Злочини проти життя і здоров’я людини

Суб'єктивна сторона характеризується виною у формі умислу. Можливий як прямий так і непрямий умисел.

Кваліфікованими видами даного складу злочину (ч. 2 ст. 126) є вчинення діянь, що передбачені у ч. 1 ст. 126: 1) мають характер мордування; 2) вчинені групою осіб; 3) вчинені з метою залякування потерпілого чи його близьких.

Покарання за злочин: ч. 1 ст. 126 -- штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк до двохсот годин, або виправні роботи на строк до одного року; ч. 2 -- ст. 126 [17, с. 129-130].

Катування (стаття 127).

Дана стаття була включена до Особливої частини КК України відповідно до Міжнародної Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання від 10 грудня 1984 р. ратифікованої Україною 26 січня 1987 р. [12].

Під катуванням необхідно розуміти умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страж дання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких впливів з метою спонукати потерпілого, або іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі.

Основним безпосереднім об'єктом злочину є здоров'я іншої особи, а додатковим обов'язковим -- воля, честь і гідність особи.

Об'єктивна сторона даного злочину включає: а) суспільно небезпечні протиправні дії (нанесення побоїв, мучення або інші насильницькі дії; б) наслідки у вигляді сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання; в) причинний зв'язок між діями та наслідками.

Суб'єкт катування загальний, тобто фізична, осудна особа, яка досягла до моменту вчинення злочину 16 років.

Суб'єктивна сторона характеризується виною у формі прямого умислу та спеціальною метою -- спонукати потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі.

Кваліфікуючими ознаками катування (ч. 2 ст. 127) є: 1) вчинення його повторно; 2) або за попередньою змовою групою осіб.

Покарання за злочин: ч. 1 ст. 127 -- позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років; ч. 2 ст. 127 -- позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років [17, с. 130].

Необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження (стаття 128).

Об'єктом злочину є здоров'я особи.

Об'єктивна сторона характеризується: а) суспільно небезпечним протиправним діянням (дією або бездіяльністю); б) злочинними наслідками у вигляді тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень; в) причинним зв'язком між діяннями та наслідками.

Необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, кваліфікується за ст. 119 КК як вбивство через необережність.

Суб'єктом злочину є фізична осудна особа, якій до моменту вчинення злочину виповнилося 16 років.

Суб'єктивна сторона характеризується виною у формі не обережності, яка може виражатися у виді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості. Даний елемент складу зло чину -- єдиний критерій, який відмежовує цей склад злочину від злочинів передбачених ст.ст. 121 та ст. 122 КК.

Покарання за злочин: громадські роботи на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до двох років [17, с. 130-131].

2.3 Інші посягання на здоров'я людини

До інших злочинів, що становлять небезпеку для здоров'я людини, відносяться: незаконне проведення аборту (ст. 134), залишення в небезпеці (ст. 135), ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані (ст. 136), неналежне виконання обов'язків щодо охорони життя та здоров'я дітей (ст. 137) [20].

Можна описати більш детально деякі з них.

Незаконне проведення аборту (ст. 134) становить небезпеку для життя і здоров'я вагітної жінки, а в ряді випадків спричиняє тяжкі наслідки (наприклад, смерть, безплідність, важкі захворювання нирок, черевної порожнини тощо). Проведення законного аборту чинним законодавством не забороняється, але він має проводитися лише в стаціонарних лікувальних установах, спеціально пристосованих для подібного роду операцій і при відсутності медичних протипоказань. Протиправність аборту усувається станом крайньої необхідності. Згода вагітної жінки на проведення аборту не виключає відповідальності за ст. 134 особи, яка проводить такий аборт.

З об'єктивної сторони незаконний аборт -- це дії винного, що полягають в перериванні вагітності, тобто в плодозгоні. Саме з цього моменту злочин вважається закінченим. Дії, безпосередньо спрямовані на штучне переривання вагітності, але такі, що не призвели до цього наслідку (наприклад проведення абортивного масажу, введення ін'єкції з метою плодозгону), утворюють собою замах на злочин.

Способи проведення аборту (оперативний, механічний, токсичний) на кваліфікацію злочину впливу не мають. Суб'єктивна сторона цього злочину полягає лише в прямому умислі.

