Результатом успішної парламентської діяльності, її кінцевою метою, є стійкість суспільства, міцність державної влади і перебування того політичного курсу, що найбільшою мірою відповідає суспільним інтересам. Переродження парламентської діяльності, тобто применшення загальнодержавної справи на користь партикуляризму, сепаратистських тенденцій, неминуче, якщо депутати вище державних інтересів ставлять партійні, національні, регіональні й інші інтереси.

Нашому суспільству пора вже усвідомити те, що давно відомо культурному світу: парламент, як такий, існує не для того, щоб депутати пробивали там специфічні інтереси своїх виборців, груп і партій, до яких вони належать, чи яким симпатизують. Відповідно до щирого свого призначення парламент - це представницький орган для узгодження соціальних інтересів, приведення їх до загального знаменника - інтересам держави і також, при демократичній формі правління - інтересам усього народу.

Звичайно, можна морально засудити споконвічне прагнення політичних сил тягти на себе куцу державну ковдру, але куди більш корисно не моралізування, а встановлення правових, насамперед, конституційних інститутів, що забезпечують парламенту, так само як і вищим органам виконавчої і судової влади, можливість діяти строго в інтересах усього суспільства, не піддаючи тиску з поза, диктату зверху, тобто вести ці справи вільно і під свою відповідальність.

Як відомо, будь-який закон живе тільки тоді, коли він виконується всіма і повсюдно. Тому зміст закону, зміст кожної його норми повинні добре знати усі, хто покликаний проводити відповідні норми в життя. У Закону “Про статус народного депутата України” є в цьому відношенні своя істотна особливість. Вона полягає в тому, що головне “діюче обличчя”, у роботі якого знаходить своє втілення закон це є депутат.

Одночасно з цим нерозривно залишилася проблема гармонізації інституту депутатського імунітету з вимогами Конституції, а також приведення Закону України “Про статус народного депутата України” у відповідність з Основним Законом у частині, що стосується обсягу парламентського імунітету, процедури його позбавлення тих депутатів, у відношенні яких Верховна Рада прийняла відповідне рішення.

У відношенні депутатської недоторканності, як було відзначено раніше, багато правознавців сходяться на тім, що депутатська недоторканність повинна бути не абсолютної (як це є сьогодні в Україні), а мати винятково обмежений характер. Крім того, переслідування за прорахунки в депутатській роботі повинні мати конкретні підстави. І це необхідно зафіксувати на законодавчому рівні. Варто також визнати той факт, що в умовах демократії, не можна вести розмову про зняття недоторканності як такий. Доцільніше говорити саме про обмеження імунітету і чіткому закріпленні цього обмеження в українському законодавстві.

Аналіз діючого законодавства в області гарантій діяльності народного депутата дозволяє зробити висновок про те, що існуюча система гарантій надає депутатам можливість безперешкодно й ефективно брати участь у здійсненні Верховною Радою державної влади, виражати волю й інтереси народу. Подальше удосконалювання гарантій депутатської діяльності повинне йти не стільки за рахунок зміни і доповнення діючого законодавства, що досить широко і різнобічно регулює процес забезпечення депутатських повноважень, скільки шляхом чіткого функціонування державних органів, громадських організацій, а також поліпшення діяльності посадових осіб і громадян, відповідальних за створення сприятливих умов для здійснення депутатських повноважень; твердження принципу невідворотності дисциплінарної й іншої відповідальності посадових осіб за порушення прав і обов'язків депутатів; з'ясування причин труднощів у діяльності депутатів.

Таким чином, чітка організація функціонування Верховної Ради України як єдиного законодавчого органа України є необхідною передумовою успішного проведення реформ, а законодавча діяльності в ряді інших функцій держави стає пріоритетною.

Список використаної літератури

1.Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 140-143

2.Закон України “про вибори народних депутатів” із змінами і доповненнями 18.10.01 № 2766-III//Відомості Верховної Ради 2001 - № 51-52-Ст.265.

3.Закон України “Про статус народного депутата України” від 17 жовтня 1992р.у редакції від 15.01 1998 // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 24. - Ст. 169

4.Закон України “Про комітети Верховної Ради України” від 4 квітня 1995 р. у редакції від 14.07.1998. // Голос України. - 1998. - від 4 серпня.

5.Закон України “Про відкликання народного депутата України” від 2 грудня 1995.// Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 41. - Ст 299-300

6.Положення про посвідчення народного депутата України і нагрудний знак “Народний депутат України”. Затверджено Постановою Верховної Ради України від 3 березня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 25. - Ст. 145

7. Закон України “Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” від 14.01.1998р. № 14/98-ВР//Відомості Верховної Ради України - 1998. - № 3-4 - Ст. 15.

