Загальна характеристика. За кордоном найбільший досвід інформаційного забезпечення держзакупівель накопичений в Сполучених Штатах Америки. Перший закон по регулюванню федеральної системи державних закупівель був прийнятий в США в 1792 г.: згодне йому повноваження в області закупівель на державні потреби були дани міністерствам фінансів і оборони.

В цілому система закупівель на національні потреби в США нецентралізована, проте закупівлі безпосередньо на державні потреби дуже нагадують систему Держпостачу, що існувала в радянські часи.

В даний час проведення закупівель для потреб федеральних органів влади в США є прерогативою Genneral Services Administration - Управління загальних послуг (УОУ). На основі заявок міністерств і відомств УОУ організовує крупно гуртові закупівлі, використовуючи конкурсні процедури, в першу чергу тендери. Товари зберігаються на складах УОУ і перепродуються замовникам за оптовою ціною з утриманням невеликого відсотка, службовця для забезпечення життєдіяльності УОУ.

Закупівлі на потреби національної оборони здійснює міністерство оборони (Department of Defense) США. Спеціалізовані закупівлі проводяться також деякими іншими відомствами, такими як Агентство по дослідженню і розвитку в області енергетики (Моніторинг федеральних закупівель покладений на Управління федеральної закупівельної політики (Office of Federal Procurement Policy), а між міністерська координація в області закупівельної політики здійснюється Радою з регулювання федеральних закупівель (Законодавчу основу системи державних закупівель в США складають Правила закупівель для федеральних потреб (Federal Acquisition Regulations, FAR) і Правила закупівель для потреб оборони - доповнення (Всі закони, що відносяться до даної сфери, можна розділити на дві категорії. Перша - загальне федеральне законодавство. Воно регламентує організацію процесу держзакупівель і встановлює юридичні норми, які стосуються конкретних видів закупівель, віднесених до компетенції відповідних органів виконавчої влади на федеральному рівні. Друга - спеціальне законодавство, що відповідає за процедури і форми контрактів, а також інформаційне забезпечення процесів закупівель і аналізу їх результатів.

Управління системою державних закупівель США спирається на три основні принципи, що виникають з американського підходу до функцій і завдань держави:

- досягнення справедливості, тобто забезпечення умов для рівноправної участі підрядчиків в конкуренції за державні замовлення;

- дотримання чесності і боротьба з корупцією при державних закупівлях;

- економія і ефективність, тобто забезпечення закупівель товарів і послуг необхідної якості за максимально низькими цінами з мінімальними витратами на проведення закупівель.

Електронні технології та електроні торги

Система держзакупівель США включає близько 100 федеральних відомств, що представляють державний, господарський і науково-технічний комплекси. Вони щорічно розміщують замовлення на товари і послуги безпосередньо через центральний федеральний орган управління, власні відомчі центри і 12 регіональних центрів федерального уряду, які знаходяться в найбільших містах країни.

Законодавство США також регламентує діяльність органів, відповідальних за формування і використання інформаційних ресурсів по держзакупівлях. Зокрема, законодавчо визначені повноваження і функції органів, відповідальних за підтримку інформаційного ресурсу - збір, обробку і розповсюдження даних по закупівлях, забезпечення і управління функціонуванням інформаційної бази системи даних закупівель для федеральних потреб і Федерального регістра контрактів. Центр даних по федеральних закупівлях регулярно видає керівництво за уявленням цих даних, де міститься:

– повний перелік тих, що звітують, а також відомств котрі не звітують;

– необхідні інструкції для вузлів збору даних в кожному відомстві;

– роз'яснення (які дані потрібні і як часто їх треба представляти).

У 1994 р. законодавство США було піддане серйозній ревізії як недостатньо що відображає збільшену роль закупівель продукції для державних потреб. Результатом перевірки стала поява закону про вдосконалення федеральних придбань, який спричинив за собою модернізацію інформаційної політики і питань формування і використання інформаційних ресурсів в системі. Аналізу піддалася також організація процедур держзакупівель (до 1994 р. налічувалося 889 загальних контролюючих законів і правил). Тепер федеральним уповноваженим по держзакупівлях надавалася велика самостійність при виборі форм, методів і способів проведення закупівель для потреб держави. Закон істотно спростив контрактну процедуру для малих закупівель і паралельно підтримав електронну комерцію. Під терміном «електронна комерція» в даному випадку розуміють електронні технології для забезпечення ділових дій, включаючи електронну пошту, Інтернет, електронні дошки оголошень, платіжні карти, перевід грошових коштів, віртуальний обмін даними і т.д. [25] посилання

Відповідно до нового закону слід було скасувати паперовий документообіг і ведення записів, як того вимагали численні правила і процедури, щодо підрядних закупівель на суми менше 100 тис. дол., що дозволило застосувати спрощену процедуру закупівель по відношенню до 45 тис. операцій на суму 3 млрд. дол. щорічно.

