Кримінальне право України

Четвертим із загальних ознак злочину є його караність. Оскільки особа зробила суспільно небезпечне, протиправне і винне діяння, воно підлягає кримінальному покаранню (ст.2 УПК). У силу конкретних обставин (ст.50, 51 КК) особа, що скоїла злочин, може бути звільнена від кримінальної відповідальності і покарання. Але це не правило, а виключення, що допускається кримінальним законом лише тоді, коли діяння винного чи він сам особисто, чи розслідування судового розгляду утратили свою суспільну небезпеку, а також стосовно зробленого вперше малозначним злочинам.

Крім цих загальних ознак злочину, що відрізняють його від інших правопорушень, слідчий (особа, що проводить дізнання) зобов'язаний установити й інші передбачені законом ознаки, що характеризують дане діяння як злочин і відрізняють його від суміжних чи близьких по характері злочинів. Сукупність таких ознак іменується в науці кримінального права, у кримінально-процесуальному законодавстві, у слідчій і судовій практиці складом злочину.

Відмінність злочинів від інших правопорушень

Розрізняються злочини і правопорушення , перш за все, за ступенем їх суспільної небезпечності. Проте сам по собі ступінь суспільної небезпечності діяння не може бути єдиним критерієм визначення виду відповідальності за конкретні діяння. Ступінь суспільної небезпечності діяння як головна розмежувальна ознака між злочинами та іншими правопорушеннями визначається всіма його ознаками: формою і видом вини, мотивом і метою, способом, місцем, обстановкою вчинення діяння і його наслідками. Законодавцем, найчастіше, розмежовування здійснюється за наслідками вчинення діяння і, перш за все, за розміром заподіяної шкоди. Від цивільних правопорушень злочин відрізняється, в основному, за ступенем суспільної небезпечності, який, як правило, також визначається розміром заподіяної шкоди. Так, умисне знищення або пошкодження індивідуального майна громадян стає злочином лише тоді, коли завдано значної шкоди потерпілому (ч.1 ст.145 КК), а якщо шкода не є значною, то винна особа несе лише цивільно-правову відповідальність, якщо дії по знищенню майна не містять за об`єктом посягання інших ознак, наприклад хуліганства (ст.206 КК).

Найчастіше виникає питання про відмежовування злочинів від адміністративних правопорушень. Критеріями розмежовування злочинів і адміністративних правопорушень є: 1) розмір заподіяної шкоди; 2) вартість предмета правопорушення; 3) наслідки правопорушення; 4) повторність вчинених дій; 5) ступінь суспільної небезпечності вчинених дій. При розмежування злочинів та інших правопорушень за ступенем їх суспільно небезпечності досить часто необхідно визначити зміст так званих оціночних ознак складу злочину, які використовуються законодавцем, і вживаються , в основному, або як ознаки діяння, або з як ознаки наслідків: «злісне» ухилення від сплати встановлених коштів на утримання дітей (аліментів) (ст.114 КК); «грубе» порушення громадського порядку, «явна» неповага до суспільства (ст.206 КК); «істотна» шкода державним чи громадським інтересам або охоронюваним законом правам і інтересам окремих фізичних чи юридичних осіб (ст.165 КК); «тяжкі», «інші тяжкі» наслідки (ст.157, 158 КК) тощо. Визначення змісту оціночних ознак створює певні труднощі при вирішенні питання про ступінь суспільної небезпечності вчинених дій, а відтак, і питання про визнання їх злочинами чи іншими правопорушеннями. Недоліком чинного законодавства треба вважати випадки, коли за одні й ті самі дії передбачена як адміністративна так і кримінальна відповідальність, а критерії розмежування злочину і адміністративного проступку при цьому не визначені. Зокрема, ст.13 ЗУ «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30.10.1996р. передбачає адміністративну відповідальність громадян та посадових осіб за здійснення операцій по випуску в обіг або розміщення незареєстрованих відповідно до чинного законодавства цінних паперів, а ч.1 ст.148-8 КК - кримінальну відповідальність за випуск (емісію) громадянином або посадовою особою суб`єкта підприємницької діяльності цінних паперів у формі їх відкритого розміщення без реєстрації емісії у встановленому порядку, тобто за одні й ті самі дії особа може бути притягнена або до адміністративної, або до кримінальної відповідальності.

Класифікація злочинів

Законодавча класифікація злочинів - віднесення злочинів до тих чи інших груп, їх об`єднання в такі групи, яке здійснюється самим законодавцем. Законодавча класифікація злочинів у чинному законодавстві провадиться за суб`єктом посягання, формою вини, характером і ступенем суспільної небезпеки. Об`єкт посягання є основою для визначення місця того чи іншого злочину в системі Особливої частини КК і віднесення злочину до тієї чи іншої групи за характером і ступенем суспільної небезпечності. Усі злочини в Особливій частині КК поділені на групи (глави, розділи) за об`єктом посягань, що важливо для визначення підслідності, підсудності, обумовлює ефективність боротьби зі злочинністю на певних етапах розвитку суспільства.

Найперше всі злочини слід поділити на дві групи: умисні та необережні. Згідно ст.25 КК вид виправно-трудової колонії, в якій призначається відбування покарання у вигляді позбавлення волі, значною мірою залежить від того, за умисний чи необережний злочин засуджена особа. У ст.25 виділено вид колоній-поселень для осіб, що чинили злочини з необережності, в них призначається відбувати покарання всім чоловікам і жінкам, які вперше засуджуються до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, незалежно від тяжкості такого злочину та розміру призначеного покарання. Тому, засуджуючи особу до позбавлення волі, суд однозначно повинен визначити, умисний чи необережний злочин вчинено нею. У КК називаються окремі групи умисних злочинів залежно від ступеня і характеру їх суспільної небезпечності. Ст.7 дає вичерпний перелік злочинів, віднесених до тяжких. Визнання особи винною у вчинені такого злочину впливає на вид виправно-трудової установи, в якій буде призначено відбування покарання, враховується при застосуванні умовно-дострокового звільнення від відбуття покарання тощо. Показником суспільної небезпечності злочину є, як правило, санкція відповідної кримінально-правової норми. До тяжких віднесені умисні злочини, за вчинення яких може бути призначене покарання у вигляді позбавлення волі.

