Основи інтелектуальної власності

· тривалість експлуатації (гудвіл, товарні знаки тощо);

· відсутність відходів;

· багатоцільовий характер експлуатації, що дозволяє використовувати об'єкт на різних ділянках діяльності підприємства;

· підвищений ступінь ризику в прагненні отримати прибуток від застосування подібних активів.

Права на об'єкти інтелектуальної власності стають нематеріальними активами після того, як і вони будуть поставлені на бухгалтерський облік. Для цього, принаймні, необхідно виконати дві умови: встановити ціну прав і термін їх служби.

За цією ознакою ОІВ поділяються на дві групи: ОІВ з встановленим терміном служби та ОІВ з невстановленим терміном служби.

Встановлений термін служби характерний для більшості прав на об'єкти інтелектуальної власності, відокремлюваних від індивідуума і підприємства, але не для всіх. Так, торговельні марки не мають встановленого терміну служби, оскільки визначений законом термін дії після його закінчення може кожний раз, продовжуватися ще на 10 років. Не мають встановленого терміну більшість прав на об'єкт інтелектуальної власності, невіддільні від підприємства чи індивідуума. Крім того, права на ті самі об'єкти інтелектуальної власності можуть мати як визначений, так і невизначений термін дії. Наприклад, ліцензія на право використання винаходу чи товарного знака може бути надана як на визначений, так і на невизначений термін.

Розрізняють юридичний і економічний термін служби. Наприклад юридичний термін дії (служби) патенту дорівнює 20 рокам. Однак цілком можливо, що за цей час патент може морально застаріти, тому що не виключена імовірність, що з'являться нові аналогічні, більш ефективні винаходи. Тому при економічних розрахунках для патентів установлюється більш короткий термін, так званий економічний, котрий дорівнює 10-12 рокам, а в окремих випадках і менше.

4.2 Комерціалізація прав на об'єкти інтелектуальної власності

Метою комерціалізації є отримання прибутку за рахунок використання об'єктів права інтелектуальної власності у власному виробництві або продажу чи передачі прав на їх використання іншим юридичним чи фізичним особам.

Комерціалізація об'єктів інтелектуальної власності - це взаємовигідні (комерційні) дії всіх учасників процесу перетворення результатів інтелектуальної праці у ринковий товар.

Схематично способи комерціалізації прав на ОІВ представлені на рис. 5.

3

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 5. Основні способи комерціалізації прав на об'єкти інтелектуальної власності

Вважається, що комерціалізація через використання об'єктів інтелектуальної власності у власному виробництві є найбільш вигідною з точки зору прибутку. Адже весь прибуток від продажу інноваційного продукту, що отримано за допомогою об'єктів інтелектуальної власності, залишається у правовласника ОІВ.

Зрозуміло, що цей спосіб комерціалізації пов'язаний із значними стартовими витратами на доопрацювання ОІВ, розробленням технології виробництва тощо. Але у разі успіху продаж виробленої продукції компенсує ці витрати і, крім того, буде отриманий значний прибуток.

Також інтелектуальну власність можна вносити до статутного капіталу замість майна, грошей та інших матеріальних цінностей, для чого необхідна лише добра воля всіх засновників. Використання інтелектуальної власності в статутному капіталі дозволяє:

· сформувати значний за своїми розмірами статутний капітал без відволікання коштів й забезпечити доступ до банківських кредитів і інвестицій, використовуючи інтелектуальну власність як об'єкт застави нарівні з іншими видами майна;

· амортизувати інтелектуальну власність у статутному капіталі і замінити її реальними коштами, тобто капіталізувати інтелектуальну власність;

· авторам і підприємствам - власникам інтелектуальної власності - стати засновниками (власниками) при організації дочірніх і самостійних фірм без відгалуження коштів.

· право на отримання частки прибутку (дивідендів);

· право на участь в управлінні підприємством через загальні збори правління;

· право на отримання ліквідаційної квоти у разі ліквідації підприємства тощо.

