Суб'єктами права інтелектуальної власності можуть також бути спадкоємці, інші фізичні й юридичні особи, до яких право інтелектуальної власності переходить внаслідок закону чи договору, держава. Спадкоємці можуть стати суб'єктами права інтелектуальної власності внаслідок закону або заповіту. Не переходять у спадщину особисті немайнові права автора». Разом з тим спадкоємці відповідно до цього Закону наділяються правом захищати авторство на твір, протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі й репутації автора.

3. Захист права інтелектуальної власності на відкриття

За роки незалежності в Україні розбудовано сучасну державну систему правової охорони інтелектуальної власності. Головним органом, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері інтелектуальної власності, в Україні є Міністерство освіти і науки України (МОН). У квітні 2000 р. у складі МОН утворено Державний департамент інтелектуальної власності (далі - Держдепартамент), що є урядовим органом державного управління. Саме на Держдепартамент покладено виконання конкретних завдань, пов'язаних із забезпеченням правової охорони інтелектуальної власності.

Основними завданнями Держдепартаменту є: 1) участь у межах своєї компетенції в забезпеченні реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності; 2) прогнозування і визначення перспектив та пріоритетних напрямів розвитку у сфері інтелектуальної власності; 3) організаційне забезпечення охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності. Держдепартамент у рамках своїх повноважень забезпечує діяльність, пов'язану з набуттям, здійсненням і захистом прав на об'єкти права інтелектуальної власності, здійснює роботи по удосконалення законодавчої і нормативної бази, координує роботу з інформаційного забезпечення у сфері інтелектуальної власності, здійснює міжнародне співробітництво, опікується питаннями підготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері інтелектуальної власності тощо. До сфери управління Держдепартаменту включено державні підприємства "Український інститут промислової власності", "Українське агентство з авторських та суміжних прав", "Інтелзахист" і навчальний заклад - Інститут інтелектуальної власності і права.

Головною функцією Державного підприємства "Український інститут промислової власності (Укрпатент) є здійснення експертизи заявок на такі об'єкти права інтелектуальної власності, як винаходи, корисні моделі, промислові зразки, компонування (топографії) інтегральних мікросхем, а також торговельні марки, географічні зазначення. Експерти Укрпатенту проводять експертизу поданих заявниками матеріалів щодо відповідності заявлених об'єктів умовам набуття прав інтелектуальної власності і надають експертний висновок. На підставі експертного висновку Держдепартамент приймає рішення про видачу або відмову у видачі охоронного документа (патента, свідоцтва). Укрпатент має філію - Український центр інноватики та патентноінформаційних послуг. Головною функцією Державного підприємства "Українське агентство з авторських та суміжних прав" (УААСП) є колективне управління майновими правами суб'єктів авторського права і суміжних прав. За бажанням таких суб'єктів УААСП здійснює підготовку до державної реєстрації прав на об'єкти авторського права і суміжних прав та видачі їм охоронних документів, які видає Держдепартамент, а також надає допомогу авторам щодо захисту їх прав.

Діяльність ДП "Інтелзахист" переважно зосереджена на боротьбі з порушеннями у сфері суміжних прав. Інститут інтелектуальної власності й права виконує функцію підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері інтелектуальної власності. Він готує спеціалістів і магістрів зі спеціальності «Інтелектуальна власність», а також підвищує кваліфікацію патентних повірених, патентознавців, професійних оцінювачів прав на об'єкти права інтелектуальної власності, здійснює підвищення кваліфікації за спеціальним навчальним курсом суддів, митників, представників правоохоронних та контролюючих органів тощо. Однією із функцій Інституту є розповсюдження знань про інтелектуальну власність серед широких верств населення через проведення курсів, конференцій, семінарів [55].

Ефективне використання об'єктів інтелектуальної власності дає змогу підприємствам підвищувати свою конкурентноздатність і за рахунок цього здобувати стратегічні переваги на ринку. Але створення об'єктів права інтелектуальної власності, їх рекламування, дослідження ринку тощо потребують вкладення великих коштів. Значні доходи, які отримують від використання об'єктів інтелектуальної власності, приваблюють деяку категорію недобросовісних ділків, і з метою отримання вигоди, без дозволу використовують чужі літературні чи художні твори, торговельні марки, винаходи, промислові зразки. При цьому завдається шкода не тільки власникам прав інтелектуальної власності, винахідникам і авторам, а й державі, бо таке використання найчастіше є тіньовим і не передбачає сплати податків державі і винагороди авторам [24].

