Основи права
Поняття держави, її ознаки та теорії виникнення. Загальна характеристика Конституції України. Характеристика прав, свободи, обов'язків людини та громадянина. Визначення правосвідомості, законності і правопорядку. Основні закономірності виникнення держави.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | шпаргалка |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 28.10.2011 |
| Размер файла | 783,8 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
За ступенем визначеності та категоричності приписів виокремлюють норми імперативні, які закріплюють чітко визначений, категоричний варіант поведінки, та диспозитивні, які надають певну свободу дій у рамках дозволеної поведінки.
13. Застосування і тлумачення норм права
Правозастосовна діяльність має індивідуально-правовий характер. У процесі її здійснення відбувається конкретизація загальних правових приписів згідно з певними фактичними обставинами. На основі акта застосування права в учасників суспільних відносин виникають конкретні юридичні права та обов'язки. Акти застосування права, або індивідуальні правові акти, необхідно відрізняти від нормативно-правових актів. Індивідуальні акти приймаються менш широким, ніж нормативні, колом суб'єктів, не містять норм права та адресовані конкретно визначеним особам. Вони видаються на основі нормативних актів і повинні їм відповідати. Прикладами індивідуальних правових актів можуть бути вирок суду, наказ власника підприємства або уповноваженого ним органу про надання чергової відпустки конкретному працівникові, Указ Президента України про нагородження громадянина орденом і т. п.
Щодо нормативно-правових актів, то вони видаються чітко визначеними органами державної влади, містять правові норми та адресуються широкому колу суб'єктів.
Поняття, значення і способи тлумачення правових норм
Тлумачення права -- це особливий вид юридичної діяльності, яка полягає в з'ясуванні та роз'ясненні змісту правових приписів, зафіксованих у нормативних актах. Необхідність у ньому зумовлена тим, що сформульовані законодавством правові приписи носять загальний характер, в них відображені найзагальніші, найтиповіші ознаки відносин, які регулюються даним приписом. Реальні чи життєві обставини завжди конкретні та індивідуальні, і тому в кожному випадку реалізації та застосування норм права необхідно з'ясовувати, чи підпадає дана ситуація під ту модель, яка передбачена в правовій нормі. Метою тлумачення є правильне і єдине розуміння змісту юридичних приписів для їх успішної реалізації.
Тлумачення не містить елементів правотворчості, тобто з'ясування та роз'яснення змісту правової норми не призводить до її зміни або створення нової. Незалежно від того, скільки разів припис, що міститься в нормативному акті, тлумачитиметься, він зберігає свою силу аж до його відміни або зміни рішенням уповноваженого на те правотворчого органу. Здійснювати тлумачення можуть будь-які суб'єкти, але юридична сила тлумачення при цьому буде різна.
Офіційне тлумачення виконується уповноваженими на те органами держави. Таке тлумачення обов'язкове для суб'єктів, які реалізують право, тобто має юридичну силу. Офіційне тлумачення може здійснюватися як органом, який видав нормативний акт, так і підпорядкованим йому органом, але в межах певної для нього компетенції. Щодо законів України, то право їх офіційного тлумачення належить Конституційному Суду України.
Неофіційне тлумачення норм права може здійснюватися будь-якими суб'єктами, в тому числі громадянами. Сприяючи, за умови обґрунтованості, успішній реалізації права, воно не має, на відміну від офіційного тлумачення, обов'язкового характеру.
Особливим видом неофіційного тлумачення є таке, що дається вченими-юристами і практичними працівниками (так зване доктринальне тлумачення). Його прикладом можуть бути коментарі до кодексів, що мають скоріше пізнавальне, ніж юридичне значення.
14. Загальна характеристика основних галузей права
Основними галузями сучасного права є: конституційне, адміністративне, цивільне, кримінальне, трудове, сімейне, фінансове, земельне, екологічне, цивільно-процесуальне, кримінально-процесуальне, виправно-трудове.
