Вчення про жертву злочину: соціально-правові основи

Аналіз тенденцій віктимізації надав можливості висловити положення про те, що існують гомеостатичні зв'язки між злочинністю і віктимізацією: у випадках, коли суспільство стурбоване станом злочинності, - чим вище злочинність, тим нижче віктимізація; і навпаки, стабільність соціальних відносин, знижуючи страх перед злочинністю, вирівнює показники віктимізації і злочинності. Ризик віктимізації пов'язаний з дефектами способу життя і повсякденної активності, так само як і з індивідуальними відхиленнями, що проектуються ними. Як і в інших європейських країнах, час віктимізації тяжіє до вечора і ночі (насильницькі злочини - вечір/ніч, крадіжки - ніч). Загальна характеристика потерпілих в Україні також нічим не відрізняється від їхнього стандартного розподілу серед інших європейських держав. Пік віктимізації за віком припадає на 16-24 роки, за винятком крадіжок особистого майна, що зберігають стійку тенденцію щодо рівномірного розподілу між усіма віковими групами. Віктимізація щодо злочинів проти особистості у чоловіків у два, два з половиною рази вища, ніж у жінок. У майнових злочинах також превалюють чоловіки, хоча різниця не так помітна. Особи, що знаходяться в шлюбі, менш віктимізовані, ніж неодружені і вдівці. Маргінальність і низький рівень прибутку є супутниками віктимізації. Разом із тим, з ростом прибутків росте і страх перед пограбуваннями, а, отже, і ймовірність бути пограбованими. У роботі наводяться аргументи на користь того, що ризик віктимізації залежить також від ряду індивідуальних факторів соціалізації майбутньої жертви в дитинстві (неправильне виховання, відсутність такого, невдалий шлюб батьків, домінування в родині одного з батьків, соціальне відчуження дитини), а також індивідуальних психологічних факторів (низька самооцінка, пригніченість, психопатії, невротизм, професійні фрустрації, психосексуальні травми, фобії), антигромадського способу життя, досвіду і частоти попередньої віктимізації, девіантної поведінки потенційної жертви.

У підрозділі 5.3. «Тенденції віктимізації і шляхи поводження з жертвами злочинів» висловлюється припущення, що віктимізаця і злочинність як соціальні процеси багато в чому визначаються загальною характеристикою і станом культури суспільства, що організує людське життя в цілому. Соціальні потреби, переконання, цінності і норми формують історичні типи віктимної і злочинної поведінки, впливаючи на зміну систем соціального контролю і ставлення до жертв злочинів. При цьому є підстави припускати, що кожне покоління відтворює і передає визначені типи віктимної і злочинної поведінки своїм нащадкам. Зазначені типи багато в чому генеруються культурою спільності, і їхня зміна, перетворення залежить від зміни (перетворення) інших матеріальних і соціальних умов життя суспільства.

Історична зміна типів злочинної поведінки, збільшення інтенсивності кримінальної активності, схоже, супроводжувалося природними змінами типів жертв злочинів (від багатого перехожого - до члена родини, статусно-рольової жертви і, нарешті, - до деперсонифікованого члена суспільства). Героїзм, ритуальна жертовність, повсякденна і патологічна віктимність переплітаються і взаємодіють точно так само, як і інші інтра- і екстравертовані типи девіантної поведінки, що залежать багато в чому від зміни культури суспільства, від зміни типових форм злочинної поведінки в процесі соціально-детермінованих змін форм групової моралі і нормосвідомості. У роботі відстоюється точка зору, відповідно до якої і злочинність і віктимність виступають своєрідними формами адаптації процесу девіантності до процесу змін соціальної структури. Законодавчо, та й морально не підкріплені суспільні відносини і форми власності, що знову утворюються, породжують нову структуру злочинності і процесуально пов'язаної з нею віктимності. Зміни сучасного світоустрою в процесі чергового переділу власності в загальнопланетному масштабі волею-неволею супроводжуються структурною зміною злочинності і темпів її росту, збільшенням стихійної віктимізації, зменшенням почуття общинної солідарності і залежності в процесі урбанізації. Зазначені зміни призводять, відповідно, до збільшення страху перед злочинністю і суспільних прагнень до підвищення власної безпеки, захищеності націй, громади, індивіда від будь-яких видів погроз.

