Поняття та сутність Конституції

Реалізація Конституції України

Прийняття Конституції є лише початковим етапом конституційного регулювання. Конституція формулює відповідні вимоги до поведінки суб'єктів права. Якщо зміст цих вимог не визначає спрямованості діяльності органів державної влади і є нормами поведінки людей, то конституція залишається красивим фетишем, який вимагає шанування, а не виконання. Конституція живе тільки тоді, коли вона втілюється в практичній діяльності державних і громадських органів, у поведінці різних суб'єктів правовідносин. Реалізація конституційних приписів має велике значення, виходячи з юридичних властивостей Конституції і насамперед із того, що вона володіє найвищою юридичною силою у правовій системі нашої держави. Предмет правового регулювання Конституції - не одна якась сфера суспільних відносин, а всі сфери, і в кожній із них проявляється її активна роль. І якщо конституційні норми «не працюють», то це негативно впливає і на норми галузевою законодавства. Тому активно використовуючи закладений у Конституції України потенціал, можна суттєво вплинути на весь спектр соціальних процесів.

Реалізація Конституції - це втілення на практиці закладених у ній демократичних цінностей для забезпечення прав і свобод особи. Демократичний державно-правовий розвиток українського народу не може реалізовуватися за межами конституційних приписів. Саме Конституція юридичне оформляє основні параметри державності, розподіляє повноваження між владними структурами, наділяє громадян, їх об'єднання правами і покладає обов'язки, створює правові передумови забезпечення в країні демократичного політичного режиму. [12.с. 185]

Реалізація конституційних норм - це втілення приписів Конституції в правомірних діях громадян, юридичних осіб, державних органів, їх посадових осіб їх виконання відбувається в чотирьох формах: дотримання, використання, виконання і правозастосування. Реалізація цих норм пов'язана з правомірною поведінкою суб'єктів державно-правових відносин, поведінкою, яка відповідає конституційним приписам.

Механізм реалізації конституційних норм - це сукупність правових і інституційних елементів, з допомогою яких забезпечується на практиці втілення конституційних приписів.

Механізм їх реалізації не обмежується суто юридичним блоком, оскільки на даний процес суттєво впливають соціально-економічна і політична ситуація, рівень правової і загальної культури, моралі, соціально-психологічна ситуація в країні, історичний етап розвитку держави і суспільства, геополітичний чинник. Важливим елементом механізму реалізації Конституції є державні структури, органи місцевого самоврядування, які забезпечують застосування конституційних норм у процесі нормотворчості, правозастосовчої і правоохоронної діяльності (інституційний блок).

Дотримання конституційних норм - це така форма їх реалізації, за якої суб'єкти державно-правових відносин утримуються від здійснення дій, що суперечать нормам Конституції України. Так, ст. 68 Основного Закону встановлює, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Це модель пасивної поведінки суб'єктів правовідносин. У цій формі реалізуються заборонні конституційні норми, в їх основі знаходяться заборонні диспозиції. Заборонна диспозиція - це вимога до суб'єктів права утримуватись від відповідного варіанту негативної поведінки. Вимога дотримання конституційних приписів адресована всім без винятку суб'єктам права У конституційному праві не так багато заборон. Це стосується і Конституції України, яка спрямована на забезпечення активної поведінки суб'єктів правовідносин.

Виконання конституційних норм - це активна поведінка суб'єктів правовідносин, яка випливає із конституційних приписів., їх виконання на відміну від дотримання зумовлює не пасивну, а активну поведінку суб'єктів права. У Конституції встановлені такі способи виконання норм: а) всі суб'єкти права мають виконувати Конституцію і закони; б) Українська держава зобов'язана виконувати міжнародні договори, якщо вони ратифіковані Верховною Радою України; в) громадяни повинні виконувати свої обов'язки.

