Правосуддя в Україні

На засіданнях розглядаються всі питання, що потребують вирішення, крім тих, які вирішуються на пленарних засіданнях. Засідання Конституційного Суду України є повноважним, якщо на ньому присутні не менше 11 суддів, і рішення на ньому приймається, якщо за це рішення проголосувало більше половини суддів, які брали участь у засіданні. Пленарне засідання Конституційного Суду України є повноважним. якщо на ньому присутні не менше 12 суддів. Рішення Конституційного Суду України приймаються і його висновки даються на пленарному засіданні, якщо за них проголосувало не менше 10 суддів.

До повноважень Конституційного Суду України належить вирішення таких питань:

- про конституційність законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

- про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість;

- про додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених ст. 111 та 151 Конституції України;

- про офіційне тлумачення Конституції та законів України.

До повноважень Конституційного Суду України не належать питання про законність актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, а також всі інші питання, віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції.

За підсумками розгляду питань, які належать до його повноважень, Конституційний Суд України приймає рішення і дає висновки.

Підставами для прийняття Конституційним Судом України рішень про неконституційність правових актів повністю чи в окремих їх частинах є такі:

- невідповідність Конституції України;

- порушення встановленої Конституцією України процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності;

- перевищення конституційних повноважень при їх прийнятті.

У Законі України „Про Конституційний Суд України” визначені форми звернень до Конституційного Суду України. Ними є конституційне подання та конституційне звернення.

Конституційне подання - це письмове клопотання до Конституційного Суду України при визнання правового акта неконституційним, про визнання конституційності міжнародного договору або про необхідність офіційного тлумачення Конституції чи законів України. Конституційним подання є також звернення Верховної Ради України про дачу висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту.

До суб'єктів права на конституційне подання належать:

- Президент України;

- не менше 45 народних депутатів України (підпис депутата не може бути відкликаний);

- Верховний Суд України;

- Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;

- Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

Конституційне звернення - це письмове клопотання до Конституційного Суду України про необхідність офіційного тлумачення Конституції та законів України з метою забезпечення реалізації захисту конституційних прав і свобод людини й громадянина, а також прав юридичної особи.

До суб'єктів права на конституційне звернення належать:

- громадяни України;

- іноземці;

- особи без громадянства;

- юридичні особи.

Конституційне звернення або подання може бути відкликане за письмовою згодою суб'єкта, який направив його до Конституційного Суду України, у будь-який день до дня розгляду на пленарному засіданні Конституційного Суду України.

Конституційний Суд України може відмовити у відкритті конституційного провадження на таких підставах:

- через відсутність встановленого Конституцією України, Законом України „Про Конституційний Суд України” права на конституційне подання, конституційне звернення;

- у разі невідповідності конституційного подання, конституційного звернення вимогам, передбаченим Конституцією України та Законом України „Про Конституційний Суд України”;

- через непідвідомчість Конституційного Суду України з питань, порушених у конституційному зверненні.

Існує певний порядок провадження у справах Конституційного Суду України. Так, відкриття провадження у справі в Конституційному Суді України за поданням або зверненням ухвалюється колегією суддів Конституційного Суду або Конституційним Судом України на його засіданні. Справа, за якою відкрито провадження, розглядається на пленарному засіданні в порядку та строки, встановлені законом. Дата розгляду справи визначається Головою Конституційного Суду України. Строк провадження у справах за поданням не повинен перевищувати трьох місяців, а за зверненням - шести місяців. У разі провадження за конституційним поданням, яке визнане Конституційним Судом України невідкладним, строк розгляду не повинен перевищувати одного місяця. Строки провадження починають обчислюватись з дня прийняття процесуальної ухвали про відкриття конституційного провадження.

За результатами розгляду справ Конституційний Суд України приймає рішення і складає висновки. Рішення приймаються за результатами розгляду справ про конституційність законів та інші нормативні акти. Суд може визнавати неконституційним правовий акт повністю або в окремій його частині. В інших випадках Конституційний Суд України складає висновки.

Рішення і висновки даються Конституційним Судом України поіменним голосуванням шляхом опитуваних суддів. Судді не мають права утримуватись від голосування. Рішення і висновки мотивуються письмово, підписуються окремо суддями, які голосували за та проти їх прийняття, і оприлюднюються. Вони є остаточними і не підлягають оскарженню. Підписання суддею рішення чи висновку є обов'язковим. Окрема думка судді викладається письмово і додається до рішення чи висновку.

Рішення і висновки Конституційного Суду України підписуються не пізніше семи днів після їх прийняття і офіційно оприлюднюються наступного робочого дня після їх підписання.

Копії рішень і висновків Конституційного Суду України надсилаються наступного робочого дня після їх оприлюднення суб'єкту права, з ініціативи якого розглядалася справа, до Міністерства юстиції України, а також органу влади, що прийняв правовий акт. Конституційний Суд України у разі потреби може визначити в рішенні чи висновку порядок і строки їх виконання, а також покласти на відповідні державні органи обов'язки про забезпечення їх виконання.

Відповідно до ст. 147 Конституції України головна мета створення Конституційного Суду України -- гарантування верховенства Конституції як Основного Закону держави.

