Державний службовець та посадова особа у державному механізмі

Доцільно розрізняти два основні види державної служби:

1. Загальнофункціональна державна служба (типовий варіант державної служби, яка має місце в Секретаріаті Президента України, Апараті Верховної Ради України, Секретаріаті Кабінету Міністрів України, в апаратах органів виконавчої влади та інших державних органів). Вказаний вид державної служби регулюється положеннями Закону України від 16 грудня 1993 р. «Про державну службу».

2. Спеціалізована державна служба (служба в ОВС, військова, дипломатична, митна, податкова, прикордонна служби, служба в органах прокуратури, юстиції, судових органах тощо). Особливостями зазначених варіантів спеціалізованої державної служби є те, що вони регулюються положеннями спеціальних законів (наприклад, закони України від 4 грудня 1990 р. № 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» та від 25 березня 1992 р. «Про службу безпеки України»).

Серед нормативно-правових актів, які належать до адміністративного законодавства і присвячені регламентації всього різноманіття державної служби, необхідно вирізнити:

- Закон України від 16 грудня 1993 р. «Про державну службу»;

- Закон України від 5 жовтня 1995 р. «Про боротьбу з корупцією»;

- Указ Президента України від 22 липня 1998 р. «Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні»;

- Указ Президента України від 14 квітня 2000 р. «Про стратегію реформування системи державної служби в Україні»;

- Указ Президента України від 5 березня 2004 р. «Про Концепцію адаптації інституту державної служби в Україні до стандартів Європейського Союзу»;

- Указ Президента України від 20 лютого 2006 р. «Про Концепцію розвитку законодавства про державну службу в Україні»;

- Постанова Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2000 р. «Про затвердження Положення про проведення атестації державних службовців»;

- Наказ Головного управління державної служби України від 10 травня 2002 р. «Про затвердження Загального порядку проведення іспиту кандидатів на заміщення вакантних посад державних службовців».

Законом України «Про державну службу» передбачено три вида органів управління (спеціальних державних органів або підрозділів державних органів, до компетенції яких належать забезпечення і розвиток системи державної служби) державною службою: Координаційну раду з питань державної служби при Президентові України, Головне управління державної служби України і кадрові служби органів виконавчої влади з визначенням їх предметів ведення. Окрім названих органів управління спеціалізованими державними службами здійснюють інші державні органи: Міністерство внутрішніх справ України, Служба безпеки України, Міністерство Збройних Сил України і т. д.

Аналіз змісту інституту державної служби дає змогу уявити її як систему, що включає наступні елементи; поняття державної служби; її принципи та види; поняття державного службовця та посадової особи; вступ на державну службу; просування по службі, звільнення з державної служби; соціальний статус державного службовця; оцінка державних службовців; відповідальність працівників державного апарату та контроль за їх діяльністю; етика державної служби; організація управління держаною службою; організація управління персоналом державної служби; основні напрямки реформування державної служби.

Загалом, система державної служби складається з інституційних (правових, організаційних) і процесуальних структур, а також державних службовців - осіб, які спеціально підготовлені і професійно зайняті у системі державних органів. Основна системна проблема - правове регулювання відносин у сфері державної служби. Треба вдосконалити законодавство України щодо держаної служби, оновити його пріоритетні напрямки, діяльність службових осіб та низку інших питань.

Друга системна проблема - низька інституційна спроможність державної служби. Неодмінною умовою підвищення ефективності державної служби є формування якісного складу державних службовців у центральних і державних органах державної виконавчої влади. Посилення інтелектуального забезпечення економічних і соціальних форм досягається шляхом залучення до державної служби фахівців вищої кваліфікації.

