На зазначені вище строки не поширюється положення ст.253 СКУ про початок перебігу строку. Ці строки починають спливати з моменту виникнення в особи відповідного суб'єктивного права, яке припиняється в момент досягнення нею певного віку, тобто вони є правоприпиняючими Агарков М. Обязательства по советскому гражданскому праву. - М., 1988. - С.105..

Існує кілька особливостей припинення сімейних правовідносин. Ці правовідносини є триваючими, у зв'язку з чим вони, як зазначено в літературі, не припиняються виконанням обов'язків Азаревич Д. Семейные имущественные отношения по русскому гражданскому праву// Журнал гражданского и уголовного права. - Санкт-Петербург, 1883. - Кн. 4. - С.118.. Сімейні правовідносини передбачають неодноразову реалізацію прав та обов'язків їх учасників. Так, згідно з ч.4 ст.55 СКУ дружина та чоловік зобов'язані спільно дбати про матеріальне забезпечення сім'ї. Причому цей обов'язок подружжя має виконувати постійно, а не одноразово. Обов'язок сплати аліментів є обов'язком, пов'язаним з виплатою періодичних платежів. Тому періодичні виплати аліментів зобов'язаною особою і одержання їх правомочною особою не є підставою для припинення аліментних зобов'язань.

Оскільки, як вже зазначалося, сімейні правовідносини мають відносний і особисто-довірчий характер, відповідні права та обов'язки не передаються і не відчужуються, не можуть бути об'єктом правонаступництва Чефранова Е Правовое регулирование имущественных отношений супругов// Российская юстиция. - М., 1996. - С.31.. Тому вони припиняються внаслідок смерті будь-кого з учасників сімейних правовідносин.

Треба зазначити, що право кожного з подружжя на набуте за час шлюбу майно, яке є спільною сумісною власністю дружини та чоловіка (ст. 60 СК), переходить у спадок у разі смерті будь-кого з подружжя. Однак це особливий вид правонаступництва, оскільки при цьому сімейні правовідносини трансформуються у цивільні. У такому разі правовідносини, пов'язані зі спільною сумісною власністю подружжя, припиняються.

Сімейні правовідносини припиняються також, якщо перестає існувати один з елементів юридичного складу, необхідного для їх виникнення. Так, аліментні зобов'язання дружини і чоловіка припиняються, якщо перестає існувати один з елементів юридичного складу, необхідного для виникнення аліментних правовідносин між подружжям, тобто якщо одержувач аліментів став працездатним або перестав потребувати матеріальної допомоги чи якщо платник аліментів став неспроможним надавати матеріальну допомогу (ст.82 СКУ).

Сімейні правовідносини можуть бути припинені також на підставі рішення суду про розірвання шлюбу (ст.109 СКУ), скасування усиновлення (ст.238) або постанови органу РАЦСу про розірвання шлюбу (ст.106 СКУ), а також на підставі рішення органу опіки та піклування про звільнення опікуна або піклувальника дитини від їх повноважень (ст.75 ЦКУ). В останньому випадку припиняються й адміністративно-правові відносини між опікуном або піклувальником й органом опіки та піклування.

Однією з особливостей сімейних правовідносин, як неодноразово зазначалось у літературі, є те, що під час їх здійснення суб'єктивні права правомочних осіб у багатьох випадках водночас є їх обов'язками щодо інших учасників Шевченко Я.Н. Взаємодія цивільно-правових та сімейно-правових норм// Радянське право. - 1988. - №4. - С.48.. Невиконання обов'язків може бути підставою для припинення останніх. Так, батьки, які ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, можуть бути позбавлені судом батьківських прав (п. 2 ч.1 ст.164 СКУ). А згідно з п.1 ч.1 ст.238 СКУ усиновлення може бути скасоване на підставі рішення суду, якщо воно суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейного виховання. Таким чином, специфічною підставою припинення сімейних правовідносин у тих випадках, коли суб'єктивні права правомочних суб'єктів водночас є їх обов'язками щодо інших учасників є нездійснення цих суб'єктивних прав.

Тому правильне закріплення не лише майнових, а усіх, прав суб'єктів сімейного права, належне розмежування їх правового статусу в українському законодавстві сприятиме нормальному розвитку всієї держави та виключно правовому втіленню нормативно-правових актів у життя, а також ліквідації правового нігілізму в суспільстві щодо можливості захисту членів подружжя у випадку порушення даних прав, але при цьому важливим елементом є ліквідація усіх недоречностей, що заважають повноцінній сфері дії зазначених прав.

Розділ ІІ: Суб'єктний склад сімейних правовідносин: поняття, особливості, види

Суб'єктами сімейних, як і будь-яких правовідносин, є особи, які беруть у них участь. У літературі зазначається, що однією з особливостей сімейних правовідносин є те, що їх суб'єктами можуть бути лише громадяни Чефранова Е. Новый Семейный кодекс Российской Федерации// Комментарий российского законодательства. - М.,1997. - С.122-124..

Згідно зі ст.2 СКУ учасниками регульованих ним сімейних правовідносин є:

подружжя;

батьки, діти, усиновлювачі, усиновлені;

баба, дід, прабаба, прадід, онуки, правнуки;

рідні брати, рідні сестри; мачуха, вітчим, падчерка, пасинок.

Крім того, як випливає зі змісту ч.3 ст.2 і глав 19 і 20 СКУ, цими учасниками можуть бути опікун, піклувальник і дитина, над якою встановлено опіку або піклування, а також особа, яка уклала договір про патронат, і дитина, передана у сім'ю патронатного вихователя.

При цьому всі інші родичі (двоюрідні брати та сестри, тітки, дядьки, племінники, племінниці та ін.) не є учасниками сімейних правовідносин за винятками, встановленими законом. Наприклад, у разі перебування у них на вихованні дитини на цих суб'єктів покладається обов'язок щодо надання дитині матеріальної допомоги у випадках, передбачених ст.269 СКУ. Відповідний обов'язок встановлюється і для такої дитини, на яку з досягненням повноліття покладається обов'язок утримувати цих непрацездатних родичів за підстав, передбачених ст.271 СКУ.

Як зазначає 3. Ромовська, на відміну від цивільних правовідносин учасниками сімейних правовідносин можуть бути лише люди. При цьому називати їх фізичними особами не прийнято Ромовська З.В. Сімейний кодекс України - утвердження ідеології ненасильства// Адвокат. - 2002. - №6. - С.5-6. .