Це випливає із його повноважень та широких прав, якими Суд наділено для їх здійснення, кола осіб та органів, які мають право звертатися до нього, а також значення, що надається його рішенням. Лише Конституційний Суд України може давати висновок щодо відповідності вимогам статей 157 і 158 Конституції України законопроекту про внесення змін до Конституції України. Тільки він може визнати такими, що не відповідають Конституції України, закони та інші правові акти Верховної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України, правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим, давати тлумачення Ко-нституції та законів України, яке є офіційним і обов'язковим. Відповідно до частини другої ст. 104 Конституції України приведення до присяги Президента України здійснює Голова Конституційного Суду України.

Конституційний Суд України у зазначених та інших випадках, передбачених статтями 85 (пункт 28); 111 (частина шоста); 151 (частина перша) Конституції України, встановлює особливі факти, які мають преюдиційне значення, в тому числі й для законодавчого органу держави. (4)

Таким чином, Конституційному Судові України відведено особливу роль у забезпеченні верховенства Конституції України, збереженні конституційного ладу держави, конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Наостанок хотіла би зазначити: у цілому наукові коментарі рішень Суду -- явище позитивне. Науковий аналіз структури рішень (ухвал), способів аргументації, інтерпретації Судом положень Конституції України та законів України, зрештою -- самих висновків Суду в окремих справах є, безумовно, актуальним і корисним для судово-конституційної практики.

4.6 Арбітражні суди

Арбітражний суд є незалежним органом у вирішенні всіх господарських спорів, що виникають між юридичними особами, державними та іншими органами. Також арбітражними судами розглядаються справи про банкрутство.

Згідно з вимогами ст. 1 Закону України „Про арбітражний суд” правосуддя в господарських відносинах здійснюється арбітражним судом.

За ст.3 Закону “Про арбітражний суд” основним завданням арбітражного суду є захист прав та інтересів учасників господарських правовідносин, що охороняються законом;

Згідно ст.4 Арбітражний суд утворюється на засадах призначення всіх арбітрів Верховною Радою.

Систему арбітражних судів України складають Вищий арбітражний суд, арбітражний суд Республіки Крим, арбітражні суди областей, міст Києва і Севастополя. Верховною радою можуть створюватись і інші суди (міські, міжрайонні та ін.).

Згідно ст.7 арбітражні суди складаються з голови, його заступників та арбітрів. Для вирішення організаційних питань арбітражний суд Республіки Крим, арбітражний суд області, міст Києва і Севастополя може утворювати президію.

За ст.10 найвищим органом у вирішенні господарських спорів і здійсненні нагляду щодо рішень арбітражних судів України та контролю за їх діяльністю є Вищий арбітражний суд України, який складається з Голови, заступників Голови та арбітрів і діє у складі пленуму, президії та арбітражних колегій по розгляду спорів та перегляду рішень, ухвал, постанов. Вищий арбітражний суд також розробляє пропозиції щодо організації і діяльності третейських судів на території України.(ст. 32)

Завдання арбітражного суду:

- захист прав та інтересів, що охороняються законом, учасників господарських відносин;

- сприяння зміцненню законності у сфері господарських відносин;

- внесення пропозицій, спрямованих на вдосконалення правового регулювання господарської діяльності.

Арбітражний суд здійснює правосуддя на принципах:

- законності;

- незалежності, у тому числі й від органів законодавчої та виконавчої влади, і підкорення тільки закону;

- рівності сторін перед законом і арбітражним судом;

- арбітрування;

- гласності та відкритого розгляду справ, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної та комерційної таємниці або коли є обґрунтовані заперечення однієї із сторін;

- обов'язкові виконання рішень, ухвал, постанов арбітражного суду.

В Україні діють Вищий арбітражний суд України (ВАСУ), Арбітражний суд Автономної Республіки Крим (АРК), арбітражні суди областей, міст Києва і Севастополя. Верховною Радою України за поданням Голови Вищого арбітражного суду можуть утворюватися й інші ланки арбітражних судів (міські, міжрайонні, районні арбітражні суди тощо).

До повноважень арбітражних судів АРК, областей, міст Києва та Севастополя належать:

- вирішення господарських спорів, віднесених до їх компетенції; розгляд справ про банкрутство;

- перегляд у порядку нагляду рішень, ухвал, постанов по справах;

- вивчення й узагальнення практики застосування законодавства, аналіз статистики вирішення господарських спорів, внесення пропозицій ВАСУ, спрямованих на вдосконалення правового регулювання господарської діяльності та практики вирішення господарських спорів;

- виконання роботи, спрямованої на попередження правопорушень у сфері господарських відносин;

- здійснення інших наданих законодавством повноважень.

Арбітражний суд першої ланки (АРК, областей, міст Києва та Севастополя) складається з голови, першого заступника голови, заступників голови та арбітрів. Для вирішення організаційних питань арбітражний суд може утворювати президію, склад якої затверджується президією ВАСУ за поданням голови арбітражного суду.

Голова арбітражного суду:

- може приймати до свого провадження в межах компетенції відповідного арбітражного суду вирішення господарського спору;

- розподіляє обов'язки між заступниками голови та арбітрами суду;

- забезпечує добір і підготовку кандидатів в арбітри;

- затверджує структуру, штатний розпис та кошторис витрат на утримання арбітражного суду;

- переглядає рішення, ухвалу, постанову по справі;

- призначає на посаду та звільняє з посади працівників апарату суду;

- вносить Голові ВАСУ подання щодо призначення Верховною Радою України заступників та арбітрів, встановлення чисельності працівників і асигнувань відповідного арбітражного суду;

- здійснює інші передбачені законодавством повноваження.