Сьогодні кожне федеральне відомство Америки зобов'язане формувати і підтримувати ведення комп'ютерної бази даних, що містить несекретні відомості по всіх контрактах одиничною вартістю понад 25 тис. дол. за п'ять останніх фінансових років. Всі відомства повинні направляти вказану інформацію в Центральну інформаційну систему федеральних закупівель. Для надання відомостей по контрактах федеральні відомства використовують стандартні форми документів і уніфіковані формати даних. На додаток до представленого переліку відомства повинні мати в електронному вигляді дані, що ідентифікують субконтракти по контрактах на загальну суму 5 млн. дол. і більше.

Інформаційна система федеральних закупівель забезпечує облік відомостей по 400-500 тис. контрактів одиничною вартістю більше 25 тис. дол. і 17 млн. контрактів малою одиничною вартістю, що щорічно укладаються федеральними відомствами (на загальну суму близько 200 млрд дол.). Центральна інформаційна система федеральних закупівель є джерелом консолідованої інформації про держзакупівлі.

Американська інформаційна система федеральних закупівель має в своєму розпорядженні дані про державні закупівлі з 1979 р. до теперішнього часу.

Дані, що містяться в Центральній інформаційній системі федеральних закупівель, використовуються як основа для формування періодичних і спеціальних звітів президентові, Конгресу і бюджетному управлінню США, а також надаються федеральним відомствам, діловим колам і громадськості.

З урахуванням цих відомостей Центральна інформаційна система щорічно готує і видає звіт. На платній основі надаються звіти, складені по індивідуальних запитах будь-яких споживачів. При необхідності фахівець Центральної інформаційної системи допоможе клієнтові в розробці необхідної структури звіту. Термін підготовки документа - п'ять-сім робочих днів. Вартість спеціального пошуку в основному банку даних по одному року складає приблизно 400 дол., відомості по кожному додатковому року - ще 100 дол. Спеціальні звіти, списки і розсилки передаються як в паперовому вигляді, так і на магнітному носієві. При складанні спеціального запиту потрібно вказати наступні дані:

- період часу, по якому необхідно провести дослідження (фінансовий рік в США обчислюється з 1 жовтня по 30 вересня);

- дані, які клієнтові потрібно отримати в звіті (наприклад, назва виконавця контракту, номер і тип контракту, сума в доларах і ін.);

- структура, по якій клієнт бажає отримати інформацію (наприклад, з розбиттям по роках, відомствах, назвах виконавців, комбіновані варіанти). Також окрема вказівка потрібна при необхідності отримання загальної суми у вартісній формі.

Електронні торги. Мета впровадження електронних торгів при здійсненні федеральних закупівель - не тільки автоматизація рутинних процесів взаємодії закупівельних органів з потенційними підрядчиками, але і зниження витрат на виконання закупівельних процедур і різке скорочення термінів проведення цих операцій. Масштаби використання електронних торгів при здійсненні федеральних закупівель в США в даний час є відносно невеликими порівняно з об'ємом їх застосування при укладенні оборудок між комерційними фірмами. Електронні торги в основному використовуються для закупівель за спрощеними процедурами по контрактах вартістю до 100 тис. дол. Це обумовлено зайве жорсткою регламентацією процедур федеральних закупівель, яка повністю задовольняє умовам їх проведення за допомогою документів на паперових носіях, але створює певні складнощі при проведенні закупівель за допомогою електронних торгів.

Важливими умовами застосування електронних торгів є розвинене законодавство у сфері регулювання використання Інтернет - технологій і засобів зв'язку, захисту інформації, а також наявність базових стандартів безпеки для комп'ютерних мереж.

