Порядок розгляду справ про усиновлення дітей

-- Стандарт 4. Здатність зрозуміти вплив того факту, що дитина усиновлена в іншій країні, що може впливати на розвиток особистості дитини у дитинстві та пізніше (усиновителі повинні розуміти, що дитина може мати фізичні проблеми чи відставати у своєму розвитку, тому вони будуть звертатися за професійною допомогою у разі необхідності).

Підготовлені Комітетом по усиновленню Ірландії документи усиновителів містять також положення, згідно з якими рішення про усиновлення передбачає, що усиновителі та усиновлена дитина перебуватимуть в однакових юридично визначених відносинах як і в разі, коли дитина народжена в шлюбі.

Отже, дитина набуває такого самого статусу, якби вона була народжена у законному шлюбі усиновителів, а законні права та обов'язки між дитиною та її рідною матір'ю або опікуном автоматично припиняються.

Відповідно до рішення Комітету по усиновленню Ірландії, у разі, коли усиновлювач(і) є громадянами Ірландії, дитина, яка ще не є громадянином Ірландії, набуває громадянства цієї країни одразу після в'їзду в країну.

Комітет по усиновленню держави Ірландія розглянув також законодавство України щодо усиновлення та прийняв рішення про те, що процес усиновлення, який здійснюється в Україні, відповідає Розділу І Закону про усиновлення Ірландії та може бути занесеним в Реєстр міждержавних актів про усиновлення Комітету [19, 401].

На жаль, документи, які подаються до суду іноземними громадянами-кандидатами в усиновителі, які б містили такі ґрунтовні, засвідчені належним чином витяги із законодавства своїх країн, у судовій практиці майже не зустрічаються. Законодавство Ірландії є винятком із загальних правил, а громадяни Ірландії становлять невелику частку іноземців-усиновителів в Україні.

Отже, кожна країна має особливості в регулюванні процесу міждержавного усиновлення. Виходячи з цього, слід повною мірою враховувати як законодавство держави, громадянином якої є дитина, так і законодавство держави, громадянами якої є кандидати в усиновителі. Тільки комплексне застосування законів може гарантувати якісне вирішення справ про усиновлення дітей іноземними громадянами.

Судова практика свідчить, що суддям, які розглядають цивільні справи з іноземним елементом, зокрема справи про усиновлення дітей іноземцями, добре відома важкодоступність іноземних законодавчих джерел насамперед із-за їх іншомовності.

Закон (ЦПК, СК) не покладає на суддю обов'язок дізнаватися про норми іноземного права та застосовувати їх при розгляді справ цієї категорії. При виникненні проблемних питань, зокрема щодо правового статусу усиновлених дітей, спадкування, отримання громадянства та ін., здебільшого судді звертаються до міжнародних угод, в яких не дістають конкретних відповідей. Така ситуація не сприяє винесенню законних та обґрунтованих рішень.

Сьогодні суд не може покласти на заявників-кандидатів в усиновителі, які є іноземними громадянами, обов'язок надавати витяги із законодавства їхньої країни, оскільки в законодавстві України відсутня норма права, яка б зобов'язувала їх це робити. У деяких країнах, зокрема у Німеччині, 293 параграф ЦПК навпаки, зобов'язує суддю отримувати необхідні знання зарубіжного права. ЦПК Німеччини оголошує зарубіжне право як таке, що не потребує доказування в рамках особистої компетенції суду. Більше того, Верховний Суд Німеччини зобов'язує суд встановлювати зарубіжне право.

Перекласти іноземне законодавство щодо усиновлення українською мовою і дати можливість ознайомитись з ним кожному судді також досить проблематично. Проте вихід з цього положення слід шукати. І поки немає можливості на державному рівні видавати збірники законодавства інших держав щодо міждержавного усиновлення, за необхідне слід:

1. Ввести до Постанови Кабінету Міністрів України від 28 серпня 2003 р. № 1377 «Про затвердження Порядку ведення обліку дітей, які можуть бути усиновлені, осіб, які бажають усиновити дитину, та здійснення нагляду за дотриманням прав дітей після усиновлення» пункт, яким зобов'язати іноземних громадян-кандидатів в усиновителі надавати витяг із законодавства країни свого проживання щодо основних вимог, встановлених для міждержавного усиновлення дітей та правового статусу дітей, усиновлених в Україні. Витяги мають бути завірені компетентними установами та перекладені українською мовою.

2. Гармонізувати та налагодити співробітництво Міністерства юстиції України з іноземними організаціями, установами та агентствами, які сприяють усиновленню дітей в Україні, які б могли суттєво допомагати судам щодо надання витягів із законодавства та у вирішенні інших проблем і неузгодженостей.

Проте навіть за умов отримання відповідних положень іноземного законодавства, суддям слід обережно оцінювати ці витяги, оскільки іноземці -- кандидати в усиновителі можуть проінформувати суд лише про сприятливі для них аспекти іноземного права. Тому це мають бути тільки офіційні витяги з чинного законодавства країни майбутнього проживання усиновлених, завірені відповідними компетентними установами.

Питання про відповідність вимог законодавства країни проживання кандидатів в усиновителі законодавству України, а також щодо правового статусу усиновлюваної дитини, повинні ставитись на стадії підготовки справи до судового розгляду. Проте, як свідчить вивчена автором судова практика, зараз це питання перед суддями не стоїть зовсім, а якщо і виникає, то не доводиться до логічного завершення. Вважаємо, що це значно погіршує якість вирішення справ про усиновлення дітей іноземними громадянами і не відповідає інтересам усиновлених в Україні дітей.

Розділ 4. Нагляд за дітьми усиновленими іноземцями

В останні роки Україну почали відвідувати, зокрема, громадяни США з метою усиновлення українських дітей. За даними Відділу міжнародного усиновлення Консульської служби Державного департаменту США у 2002 р. посольством США у Києві видано 1106 віз для дітей, усиновлених американськими громадянами. Україна зайняла п'яте місце за кількістю виданих віз для таких дітей. Якщо порівняти число віз, виданих згаданим Відділом у 1998 р. (всього 180), то можна з упевненістю констатувати, що Україна стала для громадян США однією з основних країн-донорів дітей, яких дають для усиновлення.