Треба підкреслити, що нині поняття людини і фізичної особи збігаються. Однак в історичному аспекті фізична особа -- це не будь-яка людина, а людина, яка має правоздатність Цатурова М.К. Російське сімейне право XVI-XVIII ст.ст. - М., 1991. - С.32..

Суб'єктами сімейних правовідносин можуть бути не тільки громадяни України, а й, як це випливає зі змісту ст.26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах. Водночас, як виняток, у випадках, передбачених законом, одним із суб'єктів сімейних правовідносин може бути організація. Так, відповідно до ч.1 ст.248 СКУ дитина, яка залишилася без піклування батьків і проживає у дитячому закладі або закладі охорони здоров'я, має право на всебічний розвиток, виховання, освіту, повагу до її людської гідності. У такому разі згідно зі ст.245 СКУ адміністрація дитячого закладу або закладу охорони здоров'я виконує щодо дитини функції опікуна та піклувальника і тому є учасником сімейних правовідносин з дитиною, яка в ньому проживає.

Для усіх суб'єктів сімейних правовідносин характерною ознакою є наявність право- і дієздатності. Сімейна, як і цивільна, правоздатність особи виникає у момент її народження Ромовська З.В. Сімейне право - перспективи розвитку// Основні напрямки реформи цивільного права в Україні. - 2-е вид. - К., 1997. - С.128.. Під нею треба розуміти здатність особи бути учасницею сімейних правовідносин, тобто мати сімейні права та обов'язки. Обсяг сімейної правоздатності не є незмінним. Він розширюється залежно від віку людини до 18 років. Шлюбна правоздатність виникає у чоловіка з 18 років, а у жінки -- з 17 (ч.1 ст.22 СКУ). Відповідно до ч.2 ст.23 СКУ за заявою особи, яка досягла 14 років, рішенням суду їй може бути надане право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає інтересам цієї особи. Можливість бути усиновлювачем виникає у особи також з 18 років (ст.211 СКУ). Водночас право на виховання, утримання виникає в особи з моменту її народження. Обмеження сімейної правоздатності можливе лише у випадках та в порядку, встановлених законом. Так, згідно з п.4 ч.1 ст.166 СКУ особа, позбавлена на підставі рішення суду батьківських прав, не може бути усиновлювачем, а також опікуном та піклувальником.

Від сімейної правоздатності треба відрізняти сімейну дієздатність, під якою необхідно розуміти здатність особи своїми діями набувати сімейних прав та обов'язків і здійснювати їх. Сімейна, як і цивільна, дієздатність залежить від віку особи та стану її психіки, що не має ніякого значення для сімейної правоздатності Риманивская Н.М., Мещеркина Е.Ю., Малышева Н.М. Супружеские отношения в условиях перехода к рынку// Народонаселение. - 1999. - №2. - С.4-5.. У повному обсязі сімейна дієздатність виникає у особи з досягненням нею повноліття. Навіть укладення шлюбу не породжує цього. Усиновлювачами, опікунами і піклувальниками можуть бути лише особи, які досягли повноліття (статті 211 і 244 СКУ).

Водночас, можливість самостійно здійснювати значну кількість сімейних прав та обов'язків виникає у громадян до досягнення ними повноліття Сидоренко О Правові та психологічні перспективи вирішення конфліктів, пов'язаних з насильством у сім'ї. - 2001. - №12. - С.37-40.. Так, кожен учасник сімейних відносин, який досяг 14 років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу (ч.1 ст.18 СКУ). Відповідно до ч.1 ст.92 СКУ дружина і чоловік мають право самостійно укладати шлюбний договір незалежно від досягнення ними повноліття. У разі зміни прізвища обома батьками прізвище дитини, яка досягла семи років, змінюється за її згодою. Згідно зі ст.149 СКУ зміна по батькові дитини, яка досягла 14 років, у разі, якщо її батько змінив своє ім'я, допускається за її згодою. Неповнолітні батьки мають такі ж права та обов'язки щодо дитини, як і повнолітні, і можуть здійснювати їх самостійно (ч.1 ст.156 СКУ). Відповідно до ч.2 ст.160 СКУ місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Треба зазначити, що дострокове виникнення у особи цивільної дієздатності у повному обсязі (емансипація) не веде до появи такої ж сімейної дієздатності. Так, згідно з ч.1 ст.35 ЦКУ Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року. Офіційний текст. - К.: Право, 2003. - 380с. повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини, а відповідно до ч.3 цієї статті -- фізичній особі, яка досягла 16 років і бажає займатися підприємницькою діяльністю. Причому згідно з ч.4 ст.35 ЦКУ повна цивільна дієздатність, надана фізичній особі, поширюється на усі цивільні права та обов'язки. Однак якщо зазначені особи не досягли повноліття, вони, як вже зазначалося, не набувають сімейної дієздатності у повному обсязі, зокрема не можуть бути усиновлювачами, опікунами та піклувальниками. Тому не можна погодитись з М.Антокольською, яка вважає, що у сімейному і в цивільному праві повна дієздатність виникає одночасно Антокольская M.Д. Семейное право. - М., 1998. - С.157..

Тепер зупинимось детальніше на окремих суб'єктах.

До першої групи належить подружжя, тобто чоловік і жінка, які знаходяться у зареєстрованому у державному органі реєстрації актів цивільного стану шлюбі. Крім того, у передбачених сімейним законодавством випадках суб'єктами сімейних правовідносин можуть бути особи, які спільно проживають і перебувають у фактичних шлюбних відносинах. Наприклад, це стосується випадків поширення режиму спільності на майно жінки і чоловіка, що проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, передбаченого ст.74 СКУ.

Державна реєстрація шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, та презумпцію батьківства щодо дитини, яка була зачата і (або) народжена у шлюбі Жилінкова І. Інститут заручин: далеке минуле і найближче майбутнє. // Вісник Академії правових наук України. - 2001. - №4. - С.130-138. .

Хоча СКУ не дає визначення шлюбного договору, його основні ознаки можна визначити, виходячи з аналізу його норм. На нашу думку, шлюбний договір може розглядатися як згода осіб, які перебувають у шлюбі, якою встановлюються майнові права і обов'язки подружжя в шлюбі та у разі його розірвання.

