Кабінет Міністрів України – вищий орган виконавчої влади

У такому підході яскраво виявляється життєвість хибної практики радянської доби, сутність якої полягала у повному нехтуванні легітимністю створення відповідного державного органу, і практично здійснювалась шляхом вольового рішення заснування такого органу без розробки правової основи його організації та діяльності. Власне саме цим пояснюються непоодинокі приклади, коли протягом майже 50 років окремі міністерства існували без відповідних Положень про них (наприклад, міністерства фінансів в СРСР і союзних республіках).

У той же час, про яку організацію і діяльність виконавчої влади з боку Верховної Ради може йтися, якщо цей законодавчий орган не має права призначати і звільняти з посади міністрів та інших керівників центральних органів виконавчої влади, оскільки це виключне право Президента [21, 391].

Що стосується ролі Президента України у визначенні правового статусу виконавчої гілки державної влади, то очевидно доцільно виходити з того, що за формою правління Україна є президентсько-парламентською республікою. Форма напівпрезидентського правління, яка притаманна Україні, безпосередньо впливає і на здійснення главою держави повноважень у сфері виконавчої влади, найважливішими з яких є участь у формуванні і діяльності уряду.

Взагалі ж сутність напівпрезидентської моделі зводиться насамперед до міцної президентської влади, здійснюваної в умовах дещо меншої сутності розподілу влад, ніж у президентських республіках. Глава держави у напівпрезидентській республіці не обов'язково є єдиновладним носієм виконавчої влади, а поділяє ці повноваження з прем'єр-міністром, який очолює уряд. Повноваження глави держави і глави уряду тісно переплетені, при цьому глава держави відповідає за вирішення загальних, стратегічних питань, контролюючи певні ключові сфери діяльності уряду, в той час як прем'єр-міністр несе відповідальність за повсякденне, практичне управління [21, 392].

Як зазначалося вище, в Україні відповідно до частин 10, 15 та 16 ст. 106 Конституції України Президент України одноособово призначає за поданням Прем'єр-міністра України членів Кабінету Міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій органів виконавчої влади, скасовує акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим [21, 390].

У відносинах із Президентом України повноваження Кабінету Міністрів стосуються його участі за дорученням Президента України у виконанні повноважень останнього з питань забезпечення державного суверенітету і економічної самостійності, національної безпеки і обороноздатності, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції та законів України, актів Президента України, додержання прав і свобод людини і громадянина, а також з інших пигань здійснення виконавчої влади. У разі видання Президентом України актів у межах повноважень, передбачених частиною четвертою ст. 106 Конституції України, ці акти скріплюються підписами Прем'єр-міністра України і міністра, відповіцального за акт та його виконання. Ця процедура має назву «контрасигнація».

Кабінет Міністрів України здійснює за дорученням Президента України і за власною ініціативою підготовку і подає Президенту України пропозиції з питань здійснення ним повноважень у сфері виконавчої влади та підготовки законопроектів. Кабінет Міністрів України взаємодіє з Адміністрацією Президента України, консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами і службами, створюваними Президентом України для здійснення своїх повноважень на засадах і в порядку, визначених актами Президента України [22, 266].

Відповідно до Конституції України (ст. 107) при Президентові України функціонує такий орган, як Рада національної безпеки і оборони України. Кабінет Міністрів України зобов'язаний виконувати рішення цієї Ради, що вводяться в дію указами Президента України, забезпечуючи здійснення її заходів із координації і контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони. До того ж Прем'єр-міністр України за посадою входить до складу Ради національної безпеки і оборони України.

Зміни до Конституції України, які були прийняті наприкінці 2004 р. під час складних для України президентських виборів та набули чинності з 01.01.2006 р., перерозподілили повноваження вищих державних органів, але, на жаль, не виключили конфліктів між ними, тому що це була лише політична домовленість, а не дійсна згода про такий перерозподіл.

В Україні проведення політичної реформи та внесення конституційних змін показали, що регулювання відносин між гілками влади знаходиться на низькому правовому рівні. Як показали 2004-2010 рр., коли в Україні діяли зміни до Конституції, на даному етапі свого демократично-правового розвитку українська еліта ще не готова до цього. Спроба перейти до парламентсько-президентської країни виявилась не вдалою внаслідок невміння основних політичних гравців домовлятися (навіть з однієї команди). Тому політично доцільним було підвищення ролі Президента в умовах розбалансованості української політичної практики. Якщо Україні доведе стійкість своєї внутрішньої цілісності, тоді можна переходити до парламентсько-президентської республіки. Наприклад, як у ФРН, коли Уряд очолює глава більшості у Парламенті, а Президент виконує роль представника у міжнародних справах та арбітра у внутрішніх конфліктах на різних рівнях влади. Але при змішаній формі правління потрібне розвинене громадянське суспільство,тобто є потреба у появі потужного середнього класу (як в інших європейських країнах), який би не тільки усвідомлював свої власні інтереси, а й міг би ефективно та своєчасно їх відстоювати, маючи для цього відповідні матеріальні та організаційні ресурси.

