Загальна характеристика майнових відносин, що регулюються цивільним правом

Держава може бути учасником зобов'язальних відносин. Особливе місце в зобов'язальних відносинах відводиться державі як суб'єкту цивільно-правової відповідальності. Цивільно-правова відповідальність може настати як за невиконання цивільно-правових зобов'язань, так і за деліктні зобов'язання. Поряд із внутрішніми цивільними відносинами держава може брати участь і в зовнішньому обігу. Це має місце в тих випадках, коли зовнішньоторговельні відносини встановлюються через торговельні представництва України за кордоном і через інші спеціально уповноважені органи.

Держава може створювати також юридичні особи приватного права, виступаючи як самостійний засновник або як засновник нарівні з іншими суб'єктами цивільного права. Водночас держава не може створювати такі юридичні особи, які можуть створюватися лише фізичними особами або недержавними юридичними особами (наприклад, громадські організації, політичні партії тощо).

Автономна Республіка Крим згідно з ст.134 Конституції України та ст.1 Конституції Автономної Республіки Крим є невід'ємною складовою України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.

Автономна Республіка Крим, як і держава Україна, може набувати всього обсягу прав та обов'язків учасника цивільних відносин, що не суперечать її сутності як соціально-публічного утворення, наділеного владними та розпорядчими функціями.

Відмінність Автономної Республіки Крим від держави України як учасника цивільно-правових відносин полягає у неможливості самостійного встановлення власної цивільної правосуб'єктності (Конституція Автономної Республіки Крим затверджена законом, який прийнято Верховною Радою України). Автономна Республіка Крим не може виступати суб'єктом конфіскації, реквізиції майна, набувачем скарбу тощо.

Територіальною громадою визнаються жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр (ст.1 Закону України від 21 травня 1997 р. "Про місцеве самоврядування в Україні").

Територіальна громада, як й інші соціально-публічні утворення, має цивільну правосуб'єктність. Моментом її виникнення є визнання у встановленому законом порядку існування адміністративно-територіальної одиниці. [11, ст. 227]

Матеріальним підґрунтям правосуб'єктності органів місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їх спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад (ст. 142 Конституції України).

Територіальна громада може виступати суб'єктом речових правовідносин. Вона є суб'єктом права комунальної власності (ст.327 ЦК), може набувати права власності на безхазяйну річ (ч.2 ст.335 ЦК), знахідку (ч.2 ст.338 ЦК), бездоглядну домашню тварину (ч.2 ст.341 ЦК), а також на спадщину, яка визнана судом відумерлою (ч.3 ст.1277 ЦК) тощо.

Територіальна громада може виступати суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності (ст.3 Закону "Про зовнішньоекономічну діяльність").

Територіальні громади можуть бути учасниками договорів та інших цивільних зобов'язань, здійснювати емісію цінних паперів тощо. Так, рада або за її рішенням інші органи місцевого самоврядування відповідно до законодавства можуть випускати місцеві позики, лотереї та цінні папери, отримувати позики з інших бюджетів з їх погашенням до кінця бюджетного року, а також отримувати кредити в банківських установах.

Територіальна громада може нести цивільно-правову відповідальність за своїми зобов'язаннями, а також за шкоду, заподіяну органами та посадовими (службовими) особами при виконанні покладених на них посадових (службових) обов'язків. [13, ст. 98]

Територіальні громади можуть створювати юридичні особи. Крім того, муніципальне законодавство України визначає взаємини органів місцевого самоврядування з юридичними особами публічного та приватного права, створеними територіальною громадою, а також з юридичними особами, створеними іншими засновниками. Так, відносини органів місцевого самоврядування з організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності останніх органам місцевого самоврядування, а відносини з іншими юридичними особами будуються на договірній І податковій основі та на засадах підконтрольності у межах повноважень, наданих органам місцевого самоврядування законом (ст.ст.16, 17 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні").

РОЗДІЛ 4. Порівняльна характеристика, що стосується майнових відносин, що регулюються цивільним правом та майнових відносин, які регулюються іншими галузями права

В даній курсовій роботі ми ведемо мову про майнові правовідносини. Зокрема, було зазначено що майнові правовідносини - це особливий вид цивільно-правових відносин, особливість яких проявляється у їх економічній сутності, тобто спрямованості на врегулювання певних матеріальних аспектів взаємодії суб'єктів цивільного права. Проте дане визначення не є повним та не відображає реально існуючої адекватної дійсності.