Конституційне право -- система норм, що регулюють основи суспільного і державного ладу, закріплюють основні права і свободи людини та громадянина, визначають форму держави, повноваження вищих органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Адміністративне право - система норм, що регулюють відносини у сфері державного управління, а саме: систему і повноваження виконавчих органів влади і посадових осіб, закріплюють права і обов'язки громадян у їх взаємовідносинах з цими органами, визначають поняття й види адміністративних правопорушень тощо.
Цивільне право -- система норм права, що регулюють майнові та пов'язані з ними особисті немайнові відносини, засновані на рівності та майновій самостійності їх учасників.
Кримінальне право - система норм, що закріплюють підстави і принципи кримінальної відповідальності, встановлюють види покарань за скоєння злочинів з метою охорони прав і свобод людини, громадянина, громадського порядку, власності, забезпечення миру та запобігання злочинів.
Трудове право -- система норм, що регулюють трудові відносини між роботодавцем і працівником, визначають основні трудові права і обов'язки працівників, порядок укладання й розірвання трудового договору, робочий час і час відпочинку тощо.
Сімейне право -- система норм, що регулюють відносини у галузі шлюбу і сім'ї, а саме: умови і порядок укладання шлюбу, його розірвання, регулювання особистих немайнових і майнових відносин між членами сім'ї тощо.
Фінансове право -- система норм, що регулюють відносини, які визначають порядок формування і розподілу бюджетних коштів, затвердження бюджету, порядок грошового обігу, оподаткування, діяльності банків тощо.
Земельне право -- сукупність норм, що регулюють питання, пов'язані з встановленням власності на землю, умови і порядок землекористування, правовий режим земель тощо.
Екологічне право -- сукупність норм права, що визначають засоби, форми і порядок охорони навколишнього природного середовища. Норми цієї галузі права забезпечують право кожного на сприятливе оточуюче середовище.
Цивільно-процесуальне право - сукупність норм права, що визначають порядок цивільного судочинства, а саме порядок розгляду справ, які виникають із цивільних, сімейних, трудових, земельних, природоохоронних і адміністративних правовідносин.
Адміністративно-процесуальне право -- система норм права, яка регулює порядок здійснення і розгляду адміністративних справ, що виникають у сфері державного управління.
Кримінально-процесуальне право -- сукупність норм права, що визначають порядок провадження у кримінальних справах під час дізнання, досудового слідства і розгляду справи судом.
Виправно-трудове право -- сукупність норм права, що регулюють порядок і умови відбуття покарання та застосування заходів виправно-трудового впливу до осіб, засуджених до позбавлення волі, виправних робіт, а також порядок діяльності установ, що виконують вироки, тощо.
15. Правовідносини
З правом пов'язаний цілий ряд понять, що широко вживаються в юридичній науці. Одне з перших місць посідає поняття правовідносин.
Правовідносини - це врегульовані нормою права суспільні відносини, учасники яких мають суб'єктивні права і юридичні обов'язки, які забезпечуються державою.
Правовідносини відіграють величезну роль у нашому житті. Саме через них виявляється головне призначення права -- регулювати, упорядковувати суспільні відносини.
Структура правовідносин -- це сукупність елементів, що їх складають: суб'єкти правовідносин, об'єкти правовідносин, зміст правовідносин.
Суб'єкти правовідносин -- це їх учасники (сторони), які відповідно до законодавства можуть виступати як носії суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.
До них належать громадяни, іноземні громадяни, особи без громадянства (індивідуальні суб'єкти); державні організації, суспільні об'єднання, приватні фірми тощо; колективні суб'єкти; органи держави.
Учасники правовідносин повинні володіти правосуб'єктністю (правоздатністю та дієздатністю).
Цивільна правоздатність - це здатність мати цивільні права і обов'язки.
Вона визначається за всіма громадянами незалежно від будь-яких обставин із моменту їх народження та припиняється через їх, смерть. В окремих випадках, передбачених законом (зокрема щодо права спадщини), охороняються також інтереси дитини, що зачата, але ще не народилася.