Крім категорії тяжких в КК називаються особливо тяжкі злочини (ст.24, 25) та злочини, що не являються великої суспільної небезпеки (ст.10, 51). Переліку діянь, віднесених до останніх КК не містить. Лише стосовно звільнення від кримінальної відповідальності з притягненням до адміністративної відповідальності на підставі ст.51 КК передбачено, що таке звільнення допускається лише в справах про злочини, за які законом передбачається покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше одного року або інше більш м`яке покарання. Проте віднесення цього положення на інші види звільнення від кримінально ї відповідальності на підставі ст.51 (передача матеріалів справи на розгляд товариського суду, застосування примусових заходів виховного характеру, передача особи на поруки громадській організації або трудовому колективу) було б неправильним.

Дати формалізований перелік злочинів, що не являють великої суспільної небезпеки, неможливо та й недоцільно, оскільки такі злочини - це не конкретний вид, а оцінка ступеня суспільної небезпечності кожного окремого злочину. Аналіз ст.24, 25 КК, де йдеться про особливо тяжкі злочини, та ст.7-1 КК дозволяє зробити висновок, що до таких належать: а) умисні злочини, передбачені ст.7-1 КК; б) ті, за які законом передбачене максимальне покарання.

У теорії кримінального права злочини поділяються на 4 групи: 1)невеликої тяжкості; 2)середньої тяжкості; 3) тяжкі; 4) особливо тяжкі.

Кримінальна відповідальність (поняття, момент виникнення та припинення, форми реалізації)

Кримінальна відповідальність - це різновид юридичної відповідальності. Кримінальній відповідальності підлягає лише особа, винна у вчинені злочину, або така, що умисно або з необережності вчинила передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне діяння (ч.1 ст.3 КК). Ознаки кримінальної відповідальності: 1) це особливий елемент у механізмі кримінально-правового регулювання, в межах якого здійснюється реагування держави на вчинений особою злочин; 2) офіційна оцінка поведінки особи як злочину, а її самої як злочинця може здійснюватись лише судом в обвинувальному вироку (ч.1 ст.62 КУ, ч.2 ст.3 КК); 3) кримінальна відповідальність тягне несприятливі наслідки для злочинця, іноді вони зводяться лише до визнання судом особи винною у вчинені злочину і тим самим її осуду з боку держави, але у більшості таких випадків такий осуд поєднується із застосування конкретного заходу кримінально-правового впливу, передбаченому кримінальним законом.

Зміст кримінальної відповідальності: 1) обов`язок відповісти за вчинення забороненого кримінальним законом суспільно небезпечного діяння і стерпіти обмеження морального, матеріального та фізичного характеру; 2) реальне покладання на особу, яка вчинила злочин, передбачених кримінальним законом і конкретизованих вироком суду заходів державного осуду та примусу; 3) ототожнення кримінальної відповідальності та покарання, зведення кримінальної відповідальності до застосування санкції; 4) сукупність кримінально-правових, кримінально-процесуальних і кримінально-виконавчих відносин. З наведених точок зору більш слушною видається 2).

Кримінальна відповідальність виникає із моменту вступу обвинувального вироку, яким засуджується особа, що вчинила злочин, у законну силу. Припиняється з моменту виконання всіх тих обов`язків (і відповідно здійснення всіх прав), що становлять основний зміст таких відносин; цим моментом має бути, очевидно, той, з якого особа визнається такою, що не має судимості.

Форми кримінальної відповідальності: 1) покарання; 2) звільнення від покарання; 3) умовне незастосування покарання.

Кримінальну відповідальність можна визначити як форму реалізації охоронних кримінально-правових відносин, пов`язаних із вчиненням злочину, яка завжди полягає у державному осуді злочинця, що здійснюється судом в обвинувальному вироку, і, як правило, втілюється в застосуванні до нього конкретних заходів кримінально-правового впливу.

Поняття складу злочину та його значення

Кожен злочин містить визначені ознаки, характерні для даного складу. Візьмемо, приміром, такий порівняно розповсюджений злочин, як крадіжка особистого майна громадян (ст.140 КК). Ознаками крадіжки є: а) викрадення особистого майна громадян, тобто зазіхання на чужу власність; б) таємний характер викрадення; в) здійснення викрадення навмисно, при наявності корисливого мотиву і мети заволодіти чужим майном і розпорядитися їм як своїм власної; г) здійснення розкрадання особою, яка досягла 14-літнього віку і здатною усвідомлювати свої дії і керувати своїми вчинками (осудною). Для визнання крадіжки, зробленої при обтяжуючих обставинах (ч.2 ст.140 КК), необхідна, крім того, один з наступних ознак: а) заподіяння значного збитку потерпілому; б) здійснення крадіжки за попередньою змовою групою осіб; в) здійснення крадіжки повторно. Обов'язкові ознаки крадіжки, названі вище, є необхідними елементами складу цього злочину. Вони відрізняють крадіжку від інших злочинів, у тому числі і від злочинів проти особистої власності громадян.

Так, крадіжка відрізняється від грабежу (ст.141 КК), у першу чергу за ознакою таємності викрадення чужого майна. Крадіжка особистого майна громадян відрізняється від крадіжки державного чи колективного майна (ст.81 КК) за ознакою приналежності майна, що викрадається, в окремих громадян, або ж у держави чи громадській організації.

Всі інші ознаки крадіжки (здійснення її чи удень уночі, здійснення її в чи селі в місті, у чи застосуванням без застосування технічних засобів і т.д.) на склад злочину не впливають. Однак у процесі попереднього розслідування необхідно виявити, досліджувати ці ознаки, тому що без них картина зробленого злочину була б неповної, не відбивала б усього злочину, подій, що відбувалися при його здійсненні.

Елементи та ознаки складу злочину

Таблиця. Орієнтована сукупність елементів для створення юридичного складу злочину.

Загальна структура, специфічна конструкція та конкретний зміст юридичного складу злочину крадіжки (таємного викрадення індивідуального майна громадян.

Таблиця.