Використання конституційних норм - це форма їх реалізації управомоченими суб'єктами права шляхом реалізації наданих їм суб'єктивних прав у вигляді дозволу або правомочностей. При цьому цей дозвіл суб'єкт реалізовує на свій розсуд і своїми діями. Наприклад, громадянин може брати участь у виборах і референдумах, а може це право не реалізовувати Так, згідно з Конституцією України (ст. 71) вибори до органів державної влади та місцевого самоврядування є вільними, і відповідно ніхто не може примушувати громадянина брати участь у виборах і визначати за кого голосувати. Використовуючи конституційні норми, громадяни реалізують надані їм Основним Законом право на працю, на освіту, на житло та ін. Таким чином реалізуються уповноважуючи конституційні норми. Прикладом такої норми є. «Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності» (частина перша ст. 41 Конституції України).

Застосування конституційних норм - це владна організуюча діяльність державних та інших органів, осіб, яка має своєю метою забезпечити адресатам цих норм реалізацію їх прав і обов'язків, а також гарантувати контроль за даним процесом. Застосування цих норм як форма реалізації Конституції України має місце в правозастосовчій діяльності органів державної влади та інших суб'єктів і відбувається у встановленому законом порядку.[6.с1З1]

Таким чином, у конституційно-правовій сфері виконання і використання конституційних норм суб'єктами державно-правових відносин нерідко є недостатнім для їх реалізації. У відповідних випадках необхідні позитивні дії державних органів та органів місцевого самоврядування, громадських формувань, інших суб'єктів права.

Для застосування конституційних норм принципове значення має ст. 8 Конституції України, згідно з якою норми Конституції України є нормами прямої дії. Це положення вперше закріплене в конституційній практиці нашої держави. Але нормативний блок механізму реалізації Конституції передбачає можливість як безпосереднього застосування її норм, так і опосередкованого, тобто через норми галузевого законодавства. Застосовуючи конституційні норми, немає сенсу і необхідності протиставляти безпосередню і опосередковану форми їх реалізації, оскільки найчастіше норми Конституції України реалізуються разом з нормами різних галузей національної правової системи. Це пов'язано з тим, що самих норм Конституції не завжди буває достатньо для втілення на практиці конституційних приписів. Специфіка конституційних норм полягає в тому, що вони недостатньо захищені власними санкціями на відміну від інших галузей права.

конституція декларація суверенітет норма

4. Конституційна реформа в Україні

Прагнення України на початку 90-х pp. минулого століття стати незалежною суверенною державою об'єктивно спричинилося до початку процесу розробки і прийняття нової Конституції України.

Першим етапом цього конституційного процесу слід вважати період від 16 липня 1990 р. до 26 жовтня 1993 р.

Початок цього процесу пов'язується з прийняттям Верховною Радою Української PCP 16 липня 1990 року Декларації про державний суверенітет України. У цьому важливому політико-правовому документі вперше були закладені основоположні принципи, які пізніше знайшли своє правове закріплення у Конституції України 1996 р.

В Декларації було проголошено, що державний суверенітет України - це верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

У Декларації закріплювалися державно-правові ознаки, які характеризували Україну як незалежну, суверенну державу.

Так, у розділі І "Самовизначення української нації" зазначалося, що Україна як суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід'ємного права на самовизначення. Україна здійснює захист і охорону національної державності українського народу.

Єдиним джерелом державної влади в Республіці, як було зазначено у розділі II "Народовладдя", є народ України.

У розділі ІІІ "Державна влада" закріплювалися положення про те, що Україна самостійна у вирішенні будь-яких питань свого державного життя. Державна влада в Республіці здійснюється, як зазначалося у Декларації, за принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу та судову.

У розділі IV "Громадянство України" вказувалося, - що Україна має своє громадянство і регулює інтеграційні процеси.

Державно-правовій ознаці верховенства України на всій своїй території був присвячений розділ V "Територіальне верховенство".

Зокрема зазначалося, що Україна як суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід'ємного права на самовизначення.

У розділі VI "Економічна самостійність" було записано, що Україна самостійно визначає свій економічний статус закріплює його в законах. Народ України має виключне право на володіння, користування і розпорядження національним багатством України. Україна має право на свою частку, в багатстві колишнього СРСР, зокрема в алмазному та валютному фондах і золотому запасі, яка створена завдяки зусиллям народу Республіки.

У розділі вказувалося, що Україна самостійно створює банкову, цінову, фінансову, митну, податкову системи, формує державний бюджет, а за необхідності запроваджує свою грошову одиницю.