Правоздатність - це ще не права, а можливість їх мати.
Правоздатність - здатність громадянина бути суб'єктом права, мати права і обов'язки. Вона виникає у момент народження і припиняється смертю.
Для участі особи у цивільно-правових відносинах наявності в неї правоздатності замало. Для цього необхідна цивільна дієздатність.
Цивільна дієздатність - це здатність особи своїми діями набувати цивільні права і самостійно їх здійснювати, а також створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Виникає вона в повному об'ємі з настанням повноліття, тобто після досягнення 18 років.
Дієздатність -- здатність індивіда своїми діями здійснювати права і обов'язки. Дієздатність виникає в повному обсязі із настанням повноліття, тобто з досягненням 18 років. До досягнення цього віку громадяни володіють частковою (до 14р.), неповною (до 18р.) дієздатністю.
Об'єкти правовідносин -- це те, на що спрямовані суб'єктивні права і юридичні обов'язки суб'єктів правовідносин, те,з приводу чого виникають правовідносини.
Розрізняють такі види об'єктів правовідносин:
-- речі (предмети матеріального світу);
-- поведінка (дія, бездіяльність, а також їх результати);
-- продукти духовної творчості (твори науки, літератури, мистецтва і тощо);
-- особисті немайнові блага (ім'я, честь, гідність).
Зміст правовідносин складають суб'єктивне право і юридичний обов'язок і характеризуються синтезом юридичного і фактичного.
Суб'єктивне право -- це міра можливої поведінки суб'єкта, яка надає йому можливості задовольнити свої потреби і яка забезпечена державою.
Юридичний обов'язок -- міра обов'язкової поведінки суб'єкта права, встановлена для задоволення його інтересів і забезпечена державою.
Динаміка правовідносин залежить від юридичних фактів
Юридичні факти - це конкретні життєві обставини, передбачені правовою нормою, що викликають виникнення, зміну чи припинення правовідносин.
Вони носять багатоманітний характер і охоплюють всі види суспільних відносин, регульованих правом. Юридичні факти діляться на події і дії. Якщо події не залежать від волі людей, то дії скоюються по волі громадян. Дії бувають правомірними і неправомірними. Правомірні дії можуть бути юридичними актами або юридичними вчинками, неправомірні дії - провиною або злочинами.
16. Правосвідомість та правова культура
Правосвідомість -- це сукупність поглядів, ідей, які виражають ставлення людей, соціальних груп, націй до права, законності, правосуддя, їхнє уявлення про те, що є правомірним і неправомірним.
Правосвідомість суспільства складається з трьох груп елементів: психологічних, ідеологічних і установочно-поведінкових.
Правова психологія -- це стихійний, „несистематизований" пласт правової свідомості, який виражений в окремих психологічних реакціях кожної людини тієї чи іншої соціальної групи на державу, право, законодавство, інші юридичні феномени.
Концентрованим виразом правосвідомості є правова ідеологія.
Правова ідеологія -- це сукупність юридичних ідей, теорій, поглядів, які в концептуальному, систематизованому вигляді відображають і оцінюють правову реальність.
Поведінкову частину правосвідомості складають мотиви правової поведінки та правові установки (схильність, готовність виконувати або, навпаки, порушувати правові норми). Правова поведінка безпосередньо виступає об'єктом правового регулювання, але вплив на поведінку є впливом на свідомість шляхом формування відповідних мотивів і правових установок.
Функції правосвідомості.
Функції правосвідомості -- це основні напрямки її впливу на правові явища, правову систему в цілому.
До основних функцій правосвідомості належать:
1) когнітивна -- пізнання правової дійсності, в результаті чого формуються правові теорії, концепції, ідеї, носії правосвідомості набувають правових знань;
2) правотворча -- правосвідомість знаходить своє об'єктивування, вираження, закріплення у праві. Нормативно-правові акти виступають як форми зовнішнього виразу правосвідомості суспільства в цілому і правотворчих органів держави зокрема.
