Становлення парламентаризму в сучасній Україні

Сучасна характеристика розподілу влад у розвинутих країнах. Теоретичні засади функціонування парламентів як органів законодавчої влади, аналіз їх компетенції. Особливості конституційного статусу глав держав. Структура і організація урядів різних країн.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 16.05.2012
Размер файла 42,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Елементи дуалізму виконавчої влади простежуються за змістом конституцій окремих парламентарних республік, що свідчить про певну умовність критеріїв прийнятої класифікації сучасних форм державного правління, в Туреччині президент може головувати на засіданнях уряду і скликати їх, коли вважає за необхідне. В Словаччині президент має право бути присутнім на засіданнях уряду, головувати на них і вимагати звітів від уряду та його окремих членів.

Проте в інших країнах із змішаною республіканською формою і парламентарними формами правління глава уряду концентрує в своїх руках основні владні повноваження і, по суті, стоїть над урядом. Така централізація і концентрація повноважень відображає об'єктивні закономірності суспільно-політичного розвитку відповідних країн. Тут прем'єр-міністри реалізують не тільки власне урядові повноваження, а й більшість владних повноважень і прерогатив глави держави. До того ж у деяких республіках глави урядів мають пряме відношення до здійснення функцій президентів. Зокрема в Австрії, Росії, Словаччині і Фінляндії главу уряду за певних умов тимчасово заміщує голова верхньої палати парламенту, а якщо останній не може виконувати відповідні функції, це робить уряд в цілому. В Ісландії глава уряду входить до складу спеціальної колегії, яка здійснює таке заміщення.

Організація урядів у країнах світу в кожному конкретному випадку має свої особливості. Однак існують і певні загальні її риси, серед яких слід назвати створення різноманітних міжміністерських органів і органів при главі уряду. Всі вони здебільшого функціонують поза формалізованою структурою уряду і так чи інакше присутні в державному механізмі країн з парламентарними і змішаною республіканською формами правління.

У Великій Британії сюди мають бути перш за все віднесені комітети кабінету. Існує два різновиди таких комітетів - постійні і створювані у конкретному випадку. Останні, як правило, утворюються у зв'язку з виникненням гострої політичної ситуації для розробки необхідних урядових рішень. Історія свідчить, що іноді такі комітети відігравали роль головних урядових центрів на період політичної кризи. Всі комітети утворюються та ліквідуються за рішенням прем'єр-міністра. Він же є головою найважливіших з них.

Незважаючи на те, що прем'єр-міністр у Великій Британії займає ключове положення в системі виконавчої влади, при ньому формально немає спеціального органу, який би здійснював функцію координації в межах самого уряду.

Подібною до британської є організація урядів у більшості країн з парламентарними формами правління.

У Німеччині так звані комітети формуються на основі рішень федерального уряду. Головою кожного такого комітету є канцлер. До їх складу входять міністри за профілем проблем, які розглядаються в конкретних комітетах. Формою відповідної урядової діяльності у Німеччині є й міжміністерські комітети. Вони створюються за рішенням уряду або за домовленістю зацікавлених міністерств. Керівництво такими комітетами здійснюється міністрами. Головною їх функцією є координація діяльності міністерств. Урядові і міжміністерські комітети виносять за межі уряду значну частину його роботи.

У Франції створення спеціальних органів виконавчої влади, які існують поза офіційною урядовою структурою передбачене самою Конституцією. «Президент очолює збройні сили. Він головує в радах і вищих комітетах оборони», - сказано в ст. 15. Міжміністерські ради і комітети не тільки готують відповідні проекти рішень Ради міністрів, а й у межах своєї компетенції при й мають самостійні управлінські рішення. Ці ради і комітети можна розглядати не тільки як робочі органи уряду, а і як допоміжні структури при президенті і прем'єр-міністрі. В деяких випадках вони можуть навіть підміняти Раду міністрів.

Нарешті, аналізуючи особливості організації виконавчої влади в США, необхідно вказати на існування різноманітних і численних федеральних органів, які не входять до названих структур, самі не складають єдину структуру і діють самостійно під загальним керівництвом президента. Це адміністративні, регулюючі агентства тощо. Частина з них утворюється на основі актів Конгресу, а їхні керівники відіграють не менш важливу роль ніж міністри. Про це свідчить той факт, що вони запрошуються на засідання кабінету. Важливе місце в системі виконавчої влади займають і так звані президентські комісії, які, як правило, утворюються актом глави держави. В багатьох випадках керівники таких комісії призначаються з «поради і згоди» Сенату. Ці органи виконують різноманітні функції за дорученням президента.