Види складів злочинів

Класифікація юридичних складів злочинів за ступенем їх суспільної небезпеки: 1) основний склад злочину - фіксує різновид злочину певного виду без пом`якшуючих і без обтяжуючих обставин; 2) кваліфікований (особливо кваліфікований) склад злочину - фіксує різновид злочину певного виду з обтяжуючими (особливо обтяжуючими) обставинами (ч.4 ст.117, ч.2 ст.166 КК тощо); кілька альтернативних обтяжуючих обставин, передбачених у диспозиції однієї і тієї ж самої частини (пункту) статті Особливої частини кримінального закону, утворюють один кваліфікований склад злочину; 3) привілейований склад злочину - фіксує різновид злочину певного виду з пом`якшуючими обставинами (ст.95,96,97,103,104 КК).

Класифікація юридичних складів за особливостями конструкції їх об`єктивної сторони:

Матеріальний склад злочину - передбачає наслідки як обов`язковий елемент його об`єктивної сторони (причинний зв`язок між діяннями та наслідками). Напр.: вбивства (ст.93-98 КК), тілесні ушкодження (ст.101-106 КК). Наслідки: реальні (ч.3 ст.77, ч.2 ст.77-1) та альтернативні (ч.1 ст.218, ч.1 ст.219).

Формальний склад злочину - не передбачає наслідки як обов`язковий елемент об`єктивної сторони. Напр.: шпигунство (ч.1 ст.57),. Одержання хабара (ч.1 ст.168).

Усічений склад злочину - момент закінчення злочину пов`язується в вчиненням діяння, що за своїм загальним кримінально-правовим змістом є попередньою злочинною діяльністю. Типовим прикладом усіченого складу злочину є юридичний склад розбою. Він відрізняється від складів крадіжки чи грабежу тим, що переносить момент закінчення злочину з фактичного заволодіння майном на напад із метою такого заволодіння, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства (ч.1 ст.140, ч.1 ст.141, ч.1 ст.142 КК). Отже тут закінченим злочином визнається діяння, яке за своїми загальними кримінально-правовими ознаками (ч.2 ст.17 КК) є, по суті, замахом на злочин.

Формально-матеріальний склад злочину - передбачає наслідки як альтернативу іншим елементам чи ознакам, у результаті чого в одній своїй частині даний склад злочину є матеріальним, а в іншій --формальним. Напр.: згвалтування , вчинене особливо небезпечним рецидивістом, або таке, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а також згвалтування малолітньої (ч.4 ст.117): якщо в специфічну конструкцію особливо кваліфікованого складу згвалтування входять особливо тяжкі наслідки, він розглядається як матеріальний; якщо ж ця конструкція особливо тяжких наслідків не містить - згвалтування, вчинене особливо небезпечним рецидивістом чи згвалтування малолітньої - цей склад розглядається як формальний.

Класифікація за моментом закінчення злочину: у матеріальному складі - це час настання передбачених у ньому наслідків, у формальному - час вчинення діяння, у формально-матеріальному - можливі обидва варіанти.

Класифікація юридичних складів за способом їх описання в кримінальному законі:

простий склад злочину - склад, «специфічна» частина якого містить описання єдиного за своїм змістом діяння, що вчиняється в межах однієї і тієї ж самої форми вини. Напр.: крадіжка (ст.140), вбивство з необережності (ст.98), халатність (ст.167).

складний склад злочину - склад, «специфічна» частина якого містить описання одного ускладненого чи кількох різних за змістом альтернативних діянь, що можуть вчинятися з різними формами вини, різними способами або призводити до кількох наслідків. Напр.: вимагательство (ст.144), умисне знищення або пошкодження державного або колективного майна (ст.89), виготовлення, придбання, зберігання або збуту отруйних і сильнодіючих речовин (ст.229).

Кваліфікація злочинів (поняття та значення)

Кваліфікувати злочин - це значить виявити основні ознаки зробленого злочину (чи готується до здійснення) суспільно небезпечного діяння й установити їхня відповідність конкретному складу злочину, передбаченій конкретною статтею КК.

У практиці кримінально-правової боротьби зі злочинністю нерідко зустрічається недооцінка слідчими й особами, що проводять дізнання правильної кваліфікації злочинів, а тим часом правильна кваліфікація є однієї з найважливіших гарантій законності в попередньому розслідуванні.

У силу своїх службових обов'язків працівники міліції покликані реагувати не тільки на злочини, але і на адміністративні правопорушення й інші антигромадські вчинки, тобто на діяння, суспільна небезпека яких набагато менше небезпеки злочинів. Ступінь суспільної небезпеки діяння залежить від цілого ряду об'єктивних обставин. По кожнім складі злочину, розслідуваному працівниками чи міліції слідчими, необхідно відрізняти основні ознаки складу від факультативних ознак. Встановлення в розслідуваному діянні ознак складу злочину, передбаченого відповідної статтею КК, і є кваліфікацією злочину. Правильна кваліфікація злочину, що складає у встановленні повної відповідності зробленого суспільно небезпечного діяння ознакам складу злочину, передбаченого в карному законі, має дуже важливе значення для виконання вимог законності при відправленні правосуддя. У відповідності зі ст.3 КК кримінальній відповідальності і покаранню підлягає тільки особа, винна в здійсненні злочину, тобто яка навмисне по чи з необережності скоїла передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння. Це означає, що для визнання особи винною і притягнення її на цій підставі до кримінальної відповідальності і до осуду необхідно установити, що в зробленому нею діянні маються всі ознаки складу того чи іншого злочину. Відсутність складу злочину виключає визнання особи винною у здійсненні злочину і її кримінальну відповідальність.

Правильна кваліфікація злочину - необхідна умова проведення в життя основних початків кримінальної політики держави, заснованої на повному і точному виявленні дійсного характеру і стану злочинності в країні. Відповідна до закону кваліфікація злочинів безпосередньо зв'язана з установленим Конституцією правом обвинувачуваного на захист, оскільки є гарантією від необґрунтованого притягнення до відповідальності за більш тяжкий злочин і застосування необґрунтовано суворого покарання. Ціль кваліфікації полягає в тому, щоб визначити, яке саме злочин скоєно, указати конкретну юридичну підставу для притягнення винного до кримінальної відповідальності і для призначення йому, у необхідному випадку, міри покарання, що відповідає скоєному діянню. Правильна кваліфікація злочину дає можливість суду продумано і вірно, з урахуванням ступеня суспільної небезпеки зробленого злочину і самої особистості винного індивідуалізувати, у межах санкції відповідної статті КК, вид і розмір кримінального покарання, для того, щоб воно, будучи карою для винного за скоєний ним злочин, разом з тим сприяло б його перевихованню і виправленню.