Якщо правовласник не передбачає використовувати об'єкти інтелектуальної власності у власному виробництв, він може передати повністю або частково права власності на об'єкт інтелектуальної власності іншій фізичній або юридичній особі.

Продаж прав у повному обсязі здебільшого проводиться через договір купівлі-продаж, за яким у результаті передачі права власності на об'єкт інтелектуальної власності (продажу патенту або свідоцтва) власник, як сторона, яка продає, втрачає всі майнові права на нього. Тобто якщо продано патент на винахід, то він перереєстровується на ім'я нового правовласника і до останнього переходять всі майнові права на цей об'єкт.

Але частіше передається лише право користування об'єктом інтелектуальної власності.

Власник прав на будь-який об'єкт промислової власності (ліцензіар) може продати ліцензію (видати дозвіл на користування об'єктом інтелектуальної власності) будь-якій особі (ліцензіату).

Продаж ліцензії - це шлях впровадження технології на ринку без продажу товарної продукції. Доходами від продажу ліцензій юридичні або фізичні особи покривають свої витрати на наукові дослідження.

Факт продажу або купівлі ліцензії юридично оформляється ліцензійним договором. Ліцензіат отримує право на використання об'єкта інтелектуальної власності лише на обумовленій ліцензійним договором території та на певний термін.

У залежності від обсягу прав, що передається, розрізняють: виключну, одиничну і невиключну ліцензії.

Виключна ліцензія видається тільки одній особі і виключає можливість використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обумовлена цією ліцензією.

Одинична ліцензія також видається тільки одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об'єкта у даній сфері.

Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності і видачі ним іншим особам ліцензії на використання цього об'єкту у даній сфері.

За ліцензійним договором завжди передбачається виплата певної грошової винагороди ліцензіару. Основними видами ліцензійних платежів є роялті, паушальний та комбінований платежі.

Роялті - вид платежів, який платить ліцензіат ліцензіару протягом усього терміну дії ліцензійного договору як відсоток від суми прибутку чи суми обороту від випуску продукції або диференційованої ставки з одиниці ліцензійної продукції.

Паушальний платіж - це виплата ліцензіарові визначеної зафіксованої в договорі суми ще до початку масового випуску ліцензійної продукції.

Комбіновані платежі - найбільш поширені та передбачають виплату ліцензіару ліцензіатом первинного сталого платежу до початку виробництва та збуту ліцензійної продукції з подальшою виплатою залишку розрахункової ціни ліцензії як роялті після того, як буде налагоджено виробництво ліцензійної продукції. Таким чином, ліцензіар має можливість отримувати відрахування від реального доходу ліцензіата протягом усього терміну дії ліцензійного договору.

Патентовласник може отримати додатковий прибуток від використання свого об'єкта інтелектуальної власності за рахунок платежів за договором франшизи (договір комерційної концесії). Правовласник дозволяє іншій особі використовувати права на промислові зразки, фірмові найменування, торговельні марки, технології, комерційну таємницю тощо.

Договір франшизи відрізняється від звичайного ліцензійного договору тим, що права передаються на пільговій, привілейованій основі. Користувач отримує вже готову технологію під відомою торговельною маркою. Тому йому не потрібно відвойовувати місце на ринку, а його ризики зводяться до мінімуму. Договір франшизи повинен містити умову про те, що якість товарів та послуг буде не нижче якості товарів і послуг правовласника, a останній буде здійснювати контроль за використанням цієї угоди.

Відносно новою формою комерціалізації прав на об'єкти інтелектуальної власності є лізинг. За договором лізингу передається різне технологічне обладнання, верстати, прилади тощо, які виконані на рівні винаходів і захищені патентами. Тобто разом з технологічним обладнанням і процесом передається право користуватися об'єктом інтелектуальної власності.

Вибір такої форми комерціалізації, як лізинг дозволяє починаючим підприємцям відкривати і розширяти свій бізнес навіть при досить обмеженому стартовому капіталі, оперативно використовуючи у виробництві сучасні досягнення науково-технічного прогресу.