Інформаційні ресурси забезпечують реалізацію вказаних вище принципів - публічності процесу закупівель продукції для державних (федеральних) потреб, рівноправ'я в процесі закупівель і відкритого доступу до інформації по укладених контрактах. Відповідно до вимог законодавства забезпечення публічного відкритого доступу до цих ресурсів здійснюється за допомогою їх публікації на єдиному урядовому порталі. Електронна версія Федерального регістра контрактів також розміщена в Інтернет.

Основна перевага американської інформаційної системи федеральних закупівель полягає в тому, що вона забезпечує:

– високу оперативність і точність надання Конгресу, адміністрації президента, федеральним відомствам і приватному сектору даних про положення в області контрактів на закупівлі для державних потреб;

– дозволяє отримати відомості по федеральних закупівлях в різних розрізах, що цікавлять користувача: по роках, відомствах, контрактурам і т.п.

В той же час наголошуються наступні недоліки системи:

– неповне надання даних окремими федеральними відомствами;

– недостатня активність використання інформаційних ресурсів як з боку урядових відомств, так і з боку населення;

– недостатня інформаційна сумісність між ланками системи і ін.

У США у складі федеральної контрактної системи функціонує Центральний федеральний інформаційний центр, куди щорічно поступає декілька мільйонів нових документів.

2.3 Європейська система державних закупівель

Аналіз законодавства, прийнятого до 2005 року. Одним із перших нормативних документів в Україні, що врегульовував процес здійснення державних закупівель, була Постанова Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1993 року № 871, якою визначався Порядок організації та проведення міжнародних торгів (тендерів) в Україні для іноземних, а також українських підприємств, установ і організацій на конкурсних засадах, що гарантувало замовникам виконання у межах погодженої вартості необхідних поставок закупівель по імпорту товарів, обсягів робіт і послуг, оптимальний вибір інвестиційних проектів у різних галузях економіки, а також досягнення мінімального рівня контрактових цін і вибір найсприятливіших умов реалізації контракту.[42]

Але під час дії зазначеної постанови склалася парадоксальна ситуація щодо задоволення державних потреб: стосовно іноземного постачальника держава дотримувалася загальноприйнятої у міжнародній торгівлі практики розміщення державних контрактів винятково на конкурсних засадах, а всередині країни державні контракти розміщувалися на директивних засадах, що суперечило ринковому механізму.

На зміну зазначеному порядку організації та проведення торгів Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 1997 року № 694 «Про організацію та проведення міжнародних торгів (тендерів) у сфері державних закупівель товарів (робіт, послуг) іноземного походження» було введено новий порядок, який лише змінив організацію та проведення торгів. Застосування його було обов'язковим для підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності при закупівлях товарів (робіт, послуг), які здійснювалися за рахунок коштів державного бюджету або іноземних кредитів, що залучалися під гарантії Кабінету Міністрів України.[43], якщо вартість таких закупівель дорівнювала або перевищувала 10 тис. гривень. Варто зазначити, що намагання Уряду щодо забезпечення динамічного розвитку всіх елементів державних закупівель було започатковано ще наприкінці 1997 року Постановою Кабінету Міністрів України № 1058 «Про створення єдиної системи закупівель товарів (робіт, послуг) за рахунок коштів Державного бюджету та іноземних кредитів, що залучаються під гарантії Кабінету Міністрів України.

Правила здійснення державних закупівель, визначені згаданими постановами, не відповідали міжнародним вимогам, тому об'єктивно виникла потреба в закріпленні регулювання державних закупівель на законодавчому рівні.

Усі вищезазначені елементи державних закупівель знайшли відображення у Законі України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» від 22 лютого 2000 р. № 1490-ІІІ[44], який став важливим кроком у частині законодавчого забезпечення системи державних закупівель та у розбудові цивілізованої ринкової економіки на шляху приведення внутрішнього законодавства України з питань державних закупівель у відповідність до норм і правил міжнародної торгівлі.

Проте варто зазначити, що в Україні не було цілісної системи державних закупівель, яка б відповідала вимогам Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти" та забезпечувала досягнення оптимального і раціонального використання державних коштів. Мали місце численні порушення на усіх рівнях управління державними закупівлями, починаючи з нормативно-правового забезпечення та закінчуючи організацією системи внутрішнього контролю у цій сфері діяльності. Тому посилення парламентського контролю - вимушений крок, спричинений незадовільним станом системи державних закупівель в Україні, процвітанням корупції та зловживання службовим становищем при використанні бюджетних коштів.

