Конституційні принципи кримінального процесу

Результати оперативно-розшукових дій можуть мати доказове значення в кримінальному процесі лише за умови, коли відоме джерело інформації, а її одержання не було повґязане з таким втручанням в права і свободи людини, яке не передбачене кримінально-процесуальним законом. Не може мати доказового значення інформація, отримана в умовах менших гарантій захисту прав і свобод людини, ніж тих, які передбачаються КПК Україниґ.

Ні за яких умов не може мати доказового значення інформація, отримана за винагороду чи з використанням методів поліграфа. Завідомо безплідною виглядає аргументація можливості використання в доказовому праві інституту «угоди про визнання вини», який знайшов невдале застосування в судочинстві США. Такі угоди не відповідають принципам правосуддя нашої держави, не зміцнюють гарантій встановлення обґєктивної істини і нічого позитивного в кримінальний процес привнести не можуть.

Норми доказового права мають включати санкції, зміст яких був би наповнений вказівками на конкретні негативні наслідки, які повинні наступати для тих, хто протидіє одержанню доказів. Зокрема, треба встановити штраф (до 100 мінімальних заробітних плат) за відмову видачі речових доказів чи документів. Відповідальність повинна забезпечуватись для всіх, хто протидіє доказуванню будь-якими методами (відмова від видачі інформації про вклади, приховування відомостей про прибутки, відмова бути понятим тощо).

Разом з цим кримінально-процесуальний закон необхідно доповнити і нормою такого змісту:

«Ніхто не може примушуватись і не зобовґязаний давати свідчення, предґявляти речові докази і документи, а також проводити експертизи, які можуть використовуватись проти нього самого, членів його сімґї чи близьких родичів». кримінальний судочинство

Необхідно розширити систему слідчих дій з урахуванням можливості безпосереднього вивчення окремих обставин події злочину. Для цього в кримінально-процесуальному законі необхідно передбачити і регламентувати такі слідчі дії, як: «безпосереднє спостереження», «слідчий експеримент», «контрольна закупка», «ревізія». Складовою безпосереднього спостереження є метод огляду і технічного документування. Наслідки останнього, на мій погляд, мають знамення окремого виду доказів, який повинен бути названим в законі поряд з речовими доказами і документами. [20, c. 38-40]

Дозволити до порушення кримінальної справи всі слідчі дії, які можуть провадитись за рішенням слідчого без санкції прокурора чи судового дозволу. Проведення експертизи дозволити органам оперативно-розшукової юрисдикції як до порушення справи, так і на етапі виявлення злочинів (до появи встановленого законом приводу для порушення кримінальної справи).

Скасувати інститут повернення кримінальної справи на додаткове розслідування зі стадії судового розгляду. Дозволити суду формувати обвинувачення незалежно від висновків слідчого, включаючи і зміну обвинувачення на більш тяжке. Виходячи з принципу змагальності сторін, забезпечити безумовну можливість участі потерпілого в судових дебатах, незалежно від участі прокурора.

ВИСНОВОК

Підсумовуючи вище зазначене, необхідно підкреслити, що принципи кримінального процесу повинні бути закріплені у чинному законодавстві у вигляді норм-приписів, що підтверджуються їх повною відповідністю всім вимогам, що висуваються до правових норм. У деяких випадках, коли цього не сталося, виникають прогалини у чинному законодавстві, і підведення теоретичної бази під ці факти навряд чи можна вважати доцільним. Єдиний шлях для усунення цих протиріч полягає у приведенні законодавства в повну відповідність з теоретичними положеннями про кримінально-процесуальні принципи. Проте, слід зазначити, що згідно зі ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинного законодавства не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод людини. Для кримінального процесу це вихідне і визначальне положення означає можливість розвитку законодавства тільки в напрямку зміцнення гарантій прав і свобод людини, недопустимість звуження прав учасників кримінального процесу. Особливого значення набувають проблеми забезпечення недоторканності особи, особистого життя, житла людини.