Власники прав повинні мати можливість вчиняти дії проти осіб, які порушують їх. права, з тим, щоб запобігти подальшим порушенням прав і компенсувати збитки, заподіяні внаслідок таких порушень. Без належного захисту прав інтелектуальної власності неможлива і міжнародна співпраця в галузі науки, культури, торгівлі та промисловості. Міжнародні зобов'язання України щодо належного захисту прав інтелектуальної власності випливають з її участі в чинних міжнародних угодах й з тих міжнародних угод, до яких Україна прагне приєднатися. Захист прав інтелектуальної власності - це правове забезпечення недоторканності цих прав, їх непорушності, а в разі порушення - застосування заходів примусового характеру, направлених на відновлення цих прав. Право на захист з'являється у власника прав інтелектуальної власності тільки в момент порушення або оспорювання його прав і охоронюваних законом інтересів і реалізується в рамках охоронних цивільних, кримінальних та адміністративних правовідносин, які виникли при цьому. В Україні створено узгоджену систему захисту прав інтелектуальної власності, що включає в себе як законодавство, так і механізми й відповідну інфраструктуру для виконання законодавства. Ця система в цілому відповідає міжнародним стандартам у сфері інтелектуальної власності [8].

Спеціальні закони у сфері інтелектуальної власності за певним винятком, не визначають, які конкретні дії визнаються порушенням прав інтелектуальної власності щодо певного об'єкта, порушенням визнається будь-яке посягання на права власників прав інтелектуальної власності на відповідний об'єкт, передбачені законом. Цими законами визначено дії, які визнаються використанням об'єкта інтелектуальної власності, а порушення прав визначається через будь-яке вчинення без згоди власника прав дій, які визнаються використанням об'єкта інтелектуальної власності [17].

Порушенням прав на винахід, відкритя чи корисну модель, зокрема, є вчинення без дозволу власника патенту на винахід таких дій: 1) виготовлення продукту із застосуванням запатентованого винаходу (корисної моделі), застосування такого продукту, пропонування для продажу, в тому числі через Інтернет, продаж, імпорт та інше введення його в цивільний оборот або зберігання такого продукту в зазначених цілях; 2) застосування процесу, що охороняється патентом, або пропонування його для застосування в Україні, якщо особа, яка пропонує цей процес, знає про те, що його застосування заборонено без згоди власника патенту або, виходячи з обставин, це і так є очевидним [25].

Захист прав інтелектуальної власності є передбаченою законодавством діяльністю відповідних державних органів з визнання, поновлення прав, а також усунення перешкод, що заважають реалізації прав та законних інтересів суб'єктів права у сфері інтелектуальної власності. Він здійснюється у визначеному законодавством порядку, тобто із застосуванням належної форми, засобів і способів захисту.

Стаття 420 ЦК України дає перелік об'єктів права інтелектуальної власності, яким в Україні надано правову охорону:

? літературні та художні твори;

? комп'ютерні програми;

? компіляції даних (бази даних);

? виконання;

? фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення;

? наукові відкриття;

? винаходи, корисні моделі, промислові зразки;

? компонування (топографії) інтегральних мікросхем;

? раціоналізаторські пропозиції;

? сорти рослин, породи тварин;

? комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг),

? географічні зазначення;

? комерційні таємниці.

Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятком випадків, передбачених законом.

Захист прав інтелектуальної власності є конституційним обов'язком нашої держави. Згідно зі ст. 54 Конституції України, ст. 309 ЦК України, громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Цензура процесу творчості, результатів творчої діяльності заборонена [25].

Уся правова система України має завданням захист суб'єктивних прав своїх громадян, у тому числі авторського права та суміжних прав. Проте основним є Закон України «Про авторське право і суміжні права». Відповідно до цього Закону (розділ V) порушеннями авторського права і/або суміжних прав, що є підставою для судового захисту

Аналіз чинного законодавства дозволяє встановити наступні види відповідальності за порушення у сфері інтелектуальної власності.