Однією з умов усиновлення української дитини іноземними громадянами відповідно до ч. 2 ст. 265 Цивільного процесуального кодексу України є представлення суду засвідченої нотаріусом заяви вказаного громадянина про надання представникам дипломатичної установи України за кордоном інформації стосовно усиновленої дитини, а також зобов'язання можливості спілкуватися з дитиною дипломатам. Закон не регламентує як переліку тієї інформації, що підлягає наданню українським дипломатам, так і періодичності та засобу її представлення. Деякі автори, розглядаючи таку заяву, зазначили необхідність надавати інформацію про зміну місця перебування дитини. Цілком погоджуючись з думкою останніх, можна зауважити, що відсутність чіткої регламентації за зобов'язаннями іноземних усиновителів (з урахуванням вимог обох країн) позбавляє вказане зобов'язання юридичної ваги у приймаючій країні, надаючи йому силу лише для українського суду, який вирішує питання про усиновлення.

Торкаючись теми міжнародних угод і розглядаючи їх з точки зору законодавства США, насамперед зазначимо, що деякі автори підкреслюють ті величезні труднощі, з якими американські законодавці інкорпорують міжнародне законодавство у свої національні норми. Проте міжнародне усиновлення є тією галуззю права, у якій США активно співпрацює з іншими країнами з питань уніфікації законодавства. Одним з останніх досягнень світового співтовариства з питань міжнародного усиновлення стала названа вище Конвенція, підписана представниками 66 держав у Гаазі (Нідерланди) 29 травня 1993 р. (далі -- Конвенція). Хоча у США Конвенція поки що не діє, у 2000 р. обома палатами Конгресу прийнятий Федеральний закон про міжнародне усиновлення (The Intercountry Adoption Act of 2000), що усунув основні розбіжності між законодавством США та положеннями Конвенції. Можна з впевненістю вести мову, що законодавство США, яке регулює питання міжнародного усиновлення, додержується положень Конвенції, а з 2004 р. передбачається, що Конвенція у США набере чинності. Звернемося до положень ст. 9 Конвенції, яка регулює право країни походження дитини одержувати інформацію про усиновлену дитину з приймаючої країни. Пункт «е» зазначеної статті ставить за обов'язок Центральному органу країни, що приймає: відповідати, наскільки це дозволено законом їх Держав, на обгрунтовані запити з боку інших центральних або державних органів влади про надання інформації про конкретну ситуацію щодо усиновлення». Стаття прямо забороняє несанкціоноване та необгрунтоване втручання відомств країни походження дитини у життя сім'ї, яка її всиновила. Формулювання ст. 9 активно обговорювалося представниками країн -- учасниць Конвенції. У ході обговорення представники Колумбії, Коста-Ріки і Сальвадору запропонували наділити Центральні органи як країни походження, так і приймаючої обов'язком: «вживати всіх необхідних заходів для одержання після усиновлення наступної інформації від країни в'їзду дитини до моменту одержання дитиною громадянства країни в'їзду». Представники США прямо заперечили проти даної пропозиції, мотивуючи це тим, що у США неможливо здійснити збирання такої інформації у зв'язку з відсутністю системи поліцейського спостереження за громадянами та їх переміщенням у межах країни, а також великою кількістю усиновлених дітей. При визначенні остаточного варіанту Конвенції пропозиція представників країн Латинської Америки не була взята до уваги [26, 40].

Отже, положення Конвенції не зобов'язують усиновителів підтримувати зв'язок з офіційними органами країни походження. Такий зв'язок у деяких випадках може існувати між дитиною та її біологічними батьками (ч. 2 ст. 29). У юридичній практиці США вказане усиновлення називається «відкритим усиновленням». З позиції американського законодавства і судової практики, якщо усиновитель має які-небудь зобов'язання стосовно дитини, то вони винятково визначаються правом останньої одержувати від своїх батьків (усиновителів) утримання, що полягає у наданні дитині їжі, даху, одягу, медичного обслуговування та освіти [26, 41]. Обов'язок усиновителя надавати інформацію про свою дитину в посольство іноземної держави є обов'язком перед державою Україною за її законами, але не має нічого спільного з виконанням ним своїх батьківських обов'язків щодо усиновленого. Якщо усиновителі будуть систематично або випадково порушувати зобов'язання надавати інформацію, то зазначене порушення, за положеннями Конвенції, законів і судової практики США, не розглядатиметься як невиконання батьківських обов'язків, а лише, як порушення зобов'язань, взятих перед державою Україна.

З'ясуємо, які наслідки матиме зміна місця проживання дитини без повідомлення українських дипломатів. Для пошуку усиновителів посольство України зобов'язане буде звернутися до відповідних відомств США. Оскільки згідно з положеннями Конвенції Центральні органи США повинні будуть реагувати на обґрунтовані вимоги з надання інформації та діяти у межах, встановлених законом їх держави, для американської влади порушення абстрактного зобов'язання представляти інформацію у посольство України, передбачене ч. 2 ст. 265 ЦПК, не має жодної сили. Далі. За відсутності єдиної системи поліцейського контролю інформація про будь-яку особу може надходити в різноманітні федеральні відомства, податкові органи, органи соціального захисту, державні і приватні пенсійні фонди, банківські установи тощо. Якщо федеральні органи США все ж почнуть здійснювати заходи за проханням посольства України, то вони повинні будуть зробити запити у зазначені органи, фонди, організації і відомства стосовно осіб, які розшукуються. Проте такі запити розглядатимуться через призму дії Закону про вторгнення в особисте життя 1974 р. Цей Закон забороняє службовцям державних та приватних організацій надавати будь-яку інформацію особистого характеру без попереднього дозволу людини. Наприклад, він обмежує право Відділу з питань дітей Державного департаменту США (Office of Children's issues of US State Department) одержувати і представляти інформацію стосовно усиновлення. Тому американські усиновителі зобов'язані надавати у консульський відділ посольства США спеціальний дозвіл -- Privacy Act Waiver Form, у якому особи, його даючи, дозволяють представляти та одержувати інформацію про усиновителя Відділом з питань дітей. Можна припустити, що американські державні установи будуть одержувати і надавати інформацію стосовно усиновленої дитини у межах, чітко визначених Законом про вторгнення у особисте життя.

