Фіксацію доказової інформації -- складову частину провадження слідчих і судових дій зі збирання доказів та їх джерел -- докладно врегульовано в КПК. Вона, як і провадження вказаних дій, є виключною компетенцією особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду. В необхідних випадках допомогу в цьому їм надають спеціалісти, перекладач і секретар судового засідання [12].

КПК містить вичерпний перелік способів фіксації доказів та їх джерел. Це складання протоколів слідчих дій, а в суді першої інстанції та апеляційному провадженні -- протоколів судового засідання, винесення постанов особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором про приєднання до справи предметів і документів, застосування фото- і кінозйомки, звуко- і відеозапису, виготовлення планів, схем, зліпків і відбитків слідів. Протокол може бути написаний від руки або за допомогою машинопису чи комп'ютера. Для забезпечення його повноти може бути застосовано стенографування (ч. 6 ст. 114 КПК). Розшифрований і надрукований на машинці зміст стенограми є частиною протоколу. Сам стенографічний запис за чинним КПК України до протоколу не додається.

Протокол є основним, найбільш поширеним способом фіксації ходу і результатів слідчих і судових дій зі збирання і перевірки доказів. Поступаючись перед звуко- і відеозаписом, кіно- і фотозйомкою повнотою й точністю фіксації, протоколи все ж мають важливі позитивні якості: простота виготовлення, можливість фіксації лише даних і обставин, що стосуються справи, зорове сприйняття, і через те надійніше засвоєння записаного, краще забезпечення права учасників слідчих і судових дій робити зауваження і поправки до змісту і форми зафіксованого. Водночас звуко- і відеозапис, кінозйомка фіксують не лише результати, а й перебіг слідчих і судових дій і містять докладнішу інформацію. Тому застосування технічних засобів, і взагалі досягнень науки і техніки, в процесі кримінально-процесуального доказування повинно розширюватися, але, звичайно, в межах закону. Наприклад, при допиті заборонено застосування поліграфу, гіпнозу, наркотичних, психотропних речовин, які перетворюють допитуваного на безпорадний об'єкт маніпуляцій слідчих органів, паралізують його волю. Загальні вимоги, що визначають умови допустимості застосування в кримінальному процесі науково-технічних засобів і методів розслідування, такі: дії щодо застосування правомірні" вони передбачені законом і не суперечать йому; застосовувати їх можуть особи, спеціально на це уповноважені; можливість їх застосування безпосередньо визначається їх науковою обґрунтованістю, об'єктивністю і достовірністю одержуваних при цьому результатів, вони не повинні суперечити етичним нормам, принижувати гідність осіб, щодо яких застосовуються, їх застосування повинно відповідати вимогам безпеки.

У КПК визначено науково-технічні засоби, що застосовуються для фіксації певних обставин, перебігу і результатів слідчих дій, і порівняно докладно регулюється порядок застосування трьох із них: звукозапису, кінозйомки і відеозапису. Однак із появою кожного нового технічного засобу постає питання про допустимість і правомірність його використання для фіксації доказів, обставин кримінальної справи. Тому є цілком слушними пропозиції сформулювати в КПК загальні норми про умови допустимості використання науково-технічних засобів і в ширшому плані досягнень науки і техніки в кримінальному процесі. Однак не слід виключати вже наявні в КПК норми, що регулюють порядок застосування окремих технічних засобів і охорону прав особи при цьому, оскільки саме конкретні вказівки закону є важливими і реальними гарантіями додержання принципів кримінального судочинства.

Виготовлені під час провадження слідчої дії фотознімки, матеріали звуко- і відеозапису, кінозйомок, плани, схеми, зліпки та інші матеріали додаються до протоколу цих дії як такі, що пояснюють його зміст [15].

Згідно з кримінально-процесуальним законодавством зібрані по кримінальній справі ті чи інші фактичні дані (докази) повинні перевірити та оцінити орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя (суд).

Перевірка фактичних даних (доказів) полягає в докладному дослідженні властивостей (ознак) кожного окремого доказу та його джерел, в підтвердженні чи, навпаки, в їх запереченні шляхом отримання нових матеріалів, а також у зіставленні всіх наявних по справі доказів та їх джерел з метою визначення їх дійсності.

Деякі автори називають цей елемент доказування дослідженням доказів (іноді відносячи до нього і перевірку). Зустрічається також трактування перевірки доказів як одного з елементів їх оцінки. Є думка, що термін „дослідження доказів" вбирає в себе фактично всю доказову діяльність".

