Авторське право на літературні й художні твори в Європейському Союзі та Україні: порівняльно-правове дослідження

положення про те, що комунітарна нормотворчість у сфері авторського права була сконцентрована на відносинах, що виникають стосовно: а) щодо нових результатів творчої діяльності (комп'ютерних програм, баз даних); б) нових способів розповсюдження і використання відповідних об'єктів (супутниковим мовленням і кабельною ретрансляцією; передачею за допомогою мереж); в) нових технічних можливостей з охорони і контролю за розповсюдженням зазначених об'єктів (технічні засоби охорони й ідентифікації);

проблематика «специфічності» предмета регулювання європейського авторського права: 1) обумовленого його доктринальним симбіозом «copyright» і «droit d'auteur» при істотному зближенні з концепцією «copyright», прийнятої в країнах common law (визнання інвестора первісним власником прав на використання комп'ютерних програм; поширення близького авторсько-правовому режиму права sui generis на нетворчі бази даних; виключення творців результатів творчої діяльності з числа суб'єктів договорів про передачу права на кабельну ретрансляцію за допомогою установлення виключно колективного здійснення права на дозвіл використання елементів відповідної програми), і наявністю авторсько-правових конструкцій, характерних для концепції «droit d'auteur» (право слідування і право здавати в оренду (прокат), обов'язкове включення зазначених правомочностей у національні законодавства всіх держав-членів

ЄС; 2) що включає в себе відносини, які виникають стосовно: а) особливого суб'єктного складу авторсько-правових відносин; б) нового, що відрізняється від традиційного авторського права, переліку об'єктів; в) трансформованого і розширеного, порівняно з традиційним авторським правом, змісту; г) особливостей припинення відповідних правомочностей.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що сформульовані положення і висновки дозволяють визначити підходи до вирішення цілого ряду теоретичних і практичних проблем правової охорони літературних і художніх творів в Україні, а також проблем, пов'язаних з гармонізацією авторського права України та авторським правом ЄС.

Сформульовані в дисертації положення і пропозиції можуть бути використані у:

науково-дослідницькій роботі - у процесі розробки доктринального забезпечення із закріплення, захисту й охороні інтелектуальної власності в Україні, у тому числі й авторського права на літературні й художні твори; доктринального і нормативного супроводу гармонізації законодавства України про авторське право до законодавства ЄС; при подальших наукових дослідженнях актуальних теоретико-методологічних і прагматичних проблем європейського авторського права, порівняльного правознавства, зокрема зверненні уваги на перспективні правові дослідження із застосуванням положень компаративістики, сінергетики, орієнтації на їх подальшу розробку;

правотворчості - у процесі вдосконалення законодавства України у сфері інтелектуальної власності, у тому числі й авторського права на літературні й художні твори; нормативного забезпечення і супроводу гармонізації законодавства України про авторське право до законодавства ЄС;

навчальному процесі - при проведенні занять з навчальних дисциплін «Цивільне право України», «Право інтелектуальної власності», «Міжнародне приватне право» і при підготовці підручників, навчальних посібників, методичних рекомендацій для студентів юридичних вузів.

Апробація результатів дослідження. Дисертацію виконано й обговорено на кафедрі цивільного права Національного університету «Одеська юридична академія». Положення, висновки та пропозиції, що містяться в дисертації, доповідалися на: 8-й звітній науковій конференції професорско-викладацького і аспірантського складу ОНЮА (22-23 квітня 2005р., м. Одеса), 9-й звітній науковій конференції професорско-викладацького і аспірантського складу ОНЮА (26 квітня 2006р., м. Одеса), Міжнародній науковій конференції, присвяченій пам'яті прфесора О.В. Сурілова «Питання удосконалення методології сучасної юриспруденції» (28-29 березня 2008р., м. Одеса), науковій конференції «Сучасний розвиток державотворення та правотворення в Україні: проблеми теорії та практики» (2 квітня 2008р., м. Маріуполь), ІІІ Міжнародній цивілістичній науковій конференції студентів та аспірантів Одеської національної юридичної академії (4-5 квітня 2008р., м. Одеса).

Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження викладені в 4 статтях, що опубліковані в наукових фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України та 3 тезах доповідей на наукових конференціях.