4.3 Оцінка вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності

Вартість є однією з основних ознак товару. Щоб продати права на об'єкти інтелектуальної власності чи використати їх у власному виробництві, необхідно визначити їхню вартість.

Відповідно до Міжнародних стандартів оцінки (МСО-1 ... МСО-4) розрахунки вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності можуть виконуватися при визначенні:

· оподатковуваної бази майна підприємств;

· вартості виключних прав, переданих на основі ліцензійного договору;

· вартості об'єктів інтелектуальної (промислової) власності, що вносяться до статутного капіталу підприємства;

· розміру компенсації, що необхідно виплатити згідно з чинним законодавством правоволодільцю за порушення його виключних (майнових) прав на об'єкт інтелектуальної власності.

Необхідність оцінки вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності виникає також при постановці їх на бухгалтерський облік, приватизації, страхуванні, передачі у заставу з метою отримання кредиту, банкрутстві підприємства тощо.

Оцінка вартості прав на конкретний об'єкт інтелектуальної власності у конкретному випадку їхнього використання є досить складною процедурою й у кожному випадку вимагає унікального рішення задачі. Однак при усьому різноманітті таких випадків існує три загальновизнаних підходи до оцінки прав на об'єкти інтелектуальної власності: витратний підхід, порівняльний (ринковий) підхід, дохідний підхід.

Витратний підхід (підхід на основі активів) заснований на припущенні, що вартість об'єкта інтелектуальної власності дорівнює вартості витрат на його створення, доведення до робочого стану й амортизацію. Цей підхід до розрахунку вартості влаштовує покупця, тому що він може документально відстежити витрати на створення об'єкта інтелектуальної власності і, таким чином, переконатися, що ця вартість виправдана. Але він не вигідний для продавця, оскільки останній одержить суму, рівну тільки понесеним витратам на створення об'єкта інтелектуальної власності, тобто без прибутку.

Порівняльний (ринковий) підхід до оцінки вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності припускає використання прийому порівняння продажів. Сутність підходу полягає в порівнянні об'єкта, що оцінюється, з аналогічними по призначенню, якості і корисності об'єктами, які були продані на цей час на аналогічному ринку.

Цей підхід дає так звану "справедливу ціну", тобто таку ціну, за яку продавець, який володіє інформацією про ринкову вартість аналогічних об'єктів, готовий продати об'єкт інтелектуальної власності, а покупець, який також володіє повною інформацією про об'єкт інтелектуальної власності і ринкову вартість аналогічних об'єктів, готовий купити даний об'єкт інтелектуальної власності. Тобто ціна встановлюється ринком і влаштовує як продавця, так і покупця.

Дохідний підхід базується на врахуванні принципів найбільш ефективного використання та очікування, відповідно до яких вартість ОІВ визначається як поточна вартість очікуваних доходів від найбільш ефективного використання ОІВ, включаючи дохід від його можливого перепродажу.

У рамках кожного підходу існує один або декілька методів оцінки. Зв'язок між підходами і методами оцінки представлений у табл. 2. Перелік наведених методів не є вичерпним.

Підхід до оцінки	Метод оцінки
Витратний підхід	Метод прямого відтворення Метод заміщення Метод вихідних витрат
Порівняльний (ринковий) підхід	Метод порівняння продажів
Дохідний підхід	Метод прямої капіталізації доходів Методи непрямої капіталізації доходів: - надлишкового прибутку; - роялті; - звільнення від роялті.

4.4 Життєвий цикл об'єкта інтелектуальної власності

Усе у цьому світі має початок і кінець. Об'єкт інтелектуальної власності не є винятком. Можна виділити п'ять етапів життєвого циклу об'єкта інтелектуальної власності (рис. 7). Це: створення, набуття прав, використання (комерціалізація, захист та утилізація об'єкта інтелектуальної власності.



