Економічна природа підприємництва
Характеристика підприємницької діяльності, правові основи, організаційні форми. Конкурентноздатність підприємницьких операцій. Типи професійної підприємницької діяльності. Підприємництво у фінансовій сфері. Підприємницька ідея, її джерела і методи пошуку.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 26.11.2011 |
| Размер файла | 61,5 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
2.2 ТИПИ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Підприємництво як форма ініціативної діяльності з метою отримання прибутку може здійснюватися у двох основних видах (типах) або їх комбінаціях:
перший -- здійснення будь-якого виду виробничої діяльності (тобто виробництво товару, продукту, послуг);
другий -- виконання посередницької функції (переміщення товарів від виробника до споживача, торгівля тощо).
З огляду на загальнодержавні (національні) інтереси пріоритетного значення має набувати перший вид (тип) підприємницької діяльності, оскільки суспільне багатство залежить насамперед від стану сфери матеріального виробництва. Водночас суспільство має сприяти розвитку й другого виду (типу) підприємницької діяльності. Це зумовлено тим, що рівень і якість життя, комфорт членів суспільства визначаються багато в чому рівнем розвитку посередницької сфери (прогресивна організація торгівлі і постачання населення товарами першої необхідності тощо). Крім того, посередницька підприємницька діяльність сприяє:
* підвищенню продуктивності праці безпосередніх продуцентів товарів для населення на основі звуження спеціалізації виробничих підприємств;
* прискоренню кругообігу капіталу, зростанню ефективності його використання;
* насиченню (до раціональних меж) ринку необхідними товарами (послугами) тощо.
Відтак між виробниками і посередниками виникають партнерські довірчі взаємини і господарська кооперація щодо розв'язання спільних завдань.
Отже, тип (вид) підприємницької діяльності визначається тим місцем, яке воно займає у процесі задоволення споживчого інтересу.
Виробнича підприємницька діяльність
За своєю спрямованістю, масштабами розвитку і впливом на ефективність системи господарювання та якість суспільного життя виробнича підприємницька діяльність є визначальною, провідною. Тому важливо виокремити і детальніше охарактеризувати насамперед виробниче підприємництво, його типологію і форми.
У межах першого типу підприємницької діяльності існує можливість більш-менш конкретної спеціалізації виробничої структури. Задля усвідомлення такої можливості і необхідності доцільно розглянути класичну схему підприємницької діяльності, що відображає об'єктивно наявне протиріччя між суб'єктами економічних відносин: підприємець <-» споживач. Зазначене протиріччя не є антагоністичним (існує і взаємозалежність між названими суб'єктами).
Інтерес споживача, спровокований підприємцем,-- це усвідомлений підсумок діяльності підприємця щодо виявленого неусвідомленого інтересу споживача. Він спричинений рішенням підприємця виробляти нові (нетрадиційні) для ринку товари.
Виявлений інтерес споживача -- результат вивчення очевидних, але не задоволених потреб споживача, які можна задовольнити, розвиваючи активність підприємця (наприклад, збільшуючи виробництво чогось). Такий підхід можна вважати виправданим за наявності дефіциту виробництва, властивого суспільству з низьким рівнем соціально-економічного розвитку.
Відтак можна дійти ще одного важливого висновку: підприємництво у сфері виробництва може і мусить орієнтуватися на продукування і просування на ринок традиційних і нових (бажано принципово нових) товарів. Цього можна домогтися за умови постійно здійснюваної інноваційної діяльності на фірмі.
Загальна типологія підприємницької діяльності, тобто її розчленування на окремі структурні елементи та їх групування в певні блоки за сутнісно змістовою характеристикою, у сфері виробництва представлена на рис. 2.1. Вона свідчить про те, що підприємництво у сфері безпосереднього виробництва товарів насамперед має орієнтуватися на продукування і поставку на ринок традиційних або інноваційних їх видів.
Посередницька підприємницька діяльність
Загальновідомо, що на ринку мають бути присутні або самі виробник і споживач (продавець і покупець), або їхні представники. Особи (юридичні чи фізичні), що представляють інтереси виробників або споживачів, а самі не є такими, прийнято називати посередниками. Підприємницька діяльність у сфері посередництва має на меті інтегрувати економічні інтереси виробників і споживачів.
Підприємницька діяльність у сфері посередництва практично здійснюється в цілком конкретній формі.
Досить поширеною формою посередництва виступає агенту-вання, тобто практика господарювання, за якої агент є посередником від імені і на користь відповідно виробника або споживача. Особу, від імені і на користь якої діє агент, називають принципалом. Причому принципалом може бути як власник товару, що доручає агенту продати його, так і споживач, котрий делегує агенту право купити (придбати) потрібний йому товар.
Розрізняють кілька типів агентів:
* агенти виробників;
* повноважні агенти зі збуту продукції;
* агенти по закупках товарів.
Агенти виробників (представники виробників) представляють інтереси кількох виробників товарів, що доповнюють один одного. Повноважні агенти зі збуту отримують право на збут усієї продукції і є ніби відділом збуту, але не входять до організаційної структури виробника, взаємодіючи з ним на договірних умовах. Агенти по закупках найчастіше займаються підбором потрібного асортименту продукції (наприклад, певних партій товарів для роздрібної торгівлі).