Структура дисертації. Структура дисертації визначена цілями і завданнями дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації складає 224 сторінки. Список джерел складає 218 найменування і займає 21 сторінку.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність і ступінь наукової розробленості проблем нормативно-правової регламентації авторського права на літературні й художні твори в ЄС та Україні, визначаються зв'язок дослідження з науковими планами та програмами, мета і завдання, об'єкт і предмет, методична та емпірична база, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, апробація результатів дисертації, а також наводяться дані про структуру дисертації та публікації.

Розділ I. «Історико-правові та доктринальні підходи до визначення авторського права на літературні й художні твори» складається з трьох підрозділів, у яких розкрито історичні та правові аспекти становлення авторського права на літературні й художні твори, проаналізовані доктринальні підходи до його визначення та його міжнародно-правове регулювання.

У підрозділі 1.1. «Історичні і правові аспекти становлення авторського права на літературні й художні твори» розглядається ретроспектива становлення авторського права, яке посідає найважливіше місце в системі майнових і немайнових відносин, що регулюються цивільним законодавством. Зазначається, що у його гносеологічній основі лежить розумова діяльність людини, що одержує своє зовнішнє вираження в здійсненні дій із створення нематеріального продукту. Телеологічною домінантою такого продукту є його широке використання як в особистих, так і в суспільних цілях.

У підрозділі відзначається, що авторське право, разом з іншими природними і невід'ємними правами людини, пройшло довгий шлях становлення, ретроспективний аналіз якого допомагає краще зрозуміти аксіологічні характеристики і суб'єктно-об'єктний склад цієї підгалузі цивільного права і перспективи його подальшого і поступового розвитку. Процес становлення авторського права є досить складним і багатогранним, залежно від різних доктринальних підходів і характеристик у ньому можна виділити і простежити найрізноманітніші тенденції і нормативно-правові аспекти, але історію авторського права треба розглядати, як неухильний процес: а) його експансії, розширення авторських правомочностей; б) що має визначальну роль у становленні концепції авторства; в) що має вплив на культурні парадигми і коло часу.

Дослідження ретроспективи розвитку авторського права від його першого законодавчого закріплення у статуті Королеви Анни в 1710 р., в якості привілею, що захищав авторів книг, мап і креслень («copyright» - право на копію), до визнання як права власності в першій половині XIX ст. дали змогу дослідити встановлення права автора на відтворення, театральні постановки і публічні вистави, дійти висновку про те, що таке право встановлювалося на обмежений період часу та при виконанні формальностей і дотриманні умов, необхідних для його використання і здійснення. Аналіз розвитку авторського права у наступні часи показав, що у XX ст. воно одержало загальне визнання як одне з природних і особистих прав людини, що призвело до інтернаціоналізації його захисту.

Розгляд процесів становлення авторського права на території Російської імперії показав, що вони відрізняються значною своєрідністю порівняно з історією авторського права західноєвропейських країн і США. Перші закони, що регулюють авторські відносини, були прийняті в Росії лише в другій чверті XIX ст. Така поява авторського права пояснювалася об'єктивними причинами, повя'заними з особливостями суспільно-політичного устрою Росії і своєрідністю її історичного розвитку. Внаслідок історичних причин видавнича справа в Росії, аж до кінця XVIII ст., була державною монополією.

Першим радянським законом у даній сфері був Декрет ЦВК РРФСР від 29 грудня 1917 р. «Про державне видавництво», в якому Народній комісії з освіти було запропоновано негайно розпочати широку видавничу діяльність і, з огляду на книжковий голод у країні, видати в першу чергу дешеві видання російських класиків. Декрет надав комісії право оголосити державну монополію строком не більше, ніж на 5 років на твори, що підлягають виданню. При цьому пояснювалося, що ці твори переходять у такий спосіб «зі сфери приватної власності до сфери суспільної».

Наступний етап розвитку російського авторського права в радянський період пов'язаний з дією Основ авторського права 1925 і 1928 рр., а також прийнятим для їх розвитку Законом РРФСР «Про авторське право» від 8 жовтня 1928 р.

У 1973 р., коли СРСР став учасником Всесвітньої (Женевської) конвенції про авторське право 1952 р., у радянському законодавстві було вперше закріплене право автора на переклад твору, до 25 років збільшився строк дії авторського права після смерті автора, розширене коло суб'єктів авторського права та і.н. З урахуванням того, що дане питання вважалося вже в принципі вирішеним, був розроблений розділ «Авторське право» Основ цивільного законодавства Союзу РСР і республік, прийнятих Верховною Радою СРСР 31 травня 1991 р.