Третя група проблем пов'язана з низькою ефективністю управління персоналом в системі державної служби. Ефективність управління персоналом у сфері державної служби внаслідок його складності і багатогранності може бути забезпечена тільки на основі чіткого визначення суб'єктів і об'єктів, їх правового статусу, розмежування функцій керівників і кадрових служб у вирішенні кадрових питань шляхом прийняття Положення про службу управління персоналом в органах виконавчої влади, внесення відповідних змін до існуючих законодавчо-нормативних актів, перетворення кадрових служб на служби управління персоналом, які б виконували обов'язки з прогнозування й планування потреби в кадрах, організації роботи щодо формування, використання і професійного росту керівного персоналу у сфері державної служби на рівні сучасних вимог.

В процесі розвитку законодавства про державну службу буде посилюватись тенденція злиття подібних правовідносин в одну правову галузь. Законодавчий процес в області державної служби України приведе до створення нової галузі - службового права з своїм предметом правового регулювання. З практичної точки зору наслідком реформування державної служби стане виникнення на місці старої та неефективної державної служби сучасної публічної служби. Службове право повинно стати регулятором державно-службових відносин не тільки в сфері діяльності державних органів, але і в області функціонування органів місцевого самоврядування.

Використана література

1. Державне управління, державна служба і місцеве самоврядування / Кол. авт.; За заг. ред. О.Ю. Оболенського. -- Хмельницький: Поділля, 1999. -- 568 с.

2. Довідник типових професійно-кваліфікаційних посад державних службовців / М-во праці та соц. політики України; Голов. упр. держ. служби України. -- К.: Cоцінформ, 1999. -- 86 с.

3. Оболенський О. Основні напрями реформування державного апарату та розвитку державної служби України // Проблеми формув. ринкової економіки. -- К.: КНЕУ, 1999. -- Вип. 7. -- С. 132--141.

4. Державне управління: теорія і практика / За заг. ред. проф. В.Б. Авер'янова. -- К.: Юрінком Інтер, 1998. -- 432 с.

5. Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. М.И. Матузова, О.В. Малько. -- М.: Юрист, 1997. -- 672 с.

6. Райт Г. Державне управління / Пер. з англ. В. Івашка, О. Коваленко, С. Соколик. -- К.: Основи, 1994. -- 191 с.

7. Державна служба: організаційно-правові основи і шляхи розвитку / За заг. ред. проф. В.Б. Авер'янова. -- К.: Вид. дім «Ін-Юре», 1999. -- 272 с.

8. Реформування державного управління в Україні: проблеми і перспективи / Кол. авт.; Наук. кер. В.В. Цвєтков. -- К.: Оріяни, 1998. -- 364 с.

9. Оболенський О. Критерії оцінки функціонування державного апарату та державної служби // Вісник Тернопіль. акад. нар. гос-ва. -- 2000. -- Вип. 7. -- С. 49--53.

10. Оболенський О. Державна служба України: концептуальні аспекти розвитку // Зб. наук. праць Укр. Акад. держ. упр. при Президентові України. -- К.: Вид-во УАДУ, 1999. -- Вип. 2. -- У 2 ч. -- Ч. II. -- С. 161

11. Дубенко С.Д. Державна служба і державні службовці в Україні. -- К.: Ін Юре, 1998. -- 244 с.

12. Романовський М. Державна служба: понятійний апарат як відображення процесів та проблем оновлення (на матеріалах Росії) // Вісник УАДУ. -- 1997. -- № 3--4. -- С. 91.

13. Цвєтков В.В. Державне управління: Основні фактори ефективності (політико-правовий аспект). -- Х.: Право, 1996. -- 164 с.

14. Державний класифікатор України. ДК 003-95. Класифікатор професій. -- К.: Держстандарт України, 1995. -- 298 с.

15. Указ Президента України «Про положення про Головне управління державної служби України» від 2 жовтня 1999 р. № 1272 // Вісник держ. служби України. -- 1999. -- № 4. -- С. 5--10.

16. Конституція України // Голос України. -- 1996. -- 27 лип. -- № 138.

17. Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р. // Голос України. -- 1994. -- 5 січ.

Размещено на Allbest.ru