Заступники голови арбітражного суду:

- можуть приймати до свого провадження в межах компетенції відповідного арбітражного суду вирішення господарського спору;

- переглядають рішення, ухвали, постанови по справах;

- згідно з розподілом обов'язків керують роботою структурних підрозділів апарату арбітражного суду;

- здійснюють інші передбачені законодавством повноваження.

Найвищим органом у вирішенні господарських спорів і здійсненні нагляду щодо рішень, ухвал, постанов арбітражних судів України та контролю за їх діяльністю є Вищий арбітражний суд України, який складається з Голови, першого заступника Голови, заступників Голови та арбітрів і діє у складі:

- пленуму ВАСУ;

- президії ВАСУ;

- арбітражних колегій з розгляду спорів та перегляду рішень, ухвал, постанов.

Згідно з чинним законодавством до повноважень Вищого арбітражного суду України належать:

- вирішення спорів, віднесених до його компетенції;

- перегляд у порядку нагляду рішень, ухвал, постанов ВАСУ, арбітражних судів першої ланки;

- вивчення й узагальнення практики та аналіз статистики вирішення господарських спорів;

- у межах підвідомчості арбітражних судів України можливість прийняття до свого провадження будь-якого господарського спору;

- надання роз'яснень арбітражним судам з питань практики застосування законодавства;

- здійснення організаційного керівництва арбітражними судами;

- організація роботи з матеріально-технічного забезпечення арбітражних судів;

- виконання роботи, спрямованої на попередження правопорушень у сфері господарських відносин;

- забезпечення добору й підготовки кандидатів у арбітри, підвищення кваліфікації працівників арбітражного суду;

- здійснення інших визначених законодавством повноважень.

Голова Вищого арбітражного суду України призначається Верховною Радою України за поданням Голови Верховної Ради України безстроково. Заступники Голови ВАСУ, голови арбітражних судів, їхні заступники та судді призначаються Верховною Радою України за поданням Голови ВАСУ безстроково.

Голова Вищого арбітражного суду України:

- організовує діяльність ВАСУ і несе відповідальність за виконання поставлених завдань;

- призначає на посади та звільняє з посад працівників апарату;

- здійснює керівництво роботою арбітражних судів України;

- розподіляє обов'язки між заступниками Голови та арбітрами ВАСУ;

- затверджує структуру, штатний розпис, кошторис витрат на утримання ВАСУ;

- забезпечує підготовку матеріалів з питань, що підлягають розгляду на президії або пленумі ВАСУ, вносить на розгляд питання, скликає президію і пленум та головує на їх засіданнях;

- може приймати до свого провадження вирішення господарського спору та переглянути рішення, ухвалу, постанову у справі в порядку, передбаченому Арбітражним процесуальним кодексом України;

- вносить до президії ВАСУ протести на рішення, прийняті заступниками Голови ВАСУ або на засіданнях під їх головуванням;

- вносить до пленуму ВАСУ подання про перегляд постанов президії ВАСУ;

- вносить до Верховної Ради України подання щодо:

а) призначення заступників Голови та арбітрів ВАСУ, голів, їхніх заступників та арбітрів арбітражних судів;

б) затвердження складу президії ВАСУ;

в) встановлення чисельності арбітрів та інших працівників ВАСУ й арбітражних судів;

г) тлумачення законів України.

Пленум Вищого арбітражного суду України діє у складі Голови, його заступників, арбітрів ВАСУ, голів арбітражних судів першої ланки за посадою і скликається не рідше ніж двічі на рік. Про час скликання члени пленуму повідомляються щонайпізніше за 15 днів до засідання. Засідання пленуму є правомочними за наявності не менше двох третин його складу. Постанови пленуму приймаються відкритим голосуванням і підписуються головуючим на засіданні.

Пленум Вищого арбітражного суду України:

- вирішує найважливіші питання діяльності арбітражних судів;

- заслуховує повідомлення голів арбітражних судів України про виконання покладених на них завдань і практику застосування законодавства;

- розглядає матеріали узагальнення арбітражної практики й статистики і дає керівні роз'яснення, що є обов'язковими для арбітражних судів, а також підприємств, організацій, посадових осіб;

- приймає рішення за висновками Конституційного Суду України про відповідність роз'яснень пленуму ВАСУ Конституції України;

- переглядає за поданням Голови ВАСУ постанови президії ВАСУ;

- обирає кваліфікаційну колегію, яка проводить атестацію арбітрів арбітражних судів;

- розглядає інші питання, що входять у його компетенцію.

Президія Вищого арбітражного суду утворюється у складі Голови, заступників Голови і кількох арбітрів ВСУ. Кількість членів і склад президії затверджується Верховною Радою за поданням Голови ВАСУ.

Засідання президії проводяться не рідше одного разу на місяць і є правомочними за наявності не менше ніж двох третин членів президії. Рішення президії Вищого арбітражного суду України приймаються відкритим голосуванням більшістю голосів членів президії та підписуються головуючим у засіданні.