Цивільно-правові способи та господарсько-правові захисту прав - це передбачені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких визнаються або відновлюються порушені права та інтересів авторів об'єктів інтелектуальної власності або власників прав на них, припиняються порушення, а також здійснюється майновий вплив на порушників [11].

Відмінною рисою цивільно-правової та господарсько-правової відповідальності є те, що основною її метою стає не покарання за недотримання встановленого правопорядку, а відшкодування заподіяної шкоди. Більш того, особливістю господарсько-правової відповідальності є те, що суб'єктами порушених прав є підприємства, установи, організації, а також інші юридичні особи (у тому числі, іноземні), та громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності.

Кримінально-правова відповідальність відрізняється від цивільно-правової тим, що порушник несе відповідальність перед державою, а не безпосередньо перед автором або власником прав на об'єкт інтелектуальної власності.

Властивості й специфіка об'єктів інтелектуальної власності обумовлюють деякі особливості проведення процедури розв'язання спорів, пов'язаних із правовідносинами, що виникають у процесі створення й використання цих об'єктів.

Захист права інтелектуальної власності передбачається статтями 176, 177, 229 Кримінального кодексу України, який набрав чинності з 1 вересня 2001 р. Кримінально-правовий захист авторського права і суміжних прав передбачається ст. 176 КК України. Ця стаття чітко визначає дії, які мають ознаки кримінального порушення. До цих дій Кодекс відносить [22]:

? незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури, мистецтва, комп'ютерних програм і баз даних;

? незаконне відтворення, розповсюдження виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення, їх незаконне тиражування і розповсюдження на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації;

? або інше умисне порушення авторського права і суміжних прав, якщо це завдало матеріальної шкоди у великому або в особливо великому розмірі.

Адміністративно-правовий спосіб захисту майнових прав інтелектуальної власності полягає в розгляді та вирішенні суперечки органом державного управління. Процедура розгляду набагато простіша, ніж у цивільному, або господарському судочинстві. Правовою основою є Кодекс України про адміністративні правопорушення, Митному кодексі України, а також закони України: "Про захист від недобросовісної конкуренції" , "Про авторське право і суміжні права", "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", "Про охорону прав на сорти рослин" тощо.

Розглянемо низку аспектів, що стосуються судового захисту майнових прав інтелектуальної власності в Україні. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого оспорюваного чи порушеного права інтелектуальної власності. До цих прав можуть бути застосовані як загальні способи захисту цивільних прав, припинення дії, яка його порушує, відшкодування збитків тощо, так і специфічні - властиві лише для прав інтелектуальної власності.

Суд може постановити рішення про:

1) застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів;

2) зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності;

3) вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності або вилучення та знищення таких матеріалів та знарядь;

4) вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності та знищення таких товарів;

5) застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення;

6) опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення (ч. 2 ст. 432 ЦК України) [55].

Основним способом судового захисту цивільних прав є відшкодування збитків, заподіяних протиправними діями порушника. За загальним правилом, будь-яка особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільних прав, має право на їх відшкодування. Збитками визнаються:

? втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або змушена була зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

? доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода -- ст. 22 ЦК України).

Збитки відшкодовуються в повному обсязі, якщо законом або договором не передбачено відшкодування в меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала завдяки цьому доходи, то розмір збитків, які відшкодовуються потерпілій особі у зв'язку з неодержанням нею доходів, не може бути меншим від доходів, що їх одержав порушник права.

ЦК України передбачає також компенсацію моральної шкоди. Стаття 23 ЦК України проголошує право на відшкодування моральної шкоди, завданої особі у зв'язку з порушенням її права. Моральна шкода полягає у:

? фізичному болі, якого фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим пошкодженням здоров'я;

? душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою як щодо неї, так і щодо членів її сім'ї та близьких родичів;

? душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна;

? приниженні честі, гідності та ділової репутації фізичної або юридичної особи. Компенсація моральної шкоди здійснюється грошима або іншим майном.

