Організаційно-правове забезпечення управління державним майном в Україні

Крім того, за змістом управлінського впливу методи державного управління у сфері управління державним майном поділяються на методи прямого і непрямого (опосередкованого) впливу. Суть перших зводиться до прямого чи так званого позаекономічного впливу на об'єкти управління шляхом видання обов'язкових до виконання велінь (приписів, заборон), а других - до опосередкованого впливу на об'єкти управління через їх матеріальні інтереси. Саме тому досить часто зазначені методи називають адміністративними і економічними. Проте такий поділ, вважає дисертант, є умовний, оскільки економічні важелі також відтворюються у відповідних правових формах. У такому сенсі більш точнішою є позиція тих авторів, які поділяють методи державного управління на прямі і непрямі, які з правової точки зору в будь-якому випадку є правовими. Різниця між ними полягає лише в характері способів упливу на об'єкти управління.

У Висновках в узагальненому вигляді сформульовані найбільш суттєві результати дисертаційного дослідження, наведені теоретичні узагальнення й нове вирішення наукового завдання організаційно-правового забезпечення управління державним майном в Україні, які зводяться до наступних положень:

Ключовим терміном для характеристики управління державним майном об'єктивно є поняття держави та її основне соціально-політичне призначення, що відображається в її функціях, для реалізації яких держава об'єктивно повинна мати у власності відповідне майно, що становить матеріальну основу здійснення її завдань і функцій.

Держава як суб'єкт права державної власності відрізняється від інших суб'єктів права власності. Оскільки специфічною рисою держави є те, що вона поєднує в собі властивості суб'єкта права власності і суб'єкта політичної влади, що створює своєрідну методологічну основу для дослідження проблематики управління державним майном.

Держава виступає як особливий власник, зміст суб'єктивного права якого має ряд істотних особливостей. Йдеться про те, що відносини, які виникають у процесі здійснення нею правомочностей щодо володіння, користування і розпорядження державним майном, є управлінськими відносинами, які регулюються здебільшого нормами адміністративного права.

Зміст управлінської діяльності у сфері управління державним майном відображається у цілях (завданнях), функціях та методах діяльності органів виконавчої влади, до повноважень яких віднесено управління державним майном у межах традиційних правомочностей володіння, користування та розпорядження майном, які у сукупності складають зміст права державної власності.

В Україні існує розгалужена система нормативно-правових актів, що безпосередньо чи опосередковано впливають на процес управління державним майном. Ця системи включає конституційний, законодавчий та підзаконний рівень регулювання суспільних відносини, що складаються у сфері управління державним майном. Стрижнем цієї системи є Конституція України, яка визначає цілі, завдання управління державним майном та створює першооснову для законодавчого регулювання суспільних відносин у цій сфері.

У сучасних умовах держава здійснює управління державним майном через розгалужену систему всіх органів державної влади. Однак в адміністративно-правовому аспекті ключова роль у механізмі управління державним майном належить насамперед органам виконавчої влади. Їх система включає такі основні ланки: Кабінет Міністрів України як вищий орган в системі органів виконавчої влади; центральні органи виконавчої влади; місцеві органи виконавчої влади.

Ключова роль в управлінні державним майном належить Кабінету Міністрів України, як вищому органу в системі органів виконавчої влади, а також міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, які здійснюють управління у вузько визначених сферах суспільного життя, включаючи сферу управління державним майном. Серед цих органів ключова роль належить Фонду державного майна України як центральному органну виконавчої влади зі спеціальним статусом, що зумовлює об'єктивну потребу прийняття відповідного Закону України „Про Фонд державного майна”.

Методологічною засадою для характеристики управління державним майном є поняття форми державного управління, яка є способом вираження змісту відповідного управління. У процесі управління держаним майном використовується весь арсенал форм управлінської діяльності, які властиві органам виконавчої влади. Цим формам притаманні здебільшого такі ж самі риси, які властиві формам управлінської діяльності органів виконавчої влади в інших сферах державного управління. Їх характерною особливістю є те, що вони спрямовані на реалізацію завдань і функцій держави у сфері ефективного використання і розпорядження державним майном.