Президія Вищого арбітражного суду України:

- вирішує питання організації та діяльності, добору кадрів арбітражних судів України;

- заслуховує повідомлення голів арбітражних судів, арбітрів і звіти керівників структурних підрозділів ВАСУ;

- разом з Верховною Радою України приймає рішення при скликання з'їзду суддів України, створює оргкомітет, затверджує перелік питань, визначає дату і місце проведення з'їзду суддів;

- переглядає за протестами Голови ВАСУ в порядку нагляду рішення, прийняті ВАСУ, та переглядає за ново виявленими обставинами справи, постанови в яких було прийнято самою президією ВАСУ;

- розглядає матеріали практики і статистики, у період між засіданнями пленуму ВАСУ дає роз'яснення щодо застосування законодавства України;

-в носить питання для розгляду їх на пленумі ВАСУ.

Склад арбітражної колегії Вищого арбітражного суду України затверджується президією ВАСУ з числа арбітрів ВАСУ.

Арбітражна колегія ВАСУ:

- вирішує спори, віднесені до компетенції ВАСУ;

- переглядає в порядку нагляду рішення й ухвали ВАСУ, рішення й ухвали арбітражного суду першої ланки;

- переглядає за ново виявленими обставинами рішення, ухвали, постанови, прийняті цією колегією.

Голова ВАСУ в разі потреби має право залучити арбітрів однієї колегії для розгляду справ в іншій колегії.

Статус арбітра арбітражного суду визначається Арбітражним кодексом України. Арбітром є посадова особа арбітражного суду. Арбітру надаються повноваження необхідні для вирішення господарського спору, які визначаються Арбітражним, Арбітражним процесуальним кодексами України та іншими законами. Голова Вищого арбітражного суду України, його заступники, голови арбітражних судів України та їхні заступники мають статус арбітра. На посаду арбітра Вищого арбітражного суду України призначається особа, яка є громадянином України, досягла на день призначення 30 років, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за фахом не менше 5 років, володіє державною мовою і проживає в України не менше 10 років. На посаду арбітра арбітражного суду першої ланки призначається особа, яка є громадянином України, досягла на день призначення віку 25 років, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за фахом не менше 3 років, володіє державною мовою і проживає в Україні не менше 10 років.

Вимоги арбітра, що ставляться в межах повноважень арбітражного суду, є обов'язковими для всіх, до кого вони звернуті. Арбітр має право вносити до пленуму чи президії Вищого арбітражного суду України пропозиції щодо роз'яснення законодавства, очолювати структурний підрозділ апарату арбітражного суду.

При вирішенні господарського спору арбітр повинен точно виконувати вимоги закону, бути об'єктивним і неупередженим, забезпечувати високу культуру арбітражного процесу. Підприємництво та робота арбітра в інших організаціях не допускаються, за винятком педагогічної і науково-дослідної діяльності.

Арбітри арбітражного суду проходять атестацію, за результатами якої їм присвоюються кваліфікаційні класи. Кваліфікаційна колегія арбітражного суду обирається пленумом Вищого арбітражного суду України з числа арбітрів арбітражних судів. (3)

3.7 Третейські суди

Конституція також не забороняє створення третейських судів, тобто таких, що обираються сторонами, які вирішують спір. Щодо організації та діяльності третейських судів в Україні досі діє “Положення про третейський суд для вирішення господарських спорів між об'єднаннями, підприємствами, організаціями і установами”, затверджене постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 30 грудня 1975р. Слід зазначити, що це положення не виключає існування постійних третейських судів.

Третейські суди розглядають справи, віднесені до компетенції арбітражних судів. Обирається третейський суд керівниками юридичних осіб, виступаючих сторонами за справою, із складу осіб, компетентних у вирішенні даної справи. Це можуть бути керівники організацій, об'єднань, підприємств, робітники науково-дослідних закладів та ін. Суд обирається у складі одного або довільного непарного числа суддів, які обирають голову.

Сторона, яка визнала за необхідне розгляд справи третейським судом, повідомляє другу сторону про це та зазначає осіб, яких вона обирає третейськими суддями. Якщо друга сторона не погоджується з цим, справа передається на розгляд арбітражного суду. При досягненні згоди між сторонами про розгляд спору в третейському суді зацікавлена сторона письмово викладає свої вимоги та подає їх одному із суддів. В процесі розгляду справи третейський суд має право вимагати від сторін необхідні матеріали; зобов'язати сторони здійснити перевірку своєї діяльності; призначити експертизу та ін.

Рішення виноситься в письмовій формі більшістю голосів(коли суд складається з трьох і більше суддів) і підписується всім складом суду.

Як і рішення всіх судів, рішення третейських судів є обов'язковими для виконання.

Справи, розглядувані третейськими судами, зберігаються у арбітражних судах за містом розгляду справи. До цих судів подаються і скарги на рішення третейських судів.

3.8 Апеляційні суди. Апеляційний суд України

Важливою ланкою судів загальної юрисдикції є апеляційні суди. Відповідно до ст. 25 Закону України „Про судоустрій України” у системі судів загальної юрисдикції в Україні діють загальні та спеціалізовані апеляційні суди.