Рис. 7 Життєвий цикл об'єкта інтелектуальної власності

Створення об'єкта інтелектуальної власності розпочинається з ідеї. Наприклад, це може бути ідея винаходу або художнього твору. У підприємницькій діяльності ідеї, як правило, направлені на підвищення конкурентоспроможності технологій або виробів. Далі йде розробка цієї ідеї. Наприклад, якщо це винахід, то необхідно зробити патентний пошук, щоб переконатися, що таких винаходів ще не було. Потім перевірити цю ідею експериментально. Закінчується створення об'єкта інтелектуальної власності оформленням його на матеріальному носії (папері, електронному носії тощо) таким чином, щоб він став зрозумілим для інших осіб.

Набуття прав на об'єкт інтелектуальної власності, як правило, завершується отриманням від держави охоронного документа - патенту або свідоцтва на нього. Наявність такого документа у великій мірі унеможливлює порушення прав на об'єкт права інтелектуальної власності з боку недобросовісних конкурентів.

Використання прав на о6єкти інтелектуальної власності є найпродуктивнішим етапом їх життєвого циклу. До цього етапу об'єкти інтелектуальної власності не приносили користі розробнику. Навпаки, витрачалися кошти на їх створення та набуття правової охорони. І тільки на етапі використання (комерціалізаціії) компенсуються попередні витрати, а також одержується прибуток - власне те, для чого в більшості випадків створюються об'єкти інтелектуальної власності.

Захист прав здійснюється у випадку, коли ці права порушуються недобросовісним конкурентом. Чинне законодавство України надає власнику прав на об'єкт права інтелектуальної власності декілька шляхів захисту своїх прав. Нині розгляд справ, пов'язаних із правами інтелектуальної власності, здійснюється в адміністративному або судовому порядку.

Утилізація є останнім етапом життєвого циклу об'єкта інтелектуальної власності. Оскільки за визначенням об'єкт інтелектуальної власності є нематеріальним, то немає необхідності його знищувати або переробляти у щось інше. Просто після закінчення юридично визначеного строку дії прав інтелектуальної власності він зникає як об'єкт власності і переходить у суспільне надбання. Тобто будь-хто може його використовувати без дозволу правовласника.

5. ЗАХИСТ ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

5.1 Дії, що визнаються порушенням права інтелектуальної власності

Порушенням прав визнається виготовлення виробу із застосуванням запатентованого винаходу (корисної моделі), промислового зразка, застосування такого виробу, пропонування для продажу, у тому числі через Інтернет, продаж, імпорт (ввезення) та інше введення його в цивільний оборот або зберігання такого виробу в зазначених цілях.

Виріб визнається виготовленим із застосуванням запатентованого промислового зразка, якщо при цьому використані всі суттєві ознаки промислового зразка.

Що стосується географічного зазначення походження товару, то порушенням прав визнається нанесення його на товар або на етикетку, застосування у рекламі, запис на бланках, рахунках та інших документах, що супроводжують товар.

Вказані дії, вчинені без дозволу власника свідоцтва на торговельну марку, визнаються порушенням його прав:

· нанесення знака на будь-який товар, для якого знак зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення);

· застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстровано;

· застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет, у тому числі в доменних іменах.

Знак визнається використаним, якщо його застосовано у формі зареєстрованого знака, а також у формі, що відрізняється від зареєстрованого знака лише окремими елементами, якщо це не змінює в цілому примітність знака.

Неправомірне використання творів є порушенням прав автора. Порушенням особистих немайнових прав автора вважається оприлюднення твору без зазначення імені автора, ілюстрування твору, спотворення твору, зміна твору тощо.

Будь-яке відтворення чи використання твору без дозволу автора без виплати йому винагороди, є порушенням виключних майнових прав.

Використання виконань творів шляхом публічного повідомлення виконань, фіксації їх на носії та розповсюдження зафіксованих виконань без дозволу виконавця є порушенням його прав.

