Предмет теорії держави та права. Суверенітет держави. Республіка: риси та різновиди. Правовідносини

Наявність спільних ознак економічного, правового, культурного, національного чи мовного характеру;

Як правило, є перехідною формою в процесі розвитку держав (СНД, країни Британської співдружності).

Співтовариство - організаційне об'єднання держав, що належать до певного регіону і які створені з метою вирішення економічних питань.

Ознаки:

Основою є міжнародна угода;

Порядок вступу та виходу здійснюється лише за згодою всіх членів;

Фінансові відносини мають форму кредитів та позик;

Основною метою є врівноваження економічного розвитку країн та спрощення митних та візових бар'єрів (ЄС).

Поняття та різновиди демократичного режиму

Демократичний політичний режим - спосіб здійснення політичної влади, що характеризується:

визнанням принципу рівності та свободи людей;

реальною можливістю реалізації інститутів безпосередньої та представницької демократії;

конституційним закріпленням та реальним гарантуванням прав та свобод;

професіоналізмом влади;

політичним плюралізмом, що визначає наявність опозиції;

можливістю громадян бути суб'єктом владних відносин;

наявність органів самоврядування, що надають можливість реалізувати інтереси населення;

Демократичний режим існує у трьох формах;

Ліберально-демократичний. Передбачає наявність методів здійснення влади, що засновані на загальнолюдських принципах та повазі прав людини;

Консервативно-демократичний. Його змістом є охорона та зміцнення таких форм правової та політичної організації суспільства, що склалися історично та характерні саме для цієї держави;

Радикально-демократичний. Його змістом є здійснення державної політики найбільш рішучими та прогресивними методами і діями.

Характеристика антидемократичних режимів

Антидемократичний політичний режим - це способи здійснення влади, що засновуються на продавленні інтересів особи, верховенстві держави над правом та диктатурі однієї політичної партії.

Форми:

Деспотія. Характерна для монархічної форми правління і визначається безмежністю влади монарха та відсутністю декларованих прав і свобод особи.

Тиранія. Визначається як влада, що встановлюється шляхом захоплення. Для неї характерна розвинута система каральних органів та відсутність механізмів реалізації прав і свобод.

Тоталітарний режим. Характеризується наявністю однієї офіційної ідеології, зрощенням партійного і державного апаратів, монополією на інформацію, централізмом управління та посиленням ролі виконавчих органів, конституційним закріпленням пільг еліти, мілітаризацією держави.

Авторитарний режим. Заснований на дійсному чи силовому авторитеті однієї особи чи групи людей.

Характеризується:

проголошенням прав та свобод і відсутністю можливостей їх реалізації;

проголошенням верховенства парламенту, який в дійсності лише затверджує прийняті елітою рішення;

значною роллю поліцейського апарату;

наявністю обов'язку суду оберігати державні інститути;

неможливістю опозиції;

пріоритетом інтересів держави над інтересами суспільства.

Теорія держави загального благоденствія

Створена в період між двома світовими війнами.

За цією теорією, сучасні буржуазні суспільства і держава вже позбулися або інтенсивно позбуваються класового характеру, а держава стає органом, що функціонує на благо всіх членів суспільства. Йдеться про різке звуження сфери державного примусу. Репресивно-каральні функції держави відмирають за рахунок розширення соціально-економічних функцій:

державного регулювання економіки;

соціальних послуг (охорона здоров'я, пенсійне забезпечення, культурно-освітні функції та ін.);

Своє соціальне призначення така держава реалізує шляхом:

Націоналізації найважливіших галузей промисловості;

Впливу на ринок шляхом політики цін, інвестицій, державних замовлень, кредитної політики та ін.;

Планування і прогнозування економічного і соціального розвитку;

Здійснення широкої політики соціальних послуг, соціального забезпечення і страхування, допомоги малозабезпеченим, підтримки високого рівня законності;

Захисту трудівників від надмірної експлуатації з боку роботодавців.

Отже, ця теорія передбачає існування сильної держави, що поширює свій вплив на широке коло суспільних відносин.

Теорія еліт

Ця теорія була заснована у 20-30 роках XX ст. і ґрунтується на ідеї нездатності широких мас населення до управління державою. За цією теорією, політика - це сфера боротьби двох протилежних груп: пануючої меншості (еліти), що оволоділа державою, та підпорядкованої їй більшості. При цьому, демократія розглядається як утопія.

Вважається, що державою, суспільством завжди править еліта. Вона утворюється у трьох головних сферах - політичній, економічній та інтелектуальній - шляхом висування індивідів, які досягли в своїй справі найбільших успіхів. Але кожна правляча еліта рано чи пізно вироджується. У суспільстві з'являється нова потенційна еліта, що прямує до влади. Стара еліта владу не віддає, тому циркуляція еліт проходить, як правило, шляхом насильства, переворотів і революцій, що в цілому корисно для суспільства.

У наш час теорія еліт має такий вигляд:

У сучасному суспільстві є декілька еліт;

Між ними існує вільна конкуренція, заснована на принципах політичного і партійного плюралізму;

Вони намагаються у співробітництві здійснювати керівництво державою;

Еліти не відірвані від народу, а контролюються ним за допомогою здійснення загального виборчого права, незалежних засобів масової інформації, тощо.

Одним із різновидів теорії еліт є доктрина технократії. За нею, із зростанням впливу науки і техніки на всі сфери суспільного життя, вчені, технічні спеціалісти зосереджують у своїх руках не тільки виробничі та науково-дослідницькі функції, але й політичну владу.

Поняття та риси соціального регулювання

Впорядкування суспільних відносин здійснюється за допомогою спеціальних засобів, що визначаються як соціальні норми і характеризують можливості суспільства щодо забезпечення системності відносин між людьми. Суспільні відносини, що регламентуються соціальними нормами, мають більш високий ступінь організації, а суспільство, що забезпечує наявність та дієвість соціальних норм, характеризують як соціально регульоване.

Соціальне регулювання, що здійснюється в рамках суспільства, характеризується певними ознаками, які визначають особливості процесу регулювання.