У зв'язку з тим, що в шлюбному договорі виражена воля двох сторін, спрямована на виникнення, зміну та припинення їх майнових прав та обов'язків, тобто є підстави відносити його до числа угод Свердлов Г.М. Советское семейное право.// Соц. законность. - 1962. - №10. - С.85-86.. В літературі шлюбний договір розглядається як двостороння угода, на яку поширюються правила, що відносяться до угод Корольов Ю. Расторжение брака // Рос. юстиция. - 1995. - №7. - С.38..

Відповідно до ст.95 СКУ дія шлюбного договору, що його було укладено до реєстрації шлюбу, починається з моменту реєстрації шлюбу. Якщо шлюбний договір укладено подружжям, він набирає чинності у день його нотаріального посвідчення Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 року. / Законодавство про шлюб та сім'ю України. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 376 с.. Звертає на себе увагу імперативний характер даної норми. Певною мірою він є виправданим, зокрема, стосовно того, що шлюбний договір, котрий укладається особами, які беруть шлюб може мати чинність лише після реєстрації шлюбу. Однак, на нашу думку, імперативність видається невиправданою в інших випадках. По-перше, за бажанням сторін шлюбний договір, укладений до реєстрації шлюбу, може мати чинність не з моменту реєстрації шлюбу, а пізніше, з того часу, що його встановлять для себе сторони. По-друге, немає перешкод для того, щоб шлюбний договір, укладений, за бажанням сторін, поширював свою дію на відносини, що виникли з моменту реєстрації шлюбу, тобто мав зворотну силу. Такий договір буде суперечити закону. Якщо сторони мають право змінити правовий режим майна, придбаного ним до шлюбу, то тим паче вони мають право визначити по-своєму правовий режим майна, набутого в період шлюбу, але до початку дії шлюбного договору.

Юристам-практикам, на нашу думку, часто прийдеться нарікати і на відсутність належної розробки форм шлюбних договорів. Позначається також брак практичного досвіду українських юристів у цій сфері. Зразки документів, які пропонують сьогодні у нотаріальних конторах вражають своєю некоректністю. Шлюбний договір може охоплювати низку окремих пунктів (умов), що стосуються майнових прав і обов'язків подружжя, ним можуть передбачатись: передання у власність майна, надання коштів на утримання одного з подружжя, створення умов для належного виховання дітей, “покарання” за подружню невірність (компенсація моральної шкоди) тощо. Єдиної форми для документа немає, він може складатись як з одного пункту, так і з кількох сторінок, із докладним, вичерпним і розгорнутим описанням умов. Але разом з тим, шлюбний договір може вирішити багато проблем, які чекають на молодят в майбутньому, хоча він і не панацея від усіх сімейних негараздів, але мабуть усім варто захистити свої інтереси таким чином.

Відповідно до ст.35 Сімейного кодексу України (далі - СКУ) особи мають право на вибір прізвища при реєстрації шлюбу Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 року. / Законодавство України про шлюб та сім'ю. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 376 с.. Тому досить часто серед науковців постає питання: кому належить право на вибір прізвища - нареченим чи кожному з подружжя? Хронологія реєстрації шлюбу засвідчує, що це право реалізують саме наречені у заяві про реєстрацію шлюбу. Водночас їхній вибір матиме юридичний сенс лише у разі реєстрації шлюбу. Саме тому суб'єктами цього права названі наречена та наречений.

Ми вважаємо, що вибір нареченою прізвища нареченого як прізвища подружжя відповідає українській національній традиції. В той же час збереження дружиною свого прізвища є явищем досить поширеним.

Раніше чинний Кодекс України про шлюб та сім'ю (далі - КпШСУ), зокрема у ст.19 Кодекс Законів про шлюб та сім'ю України від 20 червня 1969 року. / Кодекси України. - Т.2. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - С.444-493., надавав кожному з подружжя право «приєднати» до свого прізвища прізвище другого з подружжя. «З'єднання» прізвищ не допускалося, якщо прізвище одного з них уже було подвійним Белявский А.В., Финн Є.А. Любовь и кодекс. Социально-правовые проблемы брака и семьи. - М.: Сов. Россия, 1973. - С.45. . У статті 35 СКУ проблема «приєднання» прізвища вирішена глибше і справедливіше. Якщо «подвійне» прізвище бажає мати лише одна особа, жодних складнощів не виникає. Якщо таке бажання мають і наречена, і наречений, то їм слід обов'язково визначити, прізвище кого з них буде першим.

У контексті особистих прав подружжя право на материнство і кореспондуюче йому право на батьківство має стояти на першому місці. Реалізація цих прав -- начало всіх начал. Підкреслення важливості цих прав є одночасним законодавчим визнанням природного права жінки та чоловіка на статеве життя. Право дружини на материнство означає як право народити дитину, так і право утриматися від цього. Конституційне право на особисту свободу виключає присилування до інтимних відносин, материнства чи аборту Ромовська З.В. СКУ - утвердження ідеології ненасильства. // Адвокат. - 2002. - №6. - С.5-6..

У контексті права на материнство розглядається проблема аборту, тобто штучного переривання вагітності, дане положення було включене в СКУ тому, що Україна досягла рекордної кількості абортів в рік - 1 мільйон, і ця цифра примусила шукати шляхів захисту дітей народжених, і тих, хто поки що живе у лоні матері Сидоренко О Правові та психологічні перспективи вирішення конфліктів, пов'язаних з насильством у сім'ї. - 2001. - №12. - С.37-40.. Адже зачата дитина - це вже людина, вона має право на життя, має право народитись на світ і жити в ньому. Визнання ембріону людиною означає, що, даючи згоду на аборт, жінка розпоряджається не своїм тілом, а іншою людиною.

Жінка може втратити здатність народити дитину у зв'язку з виконанням конституційного обов'язку по захисту Вітчизни (стаття 65 Конституції України) Конституція України від 28 червня 1996 року. - К.: Юрінком Інтер, 1996. - 87 с.. У цьому разі позов про відшкодування моральної шкоди, на нашу думку, мав би подаватися до Міністерства оборони України, допоки не буде визначено єдину державну інституцію, уповноважену бути відповідачем по всіх вимогах до держави.

Закріплення у СКУ права дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності є засобом захисту психологічно і (або) матеріально слабшого у шлюбі від психічного диктату чи навіть агресії дружини, чоловіка або іншої особи (свекрухи, тещі тощо) Жилінкова І. Шлюбне законодавство та перспективи його розвитку// Право України. - 2000. - №6. - С.108-111.. Воно схиляє до толерантності, терпимості у шлюбі, спрямовує кожного з них на спокійне, інтелігентне залагодження колізії індивідуальних рис характеру, життєвих звичок.