Отже, узагальнюючи усе вище викладене, слід зазначитит наступне. Проблема принципів кримінального права потребує грунтовної розробки як з позицій кримінально-правової теорії, так і у контексті дії конкретних кримінально-правових принципів у суспільстві. Перший момент передбачає розробку такої системи кримінально-правових принципів, яка б відповідала об'єктивним умовам розвитку суспільства, держави і права, втілювала б у собі загальні ідеї, що покладені в основу всієї правової системи, не суперечила моралістичним позиціям, що склалися у суспільстві, та традіціям кримінальної політики тієї чи іншої держави; другий момент, в свою чергу, включає розробку практичних рекомендацій для законодавця щодо втілення тих чи інших принципів у нормативному матеріалі, виявлення проблем і суперечностей у кримінальному законодавстві щодо втілення у ньому конкретних кримінально-правових принципів та недоліків у роботі правозастосовчих державних органів, які пов'язані з недотриманням або з неналежним дотриманням таких принципів.

Разом з тим, стан розробок за обома вказаними напрямами у вітчизняній науці кримінального права важко назвати навіть задовільним. У сучасній кримінально-правовій літературі проглядується явна недооцінка регулятивних можливостей системи кримінально-правових принципів. У зв'язку з цим, сучасна кримінально-правова доктрина так і не спромоглася виробити єдиного підходу до розуміння даної проблеми, що, звичайно, ускладнює її висвітлення у роботі. І все ж таки система принципів кримінального права України у роботі була представлена наступним чином: принцип законності, принцип справедливості, який у кримінальному праві конкретизується принципами індивідуалізації покарання і відповідальності, вини та суб'єктивної осудності; в останню групу увійшли принципи гуманізму та економії кримінальної репресії.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України від 28.06.1996 г. № 254к/96-вр // Відомості Верховної Ради, 1996, N 30

2. Кримінально-процесуальний кодекс України.: Науково практичний коментар (Н.Ф. Антонов, М.І. Бажанов, Ф.Г.Бурчук та інші.) ? К., 2004.

3. Тертишник В.М. Концептуальна модель системи принципів кримінального процесу//Юридичний вісник України. ? 2003. ? № 5

4. Хавронюк М.І. Коментар законодавства України про права та свободи лю-дини і громадянина.? К.: Парламент. вид-во, 2005.

5. Химичева Г.П. Принципы уголовного процесса. ? М.,2004.

6. Тертишник В.М. Гарантії недоторканності сфери приватного життя людини //Вісник прокуратури. ? 2001, ? № 2.

7. Тертишник В.М. Концептуальна модель системи принципів кримінального процесу//Юридичний вісник України. ? 2001. ? № 5

8. Тертишник В.М. Проблеми розвитку процесуальної форми і гарантій правосуддя //Право України. ? 2001. ? № І.

9. Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України, ? К.: Юрінком Інтер, 2006.

10. Тертишник В. Концептуальна модель системи принципів кримінального процесу // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. ? 2003. ? № 4

11. Маляренко В.Т. Конституційні засади кримінального судочинства. ? К., 2003.

12. Михеенко М.М, Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні. ? К., 2004.

13. Потебенько М, Прокуратура України: проблеми сьогодення і майбутнього //Вісник прокуратури. ? 2006. ? № 1.

14. Коляда П.В. Кримінально-процесуальний кодекс України потрібен слідчим // Юридичний вісник України. - 2001. - №9 -11с.

15. Янович Ю.П. Уголовный процесс Украины. ? Харьков, 2007.

16.Тыричев И.В. Уголовный процесс / Под ред. П. Лупинской. ? М., 2005.

17. Тертышник В.М. Уголовный процесс. ? Харьков, 2007.

18.Ульянова Л.Т. Уголовный процесс / Под ред. К. Ф. Гуценко. ? М.. 2006.

19.Михеєнко М. Конституційні принципи кримінального процесу // Вісник Академії правових наук України. ? 2004. ? № 2(9).

20.Грошевой Ю.М. Проблеми загальної частини проекту Кримінально-процесуального кодексу України / Правова держава Україна: проблеми, перспективи розвитку. ? Харків, 2006.

Размещено на Allbest.ru