В чому ж полягає особливість майнових правовідносин ? Насамперед слід зауважити що поняття майнових правовідносин вживається не тільки в цивільному праві, а й в суміжних йому галузях. Наприклад, це можуть бути майнові відносини між батьками та дітьми чи подружньої пари ( сімейне право), між працівником та роботодавцем (трудове право), не можна забувати про інститут цивільного позову в кримінальному процесі, який починає функціонувати на підставі позадоговірних зобов'язань. Даний перелік є далеко не вичерпним. Проте, давайте проаналізуємо найбільш суттєві та важливі аспекти прояву майнових відносин в інших галузях права, окрім цивільного. майновий зобов'язальний цивільний дієздатність

В сімейному праві майнові правовідносини виникають між батьками і дітьми, іншими членами сім'ї та родичами.

Майнові правовідносини між батьками і дітьми складаються з двох груп: до першої відносяться різноманітні зв'язки батьків і дітей з приводу майна, що знаходиться в сфері володіння сім'ї (житло, предмети домашньої обстановки, гроші та інші цінності); до другої -- аліментні зобов'язання батьків і дітей. [16, ст. 57]

Бувають випадки, коли з певних причин у дітей немає батьків і вони залишаються без засобів існування, тому наше законодавство, зокрема СКУ, встановлює алі­ментні обов'язки інших членів сім'ї та родичів по утриманню неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх членів сім'ї[17, ст. 275].

У сім'ї створюється не лише спільний бюджет для задоволення побутових потреб членів сім'ї, але й набуваються права на спільні трудові доходи, предмети довгочасного корис­тування, домашньої обстановки, а також такі дорогоцінні об'єкти, як житлове приміщення, дача, автомобіль і таке інше. При нормальних сімейних відносинах тут не буває конфліктів, які потребують правового втручання. Навпаки, при розпаді сімейних правовідносин виникають різні спори і непорозуміння (наприклад, автомобіль або кооперативна квартира були придбані не лише на кошти батьків, але і на кошти, які сину подарувала бабуся, і син вважає себе співвласником машини, співпайовиком житлово-будівельного кооперативу чи співвласником приватизованого житла). Тому законодавство[19, ст. 214] врегульовує питання про права батьків і дітей на майно.

Одним з найважливіших інститутів сімейного права є аліментні зобов'язання батьків і дітей. Взагалі аліментні правовідносини характеризуються певними особливостями. Перш за все підстави їх виникнення визначаються законом. І їх зміст не може бути змінений за угодою сторін. До законних підстав виникнення аліментних зобов'язань відноситься родство, непрацездатність. Аліментні зобов'язання є безкоштовними, тобто вони не можуть бути витребувані назад, навіть якщо стягнені помилково.

Значне місце майнові правовідносини посідають і в аграрному праві. З переходом України до регульованої ринкової економіки, відновленням інституту права приватної власності на нерухомість, встановленням рівноправності всіх форм власності на різних організаційно-правових форм господарювання на землі сучасні аграрні правовідносини характеризуються зміщенням акценту у бік їх майнових аспектів. Це виявляється, зокрема, у збільшенні питомої ваги майнових правовідносин, у розширенні кола їх суб'єктів. Зумовлено це насамперед тим, що земля визнається об'єктом права приватної та колективної власності. Вона знову легально повертається до цивільного обігу. Майнові аспекти аграрних правовідносин, як і раніше до 1917 р., почали включати в себе реалізацію права власника - фізичної чи приватної юридичної особи, вимагати від іншої сторони виконання зобов'язань, викладених у нормах закону або/і договору (наприклад, надання землі у приватну власність голові СФГ, своєчасне внесення орендної плати, плати за виконані договірні зобов'язання, самостійного здійснення на власний ризик діяльності з метою одержання прибутку тощо). [1, ст..,35]