У розділах VII "Екологічна безпека" і VIII "Культурний розвиток" відзначалося, що Україна самостійно встановлює порядок організації охорони природи на території Республіки та порядок використання природних ресурсів. Вона самостійна у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації, причому гарантує всім національностям, що проживають на території Республіки, право їх вільного національного культурного розвитку. Національні, культурні та історичні цінності на території України визнавалися виключно власністю народу Республіки. У Декларації вказувалося, що Україна має право на повернення у власність народу України національних та історичних цінностей, що знаходяться за межами України.

Розділ IX "Зовнішня та внутрішня безпека" закріплював право України на власні Збройні Сили, внутрішні війська та органи державної безпеки, підпорядковані Верховній Раді України. Україна урочисто проголосила про свій на лір стати у майбутньому постійно нейтральною державою, яка не братиме участь у військових блоках і дотримуватиметься трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї.[1З.с.87-88]

У розділі X "Міжнародні відносини" закріплювалося положення про те, що Україна як суб'єкт міжнародного права здійснює безпосередні зносини з іншим і державами, виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, безпосередньо бере участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах. Україна визнавала перевагу загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права.

Україна, як суб'єкт міжнародного права, самостійно вступає у відносини з іноземними державами, укладає з ними договори і обмінюється дипломатичними і консульськими представниками, бере участь у діяльності міжнародних організацій.

24 жовтня 1990 р. Верховна Рада України утворила Конституційну комісію (Комісія з розробки нової Конституції Української PCP).

Комісія розробила Концепцію нової Конституції України, яка була ухвалена Верховною Радою УРСР 19 червня 1991 р.

Основні загально методологічні принципи цієї концепції:

1. Нова Конституція республіки має грунтуватися на Декларації про державний суверенітет України, закріплювати, розвивати і конкретизувати її положення. Через всю Конституцію мають бути проведені ідеали правової держави.

2. В центрі уваги нової Конституції має бути людина як найвища соціальна цінність, її права і свободи та їх гарантії. Основним об'єктом конституційного регулювання повинні бути відносини між громадянином, державою і суспільством. Регулювання Конституцією цих, а також інших відносин мас бути спрямоване на забезпечення умов життя, гідних люди іти, формування громадянського суспільства.

3. Конституція має визначити пріоритет загальнолюдських цінностей, закріпити принципи соціальної справедливості, утвердите демократичний і гуманістичних вибір народу України, чітко показати прихильність України загальновизнаним нормам міжнародного права.

4. Норми нової Конституції - норми прямої дії. Неприпустимою є відмова від їх застосування внаслідок відсутності конкретизуючих законів або інших нормативних актів.

Нова Конституція має бути стабільною. Для цього передбачався жорсткий механізм її змін і доповнень.

Для забезпечення стабільності та ефективності Конституції має бути запроваджений інститут конституційних законів, посилання на які міститимуться у тексті Конституції.

Пропонувалася така структура нової Конституції: преамбула, 9 розділів і 26 глав, у яких висвітлювалися б такі питання: засади конституційного ладу; права людини і громадянина; громадянське суспільство і держава; територіальний устрій; державний лад; Кримська Автономна Соціалістична Республіка; національна безпека; охорона Конституції; порядок змін і доповнень Конституції і конституційних законів.

Перший проект Конституції України був розроблений Конституційною комісією і постановою Верховної Ради України, винесений 1 липня 1992 р. на всенародне обговорення.

Проект включав в основному структурні підрозділи концепції Конституції 1991 р. і складався з 10 розділів і 258 статей.

Нарешті, наступний проект Конституції України було представлено Верховній Раді України 26 жовтня 1993 р. Він складався з 12 розділів і 211 статей Основні положення цього проекту зводилися до такого.

Було визначено структуру Конституції, яка включала багато зовсім нових положень.

До Конституції України вперше було включено преамбулу, в якій у стислій формі викладалися завдання, що їх ставить перед собою Основний Закон.

