Загальна характеристика джерел екологічного права

* розвиток міжнародного співробітництва щодо збереження біорізноманіття природи, охорони озонового шару атмосфери, запобігання антропогенній зміні клімату, захисту лісів і лісовідновлення, транскордонного забруднення довкілля, відновлення природного стану Дніпра, Дунаю, Чорного і Азовського морів

Державна система екомоніторингу довкілля є інтегрованою інформаційною системою, що здійснює збирання, збереження та оброблення екологічної інформації для відомчої та комплексної оцінки і прогнозу стану природних середовищ, біоти та умов життєдіяльності, вироблення обгрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних соціальних, економічних та екологічних рішень на всіх рівнях державної виконавчої влади, удосконалення відповідних законодавчих актів, а також виконання зобов'язань України з міжнародних екологічних угод, програм, проектів і заходів.

Екологічний моніторинг довкілля здійснюється за довгостроковою державною програмою, яка визначає спільні, узгоджені за цілями, завданнями, територіями та об'єктами, часом (періодичністю) і засобами виконання дії відомчих органів державної виконавчої влади, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності.

Суб'єктами Державної системи екологічного моніторингу довкілля, відповідальними за обов'язкове здійснення Державної програми екомоніторингу довкілля, є міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, які згідно з своєю компетенцією отримують і обробляють дані про стан довкілля і виробляють відповідні рішення щодо нормалізації або поліпшення екологічної обстановки, раціонального використання і забезпечення якості природних ресурсів.

Об'єктами інформатизації в Державній системі екомоніторингу довкілля України є процеси відомчої екологічної діяльності та їх інтеграція на локальному, адміністративно-територіальному і державному рівнях, які відповідно охоплюють:

* території промислово-міських агломерацій, санітарно-захисних зон великих підприємств, в тому числі АЕС, великих водоймищ, природоохоронних зон та інших спеціально визначених просторових одиниц;

* територію Автономної Республіки Крим та території областей України;

* території промислово-економічних регіонів, басейнів великихрічок та України в цілому.

* територія країни за ступенем екологічної небезпеки поділяється на зони, для яких встановлюються нормативи, які дозволяють чи забороняють види виробничої, господарської та іншої діяльності, що враховують екологічні, соціальні та економічні умови.

Основні пріоритети охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів

Витрати на реалізацію природоохоронних програм і заходів потребують значних коштів. Однак протягом найближчих 5 - 10 років країна буде дуже обмежена у коштах, необхідних для поліпшення стану навколишнього природного середовища та забезпечення раціонального використання природних ресурсів. Тому необхідно чітко визначити пріоритетні напрями та проблеми з метою відпрацювання реалістичних, ефективних та економічно вигідних рішень. З цією метою, виходячи з реального екологічного стану території України, необхідно враховувати такі основні критерії і чинники:

* погіршення здоров'я людей через значну забрудненість довкілля;

* втрати, що призводять до зниження продуктивності народного господарства, зумовлені збитками або руйнуванням фізичного капіталу і природних ресурсів;

* погіршення стану або загроза завдати непоправної шкоди біологічному та ландшафтному різноманіттю і, зокрема лукам, пасовищам, озерам, водоймам, річкам, землям, лісовим, прибережним і морським екосистемам, гірським районам;

* еколого-економічну ефективність природоохоронних заходів.

*До основних пріоритетів охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів належать:

1. гарантування екологічної безпеки ядерних об'єктів і радіаційного захисту населення та довкілля, зведення до мінімуму шкідливого впливу наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

2. поліпшення екологічного стану басейнів рік України та якості питної води;

3. стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону;

4. будівництво нових та реконструкція діючих потужностей комунальних очисних каналізаційних споруд;

5. запобігання забрудненню Чорного та Азовського морів і поліпшення їх екологічного стану;

6. збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, заповідна справа.