Збільшення питомої ваги майнових аспектів у системі аграрних правовідносин. Йдеться, насамперед, про одержання суб'єктами аграрного підприємства прибутків од своєї діяльності. І, як наслідок, ці суб'єкти самостійно визначають асортимент та обсяги виробництва продуктів харчування і сировини виходячи виключно з попиту на них, витрат на виробництво, очікуваної (такої, що прогнозується) ціни й інших економічних факторів. Тут саме економічні фактори є визначальними в тому, як суб'єкти аграрного підприємства реалізують свої майнові права та беруть на себе юридичні зобов'язання. Розширення частини майнових аспектів у системі аграрних правовідносин відбувається також і за рахунок створення спільних елементів ринкової економіки (ринку цінних паперів, праці, зміни ринку продуктів харчування, ринку капіталу, нерухомості).

Піднесення питомої ваги майнових аспектів у системі аграрних правовідносин сталося ще й тому, що об'єктом цих правовідносин вже нині є всі підстави вважати:

а) нерухомість, передовсім землі;

б) товарні продукти харчування рослинного і тваринного (у тому числі водного та мисливського) походження;

в) грошові кошти, утому числі й іноземна валюта, цінні папери тощо;

г) інші майнові та немайнові права, юридичні дії, що підлягають грошовій оцінці та мають грошове вираження (вартість). [19, ст. 299]

За сучасних умов саме майнові аспекти аграрних правовідносин є визначальним у вагомості, співвідношенні та змісті інших складових системи аграрних правовідносин.

Важливе місце майнові відносини посідають і в структурі трудових правовідносин, що врегульовуються нормами трудового права. Аналіз предмету трудового права дає змогу зробити висновки про те, що людина в суспільному виробництві може виконувати подвійну функцію: працівника і власника. Залежно від двоїстості продуктивних сил і подвійної ролі людини розглядаються два види виробничих відносин: трудові і майнові. Дві форми виробництва визначаються двома видами виробничих відносин: матеріально-речова форма - трудовими, соціально-економічна - майновими.

Як вже було зазначено вище майнові відносини мають місце практично в будь-якій галузі права. Насамперед це зумовлено переходом національної економіки в стан ринкової, майновим характером відповідальності ( при чому всіх видів відповідальності), чільним місцем приватної власності в сучасній економічній системі України.

ВИСНОВКИ

Розглянувши проблемні аспекти курсової роботи можемо зробити такі висновки:

1. майнові правовідносини - це правовий зв'язок, що ґрунтується на нормах цивільного права, між юридично рівними суб'єктами, що виступають носіями цивільних прав і обов'язків з приводу руху речей та інших об'єктів матеріального світу, а також майнових прав. А підставами виникнення майнових правовідносин є юридичні факти - це виникнення передбачених правовими нормами специфічних обставин.

2. до складу майнових правовідносин треба віднести чотири елемента: суб'єкт, об'єкт, суб'єктивне цивільне право та суб'єктивний обов'язок. Суб'єкт - це учасник відносин. Він має таки характеристики як правоздатність, правосуб'єктність, дієздатність, цивільна правоздатність. Ці характеристики можуть бути надані йому в залежності від самого суб'єкту: чи є він фізичною особою, державою, чи юридичною особою. Також суб'єктами майнових правовідносин можуть бути територіальна громада чи Автономна Республіка Крим. Об'єкт - це матеріальні блага або предмет їх створення, що складає предмет діяльності суб'єктів цивільного права. Суб'єктивний обов'язок -- це те, як суб'єкт повинен себе вести: чи він має виконувати якісь дії, передбачені законом, чи, навпаки, йому потрібно утримуватися від якихось дій. Суб'єктивне майнове право -- це міра дозволеної поведінки суб'єкта майнових правовідносин, ті юридичні можливості, що надані йому нормами права.

3. Класифікація можлива за різними підставами:

В основному майнові правовідносини класифікують на відносини власності, договірні та позадоговірні правовідносини. І тій і тій групам притаманні певні особливості, що дозволяються вирізнити їх з кола інших цивільно-правових правовідносин.

Класифікація майнових правовідносин можлива і за іншими підставами. Так, з урахуванням тих або інших їх особливостей можуть бути виділені строкові і безстрокові майнові правовідносини, активні і пасивні, типові і нетипові, загальнорегулятивні, організаційні тощо. Оскільки в основу класифікації правовідносин покладено різні ознаки, то одне і те ж правовідношення може бути одночасно охарактеризоване з різних боків. Наприклад, правовідносини власності є майновими, абсолютними, речовими, регулятивними тощо Правовідносини, що виникають з договору позики, є майновими, відносними, зобов'язальними, регулятивними.

