексного аналізу, якими є історико-правова, теоретико-правова та нормативно-правова реконструкція моделі правової держави. Визначена таким чином теоретична модель правової держави розглянута автором у контексті сучасних проблем її практичної реалізації в конституційно-правовій практиці зарубіжних держав та України. У роботі вперше виділено три базові складові дослідження феномену праводержавності і запропоновано шляхи взаємоузгодження різних теоретико-методологічних підходів до формування концепту правової держави в сучасній юридичній науці.

Відповідно до окресленої мети та конкретних завдань дисертаційного дослідження в ході аналізу сформульовано такі висновки:

1. Звернення до здобутків історико-правового аналізу поняття правової держави дозволяє окреслити ряд фундаментальних ідей, концепцій, положень, які формувались у межах західної та вітчизняної політико-правової думки і поступово закладали у правосвідомості людей цінності, які були закріплені в класичній теорії правової держави. Висвітлення названого аспекту аналізу поняття правової держави дозволяє уникнути спотвореного сприйняття правової держави як штучного продукту юридичної або суспільно-політичної думки. З цього погляду розвиток теорії правової держави виступає як логічний підсумок тривалих інтелектуальних пошуків, які супроводжували західноєвропейську та вітчизняну правову думку протягом багатьох століть. Цей спосіб аналізу поняття правової держави дозволяє органічно поєднати теорію права та історію правової думки, представити різні моделі правової держави, висвітлити причини, що роблять проблематику правової держави одним з пріоритетних предметів дослідження як юридичної науки в цілому, так і окремих юридичних дисциплін.

2. Фактично ще у межах античних, новочасних і просвітницьких уявлень про сутність держави та права було сформульовано ряд важливих питань, розв'язання яких мало суттєвий вплив на формування принципів верховенства права, законності, узгодженості законів з ідеєю справедливості, відповідальності держави перед своїми громадянами. Таким чином, значущість аналізу історико-правової експлікації концепту правової держави полягає у тому, що вона дає змогу отримати цілісний погляд на різноманітні традиції у розвиткові політико-правової думки крізь призму такої універсальної проблеми як осмислення принципів правової держави.

3. Специфічним внеском мислителів доби Нового часу у розвиток теорії правової держави стало обґрунтування фундаментальних ідей, що пізніше були інкорпоровані як необхідні складові частини як до класичної, так і до сучасної теорії правової держави. До цих ідей ми відносимо насамперед концепцію народного суверенітету, ідею незмінності та невідчужуваності природного права, принцип необхідного узгодження норм законів з правом та уявленням про справедливість, принцип обмеженості державної влади та її службового характеру щодо прав громадян, принцип поділу державної влади. Практично всі ці ідеї виступили основою для постання класичної теорії правової держави, як вона була представлена у працях І. Канта, В. Гумбольдта, Й.Г. Фіхте, К. Велькера, Р. Моля та ін..

4. Важливим внеском, який було зроблено українською та російською правовою думкою в розвиток теорії правової держави, стало критичне осмислення різноманітних моделей правової держави, обґрунтованих на Заході. Водночас у межах цієї традиції було реалізовано важливу спробу дослідити теорію правової держави у її зв'язку з рядом фундаментальних проблем науки держави і права (співвідношення держави та права, права і закону, обмеженості держави правом та тих інститутів, які дозволяють втілити ідею обмеженості держави правом у повсякденне правове життя суспільства тощо). Внаслідок цього сама теорія правової держави збагачувалась новими і надзвичайно цікавими елементами (П.Д. Юркевич, Б.М. Чичерин, Б.А. Кістяківський, В.М. Гессен, С.А. Котляревський, М.І. Палієнко, О.Д. Градовський, С.С. Дністрянський, П.І. Новгородцев та ін.).

5. Принципи правової держави являють собою складну систему взаємопов'язаних елементів, кожен з яких корелює з іншими і може бути реалізований лише за умови паралельного забезпечення інших принципів. На їх основі розбудовується система ознак, інститутів та вимог до правової держави. На відміну від принципів правової держави, - які взяті разом утворюють універсальний теоретичний зміст поняття правової держави, - вони можуть варіюватись. Однак зазначена варіативність не є безмежною і передбачає чіткі мінімальні вимоги стосовно рівня розвитку громадянського суспільства та правової культури, панування у суспільстві базових правових цінностей, домінування настанови на використання правових засобів для розв'язання суспільних конфліктів.