Суб'єктом незаконного аборту є особа, яка не має спеціальної медичної освіти (наприклад, лікарі, які не мають права за характером своєї професії на оперативні втручання, особи середнього медичного персоналу та будь-які інші особи, які взагалі не мають відношення до медичної професії). У частині 2 ст. 134 встановлена відповідальність за проведення такого незаконного аборту, внаслідок якого настав тривалий розлад здоров'я, безплідність або смерть потерпілої. Між вчиненим абортом і цими наслідками має бути встановлений причинний зв'язок. Частина 2 ст. 134 має на увазі з суб'єктивної сторони ті випадки, коли, проводячи умисно незаконний аборт, винний щодо тривалого розладу здоров'я, безплідності або смерті потерпілої діє через необережність. Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 134 -- штрафі від п'ятдесята до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від ста до двохсот сорока один, або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до двох років; за ч. 2 ст. 134 -- обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого [17, с. 132-133].

Залишення в небезпеці (ст. 135). Частина 1 цієї статті встановлює відповідальність за завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, зобов'язаний був піклуватися про цю особу і мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан.

При описі об'єктивної сторони цього злочину в ч. 1 ст. 135 вказані два види злочинної бездіяльності: а) так звана бездіяльність-невтручання, яка полягає в невиконанні особою обов'язків з надання допомоги потерпілому, який знаходиться в небезпечному для життя стані і б) бездіяльність, яка викликана попередніми діями особи, яка поставила тим самим потерпілого в небезпечний для життя стан (поставлення в небезпеку).

При першому виді бездіяльності (бездіяльність-невтручання) небезпека для життя потерпілого виникає незалежно від дій винного (наприклад, внаслідок стихійних сил природи, пожежі, раптової втрати потерпілим свідомості та ін.). Небезпека для життя потерпілого виникає ніби сама по собі внаслідок розвитку будь-яких явищ. При другому виді бездіяльності (поставленні в небезпеку) така небезпека для життя виникає саме внаслідок дій суб'єкта (наприклад, при підкиданні дитини; у випадках, коли потерпілий був збитий автотранспортом, яким керував винний тощо). Тут небезпека для життя потерпілого є результатом поведінки самого винного.

Злочин, передбачений ч. 1 ст. 135, вважається закінченим з моменту залишення в небезпеці, хоч небезпечні для життя наслідки і не настали. Відповідальність за цією статтею не виключається, якщо навіть буде встановлено, що наслідки (наприклад, смерть потерпілого), все одно настали б, незважаючи на надання допомоги.

Для складу цього злочину необхідно встановити, що потерпілий знаходився в безпорадному стані -- малоліття, старість, хвороба, сильне сп'яніння, непритомність, нещасний випадок тощо. Причини такої безпорадності можуть бути різними.

Як і за будь-якої бездіяльності відповідальність за залишення в небезпеці може настати лише за умови, якщо у особи була можливість надати допомогу потерпілому. Якщо такої можливості не було (наприклад, в результаті непереборної сили), відповідальність виключається. Виключається вона і за умови, якщо для надання допомоги потерпілому особа має пожертвувати собою. Однак наявність певного ризику і небезпеки в зв'язку з виконанням обов'язку з надання такої допомоги відповідальності не усуває.

Суб'єктивна сторона цього злочину визначена ч. 1 ст. 135 шляхом вказівки на завідомість. Наявність завідомості означає усвідомлення винним, що залишений без допомоги знаходиться в небезпеці, що безпосередньо загрожує його життю. Відсутність такої завідомості виключає відповідальність.

Суб'єктом цього злочину є особа, якій виповнилося 16 років і яка зобов'язана піклуватися про залишеного без допомоги, або яка сама поставила потерпілого в небезпечний для життя стан. Практика Верховного Суду України виходить з того, що водій, винний в порушенні правил безпеки руху і експлуатації транспортних засобів, що спричинили тілесні ушкодження, який завідомо залишив без допомоги потерпілого, що знаходився в небезпечному для життя стані, має відповідати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 286 і 135. Якщо водій не був винний у злочинному порушенні вказаних правил, але життя або здоров'я потерпілого були поставлені під загрозу внаслідок випадку з керованим ним автотранспортним засобом, невиконання водієм обов'язків з надання допомоги потерпілому тягне відповідальність за ст. 135.

У частині 2 ст. 135 встановлена відповідальність за залишення в небезпеці, вчинене матір'ю стосовно новонародженої дитини, за умови, якщо матір не перебувала в обумовленому пологами стані. Якщо ця умова відсутня, дії винної охоплюються ч. 1, а при настанні наслідків, вказаних у ч. З ст. 135, за цією частиною ст. 135.