На підставі доведених у суді фактів суд може винести рішення про заборону використання результатів досягнутих чи отриманих в результаті наукового відкриття. Суд може також постановити рішення про вилучення чи конфіскацію всіх використання результатів досягнутих чи отриманих в результаті наукового відкриття. Закон України «Про авторське право і суміжні права» в останній редакції передбачає також спеціальні правові засоби забезпечення позову у справах про порушення авторського права та суміжних прав. Хоча норми цього закону на пряму не регулюють захист прав на відкриття, однак в умовах відсутності нормативно-правових актів, які б належним чином регулювали, вказані відносини, норми зазначеного закону можуть можуть використовуватися шляхом аналогії закону. Отже, до способів забезпечення зазначених позовів відносять такі. Ще до розгляду справи по суті суд може винести ухвалу про заборону відповідачеві або особі, щодо якої є достатні підстави вважати, що вона є порушником авторського права чи суміжних прав, вчиняти певні дії (виготовлення, відтворення, продаж, здавання в найм, імпорт тощо), а також інше використання, транспортування, зберігання або володіння з метою випуску в цивільний оборот примірників творів або фонограм, відеограм, програм мовлення, щодо яких припускається, що вони є контрафактними.

Одним із таких засобів може бути арешт і вилучення всіх примірників творів, фонограм, відеограм, щодо яких є підстави вважати, що вони є контрафактними, які здійснюються на підставі рішення суду [55].

Проблемним питанням, на сьогоднішній день, залишається проведення судової експертизи у сфері права інтелектуальної власності. Відомо, що ні процесуальні закони (кодекси), ні вищі судові інстанції не відміняли «аксіому», відповідно до якої „недопустимо, щоб експертизі було призначено вирішувати питання права, вирішення яких належить до компетенції суду...”.

Так, у постанові Пленуму ВС України чітко сформульована позиція з цього питання: відповідно до ст. 57 ЦПК України експертизі можна надати право вирішувати „...тільки ті питання, які потребують спеціальних знань у галузі науки, техніки або ремесла”. „Вказати судам на неприпустимість призначення експертизи у випадках, коли з'ясування певних обставин не потребує спеціальних знань, а також порушення перед експертом правових питань, вирішення яких віднесено законом до компетенції суду (зокрема щодо вини, неосудності чи недієздатності особи тощо)”.

Такої ж позиції послідовно дотримується і Вищий господарський суд України (ВГС). У своєму Роз'ясненні ВГС України (з огляду на правильне посилання про те, що „...відповідно до статті 1 Закону судова експертиза -- це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду”) вказує, що згідно зі ст. 41 ГПК: «...експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань»; а також «...неприпустимо ставити перед судовими експертами правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо» [52].

Таким чином, вищі судові інстанції України тривалий час послідовно займають неофіційну позицію. Вони виходять з презумпції: jura novit curia (судді знають право). Суди мають право залучати експертів для з'ясування питань, які потребують спеціальних знань у галузі науки, техніки/технології, мистецтва або ремесла.

Перший крок у протилежному напрямку зробило Міністерство юстиції України, яке своїм наказом від 17 січня 2002 року № 4/55 ввело новий вид експертизи -- експертизи, пов'язаної з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності.

Виникає запитання: чи є новий вид під назвою: «експертиза, пов'язана з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності», який у згаданому наказі Міністерства юстиції України має №13 (види судових експертиз), з її різновидностями за спеціальностями (види експертних спеціальностей): 13.3, 13.4, 13.5, 13.6, 13.7, 13.8, 13.9, 13.10 -- по суті і за формою неправовою експертизою? Скоріш за все - ні.

Про це свідчать наступні аргументи.

По-перше, як сама назва даної експертизи («експертиза, пов'язана з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності»), так і назви її підвидів 13.3, 13.4, 13.5, 13.6, 13.7, 13.8, 13.9, 13.10 -- вказують на те, що це правова експертиза, але в галузі права інтелектуальної власності.

При буквальному їх тлумаченні можна стверджувати, що об'єктом дослідження судових експертів є „охорона прав” на:

? винаходи, корисні моделі, раціоналізаторські пропозиції (13.3);

? промислові зразки (13.4);

? сорти рослин і породи тварин (13.5);

? знаки для товарів і послуг, фірмові найменування, зазначення походження товарів (13.6);

? топографію інтегральних мікросхем (13.7);

? конфіденційну інформацію (13.8);

? об'єктом дослідження судових експертів є «використання прав»:

? економічні дослідження, пов'язані з використанням прав на об'єкти інтелектуальної власності (13.9);

? об'єктом дослідження судових експертів є:

? використання об'єктів інтелектуальної власності у рекламі (13.10).