Крім духовної основи, сім'я має мати й матеріальну: житло, різні речі побутового призначення, одяг, продукти харчування тощо. Дбати про матеріальне забезпечення сім'ї -- обов'язок кожного з подружжя. Реєстрація шлюбу не припиняє права власності на майно, яке належало дружині та чоловікові до цього моменту. Це означає, що шлюб не перетворює особисту власність дружини та особисту власність чоловіка у спільну сумісну власність подружжя. Майно, яке належить кожній фізичній особі, незалежно від перебування в шлюбі, є її приватною власністю Майнові відносини подружжя: Огляд чинного законодавства// Юридичний вісник України. - 2002. - №39. - С.6..

Реалізувати свої права подружжя може досить дієво, але при цьому від держави вимагається допомогти подружжю фінансово. Наприклад, варто розробити дещо нову сімейну політику, в основі якої, безперечно, адресна диференційована підтримка різних категорій сімей, зокрема, у вихованні дитини. На нашу думку, знадобиться досвід ряду країн, де багато робиться у цьому напрямі. Скажімо, у Франції налічується до 30 видів адресної допомоги, починаючи з придбання підручників та оплати няні Ариванюк Т. Загально-правові засади припинення права спільної власності подружжя.// Право України. - 2001. - №12. - С.76-80..

Отож, права подружжя закріплено, але на практиці їх реалізація зустрічається зі значними труднощами, і це, на нашу думку, пов'язано, насамперед, із недосконалістю існуючих механізмів втілення цих прав.

Змінити ситуацію традиційного покладання виконання обов'язків виховання дітей та домашньої роботи лише на жінку спроможна лише кардинальна зміна самого ставлення суспільства до цієї сфери: батьківство і хатня робота мають бути визнані суспільно значимою діяльністю. Крім того, держава повинна сприяти, через відповідні установи, правовому захисту кожного з подружжя, створенню умов для зміцнення побудови ними сім'ї, створення умов для зміцнення її як соціального інституту, підвищення престижу, розширення прав і можливостей. Інформаційно-консультативна допомога подружжю має спрямовуватись на поліпшення шлюбно-сімейного макроклімату, підвищення виховного і загально соціального потенціалів чоловіка та дружини з обов'язковим врахуванням вимог гендерного підходів.

Щодо такого важливого суб'єкта як дитина, то вперше офіційне визначення поняття цього суб'єкта було наведене у ст.1 Конвенції ООН, відповідно до якої “дитиною вважається кожна людська істота до досягнення нею 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до даної особи, вона не досягає повноліття раніше”. Отже поняття дитини, тобто особи, яка не досягла 18 років, і неповнолітнього тотожні. Зазначене визначення має надзвичайно широке застосування у національному законодавстві України, оскільки до прийняття Конвенції ООН віковий критерій даного суб'єкта не було визначено і він встановлювався державою самостійно, а тому це не завжди могло відповідати інтересам дитини.

Як зазначає професор Ромовська З.В. Ромовська З.В. Сімейний кодекс України: науково-практичний коментар. - К.: Ін Юре, 2003. - С.30., категорію “дитина” необхідно було конкретизувати із урахуванням віку, що і було зроблено у новому Сімейному кодексі України Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 року. / Законодавство України про шлюб та сім'ю. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 376 с.. Так, у ст.6 СКУ зазначено, що дитина це особа, яка досягла повноліття (тобто 18 років), і поняття даного суб'єкта, безумовно, включає в себе поняття “малолітній”, тобто особу, якій ще не виповнилось 14 років. Без сумніву, що особу правильно вважати малолітньою до моменту, з якого їй виповниться 14 років, адже це загальновизнана межа, з досягненням якої в дитини завершується певний життєвий період, який зумовлюється її біологічним та психічним розвитком, соціальною адаптацією і, крім того, з досягненням цього віку законодавство наділяє таку особу більшим обсягом прав та обов'язків.

Отже, малолітня особа є одночасно і неповнолітньою. Не врегульованим залишається питання щодо визначення поняття особи з 14 до 18 років. Тому з'явилась ч.2 ст.6 СКУ, яка вносить абсолютний нонсенс називаючи особу “неповнолітньою” лише з 14 до 18 років Яременко В. Новий тлумачний словник української мови- К.: Аконіт, 2001. - 1 т. - С.45.. Тому виходить законодавча помилка, адже особу з 14 до 18 років, яка і так є неповнолітньою, бо входить в поняття “дитини” (особи, що ще не досягла повноліття) чомусь одночасно протиставляють цьому поняттю. Але ж це абсолютна суперечність:

по-перше, у згаданій Конвенції ООН зазначено, що дитина - людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до даної особи, вона не досягає повноліття раніше” (ст.1 Конвенції ООН) Конвенція ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року./ Міжнародні договори України. - К.: Наукова думка, 1992. - Ст.123-127.. З даного положення видно, що дитина - це особа до 18 років, неповнолітній, оскільки після досягнення даного віку наступає повноліття. Тому виходить, що термін “дитина” є синонімом до терміну “неповнолітній”;

по-друге, наприклад, у Великому юридичному словнику поняття “дитина” не визначено, але вказано, що “неповнолітній” - це той, хто не досяг повноліття Сухарев А.Я. Большой юридический словарь - К., 1991. - С.78., а отже, 18 років.

І тут ми бачимо, що стан неповноліття розпочинається з моменту народження дитини. Безумовно, особа у віці з 14 до 18 років є неповнолітньою, але для конкретизації її правового статусу необхідно визначити термін, який би відображав особливості її психофізичного розвитку. Наприклад, цю особу можна було б у законодавстві називати підлітком, дитиною старшого віку, як їх називав ще Станіслав Дністрянський, але аж ніяк не обмежуватись поняттям “неповнолітнього”, бо тоді виникає невідповідність у співвідношенні норм національного і міжнародного права. Адже визначивши поняття “неповнолітнього” як “дитина у віці від 14 до 18 років”, ч.2 ст.6 СКУ суперечить ст.1 Конвенції ООН про права дитини. Тому, на нашу думку, дану статтю потрібно викласти у такій редакції: “ Правовий статус дитини має особа, яка не досягла повноліття - 18 років (неповнолітній); малолітньою вважається неповнолітня особа, яка не досягла 14 років; підліток - неповнолітня особа у віці від 14 до 18 років”.