Поставимо запитання: що буде, якщо за визначених обставин (акти насильства проти дитини, відсутність уваги до неї, смерть усиновителів або одного з них, нездатність усиновителів виконувати батьківські обов'язки внаслідок травми або хвороби тощо) дитину заберуть з-під опіки усиновителів. Коли таке відбудеться, дуже мала вірогідність того, що у вирішенні подальшої долі дитини будуть активно брати участь повноважні представники України. На підставі Закону про громадянство дитини від 2000 р. при в'їзді дитини на територію США вона «...автоматично стає громадянином Сполучених Штатів, коли виконуються усі із зазначених умов: (1) як мінімум один з батьків дитини є громадянином США, за народженням або натуралізацією; (2) вона не досягла віку 18-ти років; дитина знаходиться у США під законною і фізичною опікою громадянина-батька, заснованою на законному дозволі на постійне проживання». Якщо звернутися до обговорення Конвенції, то питання збереження юридично встановленого зв'язку дитини з країною її походження на підставі зберігання дитиною громадянства країни походження і, як результат, право країни походження знати про наслідки усиновлення, піднімалося представниками Росії. Висловлена пропозиція не була врахована. Тому остаточно прийнятий варіант процитованої вище ст. 9 (п. «е») Конвенції. Необхідно зазначити, що позиція влади США у питанні надання громадянства усиновленим дітям не є чимось особливим у світовій практиці. Норма американського Закону про громадянство дитини ідентична положенням ст. 11 Закону України про громадянство, відповідно до якої дитина, громадянин іншої країни або особа без громадянства, усиновлені громадянами України, стають її громадянами автоматично з набранням чинності відповідного рішення про усиновлення. У питанні надання громадянства український законодавець пішов ще далі: дитина стає громадянином України після прийняття рішення про усиновлення, незалежно від того, знаходиться вона на Україні або за її межами [26, 42].

Резюмуючи наведене вище, можна констатувати, що після в'їзду української дитини у США працівникам дипломатичної місії доведеться спілкуватися не з громадянином України (згідно зі ст. 1991 Кодексу про шлюб та сім'ю США або ст. 283 Сімейного кодексу України), а з натуралізованим громадянином США. Тому в разі позбавлення батьківських прав усиновителів у США така дитина передається на усиновлення в іншу сім'ю, а мови про її повернення на Україну, швидше за все, вестися не буде.

Поряд з переліком інформації, який підлягає наданню українським дипломатам, періодичністю та способом її надання, щодо усиновителів з США, можливо, необхідно ввести Privacy Act Waiver Form для набуття права одержувати про неї інформацію і надавати останню стосовно дитини за необхідності третім особам.

Зобов'язання іноземного громадянина, встановлені ч. 2 ст. 265³ ЦПК України, у нашому випадку є зобов'язаннями громадянина США перед державою Україна (винятково за її законами) з дотримання таким громадянином США визначених формальностей щодо неповнолітньої дитини, народженої на Україні, яка підпадає під його повну, легальну опіку. В цьому разі при виникненні розбіжностей сторонами спору будуть американські усиновителі і держава Україна. Як варіант, що, безумовно, потребує детального вивчення, можна запропонувати громадянину США брати на себе зобов'язання не перед державою Україна, а перед дитиною. У цьому випадку після усиновлення, в'їзду на територію США й автоматичного набуття дитиною її громадянства обидві сторони (усиновителі й усиновлений) діятимуть у межах єдиної юрисдикції -- на підставі законів і судової практики США. При цьому держава Україна буде представляти законні інтереси дитини при здійсненні всіх необхідних процедур, включаючи й виконання заяви американським усиновителем. Проте стороною заяви, як згадано вище, буде усиновлюваний.

У суд для усиновлення американські усиновителі зобов'язані надати заяву, засвідчену не українським нотаріусом (на чому наполягають Л. Драгневич, Є. Фурса, С. Фурса), а засвідчену консулом посольства США в Україні та легалізовану (апостиліровану) МЗС України. Така дія дозволить одержати документ, готовий у разі потреби для надання його компетентним відомствам США. Заява усиновителя, засвідчена українським нотаріусом, що задовольняє вимоги українського суду, проте не оформлена для надання у відомства США (не легалізована та без перекладу) -- не може бути використана негайно у разі потреби [26, 43].

В 2002 році за межі нашої країни було усиновлено понад 11 тис. дітей. Проте лише близько половини з них перебувають на консульському обліку. Про долю решти невідомо нічого. Нині українські діти усиновлюються в 32 країни, світу, серед яких і країни з невисоким соціальним рівнем та нестабільною політичною ситуацією, де контрольна усиновленими дітьми неможливий. Монополія Центру з усиновлення при Міністерстві освіти та науки України на централізований банк даних дітей, що підлягають усиновленню, створили сприятливі умови його працівникам для різноманітних маніпулювань. Співробітники центру практикували підробку документів і всупереч чинному законодавству скорочували перебування дітей на обліку з обов'язкового річного терміну до кількох днів -- чим позбавили українців пріоритету на всиновлення. Неодноразово відбувалось усиновлення за підробленими документами, фальсифікувалися медичні довідки про стан здоров'я дітей та інше.

Внаслідок цього в 2005 році був запроваджений мораторій на усиновлення українських дітей іноземцями на один рік. Саме таким чином можна змусити державу звернути увагу на цю проблему та пильніше ставитися до усиновлення українських дітей іноземцями. Крім того був посилений контроль за діяльністю Центру з усиновлення дітей, за їх утриманням і вихованням.

Висновки

Поступово відбувається все більше зближення сім'ї, заснованої на спорідненості, і сім'ї, заснованої на усиновленні. Раніше це зближення в основному відбувалося за рахунок наближення правового регулювання відносин між усиновленими і усиновителями до правового регулювання відносин між батьками і дітьми, а саме усиновлення конструювалося по моделі кровноспорідненої сім'ї. В даний час правові підстави відносин між батьками і дітьми все більш наближаються до правових підстав усиновлення. Якщо раніше кровноспоріднена сім'я завжди ґрунтувалася на біологічному походженні, то в даний час, як вже наголошувалося раніше, у випадках, встановлених законом, батьками дитини вважаються особи, що не мають з ним генетичного зв'язку. Наприклад, при вживанні технології штучного запліднення, сурогатного материнства, при визнанні батьківства особою, що знає, що насправді він не є батьком дитини.