До апеляційних загальних судів належать:

· апеляційні суди областей;

· апеляційні суди міст Києва та Севастополя;

· Апеляційний суд Автономної Республіки Крим;

· військові апеляційні суди регіонів;

· апеляційний суд ВМС України;

· Апеляційний суд України.

В окремих випадках у разі потреби замість апеляційного суду області можуть створюватись апеляційні загальні суди, територіальна юрисдикція яких поширюється на кілька районів області.

До апеляційних спеціалізованих судів належать:

· апеляційні господарські суди;

· апеляційні адміністративні суди.

Апеляційні спеціалізовані суди утворюються в апеляційних округах відповідно до указу Президента країни.

До складу апеляційного суду входять судді, як правило, обрані на посаду судді безстроково, голова суду та його заступники.

В апеляційних судах утворюються судові палати. Так, у складі загального апеляційного суду утворюються судові палати у цивільних і кримінальних справах. У складі спеціалізованого апеляційного суду можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ за встановленою спеціалізацією в межах відповідної спеціальної судової юрисдикції.

Апеляційний суд України діє у складі таких судових палат:

- у цивільних справах;

- у кримінальних справах;

- військової.

Судді апеляційного суду призначаються до складу відповідної судової палати розпорядженням голови апеляційного суду.

Для вирішення організаційних питань в апеляційних судах діє президія апеляційного суду, до якої входять голова суду, його заступники, а також судді, кількісний склад яких визначається рішенням загальних зборів суддів цього суду. Судді обираються до складу президії загальними зборами суддів цього суду шляхом таємного голосування.

Апеляційні суди відповідно до наданих їм повноважень:

- розглядають справи в апеляційному порядку відповідно до процесуального закону;

- розглядають по першій інстанції справи, визначені законом (крім апеляційних господарських судів);

- ведуть і аналізують судову статисти4ку, вивчають і узагальнюють судову практику;

- подають методичну допомогу в застосуванні законодавства місцевим судам;

- здійснюють інші передбачені законом повноваження.

Відповідно до ст. 31 Закону України „Про судоустрій України” у загальних апеляційних судах (крім Апеляційного суду України) для розгляду справ, визначених процесуальним законом, діють суди присяжних. (2)

Отже, загальні апеляційні суди можуть розглядати справи як суди:

- першої інстанції;

- апеляційної інстанції;

- присяжних.

Апеляційні господарські суди є тільки апеляційною інстанцією. Згідно з Указом Президента України „Про утворення апеляційних господарських судів та затвердження мережі господарських судів України” від 11.07.01 № 511/2001 на території України створено сім апеляційних господарських судів (Дніпропетровський, Донецький, Київський, Львівський, Одеський, Севастопольський, Харківський), які розглядають апеляції на рішення місцевих господарських судів.

Апеляційний суд України діє виключно як апеляційна інстанція і розглядає в апеляційному порядку справи, які були розглянуті по першій інстанції апеляційними загальними судами (у тому числі військовими апеляційними судами) та апеляційними адміністративними судами.

Апеляційний суд України очолює голова Апеляційного суду України, який відповідно до наданих йому повноважень:

- здійснює організаційне керівництво діяльності суду;

- розподіляє обов'язки між заступниками голови суду;

- на підставі акта про обрання (призначення) суддею чи припинення повноважень судді видає відповідний наказ;

- утворює судові палати і вносить на затвердження президії суду їх персональний склад;

- організовує роботу президії суду, вносить на її розгляд питання і головує на засіданнях президії;

- організовує ведення і аналіз судової статистики, вивчення й узагальнення судової практики, має право витребувати з відповідного суду справи, судові рішення з яких набрали законної сили;

- приймає на роботу та звільняє з неї працівників апарату суду, присвоює їм ранги державного службовця у встановленому законом порядку, застосовує щодо них заохочення і накладає дисциплінарні стягнення;

- організовує підвищення кваліфікації суддів і працівників апарату відповідного суду;

- подає у встановленому порядку пропозиції щодо фінансування витрат на утримання суду та організаційного забезпечення його діяльності;

- представляє суд у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, громадянами та організаціями;

- вносить пропозиції Голові Верховного Суду України чи голові відповідного вищого спеціалізованого суду щодо кандидатур для призначення на посади голів місцевих судів та їх заступників;

- здійснює інші передбачені законом повноваження.

Голова Апеляційного суду України має першого заступника та заступників голови суду - голів судових палат. К разі відсутності голови апеляційного суду його обов'язки виконує перший заступник голови, а за його відсутності - старший за віком заступник голови апеляційного суду - голова судової палати.

3.9 Суд присяжних

Інститут народних засідателів в Україні зараз реально існує і діє. Ситуація ж з судом присяжних така сама, як і з апеляційним судом - немає жодного закону або іншого нормативного документа, який би регламентував його організацію та діяльність. Взагалі серед правників точаться дискусії щодо необхідності суду присяжних. Прибічники такої форми здійснення правосуддя вважають, що введення таких судів допомагає боротися з корупцією в судових органах, допомагає позбавитися від звинувачувального нахилу в кримінальному процесі, відділяє правосуддя від виконавчої влади ( в тому числі від звинувачення). Суд присяжних діє у багатьох розвинутих у правовому відношенні країнах: США, Канаді, Франції, Великобританії та ін.