Ознаки соціального регулювання:

Здійснюється в суспільстві і характеризує особливості взаємодії людей як соціальних суб'єктів;

Здійснюється за допомогою спеціальних засобів, які встановлюються та гарантуються суспільством;

Забезпечується суспільством і в окремих випадках гарантуються можливістю застосування примусових засобів;

Його метою є надання суспільним відносинам упорядкованого характеру;

Забезпечує функціонування суспільства як цілісної системи;

Отже, соціальне регулювання є засобом функціонування суспільства, що створює необхідні умови для його розвитку та вдосконалення.

Поняття та риси соціальних норм

Соціальне регулювання здійснюється за допомогою соціальних норм

Соціальні норми - це правила поведінки загального характеру, що певним чином встановлюються та гарантуються з метою упорядкування суспільних відносин.

Риси соціальних норм:

Мають загальний характер, тобто поширюються на невизначену кількість однотипних випадків;

Адресуються всім суб'єктам, що діють у сфері, яка регламентується нормою;

Встановлюють права та обов'язки суб'єктів, визначаючи міру можливої та необхідної поведінки;

Мають суспільний характер, тому що регламентують відносини між людьми;

Виробляються в процесі життєдіяльності суспільства та вдосконалюються в процесі вдосконалення суспільних відносин;

Забезпечуються суспільством шляхом створення умов щодо їх виконання, а також застосування засобів громадського впливу у випадку їх порушення.

Отже, соціальні норми - це правила поведінки, що формуються в суспільстві, реалізуються в реальній поведінці суб'єктів та забезпечуються суспільством з метою надання суспільним відносинам упорядкованості.

Різновиди соціальних норм

Різноманітність суспільних відносин визначає різноманітність соціальних норм, які можуть бути класифіковані за різноманітними критеріями.

І. За способом виникнення:

Стихійні, що виникають в процесі функціонування суспільства без впливу свідомої діяльності людини;

Свідомі, поява яких в суспільстві є усвідомленою, які спеціально створюються і мають більш високий організаційний вплив.

ІІ. За способом існування:

Усні норми, що існують у свідомості суб'єктів і передаються з покоління в покоління;

Письмові, що існують у формі чітко визначеного документу.

ІІІ. За способом забезпечення:

Норми, що забезпечуються внутрішніми переконаннями суб'єктів ( мораль, традиції, звичаї);

Норми, що забезпечуються недержавними утвореннями ( корпоративні норми);

Норми, що забезпечуються засобами громадського впливу (норми культури, етики, естетики);

Норми, що забезпечуються примусовими засобами (політичні та правові).

ІV. За особливістю сфери відносин, що регулюються:

Норми моралі, тобто правила поведінки, що засновані на уявленнях суспільства про добро та зло, справедливість та несправедливість;

Норми культури - правила поведінки, що відображають рівень духовного розвитку суспільства;

Організаційні норми - правила поведінки, що регламентують порядок утворення та функціонування державних і недержавних структур;

Традиції - правила поведінки, що виникають в результаті багаторазового їх застосування та існування у свідомості суб'єктів;

Звичаї - правила поведінки, що передаються з покоління в покоління та мають тривале історичне функціонування;

Політичні норми - правила поведінки, що регламентують взаємодію держави з політичними партіями, націями та громадянами в процесі здійснення політичної влади;

Корпоративні норми - правила поведінки, що утворюються громадськими об'єднаннями та регламентують порядок їх функціонування;

Релігійні норми - правила поведінки, що визначають порядок здійснення релігійних культів та засновуються на вірі в бога;

Норми етики - засновуються на уявленнях про красу людських вчинків;

Норми права - правила поведінки, що встановлюються чи санкціонуються державою з метою державно-владного впливу на суспільство.

Право та інші соціальні норми: спільні риси

Право, як і інші соціальні норми, має об'єктивний характер - визначається об'єктивними умовами життєдіяльності суспільства;

Вони існують в реальній поведінці суб'єктів;

Регламентують поведінку людини шляхом надання прав та покладення обов'язків;

Мають загальний характер;

Певним чином встановлюються та гарантуються;

Протирічать свавіллю та беззаконню;

Виробляють повагу до прав людини.

Відмінності права та інших соціальних норм

	Правові норми	Інші соціальні норми
1	Встановлюються чи санкціонуються державою.	Існують в додержавному суспільстві і не залежать від держави.
2	Мають формально визначений характер.	Існують в усній формі, а письмове закріплення не має документального характеру
3	Розробляються в чітко визначеному порядку в процесі правотворчості чи законотворчості.	Розробляються у довільному порядку.
4	Є загальнообов'язковими і виконуються незалежно від відношення до них з боку суб'єктів.	Виконуються лише у випадку авторитетності норми для конкретного суб'єкта.
5	Мають системний характер.	Є просто сукупністю норм.
6	Чітко визначають права та обов'язки суб'єктів.	Права та обов'язки не визначені.
7	Права та обов'язки мають взаємний характер, тобто виконання обов'язку є гарантією реалізації права.	Виконання обов'язку не пов'язується з реалізацією прав.
8	Мають чітко визначену структуру (гіпотеза, диспозиція, санкція).	Не мають структурних елементів.
9	Реалізуються в чітко визначеному порядку (дотримання, виконання, використання та застосування).	Реалізуються в довільному порядку.
10	Гарантуються державою шляхом діяльності спеціально створених органів.	Гарантуються суспільством в процесі його життєдіяльності.
11	Охороняються державою шляхом застосування, у випадку їх порушення, одного з видів юридичної відповідальності.	Охороняються суспільством шляхом застосування засобів громадського впливу.

Право як різновид соціальних норм

Право є різновидом соціальних норм. Воно характеризується певними особливостями, що надають можливість визначити право як найважливіший засіб забезпечення життєдіяльності суспільства.