У жовтні 2010 р. Конституційний суд України прийняв рішення про те, що реформа 2004 р. у зв'язку з якою Україна змінила форму правління на парламентсько-президентську республіку, була проведена з порушенням законодавства. Суд ухвалив, що вважаються неконституційними зміни 2004 р. та зобов'язав органи державної влади привести нормативно-правові акти у відповідність з Конституцією України 1996 р., яка є основним джерелом для організації та діяльності Кабінету Міністрів України. Основний закон України включає в себе окремий розділ, який стосується діяльності органів виконавчої влади і уряду та визначає Кабінет Міністрів як центральний орган виконавчої влади в Україні (ст. 113).

Вирішення проблем, пов'язаних із формуванням та діяльністю органів виконавчої влади в цілому та Кабінету Міністрів України, як їх центральної ланки є нагальною потребою суспільства. Навколо організації діяльності уряду розгортається політична боротьба. Те, що в Україні майже кожен рік змінювались склади Кабінет Міністрів, свідчить про урядову кризу. Розширення законодавчої бази і, зокрема прийняття Закону "Про Кабінет Міністрів України" спричинило суперечливі виступи політиків та юристів-науковців. Багато хто з них зазначає, що в Україні відбувається перегин влади у бік уряду. Регулювання взаємовідносин Кабінету Міністрів України з іншими гілками влади - процес довготривалий в першу чергу тому, що численні його внутрішні суперечності і неузгодженості знижують регулюючий вплив законодавства на суспільні відносини, призводять до частих його змін. Отже, проблеми у формуванні, діяльності уряду, його взаємовідносин з іншими гілками влади дестабілізують існуючу систему "стримувань і противаг", що заважає утвердженню в Україні правової держави та громадянського суспільства.

ВИСНОВОК

Отже, підсумовуючи все вище викладене ми можемо зробити такі висновки:

1. Уряд є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Він здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

Оскільки Кабінет Міністрів є органом загальної компетенції, то він має широкі повноваження у таких сферах: економіки та фінансів; соціальної політики, охорони здоров'я, спорту; культурної політики, освіти, науки, культури; екологічної безпеки держави; правової політики, законності і правопорядку; забезпечення прав і свобод людини та громадянина; зовнішньої політики, національної безпеки та обороноздатності тощо.

Кабінет Міністрів України як орган загальної компетенції має численні та різноманітні завдання, серед яких окреме місце займають такі, як: спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади; утворює, реорганізовує та ліквідовує відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади; призначає на посади та звільняє з посад за поданням Прем'єр-міністра України керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України. Ці завдання свідчать про керівну роль Уряду в системі органів виконавчої влади.

2. До центральних органів виконавчої влади відносяться міністерства, державні комітети, центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом, які безпосередньо підпорядковані Кабінету Міністрів України. У Конституції вживається термін “міністерства та інші центральні органи виконавчої влади”, що дає підстави для визначення міністерства як основного виду центральних органів виконавчої влади. До центральних органів виконавчої влади, які покликані сприяти міністерствам та Уряду в реалізації їх політики шляхом виконання функцій державного управління функціонального характеру, належать державні комітети. До місцевих органів виконавчої влади відносяться обласні та районні державні адміністрації, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, а також місцеві (територіальні) органи центральних органів виконавчої влади. Відповідно до статті 118 Конституції України місцеву державну адміністрацію очолює голова, який призначається Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України.

3. У системі поділу влади уряд здійснює державну владу поряд з іншими органами державної влади: главою держави, законодавчими та судовими органами.

Серед органів, що не входять до системи органів виконавчої влади, найбільш розгалужені й тісні зв'язки Кабінет Міністрів здійснює у відносинах з Президентом і Верховною Радою.

У відносинах з Президентом України повноваження Кабінету Міністрів насамперед торкаються його участі, за дорученням Президента, у виконанні його повноважень з питань забезпечення державного суверенітету і економічної самостійності, національної безпеки і обороноздатності, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції та законів України, актів Президента України, додержання прав і свобод людини і громадянина, а також інших питань здійснення виконавчої влади.

