Особливості оренди державного майна

У разі допущення наймачем погіршення речі, які сталися з його вини, він зобов'язаний усунути погіршення. У разі неможливості відновлення речі наймодавець має право вимагати відшкодування завданих йому збитків. Наймач не відповідає за погіршення речі, якщо це сталося внаслідок нормального її зносу або упущень наймодавця (ст.779 ЦК).

Тобто за випадкове погіршення майна або погіршення його з вини інших осіб, за винятком піднаймача та осіб, допущених до користування ним, наймач не несе відповідальності. На нього у цьому випадку покладається обов'язок довести відсутність вини.

Під збитками розуміються витрати наймодавця щодо відновлення майна і прибутки, що він міг би одержати від використання майна за час його відновлення. Неможливість відновлення майна або усунення погіршень у ньому надає право наймодавцеві відмовитися від прийняття майна і вимагати відшкодування збитків.

Передання речі у найм не припиняє та не змінює прав на неї третіх осіб, зокрема права застави.

При укладенні договору найму наймодавець зобов'язаний повідомити наймача про всі права третіх осіб на річ, що передається у найм. Якщо наймодавець не повідомив наймача про всі права третіх осіб на річ, що передається у найм, наймач має право вимагати зменшення розміру плати за користування річчю або розірвання договору та відшкодування збитків.

Передання майна в оренду не є підставою для припинення чи зміни прав третіх осіб на це майно.

При укладенні договору оренди орендодавець зобов'язаний попередити орендаря про всі права третіх осіб на майно, що здається в оренду, (сервітут, застава і т. п.). Невиконання орендодавцем цього обов'язку дає орендарю право вимагати зменшення орендної плати або розірвання договору і відшкодування збитків.

Стаття 769 ЦК гарантує права третіх осіб на майно, що здається в оренду, якими вони володіють у силу договору чи закону, в тому числі сервітут, право застави та ін. Здавання майна в оренду не припиняє і не змінює цих прав. Звідси випливає, наприклад, що заставоутримувач може скористатися своїм правом -- звернути стягнення на закладене майно незалежно від того, що після укладення договору застави власник здав його в оренду.

Орендодавець при укладенні договору зобов'язаний попередити орендаря про всі права третіх осіб на майно, що здається. Якщо ця умова закону не буде виконана, орендар одержує право вимагати зменшення орендної плати або розірвання договору і відшкодування збитків. Дана умова є додатковою підставою для розірвання договору найму.

Висновки

Найм (оренду) регулює гл.58 ЦК. За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст.759 ЦК).

Договір найму (оренди) -- це договір, за яким одна сторона (наймодавець, орендар) передає або зобов'язується передати іншій стороні (наймачеві, орендатору) майно в користування за плату на певний строк, а наймач (орендатор) зобов'язується вчасно вносити плату і повернути майно після закінчення строку договору.

Договір оренди передбачає передання майна в тимчасове користування, тому строки оренди за загальним правилом визначаються за погодженням сторін. Разом з тим строк договору найму не належить до істотних умов договору.

Відповідно до ст.764 ЦК якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Плата за користування майном може вноситися на вибір сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном.

Основним обов'язком наймодавця є своєчасне надання наймачеві майна у стані, що відповідає умовам договору і призначенню майна.

Процес переходу до ринкових відносин зумовив пошук нових шляхів вирішення проблем, пов'язаних з перехідними етапами розвитку економіки.

У зв'язку з появою негативних явищ у національній економіці та масовим неповерненням кредитів, банками була переглянута кредитна політика в результаті чого підвищилися вимоги до її організації та здійснення. Однак це суттєво звузило коло клієнтури і для виходу із нинішньої ситуації з кредитуванням банки почали застосовувати лізингові схеми, як ті, що мають понижений ступінь ризику.

На думку спеціалістів, для швидшого поширення лізингу та фінансового забезпечення його програм повинен бути створений Національний фонд сприяння розвитку лізингу.

Значно б вплинуло на розвиток оренди в Україні високоякісне програмне забезпечення. Це дало б змогу створити базу даних лізингодавців та потенційних лізингоотримувачів для швидшого їх партнерського пошуку та укладання угод.

З метою підвищення ринкових взаємовідносин і налагодження розірваних господарських зв'язків країнами-учасницями СНД започатковано розробку єдиної нормативно-правової бази та реалізацію міждержавних лізингових програм і напрямків діяльності через створення Лізингової Конфедерації Співдружності незалежних держав. На даному етапі в цьому напрямку ведеться активна підготовка установчих документів і необхідних організаційних умов.

Використана література

1. Цивільне право України: Підручник. У 2-х кн. / Д.В. Боброва, О.В. Дзера, А.С. Довгерт та ін.; За ред О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. Кн. 1. -К., 1999-864 с.

2. Корецкий А.Д. Теоретико-правовые основы учения о договоре. - СПб., 2001. - 211 с.

3. Гражданское право: Учебник. Т. 1 / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. - М., 2001. -632 с.

4. Гордон М.В. Система договоров в советском гражданском праве // Ученые записки Харьковского юридического института, - Вып. 5. - 1954. -С. 65-87.

5. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Кн. первая: Общие положения: Изд. 2-е, испр. - М., 2000. - 848 с.

6. Овчинников Н.И. Понятие и классификация хозяйственных договоров: Уч. пособие. - Владивосток, 1970. - 159 с.

7. Луць В.В, Контракти у підприємницькій діяльності: Навч. посібник. - К., 1999. - 560 с.

8. Щербіна В.С. Господарське право України: Навч. посібник. - 3-є вид., перероб. і доп. - К.: Юрінком Інтер, 2002.- 392с.

9. Закон України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 зі змінами від 14.03.1995.

10. Цивільний кодекс України від 18.07.1963.

11. Відомості Верховної ради України від 1993 р. № 11 - Ст. 90, 96, №12 - Ст. 108, №30 - Ст. 337.

12. Офіційний вісник України, 2000 р., №52. - Ст.2281.

13. Декрет Кабінету Міністрів України „Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається” від 31 грудня 1992 р. №26-92.

14. Закон України «Про приватизацію майна державних підприємств» від 02.10.1992.

Размещено на Allbest.ru