САМЕ ПРАВО:

Встановлюється чи санкціонується державою в процесі функціонування утворених нею органів;

Існує як письмовий документ, тобто має формально визначений характер;

Основу права складають норми, тобто правила поведінки, що мають чітко визначений зміст;

Право має системний характер, тобто не є простою сукупністю норм, а характеризується їх ієрархічною підпорядкованістю;

Право має загальнообов'язковий характер - є обов'язковим для всіх суб'єктів і не надає можливості щодо невиконання правових приписів будь-ким з цих суб'єктів;

Право має імперативний характер - встановлює чіткі межі можливої (право) та необхідної (обов'язки) поведінки суб'єктів;

Право має загальний характер - поширюється на невизначене коло суб'єктів та кількість життєвих випадків;

Право охороняється державою за допомогою організаційних засобів - створення умов щодо реалізації правових приписів та примусового характеру застосування чітко визначених засобів впливу, у випадку невиконання суб'єктами покладених обов'язків чи порушення, наданих інщим суб'єктам, прав.

Отже, право - це система загальнообов'язкових, формально визначених, встановлених чи санкціонованих державою норм, що регламентують суспільні відносини шляхом надання суб'єктивних прав та покладення юридичних обов'язків учасникам цих відносин, і які гарантуються та охороняються державою.

Поняття та особливості правового регулювання

Правове регулювання - це здійснюваний за допомогою системи спеціальних засобів нормативно-організаційний вплив на суспільні відносини з метою їх упорядкування, охорони та розвитку у відповідності із соціальними потребами.

Правове регулювання характеризується наступними особливостями:

Це різновид соціального регулювання, який має організований та результативний характер. Організованість правового регулювання досягається в процесі впливу формально визначених правил поведінки на діяльність суб'єктів. Результативність характеризується ступінню досягнення мети, тобто певного рівня упорядкованості суспільних відносин.

Це регулювання, що здійснюється за допомогою спеціально створених державою засобів, які мають системний характер.

Це регулювання характеризується наявністю чітко визначеного предмету, методу та способів.

Предмет, метод та способи правового регулювання

Правове регулювання характеризується наявністю чітко визначеного предмету, методу та способів.

Предметом правового регулювання є суспільні відносини, що регламентуються за допомогою права чи об'єктивно потребують такого регулювання. Ці відносини характеризуються певними особливостями:

Вони мають суспільний характер;

Вони торкаються найважливіших сфер життя суспільства;

Вони об'єктивно потребують впливу права;

Можуть бути усвідомлені суб'єктами.

Метод правового регулювання визначають як способи впливу права на певну сферу життєдіяльності суспільства.

Серед методів правового регулювання розрізняють:

І. В залежності від співвідношення прав та обов'язків суб'єктів

Імперативний метод, що чітко встановлює права та обов'язки суб'єктів, не надаючи можливості вибору варіанту поведінки (метод субординації).

Диспозитивний метод, що визначає лише варіанти можливої поведінки, надаючи можливість суб'єктам вибрати той з них, який найбільш повно відповідає їх інтересам.

ІІ. В залежності від особливостей суб'єктів

Загально-дозвільний метод, що регламентує поведінку фізичних осіб і надає можливість вчиняти будь-які дії, що не заборонені;

Спеціально-дозвільний метод, що регламентує поведінку посадових та юридичних осіб і надає можливість вчиняти лише ті дії, які безпосередньо передбачені правом.

Способи правового регулювання - це шляхи юридичного впливу, які відображені в правових нормах, на суб'єктів і які використовуються в процесі регулятивної дії права.

Розрізняють три способи правового регулювання:

Дозволи - надані суб'єктам права на власні активні дії;

Заборони - покладення обов'язку утриматися від вчинення дій певного виду;

Зобов'язання - покладення на суб'єктів обов'язку щодо певної активної поведінки;

Отже, правове регулювання - це засіб державно-владного впливу на суспільство, що реалізується у визначеній сфері суспільних відносин певними способами та завдяки чітко визначеним державою методам.

Механізм правового регулювання: поняття, значення, елементи

Правове регулювання здійснюється за допомогою чітко визначених засобів, що охоплюються поняттям “механізм правового регулювання”

Механізм правового регулювання - система правових засобів, за допомогою яких забезпечується результативна дія права на суспільні відносини.

МПР надає можливість:

Систематизувати всі засоби правового впливу та визначити особливості їх дії на суспільство;

Визначити регулятивну дію кожного з елементів на суспільні відносини та визначити послідовність їх впливу в процесі врегулювання відносини між людьми;

Серед елементів механізму правового регулювання розрізняють:

Норма права - основний елемент МПР, що визначає зміст прав та обов'язків суб'єктів.

Нормативно-правовий акт - документ, що вміщає правову норму, завдяки якому вона набирає загальнообов'язкового характеру та стає відомою суб'єктам відносин, що регламентуються.

Юридичні факти - конкретні життєві обставини, що викликають необхідність виконання обов'язків чи реалізації прав, що закріплені в правовій нормі, яка вміщується в нормативно-правовому акті.

Правовідносини - конкретні життєві відносини, що виникають, змінюються чи припиняються на підставі правової норми за наявності необхідних юридичних фактів.

Акти реалізації права - документи чи реальні дії, що регламентують процес реалізації правової норми шляхом її використання, виконання, дотримання чи застосування.

Акти тлумачення - документи, що є необхідними для реалізації норми, яка має нечіткий чи недосконалий зміст.

Законність - досягнення певного рівня реалізації законоположень.

Правосвідомість - реалізація права в процесі усвідомленої поведінки суб'єктів.

Юридична відповідальність - покладення певного різновиду примусових засобів на суб'єктів, що вчиняють протиправні діяння.

Поняття та види форми права

В юридичній літературі розрізняють поняття “форма права” і “джерело права”.

Джерело права - поняття, що визначається трьома значеннями:

Це джерело інформації щодо виникнення права та шляхів його розвитку. Саме таку роль відіграють літописи та інші історичні документи.

Це джерело формування права в державному суспільстві. Саме таку роль відіграють об'єктивні умови життєдіяльності суспільства та інтереси і потреби в правовому регулюванні.

Це джерело інформації населення щодо змісту прав та обов'язків, що встановлюються державою. Саме таку роль мають норми права.

Форма права - це зовнішній спосіб виразу правової норми, тобто певні правові документи, які вміщують правові приписи.

В літературі розрізняють 4 основні форми права, розвинутість яких в кожній з держав визначає особливості правової системи.

Санкціонований звичай - звичаєве правило поведінки, якому держава шляхом санкціонування надає загальнообов'язкового характеру. Це найпростіша з форм права, що характеризує релігійно-традиційну правову систему.