4. В цивільноправовій науці право власності має два значення: в об'єктивному і суб'єктивному розумінні. Право власності в суб'єктивному значенні -- це передбачене і гарантоване законом право конкретного суб'єкта-власника (громадянина, колективного утворення, держави) здійснювати володіння, користування, розпорядження та інші можливі правомочності щодо належного йому майна на свій розсуд і з будь-якою метою, якщо інше не передбачено законом. Таким чином, суб'єктивне право власності, як і будь-яке інше суб'єктивне право, означає міру можливої поведінки уповноваженої особи (власника) щодо належного їй майна.

5. Вирізняються договірні та позадоговірні відносини. Підставою класифікації є причина виникнення зобов'язань. Основою для виникнення договірних відносин є укладення цвільно-правового договору. Підставами для виникнення позадоговірних - інші юридичні факти, зокрема, нанесення шкоди, рішення суду тощо.

6. Юридичний факт -- це обставина, що пов'язує між собою цивільне право в об'єктивному значенні (норма цивільного права) і суб'єктивне право. Без юридичного факту неможливе застосування правових норм. Юридичний факт -- основна умова, завдяки якій виникають, змінюються та припиняються суспільні відносини, що мають у цьому випадку цивільно-правовий характер. Також можна виділити таке поняття як юридичний вчинок -- це дія, що спеціально не спрямована на встановлення юридичних наслідків, але породжує такі в результаті припису закону.

7. Суб'єктом майнових правовідносин визнається особа, що бере участь у врегульованому правовими нормами відношенні, поведінка яких трактується правом як юридично можлива або необхідна. До суб'єктів майнових правовідносин закон відносить фізичних та юридичних осіб, державу, а також Автономну Республіку Крим та територіальні громади.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Дзера О.В. Цивільне Право України - К: Юрінком Інтер, 2002р.

2. Шевченко Я.М. Цивільне Право України - К: Ін Юре, 2003р.

3. Бірюков І.А. Цивільне Право України - К: Наукова думка, 2000р.

4. Ємельянов В.П. Цивільне Право України - Х: Консул, 2000р.

5. Підопригора О.А. Цивільне Право - К: Вентурі, 1999р.

6. Слипченко С.А. Цивільне Право України - Х: Еспада, 1999р.

7. Стефанчук Р.О. Захист честі, гідності та репутації в цивільному праві -К: Науковий світ, 2001р.

8. Красавчикова Л.О. Личная жизнь под охраной закона - М: Юрид. Лит.,1983р.

9. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003р.

10. Цивільний кодекс України. Коментар (науково - практичний) Харків, 2004р.

11. Дудин А. П. Объект правоотношения: Вопросы теории. -- Саратов, 1980.

12. Цивільне право Україні: Навч. посіб. / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової, В.В. Луць та ін. - Ч. 2. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - 792 с.

13. Цивільне право Україні: Навч. посіб. / За ред. О.В. Дзери, та ін. - Ч. 2. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 797 с.

14. Цивільний кодекс України: Коментар / За заг. ред. Є.О. Харитонова, О.М. Лапітенко. - Х.: Одісей, 2003. - 856 с.

15. Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я.М. Шевченко. - Т. 1. Загальна частина. - К.: Концерн "Видавничий Дім "Ін Юре", 2003. - 520 с.

16. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / за ред. О.В.Дзери, Н.С. Кузнєцової. - К.: Юрінком інтер,2002. с.- 78-84.

17. Цивільне право України Частина перша. Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти. Під ред. Ч.П.Азімова.-Харків: Право, 2000. - с.65.

18. Юридична енциклопедія: В 6т. / ред. кол.: Ю.С. Шемчушенко (відп. ред.) та ін. - К.: Укр. Енцикл.,1998-Т.1:А-Г.

19. Як укласти господарський договір / За ред. А.В. Гринчишина. - К.: Компас, 1998. - 94 с.

Размещено на Allbest.ru