6. Важливою проблемою, яка була вирішена у межах теоретико-правового аналізу сутності правової держави, є встановлення оптимального балансу між матеріальними та формальними ознаками правової держави, а також тим, який з двох підходів домінуватиме в аналізі змісту цього поняття. Наголос виключно на формальних аспектах у визначенні правової держави змушує визнати правовою майже будь-яку державу, оскільки всі формальні ознаки виступають, по суті, нічим іншим, як вимогами збереження державності як такої. Тому необхідним кроком теоретико-правового аналізу правової держави є поєднання основних формальних вимог з матеріальними вимогами, під якими маються на увазі базові ідеї, що визначають не лише напрями та способи діяльності держави, але й її загальну конструкцію. До таких матеріальних вимог слід віднести насамперед втілення принципів верховенства права, поділу влади, формальної та фактичної рівності перед законом, реальності прав людини і громадянина, забезпечення соціальної справедливості.

7. Дослідження специфіки теоретико-правового аналізу поняття правової держави з погляду визначення сутності означеного явища суспільного і державного розвитку дозволяє виділити два типи дефініцій, які використовуються в сучасній юридичній та політико-правовій науці. Один з них може бути описаний як “державний”, а інший - як “правовий”. З погляду державного підходу правова держава постає як суверенна політична організація, що об'єднує суспільство та здійснює управління на основі принципу верховенства права, забезпечує правопорядок, права і свободи громадян. На відміну від цього, “правові дефініції” поняття правової держави окреслюють її насамперед як правову форму організації та реалізації політичної влади, що забезпечує захист прав і свобод людини та громадянина, верховенство права, взаємну відповідальність держави і громадянина. Але, навіть з огляду на подібну “дуальність”, у дефініціях правої держави не слід робити висновок, що ми приречені здійснювати жорсткий вибір між одним або іншим підходом, оскільки “правовий” підхід не заперечує необхідності існування держави. З цих позицій методологічно продуктивнішим є синтез цих двох підходів, в основі якого може лежати система універсальних принципів та ознак правової держави.

8. Серед нормативно-правових чинників, що мають безпосереднє відношення до становлення України як правової держави, є забезпечення та реалізація у державотворчій та правотворчій практиці вимог верховенства конституції, коли не лише всі нормативно-правові акти відповідають конституції, але й сама конституція виконує реальну обмежувальну функцію стосовно дій держави, її органів та окремих посадових осіб, дотримання конституційно визначених форм та способів узаконення державної влади та гарантування встановленого Конституцією України конституційно-правового статусу людини і громадянина.

9. Висвітлення теоретичного змісту поняття правової держави дає всі підстави для того, щоб дійти висновку про існування чіткого корелятивного зв'язку між розвитком правової держави та побудовою демократичної і соціальної держави. Виходячи з аналізу змісту принципів правової держави, слід погодитись, що вона обов'язково є такою, де вища влада належить народу, який має реальні можливості для її реалізації. Тобто, правова держава обов'язково є демократичною. З іншого боку, проголошуючи принцип пріоритету прав людини і громадянина, спрямовуючи свою діяльність на максимальне забезпечення вільного розвитку особистості, визнаючи людину найвищою соціальною цінністю, правова держава тим самим бере на себе обов'язок забезпечувати громадянам гідний рівень життя, захищати і гарантувати весь комплекс прав людини і громадянина, що надає їй ознак соціальної держави. Тому побудова сучасної моделі правової держави передбачає залучення до кола аналізу практично всіх тих проблем, які традиційно досліджувались окремо, коли мова йшла виключно про інститути соціальної держави чи інститути демократії.

10. Проголошувані сьогодні цілі побудови в Україні правової держави тісно пов'язані з процесом формування в Україні громадянського суспільства, яке б характеризувалось значним рівнем правової та політичної активності, а також високою правовою культурою, де б превалювали цінності верховенства права, свободи, справедливості, поваги до права. Разом з тим, перехід від теорії правової держави до її практичної реалізації передбачає створення належних соціально-економічних та політичних умов, оскільки формування вільної особистості, громадянина як свідомого носія прав і обов'язків завжди відбувається на певному соціально-економічному та політичному ґрунті. З цього погляду, необхідно відмовитись від хибної концепції “трансплантації” правової держави. Натомість варто приділити увагу прямо протилежному процесові, а саме - процесу “культивування” цінностей правової державності в суспільній свідомості, створенню та забезпеченню функціонування всіх тих інститутів, що сприяють розвиткові громадянського суспільства та правової держави як його необхідного супутника.