В Україні не визнається як форма права, оскільки санкціонування звичаю передбачає необхідність прийняття нормативно-правового акту.

Судовий чи адміністративний прецедент - рішення судового чи адміністративного органу по конкретній юридичній справі, що є обов'язковим в процесі розгляду схожих справ.

Характерним є для англосаксонської правової системи. В Україні офіційно визнається як акт тлумачення вищої судової інстанції. Однак, у випадку прогалин у праві, роз'яснення Пленуму Верховного Суду є обов'язковими в процесі вирішення справи.

Нормативний договір як угода між двома і більше суб'єктами, що має загальний характер та вміщає правові норми.

Характерним є для міжнародного права. В Україні визнається формою права як колективний трудовий договір та договір між територіальними одиницями.

Нормативно-правовий акт - документ, що приймається органом держави в процесі правотворчості.

Характеризує Романо-Германську правову систему та визнається основною формою права в Україні.

Поняття та риси правотворчості

Правотворчість - це діяльність спеціальних органів держави, або за їх уповноваженням недержавних структур, по розробці та прийняттю нормативно-правових актів.

Риси правотворчості:

Це діяльність державних органів;

Це діяльність, що є процедурно регламентованою;

Результатом правотворчості є юридичний документ, що характеризується певною юридичною силою;

Це діяльність держави, що породжує юридичні наслідки;

Це діяльність держави, що характеризує її управлінську функцію;

Це діяльність, що здійснюється в рамках повноважень конституційних органів;

Це юридично регламентована діяльність, що складається з певних стадій;

Це діяльність, що охороняється державою.

Види правотворчості

Правотворчість народу - процес прийняття нормативних актів в рамках референдуму;

Правотворчість держави - процес розробки нормативних актів уповноваженими на те державними структурами;

Санкціонована правотворчість - процес затвердження державою нормативно-правових актів, що розроблені недержавними структурами ( наприклад: реєстрація установчих документів);

Делегована правотворчість - розробка нормативно-правових актів недержавними структурами чи некомпетентними державними органами за дорученням держави, що не вимагає їх подальшого затвердження.

Поняття та ознаки норми права

Основним структурним елементом права є норма права.

Норма права - правило поведінки, що поширюється на невизначену кількість ситуацій та невизначене коло суб'єктів, що має встановлений державою зміст та охороняється нею з метою регулювання відносин в суспільстві.

Норма права характеризується наступними ознаками:

Норма права є результатом правотворчості держави або санкціонування нею вже існуючих соціальних норм;

Це правило поведінки, що має обов'язковий характер, а не характер певної поради;

Це правило поведінки, що відображає державні інтереси;

Це правило поведінки, що визнає формальну рівність суб'єктів шляхом покладення на них рівних обов'язків та надання їм рівних прав;

Це правило поведінки, що має чітко визначений зміст та зовнішню форму виразу;

Це правило поведінки, що регламентує відносини між суб'єктами шляхом встановлення моделей поведінки, які відповідають інтересам держави;

Це правило поведінки, що охороняється державою можливістю застосування санкцій примусового характеру.

Отже, норма права - це загальнообов'язкове правило поведінки, що встановлюється чи санкціонується державою, є офіційним засобом закріплення та охорони суспільних відносин, що здійснюється шляхом визначення формальних прав та обов'язків суб'єктів відносин та забезпечення їх виконання примусовою силою закону.

СТРУКТУРА ПРАВОВОЇ НОРМИ,

Правова норма є складною юридичною категорією, що має формальний вираз (закріплення в тексті правового документу) та внутрішню структуру.

Структура правової норми - це внутрішня її будова, що характеризується певною взаємодією складових елементів.

На питання про структуру правової норми в літературі існує дві точки зору.

Друга точка зору має функціональний характер. Відповідно до неї, правова норма може складатися з двох і навіть з одного елементу. Так норми загальної частини КК, як правило, складаються з гіпотези та диспозиції, а норми особливої частини - з гіпотези та санкції чи диспозиції та санкції. Норми Конституції, як правило, мають лише диспозицію.

Характеристика гіпотез правової норми

Гіпотеза - частина правової норми, що вказує на ті обставини, при настанні яких можуть виникати, змінюватись чи припинятись права та обов'язки суб'єктів, що передбачені правовою нормою.

Я к правило, гіпотезу мають всі правові норми.

Розрізняють наступні види гіпотез:

Визначені, що чітко перераховують конкретні обставини, наявність яких необхідна для дії норми (якщо позов поданий недієздатною особою, то суд залишає його без розгляду).

Відносно визначені - гіпотези, що називають умови дії норми, але залишають за суб'єктами можливість вирішувати питання про наявність вказаних умов в кожному конкретному випадку (усиновлення, що проводилось без згоди батьків, у випадку якщо таке було необхідне, може бути відмінено судом чи за позовом батьків, якщо суд встановить, що повернення дитини відповідає її інтересам).

(усиновлення, що проводилось без згоди батьків у випадку якщо таке було необхідне - визначена гіпотеза.

може бути відмінено судом чи за позовом батьків, якщо суд встановить, що повернення дитини відповідає її інтересам) - невизначена гіпотеза.

Прості гіпотези - ті, які вміщують одну умову дії норми.

Складні гіпотези - ті, які перераховують декілька обставин, кожна з яких є достатньою умовою здійснення припису.

Характеристика диспозицій правової норми

Диспозиція - це частина норми, що визначає зміст прав та обов'язків суб'єктів, що реалізуються у випадку настання умов, які передбачені гіпотезою.

Розрізняють наступні види диспозицій:

Визначені диспозиції - ті, які чітко та вичерпно визначають права та обов'язки суб'єктів ( при встановленні душевного захворювання, “то” особа визнається неосудною).

Альтернативні диспозиції - ті, які надають суб'єктам можливість вибору того чи іншого варіанту поведінки, з встановлених нормою, який найбільш повно відповідає їх інтересам (у випадку відміни усиновлення, суд визначає - чи дитина підлягає поверненню батькам чи передається до органів опіки та піклування).

Прості діспозиції - ті, які лише формулюють правила поведінки не конкретизуючи деталей ( ст. КК про ненадання лікарем допомоги потерпілому ).