Тобто дослідження саме „охорони прав” (13.3-13.8.) на будь-який об'єкт права є правовою експертизою, і, навпаки, дослідження саме об'єктів цих прав не є правовою експертизою. У всіх країнах світу, які разом з Україною входять до пандектної системи права щодо об'єктів права промислової власності, вона зветься „патентно-технічною”, або просто „технічною”.

Доказом наведеної тези є і той факт, що в Україні склався певний стиль написання «Висновку експерта», загальну спрямованість йому задають відомі науково-дослідні інститути судових експертиз, фахівці яких зазначають, що це є саме правова експертиза. По-перше, вони відповідають на правові питання, і, по-друге, як правило, експерти посилаються як на джерела не тільки на правові акти, але й на літературу, підручники з права. Що ж до опису методу, за яким проводились дослідження і на підставі якого відповідали на питання, порушені судом, то в деяких справах (і таких більшість) про це зовсім нічого не сказано [53].

Підсумовуючи вищесказане, варто визнати, що результати інтелектуальної, творчої діяльності є невід'ємним елементом цивільних правовідносин. Особливу увагу слід приділяти належній правовому регулюванню права власності людини на результати її діяльності та питанню юридичних гарантій щодо реалізації та захисту даного права.

Важлива не лише наявність досконалої законодавчої бази, а й належної системи реалізації та дотримання зазначених правових

науковий відкриття захист право

ВИСНОВКИ

Науковим відкриттям є встановлення невідомих раніше, але об'єктивно існуючих закономірностей, властивостей та явищ матеріального світу, які вносять докорінні зміни у рівень наукового пізнання.

Об'єктами відкриттів є закономірності, властивості та явища матеріального світу. Кожен із названих об'єктів відкриттів може бути визнаним відкриттям окремо. Проте закономірність, явище чи властивість можуть бути визнаними відкриттям лише за умови, що зазначені закономірність, властивість чи явище не були відомі раніше -- вони виявлені вперше у світі.

Закономірність як об'єкт відкриття -- це прояв дії об'єктивного закону. Зазначена закономірність у природі існувала, існує і існуватиме завжди. Об'єктом відкриття вона стає лише тоді, коли про існування цієї закономірності людина взнала, встановила її, виявила її об'єктивне існування. Зазначена закономірність стає об'єктом відкриття з моменту, коли її вперше було сформульовано.

Отже, закономірність матеріального світу як об'єкт відкриття -- це невідомий раніше, але об'єктивно існуючий і такий, що вносить докорінні зміни в рівень пізнання, істотний і стійкий зв'язок між явищами або властивостями матеріального світу.

Більш повно такий зв'язок характеризується такими особливостями: це істотний, внутрішньо притаманний явищам або властивостям зв'язок та їх взаємна обумовленість. Він не повинен мати випадкового характеру. Закономірний зв'язок -- не проста констатація зв'язку яких-небудь явищ чи властивостей, а й установлений його причинно-наслідковий характер; це певний стійкий зв'язок між явищами і властивостями. Він виражає таке відношення, за яким зміна одних явищ чи властивостей зумовлює цілком визначені зміни інших. У такому випадку залежність між явищами чи властивостями виражається, як правило, певною математичною або функціональною залежністю; зв'язок повинен мати універсальний характер і задовольняти вимогу узагальнення і можливості поширення його на інші. Явище матеріального світу як об'єкт відкриття -- це невідома раніше об'єктивно існуюча і така, що вносить докорінні зміни в рівень пізнання, форма прояву сутності об'єкта матеріального світу (природи).

Явище і сутність перебувають в органічній єдності. Проте єдність сутності і явища не означає їх збігу, сутність зазвичай прихована за явищем. У результаті розкриття сутності стає можливим наукове пояснення самого явища. Сутність і явище об'єктивні, тобто вони існують незалежно від волі і свідомості людини. Немає такої сутності, яка б не проявилася зовні і була непізнаною, як немає і явища, яке не включало б у себе яку-небудь інформацію про сутність.