ВИСНОВОК

Сучасна конституційна теорія та практика не визнає парламенти верховними органами влади. Їм не надається якість повновладдя, правомочність розглядати і вирішувати будь-яке питання, що належить до відання держави. З огляду на цю теорію це б суперечило ідеї установчої влади. Адже всі повноваження парламентів належать їм не з якогось власного права, а завдяки фіксації в конституціях, котрі і наділяють представницькі органи відповідною компетенцією.

З іншого боку, оцінка парламентів як повновладних органів суперечила б змісту принципу розподілу влад. Як зазначалось, за цим принципом влади не тільки розподілені і врівноважують одна одну, а й рівні. Не відповідала б ця оцінка реаліям державно-політичного життя.

Характеризуючи форму закріплення і зміст парламентської компетенції, слід в першу чергу зазначити, що вони певною мірою пов'язані з побудовою представницьких органів. Зокрема, бікамералізм парламентів зумовлює наявність повноважень у кожної з палат і, як правило, нижні палати відіграють більш значну і навіть домінуючу роль в реалізації цих повноважень. Разом з тим є парламенти, де повноваження палат не тільки зрівняні, айв цілому рівні.

Іноді кожна з палат має свої особливі, притаманні тільки їй повноваження. Наприклад, сенату конгресу США належить виключне право давати «пораду і згоду» на кандидатури, що пропоновані президентом на цілий ряд посад, а також на ратифікацію міжнародних угод.

Якщо ніхто з кандидатів у президенти не забезпечить собі більшості голосів вибірників, його обрання здійснюється палатою представників. За таких самих обставин сенат обирає віце-президента. Палата представників має право притягувати до відповідальності в порядку імпічменту президента та деяких інших вищих посадових осіб, а правом розглядати справи, порушені в такому порядку, наділений сенат. Наявність особливих повноважень у кожної з палат характеризує і деякі парламенти з нерівноправними палатами.

Зміст компетенції парламентів зумовлює характер їх функцій, тобто напрямів їх діяльності. До парламентських функцій відносять законотворчість, прийняття бюджету і контроль за діяльністю органів виконавчої влади. Серед цих функцій також називають зовнішньополітичну і судову. Останні дві функцій парламентів мають, по суті, супутнє значення.

Парламент як юридична категорія тісно пов'язаний з терміном «парламентаризм», але ці поняття не рівнозначні. Під поняттям «парламентаризм» розуміють особливу систему державного керівництва суспільством, яка характеризується розподілом законодавчої і виконавчої влади при здійсненні політичної та ідеологічної ролі парламенту. Крім того, парламентаризм - це система взаємодії держави і суспільства, для якої характерним є визнання провідної ролі у здійсненні державновладних функцій загальнонаціонального постійно діючого представницького органу. Його не слід пов'язувати з певними конкретними формами державного правління, оскільки у кожній державі ці форми визначені історично.

Отже, парламентаризм не може існувати без парламенту, водночас парламент не може існувати без найважливіших елементів парламентаризму, які можуть бути втрачені. До них, зокрема, належать перш за все принципи представництва, розподілу влади та законності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. В. Шаповал «Вищі органи сучасної держави»; «Програма Л», Київ, 1995 р.

2. В.А. Четверний «Демократическое конституционное государство: введение в теорию»; Москва, 1993.

3. Конституційне право України: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. Ю.М. Тодики, В.С. Журавського. - К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2002.

4. «Конституционное (государственное) право зарубежннх стран» отв. ред. Б.А. Страшун, т. 1-2 [Андреева Г.Н., Андреева И.А., Будагова А.Ш. й др.]; «БЕК», Москва, 1996.

5. Фрицький О.Ф. Конституційне право України: Підручник. Київ, 2002 р.

6. «Врядування у Сполучених Штатах: нарис». Інформаційне Агентство США (ЮСІА).

7. Шевчук С. Основи конституційної юриспруденції: Навч. Посібник. - Х.: Консул, 2002.

8. Чиркин В.Е. «Злементн сравнительного госдарствоведения»; Москва, 1994.

9. «Факти про Німеччину», ред. А. Гоффман; «Соціететс», Франкфурт-на-Майні, 1993 р.

10. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навч. посібник. 2-е вид. Київ, 2002 р.

11. Ю. Димитров «Адміністративна юстиція - атрибут демократичної правової держави», ж. «Право України», 1996 р., №4.

12. Конституційне право України: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / За ред. В.Ф. Погорілка. - 4-те вид. - К., 2003.

13. Старилов Ю.Н. «Институти государственной служби: содержание и структура», ж. «Государство и право», 1996 г., №5.

14. Конституційне право України: / За ред. В.Я.Тація. - К.: Український центр правничих студій, 1998.

15. Журавський В.С. Становлення і розвиток українського парламентаризму (теоретичні та організаційно-правові проблеми) / В.С. Журавський. - К.: Парлам. вид-во, 2002.

16. Дмитрушко В.М. Парламентаризм в Україні другої половини ХІХ ст. - 1920 р.: історіографія: Монографія / В.М. Дмитрушко, А.П. Коцур. - К. - Чернів.: Книги - ХХІ, 2009.

17. Історія українського парламентаризму: У 3-х т. Т. І-ІІІ / Ред. рада: В.М. Литвин (голова ред. ради), В.О. Зайчук, В.Б. Яловий; Ін-т історії НАН України. - К.: Дніпро, 2010.

18. Журавський В. Парламент України: шляхи розвитку і вдосконалення функцій / В. Журавський; НАН України; Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького. - К., 2001.

19. Реєнт О. Розвиток парламентаризму в Україні / О. Реєнт; Ін-т історії України НАН України. - К., 2005.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Теоретичне та історичне обґрунтування принципу розподілу влад. Загальні засади, організація та реалізація державної влади в Україні. Система державного законодавчого, виконавчого, судового органів, принципи та основні засади їх діяльності і взаємодії.

    курсовая работа [52,1 K], добавлен 02.11.2014

  • Система державних органів на основі принципу розподілу влади на законодавчу, виконавчу та судову. Конституційний статус деяких країн світу. США - класична президентська республіка, а Великобританія – парламентська монархія. Конституція Франції та Італії.

    реферат [54,3 K], добавлен 16.02.2011

  • Походження права як одна із проблем теоретичної юриспруденції, його сутність. Природа розподілу влади згідно теорії конституційного права. Структура законодавчої, виконавчої та судової систем України. Проблеми реформування органів державної влади.

    курсовая работа [56,7 K], добавлен 02.11.2010

  • Виокремлення та аналіз змісту принципів функціонування судової влади. Поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі. Оскарження до суду рішень чи дій органів державної влади. Засади здійснення судового конституційного контролю.

    статья [351,1 K], добавлен 05.10.2013

  • Виникнення, становлення і розвиток інституту конституційного контролю в Україні. Характеристика особливості його становлення в різні історичні періоди та основні етапи формування. Утворення й діяльність Конституційного Суду України в роки незалежності.

    статья [23,7 K], добавлен 17.08.2017

  • Сутність органів влади; їх формування та соціальне призначення. Загальна характеристика конституційної системи України. Особливості органів виконавчої, судової та законодавчої влади. Поняття, види, ознаки державної служби та державного службовця.

    курсовая работа [289,7 K], добавлен 24.03.2014

  • Теоретичні засади конституційно-правового статусу органів судової влади в Україні. Основні принципи правосуддя. Поняття, організаційні форми та завдання суддівського самоврядування. Повноваження та порядок роботи зборів, конференцій та ради суддів.

    курсовая работа [32,5 K], добавлен 20.12.2011

  • Поняття конституційного ладу та його закріплення в Конституції. Державні символи України. Основи національного розвитку та національних відносин. Поняття та ознаки органів державної влади, їх класифікация. Система місцевого самоврядування в Україні.

    контрольная работа [37,0 K], добавлен 30.04.2009

  • Поняття та сутність конституційно-правових принципів судової влади зарубіжних країн. Конституційно-правова організація судових органів країн Америки: США, Канади, Бразилії, Куби. Порівняльна характеристика спільних та відмінних рис судової влади.

    контрольная работа [40,2 K], добавлен 21.12.2014

  • Розгляд недоліків чинної Конституції України. Засади конституційного ладу як система вихідних принципів організації державної влади в конституційній державі. Аналіз ознак суверенітету Української держави: неподільність державної влади, незалежність.

    курсовая работа [53,5 K], добавлен 15.09.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.