Таким чином, соціальне батьківство і материнство одержує таке ж право на існування, як біологічне. З погляду соціології усиновлення також є одним їх різновидів соціального батьківства або материнства. Проте, якщо обов'язки усиновителів практично ідентичні батьківським, то фактичні відносини, що виникають в процесі усиновлення, не завжди нагадують батьківські. В тих випадках, коли дитина вважає усиновлена своїми батьками, їх відносини нічим не відрізняються від споріднених. Якщо ж дитина знає про те, що усиновителі не її батьки, фактичні відносини між ними можуть бути дещо іншими. Безумовно, знання про відсутність біологічного зв'язку набуває в даний час все менше значення. Якщо усиновителі виховували дитину протягом всього її життя, саме по собі виявлення факту відсутності кровної спорідненості, як правило, нічого не змінює у відносинах між ними і дитиною. Проте, якщо дитина усиновлена вже в підлітковому віці, природно, що вона не може вважати таких усиновителів своїми батьками. Тому законодавство повинне, з одного боку, шляхом збереження таємниці усиновлення забезпечити можливість там, де це можливо, створення видимості кровноспорідненої сім'ї. З другого боку, там, де відсутність спорідненого зв'язку очевидна, законодавство не повинне штучно моделювати відношення усиновлення за образом і подобою кровної сім'ї.

Розробка теоретичних проблем інституту усиновлення, питання удосконалення сімейного законодавства в сучасних умовах тісно пов'язані з принциповими положеннями Конституції України про охорону сім'ї, дитинства, материнства і батьківства.

На сьогоднішній день внаслідок економічних, загострення соціальних проблем велика кількість дітей України залишилась без батьківського піклування. Такі діти привертають особливу увагу правозахисних організацій, які сприяють влаштуванню їх у дитячі заклади та порушують питання щодо усиновлення, в тому числі і міжнародне.

Треба відмітити, що серед усіх форм влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, усиновлення - найкраща, адже усиновлення прирівнює дитину у правовому відношенні до рідних дітей подружжя, а дитина набуває в особі усиновителів батьків та сім'ю, усиновителі ж, в свою чергу, мають можливість створити справжню сім'ю та задовольнити властиве людям почуття батьківської любові. Усиновлення також відіграє помітну роль і в укріпленні сім'ї. Певна кількість шлюбів розривається через бездітність подружжя. Усиновлення здатне в ряді випадків заповнити цей дефект і попередити розпад сім'ї. Тому таке важливе значення, окрім здійснення соціально-економічних заходів щодо підтримки дитинства, материнства та охорони сім'ї, відіграє правове регулювання влаштування дітей-сиріт шляхом їх усиновлення (удочеріння).

Серед науковців, теоретиків сімейного права відсутня єдність думок щодо визначення поняття, суті усиновлення. Одна група авторів розглядають усиновлення як юридичний факт, з яким закон пов'язує виникнення між особою, яка прийняла дитину у сім'ю і дитиною, правовідношень, прирівняних до правових відносин, що існують між родичами за походженням. Інша група науковців (Вебер Я.Р., Поссе Е.А., Індиченко С.П.) вважають, що усиновлення є юридичним актом, який встановлює між усиновителем і усиновленим такі правові відношення, які існують між батьками і дітьми. Таким чином, авторами обґрунтовуються два види спорідненості: заснована як на кровному, так і на правовому зв'язку осіб. Дане питання розв'язане у Сімейному кодексі України, в якому усиновлення розуміється як прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах сина чи дочки, що здійснене на підставі рішення суду .

В чинному законодавстві України чітко визначені умови, за наявності яких законодавець передбачив можливість здійснення усиновлення. До них потрібно віднести: а) бажання громадянина усиновити дану дитину; б) згоду на усиновлення батьків дитини, за винятком випадків, коли такої згоди не вимагається; в) згоду на усиновлення іншого члена подружжя; г) згоду самої дитини на усиновлення; д) дотримання вимог закону, які стосуються особи, яку всиновлюють та усиновителя; є) наявність в сім'ї усиновителя сприятливої обстановки для нормального розвитку і належного виховання дитини.

Усиновлення здійснюється судом в порядку окремого провадження за заявою особи, яка бажає усиновити дитину. З моменту здійснення усиновлення припиняються особисті та майнові права та обов'язки між батьками та особою, яка усиновлена та виникають взаємні особисті немайнові та майнові права та обов'язки між усиновленим та усиновлювачем і його родичами за походженням.

До особистих прав усиновителя можна віднести його право визначати в рішенні про усиновлення, що усиновленому присвоюється прізвище усиновителя і по батькові за його іменем, право на особисте виховання дитини, право вимагати повернення усиновленої дитини від другої особи, яка утримує дитину у себе не на підставі закону або рішення суду. На усиновителів покладається обов'язок захисту і представництва прав усиновлених дітей, відшкодування у випадках, передбачених ст.ст. 1178-1180 ЦК України заподіяної ними шкоди, виконання аліментних зобов'язань. Важливим немайновим обов'язком повнолітніх дітей є турбота про усиновителів і надання їм допомоги. Усиновлені та їх нащадки при спадкоємстві після смерті усиновителя або його родичів прирівнюються до дітей усиновителя та їх нащадків. Так само і усиновителі та їх родичі при спадкоємстві усиновленого або його нащадків прирівнюються до батьків і інших кровних родичів усиновленого.

Заслуговує підтримки збереження правових гарантій, що забезпечують таємницю усиновлення. Складнощі з таємницею усиновлення виникли тому, що відповідно до статті 7 Конвенції про права дитини, дитина має право, «наскільки це можливо, знати своїх батьків». Це положення Конвенції сформульовано достатньо м'яко, воно не накладає на держави-учасники безумовного обов'язку надати дитині право одержати інформацію про своїх біологічних батьків. Проте Конвенція формулює таке право і закликає держави забезпечувати його здійснення. В результаті збереження таємниці усиновлення виявилося проблематичним. Проте доводи за її збереження як і раніше переважують аргументи на користь її відміни. Збереження таємниці усиновлення в переважній більшості випадків відповідає інтересам і усиновителів, і дитини. Усиновляючи дитину, усиновителі нерідко зацікавлені в тому, щоб у дитини і у всіх оточуючих не виникало сумнівів в тому, що вони його батьки. Розкриття цих відомостей крім їх волі може заподіяти непоправну шкоду їх відносинам з дитиною і заподіяти їм і дитині важку травму.