Властивість матеріального світу як об'єкт відкриття -- це невідома раніше об'єктивно існуюча якісна сторона об'єкта матеріального світу. Кожний об'єкт має багато різноманітних властивостей як істотних, так і неістотних. Сукупність істотних властивостей об'єкта складає його якісну визначеність, яка відрізняє його в цілому від інших об'єктів. Саме якісна визначеність виражає те спільне, що характеризує весь клас однорідних об'єктів. Які властивості проявляють даний об'єкт, залежить від того, з якими об'єктами він вступає у взаємодію. Тому встановлення існування раніше невідомої властивості -- необхідний, але недостатній елемент змісту відкриття. При цьому повинно бути доведено, чим викликана виявлена властивість, що вона за собою тягне і при яких взаємодіях проявляється. Вимагається науково обґрунтована інтерпретація, яка полягає у встановленні сутності даної властивості і її закономірного характеру.

Таким чином, виявити нову істотну властивість об'єкта -- означає встановити існуючу незалежно від волі і свідомості людини невідому раніше якісну визначеність об'єкта стосовно до інших об'єктів, з якими він вступає у взаємодію.

Проблема надання правової охорони відкриттям справді досить складна. З одного боку, відкриття не може бути об'єктом виключного права, воно визнається надбанням людства І може використовуватися кожним, хто забажає, без будь-якого дозволу і без виплати винагороди Отже, саме відкриття не може бути чиєюсь власністю -- це власність усього людства. Проте це не означає, що правовій охороні не підлягає авторство на відкриття, його авторський і державний пріоритет, назва відкриття та інші майнові і особисті немайнові права.

Права суб'єктів на наукове відкриття щодо результатів їхньої наукової творчості виникають лише на підставі державної реєстрації. Остання визнає заявлений результат об'єктом правової охорони і стверджує цей юридичний факт виданням охоронного документа -- диплома. Саме охоронний документ визнає за заявником пріоритет заявленій пропозиції, авторство особи, що її розробила, і право власності на об'єкт правової охорони. Права, визначені охоронним документом, виникають у його власника саме від дати публікації про видачу охоронного документа.

Видається, що автору чи авторам відкриття мають належати певні майнові права за умови, що вони визначені чинним законодавством тієї чи іншої держави. Автор відкриття може мати право на заохочувальну премію, на додаткову житлову площу та інші пільги. Але автор відкриття не повинен мати права на винагороду за використання його відкриття. Держава може встановлювати й інші права і пільги для авторів відкриттів за заслуги в розвитку науки.

Саме відкриття не може бути об'єктом будь-якого виключного права будь-яких осіб чи держав. Проте права на пріоритет відкриття, право авторства, назви тощо, безперечно, підлягають правовій охороні, як і будь-яке інше право. Цей висновок ґрунтується на міжнародному визнанні відкриттів. Відповідно до Конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності, наукові відкриття включено до об'єктів інтелектуальної власності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. -- 1996. -- № 30. -- Ст. 141.

2. Цивільний кодекс України // Офіційний вісник України. -- 2003. -- № 11.-Ст. 461.

3. «Про охорону прав на промислові зразки» від 15 грудня 1993 р. № 3699-ХІ1 // Відомості Верховної Ради України. -- 1994. - № 8. -Ст. 37; 2001. - № 8. Ст. 37.

4. Авторське право і суміжні права. Європейський досвід: У 2-х книгах / За ред. А. С. Довгерта. -- Книга 1: Нормативні акти і документи Європейська інтеграція України / Уклад. Р. В. Дроб'язко. -- К.: Ін Юре, 2008.

5. Азимов Ч. Н. Основы патентного права Украины. -- Харьков, 2005.

6. Актуальні проблеми методології приватною права / За ред. О. Д. Крупчапа. - К., 2005. - 421 с.

7. Андрощук Г., Крайнев П., Кавасс И. Право интеллектуальной собственности. Торговые аспекты. -- К.: Ин Юре, 2008. -- 162 с.

8. Бадиця І. А. Авторське, винахідницьке право, право на відкриття і міжнародний захист авторських прав. -- К., 2007. -- 107 с.