5.2 Категорії спорів. Форми і порядки захисту права інтелектуальної власності

Суперечки щодо інтелектуальної власності поділяються на дві групи. До першої відносяться суперечки про визнання (чи невизнання) результату інтелектуальної діяльності об'єктом інтелектуальної власності. Стосовно об'єктів промислової власності це суперечки:

· пов'язані з відмовою у видачі патенту;

· по запереченнях третіх осіб проти видачі патенту;

· про визнання патенту недійсним.

До другої групи відносяться суперечки, що стосуються порушення прав:

· про заборону дій, що порушують права на патент;

· про відшкодування шкоди, заподіяної порушником патентних прав;

· про визнання дій, що не порушують патент;

· про післякористування винаходів, пов'язане з укладанням чи використанням ліцензійних угод;

· про надання примусової ліцензії;

· про виплату винагороди автору роботодавцем;

· про компенсацію за використання винаходу державою тощо.

Існує дві форми захисту прав інтелектуальної власності: юрисдикційна і неюрисдикційна (рис. 7). Неюрисдикційна форма передбачає захист права інтелектуальної власності своїми силами, без звернення за допомогою до державних або інших компетентних органів, тобто самозахист. Наприклад, це може бути відмова здійснити певні дії, передбачені укладеним договором про передачу (уступку) майнових прав інтелектуальної власності або ліцензійнимдоговором, відмова від виконання недійсного договору тощо. Обрані засоби самозахисту не повинні бути забороненими законодавством та не повинні суперечити моральним засадам суспільства.

Юридичні форми захисту застосовують два порядки захисту: загальний (судовий) та спеціальний (адміністративний). Загальний порядок захисту здійснюється в судах.

3

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 7. Форми і порядки захисту прав інтелектуальної власності

Спеціальний порядок захисту прав здійснюється в органах державного управління або в органах Антимонопольного комітету України, або в органах державної митної служби України.

5.3 Способи захисту права інтелектуальної власності

5.3.1 Адміністративно-правовий спосіб захисту прав

Адміністративний cnoci6 полягає в розгляді та вирішенні суперечки органом державного управління. Процедура розгляду набагато простіша, ніж у цивільному судочинстві. Правовою основою є Кодекс України про адміністративні правопорушення, а також спеціальні закони України з інтелектуальної власності.

У галузі авторського права і суміжних прав адміністративний спосіб захисту прав передбачено тільки за публічний показ, порушення умов публічного демонстрування і тиражування кіно- і відеофільмів без прокатного посвідчення. Стосовно об'єктів промислової власності цей спосіб захисту прав передбачає накладення штрафів за неправомірне використання фірмових найменувань, торговельних марок тощо. Засобом захисту в цьому випадку є скарга, яку у встановленому адміністративним законодавством порядку подають у відповідний орган державного управління.

Здійснення дій, обумовлених законодавством України як недобросовісна конкуренція, спричиняє накладення Антимонопольним комітетом України штрафів, а також адміністративну і цивільно-правову відповідальність. До таких дій відносяться:

· неправомірне використання чужого імені, фірмового найменування, торговельних марок;

· введення в обіг під своїм позначенням товару іншого виробника;

· відтворення зовнішнього вигляду виробу іншого суб'єкта господарської діяльності і введення його в господарський оборот;

· неправомірний збір, розголошення і використання комерційної таємниці, а також інші протиправні дії.

Тобто Антимонопольним комітетом України розглядуються скарги щодо дій після вводу об'єктів права інтелектуальної власності до господарського обороту.

Типовими видами адміністративних стягнень можуть бути: попередження, штраф, виправні роботи, адміністративний арешт тощо.

Так, незаконне використання об'єкта права інтелектуальної власності, привласнення авторства на такий об'єкт або інше умисне порушення права інтелектуальної власності тягне за собою накладення штрафу від 10 до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно виготовленої продукції, а також обладнання і матеріалів, що призначені для їх виготовлення.

5.3.2 Цивільно-правовий спосіб захисту прав

Суперечки, що пов'язані з порушенням прав інтелектуальної власності, підвідомчі судам загальної юрисдикції і вищому господарському суду. Якщо хоча б однією зі сторін у суперечці є фізична особа, то зазначена суперечка підвідомча суду загальної юрисдикції.