Законодавство передбачає припинення правовідносин усиновлення двома шляхами: шляхом визнання усиновлення недійсним та скасування усиновлення. Визнання усиновлення недійсним є позбавленням юридичної сили акту усиновлення з моменту його проведення, внаслідок того, що він не відповідає вимогам чинного законодавства про усиновлення: 1) усиновлення проведене на підставі підроблених документів; 2) усиновлення проведене без наміру породити відносини, встановлені для батьків та дітей (фіктивне усиновлення); 3) усиновлення проведене без згоди дитини і батьків, якщо така згода була необхідна. При визнанні усиновлення недійсним рішення про усиновлення втрачає юридичну силу, а відносини по усиновленню визнаються такими, що взагалі не виникали. При визнанні усиновлення недійсним вважається, що усиновлений не втрачав своїх прав і обов'язків щодо кровних батьків та їх родичів.

Основним критерієм скасування усиновлення є його невідповідність інтересам дитини. Усиновлення скасовується, якщо судом буде встановлено, що воно хоч і проведене з додержанням всіх умов і зі справжнім наміром усиновити дитину, тобто без будь-яких порушень закону, проте внаслідок ряду обставин перестає відповідати інтересам дитини.

Сімейний кодекс України, крім наведеної підстави скасування усиновлення наводить ще й наступні: по-перше, страждання дитиною недоумством, психічною чи іншою тяжкою невиліковною хворобою, про що усиновлювач не знав і не міг знати на час усиновлення; по-друге, між усиновлювачем і дитиною склалися, незалежно від волі усиновлювача, стосунки, які роблять неможливим їхнє спільне проживання і виконання усиновлювачем своїх батьківських обов'язків. Перша з наведених підстав відповідає інтересам усиновлювачів, оскільки вони природно бажають усиновителі виховати повноцінну, здорову в фізичному і психічному плані дитину. Друга підстава відповідає інтересам, насамперед, дитини, оскільки за наявності поганих відносин з усиновлювачем вона не буде мати можливості повноцінно розвиватися, виховуватися.

Правові наслідки скасування усиновлення багато в чому відрізняються від наслідків визнання усиновлення недійсним. При скасуванні усиновлення воно припиняє свою чинність лише на майбутнє. Тому всі ті права і обов'язки, що раніше набули усиновитель, його родичі і усиновлений на основі відносин, що виникли з факту усиновлення, зберігаються за ними і після скасування усиновлення. Днем скасування усиновлення є день набрання рішенням суду законної сили.

Сімейний кодекс України передбачає можливість усиновлення дітей, які є громадянами України, іноземними громадянами. Врегулювання порядку усиновлення в таких випадках здійснюється на підставі договорів про правову допомогу між Україною та державою, громадянином якої є особа, що виявила бажання усиновити дітей-громадян України.

Але не дивлячись ні на що, усиновлення є якнайкращим видом сімейного виховання дітей, оскільки тоді діти опиняються в умовах, найближчих до тих, які складаються в сім'ї, заснованій на спорідненості.

Отже, як ми бачимо, правові норми інституту усиновлення мають за мету забезпечення інтересів усиновлених і усиновителів, дійсної охорони їх прав і належного виконання обов'язків, дотримання законності та укріплення сім'ї.

Не секрет, що українські сироти сьогодні мають більший «попит» за кордоном, аніж на батьківщині. Якось на засіданні з усиновлення суддя запитала подружжя іноземців: чому ви вирішили взяти саме українську дитину? І почула у відповідь: «Наші знайомі всиновили маленьких українців і щасливі з цими дітьми. Вони -- добрі, лагідній прагнуть тепла...»

За даними Служби у справах неповнолітніх Волинської облдержадміністрації, в області сьогодні на обліку перебуває 3135 сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Правові підстави для усиновлення мають 755 дітей. За минулий рік було всиновлено 67 маленьких волинян. Як бачимо, «черга» рухається не надто швидко. Але куди рухається: в Україну чи за кордон?

Віддаючи своїх маленьких громадян на чужину, наша країна не тільки втрачає так званий людський потенціал, а й посилює свій негативний імідж в очах цивілізованого світу. Втім доля конкретного малюка, який ще вчора був сиротою, а тепер готовий на весь світ сповістити, що «мама за день його поцілувала 136 разів» набагато важливіша за абстрактні поняття про «імідж держави». Ще одна колишня вихованка інтернату під час телефонної розмови нещодавно зізналася: «Я щаслива, що живу у Франції». Можливо, настане час, коли подібні слова будуть вигукувати каші -- вже не сироти -- і в Україні.

Список використаних джерел

1. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії ВР України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - С. 142.

2. Сімейний кодекс України. Прийнято 10 січня 2002 року № 2947 - ІІІ // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 8.

3. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 40. - С. 40 - 44.

4. Цивільно-процесуальний кодекс України, затверджений Законом Української РСР від 18 липня 1963 року ( в редакції станом на 29.04.2004 р.) // Відомості Верховної Ради України. - 1963. - № 30. - С. 132.

5. Європейська соціальна хартія. Страсбург, 3 травня 1996 року. Офіційний переклад. - Частина ІІ. - Стаття 17.

6. Конвенція про правову допомогу та правові відносини в цивільних, сімейних та кримінальних справах. Міжнародна угода від 22 січня 1993 року. Ратифіковано Законом від 10 листопада 1994 року № 240/94 - ВР.

7. Конвенція про права дитини. Документи ООН, схвалено на 44-й сесії Генеральної Асамблеї ООН, резолюція 44/25 від 20 листопада 1989 року. Ратифіковано Постановою ВРУ від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ.

8. Європейська конвенція про здійснення прав дітей. Страсбург, 25 січня 1996 року. Офіційний переклад.

9. Декларація про соціальні і правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо при передачі дітей на виховання і їхнє усиновлення на національному і міжнародному рівнях. Прийнята резолюцією 41/85 Генеральної Асамблеї від 3 грудня 1986 року.