Конкретизація правового статусу неповнолітнього і визначення категорій “малолітній” і “підліток” має практичне значення для інших галузей права Головченко В.В. Юридична термінологія - К., 2001. - С.34.. Адже використання сучасної редакції ст.6 СКУ, яка дає аналізоване визначення, викликає колізію цивільних, кримінальних, кримінально-процесуальних, адміністративних норм.

Крім того, ч.2 ст.97 Кримінального кодексу України Кримінальний кодекс України ві д5 квітня 2001 року. Офіційний текст/ Кодекси України. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 560с. (далі - ККУ) визначає, що до особи, яка до досягнення віку, з якого може наставати відповідальність (тобто до 11 років, а в деяких випадках - до 14), вчинила злочин суд застосовує примусові заходи виховного характеру, передбачені ч.2 ст.105 ККУ. Але використання поняття “неповнолітній” у ст.105, за ст.6 СКУ, обминає осіб з 11 до 14 років і тому вона може застосовуватись лише до осіб, віком від 14 до 18 років, а якщо суд застосує заходи виховного характеру до особи, якій ще не виповнилось 14 років, то дана дія буде незаконною. Отака колізія.

Досить багато інших статей ККУ носять теж суперечливий характер і тому не виконують завдання ККУ щодо забезпечення охорони права та свобод людини і громадянина.

Так, ст.137 ККУ маючи назву “неналежне виконання обов'язків щодо охорони життя і здоров'я дітей в ч.ч. 1 і 2 захищає життя та здоров'я неповнолітніх. Звичайно, завдання щодо посиленого кримінально-правового захисту неповнолітніх, тобто за ст.6 СКУ осіб від 14 до 18 років, у даній статті виконано. Але хто ж захистить від неналежного виконання обов'язків щодо життя і здоров'я осіб, які не досягли 14-річного віку? В ст.156 з назви “Розбещення неповнолітніх” випливає, що дана стаття має на меті захист осіб з 14 до 18 років, проте залишає поза увагою малолітніх. Але ч.2 ст.156 все ж таки, хоча і всупереч назві статті, передбачає захист малолітніх, а ч.1 - особу до 16 років. Отже, особи від 16 до 18 років взагалі не підпадають під правовий захист. Тому, назву даної статті необхідно змінити на наступну: “Розбещення дітей”, а у ч.1 словосполучення “щодо особи, яка не досягла 16-річного віку” замінити словосполученням “щодо особи, яка не досягла 18 років”, або всього-на-всього змінити визначення неповнолітнього у ст.6 СКУ, як особи з 14 до 18 років на те, яке було запропоновано вище. Лише таким чином можна усунути існуючу правову колізію.

Положення ст.6 СКУ суперечить і ч.3 ст.7-3 Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПКУ), в якій зазначено, що слідчий, встановивши в кримінальній справі, що злочин, вчинений особою у віці, з якого неможлива кримінальна відповідальність (тобто до 14 чи 16 років - залежно від складу злочину виносить мотивовану постанову про закриття справи та застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру. Але законодавча встановлене поняття “неповнолітнього” вже не охоплює осіб до 14 років, а лише з 14 до 18. А щодо ч.4 ст., то вона взагалі немає права на існування, бо з неї випливає, що у службу у справах неповнолітніх вже не можна звертатись за захистом осіб, які не досягли 14 років (за тією ж ст.6 СКУ).

Це ж стосується і ст.180 “Доведення неповнолітнього до стану сп'яніння” Кодексу України про адміністративні правопорушення, яка передбачає відповідальність за доведення до стану сп'яніння осіб віком до 14 років, спираючись на чинну ст.6 СКУ, відповідальності не наступає. От і нонсенс...

Право і законодавство - явища системні і взаємопов'язані. На прикладі аналізу законодавчого визначення поняття “дитина” і “неповнолітній”, у СКУ ми бачимо, як впливає неправильно сформульована законодавча дефініція в одній галузі на правове регулювання відносин в іншій галузі.

Крім того, ми вважаємо, що відповідно до Закону України "Про органи та служби у справах неповнолітніх" та Постанови Кабінету Міністрів України "Про типове положення про притулок для неповнолітніх служби у справах неповнолітніх" варто внести зміни та доповнення до Постанови у ст.16 ч.ч.2,3. Виклавши їх у такому змісті:

"Неповнолітні, прийняті до Притулку розподіляються в залежності від віку і статі в групи, чисельність яких не перевищує десяти осіб. Проте, коли до Притулку влаштовують дітей, які між собою пов'язані родинними зв'язками, адміністрація Притулку зобов'язана врахувати цю обставину і дітей між собою не розлучати, навіть на невелику відстань. Оскільки це може призвести до розладу психіки та різного роду стресів у дітей".

Як доводить практика, дуже часто права неповнолітніх порушуються. У цьому випадку відповідні нормативно-правові акти держави, в тому числі і СКУ, передбачають можливості захисту інтересів учасників сімейних відносин, особливо дітей, через систему органів держави. Так, відповідно до ст.17-18 СКУ України захист сімейних прав здійснюється судом, органами опіки та органами запису громадянського стану, хоча останній, на думку окремих науковців, лише сприяє здійсненню та захисту сімейних прав. Антокольськая С. Т. Семейное право - М.: Юрист, 1999. - С.203-204. Для можливості особистого захисту дітьми своїх прав пропонуємо запровадити у школах такий урок, як правознавство, дітям, уже з першого класу, а також у дитсадках проводити різноманітні ігри з метою вивчення дітьми своїх прав та обов'язків. А також створити єдиний державний орган з розгалуженою мережею представництва на місцях, основною функцією якого був би захист законних прав та інтересів неповнолітніх, куди діти могли б звертатися за допомогою з будь-якого питання.

Оскільки з кожним днем зростає кількість безпритульних дітей, а звідси і походять першоджерела злочинності і тяжких хвороб, включаючи венеричні, СНІД і наркоманію, ми вважаємо за необхідне:

· створити дитячі інтернати в усіх обласних центрах України, звичайно, мова не про те, щоб їх побудувати, досить пристосувати під інтернати непрацюючі дитячі садки, будинки культури і навіть недіючі приміщення заводів і фабрик,

· одноденну зарплату на створення інтернатів внесе кожен працюючий, а решту - держава, скоротивши не нагальні потреби.

Висновок у сьогоденні є очевидним: всі, кому відомо про порушення прав дитини, і ті, на кого покладено обов'язки вирішення проблем захисту дитинства повинні з відповідальністю ставитися до захисту прав дитини.

