Юридична відповідальність

В юридичній літературі підкреслюється, що судово-арбітражні органи повинні з особливою ретельністю підходити до оцінки доказів, зв'язаних з вимогами про відшкодування збитків у формі упущеної користі. Якщо позов про відшкодування упущеної користі поданий організацією, необхідно вимагати таких бухгалтерських і інших документів, які з безспірністю підтверджують реальні можливість потерпілої організації одержати доходи, якби її права не були порушені несправним боржником.

При поданні позову громадянину він теж повинний довести реальну можливість одержати упущену користь. Принцип повного відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань має загальне значення. Відступи від нього допускаються лише у випадках, прямо передбачених у законі. Наприклад, таку обмежену за обсягом відповідальність встановлено в усіх транспортних кодексах і статутах за втрату та пошкодження вантажу. Транспортна організація відшкодовує збитки лише у розмірі вартості втраченого нею вантажу, або у розмірі суми, на яку знизилася вартість вантажу у разі його пошкодження, а також повертає провізну плату, якщо вона не входить у ціну втраченого вантажу, та вантажу, якого не вистачає.

Отже, транспортна організація не тільки не відшкодовує неодержані внаслідок втрати вантажу доходи, але може бути не повністю відшкодована й позитивна шкода у майні. Всі витрати, зроблені клієнтом, збитки, які він поніс, за винятком вартості втраченого вантажу (та провізної плати у зазначеному вище випадку), або суми, на які знизилась вартість пошкодженого вантажу, відшкодуванню не підлягають. Обмежену за обсягом відповідальність передбачено законом і в деяких інших випадках.

Розмір відповідальності за невиконання або неналежне виконання договору або заподіяння позадоговірної шкоди не залежить від форми вини боржника, заподіювача шкоди. Він визначається (у всякому разі, коли йдеться про відповідальність у формі збитків) об'єктивним фактором: розміром понесених кредитором збитків або заподіяної потерпілому позадоговірної шкоди. І лише при наявності вини кредитора, потерпілого на розмір відповідальності боржника, заподіювача шкоди випливає форма їхньої вини (наприклад, ст. 454 ЦК України).

Розмір понесених і доведених збитків є об'єктивною межею відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання. Отже, кредитор не може стягнути більшу суму у вигляді збитків, ніж він їх поніс. Інша справа, що законом на випадок серйозних порушень договору передбачено штрафну неустойку, яка стягується понад збитки (наприклад, таку неустойку передбачено на випадок поставки недоброякісної продукції та товарів). При укладенні договору між громадянами вони самі, як правило, визначають розмір неустойки. Організації також за згодою можуть встановити розмір неустойки за порушення договору, якщо він не визначений у спеціальних нормативних актах. Коли неустойку за порушення договору між організаціями передбачено у нормативному акті, сторони за згодою можуть збільшити (але не зменшити) її розмір. У відносинах між громадянами зниження розміру відповідальності можливе при наявності згоди сторін в усіх випадках незалежно від форми відповідальності. У деяких випадках можливе зменшення розміру відповідальності у формі неустойки за рішенням суду або арбітражу (ст. 205 ЦК України). У відносинах між організаціями арбітраж лише у виняткових випадках може зменшити належну до сплати кредиторові неустойку (4. 2 ст. 205 ЦК України).

2.4 Дисциплsнарно-матеріальна дисципліна

Внутрішній трудовий розпорядок -- це додержання працівником у процесі виконання трудових функцій визначеного нормами трудового права порядку організації праці.

Внутрішній трудовий розпорядок є предметом централізованого та локального правового регулювання. За критерієм суб'єкта всі нормативні акти, які визначають внутрішній трудовий розпорядок, можна розподілити на 2 групи: загальні (поширюються на всіх найманих працівників) та спеціальні (враховують специфіку окремих галузей господарства, а також особливості праці певних категорій працівників). До першої групи належать КЗпП, Типові правила внутрішнього трудового розпорядку; до другої -- закони, які врегульовують правовий статус окремих категорій працівників, дисциплінарні статути, положення про дисципліну окремих категорій працівників тощо.

Внутрішній трудовий розпорядок на всіх підприємствах незалежно від організаційно-правової форми та форми власності визначений Типовими правилами внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств, установ і організацій, ними визначаються порядок і умови прийняття на роботу та звільнення; норми та використання робочого часу; види заохочень за сумлінну працю та порядок їх застосування; засоби впливу за порушення трудової дисципліни та порядок оскарження їх накладення.

Внутрішній трудовий розпорядок на конкретному підприємстві, в установі, організації визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням роботодавця та профспілкового комітету.

Правилами внутрішнього розпорядку визначаються трудові обов'язки працівника, які умовно можна розподілити на 2 групи:

1) обов'язки з виконання трудових функцій (виконувати роботу, обумовлену трудовим договором, продуктивно використовувати робочий час, своєчасно і точно виконувати розпорядження роботодавця тощо);

2) обов'язки додержуватися правил поведінки, які забезпечують нормальний трудовий процес (режиму роботи, правил охорони праці, техніки безпеки, гігієни праці, виробничої санітарії, утримувати своє робоче місце в чистоті та порядку, бережливо ставитись до майна власника тощо).

Обов'язки роботодавця полягають в організації процесу праці, належному забезпеченні умов безпеки та гігієни праці, у наданні необхідних засобів для виконання працівниками трудових обов'язків тощо.

Певну особливість мають основні трудові обов'язки Президента України, Голови Верховної Ради України та його заступників, народних депутатів України, Прем'єр-міністра України, Голів та членів Конституційного Суду, Верховного Суду, Вищого господарського суду України, Генерального прокурора України та його заступників, які регулюються Конституцією та спеціальними законами України. Основні обов'язки інших категорій державних службовців визначені Законом "Про державну службу".

У деяких галузях народного господарства для окремих категорій працівників діють статути та положення про дисципліну, які затверджуються, як правило, Кабінетом Міністрів України (Дисциплінарний статут прокуратури України, затв. постановою Верховної Ради України від 6 листопада 1991 р. № 1796, Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту тощо). Необхідність застосування спеціальних актів зумовлена особливістю змісту обов'язків працівників, складу дисциплінарних правопорушень та дисциплінарних стягнень. КЗпП не конкретизує перелік галузей, в яких можуть діяти статути (положення) про дисципліну, та не визначає особливості суб'єктів, на яких поширюються спеціальні норми.

Особливістю статутів та положень про дисципліну є те, що вони поширюються тільки на певні, визначені категорії працівників відповідної галузі. Так, Дисциплінарний статут прокуратури України визначає трудову дисципліну лише прокурорсько-слідчих працівників та працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури. Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту не поширюється на працівників, які не забезпечують рух безпосередньо, а лише здійснюють його обслуговування.

На сьогодні в Україні зберігають чинність деякі статути про дисципліну, затверджені Радою Міністрів СРСР (для працівників морського, річкового транспорту, цивільної авіації тощо).

Размещено на Allbest.ru