Розділ шостий роботи «Організація поводження з жертвами злочинів і віктимологічна профілактика» складається з чотирьох підрозділів, у яких послідовно розкриваються характеристики сучасної віктимологічної політики, особливості правових характеристик організації поводження з жертвами злочину, особливості концепції індивідуальної віктимологічної профілактики.

У підрозділі 6.1. «Віктимологічна політика і профілактика злочинів» розглянуті проблеми загальної характеристики віктимологічної політики, принципів і задач віктимологічної профілактики, співвідношення віктимологічної політики і профілактики злочинів. Стверджується, що віктимологічна політика, покликана за допомогою захисту жертв злочинів і організації справедливого поводження з ними знизити конфліктність і тим самим сприяти обмеженню злочинності і девіантності в суспільстві. Віктимологічна політика - це діяльність по створенню адекватної правової бази, правозастосовчої практики, правової ідеології і їхнього ресурсного забезпечення, що спрямована на обмеження віктимізації громадян, зниження конфліктності та девіантности в суспільстві й інтеграцію потенційних потерпілих від злочинів і актів зловживання владою в нормальному житті.

У роботі описані основні напрямки і принципи віктимологічної політики сучасної держави, що можуть бути зведені до: відпрацьовування питань організації міжнародно-правового захисту жертв злочинів; створення механізмів реституції і компенсації потерпілим від злочинів у рамках міжнародного права; створення модельних законів про права жертв злочинів і зловживання владою в рамках конституційного права; узгодження системи керування і поводження з жертвами злочинів, розвитку моделей віктимологічного моніторингу, організації системи віктимологічної профілактики в рамках адміністративного права; вирішення питання про місце і роль потерпілого в механізмі злочинної поведінки, його кримінально-правовому значенні; визначення проблеми жертви злочину і посткримінальної поведінки, кримінально-правового компромісу та компенсації; ролі жертви в процесі призначення і виконання покарання, ресоціализації злочинців у рамках кримінального та кримінально-виконавчого права; змін положення потерпілого у кримінальному процесі, забезпечення процесуальних гарантій дотримання прав людини в рамках кримінально-процесуального права.

Організація системи виконання законодавства, спрямованого на забезпечення прав жертв злочинів і організацію справедливого поводження з ними; організація віктимологічної ідеології, спрямованої на переорієнтацію суспільства з проблем злочинця на проблеми жертв злочинів як на рівні простих громадян, так і співробітників правоохоронних органів; організація системи ресурсного забезпечення діяльності по поводженню з жертвами злочинів і жертвами зловживання владою; зміцнення взаємодії між громадянами і системою кримінальної юстиції є не менш важливими напрямками віктимологічної політики держави і віктимологічної профілактики злочинів.

Порівняльний аналіз показав, що логіка віктимологічної законотворчості йде шляхом формування загальних принципових положень, що стосуються організації поводження з жертвами злочинів з їх наступною конкретизацією в нормах, що регламентують окремі сторони взаємодії жертв злочинів із системою кримінальної юстиції і конкретні механізми реалізації таких прав. Зазначені напрямки повинні здійснюватися також у процесі виявлення чи усунення нейтралізації факторів, обставин, ситуацій, що формують віктимну поведінку й обумовлюють вчинення злочинів, виявлення груп ризику і конкретних осіб із підвищеним ступенем віктимності і впливу на них з метою відновлення чи активізації їхніх захисних якостей, а також розробки чи удосконалювання вже наявних спеціальних заходів захисту громадян від злочинів і наступної віктимізації. Немає потреби говорити, що цим шляхом повинна пройти й Україна.