У випадку порушення прав потерпілий подає позов - заяву, звернену до суду, про відправлення правосуддя з метою захисту особистих чи майнових прав. У позовній заяві вказується форма захисту, розмір нанесеного збитку, приводяться докази обґрунтованості вимог.

Власник прав на ОІВ має право вимагати від порушника:

· визнання прав власника;

· відновлення положення, що існувало до порушення права;

· припинення дій, що порушують право чи створюють погрозу його порушенню;

· відшкодування збитків, включаючи втрачену вигоду тощо.

Якщо одночасно з порушенням майнових прав порушені особисті немайнові права автора, то він може зажадати майнову компенсацію за нанесення йому морального збитку, розмір якої визначається судом.

3aстосування цивільно-правових санкцій за порушення прав на О1В можливо в межах загального терміну позову, тобто протягом трьох років з дати, коли власник права довідався чи повинний був довідатися про порушення свого права.

5.3.3 Кримінальна відповідальність за порушення прав

Поряд з нормами цивільно-правового захисту прав на ОІВ, чинним законодавством передбачена також і кримінальна відповідальність. Кримінальна відповідальність наступає тільки тоді, коли матеріальна шкода завдана у значному розмірі (20 і більше) . За незаконне використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка винний карається штрафом від 200 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на термін до двох років або позбавлення волі до двох років з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення.

Якщо матеріальна шкода завдана у великому розмірі (200 і більше), або її вчинено повторно, то покарання за цей злочин -- штраф від 1000 до 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або виправні роботи на термін до двох років, або позбавлення волі від 2 до 5 років, із конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення.

Якщо збитки вчинені службовою особою з використанням службового становища або організованою групою, або якщо вони завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі (1000 і більше), - караються штрафом від 2000 до 3000 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від 3 до 6 років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого та з конфіскацією відповідної продукції та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувалися для її виготовлення. Так, незаконний випуск під своїм ім'ям чи присвоєння авторства на чужий твір науки, літератури чи мистецтва, а також незаконне відтворення чи поширення такого твору, присвоєння авторства на чужі об'єкти промислової власності чи розголошення без згоди автора змісту винаходу, корисної моделі чи промислового зразка до офіційної публікації про них визнається карним злочином.

Перелік рекомендованої літератури

Основна:

1. Понікаров В.Д., Єрмоленко О.О., Медведєв І.А. Авторські права та інтелектуальна власність. Підручник. Х: ВД "ІНЖЕК", 2008. - 304 с.

2. Цибульов П.М. Основи інтелектуальної власності / Навчальний посібник. - К.: “Інст. інтел. власн. і права”, 2005. - 108 с.

3. Підопригора О.А., Підопригора О.О. Право інтелектуальної власності. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - 336 с.

4. Цибульов П.М., Чеботарьов В.П., Популярно про інтелектуальну власність: абетка / За заг. ред. к.е.н. М.В. Паладія. - К.: ТОВ "Альфа-ПіК", 2004. - 56 с.

5. Дроб'язко В.С., Дроб'язко Р.В. Право інтелектуальної власності: навч. посібник. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 512 с

Додаткова

1. Крайнєв П.П., Роботягова Л.І., Дятлик І.І., Патентування винаходів в Україні / За ред. П.П. Крайнєва. - К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2000. - 340 с.

2. Демченко Т.С. Охорона товарних знаків. - К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. - 184 с.

3. Зинов В.Г. Управление интеллектуальной собственностью: Учебное пособие. - М.: Дело, 2003. - 512 с.

4. Цыбулев П.Н. Оценка интеллектуальной собственности: Учебное пособие - К.: Ин-т интел. собств. и права, 2005. - 196 с.

5. Цибульов П.М., Чеботарьов В.П., Популярно про інтелектуальну власність: абетка / За заг. ред. к.е.н. М.В. Паладія. - К.: ТОВ "Альфа-ПіК", 2004. - 56 с.