9. Базилевич В. Д. Інтелектуальна власність: Підруч. -- К., 2006. -- 431 с.

10. Белов В. А. Гражданское право: Общая и Особенная части. - М., 2003. - 458 с.

11. Белов В. В., Витопись Г. В., Денисов Г. М. Интеллектуальная собственность. Законодательство и практика его применения: Учеб. пособие. М.: Юрист, 2002. - 288 с.

12. Битяк Ю.П. Адміністративне право України. - Х.: Одисей, 2007.

13. Білоусов В. М. Сучасна трактовка прав па результати інтелектуальної діяльності / Вісник господарського судочинства. - 2003. - № 1. - С. 154-157.

14. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право: Кн. 1. Общие положения. - М., 2001. - 657 с.

15. Брамберг Г. В., Розов Б. С. Интеллектуальная собственность: действительность переходного периода и рыночные перспективы. -- М.: ИНИЦ, 2002. - 208 с.

16. Бутнік-Сіверський О. Інтелектуальний капітал: теоретичний аспект // Інтелектуальний капітал. -- 2008. - № 1. -- С. 16--27.

17. Волошенюк О. Результати інтелектуальної, творчої діяльності в цивільному законодавстві. // Юридичний журнал. - №. 3. - 2007. - С. 14-18.

18. Гераменко В. Договір у правовідносинах при використанні інтелектуальної (промислової) власності // Інтелектуальна власність. -- 2005, № 4. - С. 12-17.

19. Горнісевич А. Інтелектуальна власність у колисці нового Цивільного кодексу України // Юридична практика. - 25 липня 2003 року.

20. Господарське судочинство в Україні: Судова практика. Захист прав інтелектуальної власності / Відп. Ред. В.С. Москаленко. - К.: Праксі, 2007. - 408 с.

21. Демченко Т. С. Проблеми гармонізації законодавства України про товарні знаки з міжнародно-правовими нормами: Дис. канд. юрид. наук; Інститут держави і права ім. В. М. Кореиького НАН України. -- К., 2002. - 214 с.

22. Дозорцев В.А. Интеллектуальные права: Понятие. Система. Задачи кодификации. - М., 2003. - 654 с.

23. Економіка інтелектуальної власності: використання і передача прав на об'єкти інтелектуальної власності. - К., 2004. - 168 с.

24. Захист прав інтелектуальної власності: Досвід Сполучених Штатів Америки. -- Зо. документів, матеріалів, статей. / За заг. ред. О. Д. Святоцького. -- К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. -- 368 с.

25. Зинов В., Сафарун К. Интеллектуальный капитал как базовая характеристика стоимости бизнеса // Інтелектуальна власність. -- 2001, № 5-6. - С. 23-25.

26. Интеллектуальная собственность (исключительные права): Учеб. пособие Под ред. Н. М. Коршунова. -- М.: Эксмо, 2006. -- 681 с.

27. Іваницька Н. Вдосконалення законодавства, що регулює відносини за ліцензійним договором на використання торгівельної марки. // Право України. - 2008. - № 9. - С. 107-113.

28. Інтелектуальна власність в Україні: правові засади та практика. Наук.-практ. вид.: У 4-х т. / За заг. ред. О. Д. Святоцького. -- К.: Ін Юре, 2008.

29. Інтелектуальна власність в Україні: проблеми теорії і практики: 36. наук, статей / За ред. Ю. С. Шемшучснка, 10. Л. Бошицького. -- К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАЛ України, 2002. -- 424 с.

30. Інтелектуальна власність: словник-довідник/ За заг. ред. О. Д. Святоцького.: У 2-х т. -- К.: Ін Юре, 2007.

31. Крижна В. Загальна характеристика договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності. // Право України. - № 9. - 2004. - С. 68-71.

32. Крижна В.М. Майнові права інтелектуальної власності як предмет цивільно-правових договорів. // Вісник господарського судочинства. - № 5. - 2008. - С. 116-120.

33. Лищишин М. Проблеми використання та захисту інтелектуальної власності в Україні // Економіка України. - №7(500). - 2008. - С. 44-47.

34. Луць В. В. Контракти у підприємницькій діяльності. - К., 2001. - 591 с.