Розвернуті диспозиції - ті, які детально характеризують правило поведінки визначаючи його риси.

Поняття та різновиди санкцій норми права

Санкція - елемент правової норми, що визначає зміст тих негативних наслідків, які настануть за умови невиконання чи порушення правил норми.

Різновиди санкцій:

Абсолютно визначені - ті, які мають фіксовану міру впливу;

Відносно визначені - коли міра покарання обмежена нижнім та верхнім строком;

Альтернативні - надають можливість вибору однієї з мір впливу, передбачаючи не лише основні, а й доповнюючі покарання;

Правопоновлюючі - метою є поновлення порушених прав (статті ЦК);

Правовідмовні - націлені на можливість позбавити суб'єктів користуватися певним правом (угода, яка укладена з порушенням відповідних правил, не має юридичних наслідків).

Способи викладу норми в статті нормативного акту

Реалізація правової норми можлива лише за умови її закріплення в тексті юридичного документу, що визначає її формальну визначеність та гарантує загальну обов'язковість.

На практиці закріплення норми в тексті нормативного акту можливе у двох варіантах:

Коли правова норма і стаття нормативного акту повністю співпадають. У даному випадку всі структурні елементи норми вміщуються в тексті однієї статті;

Коли структурні частини правової норми не вміщуються повністю в одній статті. У цьому випадку існує чотири способи викладу правової норми:

відсилочний спосіб - коли елементи норми не розкриваються повністю в одній статті, а дається посилання на іншу статтю цього ж нормативного акту (КЗПП);

бланкетний спосіб - коли відомості, які прямо не встановлюються статтею, додаються самостійними нормами, що вміщені в статтях інших нормативних актів;

казуальний спосіб - коли виклад норми здійснюється шляхом перерахування тих обставин чи дій, що регламентуються відповідним актом;

абстрактний спосіб - коли виклад норми здійснюється шляхом узагальнення певних обставин чи дій, що встановлюють родові ознаки певного явища.

Класифікація правових норм: поняття, значення, критерії

Класифікація правових норм - це розподіл норм на окремі групи за такими суттєвими ознаками, які визначають специфічну роль норми в регулюванні суспільних відносин.

Значення класифікації.

Надає можливість визначити місце правової норми в системі права.

Надає можливість визначити функції норми та їх значення для механізму правового регулювання.

Надає можливість визначити межі регулятивної дії права на суспільство.

Надає можливість визначити можливі напрямки вдосконалення правотворчого та правозастосовчого процесів.

Критерії класифікації.

І. Відповідно до ролі в регулюванні суспільних відносин

Регулятивні норми - націлені на регулювання суспільних відносин шляхом визначення змісту прав та обов'язків суб'єктів. На підставі цих норм визначаються визначаються межі можливої та необхідної поведінки, а також виникають регулятивні правовідносини, змістом яких є реалізація прав та обов'язків суб'єктів.

Відповідно до характеру прав та обов'язків регулятивні норми поділяють на:

Зобов'язуючі - ті, що передбачають обов'язок вчиняти певні дії в інтересах суб'єкта, що має право;

Забороняючі - ті, що вміщують обов'язок суб'єкта утриматись від вчинення дій, що перешкоджають реалізації права уповноваженої сторони;

Уповноважуючі норми - ті, що надають право учасникам відносин на вчинення певних позитивних дій.

Охоронні норми - ті, що регламентують міру юридичної відповідальності, а також визначають спеціальні засоби державного захисту суб'єктивних прав. Їх значення визначається чіткою характеристикою засобів державного впливу та можливістю виникнення правовідносин щодо їх реалізації.

Спеціалізовані норми - ті, що забезпечують дію регулятивних та охоронних норм. Вони не мають самостійного значення і на їх основі не виникають правовідносини.

Спеціалізовані норми класифікують за двома критеріями:

а) в залежності від призначення в процесі правового регулювання розрізняють:

загальні норми - ті, що визначають принципи функціонування суспільства;

дефінітивні норми - ті, що націлені на закріплення юридичних понять (напр. - визначення злочину);

декларативні норми - ті, що закріплюють правові принципи;

оперативні норми - ті, що націлені на відміну, зміну чи прийняття норм (норми постанов ВР що стосуються прийняття чи відміни Законів);

б) за обсягом регулювання розрізняють:

загально-регулятивні - ті, що регламентують сферу суспільних відносин (норми загальної частини КК);

спеціальні - ті, що регламентують різновид суспільних відносин (інститути злочину, покарання заг. Частини КК);

виключні - ті, що поширюються на конкретну життєву ситуацію (норма, що встановлює випадки неосудності).

ІІ. Відповідно до методу правового регулювання правові норми класифікують на:

Імперативні - ті, що вміщують категоричні приписи (норма, що визначає цивільну дієздатність фізичної особи);

Диспозитивні - ті, що визначають варіанти поведінки або закінчуються словами: “якщо інше не встановлено законом”;

Рекомендаційні - ті, що встановлюють варіанти поведінки - найбільш доцільні в даній ситуації (КПК).

ІІІ. Відповідно до галузей права розрізняють норми:

Конституційного права;

Цивільного права;

Адміністративного права;

І т.д. 23 галузі.

IV. За сферою дії:

Загальні норми - ті, що поширюються на всю територію та на всіх суб'єктів;

Місцеві (відомчі) норми - ті, що поширюють дію на осіб, які знаходяться на певній території, чи на певну сферу суспільних відносин;

Локальні норми - ті, які діють в рамках конкретної державно-владної структури чи підприємства або установи (норми Статуту, правила внутрішнього розпорядку).

V. За характером:

Матеріальні норми - ті, що визначають зміст поведінки суб'єктів;

Процесуальні норми - ті, що визначають порядок реалізації матеріальних норм.

VI. За суб'єктами:

Законодавчі - ті, що вміщуються в текстах законів;

Підзаконні - ті, що вміщуються в текстах підзаконних нормативних актів.

Класифікація норм права за їх роллю в регулюванні суспільних відносин

Регулятивні норми - націлені на регулювання суспільних відносин шляхом визначення змісту прав та обов'язків суб'єктів. На підставі цих норм визначаються визначаються межі можливої та необхідної поведінки, а також виникають регулятивні правовідносини, змістом яких є реалізація прав та обов'язків суб'єктів.