До поширених форм посередницьких операцій належить дилерство. Дилерами вважаються юридичні або фізичні особи (посередницькі структури), які здійснюють перепродаж товарів від свого імені та за власний рахунок. Дилерський прибуток формується у вигляді різниці між ціною придбання та ціною продажу товару самим дилером. В окремих випадках розрахунки дилера з відповідним принципалом за одержуваний від нього товар здійснюються за умови його обов'язкової реалізації. Відповідно до умов особливого договору дилери можуть надавати замовникам інформацію щодо кон'юнктури ринку, послуги рекламного характеру, а також здійснювати після продажне обслуговування технічних виробів.
Комівояжери -- це підприємці-посередники, які не просто продають, а й доставляють товари покупцям, тобто здійснюють продаж з доставкою. Звичайно комівояжерські функції виконують роз'їзні представники торгових фірм, що пропонують покупцям товари за зразками. Як свідчить практика, комівояжери можуть забезпечувати достатньо ефективну рекламу і створювати міцні канали збуту продукції, а в окремих (необхідних) випадках навіть здійснювати після продажне її технічне обслуговування.
До посередництва як виду підприємницької діяльності правомірно відносять аукціонну форму торгівлі.
Аукціон являє собою прилюдний торг, форму змагання покупців за право придбання товару, що виставляється на аукціонний продаж. Пропоновані на аукціон товари мають певну стартову ціну, а їхній аукціонний продаж здійснюється лотами. Стартова ціна -- це початкова ціна, що встановлюється аукціонатором і з рівня якої розпочинається торг під час проведення аукціону, а лот -- неподільна партія товару, що виставляється на аукціон.
Найбільш широко використовується аукціонна форма торгівлі всередині країни (внутрішньодержавна). Але існують і періодично проводяться міжнародні аукціони. На такі аукціони звичайно виставляються скакові коні, хутряна сировина, прянощі, чай, тютюн, предмети антикваріату тощо.
Особливим видом професійної підприємницької діяльності є біржове підприємництво, головним і єдиним суб'єктом котрого виступають біржі. Біржа є особливою організаційною формою оптової торгівлі. Звичайно кожній біржі притаманна відповідна спеціалізація, що обмежується певним регіоном країни (регіональні універсальні біржі) або визначається вибраним профілем діяльності. За останньою ознакою виокремлюють:
* товарні біржі (спеціалізуються на оптовій торгівлі масовими товарами, що мають чіткі та стійкі якісні параметри);
* фондові біржі (спеціалізовані центри з купівлі-продажу цінних паперів);
* валютні біржі (місця здійснення операцій з купівлі-продажу золота і валюти);
* біржі праці (організаційне утворення для обліку потреб і пропонування робочої сили, сприяння працевлаштуванню з організацією перенавчання).
Підприємництво у біржовій діяльності може бути зв'язане зі створенням біржі як комерційної структури або з організацією брокерської контори. Проведенням усіх операцій на біржі займаються біржові брокери, тобто посередники, які мають сприяти встановленню необхідних контактів між заінтересованими сторонами (клієнтами) та укладанню відповідних угод. За виконані операції брокер отримує брокерську винагороду в розмірі, узгодженому з клієнтами, або за таксою, встановленою біржовим комітетом.
У процесі біржового підприємництва виконуються й деякі специфічні операції. Найважливішими з них є ф'ючерсні контракти й опціони.
Ф'ючерсний контракт -- це контракт на поставку обумовленої кількості певного товару (конкретної номенклатури й асортименту) за фіксованою ціною протягом зазначеного у договорі терміну.
Опціоном вважають операцію, за якої ризик обмежений порівняно з ф'ючерсним контрактом. Її зміст зводиться до договірного зобов'язання купити або продати товар (фінансові права) за наперед визначеною ціною в межах узгодженого періоду. В обмін на таке право покупець опціону виплачує продавцю певну суму премії. Ризик покупця обмежується розміром премії, а ризик продавця зменшується на величину такої премії. Опціони здійснюються стосовно конкретних товарів, цінних паперів, ф'ючерсних контрактів. Окремо виділяють опціони на купівлю або на продаж, що надають право, але не зобов'язують купити чи продати ф'ючерсний контракт або товар за обумовленою ціною.
2.3 ПІДПРИЄМНИЦТВО У ФІНАНСОВІЙ СФЕРІ
Крім двох основних типів підприємницької діяльності, виділяють ще один (третій) -- підприємництво у фінансовій сфері, що, з одного боку, належить до посередницької діяльності, а з іншого -- до надання безпосередніх послуг. Це перетворює фінансове підприємництво у складову частину кожного з обох типів підприємницької діяльності.
Суб'єкти підприємництва фінансового спрямування
Підприємництво у специфічній фінансовій сфері може здійснюватись банкірами або фінансистами шляхом створення й організації діяльності банків або інвестиційних компаній (фондів).
Банками є спеціалізовані установи, що акумулюють внески тимчасово вільних грошових коштів фізичних і юридичних осіб, надають ці грошові кошти у тимчасове користування у вигляді кредитів, стають посередниками у взаємних платежах і розрахунках між підприємствами, установами (організаціями) та окремими особами. Таке визначення стосується, щоправда, державних і комерційних банків. Національний банк України здійснює регулювання грошового обігу, включаючи емісію нових грошей.