Критики суду присяжних вважають цей інститут анахронізмом, аргументуючи це тим, що суд присяжних - це результат емоцій, а не правовиконавчої судової діяльності; що навіть у Англії, “матері” суду присяжних, спостерігається відхід від нього.

Враховуючи погляди прихильників та критиків, найбільш прийнятним для України є європейський аналог: суд присяжних повинен складатися з професійних суддів та саме присяжних.

3.10 Статус суддів. Суддівське самоврядування

Статус суддів визначається Конституцією України, Законами України „Про статус суддів”, „Про судоустрій” та ін. Судді є посадовими особами державної влади, які в конституційному порядку мають повноваження здійснювати правосуддя і виконувати на професійному рівні в судах свої обов'язки. Судді та залучені у визначених законом випадках для здійснення правосуддя представники народу є носіями судової влади, які здійснюють правосуддя незалежно від законодавчої та виконавчої влади.

Згідно з чинним законодавством суддя не може бути народним депутатом, належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Згідно зі ст. 5 Закону України „Про статус суддів” суддя може займатися викладацькою, науковою та іншою оплачуваною творчою діяльністю у вільний від роботи час.

Суддя зобов'язаний:

- при здійсненні правосуддя дотримуватися Конституції та законів України;

- забезпечувати повний, всебічний та об'єктивний розгляд справ із дотриманням встановлених законом строків;

- дотримуватися вимог, передбачених ст. 5 Закону України „Про статус суддів”, службової дисципліни та розпорядку роботи суду;

- не розголошувати відомостей, що становлять державну, військову, службову. комерційну, банківську таємницю, таємницю нарадчої кімнати, відомості про особисте життя громадян та інші відомості, про які йшлося на судовому засіданні, для забезпечення яких було прийнято рішення про закрите судове засідання;

- не допускати вчинків та будь-яких дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності.

Умови, які дають право обіймати посаду судді Конституційного Суду України, судів загальної юрисдикції та арбітражних судів України, вже було розглянуто раніше. Кожен громадянин, який відповідає цим умовам, має право скласти екзамен і звернутись до відповідної кваліфікаційної комісії судів із заявою про рекомендацію його на посаду судді. Добір кандидатів у судді здійснюється за результатами складання кваліфікаційного екзамену. Кваліфікаційні екзамени на посаду судді приймаються кваліфікаційними комісіями суддів областей. суддів та Вищою кваліфікаційною комісією суддів України. Результати складеного екзамену діють протягом трьох років. Якщо особа, яка претендує на посаду судді, не склала кваліфікаційного екзамену, повторне його складання допускається не раніше ніж через рік.

Перше призначення на посаду професійного судді строком на 5 років здійснюється Президентом України. Усі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково.

Незалежність і недоторканість суддів гарантується ст. 126, 129 Конституції України і законами України. Будь-який тиск на суддів забороняється. Недоторканість суддів полягає в тому, що держава забезпечує особисту безпеку суддів та їхніх сімей, а також у тому, що суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку.

Незалежність суддів забезпечується:

- встановленим законом порядком їх обрання і призначення, зупинення їхніх повноважень та звільнення з посади;

- особливим порядком присвоєння військовий звань суддям військових судів;

- забороною під загрозою відповідальності втручання у здійснення правосуддя;

- передбаченою законом процедурою здійснення правосуддя;

- створення необхідних умов (матеріальних і соціальних) для їхньої діяльності;

- таємницею прийняття судового рішення і забороною її розголошення;

- забороною під загрозою відповідальності втручання в здійснення правосуддя;

- відповідальністю за неповагу до суду або судді;

- правом судді на відставку;

- недоторканістю суддів;

- створенням необхідних організаційно-технічних і інформаційних умов для діяльності судів, матеріальним і соціальним забезпеченням суддів відповідно до їхнього статусу;

- особливим порядком фінансування суддів;

- системою органів суддівського самоврядування. (2,5)

Таким чином, встановлені законом вимоги до кандидатів на суддівські посади і порядок призначення суддів забезпечують формування в Україні компетентного й об'єктивного суддівського корпусу.

Усі державні органи, установи й організації, органи місцевого самоврядування, громадяни і їхні об'єднання зобов'язані поважати незалежність судових органів і не зазіхати на неї.

Гарантії незалежності судді, включаючи заходи їх правового захисту, матеріального і соціального забезпечення, поширюються на всіх суддів України і не можуть бути скасовані або знижені іншими нормативними актами України й Автономної Республіки Крим, непередбачене законом, втручання в діяльність судді по здійсненню правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність відповідного закону.

Суддя не зобов'язаний давати яких-небудь пояснень з розглянутих та тих, що знаходяться в його провадженні справ, також надавати їх кому б те не було для ознайомлення, крім випадків і порядку, передбачених законом.

Судді - недоторканні. Недоторканість судді поширюється на його житло, службове приміщення, транспорт і засоби зв'язку, кореспонденцію, що належать йому, майно і документи.

Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку суду. Суддя не може бути затриманий за підозрою у скоєнні злочину, а також приведений чи примусово доставлений у будь-який державний орган у порядку провадження по справах про адміністративні правопорушення. Суддя, затриманий за підозрою у скоєнні злочину чи адміністративного правопорушення, стягнення за яке накладається в судовому порядку, повинен бути негайно звільнений після встановлення його особи.