Відповідно до характеру прав та обов'язків регулятивні норми поділяють на:

1. Зобов'язуючі - ті, що передбачають обов'язок вчиняти певні дії в інтересах суб'єкта, що має право;

Забороняючі - ті, що вміщують обов'язок суб'єкта утриматись від вчинення дій, що перешкоджають реалізації права уповноваженої сторони;

Уповноважуючі норми - ті, що надають право учасникам відносин на вчинення певних позитивних дій.

Охоронні норми - ті, що регламентують міру юридичної відповідальності, а також визначають спеціальні засоби державного захисту суб'єктивних прав. Їх значення визначається чіткою характеристикою засобів державного впливу та можливістю виникнення правовідносин щодо їх реалізації.

Спеціалізовані норми - ті, що забезпечують дію регулятивних та охоронних норм. Вони не мають самостійного значення і на їх основі не виникають правовідносини.

Спеціалізовані норми класифікують за двома критеріями:

а) в залежності від призначення в процесі правового регулювання розрізняють:

загальні норми - ті, що визначають принципи функціонування суспільства;

дефінітивні норми - ті, що націлені на закріплення юридичних понять (наприклад - визначення злочину);

декларативні норми - ті, що закріплюють правові принципи;

оперативні норми - ті, що націлені на відміну, зміну чи прийняття норм (норми постанов ВР що стосуються прийняття чи відміни Законів);

б) за обсягом регулювання розрізняють:

загальнорегулятивні - ті, що регламентують сферу суспільних відносин (норми загальної частини КК);

спеціальні - ті, що регламентують різновид суспільних відносин (інститути злочину, покарання загальної частини КК);

виключні - ті, що поширюються на конкретну життєву ситуацію (норма, що встановлює випадки неосудності).

Поняття та ознаки нормативного акту

Нормативний акт - це офіційний письмовий документ, який приймається уповноваженим органом держави, який встановлює, змінює чи відміняє правові норми.

Нормативний акт характеризується наступними ознаками:

Має письмову форму;

Характеризується юридичною силою;

Приймається компетентними органами держави;

Встановлює, змінює чи конкретизує правові норми;

Має певну юридичну силу;

Породжує юридичні наслідки;

Має обов'язковий характер для суб'єктів;

Націлений на регулювання суспільних відносин;

Охороняється державою.

Нормативні акти
Нормативно-правові акти	Індивідуальні акти
Закони	Підзаконні акти	Акти-директиви	Акти правозастосуваня	Інтерпретаційні акти (тлумачення)
Конституційні	Звичайні	ЗАГАЛЬНІ	В І Д О М Ч І	М І С Ц Е В І	Л О К А Л Ь Н І

ЗАКОНИ ТА ПІДЗАКОННІ АКТИ.

Найважливішим різновидом нормативного акту є нормативно-правовий акт. Він являє собою документ, що є результатом правотворчості колективного органу держави, який вміщує правові норми.

ОЗНАКИ нормативно-правового акту:

Відображає та захищає інтереси держави;

Має загальний характер;

Вміщує правові норми;

Охороняється державою;

Має певну юридичну силу та займає відповідне місце в системі законодавства;

Документально оформлений;

Приймається в порядку чітко регламентованої процедури.

ЗНАЧЕННЯ нормативно-правових актів:

Забезпечують інформованість населення щодо змісту правових приписів;

Визначають правомірність чи протиправність поведінки суб'єктів;

Є умовою єдиного розуміння та застосування права;

Є основною формою права України.

В залежності від юридичної сили нормативно-правові акти поділяють на:

Закони;

Підзаконні акти.

Закон: ознаки та різновиди

Закон - нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, який приймається вищим представницьким органом влади чи референдумом в порядку законодавчого процесу і регламентує найбільш важливі сфери життєдіяльності суспільства.

ОЗНАКИ:

Це нормативно-правовий акт, що має вищу юридичну силу, тобто інші нормативні акти приймаються на основі, у відповідності та на виконання закону.

Приймається в рамках законодавчого процесу;

Приймається особливими суб'єктами;

Охороняється державою в особливому порядку;

Регламентує найважливіші сфери життєдіяльності суспільства;

Конкретизується підзаконними актами.

Закони класифікують за двома критеріями.

І. За юридичною силою:

Конституційні - це Конституція, закони, які вносять зміни та доповнення до неї, а також закони, безпосередньо передбачені текстом Конституції. Ці закони приймаються парламентом, кваліфікованою більшістю (2/3) голосів від конституційної кількості депутатів;

Звичайні закони - це нормативні акти, що приймаються парламентом простою більшістю голосів від присутніх депутатів.

ІІ. За способом прийняття:

Поточні закони - приймаються відповідно до плану законотворчих робіт;

Надзвичайні - приймаються в екстремальних ситуаціях.

Підзаконний акт: поняття, риси, види

Підзаконний нормативний акт - це документ компетентного органу держави, що прийнятий на основі, у відповідності і на виконання закону.

ОЗНАКИ:

Це документ, що приймається державою в рамках повноважень її органів;

Це документ, що приймається на основі закону, тобто не може регулювати відносини, які не отримали законодавчого закріплення;

Це акт, що приймається у відповідності до закону, тобто не може йому протирічити;

Це акт, що приймається на виконання закону, тобто конкретизує його положення;

Має спрощений порядок відміни.

В залежності від юридичної сили підзаконні акти поділяють на:

Загальні - ті, що приймаються органами загальної компетенції та поширюються на територію всієї держави (Постанови ВР, Постанови ВР Республіки Крим, Укази Президента, Постанови, Рішення та Накази Уряду).

Відомчі акти - документи, які приймаються центральної виконавчої влади та регламентують відносини в певній сфері життєдіяльності суспільства (акти міністерств, відомств та державних комітетів).

Місцеві акти - документи, які приймаються місцевими органами управління та поширюються на територію адміністративної одиниці (акти державних адміністрацій). Локальні акти - документи, які приймаються адміністрацією підприємств, установ та організацій і регламентують порядок діяльності цих структур (правила внутрішнього розпорядку, статути).