Навпаки, неправильна кваліфікація злочину може викликати необґрунтовано м'яке чи необґрунтовано тяжке покарання винного. А це - серйозна перешкода в боротьбі зі злочинністю, тому що неправильне застосування судом покарання не тільки ставить під погрозу можливість виправлення і перевиховання винного, але і негативно позначається на інших особах, перешкоджаючи попередженню злочинів. Не відповідному закону кваліфікація злочинів завжди приводить до неправильного представлення про злочинність у даному населеному пункті й у цілому в країні. Перекручування дійсного стану злочинності в країні може негативно позначитися на організації боротьби зі злочинністю і навіть на розвитку кримінального законодавства.

Унаслідок неправильної кваліфікації злочину може виникнути ряд негативних правових наслідків:

Кваліфікацією злочину визначається підслідність і підсудність справи, тому неправильна кваліфікація в ряді випадків веде до передачі від органів дізнання до слідчого чи органа навпаки, а також від одного слідчого органа до іншого і т.д., що затягує терміни розслідування і відбивається на якості наслідку.

Від кваліфікації злочину в процесі дізнання і попереднього наслідку в чималому ступені залежить характер запобіжних заходів і інших засобів процесуального примуса, застосовуваних до обвинувачуваного (підозрюваному). Неправильна кваліфікація злочину може викликати необґрунтоване взяття обвинувачуваного під варту, накладення арешту на його майно, відсторонення від займаної посади. Це має також і наслідки зворотного порядку: якщо тяжкий злочин кваліфікується як злочин, що не представляє підвищеної небезпеки, то до злочинця застосовуються м'які запобіжні заходи, нажите злочинним шляхом майно залишається в його розпорядженні, нерідко він до суду працює на тій же посаді й у результаті може продовжувати свою злочинну діяльність.

Від кваліфікації злочину, що міститься у вироку суду, безпосередньо залежить не тільки вид і розмір кримінального покарання, але й умови відбування засудженим покарання в місці позбавлення волі. Виходячи з кваліфікації злочину, суд визначає режим місць висновку для засудженого.

Таке важливе питання, як умовно-дострокове звільнення засудженого, зважується адміністрацією місць позбавлення волі і судом у залежності від кваліфікації злочину. Необґрунтовано сувора кваліфікація злочину приводить до того, що ув'язнений, незважаючи на гарне поводження і всі ознаки виправлення, не може бути представлений до умовно-дострокового звільнення. Навпаки, через неправильну кваліфікацію злочину в змісті його необґрунтованої м'якості може бути вже по відбуванні половини терміну позбавлення волі пред'явлений до умовно-дострокового звільнення ув'язнений, що фактично зробив тяжкий злочин і не підлягаючому умовно-достроковому звільненню.

У прямого зв'язку з кваліфікацією злочину знаходиться рішення вищими органами державної влади питання про застосування до ув'язнених амністій, що повідомляються з нагоди ювілейних чи свят у зв'язку з іншими важливими подіями. Результатом неправильної кваліфікації злочини може бути застосування амністії до осіб, що цього зовсім не заслуговують і, навпаки, незастосування її до ув`язнених, що не представляють підвищеної суспільної небезпеки.

Поняття об`єкта злочину та його структура

Об`єкт як елемент складу злочину - це цінності, що охороняються кримінальним законом, проти яких спрямоване злочинне діяння і яким воно може заподіяти або спричинити шкоду.

Структура об`єкта злочину та функціональне значення його компонентів:

Рис.

Класифікація об`єктів злочинів

У більшості юридичних джерел радянського періоду, присвячених проблемі об`єкта злочину, «вертикальна» класифікація об`єктів включає три рівні: загальний об`єкт, родовий (іноді його називають груповим або спеціальним) та безпосередній (у деяких джерелах видовий).

Загальним об`єктом вважалася вся сукупність суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом (суспільний лад, політична та економічна системи, правопорядок тощо). Але практична вся сукупність суспільних відносин не може бути об`єктом як елементом складу злочину. По суті цей об`єкт кримінально-правової охорони не слід ототожнювати з поняттям об`єкта злочину. Тому достатньо включати до класифікації об`єктів злочину два види - родовий та безпосередній.

Родовий та видовий об`єкти злочинів (поняття, значення)

Під родовим об`єктом злочину слід розуміти соціальні цінності, на які посягає певна група злочинів. Родовий об`єкт відображає характер суспільної небезпечності певної групи злочинів, внаслідок чого використовується як критерій об`єднання окремих складів злочинів у групи і подальшого розміщення таких груп у Особливій частині КК. За таким принципом побудована, по суті, вся система Особливої частини, за винятком двох глав: 7 - посадові злочини, і 11 - військові злочини, конструкція яких враховує, насамперед, суб`єкт злочину. Значення родового об`єкта полягає і в тому, що його встановлення сприяє в ряді випадків більш точному з`ясуванню змісту ознак складу конкретного злочину і, в кінцевому підсумку, правильній кваліфікації злочинного діяння. Так, у теорії кримінального права і судовій практиці не було єдиної думки щодо кваліфікації дій посадових осіб, винних у порушенні правил техніки безпеки, що призвели до смерті потерпілих, які були сторонніми по відношенню до підприємства, де стався такий випадок. Зокрема, ряд науковців і юристів-практиків вважали, що такі дії можна кваліфікувати за ст.135. Але це не зовсім правильно. Родовим об`єктом злочину, передбаченому ст.135, є трудові права громадян. Трудові права осіб, які постраждали внаслідок порушення на виробництві правил техніки безпеки, але не мали відношення до діяльності цієї організації, установи або підприємства, не порушуються. У цих випадках - інший об`єкт посягання - нормальна діяльність посадових осіб підприємств, організації, установ будь-якої форми власності. Злочинні дії таких осіб треба кваліфікувати як посадовий злочин, зокрема, за ст.167 (халатність). А потерпілими від злочину, передбаченого ст.135, можуть лише особи, діяльність яких постійно або хоча б тимчасово пов`язана з даним виробництвом.