Аналіз актів чинного законодавства у сфері державних закупівель, прийнятих у 2005 році. 23 серпня 2005 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо додаткових гарантій захисту фінансових інтересів держави" від 16 червня 2005 р. № 2664-IV.[45], якою внесено зміни до Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти", та, зокрема, значно розширено поняття "державні кошти", коли сфера застосування Закону поширюється на всі без винятку закупівлі товарів, робіт і послуг, незалежно від того, чи спрямовуються вони на забезпечення діяльності державних органів.

Вищенаведеним Законом запроваджено:

1. Механізм міжвідомчої координації, у зв'язку з чим введено нові поняття "генеральний замовник" та "закупівля на засадах міжвідомчої координації". Закупівля на засадах міжвідомчої координації передбачає можливість проведення процедур закупівель тендерним комітетом розпорядника державних коштів вищого рівня (генеральним замовником) для укладання договорів розпорядниками нижчого рівня;

2. Редукціон (нова процедура закупівлі);

3. Засади громадського контролю;

4. Нові критерії оцінки тендерних пропозицій.

Згідно із Законом уповноважений орган (з 2000 р. по 17.03.2006 р. - Мінекономіки) своїми рішеннями мав визначати форми річного плану закупівель, порядок проведення перевірки, форми взаємодії з органами державної контрольно-ревізійної служби, Антимонопольним комітетом України тощо. Але такі рішення уповноваженим органом не приймалися.

Мінекономіки системно не аналізувало виконання Закону і не завжди брало участь у розробці законопроектів з питань державних закупівель, що спричиняло суттєві розбіжності у тлумаченні норм чинного Закону.

Не відповідають вимогам базового Закону України про державні закупівлі й окремі підзаконні акти, видані Кабінетом Міністрів України та Мінекономіки.

Отже, Мінекономіки затверджено наказ від 27 жовтня 2005 р. № 384 "Про внесення змін до деяких наказів Міністерства економіки України і Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України". Відповідно до змін, внесених до пунктів 2 та 3 наказу від 26 грудня 2000 р. № 280 "Про затвердження Положення про порядок створення та головні функції тендерних комітетів щодо організації та здійснення процедур закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти"[46], органам місцевого самоврядування рекомендовано створити постійно діючі тендерні комітети для здійснення на засадах міжвідомчої координації закупівель товарів, робіт і послуг у межах бюджету району міста, району області, бюджету міста та області (районний, міський та обласний тендерний комітет), склад і положення про які затверджуються відповідною радою. У такій ситуації замовником визнається рада або місцевий орган виконавчої влади. Однак згідно з абзацом двадцять п'ятим статті 1 Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти" закупівля на засадах міжвідомчої координації - це здійснення закупівлі з використанням механізму взаємодії генерального замовника і замовників у порядку, встановленому цим Законом. Оскільки статтею 141 Закону міжвідомча координація застосовується виключно на рівні головних розпорядників коштів Державного бюджету, то зазначена норма Закону до розпорядників коштів місцевого бюджету не застосовується, тобто, зміни, внесені Мінекономіки до наказу від 26 грудня 2000 р. № 280, не узгоджуються з вимогами Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти".

Не узгоджуються з вимогами Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти" й окремі акти Кабінету Міністрів України стосовно державних закупівель, у розробці яких брало участь Мінекономіки.

Змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо додаткових гарантій захисту фінансових інтересів держави" від 16 червня 2005 р. № 2664-IV до статті 2 Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти", передбачено, що закупівля товарів, робіт і послуг, пов'язаних з ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій, виконанням державного оборонного замовлення, а також із закупівлею інших спеціально визначених Кабінетом Міністрів України чи законом товарів, робіт і послуг, здійснюється відповідно до цього Закону з урахуванням особливостей, визначених окремими актами законодавства України.