10. Закон України „Про державну допомогу сім'ям з дітьми” від 22 березня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 18. - С. 308.

11. Закон України „Про охорону дитинства” від 26 квітня 2001 р. № 2402-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 30. - С. 152.

12. Порядок передачі дітей, які є громадянами України на усиновлення громадянам України та іноземним громадянам і здійснення контролю за умовами їх проживання у сім'ях усиновителів. Затверджено постановою Кабміну України від 20 липня 1996 року № 775.

13. Положення про Центр по усиновленню дітей при Міністерстві освіти і науки України: Затв. наказом Мін. освіти України від 8 травня 1996 року за № 224/1249.

14. Александров Ю.В. Кримінальне право України: практикум. - К., 2000, - 104 с.

15. Андрусів Г.В. Кримінальне право України: Загальна частина. - К., 2002, - 205 с.

16. Ануфриева Л.П. Курс международного частного права. -- 3 том. -- М., 2000. -- С. 385.

17. Білобрицька Л. Усиновлення - проблема моралі та права // Прокуратура, людина, держава. - 2004. - № 3. - С. 33-35.

18. Брич Л.П., Навроцький В.О. Кримінальне право України: Особлива частина. - К., 2000. - 208 с.

19. Грабовська О.О. Проблеми застосування іноземного законодавства при вирішенні справ про усиновлення дітей іноземними громадянами // Держава і право. - 2005. - Випуск 27. - С. 397-403.

20. Драгневич Л., Фурса Є., Фурса С. Згода на усиновлення. Нотаріальна діяльність при усиновленні дітей // Юридичний журнал. - 2003. - № 3. -- С 89.

21. Завражнов В. (заместитель председателя Омського областного суда). Усыновление иностранцами детей - российских граждан. - Российская юстиция. -- 2001. - № 7. -- С. 32.

22. Кокіна В. Скажіть дитині: «Ти не сирота» // Урядовий кур'єр. - 2003. -- № 33. -- С. 19.

23. Правники переймаються проблемами усиновлення

24. Проблемы науки гражданского процессуального права / Под ред. проф. В.В.Комарова. -- Харьков, 2002. -- С. 255.

25. Пунда О. Право на усиновлення // Юридична Україна. - 2004. - № 8. - С. 39- 45.

26. Реліч В. Деякі аспекти усиновлення українських дітей громадянами США // Право України. - 2004. - № 5. - С.40-43.

27. Ромовська З.В. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар. -- К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. -- С. 405, 420, 436, 454.

28. Сімейне право України / С.П. Індиченко, В.С. Гопанчук. - К.: Вентурі, 1997. - 271 с.

29. Санін В. Особливості розгляду справ про усиновлення // Юридичний журнал. - 2003. - № 8. - С. 116-124.

30. Сімейне право України / За ред. Ю.С. Червоного. - К.: Істина, 2004. - 400 с.

31. Стефан М.Й. Цивільний процес. - К., 2001. - 695 с.

32. Федорина А. Знайти маму: проблеми вітчизняного усиновлення ,, Україна молода. - 2007. - 28 березня. - С. 9.

33. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В. Дзера, Д.В. Боброва. - К., 2004. - Кн.1. - 736 с.

34. Чорнооченко С.І. Цивільний процес України. - К., 2004. - 308 с.

35. Ярошенко І.С. Цивільне процесуальне право. - К.: КНЕУ, 2003. - 159 с.

Додатки

Додаток 1

СПРАВА № 2-5295

Білоцерківський міський суд Київської області, розглянувши на закритому судовому засіданні справу за заявою І. К-ць про усиновлення, при участі у справі в якості зацікавлених осіб Т. Т-ко, В. С-х та органу опіки і піклування відділу освіти Білоцерківської міської ради, встановив наступне.

Заявник І. К-ць звернувся до суду із заявою про усиновлення неповнолітніх Ю. Т-ко 1996 р.н. та Л. Т-ко 1995 р.н.

В судовому засіданні І. К-ць підтримав свої вимоги. Зацікавлені особи представник відділу освіти В. К-ва і Т. Т-ко - просять задовольнити заяву про усиновлення.

В. С-х у судове засідання не з'явився, про час та місце слухання справи повідомлений, копію заяви отримав, заперечень до суду не подав.

Суд, вислухавши пояснення заявника, думку зацікавлених осіб, показання свідків, вивчивши інші докази вважає заяву такою, що підлягає задоволенню з наведених нижче підстав.

Заявник І. К-ць з 1997 р. перебував у фактичних шлюбних відносинах з Т. Т-ко, з якою зареєстрував шлюб 26 жовтня 2001 p., спільних дітей від шлюбу вони не мають.

Разом із ними однією сім'єю проживають двоє неповнолітніх дітей дружини заявника від попереднього шлюбу: Ю. Т-ко 1996 р.н. та А. Т-ко 1995 р.н. Бажаючи усиновити дітей, заявник звернувся із заявою до відділу освіти Білоцерківського міськвиконкому, і з 12 лютого 2003 р. він був взятий на облік кандидатів в усиновителі за № 345, та отримав висновок про можливість бути усиновителем дітей своєї дружини.

Правовою підставою для усиновлення дітей є те, що їхня мати Т. Т-ко свідомо подала письмову згоду (заяву) на усиновлення своїх дітей заявником, ця згода була засвідчена державним нотаріусом.

Батько дітей - В. С-х понад шість місяців не проживав разом з дітьми і без поважних причин не брав участі в їх вихованні та утриманні, не виявляв щодо дітей батьківської уваги й турботи, що підтверджено зібраними доказами в судовому засіданні.

Діти фізично здорові, сприймають свого вітчима як рідного батька, відповідають взаємністю на чуйне ставлення до лих заявника, між ними фактично склалися такі стосунки, як між батьком і дітьми.

Кандидат в усиновлювачі І. К-ць має середню технічну освіту, фізично здоровий, матеріально забезпечений, батьківських прав не позбавлявся, одружений вперше, до кримінальної відповідальності не притягався, мас постійне житло, зі станом здоров'я хлопчиків та правовими наслідками усиновлення ознайомлений.

Різниця у віці між заявником і хлопчиками становить більше 15 років.