Родовий об`єкт злочинів найчастіше зазначається в назві глави Особливої частини КК. Напр., глава ІУ «Злочини проти порядку управління». Родовим об`єктом виступають саме ці соціальні цінності, тобто такий стан суспільних відносин, який забезпечує впорядковані відповідно до чинного законодавства відносини в сфері державного управління. Іноді родовий об`єкт злочину вказано в самій нормі кримінального закону. Так, у ст.231 як родовий об`єкт військових злочинів зазначений порядок несення військової служби.

Якщо родовий об`єкт злочину дозволяє встановити групову належність конкретного діяння, індивідуальні його ознаки визначаються безпосереднім об`єктом посягання.

Безпосередній об`єкт злочину (поняття, значення)

Якщо родовий об`єкт злочину дозволяє встановити групову належність конкретного діяння, індивідуальні його ознаки визначаються безпосереднім об`єктом посягання.

Під безпосереднім об`єктом слід розуміти соціальні цінності, на які посягає конкретна злочинна дія або бездіяльність. Від об`єкта як елементу складу злочину безпосередній об`єкт відрізняється тим, що його компонентами є лише суб`єкти і блага, які їм належать. Предмет злочину не входить у безпосередній об`єкт і утворює окремий клас ознак. Із родовими безпосередній об`єкт найчастіше співвідноситься як частка та ціле. Але іноді вони співпадають за обсягом. Так, і родовим, і безпосереднім об`єктом вбивства є життя людини. У певних випадках кілька злочинів мають безпосередній об`єкт: напр., безпосереднім об`єктом розкрадань державного або колективного майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення або розтрати є відносини власності. Об`єктом злочинів, передбачених ст.101-106 - здоров`я особи. У деяких статтях КК безпосередній об`єкт зазначається у самому законі. Напр., у ст.56 як безпосередній об`єкт державної зради зазначено суверенітет, територіальну недоторканність, обороноздатність або державну небезпеку України. Найчастіше безпосередній об`єкт того чи іншого злочину встановлюється шляхом тлумачення закону. Так, у ст.147 йдеться про випуск або реалізацію недоброякісної продукції. Це дає підстави для висновку, що безпосереднім об`єктом цього злочину є інтереси і права споживачів на отримання доброякісної, тобто такої, що відповідає встановленим стандартам, нормам, правилам та технічним умовам, або комплектної продукції і товарів. Безпосереднім об`єктом злочину можуть бути і різні види найважливіших соціальних цінностей.

Безпосередній об`єкт злочину є конструктивною (обов`язковою) ознакою будь-якого складу злочину. Його точне встановлення при кваліфікації діяння обов`язкове. Недотримання цих вимог може призвести до судових помилок. Із урахуванням безпосереднього об`єкту можна розмежовувати і суміжні склади злочинів. Напр., дуже схожі такі злочини, як масові безпорядки і хуліганство, але об`єкти цих діянь різні. Об`єктом масових безпорядків є основи громадської безпеки, а хуліганство посягає на громадський порядок.

«По горизонталі» безпосередні об`єкти можуть поділятися на основні та додаткові. Напр., основним об`єктом розбою є право власності, а додатковим - життя та здоров`я особи.

Предмет злочину

Предметом злочину є речі матеріального світу, діючи на які, особа посягає на блага, що належать суб`єктам суспільних відносин. Своєрідність механізму заподіяння шкоди цінностям, що охороняються законом, полягає в таких випадках у тому, що злочинний вплив на певні предмети матеріального світу призводить до розриву впорядкованих і врегульованих правом зв`язків між людьми з приводу цих предметів. Предмет злочину має важливе значення в структурі складу злочину. При кваліфікації злочину виявляються найсуттєвіші риси конкретного суспільно небезпеченого діяння шляхом співставлення його з інформаційною моделлю, закріпленої в законі. Включення предмета в комплекс ознак складу злочину забезпечує повноту його моделювання і, в кінцевому підсумку, успішне вирішення завдань кваліфікації. Предмет злочину є ознакою складу злочину, що містить специфічну інформацію, необхідну для правової оцінки злочину. У ряді випадків він є обов`язковою (конструктивною) ознакою об`єкта злочину певного виду. Предмет злочину слід відрізняти від знарядь злочинних дій. Якщо предмет злочину - це те, на що впливає злочинець, то знаряддя - це предмети, за допомогою яких вчиняється злочинне діяння.

Як і безпосередній об`єкт, предмет може бути критерієм розмежування схожих злочинних діянь. Так розкрадання державного або колективного майна шляхом шахрайства (ст.83) від спричинення майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою (ст.87). предметом шахрайства є майно, яке на момент вчинення злочину знаходилось у державних фондах чи фондах колективної організації, а предметом злочину, передбаченому ст.87, - майно, яке лише повинно було надійти в ці фонди. Предмет посягання може бути також одним із критеріїв розмежування кримінально караної контрабанди і контрабанди як адміністративного проступку. Ті, чи інші ознаки предмети посягання можуть бути пом`якшуючими або обтяжуючими обставинами злочину або перетворювати його в особливо кваліфікований вид. Наприклад, викрадення документа утворює склад злочину, передбаченого ч.1 ст.193. Викрадення особливо важливих документів кваліфікується за ч.2 ст.193. Правильне встановлення предмета злочину, як і його безпосереднього об`єкта, сприяє, в кінцевому підсумку, суворому дотриманню законності при розгляді судами кримінальних справ.

Об`єктивна сторона складу злочину (поняття, ознаки)

Об`єктивна сторона є одним з елементів складу злочину. Об`єктивна сторона складу злочину включає такі ознаки: діяння (дія чи бездіяльність), наслідок, причинній зв`язок, спосіб, знаряддя і засоби, місце, час, обстановку вчинення злочину, або поєднання у різних комбінаціях останніх трьох ознак - ситуацію вчинення злочину. Зв`язки між окремими групами ознак можна поділити на дві групи: 1) ознаки, що є компонентами самої злочинної діяльності і безпосередньо характеризують її зовнішній прояв (до них належить дія або бездіяльність, спосіб, знаряддя і засоби, наслідок і причинний зв`язок); 2) ознаки, що характеризують сукупність умов, за яких вчиняється діяння (місце, час, обстановка вчинення злочину або їх своєрідне поєднання - ситуація). Більшість із цих ознак належать до факультативних, оскільки їх включають не всі склади конкретних злочинів. Універсальною обов`язковою ознакою об`єктивної сторони є лише діяння.