Інвестиційні компанії та інвестиційні фонди -- це фінансові установи, які мають на меті отримання прибутку за рахунок постійного кругообігу власного і позичкового капіталу у формі інвестування (вкладень) існуючих і нових виробництв. Інвестиційні компанії й фонди поділяються на два види:
1. Установи, створені з метою концентрації коштів потенційних вкладників, їхніх подальших вкладень у діючі виробництва або центри надання комерційних послуг, отримання за рахунок цього прибутку і виплати вкладникам доходу на їхні вклади в обумовленому заздалегідь розмірі.
Досягнення очікуваного ефекту такими інвестиційними компаніями забезпечується за рахунок розосередження залучуваних коштів, що значно зменшує ступінь ризику. Однак для цього треба мати об'єктивну інформацію щодо фінансового стану підприємств, у які передбачається вкладати капітал, і бути здатним прогнозувати динаміку зміни такого стану в найближчому майбутньому.
2. Установи, метою створення котрих є концентрація капіталів для реалізації якихось проектів на галузевому чи регіональному рівні. У цьому випадку можливі також два варіанти створюваних установ:
* інвестиційний фонд, який в міру реалізації проекту може трансформуватися в акціонерне товариство;
* регіональний інвестиційний фонд як комерційна фінансова установа, що спеціалізується лише на пошуку і залученні інвестицій (капіталів) для конкретних проектів на конкретній території країни.
До цього варто додати, що суб'єктами підприємництва фінансового спрямування можна вважати також інвестиційні банки, які спеціалізуються на фінансуванні довгострокових інвестицій, включаючи придбання контрольного пакета акцій.
Ринок фінансових ресурсів
Успішний розвиток підприємства (фірми) постійно вимагає мобілізації, розподілу і перерозподілу фінансових коштів. Цей процес здійснюється на ринку фінансових ресурсів, на якому найповніше можна виявити попит на різні платіжні засоби і їх пропонування. Схематично функціональна структура інтегрованого ринку фінансових ресурсів представлена нарис. 2.3.3 нього видно, що ринок фінансових ресурсів інтегрує кредитний і валютний ринок, а також ринок інструментів власності (цінних паперів).
Кредитний ринок -- це механізм, за допомогою якого встановлюються взаємовідносини між підприємствами, що потребують фінансових коштів для свого розвитку, та організаціями і громадянами, які можуть їх надати (позичити) на певних умовах. До головних функцій цього ринку належать:
об'єднання дрібних індивідуальних грошових заощаджень населення, державних підприємницьких утворень, фірм приватного бізнесу, зарубіжних інвесторів і створення в такий спосіб великих (надвеликих) грошових фондів;
трансформація грошових коштів у позичковий капітал, що забезпечує зовнішні джерела фінансування капітальних вкладень сфери матеріального виробництва;
надання позичок державним органам і населенню для вирішення таких важливих завдань, як покриття бюджетного дефіциту, фінансування житлового будівництва тощо.
Отже, кредитний ринок дозволяє здійснювати нагромадження, рух, розподіл та перерозподіл позичкового капіталу між сферами народного господарства країни і цим самим сприяти розвитку і зростанню ефективності підприємств.
Валютний ринок можна кваліфікувати як вправно діючий механізм, що допомагає встановлювати і постійно підтримувати правові й економічні взаємовідносини між продавцями і споживачами валюти. Попит на іноземну валюту зумовлений залежністю національної економіки від імпорту та конвертованості національної валюти. За умови її повної конвертованості будь-яка юридична чи фізична особа може брати участь у зовнішньоекономічній діяльності, вільно продавати, купувати і обмінювати національну валюту на іноземну за відповідним курсом без будь-яких обмежень чи прямого втручання держави.
Ринок цінних паперів об'єднує частину кредитного ринку (зокрема ринок інструментів позичання, або боргових зобов'язань) і повністю ринок інструментів власності. Інакше кажучи, цей ринок охоплює операції з випуску й обігу інструментів власності і позичання, а також їхніх гібридів і похідних. До інструментів власності належать усі види акцій, до інструментів позичання -- облігації, векселі, ощадні сертифікати, а до гібридних інструментів -- цінні папери, що мають ознаки як облігацій, так і акцій (наприклад, привілейовані акції і конвертабельні облігації), виробничих інструментів -- ф'ючерсні контракти, опціони тощо. Отже, ринок інструментів позичання є елементом кредитного ринку і має справу з позичковим капіталом, тоді як ринок інструментів власності -- з власним капіталом (частками власників-акціонерів) фірми.
Ринок грошових ресурсів (грошовий ринок) -- певний сектор ринку позичкових капіталів, де здійснюються депозитно-позичкові операції (на строк до 1 року). Цей ринок обслуговує рух оборотних коштів підприємств і організацій, короткострокових коштів банків, установ, населення. На грошовому ринку об'єктом купівлі-продажу є тимчасово вільні грошові кошти. Основними суб'єктами грошового ринку виступають комерційні банки, брокерські контори та інші фінансово-кредитні інституції, які мобілізують і перерозподіляють грошові кошти підприємств, банків, населення.
