Державне регулювання підприємництва в національній економіці

- закон сприяє організації матеріально-технічного забезпечення та інформаційного обслуговування підприємців, підготовці і перепідготовці кадрів(ст. 12);

- здійснює первісне облаштування неосвоєних територій об'єктами виробничої і соціальної інфраструктури з продажем або передачею їх у кредит підприємцям;

- стимулює за допомогою економічних важелів (цільових субсидій, податкових пільг тощо) модернізацію технології, інноваційну діяльність, освоєння нових видів продукції та послуг;

- надає підприємцям цільові кредити;

- подає підприємцям інші види допомоги.

Стаття 15. Державне регулювання підприємництва.

Держава законодавчо забезпечує свободу конкуренції між підприємцями, захищає споживачів від проявів несумлінної конкуренції та монополізму в будь-яких сферах підприємницької діяльності.

Органи державного управління будують свої відносини з підприємцями, використовуючи:

- податкову та фінансово-кредитну політику, включаючи встановлення ставок податків і процентів по державних кредитах;

- податкових пільг; цін і правил ціноутворення; цільових дотацій;

- валютного курсу; розмірів економічних санкцій;

- державне майно і систему резервів, ліцензії, концесії, лізинг, соціальні, екологічні та інші норми і нормативи;

- науково-технічні, економічні та соціальні республіканські й регіональні програми;

- договори на виконання робіт і поставок для державних потреб.

Втручання державних органів у господарську діяльність підприємців не допускається, якщо вона не зачіпає передбачених законодавством України прав державних органів по здійсненню контролю за діяльністю підприємців.

Державні органи і службові особи можуть давати підприємцям вказівки тільки відповідно до своєї компетенції, встановленої законодавством. У разі видання державним чи іншим органом акта, який не відповідає його компетенції або вимогам законодавства, підприємець має право звернутися до суду чи арбітражу з заявою про визнання такого акта недійсним.

Не допускається прийняття державними органами актів, які визначають привілейоване становище суб'єктів підприємницької діяльності однієї з форм власності щодо суб'єктів підприємницької діяльності інших форм власності.(ст. 15)

Збитки, завдані підприємцю внаслідок виконання вказівок державних чи інших органів або їх службових осіб, що призвели до порушення прав підприємця, а також внаслідок неналежного здійснення такими органами або їх службовими особами передбачених законодавством обов'язків щодо підприємця, підлягають відшкодуванню цими органами. Спори про відшкодування збитків вирішуються судом або державним арбітражем.

Стаття 16. Діяльність іноземних підприємців.

Іноземні громадяни та особи без громадянства, які здійснюють підприємницьку діяльність на території України, на її континентальному шельфі та у виключній (морській) економічній зоні користуються такими ж правами і несуть такі ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не випливає з Конституції України, цього Закону та інших законодавчих актів України.

Особливості здійснення підприємницької діяльності на території України, на її континентальному шельфі та у виключній (морській) економічній зоні іноземними юридичними особами визначаються законодавчими актами України.

Стаття 17. Міжнародні договори.

Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про підприємництво, то застосовуються правила міжнародного договору.

§2.2 Механізми державного регулювання підприємництва в трансформування економіці

На нинішньому етапі розвитку України, коли трансформаційний спад поступово змінюється структурною перебудовою, паралельно з процесами становлення підприємницького сектору відбувається формування механізму його державного регулювання. Тобто державна підприємницька політика ще перебуває в зародковому стані і є так само недосконалою, як і всі інші інструменти регулювання. Наявний механізм державного регулювання підприємництва в загальному вигляді (досить умовно) показано (Додаток №2).

Важливою складовою механізму державного регулювання підприємництва має стати система його державної підтримки, створення якої нині проголошується як запорука поліпшення стану в усіх сферах соціально-економічного життя суспільства: розвитку вітчизняного виробництва, виходу з кризи, підвищення зарплати та пенсій, життєвого рівня населення, збереження системи освіти, охорони здоров'я, культури тощо.

Основою державної політики підтримки підприємництва є розроблення та реалізація державних програм науково-технічного, ресурсного, фінансового, консультативного, кадрового та іншого сприяння розвитку підприємництва. Державні програми підтримки можуть реалізовуватися центральними та місцевими органами виконавчої влади. Програми мають забезпечити формування тих невід'ємних елементів соціально-економічного простору, які підприємницький сектор не спроможний створити самостійно, а саме: нормативно-правового (адміністративного) забезпечення; інституційних засад розвитку бізнесу; функціональних (цільових) форм державного регулювання.

Базою цього забезпечення є законодавчі та інші нормативно-правові акти, відповідні норми цивільного, кредитно-фінансового, податкового, адміністративного, трудового та інших галузей чинного законодавства, основними з яких є Закони України «Про підприємництво», «Про власність», «Про підприємства України», «Про господарські товариства», що були затверджені ще 1991 року та безперечно потребують серйозного перегляду. Крім того, виникла об'єктивна необхідність ухвалити низку нових нормативних та інструктивних документів, зокрема щодо розвитку приватного та малого бізнесу, зокрема. Підприємці давно очікують на прийняття Законів України «Про державну підтримку підприємництва», «Про приватну власність», «Про ліцензування», «Про малі підприємства», «Про кредитні спілки» тощо.

Нормативно-правове забезпечення розвитку підприємництва включає: формування законодавчої бази підприємництва та вдосконалення її; нормативне регулювання умов господарської діяльності, включаючи сертифікацію та стандартизацію; адміністративне регулювання через механізм державної реєстрації підприємств, ліцензування підприємницької діяльності, квотування обсягів виробництва, експорту, імпорту товарів.