3) регулююча -- право впливає на суспільні відносини через правосвідомість суб'єктів права, їхні правові знання, оцінки, почуття, мотиви й установки;
4) оціночна -- правосвідомість оцінює явища реальної дійсності, дії суб'єктів суспільного життя з позиції їхньої відповідності вимогам закону, і навпаки.
Правова культура особи та правове виховання.
З правовою свідомістю нерозривно пов'язаний такий феномен, як правова культура, що є складовою духовного багатства суспільства.
Рівень правової культури визначається станом підсистем, що її утворюють, зокрема правовою культурою особистості та правовою культурою суспільства.
Правова культура особи -- це така її властивість, яка характеризується повагою до права, достатнім знанням змісту його норм і вмінням їхнього використання, а також активною правомірною поведінкою в усіх життєвих ситуаціях.
Правову культуру особистості складають такі елементи:
1. знання і розуміння права, здатність особи тлумачити зміст норм права, визначати мету видання певного нормативно-правового акта, сферу його дії;
2. повага особи до права, заснована на особистій переконаності в його ефективності як засобу регулювання суспільних відносин. Така повага повинна мати місце навіть у разі несхвалення людиною окремих правових приписів;
3. звичка вчиняти свої дії відповідно до приписів правових норм;
4. вміння особи використовувати у практичній діяльності правові знання, реалізовувати і захищати свої суб'єктивні права і законні інтереси, виконувати юридичні обов'язки;
5. висока правова активність особи у сприянні реалізації правових приписів, розуміння нею необхідності протидіяти правопорушенням.
Правова культура особистості нерозривно пов'язана з правовою культурою суспільства. Правова культура охоплює сукупність усіх правових цінностей, створених людьми в правовій сфері.
Правова культура -- це якісний стан правового життя суспільства, який характеризується досягнутим рівнем розвитку правової системи -- станом та рівнем правової свідомості, юридичної науки, системи законодавства, правозастосовної практики, законності і правопорядку, правової освіти, а також ступенем гарантованості основних прав і свобод людини.
17. Юридична відповідальність
Правопорушення є підставою для юридичної відповідальності.
Юридична відповідальність -- це передбачене законом і застосоване органами держави примусове обмеження або позбавлення правопорушника певних благ.
Підстави юридичної відповідальності:
- здійснення правопорушення;
- провина особи (умисел або необережність)
- відповідність особи правопорушника певним вимогам (вік, підсудність і ін.)
Наприклад, підставою для кримінальної відповідальності як виду юридичної відповідальності є здійснення особою суспільне небезпечного діяння, що містить склад злочину, передбаченого Кримінальним кодексом. Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до здійснення злочину виповнилося 16 років, а за окремі злочини -- 14 років (ст. 22 КК).
Для організацій-порушників головною умовою кримінальної відповідальності є наявність у них статусу юридичної особи.
Незнання закону не звільняє від відповідальності.
Ознаки юридичної відповідальності:
По-перше, це відповідальність лише за законом.
По-друге, це відповідальність саме (і тільки) за правопорушення.
По-третє, це відповідальність завжди перед державою.
По-четверте, це примусова караюча відповідальність.
По-п'яте, юридична відповідальність завжди поєднується з моральною відповідальністю.
Основні принципи юридичної відповідальності: законність, обґрунтованість, справедливість, доцільність, невідворотність.
Цілі юридичної відповідальності:
охоронна -- захистити від посягань на такі найважливіші для всіх людей цінності, як права і свободи. Якщо такі посягання вчинено, то юридична відповідальність має на меті відновлення, компенсацію блага, що постраждало;
позбавлення винного на деякий час можливості вчиняти інші правопорушення;
виховна -- змінити погляди, свідомість правопорушника, виправити його так, щоб він у майбутньому не допускав подібних правопорушень;
запобіжна (профілактична) -- вплинути на окремих людей, які могли б (через недостатню свідомість або з інших причин) вчинити правопорушення, таким чином, щоб вони утрималися від цього;
створення винному можливостей для пристосування до нормального життя без порушення правил і норм суспільної поведінки.