2.4 СЕРЕДОВИЩЕ І ПЕРЕДУМОВИ АКТИВІЗАЦІЇ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Формування підприємницького середовища
Практичне здійснення ефективного і соціальне орієнтованого підприємництва можливе за умови існування підприємницького середовища.
Підприємницьке середовище інтегрує у собі суспільно-економічну ситуацію, що охоплює ступінь економічної волі, наявність підприємницького корпусу, домінування економічних зв'язків ринкового типу, діапазон можливостей щодо формування і використання капіталу (фінансових ресурсів).
Природним середовищем для успішного розвитку підприємництва є ринкова економіка з відповідними активними правовими і соціально-економічними регуляторами та інфраструктурою.
Важливо усвідомлювати такі основні параметри підприємницького середовища:
наявність стабільної національної кредитно-грошової системи;
застосування пільгової системи оподаткування, що сприяла б швидкому припливу фінансових коштів у сферу бізнесу;
створення активно діючої системи інфраструктурної підтримки підприємницької діяльності (комерційних банків, товарно-сировинних бірж, страхових компаній, науково-консультативних і навчальних центрів загального підприємництва, менеджменту, маркетингу тощо);
державна підтримка підприємництва в галузі фінансів і матеріально-технічного забезпечення (особливо при започаткуванні та становленні);
запровадження ефективного захисту промислової й інтелектуальної власності;
спрощення процедури регулювання підприємницької діяльності державними органами управління народним господарством;
правова захищеність підприємництва;
формування в суспільстві привабливого іміджу підприємництва, толерантного ставлення до його тимчасових невдач.
Отже, зростання підприємницької активності зумовлюється створенням у країні специфічного бізнесового середовища як обов'язкової вимоги досягнення комерційного успіху в підприємницькій діяльності.
В Україні середовище функціонування підприємництва не в повній мірі відповідає вимогам ринкової економіки. У зв'язку з цим варто звернути увагу на чотири групи проблем, що стримують формування підприємницького середовища:
1. Політика-правові: політична нестабільність, недостатній діапазон і недосконалість чинного законодавства.
2. Економічні: недосконалість економічного механізму, деформоване ціноутворення, відсутність реальних матеріальних стимулів.
3. Організаційно-структурні: нерозвинутість інфраструктури, ізоляція від міжнародних економічних структур, інертність (недостатня гнучкість) організаційних структур, багато ступінчастість прийняття управлінських рішень.
4. Соціально-психологічні: філософія утриманства, інерційність господарського мислення, відсутність досвіду управління ринковою економікою.
Усе це свідчить про нагальну потребу всебічно відпрацювати механізм становлення, подальшого розвитку та успішного функціонування підприємництва, врахувавши при цьому комплекс зовнішніх і внутрішніх чинників формування дійового підприємницького середовища.
На рівень розвитку і стан підприємницького середовища справляє істотний вплив низка факторів - як зовнішніх (макро-), так і внутрішніх (мікро-).
До складу зовнішніх факторів включають:
* стадію економічного циклу, яка відбиває стан економіки (спад, стабілізація, піднесення);
* рівень інфляції в країні;
* ставку відсотка за кредит;
* державне регулювання;
* систему оподаткування;
« рівень безробіття;
» міжнародну політику та ін.
Досвід показує, що навіть за наявності сприятливих зовнішніх умов господарювання чимало підприємців зазнає невдачі. Це спричиняється насамперед недоліками і прорахунками в діяльності самих підприємців.
До групи основних внутрішніх факторів належать:
* компетентність у підприємницькому менеджменті;
* досвід у вибраній сфері підприємницької діяльності;
* контроль ефективності фінансової діяльності;
* достатній розмір власного капіталу;
* використання стратегічного планування;
* належна організація обліку, аналізу та аудиту;
* сучасний техніко-організаційний і економічний рівень виробництва.
Підприємницька діяльність за своєю природою є вразливою за умов нестабільності та різких коливань ринкової кон'юнктури. Саме тому підприємництво потребує формування специфічного середовища, яке сприятиме його динамічному розвитку.
Інституційні елементи інфраструктури ринку
Бізнес функціонує у певному середовищі, що визначає його економічну позицію, напрям розвитку і ефективність господарювання. Формування підприємницького середовища здійснюється за активного впливу не лише політичної та економічної ситуації, правового забезпечення, а й інституціональних утворень, що обслуговують ринкову систему господарювання.
Основними завданнями служби зайнятості в Україні є:
* аналіз і прогнозування попиту та пропонування робочої сили, інформування про реальний стан ринку праці,
* консультування громадян і юридичних осіб (п1дприсмсв, уста нові організацій) щодо можливості одержання роботи і забезпечення працівниками,
* облік вільних робочих місць громадян, які звертаються з питань працевлаштування,
* надання послуг із працевлаштування допомога громадянам у виборі підходящих робочих місць, а роботодавцям -- у доборі потрібних працівників,
* здійснення професійної орієнтації вивільнених працівників і працездатного, але не зайнятої о населення, організація перенавчання бажаючих працювати за певним фахом,
* реєстрація безробітних і надання їм допомоги по безробіттю згідно з чинним законодавством.