Право на здійснення підприємницької діяльності підприємство набуває лише після акту його державної реєстрації; інакше така діяльність визнається незаконною. Існують певний порядок і умови реєстрації нового підприємства. Будь-яка підприємницька структура вважається створеною і набуває прав юридичної особи з дня її реєстрації в державній адміністрації місцевої влади за місцем знаходження підприємства (фірми) або за місцем проживання підприємця.

В Україні діє протягом останніх років типова схема реєстрації новоствореного підприємства. Так, схема заснування й реєстрації підприємства без створення юридичної особи є досить простою і складається з таких етапів: рішення про започаткування підприємницької діяльності; звернення у реєстраційний орган держадміністрації; реєстрація; звернення в податкову інспекцію; звернення до нотаріуса; звернення в банківську установу; звернення у місцевий відділ внутрішніх справ; звернення у штемпельно-гравірувальну майстерню; ліцензування.

Слід зазначити, що в Україні вже функціонує єдиний реєстр суб'єктів підприємництва, в стадії формування перебуває єдина система органів державної реєстрації. Крім того, має бути створена Ліцензійна палата України, що об'єднає існуючі органи державної реєстрації під своїм керівництвом.

Ринок не передбачає необмеженої свободи дій підприємницьких структур. Відповідно до чинного законодавства України деякі види підприємницької діяльності потребують спеціального ліцензування. (Додаток №3 )

Надання ліцензій здійснюється на підставі ліцензійної угоди, яка передбачає сплату суб'єктом підприємницької діяльності, якому надається ліцензія, певної ліцензійної винагороди. Остання може мати вигляд процентних відрахувань (роялті) або паушальних платежів (разова плата за користування ліцензією).

Сертифікація та стандартизація є стратегічними напрямками адміністративного регулювання в рамках підприємницької політики і, на жаль, створюють найбільше перешкод для підприємців.

В Україні створено Державний комітет стандартизації та сертифікації, основним завданням якого є формування ефективно діючої національної системи сертифікації та стандартизації, яка була б спрямована на захист національного споживача й товаровиробника від неякісної продукції та пристосована до сучасних ринкових вимог світового співтовариства, зокрема ЄС. Нинішня система поки що є малоефективною та недосконалою. Так, в одній державній установі зосереджено майже всі монопольні функції щодо стандартизації, сертифікації, акредитації та відповідності технічним вимогам, при цьому Держстандарт самостійно розробляє нормативи для всіх названих процедур. Але світова практика доводить, що не може бути єдиного органу, котрий би визначав процедури із сертифікації, наприклад, літаків та ліків. У багатьох країнах є до 20 різноманітних обов'язкових процедур сертифікації, які здійснюються різними організаціями чи лабораторіями.[29]

На сучасному етапі розвитку України суттєвим елементом державної підтримки бізнесу має стати дерегулювання підприємництва, яке означає: спрощення порядку створення, реєстрації та ліквідації суб'єктів підприємництва; скорочення переліку видів підприємницької діяльності, що підлягають ліцензуванню та патентуванню, потребують одержання сертифікатів і будь-яких інших дозволів на здійснення підприємництва; обмеження кількості перевірок і права контролю за діяльністю суб'єктів підприємництва; спрощення процедури митного оформлення вантажів у процесі здійснення експортно-імпортних операцій; забезпечення послідовності та стабільності нормативно-правового регулювання підприємництва.[]

Інституційні засади державної підтримки підприємництва включають: наявність організаційної структури; наявність ринкової інфраструктури; інформаційно-консультаційне забезпечення підприємництва; кадрове забезпечення; науково-методичне забезпечення; моніторинг державної підтримки.

Функціональні (цільові) форми та методи державної підтримки підприємництва умовно можна розділити на такі складові: матеріально-технічна підтримка; науково-технічна (інноваційна) підтримка; фінансово-інвестиційна підтримка; податкове регулювання та сприяння самофінансуванню бізнесу; зовнішньоекономічне регулювання та захист національних підприємств; екологічне регулювання бізнесу.

Центральним органом, який забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері розвитку та підтримки підприємництва, є Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва. Головне завдання цього органу -- формування підприємницької політики, а передовсім -- узагальнення практики застосування законодавства з питань підприємницької діяльності, опрацювання пропозицій, спрямованих на вдосконалення його. Крім того, комітет сприяє розвиткові малого підприємництва, системи консультативної та інформаційної підтримки його і готує пропозиції щодо впровадження та вдосконалення механізмів фінансово-кредитної підтримки підприємництва та його зовнішньоекономічної діяльності, координує систему підготовки та перепідготовки кадрів тощо. В Україні створено значну кількість громадських організацій, які мають на меті сприяння підприємництву.

Загальновизнано, що основним регулятором економіки будь-якої держави є податкова система, яка може або стимулювати розвиток виробництва та залученню інвестицій, або стримувати ділову активність. Значною мірою це залежить від пріоритетних цілей економічного розвитку та методів їхньої реалізації.

Якщо на перше місце в економічній політиці виходить наповнення бюджету, а не стимулювання підприємницької інвестиційної активності, то збільшується кількість податків, зростає їхній рівень. І, як наслідок, відбувається падіння виробництва, зростає безробіття, скорочується база оподаткування та зменшуються відрахування до бюджету, економіка переходить у "тінь".

Підприємницька діяльність значною мірою залежить від наявної системи управління, форм і методів державного регулювання економіки. Побудова ринкової системи господарювання за своїм цільовим спрямуванням повинна забезпечувати умови для ефективного, суспільно-продуктивного підприємництва. Однак перехід до нового типу економічних відносин є неоднозначним і суперечливим, що вимагає зіставлення існуючої системи регулювання підприємництва в Україні з тенденціями її розвитку в сучасних ринкових економічних системах.