Органам виконавчої влади, що здійснюють управління державним майном, притаманні правові і неправові форми діяльності. При цьому провідною формою управління державним майном є насамперед видання правових актів управління. Ця форма діяльності органічно пов'язується з такими правовими формами здійснення функцій держави як правотворча, правозастосовна та правоохоронна, які притаманні для всіх органів державної влади.

У сфері управління державним майном, на відміну від інших сфер, досить поширеною є така форма управління як адміністративний договір. Ця форма управління опосередковує відносини насамперед з приводу виконання функцій з управління пакетом акцій, що належить державі, а також поточного управління (керівництва) державним підприємством на умовах контракту.

Органи управління державним майном використовують також і неправові форми управлінської діяльності, до яких відносяться різноманітні організаційні дії (заходи), а також різноманітні матеріально-технічні операції, які мають допоміжне значення.

Важливими елементами змісту управління державним майном є методи управління, які традиційно поділяються на: методи переконання і примусу; методи прямого і непрямого (опосередкованого впливу). Відповідні види методів державного управління використовуються і в сфері управління державним майном. Так за допомогою методів переконання забезпечується ефективне використання державного майна, що відображається у проведенні різноманітних виховних (включаючи правове виховання), роз'яснювальних, рекомендаційних, заохочувальних та інших заходів як морального, так матеріального характеру.

У процесі безпосереднього управління державним майном досить широко використовується методи примусу, характерної особливістю яких є те, що вони спрямовані на попередження, припинення правопорушень та відновлення майнових інтересів держави.

Сутність прямих (адміністративних) методів у сфері управління державним майном відображається у владному забезпеченні належної поведінки учасників управлінських відносин, що виникають з приводу володіння, використання та розпорядження державним майном, а непрямих (економічних) в опосередкованому впливі на об'єкти державного управління у цій сфері.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ВИКЛАДЕНІ В НАСТУПНИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

Пількевич В.Л., Дунаєвський В.І. Деякі питання компетенції органів приватизації щодо управління державним майном господарських товариств, створених в процесі приватизації // Підприємництво, господарство і право. - 2001. - № 3. - С. 109-111.

Пількевич В.Л. Деякі питання щодо компетенції центральних органів виконавчої влади з управління державним майном та орендними відносинами // Підприємництво, господарство і право. - 2001. - № 6. - С. 70-71.

Пількевич В.Л., Бабич К.Н. Питання законодавчо-нормативного врегулювання орендних відносин та їх юридично-організаційні аспекти на сучасному етапі // Підприємництво, господарство і право. - 2002. - № 7. - С. 60-61.

Пількевич В.Л. Конституційно-правові основи управління державним майном // Вісник Академії правових наук України. - 2006. - № 1(44). - С. 82-90.

Пількевич В.Л. Форми та методи управління державним майном: адміністративно-правові аспекти // Теорія і практика інтелектуальної власності. - 2006. - № 2(28). - С. 48-56.

Пількевич В.Л., Бабич К.Н. Реалізація Закону України “ Про професійних творчих працівників та творчі спілки” щодо забезпечення передачі нерухомого майна у власність творчих спілок // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. - 1999. - Травень. - С. 56-57.

Пількевич В.Л., Дунаєвський В.І. Деякі питання щодо процесу управління державним майном , яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених в процесі приватизації, але перебуває на їх балансі // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. - 2000. - № 3. - С. 72-74.

Пількевич В.Л., Бабич К.Н. Деякі питання компетенції державних органів влади, нормативне та організаційне забезпечення щодо власності майна національних творчих спілок України // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. - 2000. - № 5. - С. 62-64.

Пількевич В.Л., Дунаєвський В.І. Щодо питання практичного застосування методики оцінки ефективності прийняття управлінських рішень стосовно державного майна, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених в процесі приватизації // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. - 2001. - № 9. - С. 61-63.

Размещено на Allbest.ru