Із затвердженням України як незалежної держави почалися не тільки нормативно-правові, але й організаційно-структурні модифікації державного управління у сфері авторського права. Так, Постановою Кабінету Міністрів № 154 від 25 березня 1992 р. було створено Державне агентство України з авторських і суміжних прав при Кабінеті Міністрів України (ДААСП України) як орган державного управління, що впроваджував у життя політику України у профільній сфері. У цей період 23 грудня 1993 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про авторське право і суміжні права», що пройшов експертизу фахівців, одержав позитивну оцінку європейських експертів і Всесвітньої організації інтелектуальної власності. Найважливішим етапом у становленні національного авторського права стала його конституціоналізація, тобто закріплення основних норм авторського права в Конституції України 1996 р.

Підрозділ 1.2. «Доктринальні підходи до визначення авторського права на літературні й художні твори» присвячено ґрунтовному аналізу наукових позицій до визначення авторського права на літературні й художні твори. Такий аналіз, насамперед, базується на етимологічному розумінні терміна «авторське право», що в широкому, об'єктивному аспекті охоплює всю сукупність прав, що належать до даної сфери; у вузькому, суб'єктивному, аспекті - воно позначає ті можливості, які автор має стосовно твору, що має достатню оригінальність або індивідуальність і який підпадає під дію захисту, наданого авторським правом.

У дисертації розглядається номінативне позначення авторського права та зазначається, що у державах з англо-американськими юридичними традиціями («соmmоn 1аw») авторське право позначається терміном «соруrіght», що стосується використання роботи у функціональному, комерційному аспекті шляхом її відтворення. У державах континентальної європейської юридичної традиції (романо-германської), де явно переважає статутарно-суб'єктивна, особистісна концепція авторського права, появився вираз «droit d'auteur» (право автора), що належить до суб'єкта права, а саме до творця твору і до визнаних за ним юридичних прерогатив у цілому. Ці прерогативи, з одного боку, носять особистий і немайновий характер і строк їхньої дії в принципі необмежений (особисті немайнові права), а з іншого - мають майновий характер, і в цьому разі строк їхньої дії є обмеженим (майнові права). У державах з латинською юридичною традицією, крім терміна «droit d'auteur», використовуються також вирази «літературна» і «художня власність» - «properiete litteraire et artistique» і «properiete intellectuelle». Виходячи з цього, дисертант вважає, що доктрина авторського права, у своєму загальному вигляді: а) має досить суперечливий характер, що суттєво ускладнює визначення його юридичної природи; б) це, враховуючи висновки часто діаметрально протилежного характеру, істотно збагачувало саму проблематику авторського права, що значною мірою сприяло її розвитку.

Соруrіght, що діє в державах common lаw - Великій Британії, країнах Співдружності Націй, США та ін., - орієнтований з урахуванням комерційної перспективи на регулювання використання творів. Звідси, порівняно з континентальною концепцією, copyright має більш широкий підхід по трьох критеріях щодо: 1) особистих прав, що визнаються, легалізуються і легітимізуються; 2) об'єкта захисту, що інтерпретується в широкому його розумінні, бо містить не тільки твори, які традиційно визначаються як літературні, наукові, театральні, музичні твори, твори мистецтва чи аудіовізуальні твори, які відрізняються оригінальністю чи відображають особистість їхнього автора, але застосовуються також до звукових записів чи фонограмам, радіопередач, включаючи телебачення, і програм, розповсюджуваних по кабелю, а також типографського оформлення видань, що публікуються; 3) осіб, віднесених до категорії первісних правовласників. В юридичній концепції римського права (континентальна концепція), що одержала свій розвиток у країнах континентальної Європи, основне значення має індивідуальний характер захисту авторського права, що є його особистим і невід'ємним правом, який дозволяє авторові-фізичній особі контролювати використання продукту його інтелектуальної праці. Континентальна концепція, завдяки її позитивному потенціалу, була сприйнята іберо-американськими державами, а також рядом країн Африки і Східної Європи.