Розділ І проекту був присвячений "Загальним засадам конституційного ладу". В ньому визначалася сутність України як демократичної правової соціальної держави, яка за формою правління визнавалася республікою. Були перелічені обов'язки держави перед людиною і суспільством. Зазначалося, що влада в Україні здійснюється народом, а також системою державних органів і органів місцевого самоврядування. При цьому державна влада здійснювалася за принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу і судову. Проголошувався принципи верховенства права. Був визначений статус української мови як державної, закріплено положення про те, що норми Конституції є нормами прямої дії. Крім того, проголошувався принцип єдності, недоторканності і цілісності території України. Було визначено, що громадяни здійснюють свої права згідно з принципом: "дозволено все, що не заборонено законом", а органи держави здійснюють свої повноваження за принципом: "дозволено лише те, що визначено законом". Було закріплено положення, згідно з яким Україна визнавала пріоритет загальнолюдських цінностей, додержання загальновизнаних принципів міжнародного права. Громадянам України надавалося право чинити опір та перепони будь-кому, хто здійснює спробу насильницької ліквідації української державності, конституційного ладу, порушення територіальної цілісності чи чинять дії, спрямовані на захоплення державної влади.

Розділ II проекту Конституції "Права, свободи і обов'язки людини і громадянина" складався з 6 глав, які містили загальні положення, регламентували питання громадянства, визначали громадянські і політичні права; економічні, соціальні, екологічні і культурні права людини; перелік гарантій прав і свобод, а також основних обов'язків громадян.

Головне у цьому розділі було те, що закріплені у проекті права і свободи громадян відповідали Загальній декларації прав людини ООН 1948 р. Посилені були і гарантії цих прав і свобод, проте не до такої міри, щоб вони стали реальними.

Громадянському суспільству і державі був присвячений розділ III проекту. Розділ дуже проблематичний, тому, що в ньому закладалися норми, які належали до інших розділів Конституції. Загальні положення цього розділу не містили ніяких норм прямої дії. Глави були присвячені власності, підприємству, екологічній безпеці, сім'ї, освіті, науці і культурі, громадським об'єднанням, свободі інформації (всього 8 глав). Перелічені глави, на наш погляд, належали до соціальних та економічних прав і свобод громадян.

Дуже важливим для того періоду був розділ IV проекту "Пряме народовладдя". Він розкривав сутність народовладдя, форми його здійснення, а також надавав народові України право законодавчої ініціативи.

Розділ V проекту Конституції України було присвячено органові, який здійснює законодавчу владу в Україні - Верховній Раді України. У п'яти главах закріплювалися норми, що регулювали порядок визначення складу Верховної Ради, процедуру її формування, закріплювалися повноваження і організація роботи цього органу. Порівняно з минулими конституціями, у розділ було вміщено спеціальну главу, присвячену законодавчому процесові. Окрема глава регламентувала питання бюджету і фінансового контролю.

Про виконавчу владу в Україні йшлося у розділах VI і VII проекту Конституції, в яких закріплювався статус Президента України і Кабінету Міністрів України.

Розділ VIII проекту стосувався судової влади. Проте не зрозуміло, чому глава А була присвячена органам правосуддя, а глава Б - прокуратур!, яка, як відомо у нашій країні завжди була наглядовим органом

Територіальному устрою і територіальній організації влади в Україні присвячувався розділ IX проекту Конституції. У главах закріплювалися норми, які регулювали принципи та систему територіального устрою; статус Республіки Крим; статус областей (земель). Окрема глава стосувалася місцевого самоврядування, у якій йшлося як про територіальну організацію влади безпосередньо на місцях (у селах, селищах, містах і районах), так і про місцеве самоврядування та його органи - місцеві ради. Якщо перше дійсно стосувалося згаданого розділу, то друге слід було б розглядати у блоці, присвяченому місцевому самоврядуванню.

Розділ X проекту Конституції стосувався охорони Конституції. У ньому регламентувався порядок обрання, організації і діяльності Конституційного Суду України. На наш погляд, зважаючи на логіку закріплення конституційних інститутів, цей розділ мав бути вміщений після розділу про Верховну Раду або після розділу про судову владу.

Державним символам України було присвячено розділ XI проекту Конституції України.

Розділ XII проекту визначав порядок внесення змін і доповнень до Конституції і конституційних законів.