Питання регулювання підприємництва нерозривно пов'язані з питанням формування сприятливих умов для його розвитку. Останнє пояснюється тим, що підприємництво виступає сектором економіки, найбільш вразливим щодо таких несприятливих факторів, як циклічні коливання, фінансові обмеження, інфляційний тиск, надмірні податки.

За цих умов державне регулювання підприємництва може поєднувати суто адміністративно-розпорядчі, обмежувальні методи і стимуляційні, фінансово-економічні.

§2.3 Шляхи удосконалення державної політики підтримки до розвитку підприємництва в Україні

Мале підприємництво на початку ринкових перебудов в Україні було визначене як самостійна й необхідна для проведення реформ організаційна система. І, як наслідок такого підходу, кількість малих підприємств стала збільшуватись. Але бажаючих займатись цим видом трудової діяльності значно поменшало, коли стали виникати труднощі різного характеру (недостатня правова база, відсутність підтримки з боку органів влади тощо). Спричинили такий стан:

* відсутність дійових механізмів реалізації державної політики, спрямованої на підтримку малого підприємництва;

неймовірно високий тиск оподаткування;

обмеженість або повна відсутність матеріально-фінансових ресурсів;

* недосконалість системи підготовки і перепідготовки кадрів для підприємницької діяльності;

* стихійні, неупорядковані дії підприємців внаслідок інформаційної ізоляції.

Головною, базовою причиною такого явища є, мабуть, насамперед не досить ретельна розробка програми розвитку підприємництва в Україні з позицій комплексного підходу до розв'язання цієї проблеми. Очевидно, що саме державі належить головна роль у формуванні сприятливих умов для розвитку підприємництва і малого бізнесу.

Розробка державної програми, спрямованої на регулювання, підвищення злагодженості та системності в діяльності підприємців, передбачає наявність структурно-логічної схеми індикативного плану, який має стати своєрідним алгоритмом, методологічною базою організації та управління в підприємницькій діяльності.

В Україні формування державної політики підтримки малого бізнесу ініційовано ще в 1991 році, коли був створений Державний комітет України щодо сприяння розвитку малих підприємств і підприємництва, який було скасовано в 1995 році з передачею функцій спеціальним відділам у Міністерстві економіки України. В 1993 році була розроблена і схвалена Кабінетом Міністрів України Програма державної підтримки підприємництва в Україні. Пізніше розроблено і прийнято інші важливі державні документи, спрямовані на сприяння розвитку малого бізнесу, в тому числі -- Концепція державної політики розвитку малого підприємництва. Цей далеко не повний перелік кроків, здійснених державою, свідчить, що центральна влада приділяє певну увагу проблемам формування і розвитку приватного підприємництва в Україні.

На сьогодні Відділ державного регулювання й аналізу розвитку малого підприємництва Міністерства економіки України ініціював розробку місцевих програм сприяння малому бізнесу. На відміну від попередніх років, акцент у роботі в цьому напрямі зміщений із верхніх поверхів влади на місцевий рівень.

Так, ще у квітні 1996 року почалася розробка регіональної програми сприяння підприємництву, намітилися зони особливої уваги і турботи. Основний принцип, закладений у систему дій, спрямованих на підтримку малого підприємництва в регіонах, передбачає організацію цілеспрямованої взаємодії місцевих органів влади і консорціуму, який складається з різних структур і сформований навколо Ради розвитку малого підприємництва. Впровадження заходів щодо створення нових малих підприємств передбачає такі дії:

виявлення людей, здатних до створення свого бізнесу;

формування у них знань для успішної орієнтації та ефективної

діяльності в ринковому середовищі;

забезпечення стартовими інвестиціями;

підтримка консалтинговим, рекламним, маркетинговим, юридичним та

іншим забезпеченням.

В Україні створено значну кількість громадських організацій, які мають на меті сприяння підприємництву.

Організація ефективної підтримки підприємництва обов'язково вимагає формування розвинутої інфраструктури, що є невід'ємним компонентом ринкової економіки і створює сприятливі умови для розвитку бізнесу. До складу інфраструктури ринку входять: фінансово-кредитна інфраструктура, організаційно-технічна інфраструктура, інформаційно-аналітична інфраструктура.

Розвиток підприємництва потребує створення розвинутої системи інформаційно-консультаційного забезпечення. Основним елементом такої системи має бути мережа регіональних інформаційно-аналітичних центрів, що у подальшому інтегруватимуться в єдину інформаційну систему.

Основою державної політики підтримки підприємництва є розроблення та реалізація державних програм науково-технічного, ресурсного, фінансового, консультативного, кадрового та іншого сприяння розвитку підприємництва. Державні програми підтримки можуть реалізовуватися центральними та місцевими органами виконавчої влади. Програми мають забезпечити формування тих невід'ємних елементів соціально-економічного простору, які підприємницький сектор не спроможний створити самостійно, а саме: нормативно-правового (адміністративного) забезпечення; інституційних засад розвитку бізнесу; функціональних (цільових) форм державного регулювання.

Нормативно-правове забезпечення розвитку підприємництва включає: формування законодавчої бази підприємництва та вдосконалення її; нормативне регулювання умов господарської діяльності, включаючи сертифікацію та стандартизацію; адміністративне регулювання через механізм державної реєстрації підприємств, ліцензування підприємницької діяльності, квотування обсягів виробництва, експорту, імпорту товарів.

Інституційні засади державної підтримки підприємництва включають: наявність організаційної структури; наявність ринкової інфраструктури; інформаційно-консультаційне забезпечення підприємництва; кадрове забезпечення; науково-методичне забезпечення; моніторинг державної підтримки.