У підрозділі 1.3. «Міжнародно-правове регулювання авторського права на літературні й художні твори» здійснюється системний аналіз міжнародних правових актів, що охороняють авторське право на літературні й художні твори. Зазначається, що зростання ролі і значення міжнародно-правової складової в регулюванні авторського права на літературні й художні твори обумовлено, насамперед, тим, що такі твори, які є результатом творчої діяльності, служать усім. Крім того, це разом з повсюдним їх використанням веде до того, що охорона авторського права в межах території країни їх походження виявляється недостатньою - звідси об'єктивується необхідність того, щоб права авторів користалися відповідним визнанням і здійснювалися на будь-якій території, тобто скрізь, де можуть використовуватися їхні твори.

У підрозділі відзначається, що в історичній ретроспективі міжнародна охорона авторського права спочатку забезпечувалася за допомогою двосторонніх угод про взаємність, укладених у більшості випадків між європейськими державами, але такі угоди мали обмежену територіальну й об'єктно-суб'єктну сферу дії, були позбавлені уніфікованого характеру. Зазначені недоліки зробили істотне стимулювання в діяльності субрегіональних і регіональних груп держав з кодифікації міжнародного приватного права у сфері авторського права, що фактично виявилася однією з перших у числі тих сфер, де вдалося в багатосторонньому договорі - Бернській конвенції про охорону літературних і художніх творів (Берн, 9 вересня 1886 р.), дійти згоди між європейськими країнами. Напередодні прийняття Всесвітньої конвенції про авторське право в 1952 р., нараховувалося близько ста двосторонніх договорів, що регламентували міждержавні відносини у сфері авторського права. У даний час залишилося порівняно мало держав, що не приєдналися до жодної з двох згаданих конвенцій. Отже, незважаючи на існуючі особливості, можна говорити про створення у сфері міжнародно-правового регулювання охорони авторського права універсального рівня співробітництва держав-членів світового співтовариства.

Розділ 2. «Нормативно-правова регламентація авторського права на літературні й художні твори в Україні, державах-членах ЄС і в законодавстві ЄС» містить три підрозділи, в яких розглядаються визначення авторського права, його джерела, об'єктно-суб'єктна та змістовна характеристики та регламентація такого права в ЄС.

У підрозділі 2.1. «Дефінітивне визначення авторського права на літературні й художні твори та його джерела» констатується, що аналіз об'єктного складу інтелектуальної власності, елементом якої виступає авторське право, показує його актуальність і значимість для стабільного функціонування держави і суспільства, захисту прав і свобод людини і громадянина. Посилення європейської інтеграційної складової України, що лежить в основі її зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної програм, істотно актуалізує важливість авторського права. Адже його різні аспекти отримують дедалі більше визнання і застосування не тільки в конкретних ситуаціях суспільного життя і суспільній свідомості громадян України, але також у легалізації його державою. Це виявляється в адекватному нормативно-правовому регулюванні суспільних відносин профільного характеру. Така діяльність знаходить свій практичний прояв у підвищенні ролі авторського права і посіданні ним дедалі більш значимого місця в системі національного законодавства. Надаючи перевагу симбіотичній характеристиці, дисертант визначає інтелектуальну власність як сукупність виключних прав особистого і майнового характеру на результати інтелектуальної (включаючи творчу) діяльності, а також на деякі інші прирівняні до них об'єкти, конкретний перелік яких установлюється законодавством відповідної країни з урахуванням прийнятих нею міжнародних зобов'язань.

Дисертант визначає поняття авторського права в широкому розумінні: воно становить собою сукупність норм цивільного й інших галузей права, що регулюють відносини, які виникають у зв'язку зі створенням і використанням творів науки, літератури і мистецтва. Важливе практичне значення має визначення авторського права стосовно конкретних осіб. Його слід розуміти як сукупність належних авторові (фізичній особі) майнових і особистих (немайнових) прав щодо створеного ним творчою працею твору науки, літератури і мистецтва, який має новизну й оригінальність. Тобто йдеться про його авторські права, які складаються з ряду особистих (немайнових) і майнових правомочностей. Так, до особистих (немайнових) прав автора належать: право вимагати визнання свого авторства шляхом визначення належним чином імені автора на творі та його екземплярах і при будь-якому публічному використанні твору, якщо це практично можливо; забороняти під час публічного використання твору згадувати своє ім'я, якщо він, як автор твору, бажає залишитися анонімом; вибирати псевдонім, вказувати і вимагати указання псевдоніма замість справжнього імені автора на творі та його екземплярах та під час будь-якого його публічного використання; вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому зазіханню на твір, що може зашкодити честі й репутації автора; право на оприлюднення твору.