Умисел як форма вини

Основна відмінність прямого і непрямого умислу полягає у їх вольовому моменті. Якщо при прямому умислі він характеризується бажанням настання суспільне небезпечних наслідків, то при непрямому - свідомим припущенням їх настання. В останньому випадку воля особи посідає не активну, а пасивну щодо наслідків позицію, оскільки наслідки є побічним результатом злочинної дії (бездіяльності) винного.

Усвідомлення винним протиправності і караності вчиненого ним діяння не є обов'язковою ознакою умислу: незнання закону не звільняє особу від кримінальної відповідальності.

Законодавча конструкція умислу фактично розрахована на матеріальні склади злочинів, які визнаються закінченими за умови настання суспільне небезпечних наслідків. Ці злочини можуть вчинятися як з прямим, так і з непрямим умислом.

Що стосується формальних складів злочину, які не передбачають як необхідну ознаку настання певних суспільне небезпечних наслідків, то змістом прямого умислу є усвідомлення винним суспільне небезпечного характеру своєї дії (бездіяльності) і бажання їх вчинення. У таких злочинах не потрібно визначати психічне ставлення суб'єкта до наслідків. Воно тут переноситься на саме діяння, вчинення якого є моментом закінчення злочину. Злочини з формальним складом можуть вчинятися лише з прямим умислом. Цей висновок підтверджує думку про те, що форма і вид вини визначаються ставленням суб'єкта лише до тих ознак, які перебувають у межах складу злочину.

Поділ умислу на прямий і непрямий має важливе значення для кваліфікації злочинів, зокрема у випадках, коли йдеться про попередню злочинну діяльність або співучасть у вчиненні злочину. Так, готування до злочину і замах на злочин можуть бути вчинені лише з прямим умислом. Розмежування умисного і необережного злочину (злочинної самовпевненості) вимагає точного встановлення ознак саме непрямого умислу.

Різновиди умислу дають змогу визначити ступінь вини, ступінь суспільної небезпеки діяння та особи винного і тому враховуються при індивідуалізації відповідальності і покарання.

Підставою розмежування двох видів умислу є, те, що при прямому умислі винна особа бажає настання суспільно-небезпечних наслідків, а при непрямому - виявляє байдужість до таких наслідків, не бажає, але свідомо допускає їх настання.

Згідно з законом (ст. 24 КК) межа між прямим і непрямим умислом полягає у вольовій сфері психічної діяльності: між бажанням (прямий умисел) і, допущенням, небажанням (побічний умисел) настання суспільно-небезпечних наслідків. Вольова сфера, психічної діяльності не вичерпується бажанням і небажанням. Відповідно до закону вольовий момент прямого умислу складає лише бажання. Все інше в вольовій сфері закон відносить до вольового моменту побічного умислу. Бажання, як вольовий момент прямого умислу, є лише тоді, коли наслідок постає як мета діяльності, є кінцевою метою діяльності суб'єкта. Інше не дає можливості відрізнити дії героя при самопожертвуванні від вчинку самогубця. Отже, з прямим умислом діяння чиниться лише тоді, коли злочинні наслідки (заподіяння шкоди об'єкту посягання) є метою злочинної дії (чи бездіяльності).

У прямому і непрямому умислі інтелектуальний момент співпадають, а вольові відрізняються.

Прямий і побічний умисли відрізняються лише за ознаками вольового моменту. Вольовий момент прямого умислу утворює лише бажання винною особою тих наслідків, яких вона прагне досягти вчиненням злочину.

Інтелектуальному та вольовому ознакам умислу притаманний органічний зв'язок, бо воля не тільки взаємодіє зі свідомістю, випливає з нього, але й ґрунтується на свідомості. Інтелектуальні та вольові ознаки умислу пов'язані між собою, вони взаємодіють та у тому чи іншому складі містяться в умислі. Але їм притаманні специфічні розбіжності. Якщо інтелектуальні ознаки умислу відповідають на питання про те, які фактичні обставини, які відносяться до складу конкретного злочину, були усвідомлені (передбачені) особою, то вольова ознака умислу відповідає на питання про те, як ставилася особа до того, що нею було усвідомлено та передбачено.