Суспільно небезпечні наслідки та їх види

Наслідком (злочинним результатом) діяння вважають передбачену кримінально-правовою нормою матеріальну або іншу шкоду, заподіяну злочинним діянням суб`єкта посягання. Велике значення ця ознака має у матеріальних складах злочинів, до яких належать склади злочинів, об`єктивна сторона яких включає наслідки як обов`язкову ознаку. Такі злочини вважаються закінченими з моменту настання наслідку (вбивство, розкрадання майна). Формальний склад злочину не передбачає наслідків, як обов`язкову ознаку, злочин вважається закінченим з моменту вчинення діяння, а наслідок на кваліфікацію не впливає (образа, одержання хабара). В деяких складах наслідок є альтернативною ознакою (посягання на життя судді тощо може буди у формі замаху на вбивство або у формі умисного вбивства).

Формою зазначення у статтях КК наслідків як обов`язкової ознаки складу злочину різноманітна. У ряді випадків вони безпосередньо вказані в законі (ст.165, 226), а іноді випливають зі змісту закону. В останньому випадку висновок про обов`язковість насідків для того чи іншого складу злочину робиться в результаті тлумачення закону. Напр., обов`язковість майнової шкоди при розкраданні майна в будь-якій формі за винятком розбою. Зустрічаються диспозиції статей, які описують і діяння, і наслідок одним терміном (напр.: ст.89 знищення або пошкодження майна, тобто приведення майна у непридатність діяння, факт знищення або пошкодження - наслідок). За змістом наслідки злочинних діянь бувають: 1) наслідки у вигляді фізичної шкоди (смерть, ушкодження здоров`я); 2) у вигляді майнової шкоди; 3) порушення нормальної роботи транспорту або зв`язку; 4) у вигляді іншої шкоди - дезорганізації нормальної діяльності установ (ч.2 ст.193). Наслідки, як ознака об`єктивної сторони складу злочину, можуть бути або підраховані, або певним чином визначені. Напр., майнова шкода визначається вартісними критеріями, шкода здоров`ю може встановлюватись за допомогою судово-медичних критеріїв визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, порушення нормальної роботи транспорту - у зриві графіку руху поїздів тощо. Наслідки входять в предмет доказування по кримінальній справі, що стає можливим за умови конкретності цієї ознаки. Якщо наслідки злочину при розслідуванні не були встановлені або були визначені помилково, це є підставою для направлення судом кримінальної справи на додаткове розслідування або винесення виправдального вироку.

Матеріальні та формальні склади злочинів

До матеріальних належать склади злочинів, об`єктивна сторона яких включає наслідки як обов`язкову ознаку. Такі злочини вважаються закінченими з моменту настання наслідку. Напр., вбивство, розкрадання майна за винятком розбою, є злочином з матеріальним складом. Вбивство може визнаватися закінченим лише з моменту настання смерті потерпілого, а розкрадання - з моменту, коли суб`єкт заволодів майном і має реальну можливість хоча б первісно розпоряджатись чи користуватись ним. На відміну від матеріальних, формальними є склади злочинів, об`єктивна сторона яких не передбачає наслідків як обов`язкову їх ознаку. Закінченим такий злочин вважається з моменту вчинення діяння, а наслідок віднесено за межі складу злочину, і на кваліфікацію він не впливає це такі злочини, як образа, одержання хабара тощо. Деякі склади злочинів сформульовані в законі таким чином, що наслідок діяння зазначено як альтернативну ознаку. Так, посягання на життя судді, працівника правоохоронного органу у зв`язку виконанням ним службових обов`язків, а також члена громадського формування з охорони громадського порядку або військовослужбовця у зв`язку з діяльністю, пов`язаною з охороною громадського порядку (ст.190-1), може бути у формі замаху на умисне вбивство або у формі умисного вбивства зазначених осіб. У обох варіантах злочин буде закінченим. Такі склади злочинів у теорії кримінального права отримали назву формально-матеріальних.

Причинний зв`язок та його кримінально-правове значення

Причинний зв`язок - обов`язкова ознака злочинів із матеріальним складом. Від правильного вирішення цього питання залежить правосудність вироку. У кримінально-правовому розумінні причинний зв`язок означає, що злочинний наслідок породжується суспільно небезпечним і протиправним діянням суб`єкта. Спрощено це виглядає так: одне явище (суспільно небезпечне діяння) породжує інше явище (злочинний наслідок). Звідси випливає: не було б діяння - не настали б і наслідки. Якщо, ж навпаки, суспільно небезпечні наслідки настали незалежно від того, чи було вчинене діяння, причинний зв`язок відсутній.

Але вирішення цього питання ускладнюється тим, що у ланцюгу взаємопов`язаних явищ може бути дуже багато обставин, тому дуже важливо встановити, які саме з них є юридично значимими причинами наслідку. Кримінальна правова наука має 3 основні теорії (концепції) щодо проблеми причинного зв`язку: 1) «conditio sine gua non» («умова, без якої немає»): той чи інший фактор, без якого не було б наслідку, є необхідною умовою злочинного результату і підставою для висновку про наявність причинного зв`язку; 2) адекватності причини: визнає такими, що мають кримінально-правове значення , тільки «типові» причини; 3) необхідного спричинення: діяння передує наслідку за часом, діянню внутрішнє властива неминучість або реальна можливість настання наслідку, діяння породжує наслідок, наслідок породжується саме цим діянням, а не діям інших осіб або інших зовнішніх сил. Причинний зв`язок можливий не тільки між діями і наслідками. Суспільно небезпечні наслідки може породжувати і бездіяльність, але такий зв`язок має певні особливості. Вона може, наприклад, являти собою невиконання певних дій, спрямованих на створення певних благ в інтересах суспільства. Так, при халатності бездіяльність може потягти невиконання поставки сировини підприємством-виробником, внаслідок чого підприємство-одержувач сировини не зможе випустити продукцію, в кінцевому підсумку, буде завдано шкоди суспільству. У таких випадках бездіяльність є єдиною причиною настання випадку. Якщо має місце невтручання, бездіяльність стає однією з причин настання наслідку (другою причиною є небезпечна дія іншої особи або шкідливий вплив сил природи). Напр., ст.147-3 - невтручання у певні фізичні процеси, що призводять до псування зерна та насіння олійних культур.