Кабінетом Міністрів України на виконання цієї норми Закону лише у грудні 2005 року було прийнято 8 рішень щодо встановлення спеціальних процедур закупівлі окремих товарів, відмінних від визначених Законом України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти". Зокрема, постанови від 7 грудня 2005 р. № 1164 "Про закупівлю протезно-ортопедичних виробів, засобів пересування та реабілітації для забезпечення інвалідів"; від 12 грудня 2005 р. № 1185 "Про внесення змін до Порядку використання у 2005 році коштів з державного бюджету для централізованих заходів і програм з охорони здоров'я"; від 16 грудня 2005 р. № 1213 "Про внесення змін до Порядку здійснення видатків з державного бюджету в 2005 році на придбання шкільних автобусів для сільських загальноосвітніх шкіл"; від 21 грудня 2005 р. № 1234 "Про внесення зміни до Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для придбання житла інвалідам по слуху та зору"; від 21 грудня 2005 р. № 1252 "Про закупівлю товарів та послуг для забезпечення утримання і примусового видворення іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні"; від 27 грудня 2005 р. № 1292 "Про закупівлю послуг з виготовлення, пакування та доставки виборчих бюлетенів для голосування на виборах народних депутатів України 26 березня 2006 року"; від 28 грудня 2005 р. № 1295 "Про забезпечення офіційного видання Конституції України"; розпорядження від 23 грудня 2005 р. № 556-р "Про придбання житла за кошти державного бюджету у 2005 році"[47]. При цьому порядок закупівлі цих товарів, робіт і послуг визначає не особливості застосування названого Закону, а суттєво змінює його положення стосовно підстав та механізму здійснення процедур закупівлі.

Наприклад, у грудні 2005 року закупівля Міністерством освіти і науки в межах установлених бюджетних асигнувань шкільних автобусів для сільських загальноосвітніх шкіл здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2005 № 1213 "Про внесення змін до Порядку здійснення видатків з державного бюджету в 2005 році на придбання шкільних автобусів для сільських загальноосвітніх шкіл" за процедурою торгів з обмеженою участю без погодження з Міністерством економіки. При цьому строк подання тендерних пропозицій скорочується до чотирьох календарних днів від дати відправлення запрошення до участі в торгах, а договори про закупівлю з переможцем торгів укладаються не раніше ніж через два робочих дні після акцепту тендерної пропозиції. Міністерство освіти і науки відповідно до цієї постанови може здійснювати попередню оплату в розмірі 100 відсотків суми, визначеної у договорі на закупівлю шкільних автобусів для сільських загальноосвітніх шкіл, та продовжувати строк поставки зазначених автобусів до 90 днів після їх оплати.

У той же час статтею 14 названого Закону передбачено, що застосування процедури торгів з обмеженою участю для закупівлі товарів, робіт і послуг, очікувана вартість яких перевищує 500 тис. грн., потребує погодження з уповноваженим органом в установленому ним порядку або отримання відповідного висновку щодо обрання замовником процедури закупівлі згідно з розділом II1 цього Закону, крім випадку, коли процедура торгів з обмеженою участю застосовується після проведення попередньої кваліфікації учасників. Крім того, статтею 18 Закону встановлено, що процедури торгів з обмеженою участю можуть застосовуватися у разі якщо товари, роботи чи послуги через їх складний або спеціалізований характер можуть бути запропоновані обмеженим колом учасників; та закупівля товарів, робіт чи послуг у зв'язку з їх спеціальним призначенням становить державну таємницю.

Нормотворча функція Міністерства економіки України як уповноваженого органу у сфері координації закупівель товарів, робіт і послуг була неефективною. Під час розробки нормативно-правових актів у сфері державних закупівель Мінекономіки не аналізувало практики виконання законодавства з питань державних закупівель. Внаслідок цього при ініціюванні нових змін до законодавства про державні закупівлі та розробці і прийнятті своїх підзаконних актів залишалася неврегульованою значна кількість проблемних питань, які створювали підґрунтя для незаконних дій розпорядників державних коштів.

Недосконалість, суперечливість окремих норм чинного законодавства у сфері державних закупівель і прийняття Кабінетом Міністрів України та Міністерством економіки України незаконних та необґрунтованих рішень з цих питань є однією з основних причин незабезпечення прозорості та відкритості державних закупівель і свідчить про неналежне і безвідповідальне виконання спеціально уповноваженим органом нормотворчої функції, передбаченої статтею 3 Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти".