Передумови активізації підприємництва
Економічний аналіз процесів підприємництва в Україні свідчить про наявність стратегічних і тактичних прорахунків у діях законодавчої і вищої виконавчої влади щодо початкового періоду його формування як системи господарювання. Відсутній також комплексний механізм розвитку бізнесу взагалі.
Відтак зрозуміло, що важливою передумовою успішного розвитку підприємництва в Україні має стати створення системи державної підтримки формування бізнесового (підприємницького) середовища. Зарубіжний досвід і аналіз вітчизняної практики розвитку підприємницьких структур показує, що державна політика стосовно підприємництва має передбачати:
по-перше, створення загальних економічних, правових і соціальних передумов, що сприяли б розвитку ефективного бізнесу.
До них можна віднести:
* вихід економіки з кризи і стабілізацію економічної ситуації;
* реальну трансформацію відносин власності;
* забезпечення правових гарантій свободи підприємницької діяльності;
* стабілізацію і зміцнення національної грошової одиниці, здійснення потрібних антиінфляційних заходів тощо;
по-друге, створення державної системи підтримки бізнесу. Основними елементами такої системи мають бути:
* формування дійової ринкової інфраструктури;
* розробка системи фінансової підтримки підприємницької діяльності, включаючи формування стартового капіталу;
* створення сприятливих умов для зовнішньоекономічної діяльності;
* запровадження прогресивної системи підготовки кадрів для підприємницької діяльності;
* прискорення процесу розвитку малого бізнесу. Реалізація зазначених вище практичних заходів загальнодержавного рівня безперечно має сприяти створенню необхідних передумов реальної активізації підприємницької діяльності в Україні.
ІІІ. СПОНУКАЛЬНІ ТА РУШІЙНІ СИЛИ ПІДПРИЄМНИЦТВА
3.1 ПІДПРИЄМНИЦЬКА ІДЕЯ, ЇЇ ДЖЕРЕЛА І МЕТОДИ ПОШУКУ
Пошук привабливої ідеї бізнесу -- це досить важке і відповідальне завдання підприємця, котрий має віднайти в ідеї можливість реалізувати свої знання і здібності. На цьому важливому етапі започаткування власного діла виникає проблема: де і як шукати нову підприємницьку ідею.
Споживач є по суті вихідним пунктом формування ідеї нового продукту або послуги. Тому слід вести пошук формальних і неформальних способів виявлення його думки, що може привести до ініціювання споживачем перспективної ідеї бізнесу.
Детальний аналіз діяльності діючих фірм дає змогу знайти нові можливості вдосконалення продукції, послуг тощо і обґрунтувати концепцію власного бізнесу.
Діяльність парламентів та урядів, періодично оприлюднювані її результати також мажуть бути корисним джерелом нових підприємницьких ідей.
Власні або запозичені результати досліджень і розробок є чи не найбільш плодотворним джерелом нових ідей щодо бізнесової діяльності.
У процесі пошуку і вибору підприємницької ідеї необхідно оцінювати шанси на успіх за практичної її реалізації. Оцінювання нової ідеї має бути комплексним, тобто ідею варто розглядати з різних поглядів:
* рівня конкуренції на ринку відповідних товарів і послуг;
* наявності споживачів та знання їхніх потреб зараз і в майбутньому;
* виробничих можливостей фірми щодо продукування тих або інших необхідних ринку товарів;
* реальних можливостей залучення фінансових коштів (за необхідності -- іноземних інвестицій);
* стабільності та гнучкості чинного законодавства в галузі господарювання підприємців;
* компетентності, досвіду й управлінських здібностей бізнесменів тощо.
Наука і практика розробили чимало методів творчого (евристичного) пошуку підприємницької ідеї.
Метод аналогії передбачає використання чогось подібного до вже відомого рішення, «підказаного», наприклад, технічною, економічною або іншою літературою чи «підглянутого» в природі.
Метод інверсії -- специфічний метод, що передбачає такі підходи до вирішення нової проблеми:
* перевернути «догори ногами»;
* «вивернути» на протилежний бік;
* поміняти місцями тощо.
Метод ідеалізації базується на ініціюванні уявлення про ідеальне вирішення проблеми, що може «наштовхнути» на усвідомлення якоїсь нової ідеї.
Порівняно з індивідуальними колективні методи е ефективнішими. Вони використовуються в другій групі методів пошуку підприємницької ідеї.
Метод «мозкового» штурму зводиться до творчої співпраці певної групи спеціалістів заради вирішення проблеми за допомогою, наприклад, проведення дискусії з конкретного кола питань. При цьому слід дотримуватись таких правил:
не допускати критики і негативних коментарів щодо висловлювань опонентів;
не гудити нову ідею, якою б вона не була абсурдною з погляду можливої її практичної реалізації в сучасних умовах.
Метод конференції ідей відрізняється від методу «мозкового» штурму тим, що допускає доброзичливу критику у формі репліки або коментаря. Вважається, що така критика може підвищити цінність висунутих ідей.
Метод колективного блокнота поєднує індивідуальне висунення ідеї з колективною її оцінкою. При цьому кожний учасник отримує блокнот, у якому викладена суть вирішуваної проблеми. Протягом певного часу (звичайно місяця) кожний учасник обговорення записує у блокнот власні ідеї щодо вирішення певної проблеми. Потім блокноти отримує керівник групи учасників для узагальнення накопиченої інформації. Лише після завершення цієї процедури організовується творча дискусія і приймається відповідне рішення щодо * нової підприємницької ідеї.