Для досягнення цього передбачається вирішення таких завдань:

* зменшення до мінімуму рівня радіаційного забруднення;

* захист повітряного басейну від забруднення, насамперед у великих містах і промислових центрах;

* захист і збереження земельних ресурсів від забруднення, виснаження і нераціонального використання;

* збереження і розширення територій з природним станом ландшафту, посилення природоохоронної діяльності на заповідних і рекреаційних територіях;

* підвищення стійкості та екологічних функцій лісів;

* знешкодження, утилізація та захоронення промислових та побутових відходів;

* запобігання забрудненню морських і внутрішніх вод, зменшення та припинення скиду забруднених стічних вод у водні об'єкти, захист підземних вод від забруднення;

* збереження та відродження малих річок, здійснення управління водними рес-ми на

* основі басейнового принципу;

* завершення створення державної системи моніторингу навколишнього природного середовища;

* створення системи прогнозування, запобігання та оперативних дій у разі надзвичайних ситуацій природного і природно-техногенного походження;

* забезпечення екологічного супроводу процесу конверсії військово-промислового комплексу;

* здійснення заходів щодо екологічного контролю за діяльністю Збройних Сил України;

* розробка механізмів реалізації схем природокористування;

* впровадження дійових економічних складових впливу на систему природокористування;

* створення системи екологічної освіти, виховання та інформування.

Державна політика у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки реалізується через окремі міждержавні, державні, галузеві, регіональні та місцеві програми, які спрямовуються на втілення визначених пріоритетів.

Висновок

Нормативно-правові акти як джерела екологічного права поділяються також на акти органів законодавчої й виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а також інші джерела екологічного права. Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади приймає, крім законів, нормативно-правові акти у форміпостанов.

Як правило, цими актами уточнювались строки й порядок введення в дію законів. Однак ряд постанов Верховної Ради України мають характер самостійного нормативно-правового акта і виступають джерелом екологічного права. До таких актів належить, наприклад, постанова Верховної Ради від 29 жовтня 1992 року “Про Червону книгу України”, якою затверджено Положення про цю книгу.

Судова практика, не будучи джерелом екологічного права, водночас відіграє позитивну роль у правильному його застосуванні й зміцненні законності у сфері екологічних відносин. Особливе значення тут має передбачене Законом України “Про судоустрій” (2001 р) право Пленуму Верховного Суду України і Пленуму Вищого господарського суду України надавати судам роз'яснення з питань застосування законодавства при розгляді відповідних справ на основі узагальнення судової практики. Пленуми Верховного Суду України та Вищого господарського суду України за роки незалежності неодноразово приймали постанови про практику розгляду судами справ про відповідальність за порушення екологічного, земельного, лісового законодавства тощо. Ці постанови не містять нових правових норм, а надають тлумачення чинних законів і підзаконних актів. Вони орієнтують суди на одноманітне застосування законів судами України. Певною мірою це компенсує застосування судового прецеденту, властивого для англосаксонської системи права.

Перелік використаної літератури

1. Конституція України загальна редакція від 12.04.2012

2. ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» загальна редакція від 05.01.2013 р.

3. ЗУ«Про міжнародні договори України» загальна редакція від 29.06.2004 р.

4. Білявський Г.О. та ін..-Основи екології-2-ге видання-К.Либідь

5. Андрейцев В.І. Екологічне право:Курс Лекцій:Навч.Посібник для юрид.фак.вузів.- К-Вентурі

6. Екологічне право України: О.С.Баб'як, П.Д.Біленчук, Ю.О.Чирва.

7. Екологічне право України.Академічний курс:Підручник/За заг. ред. Ю. С. Шемшученка Київ"Юридична думка"2005.

8. А.П.Гетьман, М.В.Шульга Екологічне право України: Підручник Харків «Право» 2005.р

9. ЗУ «Про арбітражний суд» загальна редакція від 01.06.2002

10.Екологічне право:Навчальний посібник-Комарницький В.М., Шевченко В.І.,Єлькін С.В.- 2006 р.

11. Екологiчне право України-Дмитренко I.А. 2001

12. Бринчук М. М. Экологическое право. -- М., 2004.

13. Екологічне право України / За ред. А. П. Гетьмана та М. В. Шульги. - X., 2005 р.

14. Кравченко С. М., Андрусевич А. О., Бонайн Док. Е. Актуальні проблеми міжнародного права навколишнього середовища. -- Львів, 2002.

Размещено на Allbest.ru