Не встановив суд також інших підстав, які б відповідно до ст. 103 КпШС України не дозволяли заявникові бути усиновителем.

Відповідно до ст. 103-1 КпІІІС України, заявник мас переважне право на усиновлення, оскільки проживає однією сім'єю з дітьми.

Враховуючи наведені обставини, суд вважає, до заява І. К-ця підлягає задоволенню.

Відповідно до статей 114, 115 КпШС України та за бажанням заявника, його дружини суд вважає за необхідне змінити дітям по батькові на «І-ч», записавши його батьком дітей заявника.

Від сплати держмита заявника слід звільнити як потерпілого внаслідок аварії на ЧАЕС.

Керуючись статтями 15, ЗО, 62, 202,202-1,203 ЦПК України, згідно зі статтями 101-107,111-115 КпШС України, суд вирішив: Заяву І. К-ць задовольнити. Усиновити громадянином України І. К-ць 1971 р.н. неповнолітніх Ю. Т-ко 1996 р.н. та А. Т-ко 1995 р.н., змінивши хлопчикам по батькові на «І-ч».

Прізвище, ім'я, дату й місце народження залишити без змін.

Батьком дитини записати І. К-ця, матір'ю залишити Т. Т-ко.

Зобов'язати відділ РАГС внести відповідні зміни до актових записів про народження дітей від 24 вересня 1996 р. за № 1234 та 29 вересня 1995 р. за № 1248, зроблених у відділі РАГС Білоцерківського управління юстиції Київської області.

Від сплати держмита І. К-ця звільнити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Київської області через Білоцерківський міський суд протягом одного місяця наступного дня після його проголошення.

Додаток 2

СПРАВА № 2-12094

Білоцерківський міський суд Київської області, розглянувши в закритому судовому засіданні справу за заявою О. К-ші про усиновлення, при участі у справі в якості зацікавлених осіб Ж. К-ші, О. Р-ка та відділу освіти Білоцерківської міської ради як органу опіки і піклування, встановив наступне.

Заявник О. К-ша звернувся до суду із заявою про усиновлення Д. К-ші 1986' р.н. В судовому засіданні О. К-ша підтримав свої вимоїн. Зацікавлені особи - представник відділу освіти В. К-ва та Ж. К-ша - просять задовольнити заяву про усиновлення. О. Р-ко в судове засідання не з'явився, надав письмову, нотаріально посвідчену згоду на усиновлення свого сина заявником.

Суд, вислухавши пояснення заявника, думку зацікавлених осіб, вивчивши інші докази у справі, вважає заяву такою, що підлягає задоволенню, з наведених нижче підстав.

Заявник О. К-ша перебуває в зареєстрованому шлюбі з Ж. К-шою з 26 липня 1995 p., від шлюбу вони мають спільну дитину 1996 р.н.

Разом з ними однією сім'єю проживає син дружини від першого шлюбу Д. К-ша 1986 р.н.

Бажаючи усиновити хлопчика, заявник звернувся із заявою до відділу освіти Білоцерківської міської ради, з 2 червня 2003 р. був взятий на облік кандидатів в усиновителі за № 456 та отримав висновок про можливість бути усиновителем хлопчика.

Правовою підставою для усиновлення хлопчика є те, що його батько О. Р-ко свідомо надав письмову згоду на усиновлення свого сина, з присвоєнням йому надалі прізвища «К-ша» та по батькові «О-пич»; ця згода буда засвідчена державним нотаріусом. Свою згоду на усиновлення надав також Д. К-ша. На усиновлення хлопчика нотаріально завірену письмову згоду надала його мати - Ж. К-ша.

Хлопчик фізично здоровий, сприймає свого вітчима як рідного батька, за своєю ініціативою змінив своє прізвище на прізвище заявника, між ним та заявником склалися взаємні чуйні стосунки як між батьком і дитиною. Кандидат в усиновителі О. К-ша 1971 р.н. мас вищу освіту, фізично здоровий, матеріально забезпечений, батьківських прав не позбавлявся, одружений вперше, до кримінальної відповідальності не притягався, мас постійне житло, зі станом здоров'я хлопчика та наслідками усиновлення ознайомлений.

Різниця між заявником і хлопчиком становить менше ніж 15 років, що не відповідає вимогам ст. 103 КпШС України. Але враховуючи, що різниця між ними становить 14 років 11 місяців і вони проживають однією сім'єю протягом 8 років, суд вважає за можливе скоротити цю різницю.

Будь-яких інших підстав, які б відповідно до ст. 103 КпШС України не дозволяли заявникові бути усиновителем, суд не встановив.

Відповідно до ст. 103-1 КпШС України, заявник має переважне право на усиновлення, оскільки проживає однією сім'єю з хлопчиком.

Враховуючи наведені обставини, суд вважає, що заява О. К-ші підлягає задоволенню.

Відповідно до статей 114,115 КпШС України, за бажанням заявника, його дружини та хлопчика, суд вважає за необхідне змінити йому прізвище на «К-ша» та по батькові на «О-вич», записавши батьком заявника.

Суд також вважає за необхідне задовольнити клопотання заявника про застосування до рішення вимог ст. 218 ЦПК України щодо негайного виконання рішення.

Керуючись статтями 15, 30, 62, 202, 202-1, 203, 218 ЦПК України, згідно зі статтями 101 - 105. 107,111 - 116 КпШС України, суд вирішив:

Заяву О. К-ші задовольнити.

Усиновити громадянином України О. К-шою 1971 р.н. неповнолітнього Д. К-шу 1986 р.н., змінивши йому прізвище на «К-ша» та по батькові на «О-вич». Ім'я, дату й місце народження хлопчика залишити без змін, батьком дитини записати О. К-шу, матір'ю залишити Ж. К-шу.

Зобов'язати відділ РАГС внести відповідні зміни до актового запису про народження хлопчика від 3 липня 1986 р. .№ 387, зробленого у відділі РАГС Білоцерківського міського управління юстиції, та знищити оригінал свідоцтва і цю наїждження хлопчика.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Київської області через Білоцерківський міський суд протягом одного місяця з наступного дня після його проголошення.

Рішення вступає в законну силу 11 липня 2003 р.