Види юридичної відповідальності
1. Дисциплінарна -- настає за порушення трудової, навчальної, військової дисципліни.
2. Матеріальна -- настає при нанесенні матеріального збитку підприємству, установі, організації.
3. Цивільна -- наступає головним чином за невиконання договірних зобов'язань, за спричинення шкоди.
4. Адміністративна -- настає за здійснення адміністративних правопорушень, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення або іншим адміністративним законодавством.
5. Кримінальна -- настає за здійснення злочину, передбаченого КК України.
Юридична відповідальність буває різною і залежить від виду правопорушення, небезпеки його наслідків, кола людей і організацій, яким заподіяно шкоду. Урахування цих обставин -- неодмінна умова справедливості покарання.
Дві обставини -- ступінь шкідливості (або небезпечності) правопорушення і особа правопорушника -- завжди беруться до уваги при встановленні міри юридичної відповідальності як при виданні закону, так і при його застосуванні до конкретних осіб.
Це цілком відповідає засадам соціальної справедливості і виражається у принципі індивідуалізації відповідальності: вона повинна відповідати ступеню тяжкості та особливостям особи правопорушника.
18. Правосвідомість. Законність і правопорядок
Правосвідомість(див. 17)
В правознавстві законність розглядається як узагальнююча категорія всієї юридичної науки і практики, інтегральний показник врегульованості всіх сторін суспільного життя. Рівень і стан законності служать головним критерієм оцінки правового життя суспільства, його громадян. Зміст законності зв'язаний як з поведінкою суб'єктів, що реалізовують право, так і з діяльністю державних органів, що забезпечують її формування і захист, і полягає в точному і неухильному дотриманні ними юридичних норм.
Звідси витікає таке визначення законності: законність - це такий правовий режим суспільного життя, при якому здійснюється точне і неухильне дотримання законів і інших нормативних актів всіма суб'єктами права.
Принципи законності:
· пануванням, верховенством законів
· рівності всіх перед законом, всі права повинні бути однаково захищені.
· неприпустимості свавілля в діяльності посадовців.
Стосовно правотворчої діяльності законність означає, що правова система повинна мати в розпорядженні такі інструменти, використання яких дозволяє всякий раз поставити заслін неправовому нормативному акту, якщо його застосування пов'язано з утиском прав і свобод людини і громадянина.
Із законністю тісно зв'язано інше правове явище - правопорядок.
Правопорядок - це заснована на праві і законності організація суспільного життя, на тому або іншому етапі її розвитку. За своєю суттю, правопорядок - результат здійснення законності. Таким чином, між законністю і правопорядком існує жорсткий і нерозривний зв'язок. Всяке порушення законності обов'язково припускає порушення правопорядку незалежно від сфер, де це відбулося.
Поняття "правопорядок" характеризує стан врегульованості суспільних відносин, той якісний стан суспільних відносин, якого прагнуть люди, створюючи режим реального панування права. Відмінна риса правопорядку полягає в тому, що в ньому утілюються властивості права, правові принципи і вимоги законності.
Законність і правопорядок можуть бути забезпечені лише при певних матеріальних і духовних передумовах суспільного життя. Засоби, за допомогою яких забезпечується повне і послідовне проведення в життя вимог законності (і, відповідно, правопорядку) називаються гарантіями. Гарантії можна розділити на економічні, політичні, духовні і юридичні.
1. Економічними гарантіями є: рівність всіх форм власності, наявність громадянського суспільства, громадян-власників, вільне заняття підприємницькою діяльністю.
2. Політичними гарантіями законності є наявність розвиненої системи народовладдя, гарантованість політичних прав і свобод громадян, багатопартійної політичної системи, діяльність в країні політичної опозиції і ін.
