Залишення у небезпеці

При першому виді бездіяльності (бездіяльність-невтручання) небезпека для життя потерпілого виникає незалежно від дій винного (наприклад, внаслідок стихійних сил природи, пожежі, раптової втрати потерпілим свідомості та ін.). Небезпека для життя потерпілого виникає ніби сама по собі внаслідок розвитку будь-яких явищ. При другому виді бездіяльності (поставленні в небезпеку) така небезпека для життя виникає саме внаслідок дій суб'єкта (наприклад, при підкиданні дитини; у випадках, коли потерпілий був збитий автотранспортом, яким керував винний тощо). Тут небезпека для життя потерпілого є результатом поведінки самого винного.

Злочин, передбачений ч. 1 ст. 135, вважається закінченим з моменту залишення в небезпеці, хоч небезпечні для життя наслідки і не настали. Відповідальність за цією статтею не виключається, Якщо навіть буде встановлено, що наслідки (наприклад, смерть потерпілого), все одно настали б, незважаючи на надання допомоги. Частина 1 ст. 135 карає саме залишення без допомоги, незалежно від того, що надання такої допомоги не могло в цій ситуації запобігти наслідків.

Для складу цього злочину необхідно встановити, що потерпілий находився в безпорадному стані - малоліття, старість, хвороба, сильне сп'яніння, непритомність, нещасний випадок тощо. Причини такої безпорадності можуть бути різними.

Як і за будь-якої бездіяльності відповідальність за залишення в небезпеці може настати лише за умови, якщо у особи була можливість надати допомогу потерпілому. Якщо такої можливості не було (наприклад, в результаті непереборної сили), відповідальність виключається. Виключається вона і за умови, якщо для надання допомоги потерпілому особа має пожертвувати собою. Однак наявність певного ризику і небезпеки в зв'язку з виконанням обов'язку з надання такої допомоги відповідальності не усуває.

Суб'єктивна сторона цього злочину визначена ч. 1 ст. 135 шляхом вказівки на завідомість. Наявність завідомості означає усвідомлення винним, що залишений без допомоги знаходиться в небезпеці, що безпосередньо загрожує його життю. Відсутність такої завідомості виключає відповідальність.

Суб'єктом цього злочину є особа, якій виповнилося 16 років і яка зобов'язана піклуватися про залишеного без допомоги, або яка сама поставила потерпілого в небезпечний для життя стан. Практика Верховного Суду України виходить з того, що водій, винний в порушенні правил безпеки руху і експлуатації транспортних засобів, що спричинили тілесні ушкодження, який завідомо залишив без допомоги потерпілого, що знаходився в небезпечному для життя стані, має відповідати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 286 і 135. Якщо водій не був винний у злочинному порушенні вказаних правил, але життя або здоров'я потерпілого були поставлені під загрозу внаслідок випадку з керованим ним автотранспортним засобом, невиконання водієм обов'язків з надання допомоги потерпілому тягне відповідальність за ст. 135.

У частині 2 ст. 135 встановлена відповідальність за залишення в небезпеці, вчинене матір'ю стосовно новонародженої дитини, за умови, якщо матір не перебувала в обумовленому пологами стані. Якщо ця умова відсутня, дії винної охоплюються ч. 1, а при настанні наслідків, вказаних у ч. 3 ст. 135, за цією частиною ст. 135.

У частині 3 ст. 135 передбачена відповідальність за залишення в небезпеці, якщо воно спричинило смерть потерпілого або інші тяжкі наслідки (тяжке тілесне ушкодження, важку хворобу тощо). Між залишенням в небезпеці та вказаними наслідками має бути причинний зв'язок.

Питання про суб'єктивну сторону злочину, вказаного в ч. 3 ст. 135, має вирішуватися залежно від характеру бездіяльності, допущеної винним. При бездіяльності-невтручанні, коли небезпечний для життя стан потерпілого виникає поза діями винного, і останній не виконує своїх обов'язків з надання допомоги, суб'єктивна сторона відносно наслідків (наприклад, смерті потерпілого) може виражатися як в необережності, так і в умислі. Злочин, передбачений в ч. 3 ст. 135, має місце, наприклад, коли рятівник човнової станції за необачністю не надав допомоги потопаючому і останній потонув. Тут є необережність. За цією ж статтею КК буде відповідати рятівник і тоді, коли він не надав допомоги особі, яка тонула, з особистих мотивів (наприклад, помсти, ревнощів тощо), тобто за наявності умислу щодо смерті потерпілого.