Аналіз проблем, пов'язаних із розвитком підприємництва, які були визнані самими підприємцями в результаті проведеного нами опитування, показав, що найгострішими з них є такі: високі податки та їхня велика кількість (73%); часті зміни податкової звітності (56%); низький купівельний попит населення (69%); часті зміни в законодавстві (73%); велика кількість законодавчих актів (61%)

Названі проблеми є наслідком макроекономічної ситуації, що склалася в Україні, й ніяк не пов'язані з внутрішніми процесами, які відбуваються на досліджуваних підприємствах, або з формою їхньої власності. А це означає, що з поліпшенням загальної економічної ситуації в країні знизиться вплив зазначених проблем на діяльність підприємців.

У цьому напрямі здійснюються певні заходи, спрямовані на зниження податкового тиску. Важливість їх пояснюється тим, що саме в податках концентрується вся сукупність економічних, політичних і соціальних інтересів у суспільстві незалежно від форм його організації і державного влаштування країни. З точки зору українських фахівців у галузі фінансової політики, визначаючи суб'єкти і об'єкти оподаткування, встановлюючи ставки податків, пільги і санкції, змінюючи умови оподаткування, держава впливає на інвестиції підприємств і споживання населення, попит і пропозицію товарів і послуг, стимулює підприємницьку діяльність в одних напрямах і стримує її в інших, виходячи із загальнонаціональних інтересів. Від успішного функціонування податкової системи багато в чому залежить результативність економічних рішень, що приймаються.

Податкова система повинна акумулювати кошти в руках держави для того, щоб вона могла виконувати свої зобов'язання перед суспільством, здійснюючи соціальну програму стосовно населення і забезпечуючи бюджетні організації й органи раціональним державним керуванням. Крім того, податкова система повинна стимулювати розвиток економіки шляхом розширеного відтворення. Останнє можливе за умов, якщо господарства та підприємства після платежів до бюджетів усіх рівнів зможуть залишити у своєму розпорядженні таку частину прибутку, яка дала б змогу створювати фонди спеціального призначення й економічного стимулювання, особливо виробничого і соціального розвитку, а також матеріального заохочення.

Саме ця теза віддзеркалює сутність перешкоди, яка виникає у сфері діяльності малого підприємництва. Адже право підприємців на самостійне використання прибутку втрачає свою значущість, бо чинні податкові ставки або цілком вилучають прибуток підприємства, або залишають таку його частину, яка не дає можливості розвивати підприємство.

З огляду на перераховані вище перешкоди у розвитку підприємницької діяльності в Україні особливу увагу варто приділити проблемі формування політики підтримки малого приватного підприємництва, зважаючи на сили, що можуть фактично впливати на формування цього важливого сектора економіки будь-якої країни.

Ключовими умовами для розвитку приватного сектора є збалансованість, стійке економічне зростання і "вбудованість" програми підтримки малого приватного бізнесу в ширший контекст політичних та економічних змін. Згодом малий бізнес стане головним чинником економічних перетворень, і не потрібно буде доводити, що підтримка малого бізнесу вигідна не тільки малим підприємствам, а й усій економіці, суспільству в цілому. Але поки що малий бізнес дуже малий для того, щоб його сприймали серйозно в країнах із перерваною традицією приватного підприємництва, а тому потребує підтримки з боку держави та формування специфічного середовища, яке б сприяло його динамічному розвитку.

Підприємницьке середовище інтегрує в собі суспільно-економічну ситуацію, що охоплює ступінь економічної волі, наявність підприємницького корпусу, домінування економічних зв'язків ринкового типу, діапазон можливостей для формування і використання капіталу (фінансових ресурсів).

Вихід підприємця за межі внутрішнього середовища фірми і його утворюючих ендогенних елементів означає принципово нову якість свободи вибору. Це пов'язано з тим, що в ринковому середовищі, яке складають екзогенні, практично не контрольовані елементи, стрибкоподібно стосовно внутрішнього середовища фірми зростає свобода підприємницького вибору, але при цьому прямо пропорційно нарощуються і моменти непевності, чинники ризику. До екзогенних елементів належать: оточення, конкуренція, інституційні чинники, правова система.

Природним середовищем для успішного розвитку підприємництва є ринкова економіка з відповідними активними правовими і соціально-економічними регуляторами та інфраструктурою.

До основних параметрів підприємницького середовища можна віднести такі:

наявність стабільної національної кредитно-грошової системи;

застосування пільгової системи оподатковування, яка б сприяла швидкому припливу фінансових ресурсів у сферу бізнесу;

створення активно діючої системи підтримки підприємницької діяльності з боку певних інфраструктур (комерційних банків, товарно-сировинних бірж, страхових компаній, науково-консультативних і навчальних центрів загального підприємництва, менеджменту, маркетингу тощо);

державна підтримка підприємництва в галузі фінансів і матеріально-технічного забезпечення (особливо на початкових стадіях становлення);

здійснення ефективного захисту промислової й інтелектуальної власності;

спрощення процедури регулювання підприємницької діяльності державними органами управління народним господарством;

правова захищеність підприємництва;

формування в суспільстві привабливого іміджу підприємництва, толерантного ставлення до його тимчасових невдач.

З огляду на викладене вище можна зробити такі висновки:

1. Механізм розвитку підприємництва в нашій країні має свої характерні ознаки як проекційний відбиток особливостей соціально-економічного стану України.

2. Усвідомлення значущості підприємництва на сучасному етапі соціально-економічної трансформації господарського механізму, яка відбувається в нашій державі, є оптимальним шляхом, який виведе країну з кризового стану і сприятиме поліпшенню в усіх галузях суспільно-економічного життя.