Співвідношення законів та підзаконних нормативно-правових актів

Закон - нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, який приймається вищим представницьким органом влади чи референдумом в порядку законодавчого процесу і регламентує найбільш важливі сфери життєдіяльності суспільства. Підзаконний нормативний акт - це документ компетентного органу держави, що прийнятий на основі, у відповідності і на виконання закону.

Закон	Підзаконний нормативний акт
Це нормативно-правовий акт, що регламентує найважливіші сфери життєдіяльності суспільства і має вищу юридичну силу, тобто інші нормативні акти приймаються на основі, у відповідності та на виконання закону.	- Це документ, що приймається на основі закону, тобто не може регулювати відносини, які не отримали законодавчого закріплення; - Це акт, що приймається у відповідності до закону, тобто не може йому протирічити; - Це акт, що приймається на виконання закону, тобто конкретизує його положення;
Приймається в рамках законодавчого процесу особливими суб'єктами;	Це документ, що приймається державою в рамках повноважень її органів;

Поняття та види індивідуальних нормативних актів

Індивідуальні нормативні акти - це документи, які розраховані на чітко визначені індивідуальні випадки та адресовані конкретно вказаним суб'єктам.

ОЗНАКИ:

Наявність юридичної сили, що залежить від місця норми, на підставі якої прийнято акт, в системі права, а також від характеру повноважень того органу, який прийняв акт;

Поширеність дії акту на конкретну життєву ситуацію, що здійснюється шляхом конкретизації загальної норми до цього випадку;

Наявність чітко визначеного суб'єкту, якому адресується акт;

Чітке визначення прав та обов'язків суб'єктів, які реалізуються завдяки цьому акту;

Особливий порядок вступу в юридичну силу;

Однократна дія, що вичерпується одним випадком;

Можливість оскарження чи опротестування у встановленому порядку;

Основним призначенням є зміна, припинення чи породження правовідносин.

Серед індивідуальних актів розрізняють:

Акти-директиви - це індивідуальні владні приписи, що націлені на регулювання певного різновиду суспільних відносин шляхом зобов'язання суб'єктів до здійснення точно визначених дій.

Вони встановлюють масштаби поведінки і, як правило, стосуються приписів органів держави загальної компетенції (наприклад: прийняття основних напрямків державної політики у галузі охорони навколишнього природнього середовища…визначає конкретні повноваження міністерств та відомств у цій сфері).

Акти правозастосування - це документи, які приймаються в результаті розгляду конкретної справи. Їх призначенням є встановлення конкретних фактів, що спричиняють виникнення чи зміну правовідносин.

Інтерпретаційні акти (акти тлумачення) - це юридичні документи, що приймаються відповідними органами держави в рамках їх повноважень з метою конкретизації правових норм шляхом роз'яснення змісту норм законів та підзаконних актів.

Інтерпретаційні акти приймаються в процесі офіційного тлумачення та дають можливість не лише єдиного розуміння змісту акту чи припису, а і офіційного посилання на документ у випадку його використання в процесі правореалізаційної діяльності.

Ознаки та види актів правозастосування

Акти правозастосування - це документи, які приймаються в результаті розгляду конкретної справи. Їх призначенням є встановлення конкретних фактів, що спричиняють виникнення чи зміну правовідносин.

ОЗНАКИ

Приймаються лише державними органами в результаті здійснення правозастосовчої діяльності;

Цей акт націлений наюридичну фіксацію та визнання певних фактів з точки зору їх правомірності чи протиправності;

Ці акти мають державно-владний характер і є обов'язковими для чітко визначених суб'єктів;

Цей акт не може бути прийнятий в результаті делегування чи санкціонування;

Має чітко визначену форму та атрибути;

Розрахований на однократне застосування;

Не має зворотньої сили;

Може бути оскаржений в судовому порядку чи вищестоячому органу;

Породжує певні юридичні наслідки для визначених суб'єктів;

Акти правозастосування класифікуються за п'ятьма критеріями.

За призначенням:

Регулятивні правозастосовчі акти, що конкретизують права та обов'язки суб'єктів;

Охоронні -що встановлюють вид юридичної відповідальності;

За характером приписів, що вміщуються в актах:

Уповноважуючі - акти, що надають можливість реалізувати суб'єктивне право;

Зобов'язуючі - акти, що конкретизують обов'язок та покладають необхідність його здійснення;

Забороняючі - акти, що попереджують протиправність поведінки.

За суб'єктами:

Акти парламенту;

Акти глави держави;

Акти Уряду;

Акти міністерств, відомств та державних комітетів;

Акти судових органів;

Акти прокуратури;

Акти правоохоронних органів;

Акти контрольно-наглядових органів.

За формою виразу:

Постанови;

Укази;

Розпорядження;

Рішення;

Накази;

Ухвали;

Протести;

Подання;

Вироки;

Висновки.

За галузевою належністю:

У сфері цивільного права;

Конституційного права;

І т. д. 23 галузі, 12 головних.

Ознаки та види актів тлумачення

Інтерпретаційні акти (акти тлумачення) - це юридичні документи, що приймаються відповідними органами держави в рамках їх повноважень з метою конкретизації правових норм шляхом роз'яснення змісту норм законів та підзаконних актів.

Інтерпретаційні акти приймаються в процесі офіційного тлумачення та дають можливість не лише єдиного розуміння змісту акту чи припису, а і офіційного посилання на документ у випадку його використання в процесі правореалізаційної діяльності.

ОЗНАКИ:

Це акти, що мають формально визначений характер, тобто мають чітку назву та атрибути;

Їх юридична сила визначається компетенцією суб'єктів, що ці акти;

Ці акти складають систему, що характеризується ієрархічним підпорядкуванням;

Приймаються на основі акту що тлумачиться, - тому мають допоміжний характер і повинні відповідати цьому акту;

Приймаються лише по тих актах, які мають суперечливий чи загальний зміст;

Діють впродовж дії акту, що тлумачиться, та змінюється разом з ним.

Інтерпретаційні акти класифікуються за п'ятьма критеріями.