Важливим також є дослідження таких суб'єктів, як батьки (усиновителі), які можуть здійснювати свої функції в межах, що визначаються сімейним, а в окремих випадках, цивільним та цивільно-процесуальним законодавством Ерохина Е.В. Правовое герулирование ответственности законных представителей в сфере семейного права/ Збірник тез Міжнародної наукової конференції молодих вчених «Треті осінні юридичні читання». - 5-6 листопада. - 2004. - С.147-149.. Порушення прав інших осіб може бути викликане лише правопорушенням. Але чи завжди поведінка, що порушує права інших осіб є зловживанням правом? Необхідно вважати, що відповідь буде ствердною, наприклад, при винній протиправній поведінці законних представників. Найбільш чітко регламентована ситуація, коли між інтересами дітей та батьків є протиріччя. В таких ситуаціях батьки не в праві представляти інтереси дітей у відносинах з іншими особами. В такому випадку органи опіки та піклування повинні призначити представника для захисту прав та інтересів дітей Белявський А.В., Финн Е.Ф. Любовь и кодекс. Социально-правовые проблемы брака и семи. - М.: Советская Россия, 1973. - С.78-84.. Хоча практично не врегульоване питання про неналежну реалізацію правомочностей сімейно-правових представників та їх відповідальність. Наприклад, органам опіки та піклування в порядку нагляду за діяльністю законних представників необхідно перевіряти, чи здійснюється стягнення аліментів на дитину, оскільки колізії інтересів осіб, яких представляють та їх законних представників можуть виникати і в процесі реалізації аліментного зобов'язання Юрченко Н.К. Механизм обеспечения имущественных прав ребенка в семейном праве// Механизм реализации гражданских прав в условиях становлених рыночных отношений. - Иваново, 1994. - С.13..

Можуть бути ситуації, коли зобов'язана до сплати особа наполягає на їх виплаті, а законний представник ухиляється від отримання аліментів, висуваючи при цьому причини, що не заслуговують на увагу (перш за все - пов'язані з вихованням дітей, матеріально цього не потребуючих). Часто не стягнення аліментів продиктоване такими прагненнями законного представника, які об'єктивно суперечать інтересам особи, яку представляють (наприклад, бажанням матері (батька) дитини «підкреслити» свою незалежність і т.п.) О вине законных представителей в не предьявлении исполнительного листа говорит В.Ф. Маслов/ Маслов В.Ф. Имущественные отношения в семье. - С.180.. На нашу думку, вирішуючи це питання необхідно виходити з того, що компетентні державні органи повинні відігравати активну роль в представництві неповнолітніх, втручатись в «діяльність» тих батьків, які здійснюють свої повноваження всупереч інтересам дітей.

Ми вважаємо, що якщо виявиться, що внаслідок не стягнення аліментів дитині завдається шкода, то необхідно стягувати таку шкоду з законних представників, якщо вони умисно не стягують аліменти на утримання дитини, тобто неналежно виконують повноваження представника.

Також не передбачена відповідальність за діяльність адміністрації виховних, соціальних та інших установ, в яких проживають діти, що залишились без опіки батьків, якщо вони помістили грошові кошти дитини в банківську установу, яка в наступному збанкрутувала.

Не передбачена і відповідальність органів опіки і піклування за несвоєчасне виявлення дітей, що залишились без піклування батьків і це порушує права дитини, як окремого суб'єкта сімейних правовідносин, на виховання, проживання в сім'ї.

А загалом, для можливості реального використання наданих конкретному суб'єкту сімейних правовідносин прав держава повинна не лише декларативно їх проголосити в певних нормативно-правових актах, а й створити дієвий механізм для реалізації кожного законного права чи інтересу.

Розділ ІІІ: Об'єкти сімейних правовідносин та їх характеристика

Під об'єктом правовідносин розуміють те, з приводу чого складаються ці правовідносини. В цілому це різноманітні матеріальні і нематеріальні блага, на які спрямовані дії суб'єкта Бандурка О.М., Тищенко М.М. Адміністративний процес: підручник для вищих навчальних закладів. - Рос. мовою. - К.: Літера ЛТД, 2001. - С.52-53.. В реальному житті правовідносини можуть виникати з приводу різноманітних підстав. Конкретизуючи коло об'єктів правовідносини можна виділити:

- поведінка суб'єктів правовідносин;

- результати поведінки правовідносин;

- предмети матеріального світу - речі, матеріальні цінності тощо;

- інтелектуальна власність;

- інші матеріальні блага Там само..

Щодо сімейних правовідносин, як окремого виду правововідносин, то їх об'єктами є ті нематеріальні та матеріальні блага, заради одержання й захисту яких особи вступають у сімейні правовідносини.

Об'єктами майнових сімейних правовідносин, як слушно зазначено в літературі, є матеріальні блага, тобто майно, що належить їх учасникам, і засоби матеріального утримання, яке одні учасники цих правовідносин мають надавати іншим Азаревич Д. Семейные имущественные отношения по русскому гражданскому праву// Журнал гражданского и уголовного права. - Санкт-Петербург, 1883. - Кн.4. - С.118..

На погляд В. Рясенцева2 і Є. Ворожейкіна3, об'єктами сімейних правовідносин є дії та речі. З наведеною думкою навряд чи можна погодитись. Адже об'єктами сімейних правовідносин, як слушно зазначають деякі автори, можуть бути і особисті нематеріальні блага, послуги сімейного характеру (корисні властивості речей), майно (речі) або інші матеріальні блага4. Так, батьки мають право визначати прізвище (якщо у них різні прізвища), ім'я, місце проживання дитини (статті 145, 146, 160 СКУ). Аналіз змісту статей СКУ, присвячених регулюванню майнових сімейних відносин, дозволяє зробити висновок про те, що в більшості випадків вживається не поняття «речі», а поняття «майно». Хоча речі виступають об'єктом сімейних правовідносин, а саме: у тих випадках, коли такі відносини виникають між подружжям, батьками і дітьми з приводу належного їм майна. Зокрема, відповідно до ст.61 СКУ об'єктами прав спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі за винятком тих, які виключені з цивільного обороту. Серед інших видів майнових благ сімейне законодавство виділяє гроші, премії, нагороди (ст.57 СКУ), речі професійних занять (ст.61 СКУ), речі індивідуального користування (ст.57 СКУ), нерухоме майно (ст.69 СКУ). До цієї групи об'єктів також відносяться аліменти та об'єкти права власності подружжя. Зокрема, останні включають складні комплекси правових засобів, що покликані регулювати майнові відносини подружжя в стані як позитивного, так і негативного їх розвитку. Звичайно, найбільша кількість юридичних засобів задіяна в процесі регулювання конфліктних ситуацій, що складаються між подружжям в майновій сфері і, в першу чергу, відносин, що пов'язані з розподілом загального майна подружжя. Конкретні об'єкти, що належать подружжю на праві власності, мають різні якості (цільове призначенні, строк використання, вартість і т.п.), що впливає на порядок їх набуття та відчуження, характер дій по володінню та використанню таких речей Литюк Л., Кройтор В. Имущественные отношения супругов в условиях рыночной экономики// Бизнес-информ. - 1995. - №31-32. - С.22..