Основні розбіжності між прямим та непрямим умислом проходять у вольовому моменті, в залежності від змісту вольового відношення особи до суспільно-небезпечних наслідків свого діяння. Вольовий початок формує певну спрямованість злочину на той чи інший об'єкт, визначає цілеспрямованість діяння. Прямий умисел завжди спрямований на скоєння певного злочину. Він присутній тоді, коли настання суспільно-небезпечного наслідку необхідно особі, яка скоїла злочин, в якості кінцевої або проміжної цілі.

Розподіл умислу на прямий та непрямий має суттєве значення для кваліфікації злочину. У статтях особливої частини не вказується вид умислу. Однак вимоги тільки прямого умислу для присутності в діях особи складу злочину вимагається законодавством завжди, коли у диспозиції певної статті особливої частини говориться про ціль скоєного злочину та коли така ціль передбачається.

Розподіл умислу на прямий та непрямий має значення важливо не тільки для вірної кваліфікації злочину, але й для оцінки ступеню суспільної небезпеки діяння та тим самим для призначення покарання.

Підставою розмежування двох видів умислу є, те, що при прямому умислі винна особа бажає настання суспільно-небезпечних наслідків, а при непрямому - виявляє байдужість до таких наслідків, не бажає, але свідомо допускає їх настання.

Отже, непрямий умисел - це такий умисел, при якому особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільна небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання. Інтелектуальний елемент непрямого умислу виявляється в усвідомленні особою суспільної небезпеки своїх дій (бездіяльності), а також передбачення реальної можливості настання суспільно небезпечних наслідків. Вольовий елемент характеризується свідомим допущенням суспільно небезпечних наслідків або байдужним відношенням до них.

ВИСНОВКИ

Отже, форми і види вини визначаються законом, головним чином, за ознакою психічного ставлення суб'єкта до настання суспільно небезпечних наслідків (передбачення, бажання чи свідоме допущення їх настання або легковажний розрахунок на їх відвернення чи не передбачення при обов'язку і можливості передбачення). А вольова спрямованість дій особи визначається виключно на підставі психічного ставлення суб'єкта до настання злочинних наслідків.

Сама по собі дія, яка не народжує, не створює суспільно небезпечних наслідків, не може усвідомлюватися і оцінюватися як суспільно небезпечна. Зрозуміло, що вчинюючи конкретні злочинні дії, суб'єкт усвідомлює їх суспільну небезпечність. Але оцінку своїм діям він дає (може дати) лише з урахуванням тих наслідків, які настали чи можуть настати і які при умислі та самовпевненості ідеально усвідомлюються ще до вчинення злочину. При злочинній недбалості суб'єкт не усвідомлює суспільної небезпечності своїх дій, оскільки він їх не передбачає, але має можливість передбачати їх наслідки.

Згідно з законом злочин визнається вчиненим умисно; коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала суспільно-небезпечний характер своєї дії або бездіяльності, передбачала її суспільне небезпечні наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків (ст.24 КК).

Умисел - це форма вини, зміст якої полягає в тому, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання.

Зміст умислу складають його інтелектуальна та вольова ознаки. Інтелектуальна ознака умислу включає: 1) усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру своєї дії чи бездіяльності; 2) передбачення її суспільно небезпечних наслідків. Вольова ознака умислу означає наявність у суб'єкта бажання настання суспільно небезпечних наслідків від вчиненого ним діяння чи свідоме їх допущення. Закон розрізняє два види умислу: прямий і непрямий.

Закон виділяє елементи (моменти) умислу:

1. Інтелектуальний - усвідомленість особою суспільної небезпечності діяння і передбачення його суспільно небезпечних наслідків.

2. Вольовий - бажання чи свідоме допущення настання суспільно небезпечних наслідків.

Комбінація інтелектуального та вольового елементів умислу утворюють два його види:

1) умисел прямий (усвідомлює, передбачає, бажає);

2) умисел побічний (евентуальний) -- усвідомлює, передбачає, допускає (не бажає).

Прямий умисел - це таке психічне ставлення до діяння і його наслідків, при якому особа усвідомлювала суспільна небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільна небезпечні наслідки і бажала їх настання. Інтелектуальний елемент прямого умислу складають усвідомлення особою суспільної небезпеки своїх дій (бездіяльності), а також передбачення можливості або неминучості настання суспільно небезпечних наслідків. Вольовий елемент характеризується бажанням настання суспільно небезпечних наслідків.