6. Жаров ВО. Захист права інтелектуальної власності. - К.: Ін-ст. інт. власн. і права, 2004. - 64 с

7. Добриніна Г.П., Пархоменко В.Д. Патентна інформація і документація. Патентні дослідження. - К.: Ін-ст.інт. власн. і права, 2004. - 96 с

8. Цивільний кодекс України від 16.03.2003 № 435-IV.

9. Закон України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" від 15.12.1993 № 3687-XII.

10. Закон України "Про охорону прав на промислові зразки" від 15.12.1993 № 3688-XII.

11. Закон України "Про охорону прав на знаки для товарів та послуг" від 15.12.1993 № 3689-XII.

12. Закон України "Про охорону прав на сорти рослин" від 21.04.1993 № 3116-XII.

13. Закон України "Про племінну справу у тваринництві" від 15.12.1993 № 3691-XII.

14. Закон України "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем" від 25.12.1996 № 646/96-ВР.

15. Методичні рекомендації про порядок складання, передачі і розгляду заяви на раціоналізаторську пропозицію. Затверджені наказом Державного патентного відомства України від 27 серпня 1995 р.

16. Закон України "Про авторське право і суміжні права" від 23.12.1993 № 3792-XII.

17. Бондаренко С.В. Авторське право і суміжні права: навчальний посібник. - К.: Ін-т інтел. власн. і права, 2004. - 260 с.

18. Конституція України, вiд 28.06.1996 № 254к/96-ВР.

19. Господарський кодекс України вiд 16.01.2003 № 436-IV.

20. Кодекс України про адміністративні правопорушення вiд 07.12.1984 № 8073-X.

21. Кримінальний кодекс України вiд 05.04.2001 № 2341-III.

22. Митний кодекс України вiд 11.07.2002 № 92-IV.

23. Закон України "Про охорону прав на зазначення походження товарів" вiд 16.06.1999 № 752-XIV.

24. Закон України "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних" вiд 23.03.2000 № 1587-III.

25. Законодавство України про інтелектуальну власність. Тематична збірка у 3-х томах: том 2. Нормативно-правові акти органів виконавчої влади України з питань інтелектуальної власності / Упорядники П.М. Цибульов, А.М. Горнісевич, С.М. Болєлий. - К.: Ін-т інтел. власн. і права. - 2004. - 404 с.

26. Закон України "Про телебачення і радіомовлення" від 21.12.1993 № 3759-XII.

27. Закон України "Про захист інформації в автоматизованих системах" від 05.07.1994 № 80/94-ВР.

28. Закон України "Про наукову і науково-технічну експертизу" від 10.02.1995 № 51/95-ВР.

29. Закон України "Про рекламу" від 03.07.1996 № 270/96-ВР.

30. Закон України "Про видавничу справу" від 05.06.1997 № 318/97-ВР.

31. Закон України "Про систему суспільного телебачення і радіомовлення в Україні" від 18.07.1997 № 485/97-ВР.

32. Закон України "Про кінематографію" від 13.01.1998 № 9/98-ВР.

33. Закон України "Про державну таємницю" від 21.01.1994 р. № 3855-XII.

Перелік рекомендованої літератури

Основна:

6. Понікаров В.Д., Єрмоленко О.О., Медведєв І.А. Авторські права та інтелектуальна власність. Підручник. Х: ВД "ІНЖЕК", 2008. - 304 с.

7. Цибульов П.М. Основи інтелектуальної власності / Навчальний посібник. - К.: “Інст. інтел. власн. і права”, 2005. - 108 с.

8. Підопригора О.А., Підопригора О.О. Право інтелектуальної власності. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - 336 с.

9. Цибульов П.М., Чеботарьов В.П., Популярно про інтелектуальну власність: абетка / За заг. ред. к.е.н. М.В. Паладія. - К.: ТОВ "Альфа-ПіК", 2004. - 56 с.