Підрозділ 6.2. «Компенсація як основний елемент справедливого поводження з жертвами злочинів» розглядає проблему аналізу компенсації як форми реалізації кримінальної відповідальності громадянина і держави перед потерпілим. Якщо в першому випадку компенсація являє собою міру реалізації кримінальної відповідальності, призначувану судом, поряд із покараннями, то в другому, - це форма відновлення соціальної справедливості, що концептуально виходить із примата і гарантованості прав особистості в демократичному суспільстві. У підрозділі описуються правові основи організації компенсації жертвам злочинів, здійснюється порівняльний аналіз законодавства, присвяченого компенсації, висловлюються аргументи і пропозиції з приводу форми і структури законодавства, що захищає права жертв злочинів в Україні. Відповідно до положень Декларації Основних принципів правосуддя для жертв злочинів і жертв зловживання владою, для реалізації своїх зобов'язань перед жертвами держави повинні сприяти створенню, зміцненню і розширенню національних фондів. Якщо ж вони не в змозі відшкодувати жертві заподіяний їй збиток, то припускається створення інших фондів (формованих за общинним і регіональним принципами). Найбільш розроблене законодавство в області забезпечення компенсації жертвам злочинів передбачає, як правило, досить диференційоване число прохачів (жертви, родичі, утриманці, туристи), обмежені підстави застосування компенсаційних програм (поширення компенсації на насильницькі злочини проти особистості і, частково, майнові злочини) і чітко визначені джерела фінансування (витрати і штрафи, що накладаються на злочинців, держбюджет).

Викладене дозволило запропонувати у підрозділі 6.3. «Перспективи розвитку законодавства про поводження з жертвами злочинів в Україні» наступну схему створення віктимологічного законодавства в Україні: а) розробка і прийняття пілотної програмної Державної концепції допомоги жертвам злочинів. Концепція повинна визначити принципи, та основні напрямки формування системи державної і недержавної допомоги жертвам злочинів, а також особливості структурного, ресурсного і матеріального фінансування системи державної підтримки жертв за допомогою коштів, отриманих за рахунок накладення на злочинців додаткових судових витрат; б) розробка і прийняття, з урахуванням аналізу дії Державної програми, закону «Про охорону прав жертв злочинів», що, поряд з іншим спеціальним віктимологічним законодавством, захищав би визначені категорії населення. Названий закон повинен визначити основи правової, соціальної і матеріальної допомоги жертвам злочинів, їх родичам і утриманцям. Послідовне рішення питань організації правової бази поводження з жертвами злочинів у стані, на наш погляд, з мінімальними витратами і максимумом ефективності сприяти зниженню рівня напруженості в українському суспільстві й обмеженню злочинності.

Розглядаючи особливості кримінально-правового захисту жертв злочинів та перспективи їх розвитку, у роботі детально аналізуються віктимологічні проблеми криміналізації; проблеми відображення правового положення жертв у кримінальному законі, та вченні про злочин, вченні про покарання та призначення покарання. Видається, що реалізація принципу соціальної справедливості в кримінальному праві саме є тією віктимологічно значущою темою, вирішення якої неможливе без теоретичного аналізу поведінки і очікувань потерпілих від злочинів. Забезпечення соціальної справедливості в процесі криміналізації, призначення і виконання покарання, оптимізація поведінки злочинців і жертв, встановлення ефективного соціального контролю і скорочення елементів примусового впливу на людей - от далеко не повний перелік напрямків, вивчення закономірностей функціонування яких з позицій жертв злочинів може дати нам нове знання в кримінально-правовій теорії і практиці.

Робиться висновок про те, що, незважаючи на загальну роль визначення поведінки та статусу жертв при кваліфікації злочинів, необхідність підвищення захисту жертви потребує послідовного відображення деяких положень у Загальній частині Кримінального кодексу. Зокрема, це стосується закріплення принципу пасивного громадянства при визначенні меж чинності кримінального закону, описанні поняття жертв злочинів у розділі, присвяченому суб'єктам злочинів, ширшого застосування кримінально-правового компромісу та інших методик ресторативної юстиції в кримінальному праві, зокрема інституту кримінально-правової компенсації. Так, на думку автора, відшкодування збитків з позицій віктимологічної теорії служить не тільки інтересам приватної особи, але розглядається як соціальна проблема, суспільний інтерес, що підлягає захисту й охороні в рамках кримінально-правових відносин. При цьому виконання стягнення наділене додатковими примусовими характеристиками з боку держави і його органів, несе «заряд» негативного ставлення держави до вчиненого. По суті справи, кримінально-правова компенсація служить кримінально-правовою мірою, що застосовується разом із покаранням з метою відновлення соціальної справедливості, загальної і спеціальної превенції злочинів і виражається у відшкодуванні матеріального і морального збитку, заподіяного злочином.