3. Духовно-культурною гарантією є висока правова культура і розвинена правосвідомість.
4. До юридичних гарантій відносяться: правовий контроль, розслідування злочинів, система правосуддя, юридична відповідальність, заходи попереджувальної дії і ін.
В більшості випадків норми права виконуються учасниками правовідносин. Поведінка учасників правовідносин, відповідно вимогам правових норм, називається правомірною. Розрізняють декілька видів правомірної поведінки: належна, допустима і що вимагається.
Всяка правомірна поведінка може бути охарактеризоване як із зовнішньої, об'єктивної сторони, так і з внутрішньою, суб'єктивною. Об'єктивна сторона правомірної поведінки характеризується діями або бездіяльністю осіб, способом їх здійснення, використаними засобами, дійсними або можливими результатами. Суб'єктивна сторона правомірної поведінки є сукупністю мотивів, цілей, ступеня усвідомлення можливості наслідків і внутрішнього ставлення до них людини.
19. Конституційні права, свободи та обов'язки людини та громадянина
У 1 розділі Конституції більшість статей (37 з 48) присвячена правам і свободам людини і громадян України. Потрібно зазначити, що якщо у статі йдеться про громадянина, то відповідно право чи обов'язок поширюється лише на осіб, які мають громадянство України (ст.36, 38). Коли ж застосовується терміни "людина", "кожен", наявність такого громадянства не обов'язкова. Відмічені певні гарантії цих прав і свобод, які повинна забезпечити держава. Крім того, йдеться і про обов'язки громадян. /рис.27/.
З наданих Конституцією прав громадянам України відмітимо деякі з них. Це право на гідне життя і житло (ст.47, 50); рівність перед законом (ст.24); право на працю, підприємницьку діяльність, на відпочинок і соціальний захист (ст.42,43,45,46); право на мирні збори (ст.39); право на освіту (ст.53); право на певні свободи і недоторканність як особисту, так і недоторканність житла (ст.29,35,36,54) тощо.
Для забезпечення прав і свобод людини і громадянина держава надає певні гарантії, вони захищаються судом (ст.55). Гарантується недоторканість житла, таємниця листування, телефонних розмов, свобода пересування (ст.33), право на свободу думки, слова, вираження своїх поглядів, переконань (ст.34), свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості (ст.54), право знати свої права і обов'язки (ст.57) тощо.
Отже, можна констатувати, що Конституція України надає своїм громадянам цілу низку прав і свобод: соціально-економічних, політичних, особистісних, духовних. Крім того, вона проголошує обов'язком держави гарантію усіх цих прав і свобод.
Але крім надання гарантій прав і свобод Конституція висуває і цілий ряд обов'язків людини і громадянина. Це, перш за все, обов'язок громадянина захищати Вітчизну, її незалежність і територіальну цілісність, шанувати державні символи, не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки, вчасно і повно сплачувати податки, неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ст.65-68).
Отже, можна констатувати, що основними принципами прав і свобод громадянина і людини в Україні є: 1) принцип рівноправності прав і свобод, що означає рівність всіх перед законом; 2) принцип їх не відчужуваності та непорушності, бо вони дані кожному не від держави, а від народження; 3) принцип гарантованості прав, свобод і обов'язків, це означає, що держава повинна забезпечити ефективну реалізацію прав і свобод і в разі ухвалення нових законів або внесення до них змін не повинна звужувати змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
20. Конституційне право, його предмет і принципи
Конституційне право України слід розглядати як галузь права і законодавства, як науку і навчальну дисципліну, що має свій предмет і метод, характеризується особливими правовими нормами і відносинами та принципами правового регулювання.
Конституційне право України як галузь права і законодавства являє собою систему правових норм і нормативно-правових актів та інших джерел, що регулюють відносини, пов'язані з основами конституційного ладу, правового статусу особи, народовладдям, територіальним устроєм держави.