Закінчуючи характеристику проекту Конституції України, слід відзначити її, на наш погляд, великий обсяг. 211 статей - забагато для Основного Закону. Наприклад. Конституція США містить 7 статей, які складаються з 21 розділ) і 27 чинних поправок. Конституція Франції 1958 р. складається з 92 статей. Конституція Італії - з 168 статей і 18 перехідних положень. 146 статей містить Основний Закон ФРН, 120 - Конституція Греції. 137 статей і 9 заключних і перехідних положень - Конституція Російської Федерації. Лише Конституція Португалії складається з 312 статей.

Після 26 жовтня 1993 р. внаслідок протистояння законодавчої та виконавчої гілок влади конституційний процес був фактично перерваний.

Другий етап конституційного процесу почався теля завершення дострокових парламентських, президентських виборів і охоплював період з 10 листопада 3994 р. по 8 червня 1995 р. Він характеризується відновленням конституційного процесу. Почалася робота Конституційної комісії над третім проектом Конституції України.

Завершився другий етап 8 червня 1995 р. укладенням Конституційного договору між Президентом України Верховною Радою України про організацію державної влади та місцевого самоврядування на період до прийняття нової Конституції України.

Цей договір дав змогу прискорити конституційний процес в Україні. У стислій формі він визначав основні положення майбутньої Конституції України і складався з 8 розділів і 61 статті.

В розділі І "Загальні положення" визначалися основні загальні засади майбутньої Конституції.

Розділ II був присвячений статусу Верховної Ради України та статусу народного депутата.

Розділ III визначав статус Президента України, особливістю якого було те, що Президент вважався главою держави і главою державної виконавчої влади

Розділ IV закріплював правове становище уряду України - Кабінету Міністрів України.

Розділ V був присвячений судоустрою України, а VI розділ - прокуратурі.

Розділ VII фактично визначав органи держави, які функціонували на місцях. Специфікою цього розділу було те, що він до цих органів відносив одночасно і місцеві органи державної виконавчої влади, і місцеве самоврядування. У законодавстві країн Європи таке поєднання можливе. Так. у Болгарії є Закон "Про місцеві державні адміністрації і місцеве самоврядування".

Розділ VIII містив "Заключні положення".

Характерно, що Конституційний договір визначав строки прийняття нової Конституції України і не виключав можливості винесення тексту нового Основного Закону на всеукраїнський референдум (п. 4 Договору). Після підписання Конституційного договору почався процес реалізації закладених у ньому положень.[11.с. 120]

Третій етап конституційного процесу охоплює період з 18 череня 1995 p. до 28 червня 1996 р.

В липні 1995 р. було створено Робочу групу з підготовки проекту Конституції України. На основі підготовлених нею матеріалів для підготовки проекту Основного Закону 24 листопада 1995 р. Конституційна комісія України утворила з числа її членів Робочу групу для підготовки проекту.

Конституційна комісія згодом схвалила проект, підготовлений Робочою групою, і передала його разом з власними зауваженнями на розгляд Верховної Ради України.

В період з 5 травня по 28 червня 1996 р. Верховна Рада України постатейно обговорювала доопрацьований Тимчасовою комісією проект.

28 червня 1996 р. була прийнята Конституція України, яку 12 липня 1996 р. урочисто підписати Президент України і Голова Верховної Ради України.

Четвертий етап почався після прийняття Конституції України з 28 червня 1996 р. і триватиме до часу прийняття Верховною Радою України Закону про імплементацію у текст Основного Закону змін і доповнень. На підставі рішень всеукраїнського референдуму, проведеного за народною ініціативою 16 квітня 2000 p.. і схвалення всіх питань, винесених на його обговорення. Верховна Рада України повинна імплементувати в текст Конституції України такі питання:

про скорочення кількості народних депутатів у парламенті до 300 осіб;

про право Президента України достроково припиняти повноваження Верховної Ради України, якщо вона протягом місяця не зможе сформувати постійно діючу парламентську більшість;

це саме право може бути застосовано, якщо протягом трьох місяців Верховна Рада не затвердить Державний бюджет України;

про створення у Верховній Раді України другої (верхньої) палати.

Зміни до Конституції України на підставі рішень референдуму до цього часу не внесено до тексту.

Крім того, протягом цього етапу проводилася робота з приведення відповідно до Конституції поточного законодавства та розробки і прийняття нових законів України.