Подружжю на праві власності може належати і інше нерухоме майно, режим якого має особливості. Мабуть, найбільш складним в цьому плані є правовий режим квартири житловому будинку. В цілому, квартира є відносно новим об'єктом права власності подружжя. На відміну від традиційного житлового будинку, структурно квартира є елементом багатоквартирного будинку, який, в свою чергу, розглядається як розділений на окремі житлові приміщення (як правило, квартири), що призначені для проживання громадян М'ягченко М. Право власності в багатоквартирному будинку// Право України. - 1997. - №3. - С.69.. Здебільшого квартири перебувають в спільній сумісній власності подружжя, які, як правило, стають уже колишнім подружжям з визначенням порядку користування нею Богданова Н.Д. Совершение нотариальных действий с квартирами, принадлежащими гражданам на праве собственности. //Правоведение. - 1994. - №4. - С.100., але це, на нашу думку, не є виправданим. Ми вважаємо, що найбільш оптимальним є варіант, коли визначено частки кожного з подружжя (колишнього подружжя) у праві власності на квартиру, хоча такий спосіб зупинення загальної спільної власності у СКУ не передбачено Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 року. / Законодавство про шлюб та сім'ю України. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 376 с..

Тут знову виникає питання про необхідність включення в законодавство (окрім розділення майна) такого способу припинення права загальної спільної власності подружжя, як встановлення часток подружжя, так і визнання власності осіб на окремі кімнати. При цьому підсобні приміщення, на думку Агафонової Н.Н., повинні належати власникам квартир на праві роздільної власності і залишенні в їх загальному користуванні Агафонова Н.Н. Право частной собственности граждан на квартиру. //Автореф. дис.канд. юрид. наук. - М., 1994. - С.18-19..

Подружжю на праві власності можуть належати різні види цінних паперів. Цінні папери є специфічним об'єктом права подружньої власності, що обумовлює особливості існування правомочностей подружжя по володінню, користуванню та розпорядженню ними, а також особливості розподілу цінних паперів між чоловіком та дружиною у випадку розподілу їх майна. У літературі відмічається дуалістична природа цінних паперів, так, з однієї сторони, вони виступають як предмети матеріального світу, а з іншої - мають свій внутрішній зміст - наявність закріплених в них майнових прав. Правовий режим цінних паперів, що належать подружжю на праві власності, залежить від виду акцій, облігацій, сертифікатів тощо, а також часу і порядку набуття (до шлюбу чи в період шлюбу; за рахунок загальних чи окремих коштів подружжя і т.д.) Кравчук В. Зміна власника (засновника) приватного підприємства //Предпринимательство, хозяйство и право. - 2000. - №1. - С.51.. Цінні папери можуть бути об'єктом як спільної, так і роздільної власності подружжя. Тут діє загальне правило. До роздільного майна подружжя відносяться цінні папери, що отримані кожним з них до шлюбу, а також в період шлюбу по договору ренти чи в наслідок спадкування, а також у випадку набуття цінних паперів на фондовій біржі за рахунок власних коштів.

Дії, як окремий вид сімейних правовідносин, в залежності від об'єктивного виявлення поділяють на дві групи:

- позитивні (вибір подружжям прізвища, роду занять, місця перебування та проживання, надання засобів на утримання дітей та інших членів сім'ї та ін.);

- в формі утримання (батьки не вправі здійснювати дії, що завдають шкоди фізичному та психічному здоров'ю дітей, їх розвитку; особи, яким відомо про усиновлення, зобов'язані зберігати таємницю усиновлення Муратова С.А. Семейное право: Учебное пособие. Нормативные акты. - М., Юриспруденция, 2003. - С.32-33.. Як видно з наведених прикладів, дії можуть бути об'єктами як особистих, так і майнових, як відносних, так і абсолютних сімейних відносин.

Дії визначають зміст прав та обов'язків суб'єктів правовідносин. Об'єктами ж останніх є результати (корисні властивості) дій. Так, об'єктом прав та обов'язків батьків щодо виховання дітей є результати цього процесу. Діти ж не можуть бути об'єктами сімейних правовідносин, оскільки вони є їх суб'єктами.

Не можна погодитись з думкою С.Фурси про можливість віднесення до об'єктів сімейних правовідносин наступні:

- право дружини на материнство (ст.49 СКУ), а чоловіка на батьківство (ст.50 СКУ);

- право подружжя на розподіл обов'язків та спільне вирішення питань життя сім'ї (ст. 54 СК);

- право на особисту свободу (ст. 56 СК) тощо Фурса С. Новеллы совместного проживания// Юридическая практика. - 2003. - 14 октября. - С.4.. Оскільки право дружини на материнство і право чоловіка на батьківство, як зазначено в літературі, є елементами їх правоздатності або суб'єктивними сімейними правами. Права ж, передбачені статтями 54 і 56 СКУ, -- це суб'єктивні сімейні права Азаревич Д. Семейные имущественные отношения по русскому гражданскому праву// Журнал гражданского и уголовного права. - Санкт-Петербург, 1883. - Кн.4. - С.120.. Елементи, що визначають зміст сімейної правоздатності, та суб'єктивні сімейні права й обов'язки не можуть бути об'єктами сімейних правовідносин.