З метою активізації творчого процесу пошуку підприємницької ідеї використовується третя група методів.
3.2 ВИБІР ТИПУ ПІДПРИЄМСТВА Й ОБГРУНТУВАННЯ ЦІЛЕЙ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Вибір типу та організаційно-правової форми підприємства
Як відомо, підприємства (фірми) мають різну внутрішню виробничу та організаційну структуру залежно від галузевого підпорядкування, організаційно-правової форми і насамперед їхнього типу.
При створенні нового підприємства виникає необхідність визначити (вибрати) тип підприємства. Тип залежить від бажання підприємця вибрати певний спосіб процедури прийняття рішення. Таке рішення у приватному секторі можна приймати на колективній основі або на основі єдиноначальності. У зв'язку з цим вирізняють два типи підприємства:
* самокерована фірма (підприємство);
* підприємницька фірма (підприємство).
Самокерована фірма являє собою такий тип підприємницьких структур, де рішення щодо діяльності підприємства приймаються на колективній основі.
Підприємницька фірма належить до підприємницьких структур, де сам підприємець виконує функцію одноосібного прийняття рішень. Необхідно зазначити, що коли йдеться про тип підприємства, то мається на увазі спосіб прийняття рішень, але не форма власності (підприємство може належати одній особі, але бути самокерованою структурою).
Принагідно варто нагадати, що історично первинним було тривале існування підприємницьких фірм, самокеровані системи з'явились потім, коли економічне і підприємницьке середовище уможливило реалізацію принципу економічної демократії. У нас спостерігається перехід від «соціалістичного» типу підприємств до самокерованих, а не до підприємницьких; урахування обставин (історичних) перехідного періоду. За умов такої «економічної демократії», коли приватизація здійснюється через «розпорошення» прав власника між усіма працюючими, демократичні засади в економіці призводять до хаотичного (невпорядкованого) розвитку виробництва.
Створення нового підприємства регламентується законами, підзаконними актами й судовою практикою. В Україні законодавчою базою для заснування нових підприємств зараз є насамперед закони «Про підприємництво», «Про власність», «Про підприємства в Україні», «Про господарські товариства».
Приймаючи рішення про вибір тієї або іншої організаційно-правової форми, підприємець передусім повинен:
1) визначити потрібний йому рівень і обсяг можливих прав і обов'язків, що залежить від профілю та змісту майбутньої підприємницької діяльності, можливого кола партнерів, співвідношення найбільш доцільної форми організації підприємництва і можливостей, що надаються чинним законодавством. Одна справа, коли підприємець передбачає здійснювати низку одноразових підприємницьких проектів, зовсім інша -- коли підприємницька ідея може бути зведена до довготривалого повторення певного виробничого циклу. Можливий інший випадок: підприємницька ідея може здійснюватися без тісної кооперації з партнерами (наприклад, організація консалтингової фірми) або для практичної реалізації потребує обов'язкової і добре
налагодженої виробничої кооперації (наприклад, виробництво будь-якого багатокомпонентного виробу);
2) вирішити питання про форму створення статутного фонду засновуваного підприємства, що також залежить від конкретного змісту майбутнього підприємництва, власних можливостей, масштабів діяльності, рівня конкуренції у тій галузі, в яку підприємець має намір проникнути. Зокрема експерти стверджують, що для започаткування будь-якого сучасного виробничого підприємництва потрібно мати достатньо потужний стартовий капітал;
3) ретельно зважити і вибрати найбільш ефективну форму організаційної побудови підприємства, яке бажано створити, і схему управління останнім, спираючись на зарубіжний та вітчизняний досвід підприємницької діяльності.
Відповідно до закону «Про підприємства в Україні» можна заснувати:
* приватне індивідуальне (сімейне) підприємство;
* товариство з обмеженою відповідальністю (акціонерне товариство закритого типу);
* акціонерне товариство відкритого типу.
Крім цього закон дозволяє створення повного і змішаного (командитного) товариств, а також об'єднань підприємств. Якщо до такого переліку додати державні і муніципальні підприємства, а також ті, котрі функціонують на основі оренди і викупу майна трудовими колективами, то отримаємо повний спектр можливих форм підприємницької діяльності.
Важливо зазначити, що підприємницьку діяльність можна здійснювати й без набуття статусу юридичної особи. Проте така форма підприємництва має відповідати двом обов'язковим умовам перша відсутність використання найманої праці, друга -- обов'язкове реєстрування в місцевих органах влади як індивідуальної групової діяльності Можна також створювати кооперативи як товариства з обмеженою відповідальністю При виборі певної форми підприємницької діяльності треба враховувати переваги і вади кожної форми організації бізнесу, які детально викладені у першому розділі
Обґрунтування цілей підприємництва
При створенні (заснуванні) підприємства або іншої підприємницької структури мають бути визначені конкретні цілі їхньої діяльності, тобі о кінцевий стан господарювання якого фірма сподівається досягти на певний момент у майбутньому.