У частині 3 ст. 135 передбачена відповідальність за залишення в небезпеці, якщо воно спричинило смерть потерпілого або інші тяжкі наслідки (тяжке тілесне ушкодження, важку хворобу тощо). Між залишенням в небезпеці та вказаними наслідками має бути причинний зв'язок.

Питання про суб'єктивну сторону злочину, вказаного в ч. З ст. 135, має вирішуватися залежно від характеру бездіяльності, допущеної винним. При бездіяльності-невтручанні, коли небезпечний для життя стан потерпілого виникає поза діями винного, і останній не виконує своїх обов'язків з надання допомоги, суб'єктивна сторона відносно наслідків (наприклад, смерті потерпілого) може виражатися як в необережності, так і в умислі. Злочин, передбачений в ч. З ст. 135, має місце, наприклад, коли рятівник човнової станції за необачністю не надав допомоги потопаючому і останній потонув. Тут є необережність. За цією ж статтею КК буде відповідати рятівник і тоді, коли він не надав допомоги особі, яка тонула, з особистих мотивів (наприклад, помсти, ревнощів тощо), тобто за наявності умислу щодо смерті потерпілого.

При іншому виді бездіяльності, коли винний сам своїми діями поставив потерпілого в небезпечний для життя стан, але допомоги йому не надав, внаслідок чого потерпілий загинув, суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. З ст. 135, може бути виражена щодо наслідків лише в необережності. Якщо ж щодо смерті потерпілого буде встановлений умисел (прямий або непрямий), все вчинене створить собою вбивство і має кваліфікуватися за ст. 115.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 135 -- обмеження волі на строк до двох років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 135 -- обмеження волі на строк до трьох років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. З ст. 135 -- позбавлення волі на строк від трьох до восьми років.

Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані (ст. 136). Кримінальна відповідальність встановлена за ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, за можливості надати таку допомогу або за неповідомлення про такий стан особи належним установам чи особам, якщо це спричинило тяжкі тілесні ушкодження або смерть.

З об'єктивної сторони злочин виражається лише в бездіяльності-невтручанні, за якої особа не надає допомоги потерпілому, який опинився в небезпечному для життя стані, внаслідок небезпеки, яка виникла не через поведінку винного. Це полягає в: а) ненаданні допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, коли винний міг це зробити (наприклад, якщо той, хто вміє добре плавати, не надає допомоги тому, хто тоне в річці) або б) неповідомленні про такий стан потерпілого належним установам або особам (скажімо, той хто не вміє плавати, не повідомляє про людину, яка тоне, спортсменам, які знаходяться поруч) і в) спричиненні внаслідок ненадання допомоги або неповідомлення тяжких тілесних ушкоджень (ч. 1) або смерті (ч. 3).

Відповідальність за бездіяльність виключається, якщо особа не мала можливості надати допомогу або позбавлена була можливості повідомити про тяжкий стан потерпілого іншим особам або установам.

У частині 2 ст. 136 встановлена відповідальність за ненадання допомоги малолітньому. З суб'єктивної сторони власне бездіяльність здійснюється умисно, щодо вказаних наслідків можлива як умисна, так і необережна вина. Суб'єктом злочину, передбаченого ст. 136, є особа, на якій не лежить спеціальний обов'язок піклуватися про потерпілого і яка не поставила його своїми діями в небезпечний для життя стан.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 136 -- штраф від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців; за ч. 2 ст. 136 -- штраф від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. З ст. 136 -- обмеження волі на строк від трьох до п'яти років або позбавлення волі на строк від двох до п'яти років [17, с. 133-134].