Стосовно особистих немайнових благ як об'єктів сімейних правовідносин, то до них належать:

- право на ім'я (зокрема, визначення імені, по батькові та прізвища дитини, їх зміни); Відповідно до ст.35 Сімейного кодексу України (далі - СКУ) особи мають право на вибір прізвища при реєстрації шлюбу Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 року. / Законодавство України про шлюб та сім'ю. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 376 с.. Тому досить часто серед науковців постає питання: кому належить право на вибір прізвища - нареченим чи кожному з подружжя? Хронологія реєстрації шлюбу засвідчує, що це право реалізують саме наречені у заяві про реєстрацію шлюбу. Водночас їхній вибір матиме юридичний сенс лише у разі реєстрації шлюбу. Саме тому суб'єктами цього права названі наречена та наречений.

Ми вважаємо, що вибір нареченою прізвища нареченого як прізвища подружжя відповідає українській національній традиції. В той же час збереження дружиною свого прізвища є явищем досить поширеним.

право на виховання дитини (ст.151, 152 СКУ);

право на спілкування батьків і дітей;

право батьків на визначення місця проживання дитини (ст.160 СКУ).

У шлюбних правовідносинах об'єктами є наступні особисті немайнові блага:

право дружини, чоловіка на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань (ст.51 СКУ);

право дружини, чоловіка на фізичний та духовний розвиток, на здобуття освіти, прояв своїх здібностей, на створення умов для праці та відпочинку (ст.52 СКУ);

право на зміну прізвища (ст.53 СКУ) та ін.

До дій як об'єктів сімейних правовідносин, зокрема шлюбних, відносяться:

обов'язок подружжя турбуватися про сім'ю;

виховання, розвиток та утримання дітей (ст.2 СКУ);

обов'язок батьків зареєструвати народження дитини в державних органах РАЦСу та ін.

Отже, усі види об'єктів сімейних правовідносин, пройшовши досить довгу історію існування, на сьогоднішній час ще не викликають однобічного ставлення серед науковців, навіть щодо поділу їх на окремі види. Хоча це не безпідставно адже кількість об'єктів, особливо в умовах ринкової економіки, різко збільшується, а окремі об'єкти взагалі можуть набувати іншого значення. При цьому норми законодавства не встигають настільки швидко реагувати на зміни, що і має наслідком існування багатьох суперечливих питань в даній сфері, хоча це не означає, що наявні проблеми не потрібно вирішувати.

Висновки та пропозиції

Підсумовуючи все вищезазначене варто запропонувати наступне:

1. Зазначені визначення «сімейних правовідносин» дані окремими авторами не відображають всіх особливостей поняття «сімейні правовідносини», тому ми хочемо запропонувати своє визначення:

«сімейні правовідносини - це підпадаючі під дію сімейно-правового регулювання відносини між членами сім'ї в її соціологічному розумінні, а також між родичами першого та другого ступеня споріднення».

2. У ст.3 СКУ зазначається лише те, що сім'я є первинним та основним осередком суспільства, що на нашу думку, визначає лише місце сім'ї в суспільстві; дається також визначення складу сім'ї, до якої належать особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Але самого визначення сім'ї не наведено, тому виходячи з ступеня важливості самого терміна для кожної особи ми вважаємо, що дане визначення повинно бути наступним:

«сім'я -- це соціальна спільність, заснована на шлюбі та кровному спорідненні (або лише на шлюбі чи лише на кровному спорідненні), усиновленні та взятті дітей на виховання, характерними ознаками якої є спільне життя її членів, взаємна моральна та матеріальна підтримка»

3. Згідно з ч.3 ст.3 СКУ права члена сім'ї має одинока особа, хоча, на нашу думку, з цим положенням не можна погодитись, адже у такому разі немає природних підстав виникнення сім'ї -- шлюбу, кровного споріднення. Тому ми вважаємо, що цю частину ст.3 необхідно вилучити.

4. Оскільки жінка, як окремий суб'єкт сімейних правовідносин, може втратити здатність народити дитину у зв'язку з виконанням конституційного обов'язку по захисту Вітчизни, то у цьому разі позов про відшкодування моральної шкоди, повинен подаватись до Міністерства оборони України, допоки не буде визначено єдину державну інституцію, уповноважену бути відповідачем по всіх вимогах до держави.

5. Реалізувати свої права подружжя може досить дієво, але при цьому від держави вимагається допомогти подружжю фінансово. Наприклад, варто розробити нову сімейну політику, в основі якої буде, безперечно, адресна диференційована підтримка різних категорій сімей, зокрема, на виховання дитини. На нашу думку, знадобиться досвід ряду країн (про що було зазначено у роботі), де багато робиться у цьому напрямі.

6. Відповідно до ст.95 СКУ дія шлюбного договору, що його було укладено до реєстрації шлюбу, починається з моменту реєстрації шлюбу. Якщо шлюбний договір укладено подружжям, він набирає чинності у день його нотаріального посвідчення. Звертає на себе увагу імперативний характер даної норми. На нашу думку, імперативність видається невиправданою в окремих випадках. По-перше, за бажанням сторін шлюбний договір, укладений до реєстрації шлюбу, може мати чинність не з моменту реєстрації шлюбу, а пізніше, з того часу, що його встановлять для себе сторони. По-друге, немає перешкод для того, щоб шлюбний договір, укладений, за бажанням сторін, поширював свою дію на відносини, що виникли з моменту реєстрації шлюбу, тобто мав зворотну силу, але без змін ст.95 такий договір буде суперечити закону.

7. Важливим питанням, яке не врегульоване діючим законодавством, і яке повинне бути вирішеним (з наступними змінами до ст.95 СКУ), є визначення в шлюбному договорі права на аліменти, а також можливість їх заміни грошовою (майновою) компенсацією

8. Із закріпленням у Конституції України охорони не лише материнства, а й батьківства, виникла необхідність урівняти в правах обох батьків. Тому норму про те, що чоловік не може подати заяву про розлучення в період вагітності дружини, а також протягом одного року з дня народження дитини, ми пропонуємо поширити і на дружину.

9. Щодо регулювання права власності під час розірвання шлюбу, то у ч.1 ст. 68 СКУ варто включити норму, за якою розірвання шлюбу має припиняти право спільної сумісної власності, автоматично перетворюючи його у право спільної часткової власності.

10. Виходячи з вище зазначеного ми вважаємо, що у ст.6 СКУ доцільно закріпити наступне розмежування понять «дитина», «малолітній» та «підліток»: "Правовий статус дитини, має особа, яка не досягла повноліття; малолітній - дитина, яка не досягла 14 років; підліток - дитина у віці від 14 до 18 років". Це дасть можливість усунути існуючу нині колізію, яку породжує не вірне сучасне нормативне визначення поняття «неповнолітнього» в ст.6 СКУ.