Особиста мета підприємця може зводитись до бажання
1) отримувати якомога більше грошей,
2) працювати творчо,
3) почувати себе комфортно,
4) привести у рівновагу складові елементи життя власні кар'єру і сім'ю, друзів тощо,
5) домогтися гою, щоб колеги визнали його професіоналом, знавцем у вибраній сфері підприємницької діяльності.
Цілі 1 3 мають загальний характер і властиві будь якому підприємцю, цілі 4 5 відображають особисті нахили бізнесмена
Формування цілей підприємництва процес набагато складніший Він має бути конкретним і передбачати
* виробництво наперед визначеної кількості певної групи товарів,
* задоволення виявлених у певному регіоні потреб у конкретній сукупності товарів (продуктів, послуг),
* обслуговування певної категорії клієнтів тощо Звичайно підготовлені і досвідчені підприємці ставлять перед собою і своїми фірмами не лише коротко термінові (поточні), а й перспективні цілі, тобто планують як тактику, так і стратегію свого становлення, функціонування і розвитку Зокрема, тактика підприємця може полягати у тому, щоб на початковому етапі своєї діяльності накопичити певну суму власного капіталу, яка потім (на другому етапі) буде використана для організації, зокрема, виробництва нових меблів тощо.
Вибрані цілі мають бути конкретними і реальними, формуватись і визначатись у певних показниках, максимально точно вимірюватись До них можна віднести такі
* прибутковість (обсяг прибутку, дохід від інвестованого капі галу, відношення прибутку до обсягу продажу тощо),
* продуктивність або ефективність (виробіток на одного працівника, виграти на виробництво одиниці продукції тощо),
* продукція (зміна номенклатури й асортименту, впровадження нових її видів),
* виробничі потужності (поточна величина, можлива динаміка у майбутньому),
* персонал (підвищення рівня кваліфікації, зниження плинності, поліпшення умов праці),
* ринок (обсяг продажу, частка участі на ринку тощо) Результативність цілей діяльності підприємства залежить від того
* наскільки обґрунтовано вони сформульовані,
* як широко і повно про них інформований персонал фірми,
* як організовано стимулювання їх практичного здійснення.
Сформульовані цілі мають відповідати певним вимогам, а саме бути
* конкретними і кількісно вимірюваними,
* зорієнтованими у часі, тобто мати конкретний горизонт прогнозування,
* реалістичними, практично досяжними і збалансованими з можливостями фірми,
* взаємно узгодженими і підтримуючими,
* сформульованими письмово
Такі цілі варто вважати своєрідними нормативами, за якими підприємець може фіксувати рівень ефективності своєї практичної діяльності
Нагромаджений вітчизняний і світовий досвід господарювання свідчить про те, що будь-який підприємець на початку свого шляху у сфері підприємницької діяльності мас подолати «доріжку» кроків, спрямованих на формування власного бізнесу. В загальному випадку такі кроки за змістом і послідовністю можуть бути такими:
1) пошук і знаходження своєї господарсько-ринкової ніші на вітчизняному чи світовому ринку;
2) свідомий вибір форми підприємницької діяльності (індивідуальне або колективне підприємництво);
3) усвідомлення та розробка власних стратегії і тактики вибраного бізнесу, виходячи з загальної ситуації на ринку;
4) придбання засобів реалізації підприємницької ідеї--технічних засобів і предметів праці; найом необхідних працівників;
5) встановлення ринкової ціни на продукований виріб (надавану послугу);
6) започаткування конкретного виробництва, визначення каналів збуту власної продукції.
Успішне подолання цих кроків у цілому має засвідчити здатність конкретної особи до здійснення ефективної підприємницької діяльності і дає змогу безпосередньо наблизитись до практичної реалізації формальної акції -- підготовки документів для заснування, державної реєстрації й ліцензування діяльності започаткованої власної фірми.
ВИСНОВКИ
Підприємництво -- це самостійна, ініціативна господарсько-фінансова діяльність громадян, спрямована на отримання прибутку (доходу) і здійснюється від свого імені на власний ризик та під свою особисту майнову відповідальність або ж від імені і під майнову відповідальність юридичної особи -- підприємства [організації].
Об'єктами підприємницької діяльності можуть бути: товар, продукт, послуга.
Підприємницька діяльність здійснюється згідно з чинним законодавством:
* без використання найманої праці;
* з використанням найманої праці;
* без утворення юридичної особи;
* з утворенням юридичної особи.
У сучасних умовах господарювання ринкову економіку визначають коротко як економіку вільного підприємництва. Проте підприємництво здійснюється за певними принципами, має власні форми, типи і моделі функціонування.
Основні принципи підприємництва:
* вільний вибір діяльності;
* залучення на добровільних засадах для здійснення підприємницької діяльності майна і коштів юридичних осіб і громадян;
* самостійне формування програми виробничої та інших видів діяльності; вибір постачальників ресурсів і споживачів виготовлюваної продукції; встановлення цін на товари і послуги відповідно до чинного законодавства України;
* вільний найом працівників для здійснення бізнесової діяльності;
* залучення і використання природних, трудових, матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, якщо це не заборонено або не обмежено чинним законодавством;
* вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів до відповідних бюджетів згідно з законодавством;
* самостійне здійснення підприємцем -- юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютного виторгу на власний розсуд.