11. Як така праводержавність тільки формується в Україні, про що свідчить: а) низький рівень правової культури та низький рівень поваги до права насамперед з боку органів державної влади та їх посадових осіб; б) відсутність гармонійного поєднання між формально існуючими правовими інститутами, що властиві правовій державі, та реальними можливостями забезпечити верховенство права та пріоритет прав людини і громадянина в Україні; в) чисельні намагання з боку органів державної влади поставити принципи права у залежність від міркувань політичної кон'юнктури та особистих інтересів окремих осіб чи політичних сил; г) наявність чисельних прогалин у правовому просторі, які унеможливлюють повну реалізацію основних принципів правової держави.

У зв'язку з цим, у дисертації представлено низку конкретних пропозицій щодо подальшого вдосконалення процесів правового регулювання суспільних відносин в Україні в напрямі реалізації цінностей та принципів правової держави. Автор наголошує на необхідності підвищення ефективності забезпечення прав і свобод людини в Україні через прийняття законів, спрямованих на підняття рівня соціальних гарантій, а також на унеможливлення будь-яких обмежень політичних прав громадян. Пропонується ухвалення ряду законів у сфері реалізації судово-правової реформи, звертається увага на важливість збалансування повноважень окремих гілок державної влади в контексті запровадження і реалізації політичної реформи. В цьому сенсі граничної ваги набуває прийняття закону “Про опозицію і опозиційну діяльність”, нової редакції законів “Про Президента України”, “Про Раду національної безпеки і оборони України”, внесення відповідних змін до Регламенту Верховної Ради України.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Гринюк Р.Ф. Ідея правової держави: теоретико-правова модель і практична реалізація. - К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре””, 2004. - 388 с.

2. Гринюк Р.Ф. Принцип верховенства права: теоретико-правові проблеми визначення // Правничий часопис Донецького університету. - 2002. - № 2(8). - С.5-9, 13.

3. Гринюк Р.Ф. Співвідношення понять “права” і “закону” в політико-правовій теорії Т. Гоббса // Вісник Донецького університету. Серія: економіка і право. - 2003. - Вип.1. - С.233-238.

4. Гринюк Р.Ф. Правова держава: теоретико-методологічні проблеми співвідношення держави і права // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. - Вип.18. - С.26-34.

5. Гринюк Р.Ф. Поняття “загального блага” (bonum commune) в контексті формування теорії правової держави // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. - Вип.19. - С.54-61.

6. Гринюк Р.Ф. Правова культура і її роль в становленні та розвиткові правової держави // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. - Вип.20. - С.31-39.

7. Гринюк Р.Ф. Правотворчість в сучасній Україні: від пострадянської до правової держави // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. - Вип.21. - С.32-39.

8. Гринюк Р.Ф. Питання взаємодії громадянського суспільства та правової держави в правовій теорії Б. Чичерина // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. - Вип.22. - С.148-155.

9. Гринюк Р.Ф. Проблеми аналізу взаємодії держави і права в концепції правової держави Б. Кістяківського // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2003. - №11. - С.97-105.

10. Гринюк Р.Ф. Обґрунтування принципу обмеженості держави правом у теорії організації державної влади М. Палієнка // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2003. - № 12. - С.86-96.

11. Гринюк Р.Ф. Поняття законності та її вплив на процес розбудови правової держави // Правничий часопис Донецького університету. - 2003. - №1 (9). - С.3-9.

12. Гринюк Р.Ф. Специфіка розуміння права і правової держави у концепції С.Дністрянського // Правничий часопис Донецького університету. - 2003. - № 2(10). - С.3-10.

13. Гринюк Р.Ф. Забезпечення контролю за дотриманням прав людини і громадянина як умова становлення і розвитку правової держави // Правничий часопис Донецького університету. - 2004. - №2(12). - С.9-18.

14. Гринюк Р.Ф. Співвідношення природного і позитивного права та розвиток правової держави у поглядах П. Юркевича // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2004. - №2-3. - С.17-28.

15. Гринюк Р.Ф. Поняття “правового державного ладу” та “правового громадянського суспільства” І. Канта у контексті розвитку теорії правової держави // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2004. - №4. - С.5-15.