При іншому виді бездіяльності, коли винний сам своїми діями поставив потерпілого в небезпечний для життя стан, але допомоги йому не надав, внаслідок чого потерпілий загинув, суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 3 ст. 135, може бути виражена щодо наслідків лише в необережності. Якщо ж щодо смерті потерпілого буде встановлений умисел (прямий або непрямий), все вчинене створить собою вбивство і має кваліфікуватися за ст. 115.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 135 - обмеження волі на строк до двох років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 135 - обмеження волі на строк до трьох років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 3 ст. 135 - позбавлення волі на строк від трьох до восьми років.

Список використаних джерел

Борисов В.И., Куц В.Н. Преступления против жизни и здоровья: вопросы квалификации. - Харьков: Консум, 1995. - 104 с.

Бурчак Ф.Г. Квалификация преступлений. - К.: Политиздат Украины, 1983. - 141 с.

Власихин В.А. Современное уголовное право. - М.: Наука, 1990. - 458 с.

Конституція України // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 1996. - № 30. - ст. 141.

Коржанский Н.И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны. - М., 1980.

Коржанський М. Кримінально-правова охорона особи: вади і помилки // Юридичний Вісник України. - 1995. - № 12.

Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів проти особи та власності. - К.: Юрінком, 1996. - 144 с.

Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів: Навчальний посібник. - 2-е вид. - К.: Атіка, 2002. - 640 с.

Коржанський М.Й. Кримінальне право України: Особлива частина. - К., 2002.

Кормсанский Н.Й. Объект и предмет уголовно-правовой охраны. - М., 1980. - С. 107-112.

Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. проф. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - 2-е вид., перероб. і допов. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 480 с.

Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 2001. - № 25-26. - ст. 131.

Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. - М.: Юрид. лит., 1972 - 352 с.

Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления. - М.: Госюриздат, 1960 - 244 с.

Куринов Б.А. Научные основы квалификации преступлений: Учеб. пособие для вузов. - М.: Изд-во МГУ, 1984. - 181 с.

Навроцький В.О. Кримінальне право України. Частина Особлива - К.: Знання, 2000. - 773 с.

Навроцький В.О. Теоретичні поняття кримінально-правової кваліфікації. - К.: Аттіла, 1999. - 418 с.

Науково-практичний коментар до КК України / Відп. ред. С. Яценко - К., 2002.

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - К.: Каннон, А.С.К., 2001. - 1104 с.

Постанови Пленуму Верховної Ради України (1963-2000) Офіц. вид. у 2-х т. За заг. ред. В.Ф. Бойко. - К.: А.С.К., 2000. Т. 2.

Постанови Пленуму Верховної Ради України в кримінальних та цивільних справах (За станом на 1. 02. 95) - К.: Юрінком, 1995. - 472 с.

Практика судів України в кримінальних справах / Гол. ред. В.С. Ковальський - К., 1993. - 351 с.

Сташис В.В., Бажанов М.И. Преступления против личности в УК УССР и судебной практике. - Харьков: Высшая школа, 1981. - 216 с.

Тарарухин С.А. Квалификация преступлений в следственной и судебной практике. - К.: Юринком, 1995. - 208 с.

Таций В.Я. Объект и субъект преступления в Советском уголовном праве. - Харьков: Вища школа, изд-во при ХГУ, 1988. - 196 с.

Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба із злочинністю та взаємна правова допомога (книга перша): Збірник документів (українською та російською мовами). - К.: Юрінком. 1996. - 786 с.

Устименко В.В. Специальный субъект преступления. - Харьков: Вища школа, изд-во при ХГУ, 1989. - 104 с.

Размещено на Allbest.ru