Дослідження доказів є первинним і обов'язковим елементом після виявлення та закріплення доказів, необхідною й істотною передумовою їх подальшої перевірки. Переміреною може бути тільки та інформація, яка отримана та с у розпорядженні органу дізнання, слідчого чи суду.

Через принципову різницю між дослідженням і перевіркою доказів, на нашу думку, доцільніше виділяти кожний із них у самостійний елемент процесу доказування.

Оцінка доказів -- одна з найважливіших проблем кримінального судочинства, "душа кримінально-процесуального доведення". Це цілком обґрунтоване визначення, оскільки оцінка доказів дозволяє слідчому і суду збагнути суть кримінальної справи, проаналізувати характер і причини злочину, пізнати факти об'єктивної дійсності, що стосуються злочинного вчинку, вирізнити ці факти як докази серед інших фактів, що не стосуються справи, відокремити істотні для справи обставини від неістотних, випадкове від необхідного, і на основі дослідження цих фактів зробити обґрунтовані висновки у справі [14].

Оцінка доказів -- це розумова діяльність слідчого, прокурора і судді, що здійснюється у певних логічних формах відповідно до закону і праворозуміння за їх внутрішнім переконанням, основаним на всебічному, повному й об'єктивному аналізі всіх обставин справи в їх сукупності, спрямована на встановлення достовірності та належності, допустимості й достатності доказів, їх взаємозв'язку і значення для вирішення питань, що становлять предмет доведення, і має на меті встановлення істини по справі.

Принцип вільної оцінки доказів полягає, насамперед, у тому, що під час оцінки доказів органи дізнання, слідчий, прокурор, суддя (суд) вільні в своїх оціночних судженнях, у висновках, що робляться на основі дослідження і розгляду всіх обставин справи. Вони оцінюють всі наявні докази по справі вільно, за своїм внутрішнім переконанням, заснованим на всій сукупності обставин справи, і не обмежені при оцінці ніякими формальними розпорядженнями. Цей принцип оцінки доказів полягає також у тому, що жоден доказ для суду, прокурора, слідчого та особи, яка провадить дізнання, не має наперед визначеної сили (ч. 2 ст. 67 КПК).

Найважливішим принципом оцінки доказів у кримінальному процесі є всебічна, повна та об'єктивна їх оцінка, що закріплено в ч. 1 ст. 67 КПК. Цей принцип вимагає від органів дізнання, досудового слідства і суду виходити при оцінці доказів я об'єктивного, всебічного і повного розгляду всіх обставин справи, перевірки всіх можливих і передбачених версій, встановлення як обвинувальних, так і виправдувальних доказів, глибокого аналізу всіх наявних доказів. Однак практика свідчить, що цих вимог не завжди додержуються органи дізнання, досудового слідства і суду в своїй роботі, що часто призводить до серйозних порушень законності, до необґрунтованого засудження невинних.

Важливе значення у кримінальному процесі також має принцип оцінки доказів у їх сукупності. Оцінити докази у їх сукупності -- означає зробити висновки щодо того, наскільки правдоподібним є кожний доказ, кожен факт, що має значення для справи, і як точно він підтверджує або заперечує, у якому взаємозв'язку перебуває з іншими доказами по справі, яке значення для справи має вся сукупність зібраних доказів. Однак цей найважливіший принцип оцінки доказів ще часто порушується у слідчій діяльності [17].

Звичайно, лише оцінка доказів, проведена органом дізнання, слідчим, прокурором, суддею (судом), безпосередньо визначає зміст процесуальних рішень, оскільки вони зобов'язані керуватися при оцінці доказів законом і правосвідомістю, тоді як інші учасники процесу можуть, але не зобов'язані, керуватися при оцінці доказів зазначеними критеріями. Правосвідомість обвинуваченого чи потерпілого може не зовсім відповідати суспільним інтересам -- ці особи можуть підходити до оцінки доказів з неправильними критеріями. Але все ж таки вони мають право оцінювати докази на власний розсуд і подавати слідчому та суду свої міркування. Особи, які беруть участь у справі, можуть погоджуватися чи не погоджуватися з оцінкою доказів, визначеною процесуальними актами, а також оцінювати її правильність у визначеному законом порядку, але доки ці акти не відмінено, вони обумовлюють рух процесу від стадії до стадії і підлягають виконанню. Отже, оцінка доказів слідчим, прокурором, судом тягне за собою певні правові наслідки. На відміну від неї, оцінка доказів учасниками процесу, які захищають власні чи інтереси інших осіб, має на меті переконати слідчого, прокурора чи суд в істинності висновків відповідного учасника процесу. Лише в цьому значенні вона може впливати на наслідки процесу.