16. Гринюк Р.Ф. Конституційні аспекти співвідношення правової держави і узаконення державної влади // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2004. - № 5. - С.5-15.

17. Гринюк Р.Ф. Обмежувальна роль конституції у забезпеченні функціонування правової держави // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2004. - № 6. - С.13-24.

18. Гринюк Р.Ф. Значення принципу поділу влади у становленні правової держави та актуальні проблеми його реалізації в Україні // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2004. - №7. - С.23-34.

19. Гринюк Р.Ф. Формальний та матеріальний аспекти у дослідженні правової держави: проблеми теоретико-методологічного аналізу // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2004. - №10. - С.5-16.

20. Гринюк Р.Ф. Парламентаризм у правовій державі // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. - Вип.24. - С.126-134.

21. Гринюк Р.Ф. Конституційно-правовий статус особи та його забезпечення в умовах становлення правової держави // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2004. - Вип.25. - С.154-162.

22. Гринюк Р.Ф. Судова влада як фундаментальний чинник становлення правової держави в Україні // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2005. - № 2. - С. 27-36.

23. Гринюк Р.Ф. Розвиток інституту омбудсмана в Україні // Матеріали підсумкової наукової конференції Донецького національного університету за період 2001 - 2002 років. - Донецьк: ДонНУ, 2003. - С.25-27.

24. Гринюк Р.Ф. Роль Конституції у правовій державі // Материалы итоговой научной конференции Донецкого национального университета за период 2003-2004 г.г. - Донецк: ДонНУ, 2005. - С. 48 - 51.

25. Гринюк Р.Ф. Інституційні основи забезпечення конституційних прав і свобод людини в Україні // Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні: Матеріали VІ Всеукраїнської науково-практичної конференції. - Острог, 2005. - С. 96-97.

26. Гринюк Р.Ф. Форми узаконення державної влади в умовах правової держави// Від громадянського суспільства до правової держави: Матеріали І Міжнародної науково-практичної конференції. - Харків, ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2006.- С.22-28.

27. Гринюк Р.Ф. Методологічні способи тлумачення принципу верховенства права // Верховенство права: питання теорії і практики: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. - К.: Українське право, 2006. - № 1(19). - С. 72-79.

28. Гринюк Р.Ф. Актуальні проблеми “праводержавності”: Конституційно-правовий статус особи в Україні // Трансформація політики в право: різні традиції та досвіди: Матеріали міжнародної наукової конференції. - Харьків, Вид-во “Право”, 2006. - С. 260-262.

АНОТАЦІЯ

правовий держава юридичний

Гринюк Р.Ф. Теоретична модель правової держави і проблеми її реалізації в сучасних умовах. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. - Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. - Харків, 2007.

Дисертація присвячена комплексному аналізу моделі правової держави з погляду виділення в ній трьох складових елементів теоретико-методологічного аналізу, якими є історико-правова, теоретико-правова та нормативно-правова реконструкція моделі правової держави. При цьому, обґрунтована таким чином теоретична модель правової держави розглядається автором у контексті сучасних проблем її практичної реалізації у конституційно-правовій практиці як зарубіжних держав, так і України. У роботі вперше виділено три базові складові дослідження феномену праводержавності і запропоновано шляхи взаємоузгодження різних теоретико-методологічних підходів до формування концепту правової держави в сучасній юридичній науці. У дисертації розроблено і запропоновано загальну класифікаційну модель методів дослідження правової держави, уточнено зміст застосованих у сучасній юридичній науці формального та матеріального підходів в аналізі поняття правової держави, здійснено порівняльний аналіз різних моделей правової держави, проведено дослідження співвідношення процесів практичної реалізації моделей правової та демократичної держави. На основі опрацьованого в дисертації матеріалу досліджено тенденції розвитку праводержавності в сучасних умовах вітчизняного державотворення, визначені базові проблеми практичної реалізації моделі правової держави, запропоновані конкретні шляхи їх вирішення, а також проаналізовано критерії визначення ефективності процесів формування праводержавності в Україні.

Ключові слова: правова держава, принципи праводержавності, суспільство, громадянин, закон, демократія, конституціоналізм, правова культура, законотворчість, нормативно-правові механізми.

АННОТАЦИЯ

Гринюк Р.Ф. Теоретическая модель правового государства и проблемы ее реализации в современных условиях. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора юридических наук по специальности 12.00.01 - теория государства и права; история политических и правовых учений. - Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого. - Харьков, 2007.