Триваючі, продовжувані та складні (складені) злочини

Дії, тобто активна поведінка, властиві більшості злочинів. За формою прояву дії можуть бути: із докладанням власних фізичних зусиль особи, використання іншої особи (напр., малолітнього), сил природи або тварин. Дії можуть бути пов`язані з використанням посадового становища, виконанням професійних обов`язків (напр.: обман покупців тощо). Бездіяльність - це пасивна поведінка (особа повинна діяти, але не робить цього). Обов`язок діяти може випливати із з приписів нормативних актів або зумовлюватись посадовою чи професійною діяльністю. Діяння може бути як одноактною, так і багатоактною поведінкою. В останньому випадку необхідно вирішувати питання про те, чи немає множинності злочинів, пам`ятаючи, що одиничний злочин може бути триваючим, продовжуваним або складним. Для продовжуваного злочину характерна наявність: 1) тотожності дій; 2) єдності умислу; 3) наявність загальної мети. Винний від початку вчинення першої має намір здійснити і подальші дії, спрямовані на досягнення кінцевого результату (напр.: викрадення грошей у кілька заходів за підробленими документом, у якому зазначена остаточна їх сума). Для триваючого закону характерне вчинення на початку одноактного діяння, а надалі невизначено тривалий час безперервно зберігається злочинний стан (напр.: незаконне зберігання зброї). Складний утворює сукупність дій, які самі по собі передбачені в інших статтях КК як самостійний злочин (напр.: напад з метою заволодіння майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя або здоров`я потерпілого, характерні для розбою, ст.86 або ст.142). Оскільки діяння - обов`язкові умова кримінальної відповідальності особи, недоведеність факту його вчинення слідчими органами або судом є підставою для закриття кримінальної справи щодо цієї особи або винесення виправдального вироку.

Спосіб, знаряддя та засоби вчинення злочину

Спосіб вчинення злочину - це певний метод, порядок і послідовність рухів, прийомів, що застосовуються особою для вчинення злочину. У випадках, коли спосіб вчинення злочину є ознакою конструктивною, необхідне його спеціальне вивчення і доказування, оскільки це має значення для кваліфікації діяння. У КК України таких статей чимало. Наприклад, для складу злочину доведення до самогубства (ч.1 ст.99) характерним є таких спосіб, як жорстке поводження або систематичне приниження людської гідності потерпілого. Перешкоджання здійсненню виборчого права (ст.127) буде злочинним за наявності таких необхідних ознак - якщо воно вчиняється шляхом насильства, обману, погроз, підкупу тощо. Часто спосіб є не лише ознакою складу конкретного злочину, але ще має значення для розмежування суміжних складів злочинів. У цьому розумінні важко переоцінити роль зазначеної ознаки у складах злочинів розкрадань майно, адже саме від способу вчинення цих злочинів залежить їх форма: крадіжка, грабіж, шахрайство тощо. Іноді певний спосіб вчинення діяння є ознакою кваліфікованого виду складу злочину. Напр., вбивство способом, небезпечним для життя багатьох осіб, визнається вбивством при обтяжуючих обставинах (п.»е» ст.93), спричинення тяжкого тілесного мучення або мордування. Утворює кваліфікований вид цього злочину (ч.2 ст.101). конструктивною ознакою об`єктивної сторони складу злочину є у певних випадках знаряддя і засоби вчинення злочину. До них належать певні предмети або процеси навколишнього світу (напр.: електричний струм, радіація тощо), які злочинець використовує для дії на предмет посягання, потерпілого або на інші цінності, що охороняються кримінальним законом. Напр., за ст.161 ч.1 злочинним буде, за наявності інших необхідним ознак, полювання забороненими засобами, а у ч.2 цієї статті встановлено таку кваліфікуючу ознаку, як застосування автотранспортних засобів. Особливо злісне хуліганство буде таким лише в тому випадку, якщо хуліганські дії вчиняються із застосуванням або спробою застосування вогнепальної зброї або ножів, кастетів чи іншої холодної зброї, а так само інших предметів, спеціально пристосованих для нанесення тілесних ушкоджень. Пленум ВС України у постанові №3 від 28.06.1991 «Про судову практику у справах про хуліганство» роз`яснив, що спеціально пристосованими для заподіяння тілесних ушкоджень слід визнавати такі предмети, які були пристосовані для згаданої мети заздалегідь або під час вчинення хуліганських дій, а так само предмети, які хоча й не піддавалися будь-якому попередньому обробітку, але були спеціально підготовлені винним для тієї з мети.

Місце, час, ситуація вчинення злочину

Місце вчинення злочину - це певна територія, де було почато і закінчено діяння або настав злочинний результат. У ряді складів злочинів місце їх вчинення є обов`язковою ознакою. Напр., місцем вчинення злочину, передбаченого ст.163-1, є континентальний шельф України, ст.204 - море. Місце вчинення обману покупців (ст.155) - підприємства торгівлі або громадського харчування. Час є обов`язковою ознакою складу конкретного злочину в тих випадках, коли його зазначено в законі як ту чи іншу частину року, місця, тижня або доби. Напр., заборонений час як ознака злочину, передбаченого ст.161 (незаконне полювання). Обстановка - це сукупність передбачених законом зовнішніх обставин, що характеризуються прилюдністю (публічністю) або наявністю певних подій. Поняття «прилюдність» охоплює випадки, коли злочинне діяння вчиняється у присутності хоча б однієї людини (як правило свідка). Не виключається прилюдність і тоді, коли інших осіб на місці злочину немає, крім самого потерпілого.