Акцентуючи увагу на певній значущості підприємництва, слід зазначити, що в ньому, як, мабуть, ні в одному соціально-економічному явищі, сфокусувалися різноманітні напрями розвитку ринкових відносин у нашій державі, дослідження і впровадження яких охоплює найширший спектр проблем, розв'язання яких є першочерговим завданням на шляху перебудови соціально-господарських механізмів функціонування економіки України.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Розглянувши механізми державного регулювання та шляхи удосконалення державної політики підтримки підприємництва в Україні, слід зазначити, що підприємництво в умовах трансформаційної економіки стає тією рішучою силою, що сприяє формуванню нових економічних відносин. Однак за своєю природою підприємницька діяльність є вразливою до умов нестабільності та різких коливань ринкової кон'юктури. Саме тому підприємництво потребує формування специфічного середовища, яке сприятиме його динамічному розвитку. Таке середовище має спиратися на відповідні політико-правові, економічні, організаційні та соціально-психологічні основи. Отже, створення сприятливих умов для ефективного функціонування підприємницького сектору та розвитку на цій основі національної економіки є основним завданням державного регулювання підприємництва

Державна політика підтримки та розвитку підприємництва має поєднувати:

· заходи регуляторної політики,

· фінансово кредитної політики,

· реформування нормативно-правової бази підприємницької діяльності з розвитком ринкової інфраструктури,

· вдосконалення інституціонального середовища.

Лише за таких умов та наявності розвинутого конкурентного середовища можлива реальна мотивація підприємницької діяльності, реалізація економічних інтересів та підвищення економічної активності. Піднесення ефективності підприємництва в умовах трансформаційної економіки пов'язане з активізацією інноваційно-інвестиціоної діяльності, підвищенням ефективності виробництва та конкурентоспроможності продукції, оптимізацією поточних витрат і розмірів підприємств, вибором активних форм і методів підприємницької діяльності.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Розвиток підприємництва на Україні в трансформаційний період

План-конспект лекційного заняття для студентів економічного факультету з дисципліни «Політична економія»

Модель уроку: безпосереднє навчання

ПОНЯТТЯ:

· підприємництво

· державне підприємництво

· одноосібне володіння

· товариство

· виробниче підприємство

· комерційне підприємництво

· фінансово-кредитне підприємництво

ЦІЛІ:

Ш з'ясувати сутність підприємництва, його функції

Ш розглянути проблеми розвитку підприємництва в Україні

Ш визначити механізми державного регулювання підприємництва

Ш показати ефективність державної політики підтримки підприємництва в Україні

ЗМІСТ: після пояснення студентам сутності визначення підприємництва та його функцій, проводиться розгляд дій підприємництва на Україні, визначаються проблеми розвідку.

Далі проводиться пояснення методів державного впливу на підприємництво та визначається ефективність державної політики підтримки підприємництва в Україні

ПОТРІБНИЙ ЧАС: 80 хвилин, одне лекційне заняття.

МАТЕРІАЛИ: Наочні матеріали №1-№3

ВСТУП

Демократизація економічної системи створює можливості для розвитку плюралізму форм господарювання, що в свою чергу, урізноманітнює підприємницьку діяльність.

Підприємництво як система економічних відносин у вітчизняній економічній літературі до недавнього часу не розглядалося. 1 це невипадково, адже командно-адміністративна система несумісна зі свободою господарювання. В економічній науці панувало вульгарне уявлення про підприємництво. Воно характеризувалося як система відносин, властивих капіталістичній економіці, як явище експлуататорське за своєю суттю.

ЗМІСТОВА ЧАСТИНА

Поняття "підприємництво" надзвичайно містке. В ньому переплітається сукупність економічних, юридичних, історичних і психологічних відносин. Складалося воно протягом значного часу, змінювалось під впливом базисних і надбудовних інститутів.

Відповідно до сучасного законодавства, підприємництвом вважається самостійна, Ініціативна, систематична діяльність господарюючих суб'єктів з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, яка здійснюється на власний ризик з метою одержання прибутку або власного доходу.

Підприємницька діяльність здійснюється підприємцем від свого імені і під особисту майнову відповідальність. Нею може займатися окрема людина (приватний підприємець) або група людей, які утворюють підприємство, що виступає від власного Імені і під свою майнову відповідальність. В Україні підприємницька діяльність гарантована Конституцією (ст. 42), де сказано : “Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом”. Проте, щоб реалізувати це право, необхідно подолати неабиякі труднощі об'єктивного і суб'єктивного характеру.

Звідси і підприємництво - тип господарської поведінки підприємців з організації розробок виробництва і реалізації благ з метою отримання прибутку і соціального ефекту.

Водночас слід зазначити, що підприємництво - це особливий вид діяльності, і ця особливість характеризується певними ознаками :

найважливішою ознакою підприємництва є самостійність і незалежність господарюючих суб'єктів. Кожна людина, стаючи підприємцем, самостійно вирішує всі питання діяльності свого підприємства, виходячи з економічної вигоди й ринкової кон'юнктури;

у тісній єдності із самостійністю перебуває принцип особистої економічної зацікавленості й відповідальності. Власна вигода є рушійним чинником підприємницької діяльності, але господарюючий суб'єкт, дбаючи лише про свої власні інтереси, працює на суспільні.

За сучасних умов особистий інтерес підприємця все більше переплітається з колективним інтересом фірми або компанії. Маючи самостійність, підприємець бере на себе особисту відповідальність за результати діяльності;

підприємництво не може існувати без новаторства, творчого пошуку. Ефективно може працювати тільки той, хто забезпечує високу якість і постійно оновлює продукцію. Здатність до прийняття нестандартних рішень, творчий підхід до оцінки ситуації завжди високо цінувалися в діловому світі. Шукати клієнта, гроші, валюту, матеріали, транспорт, приміщення, контракти, зв'язки, потрібних людей, документи, вигідні шляхи - неминуча участь підприємця;

характерною ознакою підприємницьких економічних відносин є господарський ризик. Ризик постійно супроводжує бізнес. Ризик формує особливий спосіб мислення й поводження, психологію підприємця. Умови існування вимагають від нього високої діловитості й динамізму, духу суперництва. Зльоти й падіння неминучі на цьому шляху.