35. Мельник О. М. Проблеми охорони прав суб'єктів інтелектуальної власності в Україні. -- Харків, 2008. -- 362 с.

36. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України / За ред. В. М. Коссака. -- К.: Істина, 2004. - 1204 с.

37. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України. -- У 2 т. / За відповід. рсд. О. В. Дзери (кер. авт. кол), Н. С. Кузнецової, В. В. Луця-- К.: Юрінком Інтер, 2005. -- Т. II. -- 951 с.

38. Нестеренко О., Солощук М. Деякі аспекти передачі прав на об'єкти права інтелектуальної власності в умовах дії нового Цивільного кодексу // Право України. -- 2004. -- № 3. -- С. 68--70.

39. Основи інтелектуальної власності. -- К.: Ін Юре, 2007. -- 580 с.

40. Остапчук В. Г. Природа права інтелектуальної власності // Часопис Київського університету права. - 2003. - № 4. - С. 50-53.

41. Охорона інтелектуальної власності: Нормативно-правові акти / За заг. ред. О. Д. Святоцького. -- К.: Концерн «Видавничий Дім сін Юре», 2004.- 1176 с.

42. Охорона промислової власності в Україні: Монографія / За ред. О. Д. Святоцького, В. П. Петрова. -- К.: Ін Юре, 1999. - 204 с.

43. Підопригора О. Проблеми системи законодавства України про інтелектуальну власність // Інтелектуальна власність. -- 2008. -- № 3. --

44. Потоцький М. Передання виключних майнових прав на об'єкти права інтелектуальної власності: теоретико-правовий аналіз. // Підприємництво, господарство і право. - С. 28-31

45. Право інтелектуальної власності: Академ, курс: Підручник для студентів вищих навч. закладів / О. А. Підопригора, О. Б. Бутнік-Сіверський, В. С. Дроб'язко та ін.; За ред. О. А. Підопригори, О. Д. Святоцького. -2-ге вид., переробл. та допов. -- К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. - 672 с.

46. Право інтелектуальної власності: Підруч. для студентів вищих навч. закладів / За ред. О. А. Підопригори, О. Д. Святоцького. - К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2002. - 652 с.

47. Цивільне право України : Підручник / Є. О. Харитонов. Н. О. Саніахметова. -- К.: Істина, 2003. -- 776 с.

48. Цивільне право України: Академічний курс: Підруч. / За ред. Я. М. Шевченко. -К , 2ООЗ.-Т. 1.-574 с.

49. Цивільне право України: Підручник: У 2 кн. / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецевої. - К.: Юрінком інтер, 2002р. К.2. - 651 с.

50. Цивільне право України: Підручник: У 2 т. / За заг. ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. - К.: Юрінком Інтер, 2007. - Т. 2. - 761 с.

51. Цивільний кодекс України. Постатейний коментар у двох частинах. Частина 1. / Керівники авторського колективу та відповідальні редактори проф. А.С. Довгерт, проф. Н.С. Кузнєцова. - К.: Юстиніан, 2005. - 965 с.

52. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар. Видання третє перероблене та доповнене - Х.: ТОВ „Одіссей”, 2007. - 879 с.

53. Цивільний кодекс України: науково-практичний коментар: У 2 ч. / За заг. ред. Я.М. Шевченко. - К.: Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре”, 2004. - ч. 1. - 1074 с.

54. Шишка Р. Б. Охорона права інтелектуальної власності: Авторсько-правовий аспект. -- Харків, 2002. -- 368 с.

55. Штефан М. И. Ответственность за нарушение авторских и смежных прав Предпринимательство, хозяйство и право. -- 2008. -- № 9. -- С. 32-35.

56. Штефан М. И. Ответственность за нарушение прав в сфере про мьишіеішой собственности и судебная защита этих прав Предпринимательство, хозяйство и право. -- 2008. -- № 10. -- С. 41--44.

57. Яковлев А.С. Имущественные права как объекты гражданских правоотношений. Теория и практика. - М., 2005. - С. 125.

58. Якубовський І. Договори щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності за законодавством України. Підприємництво, господарство і право. - 2007. - № 8. - С. 15-18.

Размещено на Allbest.ru