8. Закон України “Про статус депутатів місцевих Рад народних депутатів” від 04.02.1994р. № 3949 - XII // Відомості Верховної Ради України 1994.- № 24- Ст. 180.

9.Авак'ян С.А. Депутат: статус і діяльність. - М.: політ. літ-ра, 1991. - 287 с.

10.Андрєєва И. Ще раз про пільги, привілеї і депутатську етику. // Народний депутат. - 1991. - № 10. - С. 56-58

11. Баймуратов М.А., Нгуен Онь Туан Правовий статус народного депутата України // Вісник ОДІВД. - 1998. - № 4. - С. 3-7

12. Безкутів А.А. Правовий статус радянського депутата.--М.: у “Знання”, 1974. - 64 с.

13.Вітрук Н.В. Про категорію правового положення депутата в соціалістичному суспільстві. // Радянська держава і право. - 1984 - №12. - С.15-18

14.Вітрук Н.В. Структура правового статусу депутата (питання теорії), -- у книзі закон про статус депутатів на практиці. - Ярославль: у Ярославського університету, 1976. - 287с.

15.Гавриляка А. Щодо удосконалення управлінської діяльності Верховної Ради. // Право України. - 1997. - № 6. - С. 49-53.

16.Давидов Р.К. Право депутатського запиту в Радянській загальнонародній державі. - М.: “Юрид. лит-ра”, 1989. - 98 с.

17.Задорожня Н. Гарантії трудових прав депутата // Одеський вісник. - 1998. - 4 квітня.

18.Зинов'єв А.В. Статус народного депутата в СРСР. - Л.: “Политий. издат”., 1987 - 98 с.

19.Коментар до Конституції України -- К.: Інститут законодавства Верховної Заради України. - 1998. - 412 с.

20. Конституційне право України. / за ред. проф. В.Ф. Погорілка - К.: “Наукова думка”, 1999. - 734 с.

21.Кузнєцов И.Н. Компетенція вищих органів влади і керування СРСР. - М.: “Юридична література”, 1970. - 120 с.

22.Лінецький С. Депутатський імунітет - pro i contra. // Юридичний вісник України. - 1999. - № 10. - 11-17 березня.

23.Мальцев Г., Екімов А. Чи буде у нас дійсний парламент? // Народний депутат. - 1992. - № 7. - С. 20-26

24.Манчуленко Г., Филипчук В. Народний депутат України: конституційно-правовий статус // Віче. - № 1. - 1998. - С. 3-11

25.Мікулін В.П. Особливості притягнення депутатів як обвинувачених. / Боротьба з контрабандою: проблеми та шляхи їх вирішення.Уряду України. Президинту, законодавчій, виконавчій владі. Аналітичні розробки, пропозиції наукових і практичних працівників.--ДО., 1997, Т.VII, - С. 292.

26. Мелащєнко В. Ф. Основи конституційного права України. - К.: “Вентурі”, 1995. - 238 с.

27.Муравин А. Депутатська недоторканність і карно-процесуальний закон // Юридичний вісник. - 1997. - № 1. - С. 102-104

28.Онопенко В. Депутатська недоторканність: за і проти. // Голос України, 1999. - № 47.

29.Основи конституційного права України / за ред. В.В. Копєйчікова.- К.: “Юрінком Інтер”, 1998. - 205 с.

30.Петровский В. Депутат і політика.// Народний депутат. - 1992. - № 1. - С. 80-84.

31.Просвірнін Ю.Г. Гарантії депутатської діяльності в розвитому соціалістичному суспільстві. - Воронеж: у Воронезького університету, 1982.. - 137 с.

32. Зливу А.Я. Депутатський запит (Посібник для слухачів народних університетів). - М.: “Знання”, 1988. - 68 с.

33.Теплюк М., Ющик О. Законодавча ініціатива і її реалізація в законодавчому процесі. // Віче. - 1995. - № 7. - С. 13-18

34.Хавронюк М. Подвійні стандарти недоторканності. // Юридичний вісник України. - 1998. - 9 -15 липня.

35.Шпаків Ю. Фальсифікація // Правда. - 1991. - 22 липня.

36Юридичний енциклопедичний словник. - М.: “Радянська енциклопедія”, 1987. - 598 с.

37.Ярматов А.Я. Гарантії депутатської діяльності. -- М.: “Юрид. лит-ра”, 1978. - 89 с.

Размещено на Allbest.ru