Для підприємництва як явища господарського життя необхідні економічні, політичні, юридичні і психологічні передумови існування.

Економічні умови підприємництва - це функціонування у суспільстві багато суб'єктних власників (приватних, колективних, державних, кооперативних). Це сприятиме свободі підприємницької діяльності, можливості на свій страх і ризик приймати рішення про використання майна, продукції, прибутків. Такими передумовами в Україні є роздержавлення і приватизація власності, демонополізація господарської діяльності.

Політичні умови підприємництва - це створення для нього в країні сприятливого, стабільного політичного клімату. Така політика має надати господарюючим суб'єктам гарантії збереження і захисту всіх видів власності, в тому числі й інтелектуальної. Створюється сприятливий підприємницький клімат завдяки відповідній податковій, кредитній, митній та іншій політиці.

Юридичні передумови підприємництва ґрунтуються на законодавчих, нормативних актах, розроблених у країні. Вони мають створити для всіх учасників ринкових відносин "правила гри", тобто надати однакові права і повну економічну свободу. Підприємці можуть діяти самостійно, вільно в межах закону.

Психологічні передумови підприємництва - це створення позитивної суспільної думки щодо підприємництва, адже її відсутність стримує розвиток цього процесу. І в цьому плані в Україні багато ще проблем, оскільки життя кількох поколінь проходило в умовах, які створювали негативне, консервативне ставлення до підприємництва.

Сутність підприємництва більш глибоко розкривається через його основні функції - інноваційну (творчу), ресурсну, організаційну, стимулюючу(мотиваційну).

Інноваційна функція підприємництва полягає в сприянні генеруванню та реалізації нових комерційних ідей, здійсненню техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що пов'язані з господарським ризиком.

Ресурсна функція підприємництва передбачає мобілізацію на добровільних засадах матеріальних, природних, трудових, інформаційних, інтелектуальних ресурсів.

Організаційна функція підприємництва полягає в безпосередній організації виробництва, збуту, реклами тощо, зводиться до поєднання ресурсів в оптимальних пропорціях, здійснення контролю за їх виконанням.

Стимулююча функція підприємництва зводиться до формування стимулюючого (мотиваційного) механізму ефективного використання ресурсів з урахуванням досягнень науки, техніки, управління організації виробництва, а також до максимального задоволення потреб споживача.

Офіційний статус підприємця здобувається за допомогою його державної реєстрації або як учасника індивідуального підприємництва (без застосування найманої праці), або як підприємництва (із припустимим залученням найманої праці в рамках, обумовлених законом). Підприємець може виступати при цьому і як фізична, і як юридична особа. Законодавство про підприємництво передбачає можливість здійснення підприємницької діяльності з використанням засобів виробництва, майна, цінностей як самого власника, так й інших суб'єктів, які управляють цим майном на правах господарського ведення, наданого власником.

Розвиток підприємництва відіграє незамінну роль у досягненні економічного успіху, високих темпів зростання промислового виробництва. Воно є основою інноваційного, продуктивного характеру економіки. Чим більше господарюючих суб'єктів мають можливість виявити свою ініціативу й творчі здатності, тим менше розрив між потенційними й фактичними результатами розвитку. Підприємництво забезпечує освоєння нових перспективних виробництв, сприяє "вимиванню" застарілих. Воно сприяє збільшенню "відкритості" національної економіки, розвитку ввозу й вивозу капіталу.

Отже, роль підприємства і підприємництва в ринкових умовах господарювання видозмінюється, й ця зміна стосується багатьох питань діяльності.

Перехід до ринкових відносин ставить перед нашим суспільством безліч складних завдань, серед яких важливе місце займає розвиток підприємництва.

Ринкові економіки розвинутих країн демонструють велику різноманітність підприємств. Відмінності між ними спричинені як розмірами та сферами діяльності, так і тим, хто є власником майна. Різні форми власності передбачають неоднакове розпорядження капіталом з боку власника, різну участь в управлінні ним і різну відповідальність за зобов'язаннями підприємства, нарешті, неоднакову сплату податків державі.

Відповідно до форм власності, встановлених Законом України "Про власність", в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

· індивідуальне підприємство, засноване на особистій власності фізичної особи включно на її праці;

· сімейне підприємство, засноване на власності та праці громадян України - членів однієї сім'ї, які проживають разом;

· приватне підприємство, засноване на власності окремого громадянина України з правом найму робочої сили;

· колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, товариства, громадської та релігійної організації;

· державно-комунальне підприємство, засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць;

· державне підприємство, засноване на державній формі власності;

· спільне підприємство, засноване шляхом об'єднання майна різних власників.

Розглянемо особливості організації деякі із вказаних форм, їх переваги та недоліки.

Державне підприємство. В ринковій економіці підприємницька діяльність може розвиватись і на засадах державної власності. Державні підприємства виробляють товари і послуги, продають їх, діють на основі розрахунків доходів і витрат і тому змушені дбати про зменшення останніх. Тобто, державні підприємства функціонують на загальних ринкових умовах. Проте вони мають особливості, так як їхнім власником є не конкретна приватна особа або група людей, що вкладають у справу свої гроші і цілком відповідають за результати виробництва, а держава в цілому. Державні органи управління розробляють плани-замовлення для своїх підприємств, забезпечують їх необхідним первинним капіталом, призначають директора, регулюють заробітну плату та розподіл доходів.