Неналежне виконання обов'язків щодо охорони життя та здоров'я дітей (ст. 137). З об'єктивної сторони цей злочин полягає в невиконанні або неналежному виконанні шляхом дії або бездіяльності професійних чи службових обов'язків щодо охорони життя та здоров'я неповнолітніх внаслідок недбалого або несумлінного до них ставлення, якщо це спричинило істотну шкоду здоров'ю потерпілого (наприклад нервовий стрес), або смерть, або важке захворювання. Між вказаною дією (бездіяльністю) і наслідком має встановлюватися причинний зв'язок. В установах (школах, інтернатах, дитячих будинках, санаторіях, спортивних секціях, дитячих садах тощо), що забезпечують виховання, дозвілля, навчання неповнолітніх, діють певні правила догляду, нагляду, поводження з ними. Ці правила можуть бути як писаними, закріпленими в підзаконних актах, наказах і інструкціях, так і не писаними, тобто випливати з життєвих ситуацій, що складаються при поводженні з неповнолітніми. Ознаками злочину, що розглядається, охоплюються, наприклад, випадки, коли вихователь дитячого садка, вчитель або тренер застосовує незаконні заходи покарання (биття, закриття в комірці, поміщення в підвальне приміщення тощо) або випадки, коли завідуючий інтернатом не забезпечив належного ремонту приміщення, внаслідок чого штукатуркою, що обвалилася, були травмовані підлітки. Це стосується також випадків, коли вихователь дитячого садка або фізрук не забезпечив належних заходів огородження водної території, послабив контроль за купанням дітей, внаслідок чого одна дитина запливла на глибоке місце і потонула тощо. У частині 2 ст. 137 як кваліфікуючі ознаки вказані настання смерті або інші тяжкі наслідки.

Суб'єктивна сторона цього злочину -- щодо дії (бездіяльності) -- умисел або необережність, щодо наслідків -- тільки необережність.

Суб'єкт злочину спеціальний -- це особа, яка за професією займається вихованням і навчанням дітей (вожатий, тренер, вчитель, вихователь тощо), або службові особи відповідних установ, які зобов'язані забезпечувати нормальне перебування неповнолітніх в дитячих та інших установах (наприклад, директор школи або дитячого садка та ін.). Медичні та фармацевтичні працівники за вказані в ст. 137 дії несуть відповідальність за ст. 140.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 137 -- штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк до двохсот сорока годин, або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 137 -- обмеження волі на строк до чотирьох років або позбавлення волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого [17, с. 136-137].

Також злочини, що становлять небезпеку для здоров`я людини, які вчинюються у сфері медичного обслуговування. До цих злочинів відносяться: неналежне виконання професійних обов'язків, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 131); розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної хвороби (ст. 132); незаконна лікувальна діяльність (ст. 138); ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст. 139); неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником (ст. 140); порушення прав пацієнта (ст. 141); незаконне проведення дослідів над людиною (ст. 142); порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини (ст. 143); насильницьке донорство (ст. 144); незаконне розголошення лікарської таємниці (ст. 145) [20].

Також потрібно сказати про кримінальну відповідальність за зараження венеричною хворобою встановлена ст. 113 КК. Суспільна небезпека цього злочину, полягає в тому, що він призводить або може призвести до важкої інфекційної хвороби потерпілих. Завдаючи серйозної шкоди здоров'ю окремих громадян, ці хвороби можуть спричинити за собою, навіть при одужання потерпілого, тяжкі наслідки (наприклад, безпліддя) [5].

Кримінальний кодекс також містить ряд статей, щодо злочинів пов'язаних з зараженням вірусом імунодефіциту людини [20; 10]. Це - зараження вірусом імунодефіциту людини, чи іншої невиліковної інфекційної хвороби - ст. 130; неналежне виконання професійних обов'язків, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби - ст. 131; розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби - ст. 132. В останні десятиліття у світі набуло поширення захворювання вірусом імунодефіциту людини. Багато в чому масштаби поширення вірусу обумовлені відсутністю ефективних засобів лікування від цього захворювання. Встановлено, що воно передається при попаданні крові зараженого в кров здорової людини [5].

Всі ці злочини проти здоров'я людини є досить актуальними і потребують детального вивчення.

Висновки

Як підсумок із проведеного дослідження можна сказати, що ми всебічно розглянули і дослідили злочини проти життя та здоров'я людини.

Подальший розвиток демократії і становлення правової держави передбачає всеохоплюючу охорону політичних, майнових та інших прав і свобод людини. Кожен громадянин повинен дотримуватися закону, виконувати свої обов'язки, як перед державою так і перед суспільством, поважаючи права та законні інтереси інших людей. Найбільш тяжкі порушення закону є злочинами - суспільно небезпечними діяннями, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України.

Кримінально-правова охорона невід'ємних прав людини від злочинних посягань регулюється в спеціальній главі Особливої частини КК України - в главі III "Злочини проти життя, здоров'я, свободи і гідності особи" [20].