Серед повноважень Кабінету Міністрів у відносинах з Верховною Радою слід насамперед виділити його обов'язкове звітування про свою діяльність.

Кабінет Міністрів має надавати інформацію з цих питань комітетам (комісіям) Верховної Ради відповідно до їх визначеної законом компетенції.

Важливі напрямки відносин Верховної Ради і Кабінету Міністрів реалізуються через його обов'язкові відповіді на депутатські запити, розгляд звернень комітетів, тимчасових комісій Верховної Ради, регулярне інформування народних депутатів про роботу уряду на "Днях уряду".

Зі свого боку Кабінет Міністрів видіграє активну роль у законодавчій діяльності Верховної Ради: за Конституцією він має право законодавчої ініціативи у Верховній Раді.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Авер'янов В.Б. Органи виконавчої влади в Україні.-- К.: Ін Юре, 1997.- 48 с.

2. Авер'янов В.Б. Система органів виконавчої влади України: огляд конституційно-правових засад / В.Б. Авер'янов // Часопис Київського університету права. - 2003. - № 2. - С. 3-7.

3. Органи державної влади України: [монографія] / за ред. В. Ф. Погорілка. -- К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького, 2002. - 592 с.

4. Політологічний енциклопедичний словник : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. - К. : Генеза, 1995. - 400 с.

5. Политологический словарь / Под. ред. В. Ф. Халипова. - М. : Высш. шк., 1995. - 192 с.

6. Автономов А.С. Правовая онтология политики: к построению системы категорий / Автономов А.С. - М. : ООО Фирма “Инфограф”, 1999. - 384 с.

7. Старилов Ю.Н. Курс общего административного права : в 3 т. Т. 1 : История. Наука. Предмет. Нормы, субъекты / Старилов Ю.Н. - М. : НОРМА (Издательская группа НОРМА - ИНФРА М), 2002. - 728 с.

8. Черноголовкин Н.В. Теория функций социалистического государства / Черноголовкин Н.В. - М. : Юрид. лит., 1970. - 216 с.

9. Про оптимізацію системи центральних виконавчої влади: Указ Президента України від 9 грудня 2010 р. № 1085 // Урядовий кур'єр від 14 грудня 2010 р. - № 234.

10. Схема організації центральний органів виконавчої влади: затверджено Указом Президента України від 9 грудня 2010 року № 1085 // Урядовий кур'єр від 14 грудня 2010 р. - № 234.

11. Деякі питання організації роботи щодо реалізації заходів з оптимізації системи центральних органів виконавчої влади: Розпорядження Президента України від 23 грудня 2010 р. № 1203-рп.

12. Типове положення про центральний орган виконавчої влади України, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через відповідного члена Кабінету Міністрів України: затверджено Указом Президента України від 24 грудня 2010 року № 1199 // Офіційний вісник Президента України від 24 грудня 2010 р. - № 34.

13. Юлія Мостова, Сергій Рахманін. Міністр юстиції Олександр Лавринович: «Побачите самі, як зміняться адміністрація президента, РНБОУ, яка випаде доля центральним органам виконавчої влади…» Дзеркало тижня від 17 грудня 2010 р. - № 46 (826).

14. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навчальний посібник. - Вид. 3-тє, виправл. та доповн.- К.: Атіка, 2004- 512 с.

15. Бульба О. До питання поділу влади в Україні: пошук оптимальних варіантів // Право України. - 2003. - №4. - С. 8-11.

16. Державне управління в Україні: Навчальний посібник / За заг. ред. В. Б. Авер'янова. - К., 1999. - 266 с.

17. Конституція України // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 1996. - № 30. - Ст. 141.

18. Про Кабінет Міністрів України: Закон України // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 2011. - № 9. - Ст. 58.

19. Авер'янов В. Уряд у механізмі поділу влади: недосконалість вітчизняної конституційної моделі // Право України. - 2005. - № 4. - С.10-16.

20. Полякова Л.І. Особливості системи стримувань і противаг у взаємодії законодавчої та виконавчої гілок державної влади в Україні (1991 -2004 рр.) [Електронний ресурс :http://www.nbuv.gov.ua/portal/ Soc_Gum/Gileya/ 2010_39/Gileya39/I12_doc.pdf/ станом на 10.02.2011]

21. Фрицький О.Ф. Конституційне право України: Підручник. - К:Юрінком Інтер, 2002. - 536 с.

22. Органи державної влади України / За ред. В.Ф. Погорілка: Монографія. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького, 2002. - 592 с.

Размещено на Allbest.ru