Аналіз останніх змін, внесених до актів чинного законодавства у сфері державних закупівель . 17 березня 2006 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» та інших законодавчих актів України» від 15 грудня 2005 року № 3205-IV, яким було внесено зміни до Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» (далі - Закон), Господарського кодексу України, Законів України «Про Антимонопольний комітет України», «Про Рахункову палату», «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні», «Про державну статистику», «Про банки і банківську діяльність», «Про поставки продукції для державних потреб»[48-54].

Відповідно до змін, внесених до преамбули Закону, метою Закону є створення конкурентного середовища у сфері державних закупівель, а також запобігання проявам корупції у цій сфері, забезпечення прозорості процедур закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти та досягнення оптимального і раціонального їх використання. Згідно зі змінами, внесеними до статті 1 Закону, дія Закону поширюється на всі закупівлі товарів, робіт і послуг, що здійснюються державними, казенними, комунальними підприємствами та господарськими товариствами, в яких державна частка акцій перевищує 50 відсотків, без будь-яких особливостей застосування процедур закупівель.

Також змінами до Закону передбачено, що державні, казенні, комунальні підприємства та господарські товариства, в яких державна частка акцій перевищує 50 відсотків, є розпорядниками державних коштів, а кошти зазначених підприємств та господарських товариств є державними коштами. При цьому частину п'яту статті 2 Закону, відповідно до якої процедури закупівлі товарів, робіт і послуг державними (казенними) підприємствами та господарськими товариствами, в яких державна частка акцій перевищує 50 відсотків, мали здійснюватися з урахуванням особливостей та в порядку, що визначені Кабінетом Міністрів України, вилучено.

Таким чином, державні, казенні, комунальні підприємства та господарські товариства, в яких державна частка акцій перевищує 50 відсотків, для придбання товарів, оплати робіт та послуг мають діяти виключно в межах Закону та застосовувати передбачені Законом процедури закупівлі.

Слід зазначити, що на відміну від попередньої редакції статті 2 Закону, яка дозволяла встановлювати окремими актами законодавства України особливості закупівлі товарів, робіт і послуг, чинна редакція цієї статті забороняє визначення будь-яких особливостей проведення закупівлі. Умови здійснення процедур закупівель товарів, робіт і послуг за рахунок державних коштів можуть встановлюватися або змінюватися виключно Законом.

Закон не дозволяє визначати окремими актами законодавства України (постановами Кабінету Міністрів України, наказами, розпорядженнями уповноваженого органу тощо) особливостей закупівлі товарів, робіт і послуг. Усі закупівлі товарів, робіт і послуг мають здійснюватися згідно з єдиними правилами та умовами, визначеними Законом.

Оскільки згідно з пунктом 6 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» та інших законодавчих актів України» до приведення нормативно-правових актів у відповідність до норм цього Закону вони діють у частині, що не суперечить Закону, Тендерна палата України звертає увагу, що постанова Кабінету Міністрів України від 27 січня 2006 р. № 73 «Про особливості закупівлі товарів, робіт і послуг державними (казенними) підприємствами та господарськими товариствами, в статутному фонді яких державна частка перевищує 50 відсотків»[55] втрачає чинність з моменту набуття чинності зазначеним Законом, оскільки ця постанова суперечить вимогам статті 2 Закону. Також втрачають чинність постанови Кабінету Міністрів України від 13 березня 2006 р. № 277 «Про закупівлю послуг з відновлювального лікування застрахованих осіб та членів їх сімей», від 5 жовтня 2005 р. № 999 «Про особливості закупівлі Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності санаторно-курортних послуг на 2006 рік», від 15 лютого 2006 р. № 149 «Про закупівлю зимового спецодягу для працівників житлового господарства та металевих дверей із замковими пристроями для встановлення в під'їздах житлових будинків у м. Києві», від 20 лютого 2006 р. № 169 «Про закупівлю Центральною виборчою комісією послуг з виготовлення виборчих скриньок», від 21 січня 2006 р. № 43 «Про закупівлю обладнання, інвентарю та екіпіровки спортивного призначення для національних збірних команд України і баз олімпійської та параолімпійської підготовки» та інші постанови Кабінету Міністрів України, якими визначалися особливості закупівель, оскільки ці постанови суперечать нормам Закону. Наразі ці постанови Кабінету Міністрів України потребують перегляду та скасування, оскільки Закон забороняє визначати особливості закупівлі товарів, робіт і послуг.