Конкурентноздатність підприємницьких операцій багато в чому залежить від досконалого володіння ринковою інформацією, вміння своєчасно враховувати фактори ризику й невизначеності. Тому вивчення даної теми доцільно починати зі з'ясування такої фінансової категорії, як ризик, методів зниження його величини.
Пошук привабливої ідеї бізнесу -- це досить важке і відповідальне завдання підприємця, котрий має віднайти в ідеї можливість реалізувати свої знання і здібності. На цьому важливому етапі започаткування власного діла виникає проблема: де і як шукати нову підприємницьку ідею.
Споживач є по суті вихідним пунктом формування ідеї нового продукту або послуги. Тому слід вести пошук формальних і неформальних способів виявлення його думки, що може привести до ініціювання споживачем перспективної ідеї бізнесу.
Детальний аналіз діяльності діючих фірм дає змогу знайти нові можливості вдосконалення продукції, послуг тощо і обґрунтувати концепцію власного бізнесу.
У даній курсовій роботі реалізовано спробу систематизувати і комплексно викласти організаційно економічні основи підприємницької діяльності для різних суб'єктів господарювання в Україні. Цим зумовлена структура курсової роботи.
В роботі розкрито питання організації і регулювання підприємницької діяльності в сучасних умовах господарювання, логіка якої обґрунтовано спирається на попередньо розроблену стратегію розвитку і сформовані (нагромаджені) необхідні інвестиційні ресурси фірми. Виокремленні і достатньо обгрунтовно викладені організація і планування підприємництва (включаючи бізнес-плани), договірні взаємовідносини і партнерські зв'язки, а також проблеми міжнародного бізнесу і розвиток у ньому спільних підприємств.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:
С.Ф. Покропивний, В.М. Колот. Підприємнцтво і стратегія, організація, ефективність. Київ 1998.
О.В. Аксьонова. методика викладання економіки.
Ю.В. Ніколенко, А.В. Демківський. Основи економічної теорії. Київ “Либідь” 1998р.
А.Ю. Брегеда. Основи політології.
С.Ф. Покропивний, А.П. Новак. ефективність інноваційно-інвестиціної діяльності.
В.В. Вітлінський, І.В. Наконечний. Ризик у менеджменті.
В.Г. Андрійчук. Економіка аграрних підприємств.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Підприємництво–вид діяльності й певний стиль і тип господарської поведінки. Суб'єкти й Об’єкти підприємницької діяльності. Джерела і методи пошуку підприємнитва. Організація створення, реєстрація та ліцензування діяльності приватного підприємства.
реферат [24,4 K], добавлен 11.12.2007Поняття, організаційні та правові форми організації торговельної діяльності, публічні вимоги щодо порядку її здійснення. Торгівля з метою отримання прибутку як один з видів підприємницької діяльності. Облік розрахункових операцій у сфері торгівлі.
курсовая работа [36,5 K], добавлен 12.02.2011Правове забезпечення розвитку підприємництва на сучасному етапі в Україні. Суб’єкти, об’єкти, ліцензування підприємницької діяльності. Дослідження організаційно-правових форм підприємств в Україні. Зміст та структура установчих документів підприємства.
курсовая работа [49,6 K], добавлен 27.09.2010Поняття, свобода і риси підприємництва. Правове регулювання відносин, пов'язаних зі здійсненням підприємницької діяльності. Порядок проведення державної реєстрації юридичної або фізичної особи. Обмеження на здійснення підприємницької діяльності в Україні.
реферат [17,0 K], добавлен 25.02.2009Державне регулювання підприємницької діяльності: його поняття та проблемні моменти. Основні засоби регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів. Порядок та термін реєстрації, підстави для її скасування. Ліцензування, стандартизація та сертифікація.
курсовая работа [36,0 K], добавлен 05.12.2009Правові підстави патентування підприємницької діяльності. Поняття торгового патенту. Порядок його придбання, використання та реквізити. Суб’єкти і об’єкти патентування. Види патентів на здійснення підприємницької діяльності, їх вартість та строки дії.
курсовая работа [38,2 K], добавлен 05.03.2013Оподаткування суб’єктів підприємницької діяльності. Фіксовані ставки єдиного податку. Роль бізнеспланування в підприємництві. Відмова від спрощеної системи оподаткування. Припинення діяльності підприємницьких структур. Діяльність ліквідаційної комісії.
реферат [29,2 K], добавлен 07.02.2013Порядок і особливості проведення державної реєстрації суб’єктів господарської діяльності. Ліцензування суб’єктів хазяйнування та специфіка патентування форм підприємництва. Поняття та способи припинення функціонування підприємницької діяльності.
контрольная работа [17,8 K], добавлен 28.10.2013Нормативно-правова база припинення суб’єктів господарювання, класифікація підстав. Загальна характеристика форм припинення підприємницької діяльності, умови та можливості використання кожної з них: шляхом реорганізації та ліквідації підприємства.
реферат [32,8 K], добавлен 20.10.2014Поняття підприємницької діяльності, характеристика головних ознак та принципів, організаційно-правових форм. Принципи господарської діяльності. Огляд особливостей розвитку цієї сфери в Україні. Роль підприємницьких договорів в регулюванні виробництва.
курсовая работа [464,7 K], добавлен 24.10.2014