ВИСНОВКИ

Таким чином, на протязі реферативного дослідження були проаналізовані питання, які безпосередньо стосуються процесуальної форми доказування, а також вимог до неї.

Кримінально-процесуальне доказування як дослідження -- це поєднання практичних дій і мислення учасників кримінально-процесуальної діяльності. Його елементами є збирання, перевірка та оцінка доказів і їх джерел. На практиці ці елементи взаємопов'язані, тісно та нерозривно переплітаються.

Процесуальна форма доказування передбачає собою умови і послідовність провадження процесу доказування, а також вимоги щодо збирання, перевірки та оцінки доказів в процесі доказування.

Способами збирання доказів та їх джерел є слідчі та судові дії (допити, обшуки, огляди тощо), інші процесуальні дії (зокрема, вимога осіб і органів, які ведуть процес, пред'явити предмети і документи або провести ревізію), а також подання доказів (фактично -- предметів і документів) із власної ініціативи учасниками процесу, іншими громадянами, підприємствами, установами, організаціями. Фіксацію доказової інформації -- складову частину провадження слідчих і судових дій зі збирання доказів та їх джерел -- докладно врегульовано в КПК. Вона, як і провадження вказаних дій, є виключною компетенцією особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду. В необхідних випадках допомогу в цьому їм надають спеціалісти, перекладач і секретар судового засідання. Перевірка фактичних даних (доказів) полягає в докладному дослідженні властивостей (ознак) кожного окремого доказу та його джерел, в підтвердженні чи, навпаки, в їх запереченні шляхом отримання нових матеріалів, а також у зіставленні всіх наявних по справі доказів та їх джерел з метою визначення їх дійсності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України: Прийнята на V сесії Верховної Ради України 28.06.1996 р. // Відомості Верховної ради України. - 1996. - №30. - Ст. 62.

2. Інструкція "Про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей або іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду" від 13.05.2004 р.

3. Белкин Р. С. Собирание, исследование и оценка доказательств. М., 1966. - 385 с.

4. Винберг А. И. Криминалистика: Учебник. -- М., 1959. -- 627 с.

5. Гончаренко В. И. Использование данных естественных и технических наук в уголовном судопроизводстве. -- К., 1980. -- 157 с.

6. Грошевий Ю.М., Стахівський С.М. Докази і доказування у кримінальному процесі. Науково-практичний посібник. - К.: КНТ, Видавець Фурса С.Я., 2006. - 272 с.

7. Грошевий Ю.М., Стахівський С.М. Докази і доказування у кримінальному процесі. Науково-практичний посібник. - К.: КНТ, Видавець Фурса С.Я., 2006. - 272 с.

8. Домбровский Р. Г. Соотношение познания и доказывания в судебном исследовании. -- Рига, 1975. -- 285 с.

9. Карнеева Л. М. Развитие основных понятий теории доказательств в советском уголовном процессе. -- Воронеж, 1970. -- 341 с.

10. Кримінальний процес України: Підручник / Є.Г. Коваленко, В.Т. Маляренко. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 704с.

11. Кримінальний процес України: Підруч. для вищих навч. зак. України / За ред. Ю.М.Грошевого та В.М. Хотенця. -- Харків, 2000. -- 494 с.

12. Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. Під.ред. В.Т.Маляренка. - Форум. - 2003. - Ст.177.

13. Лобойко Л.М. Кримінально-процесуальне право: Курс лекцій: Навч. посібник. -- К.: Істина, 2007. -- 456 с.

14. Маляренко В.Т. Конституційні засади кримінального судочинства. - К.: Юрінком Інтер, 2008.

15. Михеєнко М. М., Нор В. Т., Шибіко В. П. Кримінальний процес України. -- К., 2007. -- 651 с.

16. Нор В.Т., Михеєнко М.М., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підруч. для юрид. вузів. -- К., 2007. -- 489 с.

17. Тертишник В. М. Кримінально-процесуальне право України. . - К.: Юрінком Інтер . - 2007. - 576 с.

18. Тертышник В. М. и др. Досудебное расследование: юридические документы. - Харьков, 2008.

19. Фаткуллин Ф. Н. Общие проблемы процессуального доказывания. Казань, 1999. -- 349 с.

20. Якупов Р.Х. Кримінальний процес. М. 2008 - 354 с.

21. Янович Ю.П. Уголовный процесс Украины. - Харьков, 2007. - 157 с.

Размещено на Allbest.ru