Проникнення у житло чи службове приміщення судді, у його особистий чи службовий транспорт, проведення там огляду, обшуку чи виїмки, прослуховування його телефонних розмов, особистий обшук судді, виїмка його кореспонденції, речей і документів можуть провадитися тільки за мотивованим рішенням суду.

Суддівське самоврядування

Згідно ст. 130 Конституції для вирішення питань внутрішньої діяльності судів діє суддівське самоврядування, яке є однією з найважливіших ознак незалежності судів та суддів. Розкривається це положення в Законі України про органи суддівського самоврядування.

Згідно ст. 1 цього закону суддівське самоврядування здійснюється через конференції суддів загальних судів Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, конференцію суддів військових судів України, збори суддів Верховного Суду України, збори суддів Вищого арбітражного суду України, конференцію суддів арбітражних судів України і найвищий орган суддівського самоврядування - з'їзд суддів України.

Органи суддівського самоврядування обирають членів кваліфікаційної комісії суддів; обговорюють питання застосування законодавства, обговорюють питання про організаційне та матеріально-технічне забезпечення діяльності судів та ін.

3.11 Органи юстиції та їх участь в організації діяльності судів

Згідно ст. 131 Конституції в Україні діє Вища рада юстиції, до відання якої належить внесення подання про призначення або звільнення суддів; прийняття рішень стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності, здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів. (1)

Хоча 15 січня 1998р. й було прийнято Закон „Про Вищу раду юстиції”, саму раду й досі не створено.

Конституційні повноваження Вищої ради юстиції та інші, згідно ст.19 Закону про судоустрій, виконують Міністерства юстиції України та Республіки Крим, управління юстиції обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій. Зазначені органи розробляють і вносять пропозиції з питань організації судів та щодо змін у мережі судів та їх штату; організують роботу з кадрами судів по підвищенню їх кваліфікації і перепідготовці, здійснюють добір і разом з Верховним Судом представляють кандидатури для обрання суддями; забезпечують ведення судової статистики та аналіз статистичних даних; організують матеріально-технічне забезпечення судів та створюють належні умови для здійснення правосуддя; здійснюють організаційне забезпечення виконання окремих категорій рішень судів.

3.12 Судово-правова реформа в Україні 10 грудня 1994 року

В умовах становлення держави та реального втілення принципу верховенства права виникає необхідність у проведенні радикальної судово-правової реформи як найважливішого інструменту побудови саме такого суспільства, яке визначене Конституцією.

Схвалена Верховною Радою в квітні 1992 р. Концепція судово-правової реформи була значним кроком в указаному напрямку. В перші роки її реалізації були прийняті важливі закони (“Про статус суддів”, “Про нотаріат” та ін.) та внесені зміни та доповнення до чинного законодавства, які спрямовані на захист осіб, що притягаються до кримінальної відповідальності, судовий контроль за арештом та ін.

Проте було здійснено лише частину першого етапу реформи. Другий етап передбачав створення спеціалізованих судів - адміністративних, сімейних, зі справ неповнолітніх; створення Вищого апеляційного суду України; третій етап - проведення подальшої роботи по спеціалізації судів; реалізація наукових програм по удосконаленню судово-правової реформи та ін.

В 1995 році реформа загальмувала і набула вузько відомчого характеру. Одним з головних факторів такого перебігу подій стала відсутність фінансування реформи.

З прийняттям нових законів та під дією інших факторів виникла необхідність розробки нової концепції.

10 грудня 1994р. розпорядженням президента було утворено Комісію з розробки Концепції судово-правової реформи в Україні та зобов'язано цю комісію до 28 лютого 1995 року подати проект Концепції. Потім іншим розпорядженням від 22 листопада 1995р. було утворено комісію для доопрацювання концепції та строк її подання перенесено на 1 березня 1996р. Указом президента № 1128/97 від 8 жовтня 1997 року було створено Координаційну раду з питань судово-правової реформи на чолі з В.П Пустовойтенко, основним завданням якої є знову ж таки розробка Концепції; у Верховній Раді було створено постійну Комісію з питань правової політики і судово-правової реформи. (7,8,9,10,16)

Не дивлячись на ці заходи, Україна досі не має відповідної дійсності офіційного програмного документу щодо подальшого розвитку та реформування судової системи.

При розгляді деяких Конституційних норм щодо судової системи були наведені приклади невідповідності реального життя та законів цим нормам. Крім зазначених, існує ще маса таких протиріч, деякі з яких носять взагалі парадоксальний характер. Наприклад, за чинним законодавством обсяг прав обвинуваченого фактично ширше, ніж у потерпілого. А за недостатності коштів у держави на захист потерпілого це протиріччя ще більш поглиблюється. До того ж чинним процесуальним законодавством порушується деякі права людини.

А тому основними завданнями судової реформи на найближчий час є приведення чинного законодавства у відповідність до Конституції, прийняття нових законів (в першу чергу про судоустрій), у яких повинні бути реалізовані всі конституційні норми (про апеляційний суд, про суд присяжних, про утворення спеціалізованих судів та ін.); налагодження фінансування діяльності судових органів та ін.