Через них забезпечується організаційна та функціональна єдність суспільства України як цілісної соціальної системи. При цьому закріплюються основи конституційного ладу України, загальні засади правового статусу людини і громадянина, територіальний устрій, система державних органів, основні положення і принципи організації місцевого самоврядування в Україні.
Отже, предметом конституційного права України є особливе коло суспільних відносин, що виникають у процесі організації та здійснення публічної влади в Україні, державної та місцевої (місцеве самоврядування). Ці відносини характеризуються певною специфікою, а саме: стосуються всіх найважливіших сфер життєдіяльності суспільства; виступають як базові в політичній, економічній, духовній, соціальній та інших сферах життя суспільства. Саме тому можна стверджувати, що структуру предмета конституційного права України складають:
- відносини політичного характеру (наприклад, форма правління, форма державного устрою);
- найважливіші економічні відносини (скажімо, регламентація існуючих форм власності та механізмів її захисту); - відносини, що стосуються правового статусу людини і громадянина (громадянство, основні права, свободи, обов'язки та ступінь їх гарантованості з боку держави);
- відносини, що складаються в процесі реалізації права народу України на самовизначення і пов'язані з державно-територіальним устроєм України; - відносини щодо організації та діяльності державного апарату України; - відносини, які визначають діяльність органів місцевого самоврядування.
Отже, конституційно-правові відносини -- це суспільні відносини, врегульовані конституційно-правовими нормами, суб'єкти яких наділяються взаємними правами та обов'язками, згідно з котрими вони повинні функціонувати.
Виходячи з цього, а також із викладеного вище можна стверджувати, що вони мають специфічний, тільки їм притаманний, зміст; характеризуються особливими суб'єктами, тобто певні їх учасники не можуть вступати в деякі інші види правовідносин. Так, приміром, Президент України не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в органах державної влади або в об'єднаннях громадян, а також здійснювати іншу оплачувану чи підприємницьку діяльність або входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку. Такі відносини порівняно з іншими галузевими правовідносинами мають найбільш загальний характер.
Принципи конституційно-правового регулювання:
верховенство права; - верховенство і пряма дії Конституції та законів у системі нормативно-правових актів; - загальна демократія; політичний, - економічний та ідеологічний плюралізм; - поділ влади; гуманізм;
пріоритетність норм і принципів міжнародного права порівняно з вітчизняним законодавством;
державним та іншим гарантуванням прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, народовладдя, захисту суверенітету й територіальної цілісності України і т. д.
Конституційно-правова норма -- це загальнообов'язкове правило поведінки, встановлене чи санкціоноване державою з метою регулювання та охорони певних суспільних відносин, які становлять предмет конституційного права. Їхніми специфічними ознаками є те, що вони:
а) регулюють особливе, з огляду на його важливість, коло суспільних відносин, що безпосередньо стосується здійснення народовладдя; б) встановлюють порядок створення інших правових норм, який є обов'язковим для інших галузей права; в) мають вищу юридичну силу щодо інших правових норм;
г) відрізняються особливою структурою в тому розумінні, що для них не є характерною тричленна структура (гіпотеза, диспозиція та санкція). Деякі конституційно-правові норми (норми-принципи, норми-декларації) взагалі мають лише диспозицію.
21. Загальна характеристика Конституції України
Конституція України є основним законом держави, якому підпорядковуються усі інші закони країни. В державі не повинно бути законів, які б суперечили, або не повністю відповідали цьому основному закону. Конституція України містить у собі 14 розділів і закон про внесення змін в ній. Основному закону підпорядковані інші конституційні закони, які конкретніше розкривають його зміст і регламентують порядок забезпечення дії статей Конституції. Сукупність усіх розділів Конституції і конституційних законів складає конституційне законодавство України, або конституційне право. Нижче буде розглянуто лише кожний з розділів Конституції /рис25/.