В даній роботі, ми проаналізували два види злочинів спрямованих проти особи, це злочини проти життя і здоров'я. А також проаналізували, їх основні види, дослідили більшість питань пов'язаних з ними і дали їм кримінально-правову характеристику.

На основі вивчення та узагальнення досягнень правознавчої науки, а також літературних джерел потрібно зазначити про сучасний стан злочинності проти життя та здоров'я людини в Україні. Адже, успішність рішення завдань карного права пов'язана зі станом і рівнем злочинності, з ефективністю боротьби з нею.

Злочинність має стійку тенденцію до кількісного росту і якісним змінами.

За повідомленням органів внутрішніх справ та прокуратури, протягом січня-вересня 2010 р. зареєстровано 386 тис. злочинів (без урахування злочинів, зареєстрованих податковою міліцією), що на 21,8% більше, ніж у січні-вересні 2009р., серед яких 36% - тяжкі та особливо тяжкі.

У загальній кількості злочинів злочини проти життя та здоров'я особи становлять 3,8%.

Протягом 9 місяців 2010 р. скоєно 1768 умисних вбивств і замахів на вбивство, 2898 умисних тяжких тілесних ушкоджень, 516 зґвалтувань і замахів на зґвалтування (на 6,8%; 8,6% та 13,7% менше, ніж у січні-вересні 2009р.).

Органами внутрішніх справ і прокуратури України за цей період виявлено 377 організованих груп і злочинних організацій, що скоїли 2945 злочинів, з яких 77,8% становили тяжкі та особливо тяжкі (найбільше зростання кількості злочинів в Хмельницькій області).

Кількість потерпілих від злочинів за січень-вересень 2010р. становила 4365 осіб, з числа яких 17,1% - у результаті нанесення умисних тяжких тілесних ушкоджень, 34,4% було вбито.

Серед виявлених осіб (174 тис.), які вчинили злочини, 26% раніше вже ставали на злочинний шлях, з яких кожний другий має не зняту або непогашену судимість, 19,5% вчинили злочин у групі, 15% знаходились у стані алкогольного сп'яніння; 14% - жінки, 6,3% - неповнолітні. Питома вага працездатних осіб, підозрюваних у скоєнні злочинів, які на момент учинення злочину не працювали і не навчались, становила 64,7% [1].

Також особливу небезпеку становлять злочини пов'язані з зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, зараженням венеричними хворобами, і ті, які вчинюються у сфері медичного обслуговування.

Для рішучого подолання та зменшення злочинності необхідні комплексні міри загальнодержавного масштабу, створення й реалізація єдиної програми, у якій були б задіяні державні органи всіх галузей влади, включаючи активну діяльність правоохоронних органів, а також силових відомств, і організацій здатних внести вклад у рішення цього завдання.

Тому Кримінальний Кодекс України містить достатню законодавчу базу для кримінально-правової боротьби зі злочинністю. Його правильне, неухильне застосування може й повинне зіграти величезну роль у рішенні завдань по скороченню злочинності. Для здійснення цих завдань КК установлює підстави й принципи кримінальної відповідальності, визначає, які небезпечні для особистості, суспільства й держави діяння визнаються злочинами, і встановлює види покарань або інші міри кримінально-правового характеру за здійснення злочинів [19, с. 10-11].

Але все ж, незважаючи на всі заходи правових органів країни, в законодавстві України ще залишаються складності у вирішенні питань пов'язаних з злочинами проти життя і здоров'я. Тому, це питання потребує подальшого вивчення і постійної розробки та удосконалення, що сприятиме кращій кваліфікації вбивств і зменшенню кількості даних злочинів.

Список використаних джерел та літератури

1. http://ukrstat.gov.ua. - сайт Державного комітету статистики України.

2. http://www.scourt.gov.ua/ - сайт Верховного Суду України.

3. http://portal.rada.gov.ua./ - сайт Верховної Ради України.

4. Авраменко О.В. Стан сильного душевного хвилювання: кримінально-правові та психологічні аспекти: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія»/О.В. Авраменко. - Львів, 2008. - 20 с.

5. Борисов В.И., Куц В.Н. Преступления против жизни и здоровья. [Електронний ресурс]/В.И. Борисов, В.Н. Куц. - Х.: НПКФ "Консум", 1995. - 104 с./Режим доступу до книги: pravo.vuzlib.net › book_z913_page_23.html

6. Бородин С.В. Преступления против жизни./С.В. Бородин - СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2003. - 467 с.