Дотримання й охорона прав інтересів жертв злочину в кримінально-правових відносинах припускають можливість висловити пропозицію про необхідність впровадження міри кримінально-правової компенсації й в українське законодавство. Уявляється, що розділ Кримінального кодексу «Покарання і його види» може бути доповнений статтею 52-1 у наступній редакції:

«Стаття 52-1 Компенсація

Засуджена особа може бути за вироком суду зобов'язана виплатити компенсацію завданих нею збитків на користь потерпілому від злочину. Компенсація може бути призначеною поруч із усіма видами покарання та іншими мірами відповідальності».

Підрозділ 6.4. «Основи організації індивідуальної віктимологічної профілактики» присвячений опису основних принципів індивідуальної віктимологічної профілактики і розробці стратегій попередження і нейтралізації криміногенного конфлікту. Індивідуальна віктимологічна профілактика являє собою діяльність державних органів, установ, організацій і громадян, спрямовану на виявлення, обмеження і нейтралізацію факторів, що сприяють конкретній особі ставати жертвою злочину. У цьому зв'язку автором робиться спроба визначення стратегії і тактики попередження злочинів крізь призму концепції безпечної поведінки. У роботі доводиться, що автономія поведінки, спонтанність, щирість, інтеграція з оточенням, турбота про людей, про їхнє благополуччя, захист живої і неживої природи є основою, на якій базується безпечна поведінка.

У силу цього в роботі визначається, що пізнання власних сил, оцінка власних можливостей, недоліків і переваг як потенційної жертви злочинного зазіхання, підготовка і психологічна готовність до ймовірного кримінального нападу; правильна оцінка супротивника і ситуації, в якій відбувається зазіхання; визначення правильної тактики поведінки в кримінальній ситуації, - є основними принципами стратегії особистої безпеки й індивідуальної віктимологічної профілактики злочинів.

Висновки

У висновках дисертаційного дослідження формулюються та викладені загальні підсумки та пропозиції щодо розробки наукових, суспільних та правових основ теорії кримінальної віктимології як вчення про жертву злочину, зокрема такі, що стосуються:

необхідності нейтралізації соціального, економічного і політичного відчуження особистості як передумови розвитку кримінальної віктимології як наукового напрямку, що забезпечує реалізацію цього процесу;

зазначення комплексного аналізу злочинності, основних параметрів взаємозв'язків злочинності та віктимізації, та змін у кримінологичній парадигмі як основ історичного формування кримінальної віктимології;

місця і ролі соціальних і політичних змін, історико-правових і світоглядних поглядів наприкінці ХХ століття у формуванні кримінальної віктимології та загальної теорії віктимології як спеціальної соціологічної теорії, що реалізує примат забезпечення особистої безпеки і захищеності над суспільною;

визначення специфіки загальної теорії віктимології, її структури та методів, постулатів, та спеціальних віктимологічних теорій середнього рівня, що виконують для суспільних наук роль додаткового інструменту у пізнанні взаємозв'язків між жертвами та суспільством;

визначення основ кримінальної віктимології як вчення про жертву злочину, міри поводження з жертвами злочинів та шляхів нейтралізації негативних соціальних впливів на жертв злочинів;

специфіки використання поняття «жертва злочину», його ознак та характеристик, опису основних типів жертв злочинів;

формування концепції безпечної активності як основи для опису та аналізу поняття кримінальної віктимності у сучасних умовах;

розгляду форм прояву кримінальної віктимності на матеріальному, інформаційному та духовному рівнях, опису її видів, та властивостей;

аналізу криміногенності віктимності на макрорівні, рівні малих соціальних груп та спільнот, індивідуальному рівні;

визначення основних закономірностей розподілу віктимізації у світі та в Україні, та особливостей взаємозв'язків віктимізації та злочинності;

визначення основних принципів поводження з жертвами злочинів (відповідальність, право на інформацію, захист, компенсацію, підтримку), схем компенсаційної підтримки потерпілих та їх відображення у проекті Державної концепції допомоги жертвам злочинів;

рекомендацій щодо необхідності впровадження мір кримінально-правової компенсації в українське законодавство;

визначення основних напрямків формування стратегії безпечної поведінки як ведучого заходу при формуванні віктимологічної профілактики злочинів.

Размещено на Allbest.ru