10. Дроб'язко В.С., Дроб'язко Р.В. Право інтелектуальної власності: навч. посібник. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 512 с

Додаткова:

34. Крайнєв П.П., Роботягова Л.І., Дятлик І.І., Патентування винаходів в Україні / За ред. П.П. Крайнєва. - К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2000. - 340 с.

35. Демченко Т.С. Охорона товарних знаків. - К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. - 184 с.

36. Зинов В.Г. Управление интеллектуальной собственностью: Учебное пособие. - М.: Дело, 2003. - 512 с.

37. Цыбулев П.Н. Оценка интеллектуальной собственности: Учебное пособие - К.: Ин-т интел. собств. и права, 2005. - 196 с.

38. Цибульов П.М., Чеботарьов В.П., Популярно про інтелектуальну власність: абетка / За заг. ред. к.е.н. М.В. Паладія. - К.: ТОВ "Альфа-ПіК", 2004. - 56 с.

39. Жаров ВО. Захист права інтелектуальної власності. - К.: Ін-ст. інт. власн. і права, 2004. - 64 с

40. Добриніна Г.П., Пархоменко В.Д. Патентна інформація і документація. Патентні дослідження. - К.: Ін-ст.інт. власн. і права, 2004. - 96 с

41. Цивільний кодекс України від 16.03.2003 № 435-IV.

42. Закон України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" від 15.12.1993 № 3687-XII.

43. Закон України "Про охорону прав на промислові зразки" від 15.12.1993 № 3688-XII.

44. Закон України "Про охорону прав на знаки для товарів та послуг" від 15.12.1993 № 3689-XII.

45. Закон України "Про охорону прав на сорти рослин" від 21.04.1993 № 3116-XII.

46. Закон України "Про племінну справу у тваринництві" від 15.12.1993 № 3691-XII.

47. Закон України "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем" від 25.12.1996 № 646/96-ВР.

48. Методичні рекомендації про порядок складання, передачі і розгляду заяви на раціоналізаторську пропозицію. Затверджені наказом Державного патентного відомства України від 27 серпня 1995 р.

49. Закон України "Про авторське право і суміжні права" від 23.12.1993 № 3792-XII.

50. Бондаренко С.В. Авторське право і суміжні права: навчальний посібник. - К.: Ін-т інтел. власн. і права, 2004. - 260 с.

51. Конституція України, вiд 28.06.1996 № 254к/96-ВР.

52. Господарський кодекс України вiд 16.01.2003 № 436-IV.

53. Кодекс України про адміністративні правопорушення вiд 07.12.1984 № 8073-X.

54. Кримінальний кодекс України вiд 05.04.2001 № 2341-III.

55. Митний кодекс України вiд 11.07.2002 № 92-IV.

56. Закон України "Про охорону прав на зазначення походження товарів" вiд 16.06.1999 № 752-XIV.

57. Закон України "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних" вiд 23.03.2000 № 1587-III.

58. Законодавство України про інтелектуальну власність. Тематична збірка у 3-х томах: том 2. Нормативно-правові акти органів виконавчої влади України з питань інтелектуальної власності / Упорядники П.М. Цибульов, А.М. Горнісевич, С.М. Болєлий. - К.: Ін-т інтел. власн. і права. - 2004. - 404 с.

59. Закон України "Про телебачення і радіомовлення" від 21.12.1993 № 3759-XII.

60. Закон України "Про захист інформації в автоматизованих системах" від 05.07.1994 № 80/94-ВР.

61. Закон України "Про наукову і науково-технічну експертизу" від 10.02.1995 № 51/95-ВР.

62. Закон України "Про рекламу" від 03.07.1996 № 270/96-ВР.

63. Закон України "Про видавничу справу" від 05.06.1997 № 318/97-ВР.

64. Закон України "Про систему суспільного телебачення і радіомовлення в Україні" від 18.07.1997 № 485/97-ВР.

65. Закон України "Про кінематографію" від 13.01.1998 № 9/98-ВР.

66. Закон України "Про державну таємницю" від 21.01.1994 р. № 3855-XII.

Размещено на Allbest