Інститут президентства у сучасному світі та в Україні

Українські вчені досі не дійшли спільної думки щодо того, які ознаки слід передусім брати до уваги, визначаючи систему влади. Тому в «складних випадках», як скажімо з Ірландією та Ісландією (їхня «складність» для дослідників зумовлюється тим, що в обох країнах президентів обирають усенародним голосуванням), О. Шаповал характеризує країни як такі, де функціонує напівпрезидентська, чи змішана, форма правління. Водночас у В. Погорілка (слідом за західними дослідниками) не виникає сумніву, що обидві держави є уособленням парламентської демократії. Отже, те, що називають президентством, може мати різні форму і зміст. Загалом проблеми у класифікації виникають із кількох причин. По-перше, визначаючи систему влади, дослідники замислювалися, брати до уваги положення, закладені в конституції стосовно облаштування структур влади, чи аналізувати реальний механізм, реальні повноваження й межі діяльності президента? Зрозуміло, що більший інтерес викликає реальне життя, реальні механізми влади. Але треба прагнути усвідомити й причини та наслідки, так би мовити, «відходу» від конституції. Відтак завдання науковця вловити ситуацію, коли конституція впродовж років чи навіть десятиліть залишалася незмінною, а система влади змінювалася. По-друге, відзначаючи напівпрезидентську систему правління як відмінну від президентської й парламентської, дослідники у визначенні її характерних рис застосовували різні підходи. М. Дюверже вважав, що суть напівпрезидентської форми правління полягає в тому, що парламентська й президентська фази правління просто чергуються. Дуже цікавим є дослідження Т. Ляшенко, яка виокремлює три моделі інституту президентства, характерні для країн Центральної Азії. Перша модифікація -- авторитарна модель з деякими елементами демократії, притаманна Киргизії й Казахстану. Наприклад, Конституція Киргизії, якщо порівнювати з конституціями інших країн Центральної Азії, створює найсприятливіші умови для формування демократичного політичного режиму. Проте й у ній бачимо перекіс на користь президентської влади. У Конституції Казахстану домінування президента над законодавчою і контроль над судовою владою забезпечені ще надійніше. Наприклад, формування Верховного суду є прерогативою Сенату, але оскільки Сенат фактично формується президентом, то й Верховний суд і вся судова система перебувають під рукою президента. Окрім того, Конституцію Казахстану значною мірою писали під конкретного президента і під конкретну ситуацію. Друга модифікація -- президентські республіки з декоративними елементами демократії, надзвичайно великими повноваженнями глави держави та фактичним прямим президентським правлінням у поєднанні з конституційно закріпленим, але абсолютно формальним розподілом гілок влади. Прикладом можуть бути дві держави -- Узбекистан і Таджикистан. У третьому випадку йдеться про надзвичайно своєрідну модифікацію авторитарної моделі: вона переростає навіть не в тоталітарний режим, а набуває рис східної деспотії. Як приклад можна згадати Туркменістан. С. Ніязов керує Туркменистаном з 1985 року -- спочатку як керівник ЦК компартії, а після розвалу СРСР -- як усенародно обраний президент. Формально країна є президентською республікою. Але її глава має фактично безмежні можливості. Розподіл законодавчої й виконавчої влади не здійснено навіть на конституційному рівні. Точніше, він нівелюється через те, що над ними стоїть вищий представницький орган -- Халк Маслахати (Народна рада). За конституцією цей орган поєднує функції обох гілок влади і висловлює вищу волю народу. Головою ради є сам президент. До її складу входять 2507 членів -- депутати, міністри, члени місцевих рад, голови міст і районів, аксакали, бавовнярі, діячі культури, які ухвалюють доленосні для країни рішення. Так, 1999 року Народна рада скасувала обмеження на президентський термін, і С. Ніязова оголосили пожиттєвим президентом. Рада повторно прийняла це рішення 2002 року. Окрім того, Конституцією Туркменістану забезпечено жорсткий і доволі відвертий контроль президента над судовою владою. Партійна структура в країні нерозвинена, преса існує лише офіційна. Будь-яка критика влади є неприпустимою, про опозицію взагалі не йдеться.

Джерела

1. Історія президентства // Офіційне Iнтернет-представництво Президента України

2. Кармазіна М. С. Президентство: український варіант. -- К.: Бланк-Прес, 2007. -- 365 с.

3. Ляшенко Т. Інститут президентства в країнах Центральної Азії // Політичний менеджмент -- 2006.

4. Романюк А. Україна після виборів -- перспективи відповідності демократичним стандартам

5. Сарторі Дж. Порівняльна конституційна інженерія: Дослідження структур, мотивів і результатів / Пер. з 2-го англ. вид. -- К.: АртЕк, 2001. -- 211 с.

6. Шугарт М. Президентские системы / М. С. Шугарт, Дж. М. Кэр // Современная сравнительная политология. -- М.: МОНФ, 1997. -- 320 с.

7. Конституція України. Розділи ІV - VІ.

8. Коментар до Конституції України. - К., 1996.

9.Основи Конституційного права України. - К.: Юрінком, 1997.

10. Шаповал В.М., Конституційне право зарубіжних країн. К.: Артек, Вища шк., 1997.

Размещено на Allbest.ru