Це можливо в тих випадках, коли діяння спрямоване не лише на особисті інтереси потерпілого, а посягає на більш широке коло інтересів (інших громадян, суспільства в цілому). Напр., за певних умов прилюдним є вчинення хуліганських дій, які не спостерігали інші, крім потерпілої особи, тобто потерпілий стає очевидцем, наявне спостереження представником суспільства. Прилюдність або наявність подій як компоненти обстановки іноді безпосередньо зазначені в законі (напр.: ст.189 - прилюдна образа). Своєрідним поєднанням місця, часу та обстановки є ситуація вчинення злочину. Напр., поняття «час бою» означає не лише певний проміжок часу, а й наявність подій, що мають соціальне значення. Так само не охоплюються терміном «місце вчинення злочину» такі ситуації, як «полю бою», «район воєнних дій» (ст.261, 263). У таких випадках законодавцем звертається увага не тільки на територію вчинення злочину, а й на події, що в цей час відбуваються («бій», «воєнні дії» тощо). Ситуацію як ознаку об`єктивної сторони складу злочину включає і ст.256 (залишення гинучого військового корабля).специфічною є ситуація вчинення хуліганства - вона обов`язково передбачає у певному поєднанні з іншими умовами або прилюдність, або певні події, за яких вчиняється цей злочин, або громадське місце. Місце, час і обстановка утворюють кількісну сторону ситуації у різних комбінаціях. Постійно при цьому є наявність хоча б двох з цих компонентів. Якісна сторона ситуації залежить від того, які саме компоненти вона охоплює. Напр., ст.203 (неподання допомоги судну і особам, що зазнали лиха), законодавець акцентує увагу на фізичних властивостях простору, де вчиняється злочин - море або іншій водний шлях, та специфіка обстановки - наявність таких подій, як зіткнення суден або зустріч осіб, що зазнали лиха. Компоненти ситуації доповнюють один одного, зумовлюють якісно новий зміст зовнішнього оточення злочинного діяння, збільшують або зменшують комплекс норм, що забороняють якість дії або вимагають певної поведінки, впливають на ступінь суспільної небезпеки вчиненого. Оскільки ситуація є конструктивною або кваліфікуючою ознакою складу багатьох злочинів, її дослідження при розгляді кримінальних справ відповідної категорії обов`язкове.

Суб`єкт злочину (поняття, ознаки)

Суб`єктом злочину вважається фізична особа (людина), яка вчинила передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння і спроможна понести за це кримінальну відповідальність. В КК термін «суб`єкт злочину» не вживається. За міст нього: «особа, яка вчинила злочин», «особа, винна у вчинені злочину», «особа, яка засуджується», «особа, яка засуджена» тощо. Кримінальна відповідальність пов`язана зі спроможністю людини усвідомлювати свої дії, керувати ними та розуміти небезпечність вчинених нею дій. Особа, яка вчинила злочин, підлягає кримінальній відповідальності за таких умов: 1) досягнення до моменту вчинення злочину встановленого кримінальним законом віку; 2) осудності. В КК передбачаються додаткові умови: громадянство, посадове становище, виконання професійних або спеціальних функцій тощо. Таким чином, розрізняють загальний і спеціальний суб`єкт злочину.

Кримінальний закон передбачає відповідальність за вчинений злочин лише фізичної особи. за злочинні діяння, що мали місце у процесі діяльності юридичних осіб, відповідає фізична особа, яка вчинила такі діяння (керівник, керівник підрозділу, іншій уповноважений) безпосередньо. Слід розрізняти «суб`єкт злочину» та «особу злочинця». Суб`єкт злочину - це вік, осудність, додаткові ознаки. Особа злочинця - поняття ширше, коло соціально значимих властивостей (ознак) особи (соціально-демографічні, морально-психологічні, психо-фізичні). Із поняттям особа злочинця пов`язано багато норм, зокрема щодо визнання особи особливо небезпечним рецидивістом (ст.26), загальних начал призначення покарання (ст.39), призначення більш м`якого покарання (ст.44), застосування умовного засудження (ст.45) тощо. Виходячи з особливостей злочинця, які найбільш суттєво впливають на індивідуалізацію відповідальності та з якими кримінальній закон пов`язує певні юридичні наслідки, вони класифікуються: 1) особливо небезпечні рецидивісти (ст.26); 2) рецидивісти-злочинці, які повторно вчиняють злочин після засудження за раніше вчинені злочини; 3) особи, які вперше вчинили тяжкі злочини, що визначені ст.7-1; 4) особи, які вперше вчинили злочин, що не становить великої суспільної небезпеки; 5) особи, які вчинили необережні злочини; 6) неповнолітні злочинці.

Неосудність: поняття, критерії визначення. Проблема обмеженої складності в теорії кримінального права

Осудність у широкому розумінні - це такий психічний стан людини, за якого вона усвідомлює характер своєї поведінки, розуміє її значення і керує своїми вчинками. Осудність - це спроможність особи розуміти значення свого діяння та свідоме керувати ним і пов`язана з нею здатність відповідати за вчинений злочин. Неосудність, відповідно до ст.12 КК, - це неспроможність особи під час вчинення суспільно небезпечного діяння усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану. Поняття неосудності складається із сукупності медичного і юридичного критеріїв. Медичний (біологічний) критерій - хвороблива природа психічного розладу здоров`я людини (ч.1 ст.12). Хронічна душевна хвороба - постійне, безперервне, важковиліковне психічне захворювання, яке має тенденцію до періодичного прояву хворобливих явищ: шизофренія, епілепсія, прогресуючий параліч, енцефалічний психоз, старечий психоз тощо. Тимчасовий розлад душевної діяльності - раптовий приступ психічної хвороби, швидкій її розвиток, нетривалий перебіг, що закінчується одужанням: гострий реактивний і маніакально-депресивний психози, патологічне сп`яніння, патологічний афект, стан марення, паморочний стан свідомості тощо. Слабоумство (олігофренія) - розумова недорозвиненість, неповноцінна розумова діяльність: ідіотія (глибокий ступінь розумової нерозвиненості), імбецильність (менш глибокий ступінь), дебільність (легка форма порушення розумової діяльності). Іншій хворобливий стан - за своїм психопатологічним порушенням може бути прирівняний до перелічених: тяжкі форми психопатії і психастенії, стан абстиненції при наркоманіях - у хворого може бути порушена здатність до розумової або вольової діяльності.