Прямий умисел підрозділяється на види залежно від часу його формування і залежно від відношення винної особи до характеру наслідків. Поділ прямого умислу на види має значення при юридичній оцінці і кваліфікації деяких злочинів. За часом формування відрізняють умисел наперед обдуманий; такий, що виник раптово; афектований. За відношенням особи до характеру наслідків відрізняють умисел простий визначений, альтернативний визначений та невизначений. Врахування розглянутих видів умислу надає можливість більш точно конкретизувати психічне ставлення суб'єкта, визначити ступінь його вини і призначити справедливе покарання.

Непрямий умисел - це такий умисел, при якому особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільна небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання. Інтелектуальний елемент непрямого умислу виявляється в усвідомленні особою суспільної небезпеки своїх дій (бездіяльності), а також передбачення реальної можливості настання суспільно небезпечних наслідків. Вольовий елемент характеризується свідомим допущенням суспільно небезпечних наслідків або байдужним відношенням до них.

Злочин вчинюється з прямим умислом, коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер вчинюваного діяння, передбачає суспільно небезпечні наслідки цього діяння і бажає настання цих наслідків.

Злочин вважається вчиненим умисно у формі непрямого умислу, якщо особа, яка його вчинила усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала настання суспільно небезпечних наслідків і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

Непрямий умисел відрізняється від умислу прямого як за інтелектуальною, так і за вольовою ознаками. За інтелектуальною ознакою їх відмінність полягає в тому, що при прямому умислі особа передбачає наслідки як можливий або як неминучий результат свого суспільно небезпечного діяння, а при непрямому умислі вона передбачає тільки можливість настання таких наслідків. За вольовою ознакою відмінність полягає в тому, що при прямому умислі особа бажає настання наслідків, прагне до їх досягнення, наслідки є метою здійснення нею злочину. При непрямому умислі особа, свідомо припускаючи настання наслідків, не прагне їх досягнення, абстрактно розраховуючи на їх запобігання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України: прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - 141 с.

2. Кримінально-процесуальний кодекс України / Кодекси України: в 3-х кн. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - Кн. 3. - 258 с.

3. Постанови Пленуму Верховного суду України в кримінальних та цивільних справах. - К. : Юрінком Інтер, 1995. - 255 с.

4. Актуальні проблеми кримінального права:Навч. посіб./Попович В.М., Патрачук А.В., Андрушко С.В. Логін К.В. - К.: Юрінком Інтер, 2009. - 256 с.

5. Антипов В.І., Володько М.В. Кримінальне право України - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 250 с.

6. Бажанов М.І., Баулін Ю.В. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник - 2-е вид. перероб. І доповнене. К.: Юрінком Інтер, 2005 - 480с.

7. Бажанов М.И. Уголовное право Украины. - Днепропетровск: Основа, 1992. - 244 с.

8. Вереша Р.В. Вина і склад злочину в Кримінальному праві України: співвідношення понять // Підприємництво. Господарство. Право. 2004. №2, с. 91.

9. Вереша Р.В. Кримінальне право України. Загальна частина. Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2008. - 960 с.

10. Вереша Р.В. Питання вини в межах оціночної кримінально-правової теорії // Вісник Київського національного університету ім.

11. Т.Г. Шевченка. - 2003. - №54 - с. 145-147.

12. Вереша Р.В. Спірні питання оціночної теорії вини в науці кримінального права (радянський період) // Наукові записки Національного університету «Києво-Могилянська академія». Юридичні науки. - 2002. - Том 20. Частина 2. - 545 с.

13. Гилязев Ф.Г. Вина и криминогенное поведение личности (уголовно-правовые, криминологические и социально-психологические черты) - М.: ВЗПИ, 1991. - 144 с.

14. Грищук В.К. Кримінальне право України: Загальна частина: Навч. посіб. - К.: Ін Юре, 2006. - 567 с.

15. Дагель П.С., Котов Д.П. Субъективная сторона преступления и ее установление / П.С. Дагель, Д.П. Котов. - Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1994. - 230 с.