І. В залежності від юридичної природи:

Інтерпретаційні акти правотворчості, що приймаються в процесі аутентичного чи легального тлумачення;

Інтерпретаційні акти правозастосування, що вміщують правила застосування норм і є формою узагальнення юридичної практики (роз'яснення колегії ВСУ);

ІІ. За суб'єктами прийняття:

Акти органів влади;

Акти органів управління;

Судових органів;

Прокуратури;

Правоохоронних органів.

ІІІ. За сферами тлумачення:

Акти аутентичного тлумачення, що приймаються органом, який видав нормативний акт;

Акти делегованого тлумачення, що приймаються органом держави у випадку офіційного уповноваження;

IV. За поширеністю на суб'єктів:

Нормативні інтерпретаційні акти, що поширюються на невизначене коло суб'єктів;

Казуальні інтерпретаційні акти, що поширюються на окрему ситуацію чи окремих суб'єктів.

В залежності від обсягу тлумачення:

Акти буквального тлумачення, текст яких повністю співпадає з текстом припису, що тлумачиться:

Акти розширеного тлумачення, текст яких ширший словесного виразу норми, що тлумачиться;

Акти обмеженого тлумачення є вужчими змісту норми, що тлумачиться.

ЗНАЧЕННЯ ІНТЕРПРЕТАЦІЙНИХ АКТІВ.

Розкривають дійсний зміст актів;

Сприяють реалізації правових приписів всіма суб'єктами;

Сприяють ліквідації неточностей правових норм;

Заповнюють прогалини в праві.

Поняття та структура законодавства

В юридичній літературі розрізняють поняття “система права” та “система законодавства” які не є тотожними і характеризують правову норму та способи її зовнішнього виразу.

Система права - це внутрішня структура права, що характеризується певним співвідношенням таких елементів як норма права, інститут права та галузь права.

Система законодавства - є зовнішнім виразом права і характеризується як система нормативних актів.

Норма права

Інститут права

Галузь права

Інститут - інститут власності

Галузь - цивільне право

В юридичній літературі існують три аспекти поняття “законодавство”:

Це система нормативних актів, що приймаються вищим представницьким органом держави;

Це система нормативних актів, що приймаються вищими органами влади та управління;

Це система всіх нормативно-правових актів, що приймаються державними структурами.

Система законодавства має складну структуру і характеризується наявністю трьох рівнів:

Вертикальна (ієрархічна) структура законодавства - характеризується розміщенням нормативних актів в залежності від їх юридичної сили.

Горизонтальна (галузева) структура законодавства - характеризує співвідношення нормативних актів за юридичною силою в рамках чітко визначеної сфери суспільних відносин (джерела будь-якої галузі права);

Державна структура - характеризує співвідношення нормативних актів в залежності від особливостей форми державного устрою.

федеральна структура законодавства характеризується наявністю загальнофедеральних актів і актів суб'єктів федерації, та співвідношенням, заснованим на верховенстві загальнофедеральної конституції;

Унітарна система законодавства характеризується єдністю, а отже наявністю лише ієрархічної та галузевої структур;

Отже, система законодавства - це система нормативних актів, особливості співвідношення яких визначається такою категорією як “структура законодавства.”

Система права та законодавства: співвідношення

Системи права і законодавства є взаємодіючими, але різними явищами.

СПІЛЬНІ РИСИ:

Системи права і законодавства будуються на єдиних принципах;

Залежать від особливостей устрою держави;

Відображають національні особливості держави;

Охороняються державою в рівній мірі.

ВІДМІННІ РИСИ:

Система права	Система законодавства
1. Є внутрішньою структурою права;	1. Є зовнішньою формою права;
2. Визначає зміст права, характеризуючи права та обов'язки суб'єктів;	2. визначає систему форм права та належність держави до певної правової системи;
3. На формування та розвиток впливають суспільні відносини, що мають об'єктивний характер та залежать від рівня розвитку суспільства;	3. На формування та розвиток впливають фактори суб'єктивного значення, що визначають рівень свідомості та культури окремих суб'єктів;
4. Визначає ефективність системи законодавства, оскільки його змістом правовий припис, що вміщає правову норми як елемент системи права;	4. Є способом виразу правової норми та надання їй рис системності, обов'язковості та формальної визначеності;
5. Основним елементом є норма права.	5. Основним елементом є нормативно-правовий акт.

Систематизація законодавства

Система законодавства характеризується певним рівнем узгодженості нормативних актів, що постійно потребує свого вдосконалення. Це вдосконалення здійснюється шляхом систематизації.

Систематизація - це діяльність та недержавних структур по забезпеченню системності законодавства шляхом приведення діючих нормативних актів в єдину узгоджену систему.

Систематизація законодавства досягається двома основними і якісно різноманітними по юридичній природі способами:

Кодифікацією;

Інкорпорацією діючих нормативних актів.

Особливою формою систематизації є консолідація, що визначається як діяльність суб'єктів по зведенню близьких за змістом нормативних актів в єдиний акт (підготовка систематичного зібрання діючих нормативних актів Уряду України).

Ознаки та види кодифікації

Кодифікація - різновид систематизації законодавства, що вміщає елементи правотворчості, який забезпечує системне нормативне регламентування певного виду суспільних відносин шляхом видання єдиного юридично узгодженого нормативного акту.

В результаті кодифікації створюються наступні акти:

Кодекси, що є результатом кодифікації галузей права;

Положення та статути, що регламентують певні питання в рамках сфери суспільних відносин.

Кодифікація характеризується наступними рисами:

Це діяльність виключно органів держави;

Це діяльність, яка не може бути делегованою чи санкціонованою;

Це діяльність, що вміщує елементи правотворчості;

Це нормативно регламентована діяльність, що здійснюється в особливих процесуальних формах;

Це діяльність, що завершується прийняттям єдиного нормативного акту;

Ці акти мають вищу юридичну силу в рамках галузі.

Розрізняють наступні різновиди кодифікації:

Галузева, що характеризується упорядкуванням норм виключно однієї галузі (КЗПП);

Міжгалузева, що систематизує норми двох і більше галузей (повітряний кодекс);

Загальна, що надає можливість впорядкувати норми, що регламентують однотипні відносини (основи про охорону здоров'я, звід законів).

Кодифікація завжди має офіційний характер.