Загальні засади Конституції України
Перший розділ містить в собі 20 статей, в яких розглянуті загальні засади, що торкаються конституційного закріплення форми Української держави
Тут йдеться про суверенність держави і її захист, про форму державного правління, про найвищі цінності і верховенство права, оскільки Україну проголошено унітарною, суверенною, незалежною, демократичною, соціальною і правовою державою з республіканською формою правління (ст.1,5,17). Найвищими цінностями держави об'явлено людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека (ст.3). В Україні здійснюється розподіл влади на три незалежних гілки: законодавчу, виконавчу і судову (ст.6). Наголошено на тому, що в Україні державною мовою слід вважати українську, але гарантується також вільний розвиток, використання і захист мов представників інших національностей (ст.10). Земля, її надра і всі інші природні ресурси є об'єктами права власності українського народу (ст.13,14). Екологічна безпека громадян України та збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави (ст.16). Держава ж повинна забезпечувати і правовий захист населення (ст.3,19). Встановлюється і державна символіка України: державний прапор, герб і гімн, а також визначено столицею місто Київ (ст.20).
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Історія виникнення інституту прав і свобод людини і громадянина. Основні права людини: поняття, ознаки та види. Сучасне закріплення прав і свобод людини і громадянина в Конституції України. Юридичні гарантії забезпечення прав людини і громадянина.
курсовая работа [40,0 K], добавлен 18.05.2015Основні закономірності виникнення держави і права. Початок виникнення державності. Класифікація влади. Традиції, на яких базується влада. Сучасна державна влада. Особливості формування держави різних народів. Різноманітні теорії виникнення держави.
реферат [30,4 K], добавлен 03.11.2007Поняття і класифікація конституційних прав і свобод. Особисті права і свободи. Політичні права і свободи. Економічні права і свободи людини і громадянина. Соціальні та культурні права і свободи людини і громадянина. Основні обов'язки громадян.
курсовая работа [41,8 K], добавлен 10.06.2006Поняття, ознаки, основні теорії походження та історичні типи держави. Форми державного правління, устрою та режиму. Поняття та класифікація основних прав, свобод і обов’язків людини. Види правових систем сучасності. Принципи юридичної відповідальності.
шпаргалка [59,3 K], добавлен 11.04.2014Поняття, підстави набуття і припинення громадянства України. Правовий статус особистості. Класифікація і характеристика прав, свобод і обов’язків людини і громадянина. Види міжнародних стандартів у сфері прав людини: поняття, акти, що їх визначають.
презентация [222,9 K], добавлен 06.04.2012Поняття, передумови виникнення та соціальна сутність держави. Співвідношення суверенітету народу, нації та держави. Історичні типи держав, їх загальна характеристика. Основні функції української держави. Сутність правової держави (Б. Кістяківський).
курсовая работа [41,1 K], добавлен 23.11.2010Ознаки та ідеї виникнення правової держави - демократичної держави, у якій забезпечуються права і свободи, участь народу в здійсненні влади. Конституційні гарантії прав і свобод громадянина в світі. Поняття інституту громадянства: набуття та припинення.
курсовая работа [63,5 K], добавлен 28.04.2011Аналіз поглядів науковців щодо різноманітності концепцій виникнення та становлення держави. Плюралізм теоретичних поглядів на процес виникнення держави, її поняття та призначення. Основні причини виникнення держави. Сучасне визначення поняття "держава".
статья [42,3 K], добавлен 19.09.2017Правова охорона як основний напрямок діяльності держави. Поняття та ознаки правоохоронної функції держави, їх застосування. Принципи верховенства права, законності, пріоритету прав і свобод людини і громадянина. Реалізація правоохоронних повноважень.
статья [29,4 K], добавлен 11.09.2017Передумови та закономірності виникнення держави та права. Розвиток держави як самостійної ідеологічної сили суспільства. Шляхи виникнення держави та права у різних народів: східний (азіатський) та західний шляхи. Аналіз теорій виникнення держави та права.
курсовая работа [83,1 K], добавлен 10.06.2011