Висновки

Закінчуючи написання даної курсової роботи можна зробити висновки що конституція - це статут не лише держави, а й нації.

Зміст конституції - це сукупність конституційно-правових норм, принципів, що регулюють суспільні відносини, які визначають організацію державної влади, її взаємовідносини з суспільством, людиною і громадянином.

Розрізняються два види змісту Основного Закону: суспільний зміст конституції, тобто предмет конституційно-правового регулювання, і правовий зміст, тобто за основу беруться норми, з яких складається конституція (норми, інститут тощо).

Уявляється, що сутність конституції виявляється у сукупності її властивостей (юридичних, політичних тощо).

Конституція як юридичний документ. Терміни "конституція" і "Основний Закон" - тотожні (Україна, ФРН та ін.). Це головне джерело національного права, ядро всієї правової системи, юридична правова база поточного законодавства.

Найважливішою властивістю конституції є її верховенство, тобто пріоритет її положень у системі джерел права, яке забезпечується особливим порядком її розробки, прийняття і доповнення, визнання її вищою юридичною силою. В цій властивості відображається одна з ознак правової держави - верховенство права і перш за все конституції.

Стабільність конституції - найважливіша умова режиму законності, сталості всієї правової системи і організації державної влади, визначення правових відносин між особою і державою. Прикладом такої стабільності є Конституція США, в яку з 1789 по 1985 рр. члени конгресу внесли 9991 конституційний проект, а прийнято було лише 27.

Особливою юридичною властивістю Конституції України є її правовий захист, метою якого є виключення можливості порушення та дотримання норм Основного Закону держави всіма органами державної влади, посадовими, фізичними і юридичними особами.

Список використаної літератури

1. Заєць А.П. Формування ідеї правової державності в процесі створення нової Конституції України (1990-1994 рр.) // Вісник Академії правових наук України. - -1998. -№ 4 (15).

2. Заєць А.П. Формування ідеї правової державності в процесі створення нової Конституції України (1994-1996 рр.) // Вісник Академії правових наук України. - 1998. - №1 (16).

3. Конституційне право України: Конспект лекцій / За ред. проф. Ю.М. Тодики. - X., 1997.

4. Конституційне право України / За ред. проф. В.Ф. Погорілка. - К., 1999.

5. Конституційне право України /За ред. В.Я. Тація, В.Ф. Погорілка, Ю.М. Тодики. - К., 1999.

6. Конституционное право Украини / Сост.: В.Д. Волков, Р.Ф. Гринюк, Й.С. Щебетун. - Донецк, 2000.

7. Конституція незалежної України / За ред. В.Ф. Погорілка, Ю.С. Шемшученка, В.О. Євдокимова. - К., 2000.

8. Конституція України - основа модернізації держави і суспільства. - - X., 2001.

9. Конституційно-правові форми безпосередньої демократії в Україні: проблеми теорії і практики / За ред. проф. В.Ф. Погорілка. - - К., 2001.

10. Кравченко В.В. Конституційне право України. - К., 2002.

11. Лавринович О. Конституційне забезпечення народовладдя в Україні // Віче. -2002. -№2.

12. Летнянчин Л.І. Основні обов'язки людини і громадянина як самостійний конституційно-правовий інститут // Проблеми законності: Респ. міжвід. наук, зб. / Відпов. ред. В.Я. Тацій. - X., 2000. - Вип. 44.

13. Малинникова Л. Проблеми забезпечення конституційних прав і свобод людини і громадянина в процесі здійснення державно-правової реформи в Україні // Вісник Конституційного Суду України. - 2000. - № 6.

14. Конституційне право України. / За ред. Проф.. В.Ф. Погфілка. - К.: 1991. - с. 587.

15. Наливайко Л. Конституція правова відповідальність: критерії, класифікації та види // Віче. - 1999.- № 10.- с. 25.

16. Степанюк О. Норми конституційного права України. - Чернівці. - 1994.

17. Шаповал В.М. Конституція як форма (джерело) конституційного права України (питання теорії).

18. Право України. - 1999.- № 6.- с.5-9.

19. Історія української Конституції. - К.: 1997.

Размещено на Allbest.ru