Додаток 3

СПРАВА № 2-7749

Білоцерківським міський суд Київської області, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою Аларкон Біла Хосе Сесар, Хорхе Ґомес Ісабель про удочеріння, при участі у справі в якості зацікавлених осіб Центру з усиновлення дітей при Міністерстві освіти і науки України, відділу освіти Білоцерківського міськвиконкому як органу опіки і піклування та адміністрації Білоцерківського будинку дитини, встановив наступне.

Заявники Аларкон Віла Хосе Сесар та Хорхе Гомес Ісабель, громадяни Іспанії, звернулися до суду із заявою про удочеріння неповнолітньої вихованки Білоцерківського будинку дитини Д. 3-кої 1999 р.н.

В судовому засіданні заявники підтримали свої вимоги.

Представник Центру з усиновлення в судове засідання не з'явився, про час слухання справи належним чином повідомлений, подав до суду листа, в якому просив слухати справу без представника Центру та задовольнити заяву.

Представник відділу освіти В. К-ва та директор Білоцерківського будинку дитини Т. Г-н заяву визнали, проти удочеріння не заперечують.

Суд, вислухавши пояснення заявників, думку представників зацікавлених осіб, вивчивши інші докази у справі, вважає заяву такою, що підлягає задоволенню з наведених нижче підстав.

Заявники Аларкон Віла Хосе Се-сар та Хорхе Гомес Ісабель перебувають у зареєстрованому шлюбі з 18 жовтня 1980 p., від шлюбу мають двоє дітей.

З 30 липня 2002 р. заявники перебувають на обліку кандидатів в усиновителі в Центрі з усиновлення дітей при Міністерстві освіти і науки України під № 568.

На підставі направлень з Центру з усиновлення дітей при Міністерстві освіти і науки України від 10 квітня 2003 р. № 29 та відділу освіти Білоцерківського міськвиконкому від 10 квітня 2003 р. № 32 заявники познайомилися в Білоцерківському будинку дитини з неповнолітньою вихованкою Д. З-кою 1999 р.н., ознайомилися з її станом здоров'я, соціальним походженням та вирішили її удочерити.

Д. З-ка перебуває в Білоцерківському будинку дитини з 14 лютого 2002 p., з 8 квітня 2002 р. в централізованому банку даних за № 56.

Правовою підставою для удочеріння дівчинки є те, що її самотня мати О. З-ка 6 грудня 2001 р. залишила дівчинку в Фастівській ЦРЛ, про що було складено акт про залишення дитини, а дівчинку було оформлено в дитячий будинок. З цього часу маги дівчинки не проживає разом із нею, без поважних причин не бере участі в її вихованні та утриманні, не виявляє щодо дитини батьківської уваги й турботи, що в судовому засіданні було підтверджено зібраними доказами.

Відомості про батька записані зі слів матері на підставі ст. 55 КпШС України.

Громадяни України не виявили бажання удочерити дівчинку чи взяти її під опіку.

Дівчинка хвора, її діагноз - розлад психологічного й мовного розвитку, затримка психомовного розвитку.

Кандидати в усиновлювачі отримали позитивні характеристики від усіх необхідних державних установ Іспанії та висновок про те, що вони здатні забезпечити догляд, матеріальне утримання І належне виховання дитині, яку вони усиновлюють. Держава Іспанія гарантує в'їзд і проживання усиновленої дитини.

Кандидати в усиновлювачі надали всі необхідні документи, передбачені н. 41 Порядку передачі дітей, які є громадянами України, на усиновлення громадянам України та іноземним громадянам і здійснення контролю за умовами їх проживання у сім'ях усиновителів, затвердженого Постановою КМ У від 20 липня 1996 р. за № 775 (зі змінами та доповненнями). Згідно з наданими документами, заявники є фізично здоровими, матеріально забезпечені, мають хороші житлово-побутові умови, не притягувались до кримінальної відповідальності та не позбавлялися батьківських прав. Різниця у віці між заявниками та дитиною складає більше 15 років.

Суд також не встановив інших підстав, які б відповідно до ст. 103 КпШС України не дозволяли заявникам бути усиновителями.

Заявники дали письмове зобов'язання в разі усиновлення дитини в місячний строк поставити її на консульський облік та надавати цій установі періодичну інформацію про умови проживання і виховання дитини, можливість її представникам спілкуватися з дитиною, а також про надання можливості усиновленій дитині при досягненні нею 18-річного віку визначитися щодо громадянства України.

Всі документи заявників легалізовані в установленому порядку та перекладені на українську мову.

Як пояснили заявники, законодавство Іспанії забезпечує права дівчинки щодо усиновлення в обсязі не меншому, ніж це встановлено законами України.

Відповідно до статей 114 і 115 КпШС України та бажання заявників, суд вважає за необхідне змінити дівчинці прізвище на Аларкон Віла та записати батьками дівчинки заявників.

Відповідно до ст. 216 ЦПК України, суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення у зв'язку з необхідністю термінового виїзду заявників з дівчинкою до Іспанії для медичного лікування дитини.

Керуючись статтями 15, ЗО, 62, 202, 202-1, 203, 218 ЦПК України, згідно зі статтями 101-105, 109, 111-115, 199-1 КпШС України, статтями 265-1-265-5 ЦПК України, суд вирішив:

Заяву Аларкон Віла Хосе Сесар та Хорхе Гомес Ісабель задовольнити.

Удочерити громадянами Іспанії Аларкон Віла Хосе Сесар 1955 р.н. та Хорхе Гомес Ісабель 1958 р.н. неповнолітню вихованку Білоцерківського будинку дитини Д. 3-ку 1999 р.н., з присвоєнням їй прізвища Аларкон Віла.

Ім'я, дату та місце народження дитини залишити без змін. По батькові не записувати згідно з традиціями країни.

Батьком дитини записати Аларкон Віла (ім'я Хосе Сесар), матір'ю - Хорхе Гомес (ім'я Ісабель).

Зобов'язати відділ РАГС внести відповідні зміни до актового запису про народження дівчинки, зроблений у виконкомі Малоснітинської сільської (ради Фастівського району Київської області, та знищити оригінал свідоцтва про народження дитини.

Рішення підлягає негайному виконанню.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Київської області через Білоцерківський міський суд протягом одного місяця з моменту його проголошення.

Размещено на Allbest.ru