ВИСНОВОК

Курсова робота присвячена вивченню теми „Правосуддя в Україні”. Як ми вже знаємо, прояви судочинства на території України були зафіксовані ще за часів Київської Русі, вже на той час люди зрозуміли, щоб налагодити справедливість у державі, стримувати людей від негативних вчинків, потрібно створити установи, які б навели лад у суспільстві.

З того часу, і до сьогодення, відбувся великий розвиток судової системи. В залежності від специфіки діяльності судів, та їх територіального розміщення, суди поділяються на такі види: Верховний Суд України, Конституційний Суд України, Військові суди, Арбітражні суди, Третейські суди, Апеляційні суди, Суд присяжних. Організація, діяльність і повноваження кожного суду визначаються спеціальними законами, зокрема Законом України „Про судоустрій”, процесуальним законодавством.

Механізм діяльності судів побудований таким чином, що він забезпечує фактичну правову рівність представників усіх соціальних груп. кожного громадянина перед законом та судом.

На даний час наша держава відзначає дві видатні події в історії українського державотворення - 15 років із дня проголошення незалежності України і 10 років - із дня прийняття Основного Закону нашої держави - її Конституції. Ці акти суттєво змінили місце суду в державі, його роль у системі державних органів, визначили напрями реформування всієї правової системи України.

21 червня 2001 року Верховна Рада України прийняла пакет законодавчих актів про внесення змін до чинних законів України „Про судоустрій України”, „Про статус суддів”, „Про арбітражний суд”, „Про органи суддівського самоврядування”. З цього часу Україна стала на шлях кардинальної перебудови судової системи і судочинства на засадах визначених Конституцією України.

На мою думку, реформування судової системи, всіх правоохоронних органів має продовжитись у напрямі підвищення ефективності їх роботи, повного втілення в життя конституційних засад їх діяльності з метою посилення захисту проголошених Конституцією України прав і свобод громадян.

Я вважаю, що це повинне бути одним з найголовніших завдань на шляху входження України в європейське та світове співтовариство як правової держави.

Україна стоїть на невідворотному шляху - стати суверенною, незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, яка відповідає перед людиною за свою діяльність і в якій права та свободи людини і громадянина надійно захищаються судом.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Конституція України.

2. Закон України “Про судоустрій” від 5 червня 1981р. із змінами, внесеними згідно із Законами №2464-12 від 17.06.92, №4017-12 від 24.02.94.

3. Закон України “Про арбітражний суд” від 4 червня 1991 зі змінами і доповненнями, внесеними законами №2350-12 від 15.05.1992, №2691-12 від 14.10.1992, №3346-12 від 30.06.1993, №96 від 20.02.97 р.

4. Закон України “Про Конституційний Суд України” від 16 жовтня 1996 р.

5. Закон України “Про статус суддів” від 15 грудня 1992 р. із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 2.02.1994р. №3913-XII, 24.02.1994 р. №4015-XII, 5.10.1995 р. №358/95-ВР, Постановою Верховної Ради України від 6.05.1993р. №3192-XII.

6. Закон України “Про органи суддівського самоврядування” від 2 лютого 1994 р.

7. Концепція судово-правової реформи в Україні, Затверджена Постановою Верховної Ради України №2296-XII від 28.04.1992р.

8. Розпорядження президента України “Про утворення Комісії з розробки Концепції судово-правої реформи”. №182/94-рп.від 10.12.1994р.

9. Розпорядження президента України “Про утворення Комісії для доопрацювання проекту Концепції судово-правової реформи в Україні”. N 417/95-рп від 22.11.1995р.

10. Указ президента України “Про Координаційну раду з питань судово-правової реформи” №1128/97 від 08.10.1997р.

11. Верховний Суд України: історія і сьогодення, портрети й події/ За заг. ред.. В.Ф. Бойка. - : Вид. Дім „ІН Юре”, 2001. - 320 с.: фот.

12. В. Онопенко. Конституція й судочинство: розбіжності та парадокси// Закон і бізнес. - 1997.- №42.

13. Ю. Димитров. Навіщо нам потрібен апеляційний суд?// Право України. - 1994. - № 3-4.

14. Г. Омельяненко. Нова Конституція України і питання судової влади та судочинства// Право України. - 1996. - №10. - С. 11-16.

15. В. Бойко. Нова Конституція і судова влада// Право України. - 1997. - №1. - С. 16-18.

16. Г. Омельяненко. Правове регулювання та законодавче забезпечення судово-правової реформи в Україні// Право України. - 1998. - №1. - С. 73-78.

17. Касинюк Л.А. Основи Конституційного права України. - Харків: ТОВ “Одісей”. - 1997.- 160с.

18. О.О.Шевченко, В.О.Самохвалов та ін. Історія держави і права України. За ред. проф. В.Г.Гончаренка. Курс лекцій. - Київ.:“Вентурі”., 1996. - 288с.

19. Монтеск'є Ш. О духе законов / / Избранные произведения. - М., 1955. - С. 290

20. Аристотель. Политика. М., 1911. - С. 155.

21. Спиридонов Л.И. Теория государства и права. СПб., 1995. С.89

22. Комаров С.А. Общая теория государства и права: Учебник. - М.: Юрайт, 1997. С.126

23. Теория государства и права. Курс лекций/Под ред. М.Н. Марченко. - М. 1996. С. 150.

Размещено на www.allbest.ru