7. Бородин С.В. Преступления против жизни./С.В. Бородин- М.: Юристъ, 1999. - 356 с.

8. Вереша В.В. Кримінальне право України: Загальна частина: навч. посіб./В.В. Вереша. - К.: Центр учбової літератури, 2008. - 400 с.

9. Закон України: Основи законодавства України про охорону здоров'я: за станом на 07.10.2010 N 2592-VI (2592-17) [Електронний ресурс]/Режим доступу: zakon.rada.gov.ua.

10. Закон України: Про внесення змін до Закону України "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення": станом на 23.12. 2010 2861-VI (2861-17) [Електронний ресурс]/Режим доступу: zakon.rada.gov.ua.

11. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод: станом на 27.05.2009 р. 995_004 [Електронний ресурс]/Режим доступу: zakon.rada.gov.ua.

12. Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання: за станом на 13.11.1998. [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. - Режим доступу: zakon.rada.gov.ua.

13. Конституція України: за станом на 01.02.2011 р. N 2952-VI (2952-17) [Електронний ресурс]/Верховна Рада України. - Режим доступу: zakon.rada.gov.ua.

14. Коржанський М.І. Кваліфікація злочинів: Навчальний посібник./М.І. Коржанський. - [2-ге вид.] - К.: Атіка, 2002, - 640с.

15. Корнеева А.В. Теоретические основы квалификации преступлений: учеб. пособие/под ред. А.И. Рарога. - М.: ТК Велби, Изд-во Проспект. 2007. - 176 с.

16. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник/(М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.); за ред. проф. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - [2-е вид., перероб. і допов.]. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 480 с.

17. Кримінальне право України: Навч. посібник./(С.Г. Волкотруб, О.М. Омельчук, В.М. Ярін та інш.); за ред. О.М. Омельчука. - К.: Наукова думка; Прецедент, 2004. - 297 с.

18. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник/(М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.); за ред. проф. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - [2-ге вид., перероб. і допов.]. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 544 с.

19. Кримінальний кодекс України 2001 р.: проблеми застосування і перспективи удосконалення. Прогалини у кримінальному законодавстві: Міжнародний симпозіум, 12-13 вересня 2008 р. Тези і реферати доповідей, тексти повідомлень. - Львів, 2008. - 352 с.

20. Кримінальний кодекс України: за станом на 13.01.2011 р. N 2924-VI (2924 - 17) [Електронний ресурс]/Верховна Рада України. - Режим доступу до кодексу: zakon.rada.gov.ua.

21. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України/За заг. ред. П.П. Андрушка, В.Г. Гончаренка, Є.В. Фесенка. - [2-те вид., переробл. та доповн.] - К.: Дакор, 2008. - 1428 с.

22. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. -/За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - [5-те вид., переробл. та доповн.] - К.: Юридична думка, 2008. - 1216 с.

23. Постановление: О судебной практике в делах о преступлениях против жизни и здоровья человека: Верховный Суд Украины: по состоянию на 07.02.2003. N 2. [Електронний ресурс]/- Режим доступу: http://zakon.nau.ua/rus/doc/?code=v0002700-03.

24. Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом МОЗ України: станом на 17 січня 1995 р. № 6 і зареєстрованих Міністерством юстиції України 26 липня 1995 р. під №255/791. [Електронний ресурс]/ - Режим доступу: zakon.rada.gov.ua.

25. Cелецький С.І. Кримінальне право України: Особлива частина: Навчальний посібник./С.І. Cелецький. - К.: Центр учбової літератури, 2008. - 496 с.

26. Селецький С.І. Кримінальне право України: Загальна частина: Навчальний посібник. [Електронний ресурс]/[2-ге вид.]. - Київ.: 2008. Вид: ЦУЛ, - 248 с. - Режим доступу до книги: http://studrada.com.ua/content/кримінальне-право-україни-загальна-частина-селецький-2008р.

27. Фріс П.Л. Кримінальне право України: Загальна частина: підручник [для студе. вищ. навч. закл.]/П. Л. Фріс - К.: Атіка, 2004. - 488 с.

28. Юрченко О. Ю. Роль віктимної поведінки потерпілих при вчиненні тяжких насильницьких злочинів проти життя та здоров'я особи в Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія». - О. Ю. Юрченко. - Харків, 2004. - 20 с.

Размещено на Allbest.ru