16. Клименко В.А., Коробенко В.М., Мельник М.І., Осадчий В.І., Останін В.О. Кримінальне право в питаннях і відповідях: (Посібник для підготовки до іспитів) / Я.Ю. Кондратьєв (ред.). - К.: Правові джерела, 1999. - 256 с.

17. Коржанський М.Й. Кримінальне право і законодавство України: Частина Загальна: Курс лекцій. - К.: Атіка, 2001. - 432 с.

18. Коржанский Н.И. Очерки теории уголовного права. - Волгоград: Знание, 1992. - 268 с.

19. Коржанський М.І. Уголовне право України. Курс лекцій - К.: Наукова думка та Українська видавнича група, 1996. - 248 с.

20. Красиков Ю.А. Субъективная сторона преступления: Лекція 7. Под ред. А.Н. Игнатова. - М.: Издательская группа ИНФРА-М-НОРМА, 1996. - 48 с.

21. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю.В. Баулін, В.І. Борісов, С.Б. Гавриш та ін.; За заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - 3 вид., перероб. та допов. - X.: Одісей, 2007. - 1017 с.

22. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. (Ю.В. Александров, В.І. Антипов, М.В. Володько та ін.). Вид. 3-тє, переробл. та допов. / За ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. - К.: Юридична думка, 2004. - 352 с.

23. Кримінальне право України. Загал. частина: Підруч. для студентів юрид. вузів і фак. / Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, В.В. Беніковський та ін. За ред. П.С. Матишевського та ін. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - 244 с.

24. Кримінальне право України: Загальна частина: підручник / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, В.І. Тютюгін та ін.; за ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - 4-те вид., переробл. і допов. - X.: Право, 2010. - 456 с.

25. Кримінальне право України (загальна частина) / за редакцією Кондратьєва Я.Ю., К.: Основа, 2002 р. - 244 с.

26. Кримінальне право України. Загальна частина. Підручник / За редакцією професора П.С. Матишевського, доцентів П.П. Андрушко, С.Д. Шапчепко. - К.: Юрінком Інтер, 1997. - 256 с.

27. Кримінальне право України. Загальна частина: Навчальний посібник / За редакцією О.М. Омельчука. - К.: Алерта; КНТ; ЦУЛ, 2010. - 208 с.

28. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / Фріс П.Л. - К.: Основа, 2002. - 344 с.

29. Медведев А.О. Злобин Г.А., Никифоров Б.С. Умысел и его формы. - М.: Юрид. лит., 1992. - 262 с.

30. Навроцький В.О. Кримінальне право України. Особлива частина: Курс лекцій. - К .: Основа, 2000. - 268 с.

31. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / За ред. С.С. Яценка. - К.: А.С.К., 2002. - 288 с.

32. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України за редакцією М.І. Мельника, М.І. Хавронюка, К.: Знання, 2001. - 144 с.

33. Научно-практический комментарий уголовного кодекса Украины. /отв.ред.: В.И. Шакун, С.С. Яценко: 5-е изд., доп. - К.: А.С.К., 1999. 1088 с.

34. Нерсесян В.А. Ответственность за неосторожные преступления. - Спб.: Знание, 2002. - 344 с.

35. Селецький С.І. Кримінальне право України. Загальна част. 2-ге видання. Навчальний Посібник. - К.: Вид: ЦУЛ, 2008 - 248 с.

36. Сергіївський Н.Д. Кримінальне право. Частина Загальна. Вид. 2-е. - К.: Основа, 1995. - 388 с.

37. Фріс П.Л. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: Атіка, 2004. - 488 с.

38. Хавронюк М. Злочини зі складною виною в Кримінальному праві України // Підприємництво. Господарство. Право., 2001. С. 28-31.

39. Хохлова І.В., Шем'яков О.П. Кримінальне право України (Загальна частина): Навчальний посібник. - Київ: Центр навчальної літератури 2006. - 272 с.

40. Чернишова Н.В. Кримінальне право України. (Загальна частина). Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2003. - 288 с.

41. Чернишова Н.В., Володько М.В., Хазін М.А. Кримінальне право України. Тези лекцій. - К.: Наукова думка, 1995. - 266 с.

42. Шем'яков О.П., Хохлові І.В. Кримінальне право України (Загальна частина): Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 272 с.

Размещено на Allbest.ru