Головною перевагою державних підприємств є стабільність їхньої діяльності, менша залежність від змін ринкової кон'юнктури. Головним недоліком їхньої діяльності стало те, що, позбавлені необхідності боротися за прихильність споживачів своєї продукції (адже вони мають гарантованого споживача в особі держави ), державні підприємства у країнах розвинутої ринкової економіки поступаються ефективністю роботи приватним фірмам. Найчастіше вони створюються в галузях, непривабливих для приватного бізнесу, але необхідних для функціонування економіки та життя суспільства.

Одноосібне володіння. Суть його полягає в тому, що все майно фірми належить одному власникові, який самостійно управляє фірмою, одержує прибуток і несе повну особисту відповідальність за всі зобов'язання фірми.

Одноосібні володіння мають свої переваги.

По-перше, оскільки весь прибуток належить підприємцеві, він кровно зацікавлений в ефективній праці. Зосередження прибутку в одних руках дає можливість безпосередньо використовувати його в інтересах справи. До того ж, прибуток підприємця в ринковій економіці розглядається як його індивідуальний дохід і оподатковується лише індивідуальним прибутковим податком (а не податком на прибуток, як в інших випадках).

По-друге, у власника фірми витрати на організацію виробництва невеликі. Його управлінські рішення негайно втілюються в життя. Він непідзвітний співвласникам чи будь-яким керівним органам. Невеликі розміри фірми дають змогу підприємцеві підтримувати прямі контакти зі своїми працівниками та клієнтами. Повна незалежність дуже цінується підприємцям.

По-третє, одноосібному володінню властива простота в організації фірми та її ліквідації. В обох випадках досить лише рішення самого підприємця.

Проте ця форма підприємництва має і значні недоліки, а саме:

Труднощі із залученням великих капіталів, оскільки фінансових ресурсів одноосібного підприємця для розвитку своєї справи здебільшого не вистачає. Через невисокий рівень платоспроможності комерційні банки неохоче надають таким підприємцям великі кредити, вимагаючи більш високу плату за користування ними.

Повну відповідальність за борги. Це означає, що у випадку невдалого господарювання одноосібний власник може втратити не лише особисті заощадження, а й усе власне майно, яке піде на сплату боргів кредиторам.

Відсутність спеціалізованого управління, що, ясна річ, негативно позначається на ефективності підприємницької діяльності Адже одноосібний власник сам виконує всі управлінські функції. Проте далеко не всі люди здатні на це.

Невизначеність термінів функціонування.

Підприємницька діяльність такої організаційної форми юридично припиняється у базі банкрутства, позбавлення волі за карний злочин, психічного захворювання або смерті одноосібного власника.

Одноосібні володіння - найменш стійкі організаційні форми бізнесу. Щорічно в країнах з ринковою економікою велика частина новостворених фірм гине.

Партнерство (товариство). Ця форма організації підприємництва є логічним продовженням розвитку одноосібного володіння. Така організаційно-правова форма підприємницької діяльності передбачає об'єднання капіталів двох і більше окремих фізичних або юридичних осіб за умов розподілу ризику, прибутку і збитків на основі рівності, спільного контролю результатів бізнесу, активної участі в його веденні. Основою взаємин між сторонами, що вступають у партнерство, є договір.

За ступенем участі засновників (партнерів) у діяльності підприємства прийнято розрізняти такі товариства: повні ( з повною відповідальністю); командитні; товариства з додатковою та з обмеженою відповідальністю.

Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) є товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники товариства несуть відповідальність у межах їх вкладів. Мінімальний розмір статутного фонду, необхідний для створення ТОВ, має становити не менш як 100 мінімальних розмірів заробітної плати.

Право управління ТОВ розподіляється між зборами учасників і виконавчим органом (директором). Контроль за діяльністю виконавчого органу товариства здійснює ревізійна комісія.

Товариство з додатковою відповідальністю (ТДВ) - це товариство, статутний фонд якого поділений на частки, розміри яких визначені установчими документами. Учасники ТДВ відповідають за борги товариства своїми внесками до статутного фонду, а у випадку недостатності цих сум - додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників розмірі, кратному до внеску кожного учасника. Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах. За українським законодавством, у формі товариств з додатковою відповідальністю створюються довірчі товариства.

Повним товариством (ПТ) вважається таке товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном. Солідарна відповідальність учасників ПТ означає, що кредитори мають право вимагати виконання зобов'язань товариства як від усіх учасників, так і від кожного з них окремо, повністю або частково.

Командитним товариством (КТ) вважається товариство, в якому разом з одним або більшою кількістю учасників, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується внеском у майно товариства.

Акціонерне товариство - це товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства. Загальна номінальна вартість випущених акцій становить статутний фонд акціонерного товариства, який не може бути менше суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства. Найвищим органом управління акціонерним товариством є загальні збори акціонерів, виконавчим органом товариства є правління, яке на чолі з головою правління здійснює оперативне керівництво підприємством. Порівняно з іншими видами господарських товарів, для акціонерних товариств характерний складний порядок їх створення. Акціонерні товариства поділяють на два типи: відкриті акціонерні товариства, акції яких можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та продажу на фондовій біржі, та закриті акціонерні товариства, акції яких розповсюджуються лише серед засновників товариства.

Корпорація (акціонерне товариство) є нині домінуючою формою підприємницької діяльності. її власниками вважаються акціонери, що мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску в акціонерний капітал корпорації. Весь прибуток корпорації належить її акціонерам. Виокремлюють дві його частини. Одна частина розподіляється серед акціонерів у вигляді дивідендів, друга - це нерозподілений прибуток, що використовується на подальший розвиток корпорації. Функції власності та контролю поділені між акціонерами (власниками акцій) і менеджерами.

З правової точки зору корпорація є юридичною особою. Це означає, що вона як одиниця бізнесу відокремлена від фізичних осіб, які володіють нею. Власниками корпорації виступають численні акціонери, між якими розподілена вся власність фірми. Кожний учасник - акціонер - відповідає у межах своєї частки за майно корпорації. Від імені своїх вкладників корпорації як юридичні особи можуть купувати ресурси, виробляти та продавати продукцію, брати в борг, надавати кредити, укладати контракти. У статуті корпорації розглядаються юридичні та економічні засади діяльності корпорації.

Консорціумом називають тимчасове статутне об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети: здійснення великих інвестиційних, науково-технічних, соціальних, екологічних проектів. До консорціуму можуть входити як великі, так і дрібні підприємства різних видів діяльності. Консорціум являє собою потенційно ефективний організаційно-структурний спосіб тимчасової інтеграції кадрів, потужностей, матеріальних і фінансових ресурсів. Нещодавно в Україні було створено консорціум під назвою - Українські транспортні магістралі.

Концерни - це статутні об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємств, які тримають пакет акцій інших підприємств, що входять до концерну. В Україні діє низка концернів, серед них - "Славутич", "Екран", "Орлан", "Правекс", "Стирол".

Холдингові компанії контролюють інші компанії за рахунок володіння контрольним пакетом акцій. Хоча інші компанії залишаються у правовому відношенні самостійними, холдинг здатний спрямовувати їх у річище інтересів цілісної господарської структури. Серед холдингових компаній у Києві найбільш відомою є "Київміськбуд", до складу якої входять і організації, котрі виконують будівельно-монтажні роботи, і заводи з виготовленням залізобетонних конструкцій та будматеріалів, і бази механізації та автотранспорту, а також комерційний банк "Аркада".

Розглянувши основні переваги та обмеження корпорації, можна зробити висновок, що це - найпривабливіша форма розміщення капіталу для дрібних власників грошей, які не зважуються розпочати власну справу. Корпорація, звичайно, не потрібна тим, хто хоче мати невеличке ательє, перукарню чи крамницю. Але без неї не обійтися, коли йдеться про реалізацію великого проекту.

Підприємницька діяльність - різноманітна, як різноманітні людські потреби. Всі численні прояви підприємництва за сферами діяльності можна поділити на три основні її види: виробниче підприємництво; комерційне підприємництво; фінансово-кредитне підприємництво. Як окремі види підприємницької діяльності виділяють також страхове та інноваційне підприємництво.

Виробниче підприємство - найважливіший, провідний вид підприємницької діяльності, спрямований на виробництво продукції, послуг, інформації тощо, які підлягають реалізації споживачам.

Ця діяльність здійснюється підприємствами, що виготовляють різноманітну продукцію, виконують будівельні, ремонтні й інші роботи, надають побутові, консультативні, інформаційні та інші послуги, створюють духовні блага.

Виробниче підприємництво відноситься до найскладніших, найсерйозніших, суспільно необхідних і водночас нелегких видів бізнесу. З цим частково пов'язаний і той факт, що до виробничого підприємництва простежується значно менше тяготіння, аніж до інших видів підприємницької діяльності, які набагато швидше й простіше приносять прибутки.

Комерційне підприємництво - це діяльність, яка пов'язана з обміном, розподілом та споживанням товарів і послуг.

Змістом комерційного підприємництва є товарно-грошові та торгівельно-обмінні операції. Комерція у вузькому розумінні слова - це торгівля, а комерсант - це працівник торгівлі. Торгівельна - обмінні операції здійснюються у вигляді угоди з купівлі-продажу або перепродажу товарів і послуг. Представниками комерційного підприємництва є різні торгівельні організації, що реалізують (продають) предмети споживання та засоби виробництва.

Комерційне підприємництво включає пошук, закупку товару будь-якого виду і типу, забезпечує його збереження, транспортування, доставку у торгівельне підприємство (місце), продаж товару, а інколи і після продажне обслуговування покупця-споживача, наприклад, доставку додому, встановлення, налагодження, усунення дефектів тощо. Торгівля включає також і документальне оформлення торгівельної угоди.

Суб'єктами комерційного підприємства стають магазини, речові та продовольчі ринки, біржі, виставки-продажі, аукціони, торгівельні доми, ярмарки, торгівельні бази, інші заклади торгівлі, у тому числі комерційні (торгівельні) кіоски та намети.

За умов численних господарських зв'язків комерційні організації не в змозі розв'язати всі питання обігу власними зусиллями. Надійними партнерами тут виступають посередники. Представниками посередницьких структур є установи та окремі особи, які займають місце між підприємцем та споживачем. Посередницькі фірми не лише здійснюють брокерські (посередницькі) операції, а й можуть займатися торгівлею на власний розсуд. Посередницький бізнес як різновид комерційного підприємництва дедалі більше поширюється в ринковій економіці.

Фінансово-кредитне підприємництво -- це діяльність, де об'єктом купівлі-продажу є специфічний об'єкт: гроші, іноземна валюта, цінні папери. Фінансово-кредитне підприємництво - особливий різновид комерційного підприємництва.

Сутність фінансово-кредитного підприємництва полягає в тому, що підприємець купує головний фактор підприємництва у вигляді грошових коштів (грошей, валюти, цінних паперів) за грошову суму у володарів грошових коштів. Придбані грошові кошти потім продаються покупцям за плату , що перевищує попередню грошову суму, у результаті чого утворюється підприємницький прибуток.

Фінансово - кредитне підприємництво відноситься до найдавніших видів підприємницької діяльності, воно сягає корінням у лихварство, відоме ще за часів стародавньої Греції.

В Україні фінансово-кредитне підприємництво знаходиться на початковій стадії становлення. У зв'язку з широким розповсюдженням купівлі-продажу акцій, облігацій, розвитком кредитних відносин, розширенням кола валютних операцій, формуванням системи комерційних банків, в Україні передбачається значне зростання активності фінансово-кредитного бізнесу.